ПРИКЛАДИ ВПРАВ ІГРОВОЇ ТЕРАПІЇ ДЛЯ ДІТЕЙ

Вправа «Випускання пари»

Пропонована техніка дає дітям можливість розповісти про свої складні почуття й проблеми та сформувати адаптивні форми поведінки в складних ситуаціях. Ця методика дає змогу подолати психологічні захисти дитини, розвинути її комунікативні й творчі можливості, відреагувати на негативні емоції, розвинути емпатичні здатності.

Спочатку слід попросити дитину розповісти про будь-яку ситуацію, що викликає в неї сильне роздратування або злість. Потім психотерапевт дістає «крижану» пластину й дерев’яний молоток. Психотерапевт просить дитину подумати над тим, як вона може поводитися в такій самій ситуації. Психотерапевт може підказувати дитині, як можна вирішити проблеми, які виникають. Дитина й психотерапевт продовжують по черзі вступати в гру, пригадуючи різні неприємні історії й відбиваючи по шматку «льоду» доти, доки вся «крижана» пластина не опиниться розбитою на дрібні частини.

Якщо техніку «Випускання пари» використовують у групі або в сімейній психотерапії, то кож-ного учасника запитують, як би він вийшов зі складного становища, або кожен розповідає про свій випадок (іноді буває доцільно розпочати гру з обговорення менш складних почуттів і ситуацій для того, щоб залучити дитину до гри й дізнатися про властиві їй копінгові прийоми тощо). Таке заняття сприяє відкритому обміну думками, посилює згуртованість, сприяє спільному рішенню проблем, призводить до звіль-нення від негативних переживань.

Вправа «Мої іграшки»

Ця техніка — інструмент, який дасть змогу в потрібний момент позбутися сторонніх, зокрема тривожних, думок і зосередитися на поточних справах.
Напишіть перелік із шести-семи улюблених іграшок, які були у вас у дитинстві (машинки, ляльки, солдатики, м’ячики, скакалки, конструктори, модельки тощо). Запам’ятайте цей перелік.У складних життєвих ситуаціях, коли потрібно зайнятися чимось, а з голови не виходять думки, які хвилюють, думки-«паразити», пригадайте свої улюблені іграшки:— Який вони мали вигляд?
— Як ви з ними грали?
— Як з ними можна було б ще пограти?
Пофантазувавши так певний час, повернітьсяв реальність і скажіть собі:
— Тепер я дорослий!
— Тепер у мене нові іграшки!
— Мені подобається таке життя, де потрібно чогось досягати!

Вправа «Cap Your Anger»

У США люблять використовувати одяг і головні убори як частину атрибутики в ігровій терапії (як недирективної, так і директивної). Приклад ігрової техніки, розробленої Бріджін Гарднер для роботи з агресією в дитячих групах із розвитку соціальних навичок (на базі когнітивно-біхевіоральної ігрової терапії у початковій школі): дітям пропонують дізнатися про те, які види злості бувають: пасивний (жаба), пасивно-агресивний (чорна маска), агресивний (дракон), ассертивний (корона).
Пасивна злість (злість, гнів): людина приймає всі удари на себе, не відповідає, «ковтаючи» образу.
Пасивно-агресивна злість — людина висловлює свою агресію не прямо, а нишком, роблячи щось таємно.
Агресивна злість —людина висловлює свій гнів відкрито й бурхливо. Асертивна злість (наполеглива, упевнена людина) — людина висловлює свій гнів стримано, але впевнено, уміє користуватися своєю агресивністю в конструктивних цілях. Зміст техніки: рольова гра, у якій кожен з учасників групи пробує себе в кожній ролі, що відповідає типу злості. Обговорюють, у якій ролі комфортніше, у якій — навпаки.

Вправа «Коробка гарного настрою»

Цю вправу призначено для виконання вдома в сім’ях із проблемними дітьми, приблизно з 5—6 років. Завдання — батьки знаходять коробку, яку разом із дитиною оформляють. Протягом дня дитина й батьки складають у неї маленькі іграшки, дрібнички або записки, які викликають у них гарний настрій або нагадують про щось хороше.

Перед сном один із батьків або обоє разом із дитиною відкривають коробку й переглядають зміст, обговорюючи його значення. Наприклад, мама поклала туди маленького солдатика і пояснила свій вибір дочці так: «Цей солдатик здається мені міцним і сильним. Ти сьогодні була схожа на нього, змогла бути сильною, не заплакала й не розкричалася в крамниці». Ця ігрова вправа дає змогу поліпшити дитячо-батьківські відносини.

Вправа «Створення історій за допомогою шарфа»

Техніка створення історій за допомогою шарфа є однією з методик, властивих для динамічної ігрової терапії. Вона дає змогу працювати з дітьми й розвивати їхні експресивні можливості, певним чином організовуючи їхні рухові й невербальні реакції.Ця техніка підходить для роботи саме з імпульсивними дітьми, щоб допомогти їм організовувати свої рухові, невербальні реакції й активізувати мовну експресію, базовану на уяві й психомоториці.
Застосовуючи цю техніку, психотерапевт використовує чималий шматок гарної, напівпрозорої тканини, типу шифону (приблизно 2,5 м). Така тканина найбільше підходить для гри, оскільки дає змогу активізувати уяву. Спочатку дорослі, тримаючи шарф за кути, розгойдують його вгору і вниз, постійно покриваючи ним дитину з головою.

Потім психотерапевт розповідає історію та пояснює, що повинна робити дитина: вона повинна рухатися, коли шарф підіймається, і зупинятися, коли опускається. Шарф так дає змогу контролювати рухи дитини й давати їй певні сигнали. Зазвичай психотерапевт розпочинає гру словами: «Жив собі хлопчик (дівчинка), який, — шарф піднімається, — якось…».

Під час гри психотерапевт швидше коментує дії дитини, указуючи на їхній емоційний відтінок, ніж безпосередньо просить зобразити певний емоційний стан. Наприклад, він може сказати: «Це розповідь про хлопчика, який весело підстрибує» (наголошують на настроєві дитини). Іноді дитина може випадково вискочити з-під шарфа, тоді психотерапевт каже: «Цей хлопчик (дівчинка) утік від мами (тата); …», — і запитує дитину, що для неї означає втекти від мами (тата). Мета цих коментарів і запитань полягає в тому, щоб допомогти дитині встановити певний зв’язок між своїми руховими реакціями, пов’язаними з рухами шарфа, змістом історії.

На цій стадії психотерапевт сприяє тому, щоб дії та слова дитини набували певного емоційного відтінку. Вік дітей значення не має. Створення історій за допомогою шарфа успішно використовують для спільної гри матері й дитини тоді, коли в їхніх відносинах є проблеми.

Такий поглиблений і водночас доступний метод збереження психологічного добробуту дитини й дорослого в умовах сучасного стресогенного середовища, як ігротерапія, безумовно, заслуговує свідомого його поширення в закладах освіти. На жаль, більшість практичних психологів освіти не має достатньої професійної підготовки в галузі арт-терапії, дитячої психотерапії, тому використання методу вульгаризується, він втрачає свою науковість і терапевтичну дієвість

Матеріалу із газети “Психолог” №2, 2019

Яблучко подяки 🙂

Якщо вам подобається те, що ми робимо — відправте нам яблучко подяки 🙂 А ми будемо знати, що рухаємося в правильному напрямку!

10,00 грн.

Є в наявності

Share This