Газета “Дитячий садок. Фантазії вихователя” №22, 2019

Хоч би хто ви були, ви не першими читаєте цю газету. До вас її читали коректори, а до них — літературні редактори. Тож навіть якщо ви знайшли помилку на сторінках цього видання, знайте — хтось добре попрацював для того, щоб ви не побачили багатьох інших помилок. Але літературні редактори й коректори теж читали цей номер не першими, до них його читала Світлана Дмитренко — головний редактор видавництва «Шкільний світ». У це важко повірити, але вона читає кожен номер кожного видання видавництва «Шкільний світ» (а видань чимало!). Якщо літредактори й коректори вишукують і виправляють криві стібки на тканині видання, то Світлана стежить за тим, щоб фаховий редактор раптом не пришив холошу замість рукава.

Цей номер газети «Дитячий садок» присвячений зимі. Тож і слово редактора начебто має бути про те саме. Але було б жорстоко так учинити зі Світланою. Річ у тім, що, виконуючи службові обов’язки, вона за останній місяць уже прочитала кількадесят текстів про першу паморозь, пухнасті сніжинки, голодних синичок і наближення Різдвяних свят. Тому нехай зимова феєрія принаймні почнеться не тут, а на наступній сторінці. А зараз — дещо інше.

Отже, скоро грудень — перший місяць літа в Австралії. Дитинчата кенгуру, валабі, коали, вомбата, куоки допитливо визирають із материнських сумок і канючать: «М-а-ам, ну можна я погуляю! Глянь, яка погода!». Прогріті сонцем яйця качкодзьобів і єхидн ледь чутно тріскаються і з них з’являються нові покоління чудернацьких створінь. «Кі-кі-кі-кі-ке-ке-ку-ко-кі-і-і!» чути над долиною Баросса — це пташка кукабара вітає новонароджене літо. Але (пробачте, Світлано) навіть в Австралії вже зовсім скоро настане Різдво.