Коли вперше потрапляєш у Чернівці, звертаєш увагу на архітектуру. Мабуть, у жодному місті України не зберігся до наших днів такий цілісний ансамбль ХІХ — початку ХХ ст., відомий своїми стильними будівлями, створеними представниками віденської школи модерну. На вулицях можна почути, окрім української, румунську, польську, німецьку й іврит. Не можна оминути й шикарні кущі троянд, що прикрашають центр міста. Тож завітаймо до міста, щоб помилуватися його архітектурою, дізнатися про знаменитих чернівчан і насолодитися ароматом троянд.

Місто Черна

Що?  Походження назви міста. За археологічними даними, місто Чернівці було засноване у ХІІ ст. Перша писемна згадка датується 1408 роком, тоді населений пункт фігу­рував під назвою «місто Черна», тобто «Чорне ­місто». Незабаром виповниться 610 років від часу першої згадки про Чернівці в писемних джерелах. Отож, назва міста утворена від слова «чорний». Однак, чому місту було дано саме таку назву? Дослідниця Алла Коваль наводить кілька версій:

  • за кольором чорноземних родючих ґрунтів;
  • за назвою ремісників і взагалі «чорного люду»;
  • за прізвищем Чорний. У минулому на цій території розташовувалися володіння боярської родини Негру. Один із членів цієї родини — Дума Негру — у 1462 р. згадується в документах як Дума Чорний.

 Viribus Unitis!

Що? Історія девізу міста. Девіз міста «Спільними зусиллями» виб­рано не випадково, адже Чернівці — місто бага­тонаціональне й багатокультурне. У ньому мешкають представники понад 60 національностей: більшість становлять українці, також проживають росіяни, румуни, молдавани, поляки, євреї, німці тощо.

Отож, лише співпрацюючи одне з одним, спільними зусиллями можна досягти успіху. Однією з головних рис міста і нині залишиться толерантність.

Слід зазначити, що девіз сучасних Чернівців є україномовним варіантом особистого гасла очільника Австрійської імперії Франца Йосифа. Цісар подарував місту право на використання свого гасла «Viribus Unitis!», що засвідчувало особливе його ставлення до міста над Прутом.

Як відомо, за часів Франца Йосифа Північна Буковина пережила період свого розквіту, як економічного, так і культурного. Минуло не одне десятиліття, і вдячні чернівчани увіковічили пам’ять про імператора, встановивши в ­місті пам’ятник.

 Чернівецький «будинок муз»

Що?  Чернівецький обласний краєзнавчий музей.

Де? Вул. Ольги Кобилянської, 28.

Коли? Заснований у 1863 р.

Мандруючи залами чернівецького «будинку муз», можна побачити різноманітні експонати, які оповідають про історію, економіку, культуру, зокрема й традиційну буковинську. Зупинимося не деяких експонатах.

Говорячи про писемні джерела особового похо­дження, дослідники завжди апелюють до текстів, створених інтелігенцією. Справді, селяни, наприклад, ХІХ ст., практично не листувалися й не писали автобіографій чи мемуарів.

Однак і вони, які щодня потерпали від ­панів і злигоднів, залишили прийдешнім поколінням послання. Про це свідчить напис, зроблений у ХІХ ст. на стіні каплички в с. Виженка:  «3 дні на тиждень панщина, а як не пішов, то ­давали від 50 до 70 буків, що кров ішла».

Господині з цікавістю зможуть порівняти збиванку ХІХ ст. із сучасним міксером. А форма для випікання пасок двохсотрічної давнини неод­мінно надихне на створення власних кулінарних шедеврів. Наш побут заполонив пластик, а чи не краще повернутися до скляної тари? Поміркуймо, розглядаючи скляну пляшку кінця ХІХ — початку ХХ ст., із нетривіальним написом: ­«Віденська молочня. Тара не підлягає продажу. Помивши, повернути».

«Машина для бігу» — саме таку назву отримав перший велосипед, створений у 1817 р. в Німе­ччині. У ХІХ ст. на вулицях Чернівців де-не-де можна було побачити велосипедистів. ­Однак не всі знають, що кермувати двоколісним ­«конем» міг не кожен. Річ у тому, що спочатку ­потрібно було закінчити відповідні двомісячні курси, отри­мати посвідчення й лише тоді на закон­них підставах сідати за кермо власного велотранспорту.

Хто останнім часом здобував в Україні  вищу освіту, той має зазвичай два дипломи — бакалавра й спеціаліста або магістра. У ХІХ ст. випускникам вишів видавали один диплом, але в трьох екземплярах. Якщо власник не зміг із певних причин зберегти ці документи, то четвертий екземпляр не видавали — йди вчитися повторно.

Колоритну прикрасу ґердан у ХІХ ст. ­носили не лише жінки. Коли чоловік поспішав на імп­резу й не мав часу для перевдягання, то достатньо було поверх білої сорочки вдягнути ґердан, сплетений із різнокольорового бісеру, і святкове вбрання готове. Беремо на замітку.

 «Буковинський Кобзар»

Що? Літературно-меморіальний музей Юрія Федьковича.

Де? Соборна площа, 10.

Коли? Заснований у 1946 р.

Саме так називали поета Юрія Федьковича.
У музеї можна ознайомитися з меморіальними речами предвісника українського ­національного відродження Північної Буковини, доторкнутися до перших видань творів поета-романтика, відчути атмосферу кімнат, у яких мешкав і працював Юрій Федькович в останні роки свого життя. Окрім того, можна довідатися, що:

Осип Домінік Гординський де Федькович — справжні ім’я та прізвище поета. Згодом, перейшовши в православ’я, отримав ім’я Юрій.

Батько поета, бачачи, що син безуспішно працював то на одній, то на іншій роботі, віддав його до війська.

Юнак прослужив 8 років в армії та два роки був у запасі. До Федьковича як представника вищої верстви суспільства в армії ставилися ­поблажливо. Однак він був вражений тим, якій муш­трі піддавали щодня селян. Під час служби він жив не на квартирі, як інші шляхтичі, а в казармі поруч із селянами, яких навчав читати й писати. Пережите у війську дало багатий матеріал для творчості, як зазначав Іван Франко, «болі, тугу, надії й розчарування рекрутського та вояцького життя оспівував він так, як ніхто інший». Вихований в атмосфері давнього гуцульського села, Юрій Федькович зазвичай ходив у традиційному одязі, прикметними компонентами якого були кептар і постоли. Подейкують, що одного разу письменника запросили на офіційний захід  і зазначили, що з’явитися потрібно в мундирі. Не вагаючись, він надіслав замість себе мундир, ­мовляв, запрошували не мене, а мій мундир.

 «У моєму житті не часто гостює радість»

Що? Чернівецький літературно-меморіальний музей Ольги Кобилянської.

Де? Вул. Софії Окуневської, 5.

Коли? Заснований у 1944 р.

Ці слова записала у своєму щоденнику Ольга Кобилянська, яка жила й працювала в невеликому затишному особняку в середмісті Чернівців. Письменниця, учасниця феміністичного руху й просто жінка. Жінка, яка кохала, страждала, цікавилася новинками моди й мала витончений смак. Відчути атмосферу літературних Чернівців перших десятиліть ХХ ст. й дета­льніше ознайомитися із життєвим і творчим шляхом Ольги Юліанівни, можна завітавши до музею, який нині названо на її честь. Ольга Кобилянська вміла грати на різних музичних ­інструментах, зокрема на фортепіано, цитрі й дримбі. Окрім того, малювала й грала в театрі.

У 1930-х роках один із журналів проводив опитування письменників. Узяла в ньому участь й Ольга Кобилянська. Відповідаючи на запитання «Які б три книжки ви взяли з собою в заслання?», письменниця зазначила, що не змогла б обійтися без «Євангелія», оскільки воно уособлює духовність, взяла би й «Фау­ста» Й. Гете, оскільки це інтелект, а також «Кобзар» Т. Шевченка, оскільки він символізує наше національне. Пересічного обивателя завжди цікавить побут відомих людей. Як і чим вони живуть? О котрій прокидаються? Який мають розпорядок дня? Маємо можливість привідкрити завісу таємничості й дізнатися деякі подробиці із життя Ольги Коби­лянської. Так, письменниця прокидалася о 7 годині, але не вставала. Служниця приносила легкий сніданок, наприклад, намащений медом шматочок хліба, далі затоплювала в кімнаті піч. О 8 годині до письменниці приходила прийомна донька Галина-Олена й вони обговорювали, що наснилося, адже Ольга Юліанівна уміла тлумачити сни. Після того обговорювали меню на день. О 9 годині мисткиня вставала, вмивалася, снідала. З десятої до пів на першу Кобилянська працювала, тобто ­писала твори. Перед обідом потрібно погуляти півгодини, а можна й довше. З першої до другої години — обід. Далі з другої до пів на четверту — сон. Після того можна було трохи попрацювати, а згодом приходили подруги «на пльотки», тобто попліткувати. О сьомій ­годині — вечеря. З восьмої до дев’ятої — писала листи. О дев’ятій чи десятій ішла відпочивати.

Харчувалася Ольга Кобилянська скромно, м’ясо їла раз на тиждень. Часто споживала каші, особливо мамалигу, яку подавали на стіл то з гуслянкою, то зі сметаною, то з бринзою, а то й зі шкварками.

Найбільшим коханням усього життя Ольги Кобилянської був Осип Маковей, один із перших редакторів і критиків її творів. Це було взаємне кохання з першого погляду. Однак згодом Маковей одружився з іншою, а Кобилянська так і не змогла відчути сімейного щастя.

Ольга Кобилянська мала прийомну доньку на ім’я Галина-Олена, яка одночасно доводилася їй племінницею. Це була позашлюбна ­дитина її брата Олександра й однієї австрійки, яка поки­нула дитину. Ольга Юліанівна удочерила дів­чинку й виховувала як рідну.

 Перлина міста

Що? Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича.

Де? Вул. Коцюбинського, 2.

Коли? Заснований у 1875 р.

Справжньою перлиною Чернівців по праву називають найперший у місті університет.

Центральний корпус університету розташовується в приміщенні колишньої резиденції православних митрополитів Буковини й Далмації, спорудженому протягом 1864—1882 рр. за проектом австрійського архітектора Йосифа Главки.

У 2011 році головний корпус університету було вміщено до списку Світової культурної спадщини ЮНЕСКО.

 Музична столиця України

Що? Неофіційний статус Чернівців.

Саме такий неофіційний статус закріпився за Чернівцями в другій половині ХХ ст. Це підтверджують такі факти.

У 1950-х рр. композитор Степан Сабадаш напи­сав на вірші студента-медика Михайла Ткача пісню «Марічка». А в 1960 році створив у Чернівцях ансамбль «Марічка», назвавши його на честь пісні, що тоді вже стала візиткою краю.

Чернівецька земля подарувала й одного з основоположників української естрадної музики Володимира Івасюка, композитора, поета й виконавця, якого вже за життя називали «українським Шубертом».

У 1970 році вокально-інструментальний ­ансамбль «Карпати» виконав його пісні «Червона рута» й «Водограй», які принесли їхньому авторові світову популярність. Безперечно, Чернівці як музична столиця має й власну алею ­зірок. На ній можемо побачити імена Володимира Івасюка, Миколи Мозгового, Степана Саба­даша, Назарія Яремчука та багатьох інших.

 

Використані джерела

  • Івасюк М. Монолог перед обличчям сина. Вид. 3-тє. Чернівці: Букрек, 2012.
  • Коваль А. П. Знайомі незнайомці: Походження назв поселень України. 2-ге вид. Київ: Либідь, 2012.
  • Українська література у портретах і довідках: Давня література — література ХІХ ст.: Довідник / редкол.: С. П. Денисюк, В. Г. Дончик, П. П. Кононенко та ін. Київ: Либідь, 2000.
  • Поліщук Т. Ольга Кобилянська: відома і незнайома. URL: http://incognita.day.kiev.ua/olga-kobilyanska-vidoma-i-neznajoma.html
  • Офіційний сайт Чернівецької міської ради. URL: http://chernivtsy.eu/
  • Сторінки пам’яті Володимира Івасюка. URL: http://ivasyuk.org.ua/–

Олена Подобєд, кандидат історичних наук,

доцент Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова

газета "Історія України", №6 березень 2018

 

Share This