завучу
Showing all 2 results
-
газета “Завуч” №3
150,00 грн.Працюючи вчителем, я ніколи не хвилювалася напередодні візиту батьків до школи, яких було запрошено на розмову. Можливо, тому, що завжди знала, про що говоритиму з ними, та майже завжди була впевнена у своїй справедливості. А ще тому, що в ті часи (на початку 90-х) ми більше довіряли одне одному. Уявляєте? Навіть мені, молодому спеціалісту, батьки довіряли своїх дітей не лише навчити, а й посварити, пояснити, показати, відвезти-привезти й ще багато дієслів можна дібрати, аби описати буденну роботу звичайного вчителя звичайнісінької середньої загальноосвітньої української школи…
Були в моїй педагогічній практиці такі випадки, на які невідомо як зреагувала б сучасна мама. Це щодо питання про двоякість чи дволикість наших дітей. …Андрій у школі та й у своєму мікрорайоні
мав погану славу. Уроки зривав, домашнього завдання не виконував, з учителями поводився, м’яко кажучи, не чемно. Одного разу в мій кабінет (я тоді працювала заступником директора з ви-
ховної роботи) зайшла схвильована вчителька біології і сказала, що він вкотре зірвав їй урок, щось із цим потрібно робити й узагалі…У розмові з мамою з’ясувала, що батька в них немає. В Андрія є ще менший братик, якого він дуже любить, доглядає його, а вдома миє підлогу та готує смачний борщ. У чому ж причина цієї дуалістичності у вихованні наших дітей? Тоді я не знайшла для себе й для всіх учасників зустрічі відповіді. Вона прийшла згодом, через багато років. А того вечора дорогою додому я зустріла Андрія (випадково чи ні) і ми, наче давні друзі, спілкуючись, повільно дійшли до зупинки. Несподівано я зрозуміла, що лише розмовляючи з підлітком віч-на-віч, на його рівні мислення можна отримати дозвіл на довіру…
Упорядник: Жанна Сташко
-
газета “Завуч” №2
150,00 грн.Коли редактор працює над тематичним номером, він ніби проживає його, а ще бачить як цілісну картину, що складається з багатьох пазлів: статей, фотографій, малюнків, цитат, плашок, схем, таблиць…
Тема цього номера — «Школа дослiдницької культури. Реалізація метапредметного підходу в освітньому просторі», запропонована Запорізькою гімназією № 45. Чому саме дослідницька діяльність? У чому її цінність? Вона дає змогу трансформувати навчання в самонавчання, запускає механізм саморозвитку не тільки учня або вчителя, але й формує нове освітнє середовище. Відразу пригадуються юні маги-дослідники з книг Джоан Ролінґ про Гаррі Поттера. До речі, магія людей завжди приваблювала, особливо наймолодших. І не дарма. Вчені з’ясували, що фільми та книги про Гаррі Поттера здатні зробити дітей більш креативними.
Учені Ланкастерського університету (Велика Британія) були першими, хто серйозно зацікавився цим питанням. Дослідники вирішили провести експеримент. Вибрали 52 дитини у віці від 4-х до 6-ти років і поділили на дві групи. Кожній групі показали 15-хвилинний уривок із фільму «Гаррі Поттер і філософський камінь». Одна група дивилася уривок, де юні маги літали на мітлах і чаклували за допомогою чарівних паличок. Інша група — звичайний уривок, без будь-якої магії. Потім дітей тестували, і виявилося, що цей фільм дійсно здатний пробудити в дітях творчі пориви. Але тільки ті його фрагменти, де є магія та досліди. Учені зробили такий висновок: перша група, яка дивилася фрагменти з магією, придумала більше оригінальних рішень і впоралася із завданнями швидше.
«Віра в надприродне передбачає в дитини здатність будувати альтернативний світ, — кажуть дослідники факультету психології Університету Ланкастера. — Книги та дитячі фільми про магію допомагають їм розширити межі уяви й почати мислити більш творчо. Діти починають бачити завдання з різних точок зору». Учені навіть порадили вчителям показувати дітям кіно про Поттера. Причому акцент зробити на сценах з квідичу та перетвореннями. А книги Джоан Ролінґ, на думку психологів, варто внести до шкільної програми.
Ще декілька слів про магію навколо нас. В українських школах минулого року вона втілювалася разом із новим словосполученням «освітнє середовище». Особливо його активно створювали в початковій школі. А потреба в ньому існує на всіх ступенях базової освіти. В американському місті Евергрин учитель математики Кайл Хаблер за 5 тижнів до початку нового навчального року перетворив свій нудний класний кабінет у міні-Гоґвортс — школу для чародіїв. Продумав усе до дрібниць: оформлення стін, стелі, освітлення, спорудив майстерні й лабораторії для алхіміків, бібліотеку для майбутніх магів. Якісь речі приніс із дому, якісь змайстрував, щось купив у Інтернеті…
Учні бродили по кабінету, розглядаючи кожну дрібницю, перемовлялися й ділилися з однокласниками знахідками. Зрозуміло, що вчитель був по-справжньому щасливий, що зміг порадувати своїх учнів. Його постом на Facebook з фотографіями колишнього нудного кабінету математики й теперішнього магічного поділилися майже 20 тисяч осіб. Найбільшою винагородою Кайлу Хаблеру за креатив і працю стали слова з коментарів під фотографіями: «Чому в мене в школі не було такого вчителя?!».
Упорядник: Жанна Сташко