Ще в липні в ГПУ повідомили, що керівництво Центру підробляло результати зовнішнього незалежного оцінювання. В результаті проведеної силами ГПУ, СБУ і МВС спецоперації було вилучено комп’ютерне обладнання «із доказами протиправних дій». Також Генпрокуратура виявила готівку в розмірі 130 тисяч доларів. Підозра у несанкціонованій зміні даних у «Реєстрі осіб, які пройшли зовнішнє незалежне оцінювання» поки що була оголошена лише першому заступнику Лікарчука Володимиру Виннику, який зараз знаходиться під домашнім арештом.
Та в Міністерстві освіти і науки виникли питання не тільки до працівників Центру, а й до того, як саме проводилося це слідство. Адже вилучені посеред вступної компанії сервери та бази тестів не тільки створили проблеми цьогорічним абітурієнтам, а й поставили під загрозу взагалі можливість проведення наступного зовнішнього оцінювання.
Про те, як тепер відновити довіру до системи зовнішнього оцінювання, особливості цьогорічної вступної кампанії, а також майбутнє скорочення малокомплектних шкіл в інтерв’ю «Главкому» розповіла перший заступник міністра освіти і науки Інна Совсун.
«Близько двохсот випускників постраждало в результаті вилучення серверів»
Панні Інно, нашу розмову змушені почати з нещодавніх обшуків в Українському центрі оцінювання якості освіти та звинувачень Генпрокуратури у підробці результатів тестування. Що вам відомо про результати розслідування?
Міністерство не є учасником цього процесу. Нас не залучали, не допитували, нам не надавали ніякої інформації. Все, що знаємо, ми знаємо з публічних заяв прокуратури чи міліції. Загальна позиція міністерства така: безперечно це питання повинно бути врегульоване. І якщо були порушення, то заради збереження довіри до системи зовнішнього незалежного оцінювання про них треба говорити. Але є питання саме по тому, як проводилися ці обшуки, як проводилося це слідство.
Вилучення правоохоронними органами серверів центру створило певні проблеми?
Так. В принципі, результати в нас були вивантажені і в базу МОН. Але в деяких лвипадках виникли проблеми. От, наприклад, хтось загубив сертифікат, хтось подав на апеляцію, вона пройшла, йому підвищили бал, але в нашій базі зафіксований ще старий результат. І змінити його ми не можемо, бо не вводимо їх вручну. Тобто є людина, в неї на папірці один результат, а в базі – і це бачить університет – інший. Постійно виникали такі проблеми. І центр був фактично паралізований останні два тижні вступної кампанії. Він не міг ніяким чином зарадити, тому що у них не було можливості перевірити ті чи інші апеляції, бо була втрачена вся база. Вони не могли знайти сертифікаційні роботи, бо не знали, в який регіональний центр вони пішли на перевірку і так далі.
Найгірша ситуація, звісно, у тих, хто втратив сертифікат. Ми просили центр видавати довідки. Але це ситуація мала вирішуватися в кожному випадку окремо.
Скільки загалом в результаті вилучення серверів постраждало випускників?
Близько двохсот.
Вони не змогли вступити до вишів?
Ні-ні, вони вступили, але залежно від результатів. Тих, хто звертався до нас з цим, ми ледь не поіменно знали. Ми до ночі сиділи і розбиралися по кожній дитині, щоб зрозуміти, як в тій чи іншій ситуації допомогти. Адекватного алгоритму дій для цього не було. А ситуації були різні: у когось апеляція не пройшла, хтось встиг змінити прізвище, хтось щось переплутав при заповненні документів, заяв на проходження ЗНО. Раніше ці зміни вносилися в ході вступної кампанії в Українському центрі. А тут раптово ця можливість зникла. І треба було добре попрацювати, щоб відновити можливість вступу для цих дітей.
В результаті обшуків Генпрокуратура виявила в центрі готівку (130 тисяч доларів) і докази незаконного втручання в «Систему оцінки якості освіти» та «Реєстр осіб, які пройшли зовнішнє незалежне оцінювання». Ви знаєте, що саме, стало причиною того, що правоохоронні органи зацікавилися діяльністю Центра?
Нам не надавали ніякі матеріали слідства. Про те, що таке відбувається, ми, взагалі, дізналися з телебачення. Я тоді, до речі, спілкувалася з журналістами, забігла моя помічниця і повідомила, що Генпрокурор по телебаченню заявив, що відбуваються затримання у Міністерстві освіти і науки. Він ще так озвучив: «затримання старших посадових осіб Міністерства освіти і науки». Моя перша думка була подзвонити мамі і сказати, що у нас нічого не відбувається. Бо до нас ніхто не приходив.
У міністерства навіть не витребували документи?
У нас – ні. Від Центру витребували. А у нас немає ніякої документації, яка стосується зовнішнього незалежного оцінювання.
Керівник Центру Ігор Лікарчук спочатку був відсторонений (Лікарчук подав у відставку, і 21 вересня Кабінет міністрів України звільнив його з посади директора Українського центру оцінювання якості освіти). Але, наскільки відомо, після того він ходив на роботу. Як це розуміти?
Він був відсторонений на час проведення службового розслідування. Це рішення було прийняте Кабінетом міністрів, бо він призначає голову Українського центру. Оскільки була гучна заява про корупцію, необхідно було перевірити діяльність Центру. На сьогодні Ігорю Леонідовичу ніяких обвинувачень не висунуто.
Це складна і дивна ситуація. З юридичної точки зору, в тому числі. Він ходив на роботу, але не мав права виконувати розпорядчі функції. Але якщо він не ходив би на роботу, він порушував би трудове законодавство. Ми сподівались, що його поновлять на посаді. Нам, звісно, потрібна ясність, розуміння того, чи були порушення чи ні, бо поки що, окрім заяв прокуратури і міліції, ми не бачили доказів цього. І з системної точки зору нам важливо зараз запустити процес підготовки до ЗНО 2016 року.
Хто проводив внутрішнє розслідування в Центрі?
Розслідування очолювали представники Нацдержслужби. І там також були представники МВС…
Міністерство освіти не залучали?
Там був керівник нашого юридичного департаменту і хтось з департаменту вищої школи.
Які результати внутрішнього розслідування?
Якісь речі ми знайшли. Але, власне, ми перевіряли, чи правильно там оформляється документація, результати апеляційної комісії, ось такі речі. Там, де питання стосувалося корупції, мали доступ тільки правоохоронні органи.
«Люди, які були ключовими для Центру, думають про те, щоб піти»
Ви зазначили, що важливо зараз розпочати процес підготовки до ЗНО наступного року. Дійсно, є загрози для його проведення? Пан Лікарчук зазначав, що через вилучення серверів, бази тестів, тестування наступного є майже неможливим. Але попереду ж ще місяці…
Так, місяці. Але, розумієте, цикл підготовки до ЗНО тривалий. Критична проблема – немає бази даних завдань, їх треба заново писати. Було вилучено програмне забезпечення, яким користувались у підготовці. Нам, в принципі, обіцяють це все повернути…
Коли саме?
Ну от два тижні тому міліція обіцяла мені, що повернуть через два тижні.
Але я переконана, що ЗНО буде в наступному році. Ми докладемо до цього всіх зусиль. Останні два тижні ми вели переговори з Міністерством фінансів з тим, щоби в цьому році ще додатково виділити 10 мільйонів на ЗНО. В цьому році, було виділено 108-109 мільйонів. Додатково 10 мільйонів – це нормальна сума, яка дозволить вже цього року почати відновлювати те, що було втрачено (додаткові сервери, якщо ці не повернуть, розробка програмного забезпечення тощо). В принципі, часу ще достатньо, щоб це зробити. Cподіваюсь, що всі в міністерстві, Кабміні, Верховній Раді і навіть у Генпрокуратурі розуміють, наскільки важливим є збереження системи ЗНО. Це реформа, яка має найбільшу підтримку в країні за весь період її незалежності, і втратити її зараз було би щонайменше нерозумним. Але реально зараз багато зусиль доведеться докласти, щоб просто відродити систему, яка у нас була станом на весну 2015 року.
Та основна проблема – кадрова. В Українському центрі люди переважно працювали на ентузіазмі. У них дуже низькі зарплати. При цьому на них був шалений тиск з різних боків. Вони працювали на свою репутацію. І зараз обвинувачення прокуратури і МВС дуже ударили по команді Центру. Навіть якщо хтось один теоретично десь щось порушував, система ж працювала. Ті порушення, про які зараз говорить прокуратура – до ста осіб, яким начебто змінювали результати, – це менше, ніж навіть статистична похибка. І то, це ще треба довести.
Тобто після звинувачень правоохоронних органів люди з центру почали йти?
Так.
Скільки вже звільнилось?
Є дані щодо кількості заяв, які написані. Але я би не хотіла озвучувати цифри, тому що ми сподіваємося, що ці люди залишаться. Але відтік пішов. Не скажу, що це масово, але деякі люди, які були ключовими для Центру, регіональних центрів, зараз думають про те, щоб піти.
«Проблема пільговиків постає для окремих спеціальностей»
Якими ще проблемами супроводжувалася цьогорічна вступна кампанія? Чим вона, взагалі, відрізнялась від минулорічної?
Є кілька аспектів. Ви знаєте, що у цій вступній кампанії була інша модель зарахування?
Коли абітурієнт міг розставити за пріоритетом виші, до яких хоче вступити?
Так, модель через систему пріоритетів. Це була принципова новація і, насправді, дуже успішна. Ми дуже задоволені результатом.
В попередні роки абітурієнти подавали до 15 заяв, до 5 університетів по 3 заяви в кожен. Моделюємо ситуацію. В тебе, припустимо, дуже хороші бали. Оголошується список рекомендованих на голосування, і ти проходиш по усіх 15 заявах. А ти все життя мріяв навчатись в Університеті Франка на хімії. Ти подаєш туди документи, тебе не цікавлять інші твої 14 заяв. Але ти там займав місце рекомендованого. Після того, як «підтягується» список, на місця, які ти не зайняв, рекомендують когось. Так робилося три рази. Але все одно на кінець так званої третьої хвилі залишалось багато вільних бюджетних місць. «Опора» проводила дослідження, яке показало, що за окремими спеціальностями 80% бюджетних місць залишались незаповненими на кінець третьої хвилі зарахування. Після цього відбувався неконтрольований процес обдзвону тих, хто йшов нижче, інколи селективний. Тобто інколи цілеспрямовано телефонували одним людям, а не іншим, і їм казали, що от залишилися бюджетні місця, приносьте документи. Це створювало безлад, виникали можливості для корупційних дій з боку приймальних комісій.
В цьому році ми ввели систему пріоритетів. Люди самі ранжировали свої заяви. От хочеш ти вступити в університет Каразіна на якусь спеціальність. Це стоїть твоїм першим пріоритетом. Якщо ти проходиш туди на бюджет, тобі інші місця не пропонуються. І у нас в результаті цього після першої хвилі фактично 85% бюджетних місць були заповнені.
А інші?
Тут треба зважати, що частина з них не заповнилась і пізніше. Це непопулярні спеціальності. Просто не вистачало абітурієнтів. Деякі педуніверситети нам казали: от система так погано спрацювала, у нас є 25 місць бюджетних, а система нам тільки 10 людей надала. Я кажу: ви подивіться, бо всі інші абітурієнти, які до вас подалися, просто пройшли за своїми вищими пріоритетами, до вас просто ніхто не хоче йти. Таких випадків було досить багато.
Але загалом 85% це навіть вищий показник зарахування, ніж ми прогнозували. Це спростило роботу приймальним комісіям. Вони не сиділи на телефонах, не обдзвонювали нікого. Звичайно, були незадоволені. Деякі університети дзвонили і скаржились, що люди, які звикли, що можна «повирішувати питання» і упродовж четвертої хвилі «протягнути» потрібну людину, зараз зрозуміли, що це неможливо.
Для нас було важливо відпрацювати цю систему. Ми її запускали фактично з коліс, у нас не було «пілоту». В ніч, коли треба було оприлюднювати списки, у нас хлопці-айтішники до 3 години ночі все перевіряли, щоб не було ніде збоїв.
Збоїв таки не було?
У системі розподілу не було. Були деякі технічні речі, які на наступний рік можна врахувати. Наприклад, деякі університети абітурієнтів-іноземців, які подавались, не відзначали як іноземців. А іноземці у нас можуть навчатись тільки за гроші. А вони ж не відзначали, що людина іноземець. А у цієї людини були хороші сертифікати, і їй пропонувалось місце державного замовлення. Але таких – 50 випадків на всю країну.
Коли ми розробляли технічне завдання для системи, міжнародні експерти казали, що буде складно. В інших країнах, де така модель використовується, немає пільговиків. А у нас є люди, які йдуть поза конкурсом, для них окремі місця виділяються, для них окрема система зарахування. Окремо йдуть цільовики. Окремо – ті, хто за загальним конкурсом. Це значить, що технологічно це дійсно було дуже складне завдання.
Особливі питання були по цільовикам. Цільове призначення, взагалі, не дуже ефективно працює. Це діти з сільської місцевості, які в райдміністрації отримують цільове направлення, що вони їдуть вчитися, наприклад, на бухгалтера, щоб потім повернутися і в працювати в цьому ж районі. І в умовах прийому було встановлено, що цільове призначення автоматично має найвищий пріоритет. Чому? Давайте чесно скажемо. Не завжди цільове направлення дається доцільно. Наприклад, твій батько працює в райадміністрації, тому тобі оформили цільове направлення. Далі, люди приходили і казали: насправді я хочу в університет Шевченка, але про всяк випадок вибив собі цільове направлення в якийсь інший університет. Він поставить першим пріоритетом університет Шевченка, а якимось десятим – той, куди є цільове направлення. Але система прокручувала першим все одно його цільове направлення. Тому були люди, які обурювались: в мене ж університет Шевченка стояв в пріоритеті першим. Ми відповідали: якщо ви брали цільове направлення, то ви за нього відповідаєте.
Скільки цього року на перший курс вступило пільговиків?
Їх традиційно 4-5%, це близько 22 тисяч осіб.
Проблема пільговиків постає для окремих спеціальностей. Коли тільки почала діяти система ЗНО, виникла проблема відсутності обмежень по відсотку, який відводився на пільговиків. У 2008 році була катастрофічна ситуація: всі місця на міжнародних відносинах у КІМО, наприклад, діставались пільговикам. Зараз стоїть обмеження, тому це не так критично. Хоча якусь напругу таки створює.
Які пільги є зараз для дітей військовослужбовців, які перебувають в АТО?
Для дітей військовослужбовців немає. Бо це була б дуже велика кількість.
А для дітей загиблих в АТО?
Так, для них пільги є. Але теж ще тут не зведена цифра.
Нам от, до речі, казали: а чому ви не зробите пільги для внутрішньо переміщених? Тому ще це дуже велика кількість в умовах вступної кампанії, коли люди змагаються за місця. Це було б не справедливо щодо інших абітурієнтів.
«Модель держзамовлення давно втратила актуальність»
Ви зазначили, що частина бюджетних місць в деяких вишах на непопулярних спеціальностях не заповнилась. Які спеціальності цього року є найменш і найбільш популярними?
Топові спеціальності все ті ж – філологія, правознавство, економічні спеціальності. Зростає популярність комп’ютерних наук.
Менше 90% виконання, що значить, що туди просто не пішли люди – це переважно технічно-природничі спеціальності (металургія, машинобудування, фізика).
А держава потребує таких спеціальностів? Чи не йдуть – і не треба?
Тут складніша проблема. Ми не знаємо точно, чого потребує держава. Міністерство не може точно оцінити, якими є стратегічні напрями розвитку економіки. За питання формування загального обсягу державного замовлення відповідає Міністерство економіки, бо вони бачать все в перспективі.
Система формування держзамовлення є далекою від ідеальної з багатьох причин. Сама модель держзамовлення давно втратила актуальність. За Радянського Союзу, коли була повністю вся державна планова економіка, можна було чітко прорахувати, скільки яких фахівців потрібно. Плюс, всі робочі місця були державні. На сьогодні, коли більшість робочих місць у приватному секторі, держава не може чітко планувати. Вона повинна дивитися на тенденцію, повинна визначати стратегію, планувати. Але сама навіть назва «державне замовлення» є недоречною. Ми замовляємо не для держави, а для суспільства. Це по-перше. По-друге, цей механізм ніде у світі не використовується, ніде немає такого, коли держава видає поштучно тим п’ять місць, тим шість. Роками ми стикалися з ситуацією, коли постійно пишуть: а дозвольте нам одне місце перекинути звідти туди. І за кожним цим місцем ректори звертаються сюди, ми в Міністерстві розглядаємо це, підписують купи документів під час вступної кампанії по кожному конкретному місцю. Це не раціонально. Зараз ми розпочали розмову з Міністерством економіки щодо того, щоб напрацювати іншу модель державного фінансування вищої освіти.
В чому полягають ці пропозиції?
За кордоном як фінансується вища освіту? Держави видають так звані блочні гранти і укладають угоди з університетами, де визначають основні параметри діяльності університету, яких він має досягнути. При чому не за рік – бо за рік мало що зробиш, а за два-три-п’ять. Припустимо, державу не цікавить, скільки юристів ви будете готувати – це ваше питання. Ми вам от стільки грошей дали, а ви самі визначайте. Але нас цікавить, щоб ви підготували таку кількість інженерів, лікарів, айтішників тощо. Тобто держава може встановлювати основні показники за окремими спеціальностям, критично важливим для держави, виділяти фінансування на університет, а далі він сам дивиться.
Скільки абітурієнтів вступили на бюджет цього року?
Порядка 90 тисяч бюджетних місць у нас було. Це менше, ніж минулого року. Але і абітурієнтів було значно менше.
Скільки цього року до українських вишів вступило кримчан та мешканців з окупованих територій Донбасу?
У мене є статистика щодо кримчан, які отримали українські шкільні атестати, – близько 600 осіб, приблизно, як і минулого року. Їх не просто було отримати. Але юридичні можливості для них були створені – у вигляді можливості закінчити екстернатом, приїхати здати випускні іспити і отримати атестати. Але, звичайно, там є багато проблем, які знаходяться поза межами контролю міністерства – з перетином кордону. Ми зараз думаємо над тим, щоб запустити онлайн-курси для тих, хто хоче завершити українську шкільну освіту, але проживає в Криму. Міністерство фінансів готове профінансувати, закласти в бюджет на наступний рік. Але є технічна проблема. Якщо цей сайт буде запущений, відкритий, чи не закриють, не заблокують його на території Криму?
В підсумку з Криму цього року до наших вузів вступили 963 особи.
З Донецької області цього року вступило приблизно 14 700 осіб, з Луганської – більш ніж п’ять з половиною тисяч осіб.
Як зараз справи у евакуйованих з Донбасу навчальних закладів?
По-різному. Треба розуміти, що є велика різниця між різними евакуйованими навчальними закладами. Якісь більш-менш успішно влаштувалися на нових місцях. Якісь – дуже проблемно. Є університети, які виїхали і облаштувалися за місцем своєї колишньої філії, коледжу тощо. Інші виїхали і будувались з нуля, як Донецький національний у Вінниці.
У них цього року були проблеми з набором студентів?
Звичайно, трохи менше студентів набрали. Але, в принципі, вони виконали набір. Звичайно, їм давалися менші обсяги.
Нещодавно ми проводили нараду з представниками органів студсамоврядування евакуйованих ВНЗ, щоб почути позицію студентів з приводу того, що відбувається в університетах. Різні відгуки є. Якісь проблеми для них є спільними, їх треба вирішувати системно. В першу чергу, з гуртожитками – їх не вистачає. Це найбільша проблема.
В якихось випадках вони намагаються шукати фінансування, щоб якесь обладнання закупити, ремонти зробити. У нас продовжує діяти 65 постанова, за якою будь-які капітальні видатки є заблоковані з метою економії держкоштів. Ми працюємо, щоб це змінити…
«У нас дуже перевантажені шкільні програми»
Давайте поговоримо про рамковий закон «Про освіту». На засіданні колегії МОН з прем’єр-міністр Арсенієм Яценюком було прийнято рішення відтермінувати час подачі його до Верховної Ради. В чому причина гальмування?
Законопроект зараз вже вичитується юристами. Він на фінальній стадії підготовки. На якийсь час ми взяли паузу, щоб пройшли етап громадського обговорення. Звичайно, ми не можемо врахувати абсолютно всі побажання громадськості, тим більше, що пропозиції одної групи громадськості суперечать пропозиціям іншої групи. Але ми збирали пропозиції, спілкувались з людьми.
Які ваші прогнози? Документ буде проголосований в Раді? Бо робоча група профільного комітету парламенту працювала більше року, напрацьовуючи свій варіант проекту.
Я вже пояснювала, що там фактично немає розбіжностей. Зараз варіант вже один. І я не скажу, що у нас на сьогодні з комітетом є якісь розбіжності. Текстуально воно виглядає трохи інакше, але, по суті, – те саме.
Якщо говорити про громадськість. То тут найбільше питань виникало навколо 12-річної системи освіти?
12-річка викликає запитання, але це не категоричне неприйняття. Так, люди втомились стрибати з 11-річної системи на 12-річну, туди-назад. Але 12-річка потрібна. З багатьох причин. По-перше, на сьогодні у нас дуже перевантажені шкільні навчальні програми. Діти фізично не встигають освоїти весь визначений обсяг інформації. По-друге, надзвичайно актуальним є питання старшої профільної школи. Сьогодні у нас дитина вчиться до 11 класу, а потім раптово у 16-17 років має зробити вибір на все життя, де вона хоче навчатися в університеті. Старша профільна школа – це м’який елемент профорієнтації для дитини. От іде дитина на природничий профіль. Вчиться три роки, розуміє, що це його – йде далі в університет на ці спеціальності. Або ж розуміє, що це не його, і далі може поміняти профіль.
Це те, що називають рішенням значної ваги. Таким чином ми робимо м’якшим цей період прийняття рішення. Я, викладаючи в університеті, бачу, що частина зі студентів на 2-3 році навчання розуміють, що вони зробили неправильний вибір після школи. Але все вже.
«Процес скорочення шкіл триває останні років п’ятнадцять»
В контексті децентралізації, укрупнення громад, планується закриття шкіл та, відповідно, скорочення робочих місць для вчителів. Як, коли це має відбуватись, за яким принципом?
Це поступовий процес, через який проходили більшість європейських країн, особливо Східної Європи. Нас консультують польські експерти, бо у Польщі відбувалось те саме. Звичайно, відбувається процес урбанізації, населення переїздить з сільської місцевості до міст, кількість дітей у сільській місцевості значно менша на сьогодні, ніж це було 30 років тому. І вочевидь є проблема з малокомплектними школами. Вони, що основне, не забезпечують якісною освітою. Результати ЗНО це підтверджують. У сільській місцевості вони в 2-3 рази гірші, ніж в міській. Ці дрібні школи ми зберігаємо начебто для того, щоб залишити зручний доступ до освіти. Це зручно політично. Але результати це дає погані. Ми, відправляючи дітей в такі малокомплектні школи, перекриваємо їм шлях у майбутнє. І другий аспект – ці школи занадто дорогі для бюджету. Утримувати таку школу коштує так само, як і школу середнього розміру, але результат не відповідає очікуванням. Різниця між вартістю утримання одного учня у великій і малокомплектній школі може складати 5-6 разів.
Процес скорочення таких шкіл триває, насправді, останні років п’ятнадцять. Там, де фізично немає дітей в школах, їх заривають.
Ці рішення приймаються місцевими громадами і місцевою владою. Ми мало впливаємо на цей процес.
Тепер постає питання шкільних автобусів, освітньої логістики.
Так, треба їздити – так є в усьому світі. Потрібні автобуси. Але я тут не переживаю, бо жоден голова райдержадміністрації не піде на те, щоб закрити школу, не створивши можливості довозити дітей до іншої школи.
Скільки шкіл не відкрили свої двері після цього літа?
Така інформація є на сайті Держстату. Єдине, що треба рахувати, що було різке скорочення – через Крим. От було скорочено 400 шкіл з 2013 по 2014 роки. Але це не раптовий процес. В чому була відмінність з попередніми роками? Якщо райдержадміністрації раніше закривали школу, то вони не могли зекономлені гроші направити на іншу школу. На сьогодні у них є виділений державою загальний обсяг субвенцій. От в районі живе 100 дітей – на 100 дітей розрахована субвенція. Вони можуть її розділити на 10 шкіл, а можуть на 3. Виділені гроші залишаться у них. Для райадміністрації вигідніше консолідувати кошти в одному закладі.
Хто контролює цей розподіл коштів? Чи є тут корупційні загрози?
Вони не можуть віддати ці кошти ні на що інше, окрім освіти. Раніше школи фінансувалися з місцевого бюджету. Якщо грошей не вистачало, голова райадміністрації їхав у Київ, казав: дайте ще. Йому виділяли. У 2015 році система помінялася. Сформована загальнодержавна освітня субвенція на всі школи. Міністерство розподіляє ці гроші між областями і районами в залежності від кількості учнів, це субвенції у місцеві бюджети. Вони не можуть ці гроші перекинути на дороги чи щось інше. Вони залишаються в сфері освіти у будь-якому випадку.
Як вирішуватиметься проблема з тисячами вчителів, які втратять роботу у зв’язку із укрупненням?
Чесно кажучи, частина цих вчителів пенсійного віку. Деякі працюють, бо якщо вони підуть, то у школі не буде вчителя фізики, наприклад. Молодий випускник університету туди не піде.
Я якраз днями була на нараді у Міністерстві економіки, і ми обговорювали створення можливостей для перекваліфікації вчителів, які будуть вивільнені внаслідок укрупнення мережі шкіл і скорочення вчительських ставок. Вочевидь, треба їх перевчити.
Про них неможна забувати. Але наше первинне завдання – забезпечити дітям хорошу освіту. В класі з одної дитини її забезпечити дуже складно.
«Ми пороздували ці навчальні плани незрозуміло заради чого»
Національне агентство з забезпечення якості вищої освіти мало запрацювати з вересня…
Не запрацювало.
Чому?
На жаль, університети не завжди користуються наданою їм автономією у благих цілях. У даному випадку вони скористалися цією автономією, щоб у Національне агентство, котре повинно їх контролювати, обрати людей, з якими вони знають, як працювати.
Це ви про членів агентства – Віктора Бондаренка (колишнього керівника Департаменту атестації кадрів) та Юрія Дудика (екс-заступника голови Держінспекції навчальних закладів), які мали скласти повноваження членів агентства на першому ж засіданні? Щодо їхніх кандидатур були висловлені зауваження з боку і Міністерства освіти і науки, і профільного комітету Верховної Ради.
Про цих двох і не тільки. Є питання і до кількох інших членів. Університети, на жаль, не обрали людей висококваліфікованих, з прогресивним баченням, прекрасною репутацією, міжнародним визнанням. А обрали, принаймні, частину – людей старої формації, залучених в не дуже хороші процеси. І в такому випадку запуск такого агентства дискредитував би саму його ідею.
Хто відповідав за запуск? Кабмін?
Так, формально – Кабінет Міністрів.
Тепер нові вибори?
Зараз спільно з комітетом ми працюємо над удосконаленням норми закону, який стосується виборів до Нацагентства. І будемо проводити вибори заново.
Які проблеми виникають із імплементацією норм закону «Про вищу освіти»?
Про це можна годинами говорити. Але скажу так: якоюсь мірою процес пішов. Та ми маємо розуміти, що це перший рік, коли діяв новий закон. Він значною мірою був підготовчий, нам треба було переглянути багато нормативів, постанов Кабміну.
Міністр освіти і науки Сергій Квіт в інтерв’ю «Главкому» говорив, що він вимагав прийняття понад 40 різних документів.
Так, дуже багато. Тому цей рік був більш підготовчим. Хоча якісь речі вже почали працювати. Ми, наприклад, робили моніторинг, як університети виставляють на сайти інформацію щодо фінансової діяльності. Будемо представляти цей моніторинг, це важливий елемент реформи. Ми даємо ширшу автономію, але це означає ширшу підзвітність громадськості.
З іншого боку, ми прийняли окремий наказ, яким регламентовано, щоб для людей, які цього року вступили до вищого навчального закладу – це можуть бути першокурсники, першокурсники бакалаврату або магістратури, – університети переформатували навчальні програми. Ми скасували величезний перелік предметів, які раніше визначались обов’язковими. Університетам дана можливість самим сформулювати навчальну програму.
Студенти вже самі можуть собі формувати навчальну програму?
Студенти теж мають право. Але будемо моніторити процес, як це відбувається. Звичайно, формально всі університети відзвітуються, що вони дали цю можливість, але так це чи ні – складніше моніторити. Тут неможна по звіту визначити. Бо звіт завжди буде чудесним.
Також ми встановили обмеження щодо кількості дисциплін у семестрі. Це велика проблема нашої освіти. Знаю по своїх студентах-політологах. 10-15 дисциплін на семестр – це неймовірно багато. У Америці – 4, якщо хочеш п’яту – можеш взяти за окремим дозволом декана. У нас 10-15. Це розпорошує увагу, не підвищує якість освіти. Тому ми встановили обмеження – максимум 8 дисциплін на семестр. Була хвиля паніки в університетах: як же так, що ж робити, ми все втратимо. Але, на щастя, основна частина ректорів це зрозуміла. Сказали: давайте говорити чесно, ми пороздували ці навчальні плани незрозуміло заради чого, час їх переглянути. Думаю, що студенти, які вступили цього року, вже побачать різницю.