10 ЗАПИТАНЬ ДО ШЕВЧЕНКОЗНАВЦЯ

Літературознавець, доктор філологічних наук, завідувач відділу шевченкознавства Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, координатор низки науково-публікаційних проектів Інституту Критики та Інституту джерелознавства Наукового товариства ім. Шевченка в Америці Олександр Боронь розповідає, як це — бути шевченкознавцем.

🗣 Школа — університет: чи змінилося ваше сприйняття Шевченка?

Усе-таки складно порівнювати школу з університетом, зокрема філологічним факультетом, де я навчався. Адже середня освіта дає тільки найнеобхідніші відомості про життя і творчість Шевченка, хоча саме від цього етапу багато залежить у майбутньому. Вища школа — вже професійне навчання, під час якого викладач переважно спрямовує, а ти вже самостійно дошукуєшся потрібної інформації, дістаєш необхідні навички аналізу та узагальнень.

У цілому сприймаю університетське вивчення Шевченка як пряме продовження шкільного: у мене була хороша вчителька української мови і літератури — Галина Осадчук, тому необхідний для вступу обсяг знань, зокрема і про Шевченка, в мене, гадаю, був. У школі текстуально розглядаються лише найвідоміші твори Шевченка, хоч їх і немало, тоді як університетська вимога — ознайомитися з усією його поезією, окремими повістями і щоденником. Звісно, проконтролювати це неможливо, але філолог, який себе поважає, конче мусить це зробити. Радикально інакше став сприймати Шевченка, коли прийшов на роботу в Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка — тут чи не одразу довелося переорієнтуватися на якісно вищий рівень осмислення.

🗣 Коли твердо вирішили, що дослідження творчості Кобзаря — ваша суперсила?

На початку третього курсу студенти мають обрати спецсемінар відповідно до своєї спеціалізації — літературознавство чи лінгвістика. Орієнтувався на викладачку, що видавалася мені найцікавішою з-поміж інших, а головною сферою її зацікавлень було якраз шевченкознавство. Тоді, 1999 року, кафедра історії української літератури поділилася на дві, однією з них стала кафедра історії української літератури і шевченкознавства. На цій кафедрі й зосередилося викладання курсів давньої і нової української літератури, а у фокусі наукових досліджень мала перебувати Шевченкова спадщина.

Таке структурне відокремлення теж справило свій вплив на вибір наукових зацікавлень. Кумедно нині пригадувати, як на першому курсі я був глибоко переконаний, що досліджуватиму в українській літературі будь-які питання, адже вибір фактично неозорий, крім Шевченка. Бо, мовляв, там уже все вивчено, крім того, це така глиба, що краще якось без мене.

🗣 «Лупайте сю скалу!» — так можна охарактеризувати, чим займаються дослідники творчості Франка. А чим займаються шевченкознавці?

Як це часто буває, шевченкознавцями стають майже випадково. За логікою, їх би мали готувати ще зі студентської лави, потім — в аспірантурі. Але студенти вкрай неохоче обирають шевченківську тематику для курсових і дипломних робіт, із чого згодом мала б вирости кандидатська дисертація. Мабуть, їх відштовхують не надто вдалі формулювання пропонованих тем, яким бракує справжньої новизни. Важливо, щоб тему ініціював сам молодий дослідник, а керівник лише допоміг коректно її сформулювати.

У нашому академічному інституті, як і взагалі у системі НАН, студентів, звісно, немає, однак існує аспірантура, до якої може вступити будь-який випускник вишу, склавши відповідні іспити. Часто наші аспіранти, які тепер навчаються 4 роки, починають написання дисертації фактично з нуля, обираючи тему, не пов’язану з попередніми студіями в університеті.
Шевченкознавці досліджують головно літературну спадщину поета, зосереджуючись на невідомих її аспектах, поглиблюючи попередні інтерпретації творів тощо. Без досконалого знання біографії це, ясна річ, неможливо. Досі трапляються важливі уточнення до життєпису Шевченка, розуміння тих чи тих її епізодів.

Роботи повно, запевняю, але для того, щоб побачити дальші перспективи шевченкознавчих студій, треба мати чималий багаж знань, тривалий час попрацювати в цій галузі. Геть нові шляхи, мабуть, навряд чи вдасться вже прокласти, адже півтора століття дослідники не сиділи склавши руки, але більші та менші відкриття завжди можливі. Власне, ми їх і робимо!

🗣 Каменярі проти кобзарів: хто переможе?

Гадаю, такого протистояння немає і не може бути: ми йдемо пліч-о-пліч із колегами. Крім того, обидва письменники належать до різних періодів історії літератури. Сполучною ланкою тут виступають надзвичайно проникливі Франкові студії над доробком Шевченка. Знаю, що кількісно професійних дослідників творчості Франка значно більше, ніж шевченкознавців, що природно, враховуючи обсяг літературної спадщини, різнобічність Франкового таланту тощо. Скажімо, роботи з підготування «Повного зібрання творів Франка», включно з усіма варіантами текстів, не кажучи вже про коментарі, вистачить і нашим правнукам. Поки лише говоримо про необхідність такого проекту.

🗣 Поет, прозаїк, художник: якого Шевченка ви оберете і чому?

Відповідь очевидна — Шевченко є Шевченком саме у єдності цих іпостасей, хоч які вонирізні за значущістю. Для мене це свого роду ієрархічна структура. Поза всякими сумнівами, вирізняється геніальна поезія, що мала і ще довго матиме вирішальний вплив не тільки на розвиток української літератури, але й на становлення української нації, зрештою, на сам факт існування України як держави.

Другою можна назвати образотворчу спадщину, яка, хай там як, але не сягає рівня поезії, хоч багато моїх колег категорично з цим не погоджуються, вважаючи, що поезія і малярство — свого роду «два крила» його творчості. Все-таки це доволі автономні складники, між якими натрапляємо на непоодинокі перегуки, як, приміром, цілком очевидні — поема «Катерина» і однойменна олійна картина, кілька автоілюстрацій до поетичних творів («Слепая» та інші) — і менш промовисті, але від того ще цікавіші: поезія «У Бога за дверми лежала сокира» і акварель «Джангисагач» (про це «одиноке дерево», до слова, йдеться в одному з епізодів повісті «Близнецы») та ін. Не забуваймо, що у Шевченковому доробку є виконані переважно задля заробітку ілюстрації до книжок Миколи Полевого «Історія Суворова» та «Російські полководці», тоді як усі поетичні твори написано за внутрішнім покликом.

На третьому місці перебувають російськомовні повісті, не надто досконалі з художнього погляду, але важливі для розвитку, хоч як несподівано це для когось звучить, української прози. Водночас вони ніби наближають нас до особистості Шевченка, даючи змогу заглянути в його творчу лабораторію, адже не секрет, що в поезії перед нами часом гнівний пророк, що оскаржує історичну несправедливість, іноді — вкрай схвильований оповідач (перелік «суб’єктних форм» можна продовжити), але на певній дистанції від читача, зумовленій рівнем майстерності, якої часто бракує прозі.

🗣 Як написати кілька монографій про Шевченка і не перестати його любити?

Дослідник не має права впускати емоції у свою роботу. Шевченкова спадщина — об’єкт вивчення — не більше, але й не менше. Симпатії чи так само антипатії іноді призводять до хибних висновків, викривлених пояснень. Дослідником рухає невтамований інтерес, бажання з’ясувати, а як же було насправді?

Перша моя монографія «Поетика простору в творчості Тараса Шевченка» (2005) — дещо скорочена версія кандидатської дисертації. Такий собі приклад схоластичної, хоч, як на мене, і доволі сумлінної розвідки. З-поміж моїх публікацій її цитують найчастіше, бо проблематика художнього простору цікавить багатьох науковців. Нині за таку тему я не взявся б.

Наступна невеличка монографія «Повісті Тараса Шевченка і західноєвропейські літератури: Рецепція та інтертекстуальні зв’язки» (2014 — 2015) стала свого роду підготовчим етапом до докторської дисертації (повністю увійшла до її тексту). Так само частина статей зі збірки «Поет і його проза: генеза, семантика і рецепція Шевченкової творчости» (2015) потрапила до докторської монографії «Спадщина Кобзаря Дармограя: джерела, типологія та інтертекст Шевченкових повістей» (2017). Мені трохи ніяково за такі передруки, але, щиро кажучи, тоді не думав про докторську. Втім, згодом виявилося, що посада зобов’язує і треба готувати монографію невідкладно.

Пригадую перший маленький здогад, який треба було підтвердити, — саме він виявився зернятком майбутньої більшої праці. Почуваю певну нехіть до написання саме монографій, адже треба зосереджуватися на всебічному, глибокому з’ясуванні часом досить вузького кола проблем, проте для мене все складалося щасливо — статті природно вклалися в структуру більшої книжки. Особливе задоволення почуваєш, коли «пазл», над яким довго думаєш, нарешті складається — це те відчуття, заради якого варто працювати. Найяскравіший, мабуть, епізод, – спроба передатувати написання повісті «Близнецы» з 1855 року, що усталилося в шевченкознавстві, на 1854, із чим погодилися досвідчені колеги Валерія Смілянська і Ніна Чамата. У кожному разі, 1854 рік, як час написання повісті, має не меншу вірогідність, ніж 1855.

🗣 Роздвоєння особистості: чим різняться Великий Кобзар і Кобзар Дармограй?

Це усталені назви для двох відмінних виявів Шевченкової творчої особистості — поетичної та прозової. Якщо бути точним, то псевдонімом «Кобзар Дармограй» Шевченко спершу підписав первісну редакцію поеми «Неофіти», але виправив на «Кобзарь Т. Шевченко» (місце збереження рукопису нині невідоме). У листі до Якова Кухаренка від 5 червня 1858 року він просив: «Якщо подобається, то дай доброму писареві переписать і «Криницю», і «Ченця», і «Вечір». Та пошли старому Щепкіну. Нехай на старість читає та не забуває безталанного кобзаря Тараса Дармограя». «Кобзар Тарас Дармограй» — так підписано остаточну чистову редакцію вірша «Полякам», тобто принаймні один вірш, а не тільки
повісті.

Псевдонім «Кобзар Дармограй», нагадаю, Шевченко проставив під повістю «Княгиня» і варіантом першої частини «Прогулки с удовольствием и не без морали» (тоді ще під первісним заголовком «Матроз, или Старая погудка на
новый лад»). Важливіше, однак, що він вживав цей псевдонім у листуванні щодо долі цих повістей, сформувавши, за словами Валерії Смілянської, образ Кобзаря Дармограя — повістяра-початківця, образ нібито реальної особи.

Вислів «Спадщина Кобзаря Дармограя» на позначення Шевченкових російськомовних повістей закріпився з легкої руки Сергія Єфремова, який 1925 року опублікував статтю під такою назвою в журналі «Україна». Майже одразу після того, як їх рукописи восени 1924 року опинилися нарешті в Києві. У заголовку книжки я апелював до відкриваючої для свого часу публікації Єфремова, згодом із відомих причин замовчуваної.

🗣 «ШЕ» — 6-томна «Шевченківська енциклопедія»: понад 13 кг, 5360 сторінок, 6307 статей і 5800 ілюстрацій. Чи все вже сказано?

Я би умовно порівняв енциклопедію з компасом в океані шевченкознавства — це орієнтир для дослідника і водночас джерело інформації для тих, хто цікавиться поетом. Тобто видання і не мало на меті висловитися про всі можливі питання шевченкознавства і поставити в них крапку. З одного боку, в енциклопедії стисло підсумовано інформацію про ті чи ті
реалії, постаті, факти, явища, а з другого — велика її частина є новаторським дослідженням цілого ряду проблем: до прикладу, статті про образи-концепти поезії Шевченка, теми і мотиви його творчості тощо (за обсягом ці розвідки перевищують чималу книжку).

Важливими для літературознавців є статті про жанри Шевченкової творчості, його стиль та ін. Видання містить окремі розвідки про всі літературні та всі викінчені мистецькі твори, але це не означає, що запропонований набір інтерпретацій (іноді до шести різних, як-от у статті про вірш «Дівча любе, чорнобриве…») є остаточним чи єдино можливим. Це видання має убезпечити дослідників від «винайдення велосипеда», адже під кожною статтею — іноді доволі довгий список літератури з певного кола питань.

Зрозуміло, про ті чи інші реалії в енциклопедії говориться вимушено стисло, але будь-який шевченкознавець тепер свою роботу мусить починати саме з неї, рухаючись далі. Тим часом на основі статей енциклопедії ми підготували довідник «Тарас Шевченко і його сучасники», що містить ряд коректив порівняно з шеститомником (на жаль, поки не виданий). Давно вже у продажу розраховане на широке коло читачів видання «Шевченківська енциклопедія: літературні твори» (2016).

🗣 Культ Шевченка — ризики та щеплення?

Не належу до прихильників культу Шевченка — на першому місці для дослідника має бути об’єктивне пізнання, позбавлене будь-яких упереджень, зокрема й бездумного ідолопоклонства. Усвідомлена пошана ґрунтується лише на глибокому знанні Шевченкової біографії і творчості, розумінні значущості спадщини поета для сучасної України.

Існує вже навіть не ризик, а сумна реальність гіперболічного захвалювання Шевченка, яке насправді його тільки принижує. Для вибудовування довгих синонімічних конструкцій із суперлативів немає необхідності звертатися до фактів, що вивільняє нестримну фантазію авторів таких опусів. Ще в нас люблять побивати Шевченком опонентів, висмикуючи підхожі цитати з різних приводів. А «щеплення» може полягати у зваженій популяризації Шевченкової творчості, спокійних розмовах про його життя без примусового насаджування поклоніння, яке, в чому не раз переконувався, згодом викликає відразу до поета. Але і без певного примусу, зокрема і в школі, не обійтися.

🗣 Академічний погляд: акценти шкільної програми, або як зробити так, щоб Шевченко «зайшов»?

Мабуть, академічні науковці — це останні, в кого про таке треба запитувати. Я навіть не знаю зараз достеменно, які саме Шевченкові твори входять до шкільної програми. Наукового студіювання від школи чекати годі, тому своє слово тут мають сказати, найперше, психологи і педагоги, які знаються і на віковій психології, і на методах та засобах навчання.

Від наших аспірантів, а дехто з них раніше вчителював, чув, що зі шкільної програми вилучили «Великий льох». Це правильно, бо його особливо складна символіка передбачає не один рівень прочитання, що для 9-класника видається зайвим. Ризикую наразитися на критику, але я би обійшовся у шкільному курсі й без поеми «Гайдамаки» — і то не з причин Шевченкової нібито «неполіткоректності», а тому що, як доводять дослідження останнього часу, цей ранній твір виявився зовсім неоднозначним для витлумачення. Та й для сучасного школяра він, мабуть, завеликий обсягом.

Хоч як це банально звучить, але у школі варто спробувати показати не тільки «забронзовілого» Шевченка, а живого чоловіка, який не цурався веселощів, захоплювався і помилявся, проте завжди залишався великим — головно в поезії,
подиву гідним людинолюбцем, здатним переживати чужі болі. Багатий достовірний матеріал до того дають спогади про Шевченка.

Разом зі своїм колегою Михайлом Назаренком нині працюємо над укладанням і коментуванням тритомного академічного видання мемуарів про поета. Мені свого часу здавалося, що я непогано орієнтуюся в Шевченковій біографії, але скільки нових деталей і деяких навіть несподіванок відкрилося під час роботи! Радянські видання рясніють, як відомо, численними купюрами у найнесподіваніших місцях (часом навіть не позначеними у тексті). Ми звертаємося не тільки до першодруків, а за наявності — й до автографів, істотна частина яких зберігається у російських архівах, що створювало
додаткові труднощі. Упевнений, що для шанувальників Шевченкової творчості це буде варте уваги видання.

Спілкувалася Наталія КОВАЛЬ

Яблучко подяки 🙂

Якщо вам подобається те, що ми робимо — відправте нам яблучко подяки 🙂 А ми будемо знати, що рухаємося в правильному напрямку!

10,00 грн.

Share This