Петриківський розпис — самобутній, чарівний і неповторний — використовують у декоруванні виробів із дерева, фарфору, скла, у візерунках для текстильних виробів, книжковій графіці, плакатному мистецтві тощо.

Цікава й корисна інформація про цей вид розпису допоможе вчителям та учням під час вивчення тем програми з оздоблення виробів декоративно-ужиткового мистецтва, а опанування технології виконання основних елементів петриківського розпису дасть змогу створити й оздобити власні вироби: листівки, закладки, панно, кухонні дощечки, тарелі тощо

Сучасне народне декоративно-ужиткове мистецтво України — це частина соціальної культури. Витоки його сягають сивої давнини. У наш час, зберігаючи тісний зв’язок із традиціями народної творчості минулого, воно набуває нового змісту, нових якостей і рис сьогодення. Саме таким є чарівний і неповторний петриківський розпис. Актуальність роботи полягає в наближенні сучасного мистецтва до народної творчості — тієї міцної ниточки, яка поєднує людей нашого часу з їхнім минулим. Народними ремеслами займається сучасна молодь, і це свідчить, що українці як нація мають майбутнє…

Розділ І. Мистецтво навколо нас

В усьому, що навколо нас, у кожному предметі, інтер’єрі, архітектурній будівлі, в усьому, з чим стикається у житті людина — в іграшках, посуді, меблях, одязі, книжках, календарях, сувенірах, листівках — закарбована праця художника: його думки, почуття, фантазія.

Вироби з глини, металу, дерева та інших матеріалів виготовляли у нашій країні з давніх-давен. Археологічні розкопки свідчать про виникнення, наприклад, кераміки ще в епоху неоліту. Із покоління в покоління передавалась майстерність виготовлення того чи того художнього виробу. І сьогодні живуть традиції, прийоми майстерності та технології народного декоративно-ужиткового мистецтва (найбільш виразні пропорції та форми предметів, орнаменти, якими їх прикрашають, кольорові гами), які складалися іноді століттями.

Декоративно-ужиткове мистецтво слугує для художнього оформлення побуту людини. Під ним ми розуміємо особливу частку декоративного мистецтва, у якій творчий процес протікає на засадах передачі нащадкам майстрами з народу цілої системи традиційних художніх принципів, образів, сюжетів, орнаментальних мотивів, специфічних прийомів виконання тощо.

Декоративно-ужиткове мистецтво спрямоване наділити побутові речі красою. Народні майстри виготовляють велику кількість виробів, різноманітних за призначенням, використаним матеріалом, способом виготовлення, орнаментом, тематикою, колористичним оформленням.

За матеріалом, який застосовують для виготовлення художніх виробів, їх поділяють на художні вироби з дерева, металу, каміння, кераміки, скла, текстильних та інших матеріалів.

 За призначенням художні вироби поділяють на групи: утилітарні вироби (посуд, кухонні набори, меблі тощо) і декоративні вироби (гобелени, панно, декоративні тарілки, вази та інші предмети оформлення інтер’єру, прикраси).

За способом виготовлення художні вироби бувають: карбованими, філігранними, кованими, столярними, різнúми, плетеними, в’язаними, тканими, вишитими тощо.

 За художнім оформленням їх випускають: із різьбою, гравіюванням, інкрустацією, карбуванням, полірованими, шліфованими, з налепами, випалюванням, розписом тощо.

 За тематикою розписні художні вироби поділяють на вироби з казково-билинною тематикою; вироби, на яких зображено історичні події та сучасну дійсність; із зображенням рослинного та тваринного світу; орнаментальним сюжетом.

Водночас кожну групу виробів народних майстрів поєднують у народні художні промисли, бо в кожного промислу — своя орнаментація, кольорова гама, способи виготовлення та оздоблення виробів, інші відмінні ознаки. У цій роботі розглянемо лише невелику частку народної творчості, а саме художній розпис.

В основі великої кількості художніх промислів з давніх часів лежить розпис побутових речей та сувенірів, виготовлених із дерева, паперу, пап’є-маше, кераміки, скла, металу та інших матеріалів. Розписи кожної місцевості мають свої художні особливості й відмінності в мотивах орнаменту, кольоровій гамі.

Для оздоблення виробів українці застосовують такі види розпису:

  • закарпатський, або гуцульський, розпис писанок: він буває із графічним чітким малюнком, виконаним у золотавій кольоровій гамі з жовтих, оранжевих, червоних кольорів та незначним додаванням зеленого; з малюнком, що складається із широких поясів, на яких зображені олені чи коні, відокремлені тонкими лініями прямокутної сітки;
  • косовський розпис, крім написання писанок, також використовують для оздоблення керамічних іграшок, посуду та плитки. Його художньою особливістю є традиційний гуцульський орнамент, виконаний на червоній глині; для оздоблення використовують ангоби та глазур;
  • опішнянським розписом прикрашають керамічні іграшки-свистульки (коників, баранців, корівок, півників тощо) та гончарний посуд. Художня особливість виробів опішнянських гончарів — великий рослинний орнамент у поєднанні з простим геометричним візерунком колоподібної форми, як в українських народних мотивах;
  • петриківський розпис використовують не тільки для оздоблення ужиткових речей із різних матеріалів, а й для розмальовування кімнат та стін будинків.

 Розділ ІІ. Петриківський розпис — вид декоративно-ужиткового мистецтва

  1. Характерні ознаки петриківського розпису

Із давніх-давен в Україні розмальовували хати. Вправні жіночі руки розцвічували їх різноманітними святковими візерунками, у щедрості барв і малюнків втілювали свої заповідні мрії, сподівання. Розмальована красива хата завжди була гордістю доброї господині, свідчила про її талант і майстерність.

Декоративний розпис — яскрава сторінка в історії української культури. Початок цього виду народного мистецтва — в настінному малюванні, поширеному з давніх часів у селах України, особливо на Дніпропетровщині, Поділлі, Буковині. Та розписи — це не тільки звичайна прикраса хати, а й своєрідна символічна мова народного мистецтва, що розкриває світосприйняття селянина, його ставлення до природи, життя. Колір, мотиви орнаменту, їх поєднання, розміщення — усе це в давнину мало символічне значення, було наповнене виразним змістом.

Тривалий час у кожній місцевості вироблялись свої прийоми і технічні засоби зовнішнього оздоблення сільських будівель, хатнього інтер’єру, речей побуту. Поступово формувалося різноманіття орнаментальних мотивів, образи яких навіяно щедрою українською природою і так само щедрою фантазією народних майстрів.

Найбільшого поширення набули розписи у степовій і лісостеповій зонах України. Бажання причепурити хату, зробити її більш привабливою і охайною спонукало майстринь використовувати матеріали, які завжди були під рукою, за допомогою яких можна було досягти найбільшого художнього ефекту. Так, стіни, орієнтовані на північ і захід, фарбували жовтими та червоними глинами, центральну частину хати розписували з винятковою декоративністю. Усі узори майстрині компонували так, щоб вони були тісно пов’язані з архітектурою споруди, якнайкраще виявляли її конструктивні особливості. Цікаво розмальовували двері, вхідні брами.

Завдяки розвиненому відчуттю краси сільських малювальниць хати ставали привабливими, особливо на тлі розкішної природи. Найбільше українці любили розписувати інтер’єр хати, зокрема світлицю, сіни. Якщо не було килима, його малювали на стіні. Розмальовували стелю, сволок, обрамлення дверей, долівку, а також меблі — лави, столи, колиски тощо.

Особливо старанно і дбайливо прикрашали піч малюнками пишних букетів, вазонів, квітів. Чарівні квіти, ягоди калини, звивисті гірлянди, фантастичні птахи — усе цвіло і буяло в розписах печі, комина.

Святковий настрій надовго залишається в душі після того, як побудеш у звичайній чисто вибіленій хаті, де стіни і комин наче співають — так гарно, з такою любов’ю і натхненням написані на них квіти, хмелики та жар-птиці.

Найбільшого поширення декоративні розписи набули на Дніпропетровщині. Тут, у селі Петриківка, протягом десятиліть сформувалася місцева традиція декоративного малювання. Припускають, що саме в Петриківці в давнину народився настінний розпис.

Неважко уявити, який він мав вигляд. Жінка по білій стіні квачем наносила червоні, сині, зелені плями. Фарби були натуральні: розчинена червона глина, жовтий сік з відвару цибулі, буряковий сік, сік зеленого листя, шовковиці. Потім почали розмалювати домашній скарб: полиці, скрині, начиння, далі — сіялки, вози. Традиція передавалася від майстра до майстра, від господині до господині. Люди змагалися, у кого краще та соковитіше розмальовані заденки до воза чи скриня. Яскравими квітами прикрашали також дерев’яний посуд. Розписними мисками, тацями, сільничками, ложками користувались під час святкових та урочистих подій. У звичайні дні їх виставляли в миснику на видноті, і вони прикрашали хату.

Особливості петриківського розпису

В основі петриківського розпису лежать прийоми вільного живописного малювання пензлем. Роботи характеризуються надзвичайною декоративністю, яскравим святковим буянням барв і водночас витонченістю малюнка, віртуозністю, своєрідністю засобів виконання. Соковиті, яскраві квіти майстрів Петриківки зачаровують красою.

Інструменти майстринь були нескладні, саморобні: щіточки, зроблені з трави, пензлики із шерсті кота або куниці, квачики з ганчір’я. Щоб прискорити й полегшити роботу, користувались різноманітними штампами — вирізували їх із моркви, картоплі, буряка, робили відбитки з качанів кукурудзи, листя різних дерев.

Малювали петриківці темперними фарбами, розведеними на яєчному жовтку, молоці, вишневому клеї. Це надавало малюнкам легкості, прозорості, підсилювало інтенсивність кольору. Фарби готували з природних матеріалів: кольорових глин, сажі, попелу, соків і відварів рослин. Для міцності додавали клейстер із борошна. З кінця ХІХ ст., коли з’явилися анілінові фарбники, приглушені природні кольори візерунків замінюються яскравими, насиченими тонами. Поступово хатні розписи стають менш поширеними. Майстрині починають малювати не на стіні, а на паперових аркушах — «мальовках», які використовували лише для оформлення інтер’єру хати. Їх наклеювали на комині, над вікнами та ліжком. Жінок приваблювало те, що «мальовки» можна було придбати на свій смак на ярмарках, їх легко було переміщувати, замінювати новими.

Залежно від того, яке місце повинна була зайняти «мальовка» в хаті, добирали її розмір та форму: у вигляді квітки в овалі — для комина; чотирикутна з композицією по центру — для прикрашання задньої стінки кімнати; у вигляді довгих смуг — для поличок або у вигляді рушника, якщо її ставили між вікнами.

Петриківському розпису притаманні рослинно-квітковий орнамент, що продовжує традиції українського бароко, анімалістичні мотиви тощо. Петриківські майстрині в орнаменти розписів вплітали садові й польові квіти, колосся різних злаків, грона винограду, важкі кетяги калини — всю ту красу, якою сяяли степи й луки півдня України. А серед цього різнобарв’я розміщували всіляких птахів: павичів, зозуль. півників тощо.

Майстрині не намагалися передати натуральну схожість кожної квітки чи птаха, а мали на меті втілити красу одного предмета у всіх інших. Бо квітка в уявленні петриківців — це символ пишності природи, її розкішного цвітіння, щедрості плодів. Щоб наголосити на цьому, художниці вдавались до фантастичних перебільшень, створюючи власний, петриківський, світ краси. Він увібрав світанок, який перетворював вкриті росою трави степів на багатокольорові веселкові полотна, легенький подих вітру, що колихав листя та квіти у полуденну спеку, щебет пташок у гаях на заході сонця, чарівні пісні, які лунали над землею далеко-далеко і танули у просторі синього неба яскраво прикрашеного зірками.

Постійним вчителем народних майстринь була краса: золото стиглих широких ланів пшениці, буяння різноманітних польових і городніх квітів, щедрі дарами поля та сади. Вони до найменших деталей вивчали будову рослини, спостерігали за зміною кольорів квітки протягом дня, за життям природи кожної пори року. Побачене та пережите переносили на малюнки.

Перед майстринею не було заздалегідь намальованого зразка, вона малювала з пам’яті, «з голови», поступово, квітка за квіткою створюючи увесь малюнок. На папері розкидались спочатку головні, «ударні» кольорові плями, а вже потім прорисовували весь малюнок до найдрібніших деталей.

Колір у роботах петриківських майстринь має основне змістове навантаження, через нього передано думки, настрій.

Їх твори — це квіткове багатство землі, і кожна квітка через колір передає яскравий особливий настрій. Фарби на малюнках то полум’яніють полуденним сонцем у жоржинах, то багряним цвітом — у трояндах, то жовтогарячим — в осінньому листі. Кожна квітка наче милується красою життя, радістю, світом і щастям.

Про еволюцію народного розпису розповідають на численних виставках твори майстрів Дніпропетровщини, Запорізького краю, Херсонщини, які не тільки успадкували кращі мистецькі традиції, а й збагатили цей вид мистецтва новою тематикою, сучасними орнаментальними мотивами, яскравою поліхромною палітрою фарб.

  1. Історія виникнення

Одним із найвідоміших центрів, що здавна уславився мистецтвом розпису на Україні, є село Петриківка Дніпропетровської області. Саме у Петриківці, заснованій на початку XVIII ст. на місці, де річка Чаплинка впадає у старе русло Орелі, протягом десятиліть виробилася місцева традиція декоративного малювання. До історії виникнення села та самого розпису має відношення останній кошовий отаман Війська Запорозького — Петро Калнишевський, який, за переказами, заснував Петриківку та в 1772 р. збудував там церкву.

Найвидатніший майстер петриківського розпису Федір Панко вважає, що корені народної символіки, яка відображена у петриківському розписі, пробиваються не з Візантії, Франції чи Хохломи, а із Запорозької Січі. Дослідження свідчать, що стародавні козацькі рушниці, порохівниці та інше військове знаряддя прикрашене подібними візерунками.

З XVIII ст., коли заснували село, почався розвиток петриківського розпису, та час безжальний і до імен народних майстринь, і до творінь їхніх рук. Одним із перших серйозних дослідників та збирачів творів петриківських «малювальниць» був історик і етнограф Д. Яворницький.

Уперше тоді стали відомі імена Тетяни Пати (1884—1976), Надії Білокінь (1894—1981), Ярини Пилипенко (1893—1979) та Параски Павленко (1881—1983). Їхню справу продовжили талановиті майстри: В. Вовк, Г. Пилипенко-Ісаєва, П. Глущенко та ін. Ще в довоєнні роки в селі організували спеціальну дворічну школу декоративного малювання, якою керував художник Олександр Статива. У ній навчалися відомі нині майстри, зокрема Тетяна Пата, Федір Панко, Василь Соколенко та інші.

Школа, яку з 1936 р. очолювала Т. Пата, випустила таких уславлених майстрів, як Г. Прудникова, М. Тимошенко, Ф. Кучеренко, Є. Клюпа, І. Завгородній, М. Шишацька, О. Пікуш, Н. Шулик, Ф. Панко, В. Соколенко, В. Глущенко, Н. Турчина, З. Кудиш, В. Клименко-Жукова та інші. Вони та їхні учні відродили декоративний настінний розпис, знайшли великі можливості його використання у різних видах ужиткової графіки та книжкової ілюстрації, промислових виробах і тканинах.

Після Другої світової війни, у 1958 р., зусиллями Федора Панка (1924—2007) у Петриківці було відкрито цех підлакового розпису, який з 1960 р. перетворився на фабрику художніх виробів «Дружба», а в 1973 р. на її базі було створено експериментальний цех Художнього фонду України.

Кожен майстер вкладав у розпис своє фантастичне бачення царства квітів. Із покоління в покоління передавалися основи декоративного оздоблення сільського інтер’єру та екстер’єру, господарських і побутових речей, зберігалися місцеві особливості розпису.

Для настінного малювання до кінця XIX ст. використовували крейду, сажу, фарби. Малюнок наносили за допомогою пензлика з болотного оситнягу, а деякі деталі, дрібні елементи композиції вимальовували саморобними тоненькими пензликами з котячої шерсті, грона калини — кінчиком пальця. Характерною рисою творчості петриківських народних митців було використання для декоративного оздоблення рослинно-квіткового орнаменту, що відзначався легкістю та виразністю загального композиційного вирішення.

Можливо, цей вид декоративно-ужиткового мистецтва є найбільш натуралістичним з-поміж багатьох осередків декоративного малювання в Україні. І в минулому, і тепер майстри в Петриківці змальовували квіти, фрукти, ягоди такими, якими бачили їх на лоні природи. Від покоління до покоління передавалася любов до природної форми, до природних кольорів, а головне — до відтворення дрібних деталей. Тому так ретельно вималювана текстура на кожної пелюстинки, загострені краї листочків, вусики й пагінці. Це обов’язкова ознака петриківських розписів.

З початку XX ст. Петриківка стає центром виготовлення «мальовок» — малюнків на тонкому папері, виконаних дешевими аніліновими фарбами — «манійками». Ці паперові прикраси — стрічки-фризи, вазони-букети, гілочки з квітами — наклеювали на ґрунт стіни, дотримуючи старої структури оздоблення селянської архітектури.

Поступово утверджувалося індивідуальне мистецтво талановитих майстрів «мальовок», зокрема Тетяни Пати, Надії Білокінь, Ярини Пилипенко, Надії Тимошенко.

Майстрині розпису по-різному використали вікові традиції декоративного малювання свого села, але індивідуальність творчості кожної з них не виключає спільності — заглиблення в деталі. Кожна петриківська майстриня вкладала у форму своє чуття пружності, тужності стебел листків або, навпаки, їхньої м’якості й тремтливості. Народні художники все своє творче життя присвятили цьому виду мистецтва, зберігаючи і розвиваючи його традиційні риси. Вони одні з перших відчули мистецькі можливості нового матеріалу — паперу і тонкотертих анілінових фарб. У їхніх роботах привертає увагу насамперед збереження природної чистоти, яскравості анілінових барвників. Біле тло паперу ніжно світиться крізь тонкий шар «манійок».

Чистота, ясність кольору доповнюється легким малюнком, виконаним саморобними пензликами. Мазки таких пензлів, нанесені ледь помітним рухом, дають можливість створити своєрідні ажурні композиції.

  1. Елементи петриківського розпису

Технологія виконання елементів петриківського розпису

Для опанування технології петриківського розпису та його елементів початківцю краще взяти цупкий білий папір, акварельні фарби, кілька саморобних пензликів, склянку з водою, куряче яйце, фарфорову чашечку та плоску фарфорову тарілочку для палітри, м’який олівець.

Спочатку слід ознайомитися з властивостями фарб, з основними кольорами спектра, ахроматичними й хроматичними кольорами, теплими та холодними тонами.

Перед початком роботи всі фарби зволожують, щоб вони стали м’якими й легко бралися на пензель. Водночас готують яйце: відокремлюють білок і у фарфорову чашку кладуть тільки жовток. Для палітри в домашніх умовах використовують плоску фарфорову тарілку. На палітрі змішують фарби, створюють кольори. Чистим пензлем, змоченим у воді, набирають фарбу і жовток (суміш швидко змішують) і роблять мазок на папері.

Вправа 1. Виконання елемента «зернятко» (мал. 1)

«Зернятко» є основним елементом народного петриківського розпису. За його допомогою створюються всі орнаментальні мотиви.

Уздовж вертикальної лінії пензликом наносять мазки — «зернятка», схожі на краплі води, що падають. Пензлик слід тримати так, щоб вусик «зернятка» був перпендикулярний до лінії, проведеної уявно або олівцем. Корпусом пензлика натискують так, щоб мазок був овальної форми. Такі ж мазки наносять уздовж вертикальної лінії під гострим кутом так, щоб вусик «зернятка» тягнувся униз або догори. Слід навчитися робити ці мазки легко, однакової форми. Оволодіння такими прийомами наближує до зображальних елементів петриківського розпису, наприклад, «травички», «билинки», «колоска» тощо.

Вправа 2. Виконання елемента «кривеньке зернятко» (мал. 2)

Кінчик пензлика опускають біля вертикальної лінії. Витягуючи тонку лінію вусика, легким поворотом пензля роблять «кривеньке зернятко». Цю вправу виконують упевнено, з легкістю.

Вправа 3. Виконання елемента «гребінчик»

Мазок починається натиском та закінчується вусиком (перевернуте зернятко). Кілька таких мазків, виконаних уздовж уявної горизонтальної лінії зверху, зливаються у хвилясту лінію, а знизу рівномірно розміщуються тоненькі вусики, як зубці гребінця. Якщо такі мазки виконати по колу вусиками до центру, то на аркуші з’явиться розетка найпростішої розкритої квітки.

Вправа 4. Виконання елемента «пірчасте листя» (мал. 3)

Обабіч вертикальної лінії наносять «кривенькі зернятка» з видовженими вусиками, утворюючи майже однакові групи з таких мазків. Інтервали між групами бажано робити теж однакові. Малюнок вправи нагадує пірчасте листя.

Вправа 5. Виконання елемента «пуп’янок» (мал. 4)

Цей елемент петриківського розпису роблять із двох мазків «кривеньке зернятко», утворюючи напіврозкриту квітку — «пуп’янок». Мазки сполучають округлою частиною так, ніби вусики тягнуться з однієї точки. Іноді «пуп’янок» роблять із двох більших «кривеньких зерняток» та двох менших мазків «зерняток», які розміщені всередині.

Вправа 6. Виконання елемента «горішок»

Цей елемент виконують кількома мазками елемента «гребінчик». Форма, яка утворюється, дуже нагадує лісовий горіх, а також перевернутий елемент «пуп’янок».

Вправа 7. Виконання елемента «хвилька» («бігунець») (мал. 5)

Цей елемент утворюється, коли готові елементи «пуп’янків» сполучають тоненькою хвилястою лінією. Обабіч цієї лінії пензликом наносять пірчасте листя. Ця скромна стрічка може бути використана як декоративне оздоблення у вигляді фриза на стінах кухні, під стелею, навколо вікон та дверей. Можна зробити закладку для книги з таким декоративним оздобленням. Варто звернути увагу на кольорове вирішення орнаменту та композиції.

Вправа 8. Виконання елемента «трипелюсткова квітка» (мал. 6)

Зі спарених «кривих зерняток» роблять своєрідну квітку, сполучивши три пари «кривеньких зерняток», спрямованих вусиками до центру квітки або зовні. Якщо додати в кожну пелюстку по два мазки, то «зернятка» утворять зовсім інші квітки. Слід звернути увагу на розмір квітів та відстань між ними. Квіти сполучають легкою хвилястою лінією, обабіч якої розташовують листки з довгими вусиками. Бажано, щоб усі елементи були майже однакові за розміром. Цю вправу виконують легко, невимушено.

Врахувавши розглянуті рослинні елементи, можна виконати різні варіанти квіткових елементів (мал. 7). Основа може бути різною: кулястою, видовженою або розтягнутою по ширині чи висоті. Залежно від форми основи — нижньої частини квітки, обирають форму рослинного елемента.

Улюблені квіти у творчості петриківських майстрів — це гвоздики, чорнобривці, волошки, жоржини, соняшники, рожі, барвінок тощо.

Вправа 9. Елемент «грона» (мал. 8)

Елемент «грона» (калини, винограду та горошку) петриківчани роблять кінчиком пальця. Тендітні гілочки та дрібні пуп’янки квіток із хвилястими та тоненькими вусиками є допоміжними елементами майже кожної більш-менш складної композиції.

Вправа 10. Елемент «листя» (мал. 9)

Зверіть увагу на листя різної форми: багатозубчасте овально-видовженої форми (характерне для петриківського розпису), кленове та виноградне. Іноді листки малюють на основі видовженого мазка. Верхівкою кожного листка є перший мазок, а вісь цього мазка — середина всього майбутнього зображення (вона ніби задає основний напрям малюнка). Уздовж цієї уявної лінії, ніби спускаючись, поступово розташовують інші мазки, кінчики яких — вусики — і є зубцями листків. Кленові листки за своєю будовою складніші. Вони складаються з трьох майже однакових частин: тризубчастої центральної верхівки і двох бічних.

Починають малювати із центральної частини, із серединного зубчика, довгенький мазок якого дає основну лінію нахилу всього листка. Обабіч нього додають два мазки, які сполучають знизу.

Потім у такому самому порядку роблять бічні частини листка. Готове зображення можна залишити в одному кольорі, або нанести темною фарбою тонесенькі штрихи, підкреслюючи спрямованість зображення.

Багатозубчасте листя «папороті» малюють інакше: спочатку один центральний мазок, поруч другий, бічний і так далі.

Виконання листків може бути різноманітним: одне — за допомогою мазків «зерняток» видовженої форми, вусики яких створюють зубчастий контур малюнка; інше — легкі, ніжні, з хвилястою лінією контуру утворюють за допомогою маленьких мазків «зерняток», вусики яких тягнуться від серединної лінії листка, від центру. Кожен мазок має бути легким, прозорим.

Вправа 11. «Перехідний мазок» (мал. 10)

Щоб виконати цей елемент, на пензлик набирають темну фарбу (коричневу), потім верхівкою пензля набирають фарбу світлого тону (яскраво-жовту). Роблять перший мазок: спочатку тягнуть світлий вусик, поступово з’являється темніший відтінок, який у кінці мазка набирає повної сили темної фарби, що була першою, натискують корпусом пензля і закінчують видовжений мазок. Знову повторюють весь процес для нового мазка. 

 «Перехідним мазком» виконують різні елементи петриківського розпису: «пуп’янки», «квіти», «листя», «пташок» тощо, це надає яскравості та казкової чарівності малюнкам.

Вправа 12. Різноманітні квіти (мал. 11)

Улюблені квіти петриківських майстрів — це гвоздики, чорнобривці, волошки тощо.

Форму квіток гвоздики утворюють на основі видовженої чашечки, обабіч якої розташовуються перші пелюстки. Від них починають розгортати форму гвоздики: майже кожний мазок чітко підкреслюють, тонкий вусик «зернятка» протягують від центра, формуючи контурний малюнок овальною частиною мазків, натискуючи корпусом пензля із зовнішнього боку. Центральну частину квітки створюють із видовжених мазків – «кривих зерняток», що закінчуються поворотом пензля всередину квітки, де роблять легкий натиск пензля і відривають його від поверхні паперу.

Віялоподібну форму квітки чорнобривців утворюють видовженими мазками вусиків від центру, від широкої чашечки — основи. За допомогою цієї вправи можна виконати кілька різних мотивів. Усі квіти петриківського розпису фантастичні, таких рослин насправді не існує — вони лише окремими елементами нагадують айстри або чорнобривці. Іноді ту саму квітку зображують на одній стеблині, але в різних кольорових гамах, або на одній стеблині ростуть квіти різної форми. Вони можуть бути зображені у повний фас, із поворотом на три чверті та у профіль, а також на різних етапах цвітіння. Казкова композиція сприймається як реальна, бо зрівноважена ретельно виконаними великими та дрібними деталями.

У роботах петриківських майстрів, особливо старшого покоління, привертає увагу така особливість: тоненькі прожилки листочків проводять загостреним кінчиком дерев’яного держальця пензлика, а пелюстки деяких квіток, наприклад айстр, — трісочкою завширшки до 3 мм або рогозиною. Це роблять тоді, коли нанесена фарба ще мокра, і зображення має вигляд суцільної кольорової плями. Пензлик зразу ж повертають щіточкою догори і кінчиком держальця проводять по мокрій лінії прожилок, або проводять трісочкою від центру квіткової плями кілька рівчачків-стрічок, що утворюють малюнок пелюсток. Різноманітність техніки петриківського розпису дає змогу створювати не тільки рослинні візерунки, а й фантастичні образи звірів та птахів (мал. 12).

Часто петриківський розпис виконують на кольоровому тлі — зеленому, синьому тощо. Після засвоєння основ петриківського розпису переходять до створення орнаментів, які можна використовувати для оформлення ужиткових речей тощо.

  1. Композиційне рішення

Композиція — це розміщення та співвідношення елементів зображення у певному порядку, тобто в певному ритмі. Важливість ритму в художньому творі можна порівняти з роллю ритму в музиці.

Найпростіша орнаментальна композиція — стрічкова (мал. 13). Вона будується за допомогою рівномірного ритмічного повторення основного елемента або чергування кількох головних елементів.

За такою схемою збудовано «бігунці» — найдавніші композиції настінних розписів. У «бігунцях» ритм закладено в повторенні поворотів цих елементів та їх кольоровому вирішенні. Таким чином, «бігунець» — досить динамічний цікавий орнамент, у якому відсутні випадковість або навмисність.

Такі класичні композиційні схеми, як «квітка», «букет», «вазон» (мал. 14), походять від настінних розписів.

 «Квітка» — це невеличка за розміром композиція, яка складається із стеблинки, на якій ростуть три різні квіточки або одна з двома досить розквітлими пуп’янками, облямованими зеленими листочками.

«Букет» складається з двох-трьох переплетених стеблинок, на яких обов’язково три або більше різних квіток, від двох до п’яти розквітлих пуп’янків або стільки ж дрібних квіточок іншого виду, а ще багато листя. Великою прихильницею таких композицій, як «бігунець» і «квітка», була Пелагея Глущенко.

Ще одна улюблена композиційна схема петриківських майстрів має умовну назву «килим» (мал. 15). Це розташування елементів у висхідному або низхідному ритмі. У таких композиціях квіти ніби виринають із центру аркуша. А від них по боках симетрично розходяться дедалі дрібніші елементи. І, навпаки, від великих, розташованих по краях елементів ніби стікаються до центру дрібніші квіти й пуп’янки.

В основі більшості композиційних схем петриківського розпису лежить симетричний візерунок. Але у петриківському розписі симетричність побудови стосується швидше загальних обрисів візерунка, а не дзеркального відображення його деталей навколо вертикальної або горизонтальної осей.

Асиметрична врівноважена композиція є також типовим прикладом петриківського розпису.

Поєднуючи в одній роботі стрічковий орнамент, що будується на основі ритму, і асиметрично врівноважену композицію, можна створити надзвичайно цікаві художні твори.

Під час роботи звертають увагу на розмір усіх частин композиції, їх співвідношення, а також урівноваженість кольорів. Якщо якийсь колір є домінантним з одного краю композиції, то й з іншого краю він має бути використаний у кількох деталях або незначних елементах. Для оформлення країв композиції, хоч би частково, слід добирати ті самі кольори, що й у її центральній частині.

Дуже вдалим у петриківському розписі вважають гармонійне поєднання червоного, жовтого та вохристо-коричневого кольорів. Вони надають твору настрою святковості та піднесеності. Цього також досягають органічним взаємозв’язком загального яскравого колориту, ажурної техніки виконання з основою-папером; біле тло світиться, мерехтить, підсилюючи ці відчуття.

Для оздоблення інтер’єру, створення декоративних панно петриківські майстри іноді використовують композицію українського вишиваного рушника. Такі композиції дають уявлення про поєднання стрічкового орнаменту і симетричних мотивів, коли в прямокутну рамку, яку утворює «бігунець», вписується стрічковий мотив з трьох квіток із симетричним розташуванням або пишний букет із симетричною розкладкою всіх елементів уздовж вертикальної лінії центрального стебла.

А якщо застосовути петриківський розпис для оформлення предметів побуту, тобто залучити різні геометричні форми, то композиційні схеми розпису будуть підпорядковуватися ще й загальним композиційним законам. Тобто композиція має підкреслювати форму, на якій зображена.

Візерунок має вписуватися у форму (мал. 16).  І не варто розташовувати його по колу, якщо розписуєте трикутник, або надавати розпису квадратної форми, коли прикрашаєте тарілку.

Є ще одне правило: візерунку не повинно бути тісно на аркуші, він не повинен впиратися в край. Некрасиво, коли зображення зсунеться кудись убік і залишиться багато вільного місця.

Вершиною майстерності петриківського розпису вважають тематичні композиції. Вони найбільш виразно виявляють уміння майстра використовувати різноманітні прийоми, що посилюють образну характеристику задуму.

Отже, перш ніж почати малювати, обміркуйте, як краще розташувати візерунок, як скомпонувати його на аркуші паперу, геометричній формі чи об’ємному предметі, яким буде колорит. І тільки тоді варто братися до роботи.

  1. Використання розпису у побуті

Володіючи технікою традиційного народного розпису, можна розмалювати стіни своєї квартири чи дачі. Можна також використати «мальовки» і, створивши свої композиції, художньо оформити інтер’єр.

Та петриківський розпис використовують не тільки як настінний розпис — сучасні майстри знайшли великі можливості його використання у різних видах ужиткової графіки та книжкової ілюстрації, промислових виробах і тканинах (мал. 17).

Рослинний петриківський розпис використовують також для оздоблення побутових речей із дерева: скрині та скриньок, мисок і тарілок, посуду для зберігання сипких продуктів, хлібниць, цукорниць, ложок, сільничок, меблів тощо.

Для малювання по дереву беруть олійні, гуашеві і найчастіше темперні фарби (акварель з жовтком можна віднести до темпери). Використовують також розчинники й лаки.

Виріб розписують, висушують за кімнатної температури протягом двох діб і потім знову покривають лаком.

Петриківські майстри відкрили для себе нові матеріали: порцеляну, метал, дерево, кераміку і навіть пластмасу, створивши нові можливості для використання і елементів петриківського розпису.

Нині, зі зміною побуту сільських трудівників, зазнало змін і мистецтво розпису. Велике орнаментальне багатство з народної архітектури, із сільського побуту перейшло в поліграфію, фарфорово-фаянсову і текстильну промисловість, широко застосовується в монументальному оформленні сучасних громадських споруд, а також стає самостійним видом народного мистецтва у формі малюнків на папері, картоні тощо.

Петриківський розпис сьогодні — це вже зразки нового жанру в українському народному мистецтві — станкової декоративної графіки. Його застосовують у книжковій графіці, плакатному мистецтві, декоративних виробах із дерева, фарфору, скла, візерунках для текстильних виробів, — це той самий традиційний пишний рослинний орнамент, у якому майстри передають свої почуття, переживання, своє ставлення до краси української землі.

Малюнки петриківських майстрів — це імпровізації, виконані легко й віртуозно, в основному на білому тлі, саморобними пензликами, аніліновими або акварельними фарбами, розведеними на жовтку. Вони широко відомі не тільки в нашій країні, а й за її межами.

Майстри та їхні учні відродили декоративний настінний розпис, знайшли великі можливості його використання у різних видах ужиткової графіки та книжкової ілюстрації, промислових виробах і тканинах.

 Розділ ІІІ. Петриківський розпис у творчості дітей

Український народний декоративний живопис — це складне багатогранне явище соціальної культури. У цій царині народної творчості талант кожного майстра, і навіть початківця, виявляється самобутньо і неповторно, бо їх об’єднує соковитість і яскравість кольору, вільна, невимушена манера розміщення деталей орнаментів, декоративна площина зображення, а головне — безмежна любов до рідної землі, яка наснажує майстрів на створення образів і символів живої природи.

У 1998 р. на станції юних техніків відкрився новий гурток петриківського розпису, керує яким Денисенко Альона Миколаївна. Гурток працює в дві зміни. У першій зміні займаються школярі 9—13 років.

Цей гурток одразу ж зацікавив дітей різного віку. Кому ж не хочеться не тільки більше дізнатись про те, як народжуються вироби майстрів петриківського розпису, а й самому спробувати навчитися цій справі. Особливий вид мистецтва вимагає й особливого підходу до навчання.

По-перше, щоб освоїти техніку художнього розпису, слід навчитися малювати фарбами — не просто розмальовувати чорно-білі нариси, а навчитися у фарбах виражати своє бачення навколишнього світу.

Другий етап — навчитися малювати елементи петриківського розпису, композиційно їх оформлювати. Цей етап є найважливішим, бо саме він формує індивідуальну техніку, стиль розпису.

Протягом року гуртківці проводять заняття та беруть участь у районних, міських, обласних виставках, конкурсах, демонструючи результати праці. Найкращі роботи беруть участь у багатьох інших конкурсах. Велика кількість робіт здобула високе визнання.

Нині у гуртку старанно працюють, розписуючи нові й нові роботи, іншим на радість, собі на задоволення.

 Висновок

Українське народне, а також професійне декоративно-прикладне мистецтво набуло широкого значення як у самій країні, так і за кордоном. У його предковічних образах, зручних утилітарних формах і динамічних мотивах орнаменту містяться символи таємничої і чарівної природи, складні перипетії історії, особливості побуту, зрештою душа українського народу. Постійним учителем народних майстринь була краса: золото стиглих широких ланів пшениці, буяння різноманітних польових і городніх квітів, щедрі своїми дарами поля та сади півдня України.

Саме тому сучасна людина в цьому мистецтві знаходить відголосся свого внутрішнього світу, переданого через віки далекими предками. Ця робота дає змогу нащадкам доторкнутися до народних традицій і відповісти на поклик власної душі.

Використані джерела

  • Бородина Р. А. Изделия народних художественных промыслов и сувениры. Москва: Высшая школа, 1990.
  • Бутник-Сіверський Б. С. Український радянський сувенір. Київ: Наукова думка, 1972.
  • Енциклопедія українознавства для школярів і студентів / авт.-уклад. В. В. Олефіренко та ін. Донецьк: Сталкер, 2000.
  • Супруненко В. П. Енциклопедія українства «Ми українці». 2 книга. Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 1999.
  • Кара-Васильєва Т. В. Творці Дивосвіту. Київ: Радянська школа, 1984.
  • Петриківські розписи. Альбом. Київ, / упоряд. О. О.ТЕКСТ 1973.
  • Ронделі А. Д. Народное декоративное прикладное искусство. Москва: Просвещение, 1984.
  • Степовик Д. Скарби України. Київ: Веселка, 1991.
  • Шестакова О. І. Український декоративний розпис. Київ: Реклама, 1989.

Ангеліна КОРЯКІНА, учениця 11-го класу ЗОШ № 70, м. Запоріжжя

Лілія КОРЯКІНА, заступник директора,

Наталія ГРИНЯЄВА, учителька трудового навчання

газета “Трудове навчання”, №3 березень 2018