Не так давно в наше життя увірвалися передові цифрові технології. Прорив у цій галузі настільки стрімкий, що не встигли отямитися ми, дорослі, як зіткнулися з безліччю проблем упливу на дітей таких змін. Вікторія Прудей (Victoria Prooday), ерготерапевт, всесвітньо відомий фахівець із виховання та розвитку дітей, має ступінь магістра в медичній школі при університеті Торонто, має великий досвід роботи з дітьми та батьками, професійний терапевт, aвтор статті, яка облетіла весь світ (https://yourot.com/ru_blog/2017/6/11), розповіла нам про реалії впливу ІКТ на мозок дитини, дала рекомендації щодо недопущення впливу технологій на розвиток дітей, а також практичні поради щодо готовності майбутніх першокласників до школи. Рекомендовано для використання на батьківських зборах, методичних об’єднаннях учителів, педагогічних нарадах.

  • Добрий день Пані Вікторіє. Ви, як провідний фахівець у виявленні та корекції вад соціально-емоційно-сенсорного розвитку дітей, напевно, ведете власні спостереження. Якщо створити певний перелік впливу на соціально-емоційний розвиток дітей, що б Ви прописали першим (звісно, крім батьків)?

Не враховуючи, батьків дуже складно виокремити щось, адже в кінцевому результаті все, так би мовити, пов’язане з батьками.

Наприклад, одна з проблем у тому, що нинішні діти проводять занадто багато часу з гаджетами. Сучасні технології мають потужний негативний вплив на розвиток дітей. Технології перепрограмовують мозок дітей. Від імпульсів технологій саме життя стає одноманітним, так само, як у технологіях постійні стимулятори.

Наприклад, візьмемо звичайний пазл. Одна справа, коли ми його складаємо в житті — дві частинки до третьої і так далі, а в кінці дитина задоволена, що у неї вийшла ціла картина. На планшеті, телефоні після кожної правильно прикріпленої частки дитина чує чудові, яскраві мелодії та феєрверки — постійна стимуляція, яка підтримує такий рівень нервової системи. І потім діти приходять у клас, а там немає «феєрверків» після кожної частини пазла. Мозок не має можливості підтримувати необхідний рівень уваги. З іншого боку — що більше діти проводять часу перед гаджетами, то менше вони проводять часу в реальному спілкуванні. Спілкування потрібне для розвитку соціальних навичок.

Інша проблема полягає в тому, що діти мало бувають на свіжому повітрі та мало рухаються. Нервовій системі малюка просто необхідні рух і свіже повітря. Адже дитина не може розвиватися повноцінно, якщо цей компонент відсутній. Нервова система накопичує стресори, яким немає виходу. Як ми раніше розвантажувалися йдучи на подвір’я, і по 5 годин відпочивали. У наших дітей, на жаль, цього немає.

Ще одна з проблем сучасності — за дітей усе роблять батьки: одягають, роздягають, годують, застеляють ліжко, тобто батьки взяли на себе всі дитячі побутові обов’язки, самі вирішують усі дитячі проблеми. І дитячий мозок вчиться робити тільки те, що йому «хочеться». До чого це призводить? У дитини не розвивається працездатність і вміння вирішувати проблеми. І ось така дитина приходить у клас, вона не працездатна, не може виконувати нудну одноманітну роботу, а для навчання ці навички просто необхідні. Тому такий спосіб життя впливає на нервову систему. Зараз більшість батьків говорить: «У моєму дитинстві теж мама за мене робила все, і нічого — стали повноцінними дорослими людьми». І це правда, що за нас багато робили, але саме життя змушувало нас бути більш самостійними. Тобто навіть якщо нас одягали в перший клас, то в шість років ми могли самостійно піти в магазин, поїхати в музичну школу. Ця працездатність, уміння впоратися з якимись щоденними проблемами буи частиною життя. А сьогодні над цим потрібно працювати і впроваджувати в життя.

Ще однією з проблем є те, що в дітей немає часу просто понудьгувати. Тобто коли дитині сумно, простіше дати їй телефон і все — проблема вирішена. А насправді дитині має бути нудно, адже так розвивається креативність їй потрібні моменти, коли нічим зайнятися. Тоді дитина починає думати, чим себе зайняти. У дітей немає такої можливості, адже ми, батьки, цього не дозволяємо. Але саме креативність є фундаментом багатьох чинників розвитку дитини, і якщо ми цього не розвиваємо, то як дитина самостійно це зробить.

  •  Тобто якщо раніше креативності, працездатності нас вчило саме життя, то зараз над цим потрібно працювати...

Так. Якщо ми все це пускаємо на самоплив комп’ютерних технологій, то отримуємо те, що маємо дітей, яким складно вчитися. Це діти, яким нудно. Як тільки щось не цікаво і нудно — мозок відключається й інформація не обробляється. Що потрібно робити батькам? Тут все просто — спланувати день дитини так, щоб вона і ліжко заправляла, і тарілки мила, і одяг із шафи діставала, і пил витирала. У школі та садку теж можна над цим працювати: розбирати портфель, ставити портфель, класти взуття на місце, одягати рукавички тощо. Це речі, яким раніше не потрібно було вчити. Ми були працездатні просто тому, що могли годину стояти з мамою в черзі на оплату комунальних. Саме в той час і розвивалася працездатність. Тому коли ми приходили додому і потрібна була допомога, це не ставало для нас проблемою, тобто, той м’яз працездатності був розвинений самим життям: потрібно прибрати — без проблем. А нинішнім дітям це дійсно дуже складно. Ми, батьки, хотіли лиш кращого для наших дітей, тому що думали, що нам так важко було в житті, що ми стояли в цих чергах, що ми постійно щось удома робили, допомагали. Нехай нашим дітям буде легше, але вийшло, що ми зовсім не готуємо дітей до реального життя.

У реальному житті є постійні стресори, які потрібно долати, з’являється нудна робота, але треба вміти із цим працювати. А діти не готові, тому зараз велика проблема з суїцидами дітей. Як тільки вони потрапляють у реальне життя, там потрібно працювати, але м’язи працездатності не розвинені. Діти не готові з цим упоратися і впадають в депресію, починається тривожність, безсоння.

І ми всі запитуємо, звідки це все раптом з’явилося? А все дуже просто — це ми виростили таке покоління. Саме тому, насправді, все починається зі способу життя, а спосіб життя формується через батьків.

  • Так, ситуація не з простих. Але продовжу тему переліку впливових факторів на розвиток дитини. Нині, коли авторитет педагога втрачено, яке місце займе сучасний учитель у переліку наших факторів впливу? Чи має взагалі звичайний учитель зі звичайної школи вплив на ситуацію?

Роль учителя нині важливіша, ніж будь-коли. Зараз учитель повинен навчати дітей того, чого раніше вчило щоденне життя, — працьовитості, навичок соціального спілкування. Але вчителям необхідна допомога батьків, адже фундамент закладається саме в родині. А вдома більшість батьків дають дітям занадто багато вибору і влади. Але коли діти приходять у школи і там не можуть робити те, що хочуть, для них це дуже великий шок. Я часто чую від батьків: «Якщо мій син не хоче робити уроки, то він цього робити не повинен». Я прекрасно розумію, звідки це в батьків. Вони не хочуть іти по стопах своїх батьків: змушувати дітей, погрожувати, карати.

Я намагаюся пояснити, що в наших батьків цілі були правильними. Саме цілі. Батьки правильно хотіли, щоб ми заправили ліжко, допомогли в домашніх справах, виконали домашнє завдання. Просто методи досягнення цих цілей були не зовсім, так би мовити, позитивними. Якщо ми не хочемо йти шляхом наших батьків, ми не повинні змінювати цілі, a просто обрати більш позитивні методи для їх досягнення. Шлях «не хоче — не робить» призведе нас і наших дітей до прірви.

Ось один із прикладів моєї групи, де вчу дітей усього, про що зараз йдеться Замість того щоб сваритися, що зараз заберу всі іграшки в разі відмови у прибиранні, чому б не включити пісеньку про прибирання і не пограти в гру. Поки пісенька грає, ми прибираємо, пісенька зупиняється — ми теж зупиняємося. Тобто мета залишається метою — прибрати. Звичайно, зараз це вимагає креативності від батьків — як же зробити так, щоб дитина прибрала з позитивним настроєм, а не через погрози. Те саме стосується і шкіл. Я вчу дітей з аутизмом, гіперактивністю, проблемами у навчанні, читанні тощо. Розумію, що таким дітям дуже і дуже непросто. Моє завдання полягає в тому, щоб у їхній свідомості все перетворити на щось стимулювальне та цікаве. Тому, наприклад, коли вони пишуть, даю написати один рядок — укінці клею наклейку, далі буде наклейка після написання двох рядків і так далі. Тобто те, що дитині склдано — не означає, що ми повинні закінчити писати і дозволити погратися планшетом. Ми знаходимо шляхи, як стимулювати мозок дитини захотіти писати далі. І це вже завдання креативності нас як учителів і батьків.

Сила вчителя фантастична, якщо він може знайти підхід до дитини. Я ще не зустрічала жодної дитини (включно з дітей з особливостями розвитку), до якої неможливо знайти підхід. Різниця лише в тому, що до однієї дитини знайти ключик складніше, до іншої — легше. І це завдання вчителя.

  • Залишається сподіватися, що Ваші слова стануть фундаментом для впевненості нашим учителям. Наступне запитання в тому, чи потрібно, на Вашу думку, прикладати стільки зусиль для введення інноваційних комп’ютерних технологій у класах?

Нині науково доведено, що ключ до майбутнього успіху та щастя — в емоційній інтелігенції (EQ). Це вміння людини розуміти почуття: свої почуття, почуття оточення, підлаштовуватися під них, співчувати. На жаль, жодна з технологій цього не навчить, адже тут потрібне спілкування в колективі. Потрібно разом працювати, разом виконувати завдання, разом готувати презентації, а цього не замінить жоден планшет

Навчитися користуватися гаджетами ніколи не пізно. Але якщо ми не розвинемо емоційну інтелігенцію дитини вчасно, то цим можемо дуже негативно вплинути на її майбутнє. Це не як комп’ютер, коли натиснув три кнопки і програма працює, як нам потрібно. Це велика плідна робота, яка вимагає практики. Якщо в дитини є постійний доступ до технологій, то технологія поступово замінює спілкування й дитина не отримає практики спілкування.

Думка експертів свідчить, що в дитини до трьох років не повинно бути ніяких технологій: мультфільми, телевізор, планшет — до трьох років, поки у дитини не розвинулися навички комунікації, гарна мова — не потрібні. Після трьох років це має бути лімітовано.

Що стосується шкіл і класів. У дослідженні «Сінгапур» взяли до уваги школи, де активно користуються технологіями і ті школи, де немає технологій. Дослідження засвідчило, що успішність нижча в перших.

Це не означає, що сучасних технологій взагалі не має бути під час освітнього процесу. Так, це чудовий інструмент, але лише інструмент. Як калькулятор — можна використовувати його, але можна навчити дітей і без нього. Вважається, що нервова система дитини до 12 років може впоратися без побічних явищ із використанням технологій 2 години на день. Тому школи повинні мати стандарти. Наприклад, у Вальдорфській системі навчання, за якою вчаться діти Білла Гейтса таСтіва Джобса, технології не використовують.

  • Як Ви пояснюєте батькам, що це шкодить дитині? Адже сучасні батьки, які розуміють закони, стверджують, що планшет це особиста річ, яку вчитель не має права заборонити, а тим паче забрати.

На перший погляд здається, що батьки розуміють, що вони роблять. Дозволяють годинами дивитися телевізор, по кілька годин гратися на планшеті, потім на телефоні — батьки дійсно розуміють, що роблять. Але в дійсності навпаки — батьки не розуміють серйозності проблеми. Вони вважають, що це розвиває їхню дитину, що це нові технології, це так чудово. Зараз існує проблема, що немає освіти в батьків. Зміни, які відбулися за останні десять років, стали настільки різким стрибком, що ні книжок, ні досліджень немає, щоб батькам дійсно пояснити, що це взагалі таке. І дивуватися тому, що більшість вірить у позитивні наслідки не варто. Нині для будь-якої професії потрібно вчитися: лікар, сантехнік, учитель, слюсар — скрізь потрібнен диплом. Щоб стати батьками, вчитися теж потрібно, але всі чекають, що ти сам дійдеш до правильного рішення. Але як сам, коли навіть фахівці не знають, що робити з цією проблемою. Батьки спостерігають, як їхня дитина із задоволенням по 3 години робить на планшеті математику або кілька годин поспіль малює. Це ж так прекрасно. А спробуйте замінити планшет на олівці — чи буде дитина малювати стільки часу? Звичайно, ні. І завдання вчителів — просто пояснювати батькам. Немає жодних батьків, які, почувши правду про процеси в мозку дитини, під час використанняінноваційних технологій обстоювали б свою позицію. Усі батьки хочуть для своїх дітей найкращого, вони хочуть щоб діти були щасливі.

У сучасному світі непомітний легкий обман. Усе це оманливе. Планшети — це як безкоштовна няня. Але сьогодні безкоштовна, а завтра — ми будемо витрачати багато коштів, часу та інших ресурсів на лікування дитини.

Це як «МакДональдс» — сьогодні прекрасно, смачно, швидко, дешево. Але після щоденного відвідування почнуться проблеми зі шлунком. Здається, що дитина чогось навчається із планшета. Наприклад, як добре дати дитині планшет під час походу в магазин. Навіщо йому мучитися в чергах, під час нудного вибору потрібних товарів. Але проблема в тому, що дитину нехідно навчити самостійній боротьбі з нудьгою. Це життєво важлива навичка.

Тому, що може зробити вчитель — це пояснювати батькам, розповідати про вплив технологій на розвиток дитини, спрямовувати батьків на те, як контролювати технології і чим їх замінювати. Коли батьки бачать, що поведінка, увага дитини стає кращою без гаджетів — це найкращий метод допомоги батькам стати на правильний шлях.

  • Можуть сучасні батьки самостійно помітити або звернути увагу, що їхня дитина має певні проблеми в розвитку і з цим треба щось робити?

Так. У деяких випадках можуть. Але дуже часто першими помічають проблеми вихователі та вчителі. Дуже часто батьки говорять: «Нам порадили до вас звернутися, але ми не розуміємо, чому в нас із дитиною вдома немає жодних проблем». Тобто, коли дитина потрапляє в клас і там потрібно слідувати певному розпорядку, ділитися, гратися, спілкуватися, працювати, концентруватися, чекати — саме тоді проблеми помічаються. Зрозуміло чому, тому що частіше дитина вдома робить те, що хоче. Але все життя не проходить вдома, воно проходить у соціумі. Якщо не почати відразу над цим працювати, то зазвичай у школі під час навантаження такі діти не справляються соціально, емоційно та академічно. Відповідно, дуже важливо батькам прислухатися до думки вчителя, вихователя. Саме вони можуть бути першими, хто зверне увагу батьків.

  • Наша розмова завершується, тому підіб’ємо підсумки. Який саме повинен бути майбутній першокласник, що він повинен вміти. Адже саме в цьому віці починаються прояви проблем розвитку дітей, а за умови правильної підготовки дитини до школи можна уникнути багатьох непорозумінь, проблем і відхилень соціально-емоціональногo розвитку.

Підготовка має бути в тому, що стосується саморегуляції, самостійності, працьовитості, соціальних навичок: уміння чекати, поступатися, вирішувати конфлікти, розуміти емоції інших дітей. Якщо дитина працьовита, вона зможе навчитися всього. Якщо дитина вміє керувати своїми емоціями —

вона зможе подолати труднощі в навчанні і житті. Якщо дитина вміє бути гнучкою у спілкуванні — це шлях до успіху. І наостанок — завжди кажу батькам, що людину ніщо не замінить. Людям, для того щоб бути щасливими, потрібні інші люди навколо, спілкування, ниточка між дитиною і батьками, бути поруч із друзями. Усі технології, які нібито сприяють розвитку та допомагають у становленні особистості — це все штучне, несправжнє. Технології не можуть дати щастя, це лише чудовий інструмент. Як, наприклад, молоток... Це відмінний інструмент, але дитині у 8 місяців ми не даємо молоток, тому що це небезпечно. Те саме із планшетами, телефонами, телевізорами — для розвитку дитини в ранньому віці це небезпечно.

 

Розмову вів Володимир АЛЄКСЄЄВ

газета "Початкова освіта", №4 лютий 2018

Share This