Толерантність та особисті кордони. Основи формування

Будь-які відносини — між директором школи та педагогом, між учителем та батьками, між педагогами та учнями — двосторонні, і докладати зусилля для їх розвитку повинні обидві сторони. Добре, коли кожна зі сторін у взаємодії враховує індивідуальні особливості іншого. Проте зазвичай учні, педагоги та батьки по-різному реагують на відмінності між людьми. Одні з них сприймають відмінності позитивно, інші — негативно, треті — байдуже. Характер сприйняття людей багато в чому визначає ступінь толерантного ставлення до них.

Формування толерантності — тривалий і складний процес, який починається з народження дитини, триває в період її
дошкільного та шкільного віку й доповнюється та розширюється протягом всього дорослого життя. На формування толерантності впливає безліч факторів, але вирішальними серед них є сім’я та заклади освіти.

Толерантність не дається від народження і не виникає мимоволі. Вона є результатом відповідного виховання. Для того, щоб виховати толерантність в дитині, повагу до думки і переконань інших людей, перш за все необхідно заохочувати
її допитливість. Тільки демонструючи розуміння можна навчити дитину розуміти інших людей. Як відомо, найкращим способом виховання є навчання на власному прикладі.

Чи можна навчитися толерантності? Так. Спілкуючись із іншими людьми необхідно весь час ставити собі одне й те саме питання: чому та чи інша людина стала або є такою, якою вона є? Далі розглянемо, що таке толерантність, як вона формується і як не навчитися не порушувати особисті кордони людини.

Що таке толерантність?

У різних мовах поняття толерантності трактується по-різному:
• в англійській мові — це здатність і готовність без протесту сприймати особистість або річ;
• китайською толерантність означає допускати, дозволяти і проявляти великодушність до інших;
• в арабській мові — це прощення, поблажливість, м’якість, співчуття, терпіння, прихильність до інших;
• у французькій мові толерантність — це повага до свободи іншого, його способу мислення, поведінки, політичних і релігійних поглядів;
• у перській толерантність трактується як терпіння, терпимість, витривалість.

Є 10 видів толерантності: міжособистісна, міжкультурна, міжетнічна, професійна, управлінська, між поколіннями, гендерна, соціально-економічна, міжконфесійна, політична. Їх можна умовно об’єднати в три соціальні блоки:

  1. Біологічно-обумовлений: індивідуальні відмінності, зокрема вікові та статеві особливості, соціальні ролі особистості.
  2. Культурно-обумовлений: індивідуальні особливості людини як представника того чи іншого етносу, національної культури, релігії або релігійної конфесії.
  3. Соціально-обумовлений: визначається статусними і позиційними відмінностями між людьми в їхньому професійному, управлінському, соціально-економічному, політичному оточенні.

    У понятті толерантності можна виділити три важливих аспекти: толерантний світогляд, толерантне спілкування та толерантна поведінка (Інфографіка 1).

Зазвичай толерантність проявляється щодо способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, думок, ідей, вірувань, інтересів, переконань, звичок «інших» (найчастіше сприймаються як «чужі») людей. Класові, національні, релігійні та інші соціальні групи спочатку мають різні або й протилежні погляди й переконання, що є передумовою для прояву інтолерантності (нетерпимості) у різних соціальних сферах.

Слід зазначити, що існує і негативна сторона толерантності у вигляді моральної безпринципності, індиферентності до різних пороків, байдужості до тих цінностей, які століттями формувалися в суспільстві. Конформізм, як і нетерпимість, здатний призводити до насильства і соціальної нестабільності.

Психологічне самопочуття людини багато в чому залежить від її впевненості в тому, що у просторі сучасного життя діють законодавчі та морально-етичні норми, які цей «нестабільний» простір здатні привести в стан рівноваги й обумовити толерантність в міжособистісних стосунках. Усунення хибних умовиводів й прийняття вірних дозволяє людині бути спокійною і мати впевненість у завтрашньому дні. Це той фундамент, на якому можуть сформуватися добросердя, великодушність, позитивне бачення «картини світу». Вони служать пусковим механізмом мотиваційних установок, орієнтованих на толерантні моделі взаємин.

Соціалізація людини

У психології є положення про те, що в процесі психологічного, інтелектуального й особистісного розвитку в людини формується певний світогляд, який визначає основні вектори її соціалізації. Соціалізація передбачає засвоєння людиною соціального досвіду, системи соціальних зв’язків і відносин. В процесі соціалізації людина перебирає переконання і суспільно схвалені форми поведінки.

Базові процеси, які лежать в основі соціалізації, пов’язані з формуванням адаптивної активності, що забезпечує можливість нормальної інтеграції людини в соціальне життя. Однак під час соціалізації теграції в соціум не відбувається автоматичне ототожнення людини з її цінностями й нормами. Толерантність як властивість особистості може не продукувати толерантне ставлення до «чужих» людей.

Ключову роль у процесі соціалізації дитини відіграє сім’я. Стиль спілкування та взаємодії, які дитина засвоює в родині, накладають відбиток на моделі поведінки, які реалізують потім у дорослому житті. Атмосфера в родині має вирішальне значення у формуванні самоцінності дитини як умови розвитку толерантності. А її успішність визначається прийняттям індивідуальних відмінностей, довірливістю і відкритістю відносин, заснованих на відповідальності та чесності.

Стиль відносин батьків і роль, яку вони відводять дитині в сім’ї, визначають особливості її розвитку, формування толерантності в міжособистісних стосунках. Адже, саме відносини батьків і дітей формують у дитини уявлення про співробітництво і конфлікти, учать відчувати розчарування та підтримку.

Батьківські установки мають важливе значення у формуванні толерантності в міжособистісних відносинах дітей. Схвалюючи або засуджуючи дитину, заохочуючи або караючи її, батьки реалізують свої виховні установки. Тільки толерантні батьки можуть навчити дитину бути толерантною.

Форми прояву інтолерантності

  • Образи, глузування, прояви зневаги;
  • Переслідування, залякування, погрози;
  • Расизм, націоналізм, експлуатація, фашизм;
  • Осквернення релігійних або культурних пам’яток;
  • Вигнання, сегрегація, репресії;
  • Релігійне переслідування.
  • Негативні стереотипи, упередження, забобони, засновані на негативних характеристиках;
  • Ксенофобія у формі етнофобій, мігрантофобії (неприязнь до представників інших культур, переконання в тому, що «чужаки» шкідливі для суспільства;
  • Пошук ворога (перенесення провини за нещастя і проблеми на інші групи);
  • Етноцентризм (оцінка людей через призму цінностей свого етносу, які розглядаються як еталонні для всіх людей і культур);
  • Дискримінація за ознакою статі та інших відмінностей (позбавлення соціальних благ, ізоляція в суспільстві, позбавлення або обмеження прав людини);

Особистісні кордони людини

Проблема толерантності виявляється в сімейних протиріччях. Тому педагог у першу чергу має зрозуміти, які саме розбіжності існують між вихованням дитини в сім’ї та постулатами школи, і тільки потім шукати спільні точки взаємозгоди та розуміння, аби досягти єдності і тим самим не порушити особистісні кордони дитини.

Толерантність тісно межує і з особистісними кордонами, а й інколи з банальною невихованістю, адже прояв інтолератного відношення може бути однією із причин захисту власних кордонів особистості або несформованості певних особистісних установок, наприклад, відповідальності за власні вчинки.

Межі особистості — це кордони, що відокремлюють людину, її внутрішній світ від зовнішнього світу. Людина має фізичні, психологічні, рольові (що включають статево-рольові), соціальні (горизонтальні й вертикальні), інтимно-особистісні
межі (інфографіка 2).

Вторгнення в будь-які з них без згоди або дозволу сприймається особистістю як проникнення в її внутрішній світ або насильство. Всі межі формуються послідовно, від народження і до повноліття людини. Формування особистісних кордонів припадає на період дорослішання дитини, а бере початок від раннього дитинства. Це говорить про те, що сталі кордони мають активну динаміку розвитку та устаткування саме у підлітковому віці, а вже власне їх усвідомлення відбувається у дорослому віці. Тому важливо формувати у дітей коректне розуміння особистісних кордонів (Інфографіка 3).

Формування толерантного ставлення

Освіта — це форма психічного розвитку; будь-яке навчання й виховання мають розвивавальний характер. Система навчання й виховання орієнтуються на вимоги, які задаються та трансформуються суспільством, що тягне зміни
і в самій освіті. Принципово важливим змістом процесу модернізації вітчизняної освіти є перехід «від культури корисності до культури гідності», що дозволяє оптимально розвивати «людське в людині».

Гуманізація освіти виключає авторитарний, формалізований підхід до процесу виховання, зумовлюючи сприятливі умови для формування толерантності в міжособистісних стосунках. Знання культурних відмінностей різних народів, вивчення традицій та звичаїв етносів або ж відмінностей у сексуальній орієнтації людей дають можливість учням засвоювати норми толерантних відносин.

В освітньому процесі важливим принципом є єдність вимог, спільних як для педагогів, так і для учнів. Їхня суперечливість й неузгодженість часто викликають почуття несправедливості та негативно позначаються на процесі формування толерантності в міжособистісних стосунках. Учні засвоюють правило, згідно з яким можна говорити одне, а робити зовсім інше. Шанобливе ставлення, емпатія і толерантність — значуща тріада в гуманістичній освіті. Як об’єкт цілої низки учасників освітнього процесу, дитина згодом стає суб’єктом самовиховання і самовдосконалення.

Гуманізація освіти покликана здійснювати формування толерантності в міжособистісних відносинах, і тут важливу роль відіграють педагогічні ідеї та досвід вчителів-новаторів, які розвивають педагогіку партнерства.

Одним з основних показників толерантності в міжособистісних відносинах і принципом ненасильницької педагогіки є «прийняття іншого». Це означає, що педагог повинен приймати учня як автономну особистість зі своїми індивідуальними особливостями.
Принципами оптимізації педагогіки ненасильництва, які зумовлюють формування толерантності в міжособистісних відносинах в освітньому процесі, є:
• демонстрація повної та беззастережної довіри до дітей впродовж навчального процесу;
• сприяти у формулюванні та уточненні цілей і завдань, що стоять як перед кожною дитиною, так і перед класом;
• формування установки на наявність внутрішньої мотивації, інтересу до процесу пізнання;
• вміння бути для учнів джерелом різноманітного досвіду;
• готовність прийти на допомогу у важкій навчальній ситуації;
• здатність відчувати емоційний настрій групи та приймати його;
• активна участь у груповій взаємодії;
• відкрите та коректне вираження своїх почуттів у групі;
• прагнення до досягнення емпатії, що дозволяє розуміти почуття і переживання кожної дитини.

Насправді формування толерантного відношення — це складний та багатоетапний процес, пов’язаний з усіма учасниками освітнього процесу, і що раніше дитина навчиться толерантного ставлення — то краще як для самої дитини, так і для суспільства в цілому. Адже міжособистісні відносини є, були і будуть, а для успішної реалізації особистості толерантність буде необхідним складником її особистості.

Проте і педагоги на власному прикладі повинні показувати, що таке толерантність. Тому що не може бути подвійних
стандартів для дитини, вона має чітко розуміти — це властиво всім людям, і толерантність допомагає встановлю-
вати ефективні міжособистісні відносини.

Використані джерела

  1. Асмолов А. Г. На пути к толерантному сознанию. Москва: Смысл, 2000.
  2. Белинская Е. П., Стефаненко Т. Г. Этническая социализация подростка. Москва: Московский психолого-социальный
    институт; Воронеж: Издательство НПО «МОДЭК», 2000.
  3. Ворнок М. Границы толерантности / Толерантное сознание и формирование толерантных отношений: сборник науч.-метод. статей. Москва, 2002. С. 47.
  4. Капто А. Толерантность в контексте концепции «культура мира». Безопасность Евразии. 2001. № 1. С. 175— 186.
  5. Логвінчук В. В. Толерантність як чинник утвердження громадянського суспільства в Україні. Держава і право. 2005. № 28. С. 710 — 715.
  6. Міронова С. Діти та їх особисті кордони. Заняття для батьків. Психолог. 2019. № 10 (958). С. 76—83.

Матеріал підготувала Анна КОЗЛОВА

Яблучко подяки 🙂

Якщо вам подобається те, що ми робимо — відправте нам яблучко подяки 🙂 А ми будемо знати, що рухаємося в правильному напрямку!

10,00 грн.

Вам також може сподобатися…

Share This