40141
iug (1)iug (2)iug (3)iug (4)

Історія України

42,49 грн.

Передплатний індекс – 40141

Передплата на ДП Преса Завантажити абонемент

Періодичність виходу – 2 раза в місяць

Кожний 1-й номер із вкладкою “Всесвітня історія”

Кожний 2-й номер із вкладкою “Правознавство”

Обсяг — до 52 сторінок

Мінімальний термін передплати – 1 місяць

Немає в наявності

Артикул: 40141 Категорія: Теґ:

Опис товару

«Історія України» — комплексне видання для вчителів історії. Тут ви знайдете статті відомих українських істориків на актуальну тематику, передруки з рідкісних книг, огляд олімпіад, конкурсів, виставок, конференцій та інших заходів у галузі історії, зразкові розробки уроків, матеріали з дидактики та методики викладання історії. Вкладка, що додається до кожного номера, присвячена почергово всесвітній історії та правознавству. Передплачуючи «Історію України», ви отримуєте справді якісне видання, що допоможе вам зробити урок цікавішим, а день простішим.

Анонси номерів

Інтеграція української діаспори в політичне життя Канади. Інтерв’ю з Ольгою Сухобоковою

Українська діаспора в Канаді є однією з найчисельніших (3-тя після української діаспори Росії та США) та найбільш організованих у світі. На противагу українській діаспорі більшості країн, яка проявляє себе переважно в культурній і громадській сферах, українська діаспора Канади глибоко інтегрувалася в усі галузі суспільного життя держави, зокрема політичну. За понад столітню історію проживання в Канаді українці чимало зробили для її державного поступу, починаючи від розвитку сільського господарства і до запровадження політики мультикультуралізму. Закономірно, що саме в Канаді представникам української діаспори вдалося обійняти найвищі державні посади, включно із посадою генерал-губернатора. Показовим є і те, що в Торонто розміщено штаб-квартиру Світового конгресу українців, який координує діяльність усього закордонного українства.

  • Якими були передумови політичного представництва української діаспори в Канаді?

Передумови створення ефективного політичного представництва української діаспори у Канаді простежуються вже на етапі першої хвилі української імміграції (1890-ті — 1914 рр.). Перші офіційно зареєстровані українці — Іван Пилипів та Василь Єлиняк — прибули до Канади майже 127 років тому, 7 вересня 1891 р. Відтоді почалася масова еміграція українців (переважно збіднілих селян із західноукраїнських земель), якій сприяла імміграційна політика Канади.

Зацікавленість місцевої влади у значному притоку іммігрантів зі Східної Європи зумовлювалася економічною доцільністю: безкраї прерії південного заходу Канади залишалися неосвоєними й потребували дешевої роvvбочої сили, спроможної обробляти землю (на світовому ринку в цей час стрімко зростає потреба в пшениці). Тому влада, особливо ліберальний уряд У. Лор’є, стимулювала переселення східноєвропейських селян, надаючи їм гомстеди (земельні наділи) по 65 га.

mal2

Завдяки цьому до Першої світової війни у Канаду приїхало понад 100 тис. (за іншими підрахунками — 135 тис.) українців. Згідно з державним переписом населення 1921 р. у Канаді вже проживало 170 тис. українців (1,2 % всього населення країни). І ця цифра могла б бути значно більшою, якби всі іммігранти з українських земель ідентифікували себе як українці.

Як потенційні фермери українські іммігранти оселялися в новостворених південно-західних провінціях Манітобі, Саскачевані та Альберті, перетворивши широку смугу канадських прерій на «хлібний кошик світу». Так у степових провінціях Канади виникла низка українських поселень: Україна, Київ, Полтава, Тернопіль, Коломия, Січ, Дніпро, Дністер, Карпати, Шевченко і т.д. (нині в Канаді близько 200 поселень і місцевостей мають питомо українські назви). Від самого початку ці поселення утворювалися громадами, сформованими з колишніх мешканців сіл і повітів, з яких вони емігрували. Саме тут згаданий вище перепис 1921 р. зафіксував проживання 90,1 % українців.

Власне, така компактність проживання української спільноти, а також її згуртованість, забезпечили швидке формування української діаспори, створення нею своїх організацій та національного представництва у канадському суспільстві.

  •  Що спонукало цих українських іммігрантів, переважно фермерів та робітників, інтегруватися у політичне життя Канади?

 Одним із каталізаторів інтеграції українців у політичне життя Канади, стала національна та соціальна дискримінація, яку вони зазнавали на межі ХІХ—ХХ ст. Значна частина англосаксонського населення та шовіністично налаштовані політики мали упереджене ставлення до них, як «брудних» людей «найнижчої раси», які є «перешкодою для прогресу та цивілізації країни». Окрім ксенофобії, такі настрої зумовлювалися й об’єктивними обставинами: українські іммігранти були одними з найбідніших етнічних меншин Канади та мали низький рівень освіти (за даними перепису 1921 р. 51 % переселенців не вміли читати й писати жодною мовою). Прагнучи здолати негативні стереотипи щодо себе та стати повноправними членами канадського суспільства, українці мусили не лише підвищувати свій освітній і матеріальний рівень, але й активно відстоювати свої національні, соціально-економічні та політичні права.

mal3

Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. ця проблема була особливо актуальною для українських іммігрантів на місцевому рівні, де вони постійно зіштовхувалися з низкою різноманітних проблем, починаючи від упослідження їх громадянських і соціальних прав (наприклад, при наданні освіти їхнім дітям) і закінчуючи побутовими питаннями.

Та на заваді дієвій участі українців у функціонуванні канадських органів влади стояли, по-перше, згадуваний низький освітній рівень іммігрантів, по-друге, проблеми, пов’язані з їхньою низькою самооцінкою, по-третє, їхній юридичний статус.

Згідно з канадським законодавством, іммігрант міг бути натуралізованим після 3-річного проживання в країні, із 1914 р. — після 5-річного. А з початком Першої світової війни всі іммігранти з Центральної та Східної Європи, зокрема й українські, були позбавлені такого права. Отже, у цей період у громадському та політичному житті Канади могли брати участь лише ті українські іммігранти, що встигли натуралізуватися до 1914 р.

  •  Як відомо, українці не одразу змогли створити власні політичні партії, тож яким був їхній шлях до влади?

Шлях до влади для українців був можливим лише через уже наявні політичні сили. Тому їхні головні зусилля спрямовувалися на налагодження контактів із федеральними партіями Канади — Ліберальною і Консервативною (із 1940 р. — Прогресивно-консервативна). Водночас керівництво обох партій зважало на електоральний потенціал компактних українських поселень.

У перші десятиліття ХХ ст. чітко простежується наступна тенденція: канадські консерватори традиційно орієнтувалися на англоканадців (крім провінційного уряду Р. Робліна 1900—1915 рр. у Манітобі, який здобув підтримку українців), а ліберали — на вихідців із Європи. Так, ліберальний уряд У. Лор’є (1896—1911 рр.) заохочував слов’янську імміграцію і розглядав її, окрім іншого, як свій потенційний електорат.

Зокрема, Ліберальна партія підтримувала українську етнічну спільноту, навіть спонсорувала видання першої української газети в Канаді «Канадійський фармер», яка натомість підтримувала лібералів під час виборів.

mal4

Співпраця української спільноти з обома партіями відбувалася і на персональному рівні. Вже одні з перших українських громадських діячів у Канаді представляли їхні інтереси: К. Геник і П. Зварич — Ліберальну партію, Т. Ястремський і Т. Стефаник — Консервативну. Водночас українці одразу намагалися збільшити власну вагу в них власною ініціативою. Так, у їхньому середовищі з’являються відповідні політичні гуртки, що діяли в інтересах федеральних партій, зокрема у Вінніпезі 1908 р. було засновано «Руський консервативний клуб», а 1909 р. — «Руський ліберальний клуб».

У цей період інтеграція українців до державних органів влади успішно відбувалася на муніципальному рівні, адже саме на ньому вирішувалися актуальні для них проблеми (прокладення доріг, забезпечення української шкільної освіти тощо). До того ж на рівні міста українцям найлегше було провести свого кандидата до влади, забезпечивши більшість голосів на виборах.

Так, у Манітобі в 1911 р. Теодор Стефаник був обраний міським радником Вінніпега, ставши так першим українцем в Канаді на цій посаді. А першим українським головою муніципалітету став І. Сторощук, обраний в 1908 р. у м. Стюарнбург (Манітоба). На початку 1920-х рр. у муніципалітетах вже було чимало українців, причому на керівних посадах — радники, голови міст: у провінції Манітоба — мм. Етельберт, Дофін, Брокен Гед, Гімль; у Саскачевані — мм. Ростерн та Йорктон; в Альберті — мм. Вегревіль і Мирнам.

  • Ольго Олегівно, чи були якісь особливості в інтеграції українців у політичне життя Канади?

До особливостей інтеграції українців у політичну діяльність Канади можна, зокрема, зарахувати той факт, що в першій половині ХХ ст. до політики потрапляли здебільшого фермери та їхні діти. Це пояснюється, передусім, чисельністю цієї соціальної категорії, а, по-друге, становищем українських робітників в Канаді. Так, їм було дуже важко стати членами основних канадських профспілок — Професійно-робітничого конгресу та Канадської філії Американської федерації праці, — які в інтересах «робітничої аристократії» (високооплачуваних робітників-англоканадців) прагнули обмежити наплив іммігрантів. Тож у Канаді, на відміну від США, де перебування у робітничому середовищі слугувало каталізатором політичної активності українців, спостерігається протилежна тенденція.

Залучення канадських українців до участі в політичному житті, навіть як електорату, вело до підвищення їхньої самооцінки та інтересу до політики. Це, а також бажання здобути більше прав для своєї національної групи, змушувало їх самих ставати суб’єктами політичного процесу. Цілком можна погодитися із висновком авторитетного дослідника української імміграції в Канаді Віталія Макара, що саме перша хвиля імміграції стала підґрунтям для політичної інтеграції української діаспори в Канаді. Єдине, чого не вдалося зробити українцям на цьому етапі, — створити власну потужну політичну силу, яка б відстоювала їхні інтереси.

  • Чому обрання в 1926 р. до федерального парламенту Канади першого українця — громадського діяча і педагога Михайла Лучковича стало важливою віхою в інтеграції української діаспори в політику Канади?

 mal5

Михайлу Лучковичу протягом своїх двох каденцій (1926—1935 рр.) вдалося кардинально змінити суспільну думку Канади про українців. Вся його робота в парламенті спрямовувалася на захист національних, політичних, соціальних і культурних прав української спільноти та іммігрантів із Центрально-Східної Європи в цілому. І вона була досить успішною — вже на початку 1930-х рр. канадські англомовні газети почали висвітлювати участь українців у розвитку Канади, доводячи, що українці належать до «найкращих поселенців, яких тільки ця країна має».

У роки «пацифікації» та голодомору з трибуни канадського федерального парламенту Михайло Лучкович привертав увагу своїх колег та громадськості до цих проблем. Беручи участь у засіданнях Ліги націй канадський парламентар також намагався підняти «українське питання». Про його авторитет і компетентність як політика свідчить те, що у 1931 р. він представляв Канаду і Велику Британію на міжнародній арені під час міжнародного конгресу парламентарів у Бухаресті.

Із моменту обрання М. Лучковича депутатом федерального парламенту Канади помітно збільшується участь українців в органах влади Канади всіх рівнів. Зокрема до федерального парламенту за різними підрахунками дослідників протягом 1940—1964 рр. було обрано від 10 до 31 осіб українського походження із 120, що балотувалися. Більшість із них представляла у парламенті Консервативну партію.

  •  Ольго Олегівно, чому пік політичної активності української діаспори у Канаді припав на роки після Другої світової війни?

У цей час із третьою хвилею імміграції до Канади приїхало найбільше національно свідомих українських громадських і політичних діячів. Здебільшого це були учасники національно-визвольних змагань 1917—1921 рр., які після поразки Української революції емігрували до європейських країн, здобули там університетську освіту, розгорнули національну політичну та культурно-просвітницьку діяльність.

Власне, саме з третьою хвилею імміграції пов’язане завершення інституалізації української діаспори, формування її сучасних організаційних структур, кристалізація політичної свідомості, визначення напрямів і тактики політичної діяльності.

  • Яку роль в інтеграції української діас­пори в політичну сферу Канади відіграє заснований у листопаді 1940 р. Конгрес українців Канади?

Конгрес українців Канади — своєрідний координаційний центр української діаспори в Канаді, утворений за допомогою канадського федерального уряду для більш ефективної взаємодії української діаспори з урядом Канади. КУК об’єднав майже всі українські організації в цій країні, окрім тих, що співпрацювали з радянською владою (зараз до КУК входить близько 200 організацій).

Члени-засновники КУК, так звана «велика шістка» — Централя українських католиків, Союз гетьманців-державників, Союз українців-самостійників, Українське національне об’єднання та Українська робітнича організація, Ліга визволення України (повністю сформована третьою хвилею української імміграції), — становлять кістяк не лише КУК, а й усієї української діаспори Канади. А збори членів КУК, що проводяться раз на два роки для визначення його політики, можна розглядати як своєрідний український парламент Канади.

Основні завдання КУК: ефективно представляти інтереси української діаспори перед урядом і населенням Канади; координувати та посилювати її участь в культурному та суспільному житті держави; пропагувати розвиток дружніх і взаємовигідних відносин Канади й України; посилення впливу на формування і реалізацію політики уряду Канади у різних галузях через українців у них; збереження самобутності української діаспори через культурно-просвітницьку, освітню діяльність; надання допомоги новоприбулим українцям.

В Оттаві постійно діє Інформаційне бюро КУК, яке представляє інтереси української громади перед парламентом та урядом Канади. Президент і члени президії КУК мають щороку зустрічі з міністрами федерального і провінційних урядів, канадськими парламентарями, послами України в Канаді і Канади в Україні, під час яких обговорюють (часто і вирішують) питання становища української діаспори та актуальні проблеми канадсько-українські відносини.

КУК має у своїй структурі комітети з канадсько-українських відносин, освіти, фінансів, права тощо, що дозволяє йому ефективно лобіювати інтереси української діаспори та України. Згадаймо, що саме Канада стала першою країною західного світу, яка визнала незалежність України (2 грудня 1991 р.). Зі знакових досягнень КУК варто згадати й одностайне прийняття Сенатом Канади 19 червня 2003 р. резолюції про голодомор, проект якої підготував КУК, а на розгляд внесла його член сенатор Рейнел Андрейчук.

Отже, від створення КУК інтеграція української діаспори у суспільне життя та політичну сферу Канади відбувається і через лобіювання її інтересів єдиною консолідованою національною організацією. При цьому входження до найвищих органів влади Канади, насамперед законодавчої, українцям могли забезпечити лише основні політичні партії — Ліберальна і Прогресивно-консервативна. Саме вони у другій половині 1950-х рр. провели перших українців до Сенату Канади. Ними стали: від Прогресивно-консервативної партії — Василь Валл (Волоханюк) (1955 р.) і Павло Юзик (1963 р.), від Ліберальної — Іван Гнатишин (1959 р.) та Іван Івасів (1976 р.).

  • Як запровадження в Канаді політики мультикультуралізму позначилося на інтеграції української діаспори в суспільно-політичне та культурне життя держави?

Можна сказати, запровадження в державі політики мультикультуралізму стало переломним моментом в інтеграції української діаспори в суспільно-політичне та культурне життя Канади. Українці разом із представниками інших національних менших Канади брали активну участь в русі за багатокультурність кінця 1960 — початку 1970-х рр.

Одним із його найактивніших учасників поряд з відомим лінгвістом Ярославом Рудницьким, став канадський сенатор українського походження, професор Павло Юзик, який висунув ідею так званого «третього елементу» у канадському суспільстві. На його переконання, у 1960-тих — початку 1970-тих рр. Канада вже не могла вважатися двонаціональною (двомовною) країною (на 1961 р. англомовна складова становила 44 %, франкомовна — 30 %), дедалі більшого значення у її розвитку набували інші етнічні групи (німці, українці, поляки, італійці і т.д.) — «третій елемент». Причому вклад українців у становлення економіки і культури Канади був одним із найвагоміших, доводив П. Юзик, вимагаючи рівних прав для української діаспори.

mal6

У 1971 р. за поданням українських організацій парламент Альберти прийняв закон, що дозволив двомовне (англо-українське) навчання у школах (згодом введення аналогічних програм добилися інші національні меншини провінції). Це запустило процес підготовки до оголошення мультикультуралізму державною політикою, що й було здійснено із прийняттям у 1988 р. федеральним парламентом Канади Закону «Про канадську багатокультурність».

Поряд з об’єктивно важливим значенням такої національної політики у Канаді (яка, до речі, слугує прикладом мультикультуралізму для інших країн), вона відіграла величезну роль в інтеграції української діаспори у суспільне і державно-політичне життя країни, забезпечивши її представникам безперешкодну участь у ньому. Так, членами Палати громад до початку 1990-х рр. стали 62 українці. За статистикою, починаючи з 1970-х рр. щорічно до неї потрапляло до 10 українців. Ще кращі показники мають українці у провінційних парламентах, куди їх щороку з 1970-х рр. обирали по 20—30 осіб. Приміром, вже в 1975 р. у парламенті Манітоби було 77 українців, у Саскачевані — 37, в Альберті — 68. Ці дані засвідчують досить глибоку інтегрованість української діаспори у законодавчу владу Канади.

За результатами останніх федеральних виборів у Канаді у жовтні 2015 р., внаслідок яких більшість у парламенті здобула Ліберальна партія на чолі з Джастіном Трюдо, до парламенту від неї пройшли понад 10 депутатів українського походження. Водночас збільшилося й представництво етнічних українців в уряді, зокрема найвідомішою для українців є Христя Фріланд — міністр міжнародної торгівлі Канади у 2015—2017 рр., а з січня 2017 р. — очільниця МЗС Канади.

  • Якою була найвища посада, яку донині обіймав українець в Канаді?

Це посада генерал-губернатора. Її у 1990—1995 рр. обіймав Рамон (Роман, Рей) Гнатишин (1934—2002), син згаданого нами одного з перших «українських» сенаторів Канади Івана Гнатишина. Життєвий шлях Р. Гнатишина суттєво відрізняється від долі українського піонера у канадській «великій політиці» М. Лучковича. По суті, його політична кар’єра є взірцем вдалого поєднання родинного впливу, особистих та професійних якостей, наполегливої праці та прихильності фортуни. Випускник Саскачеванського університету, юрист Р. Гнатишин був обраний у 1974 р. до федерального парламенту Канади, членом якого був до 1988 р. Він обіймав низку урядових посад, у тому числі міністра енергетики, копалень та ресурсів, міністра юстиції та навіть Генерального прокурора Канади.

Та найбільше визнання прийшло до Рамона Гнатишина на посаді лідера консервативної більшості парламенту. Ніхто, крім нього, не міг так вправно приборкувати опозицію, водночас він міг співпрацювати із кожним. 14 грудня 1989 р. за поданням Прем’єр-міністра Канади, консерватора Б. Малруні, Р. Гнатишин був призначений генерал-губернатором Канади, формально другою особою у Канаді після Королеви Великої Британії. Вважається, що саме 24-й генерал-губернатор Канади — Р. Гнатишин — зробив свою посаду популярною та авторитетною у суспільстві.

 mal7

  • Виокреміть, будь ласка, специфічні риси інтеграції українців у політичну сферу Канади.

До них належать, по-перше, те, що включення українців у політичне життя країни відбувалося паралельно із формуванням української діаспори.

По-друге, процес політичної інтеграції українців у Канаді був безперервним, поступальним і майже одночасно відбувався на всіх рівнях влади — від місцевої до федеральної.

По-третє, якщо в першій половині ХХ ст., українці могли заявити про себе лише як представники канадських політичних сил, то зі створенням Конгресу українців Канади українська діаспора отримала можливість напряму взаємодіяти з найвищою владою Канади та ефективно відстоювати власні інтереси.

Поряд із тим, участь представників української діаспори в органах законодавчої та виконавчої влади Канади досі забезпечується через членство у провідних партіях країни — Ліберальній та Прогресивно-консервативній.

Головною запорукою успішної інтеграції української діаспори в державно-політичну сферу Канади були і залишаються її чисельність, компактність проживання та згуртованість. Причому саме консолідованість та пріоритет інтересів етнічної групи над власними політичними амбіціями і сьогодні забезпечує високий рівень інтегрованості представників української діаспори у політичну сферу Канади та ефективність їхньої діяльності. Власне, це засвідчує й активна та послідовна політика канадського уряду, спрямована на підтримку України, що особливо важливо для нас в умовах російської агресії.

mal8

 

Підготувала Олена Подобєд,

газета "Історія України", №8 квітень 2018

Місто троянд і толерантності. Чернівці: записки мандрівника

Коли вперше потрапляєш у Чернівці, звертаєш увагу на архітектуру. Мабуть, у жодному місті України не зберігся до наших днів такий цілісний ансамбль ХІХ — початку ХХ ст., відомий своїми стильними будівлями, створеними представниками віденської школи модерну. На вулицях можна почути, окрім української, румунську, польську, німецьку й іврит. Не можна оминути й шикарні кущі троянд, що прикрашають центр міста. Тож завітаймо до міста, щоб помилуватися його архітектурою, дізнатися про знаменитих чернівчан і насолодитися ароматом троянд.

Місто Черна

Що?  Походження назви міста. За археологічними даними, місто Чернівці було засноване у ХІІ ст. Перша писемна згадка датується 1408 роком, тоді населений пункт фігу­рував під назвою «місто Черна», тобто «Чорне ­місто». Незабаром виповниться 610 років від часу першої згадки про Чернівці в писемних джерелах. Отож, назва міста утворена від слова «чорний». Однак, чому місту було дано саме таку назву? Дослідниця Алла Коваль наводить кілька версій:

  • за кольором чорноземних родючих ґрунтів;
  • за назвою ремісників і взагалі «чорного люду»;
  • за прізвищем Чорний. У минулому на цій території розташовувалися володіння боярської родини Негру. Один із членів цієї родини — Дума Негру — у 1462 р. згадується в документах як Дума Чорний.

 Viribus Unitis!

Що? Історія девізу міста. Девіз міста «Спільними зусиллями» виб­рано не випадково, адже Чернівці — місто бага­тонаціональне й багатокультурне. У ньому мешкають представники понад 60 національностей: більшість становлять українці, також проживають росіяни, румуни, молдавани, поляки, євреї, німці тощо.

Отож, лише співпрацюючи одне з одним, спільними зусиллями можна досягти успіху. Однією з головних рис міста і нині залишиться толерантність.

Слід зазначити, що девіз сучасних Чернівців є україномовним варіантом особистого гасла очільника Австрійської імперії Франца Йосифа. Цісар подарував місту право на використання свого гасла «Viribus Unitis!», що засвідчувало особливе його ставлення до міста над Прутом.

Як відомо, за часів Франца Йосифа Північна Буковина пережила період свого розквіту, як економічного, так і культурного. Минуло не одне десятиліття, і вдячні чернівчани увіковічили пам’ять про імператора, встановивши в ­місті пам’ятник.

 Чернівецький «будинок муз»

Що?  Чернівецький обласний краєзнавчий музей.

Де? Вул. Ольги Кобилянської, 28.

Коли? Заснований у 1863 р.

Мандруючи залами чернівецького «будинку муз», можна побачити різноманітні експонати, які оповідають про історію, економіку, культуру, зокрема й традиційну буковинську. Зупинимося не деяких експонатах.

Говорячи про писемні джерела особового похо­дження, дослідники завжди апелюють до текстів, створених інтелігенцією. Справді, селяни, наприклад, ХІХ ст., практично не листувалися й не писали автобіографій чи мемуарів.

Однак і вони, які щодня потерпали від ­панів і злигоднів, залишили прийдешнім поколінням послання. Про це свідчить напис, зроблений у ХІХ ст. на стіні каплички в с. Виженка:  «3 дні на тиждень панщина, а як не пішов, то ­давали від 50 до 70 буків, що кров ішла».

Господині з цікавістю зможуть порівняти збиванку ХІХ ст. із сучасним міксером. А форма для випікання пасок двохсотрічної давнини неод­мінно надихне на створення власних кулінарних шедеврів. Наш побут заполонив пластик, а чи не краще повернутися до скляної тари? Поміркуймо, розглядаючи скляну пляшку кінця ХІХ — початку ХХ ст., із нетривіальним написом: ­«Віденська молочня. Тара не підлягає продажу. Помивши, повернути».

«Машина для бігу» — саме таку назву отримав перший велосипед, створений у 1817 р. в Німе­ччині. У ХІХ ст. на вулицях Чернівців де-не-де можна було побачити велосипедистів. ­Однак не всі знають, що кермувати двоколісним ­«конем» міг не кожен. Річ у тому, що спочатку ­потрібно було закінчити відповідні двомісячні курси, отри­мати посвідчення й лише тоді на закон­них підставах сідати за кермо власного велотранспорту.

Хто останнім часом здобував в Україні  вищу освіту, той має зазвичай два дипломи — бакалавра й спеціаліста або магістра. У ХІХ ст. випускникам вишів видавали один диплом, але в трьох екземплярах. Якщо власник не зміг із певних причин зберегти ці документи, то четвертий екземпляр не видавали — йди вчитися повторно.

Колоритну прикрасу ґердан у ХІХ ст. ­носили не лише жінки. Коли чоловік поспішав на імп­резу й не мав часу для перевдягання, то достатньо було поверх білої сорочки вдягнути ґердан, сплетений із різнокольорового бісеру, і святкове вбрання готове. Беремо на замітку.

 «Буковинський Кобзар»

Що? Літературно-меморіальний музей Юрія Федьковича.

Де? Соборна площа, 10.

Коли? Заснований у 1946 р.

Саме так називали поета Юрія Федьковича. У музеї можна ознайомитися з меморіальними речами предвісника українського ­національного відродження Північної Буковини, доторкнутися до перших видань творів поета-романтика, відчути атмосферу кімнат, у яких мешкав і працював Юрій Федькович в останні роки свого життя. Окрім того, можна довідатися, що:

Осип Домінік Гординський де Федькович — справжні ім’я та прізвище поета. Згодом, перейшовши в православ’я, отримав ім’я Юрій.

Батько поета, бачачи, що син безуспішно працював то на одній, то на іншій роботі, віддав його до війська.

Юнак прослужив 8 років в армії та два роки був у запасі. До Федьковича як представника вищої верстви суспільства в армії ставилися ­поблажливо. Однак він був вражений тим, якій муш­трі піддавали щодня селян. Під час служби він жив не на квартирі, як інші шляхтичі, а в казармі поруч із селянами, яких навчав читати й писати. Пережите у війську дало багатий матеріал для творчості, як зазначав Іван Франко, «болі, тугу, надії й розчарування рекрутського та вояцького життя оспівував він так, як ніхто інший». Вихований в атмосфері давнього гуцульського села, Юрій Федькович зазвичай ходив у традиційному одязі, прикметними компонентами якого були кептар і постоли. Подейкують, що одного разу письменника запросили на офіційний захід  і зазначили, що з’явитися потрібно в мундирі. Не вагаючись, він надіслав замість себе мундир, ­мовляв, запрошували не мене, а мій мундир.

 «У моєму житті не часто гостює радість»

Що? Чернівецький літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської.

Де? Вул. Софії Окуневської, 5.

Коли? Заснований у 1944 р.

Ці слова записала у своєму щоденнику Ольга Кобилянська, яка жила й працювала в невеликому затишному особняку в середмісті Чернівців. Письменниця, учасниця феміністичного руху й просто жінка. Жінка, яка кохала, страждала, цікавилася новинками моди й мала витончений смак. Відчути атмосферу літературних Чернівців перших десятиліть ХХ ст. й дета­льніше ознайомитися із життєвим і творчим шляхом Ольги Юліанівни, можна завітавши до музею, який нині названо на її честь. Ольга Кобилянська вміла грати на різних музичних ­інструментах, зокрема на фортепіано, цитрі й дримбі. Окрім того, малювала й грала в театрі.

У 1930-х роках один із журналів проводив опитування письменників. Узяла в ньому участь й Ольга Кобилянська. Відповідаючи на запитання «Які б три книжки ви взяли з собою в заслання?», письменниця зазначила, що не змогла б обійтися без «Євангелія», оскільки воно уособлює духовність, взяла би й «Фау­ста» Й. Гете, оскільки це інтелект, а також «Кобзар» Т. Шевченка, оскільки він символізує наше національне. Пересічного обивателя завжди цікавить побут відомих людей. Як і чим вони живуть? О котрій прокидаються? Який мають розпорядок дня? Маємо можливість привідкрити завісу таємничості й дізнатися деякі подробиці із життя Ольги Коби­лянської. Так, письменниця прокидалася о 7 годині, але не вставала. Служниця приносила легкий сніданок, наприклад, намащений медом шматочок хліба, далі затоплювала в кімнаті піч. О 8 годині до письменниці приходила прийомна донька Галина-Олена й вони обговорювали, що наснилося, адже Ольга Юліанівна уміла тлумачити сни. Після того обговорювали меню на день. О 9 годині мисткиня вставала, вмивалася, снідала. З десятої до пів на першу Кобилянська працювала, тобто ­писала твори. Перед обідом потрібно погуляти півгодини, а можна й довше. З першої до другої години — обід. Далі з другої до пів на четверту — сон. Після того можна було трохи попрацювати, а згодом приходили подруги «на пльотки», тобто попліткувати. О сьомій ­годині — вечеря. З восьмої до дев’ятої — писала листи. О дев’ятій чи десятій ішла відпочивати.

Харчувалася Ольга Кобилянська скромно, м’ясо їла раз на тиждень. Часто споживала каші, особливо мамалигу, яку подавали на стіл то з гуслянкою, то зі сметаною, то з бринзою, а то й зі шкварками.

Найбільшим коханням усього життя Ольги Кобилянської був Осип Маковей, один із перших редакторів і критиків її творів. Це було взаємне кохання з першого погляду. Однак згодом Маковей одружився з іншою, а Кобилянська так і не змогла відчути сімейного щастя.

Ольга Кобилянська мала прийомну доньку на ім’я Галина-Олена, яка одночасно доводилася їй племінницею. Це була позашлюбна ­дитина її брата Олександра й однієї австрійки, яка поки­нула дитину. Ольга Юліанівна удочерила дів­чинку й виховувала як рідну.

 Перлина міста

Що? Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича.

Де? Вул. Коцюбинського, 2.

Коли? Заснований у 1875 р.

Справжньою перлиною Чернівців по праву називають найперший у місті університет.

Центральний корпус університету розташовується в приміщенні колишньої резиденції православних митрополитів Буковини й Далмації, спорудженому протягом 1864—1882 рр. за проектом австрійського архітектора Йосифа Главки.

У 2011 році головний корпус університету було вміщено до списку Світової культурної спадщини ЮНЕСКО.

 Музична столиця України

Що? Неофіційний статус Чернівців.

Саме такий неофіційний статус закріпився за Чернівцями в другій половині ХХ ст. Це підтверджують такі факти.

У 1950-х рр. композитор Степан Сабадаш напи­сав на вірші студента-медика Михайла Ткача пісню «Марічка». А в 1960 році створив у Чернівцях ансамбль «Марічка», назвавши його на честь пісні, що тоді вже стала візиткою краю.

Чернівецька земля подарувала й одного з основоположників української естрадної музики Володимира Івасюка, композитора, поета й виконавця, якого вже за життя називали «українським Шубертом».

У 1970 році вокально-інструментальний ­ансамбль «Карпати» виконав його пісні «Червона рута» й «Водограй», які принесли їхньому авторові світову популярність. Безперечно, Чернівці як музична столиця має й власну алею ­зірок. На ній можемо побачити імена Володимира Івасюка, Миколи Мозгового, Степана Саба­даша, Назарія Яремчука та багатьох інших.

 

Використані джерела

  • Івасюк М. Монолог перед обличчям сина. Вид. 3-тє. Чернівці: Букрек, 2012.
  • Коваль А. П. Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України. 2-ге вид. Київ: Либідь, 2012.
  • Українська література у портретах і довідках: Давня література — література ХІХ ст.: Довідник / редкол.: С. П. Денисюк, В. Г. Дончик, П. П. Кононенко та ін. Київ: Либідь, 2000.
  • Поліщук Т. Ольга Кобилянська: відома і незнайома. URL: http://incognita.day.kiev.ua/olga-kobilyanska-vidoma-i-neznajoma.html
  • Офіційний сайт Чернівецької міської ради. URL: http://chernivtsy.eu/
  • Сторінки пам’яті Володимира Івасюка. URL: http://ivasyuk.org.ua/–

Олена Подобєд, кандидат історичних наук,

доцент Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова

газета "Історія України", №6 березень 2018

 


Новини

Символ твоєї доби. Виставка в Національному музеї історії України

4


Актуальне інтерв’ю

Українці в канаді. Інтеграція української діаспори в політичне життя Канади. Інтерв’ю з Ольгою Сухобоковою

5


Методика. Досвід

СУЗІР’Я ЯСКРАВИХ ЗІРОК НА ТЛІ ТОТАЛЬНОЇ НЕГОДИ. Історія України. Українська література. 11-й клас

12

Сонце руїни. Історія України. 8-й клас

21


Позакласна робота

Мандруємо в країну прав дитини. Квест. 5—6-ті класи

1

Відповідальність за Україну починається з мене. Позакласний захід у 10—11-х класах

10

Українські «храми споживання» 1920—1930-х років

Матеріали до уроків. Історія України, 10-й клас

Як жили давні римляни Всесвітня історія. Історія України. 6-й клас

 Інтеграція української діаспори у політичне життя Канади.

Інтерв’ю з Ольгою Сухобоковою

 


Новини

Вітаємо лауреатів Шевченківської премії

4


Методика. Досвід

МОДЕРНІЗАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В УКРАЇНІ. Історія України. 9-й клас

5


У Вкладці

Методика. Досвід. Доба «проспериті» у США. Всесвітня історія. 10-й клас

1

Veni, vidi, vici» («Прийшов, побачив, переміг».) Всесвітня історія. Історія України. Інтегрований курс. 6-й клас

7

Повсякденне життя та культура України в середині XIX — на початку XX ст. Історія України. 9-й клас

Доба «проспериті» у США. Всесвітня історія. 10-й клас


Слово редактора. «Помідорна епопея»

3


Новини

Коломийська «Писанка». Про унікальний музей України

4


Історичні студії

Корюківська трагедія 1943 року: анатомія злочину

5


Методика. Досвід

Криза радянської моделі суспільного розвитку. Урок-дослідження. Історія України. 11-й клас

8

Україна від Андрусівського перемир’я до «Вічного миру». Історія України. 8-й клас

14


З історії українських міст

Місто троянд і толерантності. Чернівці: записки мандрівника

18


У вкладці Актуальна тема

Педагогічний майстер-клас. Впровадження інноваційних технологій навчання в умовах сучасного закладу освіти

1

Методика. Досвід

Від людської гідності до розуміння прав людини. Курс за вибором. 9—10-ті класи

4

Права, свободи та обов’язки людини і громадянина. Правознавство. 10-й клас

10

Позакласна робота

Останній герой. Турнір правознавців. 9-й клас

17


 

Суспільно-політичне життя в період загострення кризи радянської системи

Урок-дослідження. Історія України. 11-й клас


Слово редактора

Шевченко і Яготин

3


Олімпіади. Турніри. Конкурси

Лист Інституту модернізації змісту освіти «Про проведення XX Всеукраїнського турніру юних істориків»

5


Новини

Казка про гроші. Фільм за мотивами повісті Володимира Короленка

6


Історичні студії

Тарас Шевченко — лібретист. Маловідома сторінка творчої біографії Кобзаря

7


Особа в історії

Омелян Волох. Український воєначальник

13


Методика. Досвід

Підсумкові роботи з історії. Історія України. 7-й клас

18


З історії українських міст

Історичне місто Чернігів. Спадщина віків

23


Вкладка

«Перебудова» і посткомуністична трансформація країн Центрально-Східної Європи

1

Становлення Третьої республіки у Франції. Всесвітня історія. 9-й клас

10

Гуманізм. Високе відродження. Всесвітня історія. 7-й клас

18

Тарас Шевченко-лібретист.

Маловідомі сторінки творчої біографії Кобзаря


Слово редактора

Репресовані слова

3


Новини

Археологія України — 2017 Конференція в Інституті археології НАН України

4


Історичні студії

Соціальна криза в Урср (друга половина ХХ ст.)

5


Історичне краєзнавство

Історичні подорожі Україною Чернігівщина

12


Методика. Досвід

Кримське ханство. Історія України. 8-й клас

17

Підсумкові роботи з історії Історія України. 7-й клас

24

На гостину до… цукрозаводчика Симхи Лібермана Квест з історії України, 9—11-ті класи

31


 Актуальна тема

Розвиток критичного мислення учнів

у вивченні конституційного судочинства

у вкладці


 

Анонс газети «Історія України» 11, 12, 2017

Червень №11

До 100-річчя Української революції 1917–1921 років

Методичні рекомендації Українського інституту національної пам’яті

(Лист МОН від 13.03.2017   №1/9-146)

Планом заходів із відзначення  ювілею Української революції  та вшанування пам'яті її учасників на період до 2021 року, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від   26 жовтня 2016 року № 777-р, передбачено організацію тематичних, навчально-виховних заходів, спрямованих  на виховання патріотизму, підвищення інтересу  учнів та студентів до історії України. Методичні рекомендації Українського інституту національної пам’яті охоплюють короткий екскурс  до історії подій революції, їх хронологію, джерела,  рекомендації щодо форм і методів проведення відповідних заходів

 

Вкладка

У галереї Кліо. Історичні портрети. 6 клас ( випуск 2).

У публікації представлені історичні портрети видатних діячів Давньої Греції та Риму.

 

 

Червень №12

Тематичний випуск «Олімпіади. Турніри. Конкурси»

Щорічник містить матеріали інтелектуальних змагань 2017 року: підсумки,  завдання та відповіді.

газета «Історія України»

 

 

Анонс газета «Історія України» 9, 10, 2017

Історія України» 9

РОЗВИТОК ОСВІТИ В УМОВАХ ВІЙНИ

У різні історичні періоди особлива увага усіх окупаційних режимів на українських землях приділялася освітній системі. Адже через освіту першочергово мав реалізовуватися не стільки навчально-виховний процес, скільки формування лояльних в ідеологічному й політичному відношеннях  підданих. Як це відбувалося в роки нацистської окупації України – у матеріалах статті.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО – АРХЕОЛОГ.

Інтегрований квест з історії України та української літератури. 5-й, 9-й класи

Вивчення з курсів «Вступ до історії. 5 клас», «Історія України. 9 клас» та «Українська література. 9 клас» можна завершити проведенням інтегрованого квету.  Пропонований квест – гарна можливість повторити навчальний матеріал та дізнатися більше про Шевченка-археолога.

Вкладка.

У галереї Кліо. Історичні портрети. 6 клас ( випуск 1).

Запрошуємо відвідати галерею покровительки історії музи Кліо. У ній ви зможете познайомитися з життєвим шляхом і діяльністю видатних особистостей Давніх Єгипту, Індії та Китаю. Вони зробили чималий внесок в історію та культуру не лише країн, у яких жили й працювали, а й змогли вплинути на хід світової історії.

 

Історія України» 10

НА ГОСТИНУ ДО…,

або Як жили у Києві «цукрові королі» і меценати Терещенки.

Серія квестів з історії України. 9-й клас

Напередодні літніх вакацій чимало класних керівників розглядають варіанти маршрутів турпоїздок. Пропонуємо вам, шановні колеги, завітати разом з учнями до стольного града Києва. Окрім традиційних відвідувань театрів і музеїв, радимо провести для школярів квести, запросивши їх на гостину до славної родини українських підприємців, колекціонерів і меценатів Терещенків.

ТОП-10 творів сучасних українських письменників на історичну тематику

Поет Максим Рильський справедливо зауважував, що «книга – це джерело освіти, знання і якщо збагачення, то збагачення культурного і душевного». І батьки, і вчителі прагнуть, щоб їхні діти й учні виросли духовно багатими, всебічно розвиненими громадянами. Не останню роль на шляху до досягнення поставленої мети відіграють художні твори на історичну тематику.

Вкладка

Щодо відзначення в  Україні 500-річчя Реформації    (Лист МОН №1/9 -100 від 23.02.2017)

На виконання Указу Президента України № 357/2016 від 26.08.2016 «Про відзначення в Україні 500-річчя Реформації», розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 грудня 2016 року №935-р  «Про затвердження плану заходів з підготовки та відзначення в Україні 500-річчя Реформації» МОН пропонує провести в навчальних закладах відповідні наукові та просвітницькі заходи. У додатку до листа допомогу вчителям історії, основ філософії, курсу «Людина і світ» подано інформаційні матеріали, підготовлені Вікторією Любащенко, доктором філософських наук (Львів).

газета  «Історія України» 

Історія України № 5, березень, 2015

 Зміст:

  1. Інтерв’ю з відомим істориком.
  2. Світлана Олефір. Графічні організатори як засоби розв’язання проблемних задач.
  3. Сергій  Соломін. Організація системи залікової роботи у вечірній школі. Історія  України. 10 клас.
  4. Інна Звєгінцева. Інтелектуальне шоу «Історіоманія».  Інтелектуальна гра. 9—11 класи.
  5. Особа в історії. Роман Мстиславич. Історія України. 7 клас.

 

Вкладка

  1. Віктор Машіка. Історія стародавнього світу в порівняннях. Завдання та відповіді. 6 клас. Частина 1.

Історія України № 4, лютий 2015

 Зміст:

  1. Станіслав Кульчицький. Чи був Радянський Союз тоталітарною державою.
  2. Світлана Олефір. Проблемні задачі на уроках історії.
  3. Орися Козьма. Кабінет історії рідного краю – центр історико-краєзнавчої роботи у школі.
  4. Олександр Гук. Завдання для тематичного оцінювання. Історія України. 9 клас.
  5. Олена Юсова. Акровірші на уроках історії.

Вкладка

  1. Учитель року-2015. Традиції та інновації. Інтерв’ю з Оленою Артеменко.
  2. Ірина Гончар, Людмила Нудна. Правове становище дівчини з народу в образі Наталки Полтавки через призму сучасності. Інтегрований урок правознавства та української літератури. 9 клас.
  3. Ольга Качур. Вправи на уроках правознавства. Поради психолога.
  4. Оксана Говорун. Правовий букварик. Позакласний захід для учнів 5—8 класів.

Історія України, №24, грудень 2014

iug-2014-024-сv-1

У номері: Новини: Стипендії президента України обдарованим учням.

Академічна наука: Станіслав Кульчицький. Еволюція Східної Європи за 100 років.

Олімпіади. Турніри. Конкурси: Андрій Жив’юк. Олімпіада з історії-2014: аналіз виконання завдань. IV етап. 10—11-ті класи. Методика. Досвід: Світлана Рубцова. Подорож у козацькі чами. Вступ до історії. 5-й клас. Олександр Гук. Тестові завдання для тематичного оцінювання. Історія України. 9-й клас.

Історія України, №23, грудень 2014

iug-2014-023-сv-1

У номері: Новини: Архівні установи міста Києва. Актуальні проблеми історичної освіти: Олександр Желіба. Альтернативна історія. Авторська програма факультативного курсу.

Конференції. Семінари. Зустрічі: Нова редакція програм з історії для 5-9-х класів: результати обговорення. Олімпіади. Турніри. Конкурси: Андрій Жив'юк. Олімпіада з історії - 2014:  аналіз виконання завдань. IV етап. 8—9-ті класи.

Методика. Досвід: Лариса Тур. Утворення Галицько-Волинської держави за Романа Мстиславича. Історія України. 7-й клас.

Позакласна робота Андрій Подобєд. Крути: символ патріотизму й  жертовності в боротьбі за державну незалежність України. Матеріали до позакласних заходів. 9—11-ті класи.

Історія України, №22, листопад 2014

iug-2014-022-сv-1

У номері: Новини: Юнеско — Україна — УГЛ. Академічна наука: Станіслав Кульчицький. Держава-комуна в теорії і на практиці. Семінари. Конференції. Зустрічі: Від війни до миру. Історична освіта мовою толерантності. Науково-практична конференція освітян (м. Київ, 25 вересня 2014 р.) Методика. Досвід Вікторія Головня. Передумови національно-визвольної війни. Богдан Хмельницький. Історія України. 8‑й клас. Олена Москаленко. Наукова лабораторія вчителя. Кабінет історії, правознавства та українського народознавства. Історія в художньо-історичних образах: Леон Городиський. Тернопілля історичне. Особа в історії: Сергій Стельникович. Володимир Мономах. Останній великий князь Русі.

Анонс 2015 "Історія України" №1-2

№1

Зміст: Утвердження комуністичного побуту в суспільстві радянської України 1920-х рр. Програма. Історичне краєзнавство. Тести 9 кл. Особа в історії. Ярослав Осмомисл

Вкладка « Всесвітня історія»: Італія Рісорджименто. 9 клас Матеріали до уроків. 6 клас. №2

Зміст: Історичні подорожі Україною. Кіровоградщина

Вкладка « Правознавство»: Новели закону України «Про прокуратуру» Програма з громадянської освіти. Взаємини України та Європейського Союзу.

Історія України, №21, листопад 2014

iug-2014-021-сv-1

Зміст:

Новини: Видатні історики серед випускників Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.

Академічна наука: Станіслав Кульчицький. Новітня історія України (2010 - 2014). Додаток до підручника для 11-го класу загальноосвітніх навчальних закладів.

Методика. Досвід: Галина Громова. Завдання для тематичного оцінювання. Історія України. 8-й клас.

Позакласна робота: Росина Іваночко. Душу - Богу, тіло - Україні, честь - собі. Позакласний захід до дня збройних сил України. 9-11-ті класи. Олена Подобєд. Андрій Малишко: знаменитий випускник Київського інституту соціального виховання.

Історія України, №17, вересень 2014

iug-2014-017 У номері: Музейний простір України. Олена Подобєд. Музей "шістдесятництва". Академічна наука ВЕЛИКА ВІЙНА (1914—1918). Повсякденне життя населення України. Конференції. Семінари. Зустрічі. Людмила Черкаська. Друга світова війна та голокост у навчальних програмах та шкільних підручниках з історії. Олімпіади. Турніри. Конкурси, відбірково-тренувальні збори з історії — 2014. Анонс: Держава — комуна в теорії і практиці. Здобутки та прорахунки Української революції 1917—1921 рр. Академічний рівень. 10-й клас.

Властивості

Кількість місяців передплати

12, 06, 03, 01

Огляди

Відгуки відсутні.

Лише зареєстровані клієнти, які купили цей товар, можуть публікувати відгуки.