Індійська приказка говорить: «Не засуджуй людину, поки не проходиш дві весни в її мокасинах». Глибока думка, висловлена простими словами: відчуй іншого, зрозумій його потреби і болі, радощі та смутки і лише тоді зможеш осягнути, оцінити і прийняти. Це все про неї, емпатію, — вміння зрозуміти й відчути інших. Що таке емпатія і навіщо вона потрібна людям? Хіба без неї не легше і простіше? Жити, не вникаючи в почуття та емоції інших, не рвати душу і серце через власну небайдужість і не співпереживати і нервувати через не своїх, чужих людей… Ні, не простіше. І вже точно не легше. Тому що без емпатії наш світ був би місцем безжального хаосу, в якому ми б навряд чи змогли вижити.  Місце, де ми можемо і маємо навчитися емпатії, — це школа.

Світ без емпатії та емоційний дальтонізм

Звідки взагалі береться емпатія? У мозку людини (і більшості ссавців, а також деяких птахів) є так звані «дзеркальні нейрони». Вони активізуються, коли особа спостерігає за чиїмись діями з наміром їх повторити. Дзеркальні нейрони відповідають за навчання шляхом спостереження. Від їх розвитку залежить і емпатія: ми навчаємося ставити себе на місце інших ще в дитячому віці, стежачи за чужими виразами облич і копіюючи їх. Якщо відповідні центри в мозку вражені органічно, емпатія може не розвинутися. Тому психологи рекомендують не забороняти дітям «мавпувати» — тільки так вони навчаються співчувати.

Утім навіть люди з нерозвиненою емоційною емпатією можуть розвинути в собі когнітивну емпатію. Простіше кажучи, навчитися логічно обчислювати реакції інших, «приміряти на себе» і робити висновки: ось людині добре, а ось їй погано. На відміну від емоційної, когнітивна емпатія розвивається в підлітковому віці та надалі розвивається все життя.

А тепер спробуймо уявити світ, де не існує емпатії. Ні, це не гіпотетичне припущення, адже справді є люди, які не володіють емпатією. І це не означає, що вони суцільно психопати і маніяки (хоча у цих людей, як свідчать дослідження, зафіксована повна відсутність емпатії).

Ви, напевно, зустрічали дітей і дорослих, у яких емпатія розвинена на дуже низькому рівні. Але відсутність емпатії можна помітити не відразу. Адже, наприклад, дитина може бути розумною не по роках: читає, пише, розв’язує математичні задачі, хоча ще навіть до школи не пішла. Турбує тільки одна незначна, на перший погляд, проблема — вона не здатна до співпереживання і співчуття. З нею щось не так? На вулиці вона може штовхнути кошеня, відібрати іграшку в малюка, який плаче, голосно кричати, незважаючи на ваші прохання бути тихіше, сміятися, коли молодший братик поранився. Чому ж вона так себе поводить? Можливо, в гонитві за раннім інтелектуальним розвитком було втрачено щось не менш важливе?

Існує такий термін як «емоційний дальтонізм». Це нездатність людини розуміти, розрізняти та усвідомлювати власні емоції та емоції інших людей. Такій людині важко класифікувати власні емоційні стани, що вже казати про інших людей. Емоційний дальтонізм спричиняє у людини труднощі в розумінні причин виникнення власних емоцій і, як результат — їй важко донести ці емоції до інших.

Ось і виходить, що ми помічаємо не стільки наявність емпатії, скільки її відсутність.

Світ без емпатії… Ми, ймовірно, не пережили б цього. Емпатія створює зв’язки між людьми, об’єднує їх і допомагає налагодити дружбу і любов. Це змушує нас відчувати, ніби хтось піклується про нас: без неї ми, швидше за все, будемо відчувати себе вразливими і самотніми.

Особливо це проявляється в дитинстві та підлітковому віці. Адже якщо дорослі люди так чи інакше вміють справлятися із ситуаціями, в яких не знаходять відгук і розуміння від оточення, то для дітей і підлітків це може стати надскладним завданням.

Школа — це ще одне місце, де діти можуть навчитися емпатії.

Навіщо емпатія вчителям і учням

Нагальною потребою суспільства на сучасному етапі є створення в оточенні людини атмосфери духовності, людяності, гуманності взаємин. Зближенню людей, їх взаєморозумінню сприяють добрі, чуйні, уважні стосунки між ними, прояв причетності до проблем ближнього, чуйність, співчуття і співпереживання. Особливо важливо це для педагога. Сфера педагогічної праці, як відомо, належить до такого виду професійної діяльності, в якому провідну роль відіграє процес спілкування.

Саме шляхом спілкування реалізуються завдання навчання і виховання, і саме в ньому полягає потужний резерв підвищення професійної майстерності педагога і вдосконалення організації педагогічної діяльності.

Емпатія — це одна з найважливіших якостей особистості педагога та одна з основних складових успішного педагогічного процесу. Емпатія створює в спілкуванні своєрідний емоційний фон, що дає змогу і вчителеві, і учневі розвиватися в потрібному їм напрямі. Як засвідчує практика, основною умовою розвивальної взаємодії вчителя і учня є наявність довіри і позитивних взаємин між ними: в цьому випадку учень наполегливо долає труднощі, переймає найкраще в поведінці, способі мислення вчителя, не боїться самого пошуку вирішення завдань.

Педагог не просто співпереживає з дитиною якісь її почуття і емоції, а характером свого співпереживання «затушовує» негативні емоційні прояви молодої особистості та спонукає її до справді гуманних переживань.

Тож уміти співпереживати учневі, співчувати йому, проявляти доброзичливість, почуття причетності до всіх його «перемог» і «поразок» — це провідні якості вчителя, найважливіша передумова для встановлення з дітьми справжніх взаємин.

Дитина виховується не словами, а прикладом. Відтак прояв педагогом справжньої емпатії допомагає дитині на глибинному рівні зміцнитися в думці, що в цьому світі можна жити і діяти «по-людськи». Згодом така впевненість може перейти в моральну норму життя людини. Відомо, що діти з високою емпатією схильні заступатися навіть за тих, хто не належить до компанії друзів. Таким чином вони сприяють зменшенню булінгу (цькування) в школах і на вулицях. Досвід підтримки і захисту слабких допомагає дітям сформувати здорову стійку самооцінку. Висока емпатія сприяє успішності, коли дитина стає дорослою. Це стосується насамперед і особистого життя. В подальшому емпатія допомагає вибудовувати взаємини з друзями, створити сім’ю і виховувати дітей. Люди, які легко сприймають і розуміють почуття інших, успішні й у роботі. Вони здатні до ефективних переговорів, співпраці, добре працюють у команді. Роботодавці часто називають емпатію однією з найважливіших навичок у сучасних умовах ринку.

З погляду науки: виміри і контексти емпатії

Емпатія — поняття багатогранне. Слово «емпатія» походить від римського «patho», що означає глибоке, сильне, чутливе почуття (відчуття), близьке до страждання. Префікс «ем» означає спрямований (скерований) усередину. В перекладі з грецького — «пристрасть», «страждання», «почуття».

Емпатія — це розуміння емоційного стану іншої людини за допомогою співпереживання, проникнення в її суб’єктивний світ. Загалом, науковий термін та визначення поняття було введено американським психологом Едвардом Тітченером, який узагальнив філософські погляди про симпатію з теорією вчуття дослідників Е. Кліффорда та Т. Ліппса.

За Теодором Ліппсом, «вчуття» — це специфічний вид пізнання суті предмета чи об’єкта. «Вчуття» в іншу людину базується на бажанні знайти в ній свої переживання. Співчуття до інших людей можливе тому, що людина наповнює їхні переживання власним досвідом. Таким чином отримує своє пояснення природа альтруїстичної поведінки людини.

З часу введення Едвардом Тітченером у психологію терміна «емпатія» останній наповнився певними ознаками й тлумаченням.

Ступені емпатії

Емпатія характеризується ступенем зацікавленості думками, почуттями інших людей та інтенсивністю проявів співчуття і співпереживання.

Психологія вважає, що емпатія певною мірою притаманна кожній людини, однак ступінь її вираженості буває різною. У зв’язку із цим учені виділили 3 ступеня емпатійного переживання.

Перший ступінь емпатії. Характеризується черствістю і байдужістю до почуттів і переживань інших людей. Таку людину турбують лише власні проблеми і вона не бажає бачити проблеми оточення. Емоції іншої людини, які проявляються за допомогою міміки, жестів — люди, які мають перший ступінь емпатії, бачать, але не розуміють їх і тим більше не переживають як свої власні. Такі люди здаються відстороненими і байдужими. У них мало друзів, тому що їм нецікаві почуття, думки, дії інших, адже вони зазвичай рідко розуміють оточення.

Другий ступінь емпатії характеризується відносною байдужістю до того, що думають і відчувають інші, але одночасно вмінням співпереживати. Представники другого ступеня воліють боротися з емоціями, тримати їх під контролем. Така емпатія проявляється в епізодичному щирому переживанні. Переважно це пов’язано з настроєм і з об’єктом — високий рівень співпереживання по відношенню до близьких людей і байдужість до чужих.

Третій ступінь емпатії — рідкісний, адже люди цього типу здатні співпереживати, співчувати іншим, розуміти інших краще, ніж самих себе. Вони товариські та дружелюбні. Проте представникам третього ступеня буває важко позбутися залежності від думки оточення. У цьому випадку людина на регулярній основі та з усім оточенням може тактовно і тонко проживати почуття емоційного єднання. Такі люди мають здатність відсунути своє «Я» на задній план, проявити альтруїзм і не засуджувати інших.

Категорії емпатії

Едвард Тітченер розробив і ввів у психологію класифікацію емпатійного переживання, що складається з трьох категорій. Вона ґрунтується на розумному, чуттєвому і емоційному співпереживанні, залежно від схильності людини:

Емоційна емпатія. Під цими словами мається на увазі реакції індивіда на емоційні стани іншого — він відчуває справжні переживання і переносить їх на себе. Велика частина спілкування між людьми будується на цьому виді емпатійного переживання.

Когнітивна емпатія. Здатність людей до когнітивної емпатії виявляється в розумінні, порівнянні, аналізі думок, які є в інших. Основне завдання емпата в такому вигляді — це глибоко усвідомити і зрозуміти. Найчастіше цей вид проявляється під час дискусій та наукових суперечок. Тоді, коли стоїть завдання, не оцінюючи і не переходячи на емоції, зрозуміти, що відбувається, з погляду опонента і висловити її словами, зрозумілими для інших.

Предикативна емпатія. При цьому виді емпатійного переживання людина має здатність до аналізу й передбачення реакції інших людей на якісь дії або події. У повсякденності цей вид емпатії активно використовується між людьми, коли існує потреба поставити себе на місце іншого й уявити його реакцію.

Рівні емпатії

Емпатія є цілісним ієрархічно структурованим, багатовимірним утворенням. Відображення переживань та їх трансформація може бути різної міри складності. Вона відбувається на відповідних рівнях: неусвідомленому (фізіологічному), частково усвідомленому (психофізіологічному), усвідомленому (соціопсихологічному) і надсвідомому (духовному).

На фізіологічному рівні зазвичай відбувається споглядання і сприймання емпатогенної ситуації, зараження емоціями емпата.

На психофізіологічному рівні — ідентифікація суб’єкта емпатії з її об’єктом. Наслідок — переживання суб’єктом емпатії емоцій, ідентичних емоціям емпата (співпереживання). В умовах соціального контролю або ж у результаті актуалізації досвіду спостережень за відповідною поведінкою референтних осіб та наслідування такої поведінки співпереживання може спонукати до сприяння, допомоги об’єкту емпатії.

На соціопсихологічному рівні суб’єкт емпатії переживає з приводу почуттів, переживань іншого у формі співчуття співрадості, заздрості чи зловтіхи, будує моделі поведінки сприяння чи протидії, реалізовує ці моделі.

На духовному рівні осягаються смислові екзистенції: утворення емпата і відчуття його вершинних, містичних переживань. Відбувається це у вигляді надвідчування переживань, трансперсонального спілкування альтруїзму, самопожертви, садизму (за патології).

Типи емпатів

Дослідники з певною долею умовності розподіляють людей на 4 типи емпатії:

Неемпати: повністю закрили канали емпатії (свідомо чи під впливом психотравми). Ці люди не можуть розпізнавати невербальні та вербальні сигнали.

Звичайні емпати: постійно перебувають у стані стресу і емоційного перевантаження, гостро переживають чужі проблеми. Часто страждають від головних болей. Здатність до емпатії ними не контролюється.

Свідомі емпати: управляють своєю здатністю до співпереживання, легко адаптуються до чужих емоцій, вміючи не пропускати їх через себе.

Професійні емпати: чудово контролюють свою здатність, часто використовуючи її у професійних цілях. Можуть керувати будь-якими чужими емоціями, міняти настрій людини, позбавляти від душевного та фізичного болю.

Емпатія як елемент емоційного інтелекту

Якщо говорити спрощено, то емпатія допомагає усвідомлювати почуття й емоції інших людей. Це ключовий елемент емоційного інтелекту, зв’язок між собою й іншими. Оскільки як люди ми розуміємо, що переживають інші, так, ніби самі це відчуваємо.

Психологи вважають схильність людей до емпатії нормою, тоді як повне ототожнення своїх переживань з почуттями співрозмовника або, навпаки, відсутність якого-небудь відчуття іншої людини — ненормальним станом речей.

Даніель Големан, автор книги «Емоційний інтелект», вважає, що емпатія — це переважно здатність розуміти емоції інших людей. На глибшому рівні йдеться про визначення, розуміння і реагування на проблеми і потреби, які лежать в основі емоційних реакцій і реакцій інших людей.

Дослідник визначив п’ять ключових елементів емпатії:

Розуміння інших.

  • Розробка інших.
  • Наявність орієнтації на допомогу.
  • Використання різноманітності.
  • Політична обізнаність.

Чому емпатія важлива

Можливо, людям не завжди легко або навіть можливо співпереживати іншим, але завдяки корисним навичкам і певній роботі над собою ми можемо працювати в цьому напрямі. Дослідження показують, що люди, які здатні співпереживати, краще спілкуються з іншими людьми і мають краще самопочуття.

Емпатія допомагає людям відчувати довіру, мати уявлення про те, що інші відчувають або думають, допомагає зрозуміти, як і чому інші реагують на ситуації. Все це поглиблює наше розуміння інших людей і впливає на наші дії та рішення.

Здатність людини розуміти почуття іншої особи і навіть діяти згідно з цим розумінням — це те, що нас об’єднує і робить наш світ набагато приємнішим місцем для життя. Завдяки емпатії ми розуміємо досвід одне одного і більш схильні допомагати одне одному.

Адже здатність «взути чужі мокасини», побачити світ очима тих, хто відрізняється від нас — голодної дитини, людини, яку звільнили, сім’ї, яка втратила будинок, — все це розширює сферу нашої стурбованості важким становищем інших (будь то близькі друзі або далекі незнайомці) і нам стає дедалі важче залишатися байдужим і не допомагати.

Роман Кржнарик наводить у своїй книзі (в перекладі Маргарити Майорової) чудовий приклад письменника Джорджа Оруелла. Після кількох років служби колоніальним офіцером поліції в Британській Бірмі в 1920-х роках, Оруелл повернувся до Великобританії з наміром детальніше дізнатись про життя тих, хто опинився на соціальному узбіччі. Він одягнувся, як жебрак, і став жити на вулицях Східного Лондона з волоцюгами і злидарями. В результаті експерименту він радикально змінив свої переконання і життєві пріоритети та написав книгу «Фунт лиха в Парижі та Лондоні». Він не лише зрозумів, що бездомні люди не є «п’яними негідниками», Оруелл також завів нові знайомства, змінив свої погляди на соціальну нерівність та зібрав чудовий літературний матеріал. Це був найкращий досвід у його житті. Він зрозумів, що емпатія не тільки робить тебе добрим — це добре і для тебе також.

Так, емпатія допомагає людям об’єднуватися. Це означає, що ми дбаємо одне про одного.

Якщо ми зможемо підтримувати співпереживання в самих собі, ми можемо змінити весь світ на краще.

Технологія розвитку емпатії

Емпатія — це вміння, як власне і більшість навичок міжособистісного спілкування, яке можна розвинути. Психолог і тренер Денис Дубравін пропонує такий алгоритм розвитку емпатії.

Етап 1. Усвідомлення власних почуттів

Для того щоб розвивати емпатію до інших людей, варто починати з себе. Постійно вивчати свої почуття, їх причину і динаміку розвитку.

Етап 2. Пильне спостереження

У спілкуванні з іншими людьми намагайтеся помічати найдрібніші деталі. Міміка людини, її жести, тон голосу та реакції допоможуть вам визначити, в якому стані вона перебуває і що зараз відчуває.

Етап 3. Інтерпретація

Далі слід інтерпретувати почуття і стани іншої людини. Щоб підвищити достовірність, ви можете запитати: «Що ти зараз відчуваєш?» або «Мені здається, ти зараз відчуваєш …».

Етап 4. Дивимося на світ очима іншого

Володіння емпатією передбачає, що ви починаєте дивитися на світ «очима» іншої людини, приміряючи на себе її почуття, ніби вона і є ви.

Етап 5. Емоційне злиття

Наступний рівень трохи складніший за попередні. Під час спілкування з людиною вам потрібно емоційно «злитися» з нею в єдине ціле.

Важливою умовою є:

  • щире бажання зрозуміти і відчути іншу людину;
  • уважно спостерігати за рухами співрозмовника;
  • прагнути побачити ситуацію його очима;
  • уникати оцінювального сприйняття поведінки;
  • наділяти особливою цінністю будь-яку інформацію, яку ви чуєте від людини.

Етап 6. Управління емпатією

Цей рівень дає можливість стати справжнім професіоналом емпатії. Володіючи емпатійними здібностями, ви не лише можете приміряти на себе стан іншого, а також, що дуже важливо, контролювати його. Ви можете вільно як входити в стан свого співрозмовника, так і легко виходити з нього, емоційно «не залипаючи». Для цього потрібно одночасно перебувати і в цьому злитті, і спостерігати за собою з боку.

 

Як розвивати емпатію в дітей і дорослих

Як допомогти дитині розвинути здатність до співпереживання?

Важливо не лише вчити бачити почуття інших людей, а і розуміти, що з цим робити. В іншому випадку емпатія може викликати негативні наслідки. Наприклад, «заразившись» гнівом оточення, люди можуть підпадати під деструктивний вплив (наприклад, жорстоке поводження в групі). Це стає основою для розвитку булінгу і цькування. Тому, навчаючи дітей співпереживання, потрібно надавати їм адекватні стратегії поведінки. Олена Петрушина наводить кілька порад, як поводитися дорослим для того, щоб розвивати в дітях емпатію.

Подавайте приклад турботи і співчуття. Говоріть про те, як ви співчуваєте іншим людям. Діліться власними радощами і переживаннями. Показуйте дітям, що ви радієте їхнім успіхам і співчуваєте негараздам.

  • Навчайте дітей слів, що описують емоції. Називайте почуття, які переживаєте ви, інші люди та ваша дитина. «Мені дуже сумно через те, що померла бабуся»; «Ти плачеш, бо злякався? Тобі страшно?»; «Твій брат гнівається, бо йому не дісталося пирога». Заохочуйте інших членів сім’ї ділитися своїми почуттями.
  • Допомагайте дитині інтерпретувати емоції людей. Запитуйте: «Як ти думаєш, чому ця дівчинка плаче?», «Що міг побачити цей чоловік, який виглядає таким здивованим?»
  • Заохочуйте співчуття і взаємодопомогу. Дякуйте дітям не лише за допомогу вам, а і за допомогу іншим людям.
  • Намагайтеся заохочувати не поодинокі добрі вчинки, а послідовну емпатійну поведінку. Не хваліть занадто часто, але нагадуйте дитині про те, що вона вже довгий час поводить себе як турботлива і співчутлива людина.
  • Підтримуйте дітей у прагненні до співпраці. Важливо заохочувати дітей не лише до того, щоб робити щось для інших, а і разом з іншими.
  • Читайте разом і заохочуйте читання художньої літератури. Книги розповідають про долі людей, вони «втягують» читача в переживання героїв. Обговорюйте емоції та дії героїв книг і фільмів: «Як ти думаєш, він себе почуває? Як можна допомогти йому відчути себе краще?»
  • Допомагайте дітям бачити різницю і схожість людей. Пояснюйте, що всі люди різні. І в кожного можна знайти щось спільне і щось відмінне. Тим ми всі й цікаві.
  • Не бийте дітей! Уникайте лайки і надмірної вимогливості. Не забороняйте дітям висловлювати почуття. Не кажіть хлопчикам, що чоловіки не плачуть. Така поведінка батьків може не тільки загальмувати розвиток здатності до співпереживання, а й спровокувати різноманітні психологічні проблеми в дитинстві та дорослому житті.
  • Будьте терплячими. Ніхто з нас не може бути емпатійним і жалісливим завжди, навіть дорослі. Щоб поставити себе на місце іншого, потрібно чимало душевних сил, а це стомлює. А для дитини освоєння будь-якого досвіду займає тривалий час і вимагає безлічі повторень. Тож допомагайте дітям навчитися емпатії та співчуття, але не вимагайте від них зрілої поведінки.

Як розвинути емпатію в дорослої людини?

Зробити це не так просто, як може здатися на перший погляд. Адже потрібно навчитися розуміти почуття і настрої свого опонента, дійсно співпереживати йому — показне співчуття ні до чого доброго не приведе. Спеціалісти наводять методи, які допомагають вивести емпатію на високий рівень.

  • Уміння слухати

Ви повинні насамперед навчитися слухати і чути свого опонента. Не прагніть говорити занадто багато, давайте йому частіше можливість висловлюватися, проявляти себе. Зазначена думка вже полегшує завдання, додає людині впевненості у власних силах. Уміння слухати — чи не найважливіша якість, якою повинна володіти людина з розвиненою емпатією. Якщо ви дійсно навчитеся слухати свого співрозмовника, не перебиваючи, то зможете досягти небувалих висот у тому, щоб допомагати згодом іншим людям. Глибоке слухання передбачає повну відмову від критики, усіляких негативних суджень і установок. Ви повинні просто зануритися в той світ, який розкриває перед вами опонент і на якийсь час забути про те, що відбувається навколо.

  • Спостереження за людьми

Такий крок дасть можливість вчасно робити відповідні висновки. Будьте гнучкими, вивчайте різні характери людей, дивіться на них із боку. Спостереження допомагає дізнатися багато, зокрема об’єктивно оцінити власні вчинки. Ви дізнаєтеся, в яких обставинах людина схильна більше нервувати і проявляти занепокоєння. Ви зможете спостерігати за первинними реакціями особистості, які зазвичай бувають приховані від сторонніх очей. Спостереження за людьми — це справді цінний інструмент, який налаштовує вас на правильну, ефективну роботу.

  • Бесіда з незнайомими людьми

Пам’ятайте, що комусь може знадобитися ваша допомога задовго до того, як людина сама про неї попросить. Якщо ви зустріли на вулиці жінку або дитину в сльозах — не соромтеся, підійдіть, запропонуйте підтримку. Не обов’язково відразу лізти з розпитуваннями, досить просто проявити людське ставлення. У більшості випадків ваше завзяття буде гідно оцінене. Якщо хтось не захоче ділитися своїми проблемами зі стороннім, то не наполягайте. Прийміть заздалегідь той факт, що далеко не кожна людина захоче з ходу почати обговорювати власний душевний стан. Замкнута особистість не може просто так довіритися, їй потрібен час, щоб вивчити більше тих, хто перебуває поруч. Загалом бесіда з незнайомими людьми допомагає скласти певну думку про оточення. Тим, хто не знає вас особисто, простіше поділитися своїми побутовими проблемами і негараздами. Усе тому, що легше розповісти про тривожні переживання тому, кого бачиш у житті перший і останній раз. Спробуйте уявити себе на місці іншого. Вам приблизно відразу стане зрозуміло, що він відчуває в даний момент часу, які думки зосереджені в нього в голові.

  • Читання книжок

Вивчення художньої літератури обов’язково приносить користь. По-перше, читання сприяє розширенню світогляду. Ви дізнаєтеся набагато більше, ніж знали до сьогодні. Вивчайте спеціальну літературу з особистісного росту і самовдосконалення. Тільки так можна вийти на високий рівень розуміння інших людей. Застосовуючи в житті описані методики, шанси стати корисним для оточення суттєво збільшуються. Ви навчитеся бачити ситуацію зсередини, під різними кутами. По-друге, ретельно аналізуйте прочитане. Вам потрібно прагнути робити відповідні висновки з книжок. Коли в житті трапиться схожа ситуація, ви вже не будете довго роздумувати, а сміливо почнете робити активні кроки.

  • Аналіз власних почуттів

Він потрібен для того, щоб навчитися краще розуміти опонента. Усі люди, перебуваючи в рівних умовах, відчувають приблизно однакові емоції. Вони або погоджуються з тим, що відбувається, або всіма силами душі опираються прийняттю ситуації. Аналіз власних почуттів допоможе усвідомити, що відчуває людина, коли з нею відбуваються певні події. Ви можете в більшості випадків спиратися на власні почуття і на їх основі робити припущення.

Використані джерела

  • Емпатійний розвиток дитини / Упоряд. : С.Максименко, К.Максименко, О.Главник. — К. : Мікрос—СВС, 2003. — 182 с.
  • Журавльова Л.П. Психологія емпатії : Монографія. —
    Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2007. — 328 с.
  • Петрушина Е. Как учить детей сопереживанию и зачем это делать. [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.ya-roditel.ru/parents/base/experts/kak-uchit-detey-soperezhivaniyu-i-zachem-eto-delat/
  • Феномен емпатії у психологічних дослідженнях. [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://ua.textreferat.com/referat-9942-1.html
  • Эмпатия: плюсы и минусы. [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.vitamarg.com/konsultacii/nature/7390-empatiya-plyusy-i-minusy
  • What is Empathy? [Електронний ресурс] — Режим доступу: https://www.skillsyouneed.com/ips/empathy.html
  • Эмпатия в деятельности педагога. [Електронний ресурс] — Режим доступу: https://superinf.ru/view_helpstud.php?id=5733
  • Эмпатия. [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://psyh.info/psihologiya-lichnosti/emotsii/empatiya.html
  • Anyone can learn social skills. [Електронний ресурс] —
    Режим доступу: http://www.improveyoursocialskills.com

Матеріал підготувала Наталія ХАРЧЕНКО

журнал “Директор школи. Шкільний світ”, №10 жовтень 2017

 

Share This