Порушення писемного мовлення. Розпізнати й попередити

Практика свідчить, що однією з поширених причин неуспішності учнів закладів загальної середньої освіти є різноманітні порушення усного та писемного мовлення. Часто батьки, а часом й учителі єдиним мовленнєвим порушенням вважають лише розлади звуковимови та сподіваються, що дитина згодом «виговориться» сама та не потребує допомоги спеціаліста.

Навчання в школі ставить певні вимоги до розвитку мовлення. Особливе місце займає навчання дітей читання й письма, від рівня сформованості яких залежить успішність подальшого засвоєння програмового матеріалу.

Насправді, нечітка вимова звуків може в майбутньому негативно позначатися на всіх сферах життя дитини і передусім — на готовності до навчання. Дитина відчуватиме психологічний дискомфорт, погіршуватиметься самооцінка, емоційно-вольова сфера, соціальна адаптація загалом. Мовленнєві порушення спричиняють обмеження освітнього маршруту, унеможливлюють ефективне залучення дитини до освітнього процесу й водночас реалізацію права на якісну освіту.

Спеціалісти з’ясували, що частина молодших школярів має не лише порушення звукового аспекту мовлення, а й недостатньо сформовані фонетико-фонематичні вміння й навички, що лежать в основі порушень мовлення. Це зумовлює їхню неготовність до навчання читання й письма, тобто писемного мовлення. Категорію дітей початкових класів закладів загальної середньої освіти, які мають специфічні труднощі в писемному мовленні, виявляють щороку. Отже, проблема порушень писемного мовлення в дітей актуальна не лише для логопедичної практики, а й усієї системи шкільної освіти України.

З початком навчання в школі деякі діти можуть мати певні труднощі в опануванні навичок читання й письма. Наприклад, дитина добре справляється з математикою, де, здавалося б, потрібно бути кмітливішим, а прості предмети гуманітарного циклу для неї виявляються заважкими.

Відставання в навчанні стає помітним із перших місяців перебування дитини в школі. Така ситуація може стати повною несподіванкою для батьків. Добре підготовлена до шкільного навчання дитина припускається помилок у читанні й письмі: читає повільно, не може переказати прочитане, пише вкрай недбало, відділяючи в словах окремі літери, або пише слова разом, переставляє літери й склади; замінює букви одні на інші (близькі за звучанням звуки: [п] — [б], [з] — [с], [ж] — [ш]; схожі за зображенням букви: [п] — [т], [в] — [б]). Дитині нелегко встановлювати зв’язок між звуками й відповід-
ними буквами. Це утруднює опанування читання й письма.

Якщо дитині складно опанувати читання й письмо, якщо вона постійно плутає букви, переставляючи їх місцями, не можна поспішати з висновками про неуважність чи лінощі. Утім така ситуація є причиною для занепокоєння. Можливо, це означає, що в дитини своєрідний розлад читання (у логопедичній науці це називають дислексією) і розлад письма (називають дисграфією). Проблема порушення читання й письма в дітей не нова. Понад сто років науковці вивчають вияви цього феномена, проте й дотепер у науково-теоретичній літературі не існує єдиного погляду на природу такої проблеми.

Нині дислексією називають часткове специфічне порушення процесу читання, зумовлене несформованістю вищих психічних функцій, що виявляється в помилках стійкого характеру. Інакше кажучи, причинами дислексії вважають несформованість зорового аналізу й синтезу, просторових уявлень, мовного слуху, слухового аналізу й синтезу, недорозвиток лексико-граматичного ладу мовлення. Часткове специфічне порушення процесу письма позначають окремим терміном — дисграфія. Процеси читання й письма тісно пов’язані. Це зумовлює потребу здійснювати роботу над виправленням їхніх розладів одночасно й у взаємозв’язку.

Поняття «дислексії» як самостійної патології мовленнєвої діяльності вперше вжив у 1877 році німецький терапевт Адольф Куссмауль для означення труднощів в опануванні читання й письма дитиною, яка виявляла достатні інтелектуальні та фізичні здібності. Тобто патологію читання й письма розглядали як єдиний розлад писемного мовлення. До цього була поширена думка, що такі вади є одним із виявів розумової відсталості.

Найчастіше характерні помилки трапляються в диктантах, під час самостійного списування тексту. Проте буває, що на початку засвоєння навичок читання та письма дитина відчуває труднощі в написанні та запам’ятовуванні окремих літер. Це відбувається через неквапливість самої дитини, її моторну незграбність, неуважність, швидку втомлюваність. Дислексія та дисграфія — стани, для визначення яких потрібна співпраця спеціалістів. Нерозумно батькам й учителю самостійно встановлювати причини відставання в навчанні й навантажувати дитину додатковими заняттями. Слід
наголосити, що дисграфічні та дислексичні помилки значно відрізняються від помилок, причиною яких може бути неуважність чи незнання правил.

Нині вчені виокремлюють такі види дислексій і дисграфій:

  • оптична дислексія (за якої дитина плутає схожі за зображенням букви на письмі та під час читання: н — п, м — л, ш — т тощо);
  • фонематична дислексія ( відображає недорозвиток фонематичних узагальнень. У дитини не сформовані функції фонематичного аналізу. Такі діти спотворюють звукову та складову структуру слів — пропускають, переставляють, додають, замінюють звуки, склади під час читання (букви під час письма). Наприклад, дитина пише «лошка» і, змінюючи слово на «ложечка», все одно пише «лошечка». Дитина не розрізняє звуки [ш] — [ж] на слух і, я не змінюй слово, все одно чує [ш]. Або слово «машина» дитина прочитає як «масина»);
  • моторна дислексія ( об’єднує розлади зорового, слухового й рухового аналізаторів. Дитина бачить не перший склад, а другий, кінець слова, тобто наявне звуження зорового поля);
  • аграматична дислексія/дисграфія ( зумовлена недорозвитком граматичних узагальнень у дитини. Вона виявляється в спотворенні або заміні частин слова, закінчень під час читання або письма. Страждає словотворення, словозміна (наприклад, змінюючи слово шафи, у родовому відмінку дитина утворить неправильну форму слова — «шафів», замість «шаф»), спостерігаються труднощі в конструюванні складних речень, порушення послідовності слів у реченні).

Які вияви зазначених порушень повинні насторожити учителів і батьків?

Помилки учнів із розладами писемного мовлення мають специфічний і стійкий характер, якісно й кількісно відрізняються від помилок інших дітей класу. Це виявляється в пропусках або переставлянні букв і складів, частому повторенні окремих складів, повільному читанні, іноді несвідомому. Може бути дзеркальне читання, тобто читання справа наліво, перескакування з одного рядка на інший. Діти-дислексики мають труднощі у сприйнятті звукової будови мовлення, виокремленні слів, а в них — окремих складів і звуків, часто не схоплюють значення прочитаного. На письмі спостерігають переставляння складів і пропускання букв, заміну букв, що позначають опозиційні звуки (наприклад, заміна звука [п] на [б], [с] на [ш]), написання декількох слів разом, недописування слів, спотворення слів.

Серед тих, хто має труднощі в опануванні навичок читання й письма, важливо правильно розпізнати дітей, які обов’язково потребують допомоги фахівця. Якщо помилки одиничні, причиною їх насправді можуть бути перевтома й неуважність. Установити справжні порушення письмового мовлення й відрізнити їх від інших допоможе логопед. У наш час такий фахівець — не рідкість. Він може бути в дитячій поліклініці, у логопедичному пункті, у дитячих садочках і школах, в інклюзивно-ресурсних центрах. Саме логопед допоможе зорієнтуватися, які фахівці ще потрібні, чи необхідне дитині комплексне обстеження, додаткові консультації невропатолога, сурдолога тощо. Названі спеціалісти з’ясують, чому дитина має труднощі в опануванні читання й письма, допоможуть правильно діагностувати наявне порушення, відрізнити від інших порушень психофізичного розвитку, а отже, надати рекомендації щодо належної допомоги.

Зазвичай труднощі в опануванні навичками читання й письма мають діти, які почали пізно говорити, мали інші недоліки мовлення, ліворукі діти, діти із затримкою психічного розвитку, із синдромом дефіциту уваги й гіперактивністю. Перші підозри про можливість дислексії й дисграфії можуть виникнути ще в період дошкільного навчання, коли починаються заняття з називання та розпізнавання букв, коли батьки намагаються навчити дитину читати.

З’ясовується, що дитина плутає літери, не може запам’ятати, і процес навчання читання затягується. Незадоволені батьки сварять її, змушують подовгу вчити букви. Таке ставлення викликає в дитини тільки бажання уникати занять. Одні діти активно протестують, не хочуть брати книгу в руки, інші — підкоряються вимогам батьків і починають плакати, стають нервові, неспокійні. Такі особливості поведінки дитини повинні змусити батьків замислитися, у чому причина небажання вчитися.

На жаль, часто труднощі засвоєння навичок читання й письма виявляють у початковій школі, а то й узагалі можуть бути непоміченими. Це загрожує не тільки труднощами в навчанні. Неуспіх обов’язково позначиться на поведінці дитини. До відставання в навчанні додадуться: низька самооцінка, нервовість, невпевненість у собі, тривожність, проблеми в спілкуванні з однолітками, злість чи навіть страх перед навчанням.

Так, щоб запобігти багатьом негативним наслідкам, батькам й учителям варто бути уважними до дитини, уміти побачити її труднощі й переживання. Що раніше порушення буде діагностовано, то ефективніше його можна подолати.

Опанувати писемне мовлення можна лише за достатньої сформованості певних функцій, зокрема:
• фонематичного сприймання (впізнавання, диференціації, розрізнення фонем);
• фонематичного аналізу (можливості виокремлення звуків) і синтезу (поєднання звуків);
• зорового аналізу й синтезу (здатності побачити подібність і відмінність літер), просторових уявлень (можливості запам’ятовування зорового образу букви);
• правильної звуковимови;
• графомоторних навичок;
• лексико-граматичного ладу мовлення.

Профілактика порушень писемного мовлення

Основним симптомом дисграфії та дислексії є наявність стійких і специфічних помилок під час письма та читання. Проте на початкових етапах навчання школярі припускають безліч помилок, які не є патологічними, не мають нічого спільного з розладом механізмів письма чи читання. Це вияв природних труднощів дітей під час навчання. З набуттям навичок письма вони швидко зникають.

Під час дисграфії помилки мають стійкий характер, вони не зникають, а їхня кількість збільшується особливо за умов ускладнення програмового матеріалу з рідної мови. Знання причин й особливостей вияву дисграфічних розладів відкриває способи не лише для корекції порушень, а й для їх попередження.

Коли йдеться про ефективне вирішення проблеми порушення писемного мовлення, то важливіше говорити про способи профілактики дисграфії й дислексії, ніж про способи їх подолання. Адже із зазначеного вище зрозуміло, що названі порушення — результат нерозпізнаних або невирішених вчасно логопедичних проблем. Цілком очевидно, що продуктивність логопедичної допомоги значно вища в дошкільників. І що раніше її почати, то швидше й легше можна подолати зазначені труднощі.

Відомо, що найбільш підготовлені спеціалісти з профілактики та подолання дислексії та дисграфії — логопеди, головними завданнями яких є попередження порушень мовлення та його недорозвитку в дітей раннього й молодшого дошкільного віку; подолання порушень мовлення, розвиток мовлення й профілактика порушень письмового мовлення в дітей середнього, старшого дошкільного та шкільного віку. Профілактику порушень писемного мовлення реалізують логопеди лише в умовах логопедичних груп і класів. Тому важливою є просвітницька робота серед вихователів, учителів і батьків.

Для попередження порушень писемного мовлення в дітей до початку й під час шкільного навчання дуже корисними в роботі вихователів дошкільних закладів, учителів закладів загальної середньої освіти й у спілкуванні з батьками є спеціальні завдання й вправи (дивіться в кінці статті).

Важливо пам’ятати, що мовленнєві порушення в дітей можна усунути. Успіхи в усуненні патологічних помилок у писемному мовленні молодших школярів залежатимуть від своєчасної й правильної діагностики труднощів опанування навичок читання й письма. За умов цілеспрямованого корекційного впливу симптоматика дисграфії стає менш вираженою. Головне — не зволікати, поставитися відповідально до цієї проблеми і якнайшвидше надати фахову логопедичну допомогу. Тому так важливо під час вступу дитини до школи виявити порушення її мовленнєвого розвитку й вчасно та послідовно їх коригувати.

Використані джерела

  1. Чередніченко Н.В. Початковий курс навчання української мови молодших школярів із тяжкими порушеннями мовлення (ТПМ): навчально-методичний посібник (курс лекцій). Київ: Видавничий дім «Слово», 2012.
  2. Дисграфия: определение, причины, симптомы и лечение. URL: https://utka.su/xhqYV (дата звернення: 15.10.2018).

Ганна ЯКИМЧУК

Науковий співробітник Українського науково-методичного центру практичної психології, соціальної роботи НАПН України

Вправи на розвиток фонематичного слуху (слухового аналізу й синтезу)
  • розрізнення на слух гри музичних інструментів (гра «Що лунає?»);
  • знаходження спільного звука для групи слів;
  • знаходження місця звука в слові (на початку, в середині, в кінці);
  • вигадування слів на заданий звук;
  • знаходження зайвого слова серед слів, що починаються на спільний звук, а одне слово має звук, схожий за звучанням (наприклад [с] — [з]: собака, сумка, замок, сукня);
  • вигадування слів на останній звук заданого слова (гра «Ланцюжок слів»: кіт — трава — ананас — сніг);
  • знаходження пар слів, що відрізняються одним звуком (булка — білка, дім — дим, лис — ліс, салат — салют);
  •  виправлення навмисно неправильної вимови дорослого (кіска — кішка, масина — машина);
  • відтворення складів: та-та, та-да-та;
  • поділ слова на склади;
  • підрахунок кількості слів у реченні.
Вправи на розвиток графомоторних навичок
  • штрихування;
  • обведення фігур за контуром;
  • з’єднання за крапками;
  • домальовування симетричного зображення;
  • продовження візерунка;
  • графічний диктант;
  • малювання маленьких і великих зображень.
Вправи на розвиток правильної звуковимови
  • надання правильних зразків вимовляння.
Вправи на розвиток зорового сприймання й зорово-просторової орієнтації:
  • називання предметів за їхніми контурами;
  • називання недомальованих предметів, літер;
  • називання перекреслених зображень, літер;
  • виокремлення предметних зображень, накладених одне на одне;
  • розподілення предметів за розміром (ураховуючи реальні розміри);
  • підбір картинок до певного кольорового тла;
  • підбір картинок за геометричними формами;
  • знаходження фігури серед інших;
  • знаходження заданої фігури серед двох зображень, одне з яких таке, як запропоноване, друге — його дзеркальне відображення;
  • складання розрізних картинок (з 2—6 частин);
  • конструювання фігур із сірників, паличок, кубиків;
  • визначення просторового розміщення предметів щодо дитини;
  • малювання певних геометричних фігур справа чи зліва від вертикальної осі;
  •  визначення просторових співвідношень елементів графічних зображень.
Вправи на розвиток лексико-граматичного ладу мовлення
  • добір пар малюнків: чашка — тарілка, диван — стіл, коза — вівця;
  • знаходження зайвого серед чотирьох за тематичними групами (гра «Четвертий зайвий»: собака, корова, вовк, кінь);
  • підбір слів-предметів, слів-ознак, слів-дій, слів, протилежних за значенням, слів, схожих за значенням;
  •  утворення слів множини: стіл — столи, собака — собаки;
  • утворення зменшувально-пестливої форми слова: лялька — лялечка, Тетяна — Тетянка;
  • узгодження іменників з іншими частинами мови у роді, числі, відмінку: один стіл, два столи, три столи; червоне яблуко, червона полуниця, червоний халат;
  • розуміння прийменників (гра «Де предмет?»).

Яблучко подяки 🙂

Якщо вам подобається те, що ми робимо — відправте нам яблучко подяки 🙂 А ми будемо знати, що рухаємося в правильному напрямку!

10,00 грн.

Вам також може сподобатися…

Share This