Газета “Українська мова та література” №5, 2019

113,00 грн.

Що в газеті?

РЕКОМЕНДУЄМО
АКТУАЛЬНО
Лауреати Премії Лесі Українки. Стипендія з літературознавства
7-Й КЛАС
Ідея зіткнення неповторності й буденності. За твором Ліни Костенко «Кольорові миші»
ДИДАКТИКА
Тестові завдання. Українська мова та література. 7-й клас
8-Й КЛАС
Твір-опис пам’ятника отаману Антону Головатому в Одесі на основі особистих спостережень та вражень у публіцистичному стилі
МЕТОДИЧНА СКАРБНИЧКА
Українська мова з «теплими історіями». Міні-посібник-практикум

Кількість сторінок: 92

Є в наявності

Опис

У своєму блозі на сторінках онлайнвидання «Україна» доктор філологічних наук Олександр Пономарів продовжує відповідати на актуальні запитання читачів. Наприклад, у додатку Instagram є функція Stories, що з англійської перекладається як «історії», а в українській мові можна часто побачити такі відповідники, як «сторіз», «сторіс». Однак найліпше взяти український відповідник — «історії», або можна писати «сторіз».

Зараз чимало людей, особливо фотографів, займаються спостереженнями за птахами, або з англійської бьордвочингом. Створюють навіть окремі групи, які контактують у мережі Facebook. Відповідно, між учасниками таких груп час від часу виникають дискусії щодо використання українських назв птахів, зокрема наголосу. Дехто висловлює думку, що деякі назви птахів звучать неприродно для вимови і навіть неоковирно, наприклад: горИхвістка, борИвітер, пірнИкоза.

Тож на запитання, з чим пов’язане те, що наголошується не іменник, а дієслівна частина складної назви, і чи є аналогія в наголосах із давніми козацькими прізвищами, пан Пономарів відповів: «Слова щодо свого наголосу існують у мові незалежно від того, подобаються вони комусь чи ні. У перелічених назвах птахів наголос падає, як правило, на кінцевий склад першого компонента, яким є дієслово в наказовому способі. Так само і в прізвищах на взірець ВедИбіда, ВернИгора, ВернИдуб, ЖурИбіда, КрутИус, ТягнИрядно. Отже, цілком закономірні назви птахів горИхвістка, борИвітер, пірнИкоза».

На запитання, якщо родовий відмінок однини іменників третьої відміни має закінчення -и (тіни, печи тощо), то як бути з матір’ю: матері чи матери, пан Пономарів відповів, що закінчення -и в родовому відмінку мають ті іменники третьої відміни, які закінчуються на -сть, -рть: радість — радости, честь — чести, молодість — молодости, чверть — чверти, смерть — смерти. А також іменники кров, любов, осінь, сіль, Русь, Білорусь: крови, любови, осени, соли, Руси, Білоруси. Решта закінчуються на -і. Пан Пономарів послідовно підтримує повернення цієї норми в правопис, оскільки вона дуже важлива, бо дає змогу відрізняти родовий відмінок від давального й місцевого. А по-друге, так писали наші класики, а саме Леся Українка: «Поет не боїться від ворога смерти, бо вільная пісня не може умерти». Так подано ці слова в Словнику за редакцією Бориса Грінченка, який досі є одним із важливих мірил українськости лексики. Із цим нарешті погодилася й остання Правописна комісія.

У травневому номері читачі знайдуть уроки й для 7—8-х класів, а також міні-посібник-практикум з української мови з використанням ілюстрацій освітнього проекту «Мова — ДНК нації».

Вам також може сподобатися…