У 2019 році в Україні з’явився перший освітній омбудсмен. Ним став Сергій Горбачов — людина, яка знає освіту «зсередини». Досвід роботи вчителем (почав викладати з 1985 року), директором школи, членом Колегії Міністерства освіти і науки України дають змогу йому впевнено почуватися в питаннях освіти і професійно вирішувати спірні питання, яких завжди вистачає в освіті. Пан Сергій люб’язно погодився відповісти на запитання щодо ролі та функцій освітнього омбудсмена та роз’яснив, як поява цієї посади допоможе відкрити нові можливості для комунікації в освіті.
Пане Сергію, яка роль та основні функції Інституту освітнього омбудсмена?
Варто закцентувати увагу на декількох моментах. По-перше, це ще одна можливість розглядати конфліктні ситуації, які виникають між всіма учасниками освітнього процесу. Тобто це додаткова точка модерації та діалогу. По-друге, це можливість більшого доступу до інформації про права в освіті та рекомендації щодо того, як їх захищати для всіх учасників освітнього процесу. Також Інститут освітнього омбудсмена — це і просвітницька діяльність, і безпосередня
робота з розгляду звернень, і підтримка в розгляді звернення (як складати, до кого звертатися тощо).
Завдання омбудсмена — захищати права. Чи мають діти, як учасники освітнього процесу, пріоритет перед педагогами?
Важливо розуміти, що система освіти працює насамперед для того, щоб надати якісні освітні послуги всім здобувачам. Не лише дітям, а всім, хто здобуває освіту: від дитячого садка до університету. Тому, звичайно, права здобувачів освіти є ключовими і пріоритетними. Але я дуже добре розумію, якщо не забезпечено прав тих, хто навчає (учителя, викладача), складно забезпечити права інших учасників.
На вашу думку, які основні права вчителя має бути забезпечено передусім?
Думаю, насамперед право вчителя полягає в тому, щоб він отримував заробітну плату, яка б давала йому можливість гідно жити й професійно розвиватися. І ще ключове право вчителя — вільно обирати свій професійний шлях, свої методи і форми роботи, щоб досягти результатів освіти, визначених державними стандартами та освітньою програмою. Важлива академічна автономія вчителя, його гідність і дотримання прав під час освітнього процесу.
У буденній роботі вчителя може виникати багато проблемних запитань: у взаєминах з адміністрацією, з батьками, подекуди з дітьми. Усе це взаємопов’язано, тому і будь-яку проблему в освіті не можна розглядати відокремлено від інших проблем.
Скажімо, система підготовки педагогічних кадрів: там настільки переплелися зміст освіти, фінансування, програми підготовки та перепідготовки, атестація, сертифікація, участь у різноманітних заходах підвищення кваліфікації (зокрема, у нових формах, про які ми зараз можемо і не знати, вони тільки виникатимуть).
І наше завдання в освіті полягає в тому, щоб знайти найбільш вдалий варіант відповіді на поставлені професійні виклики. Я розумію, що оптимальний варіант, який би задовольнив «усіх, усіх, усіх», винайти майже неможливо, оскільки в освіті стикаються дуже різні інтереси. Тому для нас надзвичайно важливо знаходити компроміси.
В освітнього омбудсмена є можливість впливати на складання та прийняття законодавчих документів?
Звичайно, і це одне з головних наших завдань — ставати точкою комунікації, щоб забезпечити якісний освітній процес. Тож частина роботи омбудсмена — участь у законотворчому процесі. Паралельно із запуском служби майже два місяці я чимало часу приділив участі в робочій групі, яка у Верховній Раді працювала над законопроєктом «Про повну загальну середню освіту». Це велика і складна робота, оскільки необхідно закласти і відстежити багато змістових моментів, щоб забезпечити права всіх учасників освітнього процесу.
Запровадження Інституту освітнього омбудсмена необхідне у зв’язку з децентралізацією та наданням значної автономії освітнім закладам. Серед основних обов’язків омбудсмена — розгляд звернень та скарг, надання роз’яснень та рекомендацій закладам освіти та органам місцевого самоврядування щодо відновлення порушених прав у галузі освіти, надання консультацій заявнику і навіть представлення його інтересів у суді.
Як діяти вчителю, якщо батьки уникають діалогу і починають спілкування зі скарг та доповідних?
Найкраще вирішувати конфліктні ситуації відразу. Мій чималий директорський досвід свідчить, що батьки починають спілкуватися з управлінням освіти у 99% випадків тоді, коли вчитель їх не чує (звичайно, крім екстрених випадків).
Учитель має чути, що йому кажуть діти і батьки. Так само, як і директор має чути і дітей, і батьків, і вчителів. На моє переконання, проблему потрібно вирішувати на максимально низькому рівні, наскільки це можливо.
У чому вбачаєте причини конфліктного вирішення спірних питань?
Головна причина загострення багатьох конфліктів — відсутність бажання і вміння комунікувати. Це — величезна проблема для всіх нас. Розуміючи, що мої слова можуть не сподобатися, скажу: учителю необхідно усвідомити, що
зараз інші часи.
Коли я спілкуюся з батьками або вчителями, то нерідко чую: «Ми якось вивчилися?! Чому зараз все так?». На що я ставлю запитання, над яким співрозмовники спочатку сміються, а потім починають замислюватися: «А яку модель гаджету використовували ваші мами чи бабусі ще тоді, коли вони були дітьми і вчилися в школі?»
Це вмикає розуміння історичної установки, що життя змінилося і змінилося кардинально! Тому і роль вчителя має змінитися. Усвідомлення цього факту часто викликає дискомфорт, бо змушує змінювати себе, шукати інші форми
роботи. Але треба зрозуміти й усвідомити — сьогодні педагоги перестали бути для дітей єдиним джерелом інформації — і зробити із цього висновки.
Яка роль сучасного вчителя?
Те, що вчитель не єдине джерело інформації не означає, що він перестав бути авторитетом для дитини.
Незважаючи на те, що час змінився, учитель має на дитину дуже сильний вплив. Питання в тому, який це вчитель: як він себе поводить, яку позицію займає, як вибудовує комунікацію.
Доросла людина завжди буде для дитини авторитетом. Головне — визначити основні «реперні точки» у взаємодії: повага до дитини і готовність поділитися тим, що ти як педагог знаєш — навіть не в сенсі інформації, а в сенсі ставлення до життя, до процесу навчання.
Діти дуже цінують, коли вчитель відкритий, коли він не ховається за шаблонами й відмовками. Часто вчителю важко визнати, що він помиляється в чомусь — подекуди складається враження, що це якась «родова травма» вчителів.
Для мене як для директора школи одним із критеріїв «якісного» вчителя завжди було те, чи може людина визнати, що вона може помилятися. Бо якщо людина не може це визнати і побачити свою можливу помилку, вона не здатна рухатися вперед.
А якщо помилка усвідомлена — людина розуміє, що треба щось змінювати і це відкриває шлях для руху вперед. А якщо жити з установкою «Я правий — і все!» — це стає величезною проблемою, що унеможливлює професійний розвиток і комунікацію з дітьми.
На вашу думку, якщо учні «цькують» учителя — це є свідченням неповаги?
Добиватися поваги тезою «вчителя треба поважати», як на мене, безперспективно. Професійність учителя визначають не тим, що його трудова книжка лежить у школі, а досвідом, ідеями, напрацюваннями, ставленням до дітей, толерантністю до дитячих витівок, почуттям гумору — усім тим, наскільки він сучасний і цікавий дітям. Із цього складається повага до вчителя. Не можна отримати повагу разом із дипломом. Повагу кожен має заробити своєю роботою, своїм ставленням до дітей. Авторитет тобі ніхто не подарує, це — особистий здобуток.
Служба освітнього омбудсмена працює не так давно. Ви вже отримували звернення?
Офіційно ми почали приймати звернення з 4 листопада 2019 року. Зараз у нас близько 250 звернень. На більшість з них ми вже дали відповіді, над цим працюють юристи. Наш пріоритет — звернення, які стосуються дотримання прав учасників освітнього процесу.
Тематика звернень дуже різноманітна: булінг, об’єктивність оцінювання, матеріальний стан закладів освіти, ставлення вчителів або адміністрації до дитини або вчителя, у контексті взаємин «учитель — адміністрація» — справедливість розподілу навчального навантаження. Детальну інформацію буде оприлюднено на сайті.
Ще до призначення на посаду освітнього омбудсмена пан Сергій брав активну участь у розвитку сфери української освіти. Зокрема, можна пригадати членство в Колегії МОН України і Колегії ДСЯО, участь у робочій групі з написання Закону «Про освіту», співавторство посібника «Медіаграмотність для освітян»
Ви — перший в Україні освітній омбудсмен. Якими рисами має володіти людина, щоб стати омбудсменом?
На посаду претендувало 27 кандидатів — це дуже різні люди з різним досвідом. Шортлист, тобто короткий список, який конкурсна комісія подала на розгляд міністру освіти і науки, складався з трьох претендентів.
Одна з претенденток має великий досвід у превенції, інша — у правозахисній діяльності. Власне, для мене це було важливим моментом для сумнівів, адже я не маю базової юридичної освіти. Водночас, якщо ти працюєш 10 років директором школи, то так чи так маєш знати нормативну базу освіти — інакше працювати керівником просто неможливо.
Однак у мене була і є суттєва відмінність від інших претендентів: я не просто добре розумію, що таке реальна робота в освіті (вони це також знають), а маю величезний досвід щоденного вирішення конфліктних ситуацій в освіті, бо саме це є суттєвою і дуже важливою частиною роботи директора школи. Я розумію і знаю, як живе і працює школа,
які питання в ній порушуються, як необхідно їх вирішувати. Я розумію, де є больові точки освіти, які проблеми вимагають першочергового вирішення.
Мабуть, це стало одним із критеріїв, чому обрали саме мою кандидатуру. Окрім того, маю великий досвід комунікації: я професійний журналіст, багато років працював у виданнях національного рівня. Я знаю, як працюють медіа, розумію важливість комунікації, оскільки без комунікації захисту прав немає.
Обізнаність, упевненість, розуміння алгоритму дій — це те, що треба донести до всіх учасників освітнього процесу. І освітній омбудсмен може в цьому допомогти.