Так, це я придумав неологізм «вчителькуватість» і навіть написав статтю про професійні хвороби вчителів!
Від лінчування розлюченими колегами, мене рятує лише те, що я самокритично збагатив нашу педагогічну думку ще й терміном «директоруватість».
Почну з дефініцій.
Вчителювання(анг. Teaching), – це професійна дія людини, яка навчає.
Вчителькуватість, – це характеристика певного явища чи риса тієї чи іншої людини.
На мій погляд, вчителькуватість є жахливою професійною хворобою вчителів. Вчителькуваті – це ті, для кого професія учитель не є помираючою, а вже давно померла. Та нікуди дітись, треба з огидою «перти плуга»…
Мій досвід «включеного спостереження» дає підстави для припущення, що вже після першого року роботи у 30% вчителів з’являються перші симптоми вчителькуватості. Серйозні ознаки цієї професійної хвороби є у половини вчителів з 10-річним стажем роботи.
Вчителькуватість притаманна не лише тим, хто має диплом педагогічного ВНЗ і працює в школі. Цей діагноз може бути поставлений будь-кому. Наприклад, я пишу у ФБ про проблеми у сфері навчального книговидання, а мені у відповідь вчителькувата профспілкова дама з партійною зачіскою пише чергові повчання, бо саме вона і тільки вона найкраще знає,що мені робити і як жити далі…
Характерні ознаки носіїв «вчителькуватості»:
• Вони мають на все єдино правильну відповідь, грішать менторством і фальшивим пафосом.
• Відчувають гнітюче безсилля(дається взнаки навчена безпорадність), тому воліють витрачати свою енергію не на творчу діяльність, а на пошук, викриття і покарання «винних».
• Мають звичку нарікати на дітей-батьків-владу-долю, створюючи загальний депресивний емоційний фон у школі.
• У них відсутня адекватність у самооцінці, вони так чи інакше демонструють небажання вчитись новому, не мають мотивації до саморозвитку.
• Вони є рабами Матриці(ревно пильнують за дотриманням звичаїв і традицій системи).
• Вони є носіями стійкої емоції невдоволення собою, людьми навколо і світом в цілому, мають характерний відчужено-незадоволений вираз обличчя, їм катастрофічно бракує почуття гумору.
• Вони мають специфічну зовнішність та мімічну маску(вираз обличчя, зачіски, стиль одягу тощо).
• Їм притаманне патологічне «жабодавство», яке призводить до домінування принципу «взаємнопоїдання », взаємного знищення. Вони сіють і сіють не “розумне, добре, вічне”, а зневіру і зловтіху, підставляють підніжку тоді, коли варто було б підставляти плече…
Серед вчителькуватих часто трапляються освітянські енергетичні вампіри, а то і відверто токсичні люди.
Це про них, вчителькуватих, Етьєн Рей писав: «Бувають нещасні створіння, у яких є серце, щоб страждати, але немає серця, щоб любити». Саме такий типаж висміюється у відомому єврейському анекдоті:
-Рабіновіч, Ви страждаєте від спеки?
-Я страждаю завжди …
Так, – справжньому вчителюванню!
Ні, – «вчителькуватості»!
За матеріалами з сайту: education-ua.org