Автор: Національна Академія Національної гвардії України старший викладач кафедри фонетики та граматики Безбавна Г.І.

УКРАЇНСЬКА МОВА У ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ У ВИЩИХ ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ

На сучасному етапі триває активне переформування Збройних Сил України з метою їх професіоналізації та вдосконалення, що ставить більш високі вимоги до покрашення військово-професійної підготовки. З точки зору інтеграції України у Євроатлантичні структури останнім часом актуалізувалися питання всебічної військово-професійної підготовки, в тому числі зростає значення знання іноземних мов військовослужбовцями на високому рівні.

Формування професійно-комунікативної компетенції курсанта вищого закладу освіти як майбутнього фахівця передбачає, крім знань з фаху, оволодіння вміннями і навичками всіх видів мовної діяльності (читання, письмо, аудіювання, мовлення, переклад), адже вони є взаємопов’язаними і взаємообумовленими.

Реалізація цих завдань у навчально-виховному процесі з іноземних мов пов’язана з роботою над текстом за фахом. Перспективна методична концепція визнає його основним джерелом становлення професійної та мовнопрофесійної майстерності.

Розгляд перекладу як особливого виду мовленнєвої діяльності і особливої форми комунікації з використанням двох мов дозволяє визначити його роль і місце в загальній системі навчання французької мови .

Під час перекладу двомовної комунікації ставиться завдання перетворення вихідного тексту засобами іншої мови на основі еквівалентного змісту оригіналу і перекладу. Пошуки еквівалентних відповідностей дозволяють научуваному розширити обсяг граматичних явищ і лексичний запас. Розв’язання проблеми перекладності припускає детальне порівняння змісту оригіналу і перекладу, для чого необхідно виявити систему відношень між одиницями двох конкретних мов під час перекладу тексту з однієї мови на іншу

Викладання іноземних мов у вищих навчальних закладах передбачає впровадження в навчальний процес методики зіставлення структур іншомовних з україномовними на різних рівнях. Раціональне використання української мови у перекладу під час організації навчальної діяльності виправдовує себе на всіх мовних рівнях навчального процесу, де українська мова є важливим засобом навчання: при поясненні відсутнього в рідній мові граматичного або фонетичного матеріалу, при семантизації абстрактних лексичних значень чи фразеологічних одиниць, перед вивченням будь-якого тексту напам’ять, при закріпленні лексико-граматичного матеріалу, при усному чи письмовому тестуванні лексико-граматичних знань. Потреба в рідній мові зростає і при поясненні речень у процесі читання або аудіювання незнайомого тексту. Переклад на рідну мову як засіб контролю розуміння текстів має велике значення для курсанта вищого навчального закладу. Тому перекладні вправи посідають важливе місце у навчальному процесі.

Предметом уваги викладача іноземної мови може стати порівняльний аналіз текстів мови оригіналу та мови перекладу, тому що при перекладі на перший план виступають лише синтагматичні зв’язки, асоціативні та структурно-парадигматичні. Якщо моделі двох мов настільки відрізняються, що не можна встановити співвіднесеності між ними, виникає потреба здійснювати порівняння в однобічному напрямі. Однак, відокремлюючи те чи інше явище від споріднених, так званий “внутрішній” зміст парадигматичної системи того чи іншого лексико-граматичного розряду та її “зовнішні” зв’язки, слід пам’ятати, що таке пояснення не може бути повним. Наприклад, не можна встановити парадигматичну тотожність присвійних займенників французької та української мов через те, що розбіжності між ними йдуть різними шляхами. Присвійні займенники властиві обом мовам, але в українській мові відсутня категорія артикля (mon – le mien), хоча поняття означеності/неозначеності може відтворюватися іншими засобами. В українській мові, як і у французькій, присвійні займенники узгоджуються з іменниками у числі, роді. Повним є порівняння не окремих моделей або елементів, а мікрополів. У цьому випадку з категоріальної точки зору граматичні поняття в обох мовах можна порівняти, адже їх межі накладаються. Завдання викладача полягає в тому, щоб з’ясувати, чи збігається зміст найбільш важливих граматичних понять, чи спільними є лише периферійні значення, і після цього вивчати існуючі зв’язки між даними мікросистемами.

Порівняльне вивчення мов з метою оптимізації навчання іноземної мови включає обов’язковий розподіл міжмовних подібностей та розбіжностей на такі, що полегшують вивчення іноземної мови, і такі, що викликають міжмовну інтерференцію.

Наприклад, подібність словопорядку або синтаксична спільність складносурядних та складнопідрядних речень в обох мовах стимулює позитивне перенесення навичок рідної мови на іноземну. Не викликають міжмовної інтерференції такі розбіжності як стягнена форма предикативного заперечення чи значення допоміжних дієслів.

У випадках, коли рідна мова ускладнює вивчення іноземної мови, йдеться про інтерференцію, шляхи подолання якої необхідно знати кожному викладачеві. Так, подібність французьких та українських неособових форм дієслова не стимулює позитивного перенесення навичок, оскільки поряд із спільними формами – інфінітивом та дієприкметником існують відмінні форми – герундій у французькій мові та дієприслівник в українській. Обом мовам властиві однорідні члени речення: прикладка, додаток, означення.

Навчати курсантів типів синтаксичного зв’язку доцільніше шляхом двобічного порівняння мов.

На особливу увагу заслуговує переклад українською мовою означальних термінів, що вимагають перестановки компонентів. У вищих навчальних закладах нефілологічного профілю вирішальна роль відводиться умінню здійснювати компонентний аналіз іншомовного тексту, що є першим кроком до наступних двох взаємопов’язаних складових частин навчання, а саме: репродуктивної та продуктивної форм мовлення. Вдосконалення навичок французького мовлення на фахові теми здійснюється завдяки перекладу французьких та українських фахових текстів, умінню правильно і швидко передавати двома мовами необхідну інформацію, вільно володіти термінолексикою, яка передбачає знання термінології та характерних ознак, організацій іноземних держав. Специфіка перекладу зумовлює необхідність дотримання трансформацій, що відтворюють системні особливості мови. Індивідуально-перекладацькі трансформації неприпустимі у фаховому перекладі, тому що адекватність перекладу військових документів є запорукою прийняття відповідальних рішень. Досвід викладання іноземних мов у вищих закладах військової освіти свідчить про те, що неодмінною передумовою успіху навчального процесу є такі його складові частини, як вмотивованість, індивідуалізація та підвищення компетенції у фаховій діяльності.

Методика інтенсифікованого викладання французької мови для вищого закладу освіти повинна враховувати мотиви вивчення іноземних мов, що стоять перед майбутніми працівниками.

Тому всі методи і прийоми навчання не повинні суперечити основним стратегічним принципам навчання. Нове розуміння інтенсифікації навчального процесу має на меті інтенсифікацію діяльності групи під керівництвом викладача, який навчає, як вивчати мову. Лише індивідуальний підхід може давати змогу досягти мети навчання, а саме: здійснити розвиток мовленнєвих здібностей особистості та її психічних функцій – пам’яті, уваги, забезпечити мотиваційні умови навчання. Досить ефективними є аудиторні заняття з фрагментами індивідуалізації, зокрема диференціації обсягу, ступеня складності та видів завдань, ступеня допомоги, підбору партнерів для діалогічного спілкування, посилення контролю з боку викладача.

Як відомо, одним із ефективних шляхів до володіння іноземною мовою на рівні зв’язного висловлювання є двоступеневий варіант організації процесу навчання. Спочатку курсанти одержують інформацію про подібності та розбіжності між структурно-семантичними аспектами французької та української мов. При закріпленні лексико-граматичного матеріалу виконуються вправи на вибір еквівалентних форм, підстановки, міжмовні трансформації, на основі яких формуються навички з наступним конструюванням як на рівні окремих речень, так і зв’язаних висловлювань. На початку навчання краще формулювати завдання до вправ не французькою, а українською мовою. Мовні вправи, яким приділяється велика увага на початковому етапі, спрямовані на зіставлення (на основі перекладу) структурних компонентів у порівнюваних мовах з метою виявлення їх диференційних ознак.

Таким чином, для викладання іноземної мови необхідно не тільки вільно і свідомо володіти нею, але й чітко уявляти значущі подібності та розбіжності між мовами, знаходити шляхи подолання інтерференції, доводити необхідність засвоєння іноземної мови як засобу комунікації, виходячи з потреб суспільства, адже сучасний етап підготовки спеціалістів у закладах освіти вимагає особливої уваги до проблеми культурного розвитку країни, серед яких актуальним і необхідним є вивчення іноземних мов на основі глибоких знань викладачами теоретичних засад української мови, практичного володіння нею, знань з історії України, її традицій.

 

 

Література:

  1. 1. Гудков Д.Б. Теория и практика межкультурной коммуникации. – М.: ИТДГК „Гнозис”, 2003. – 288 с.
  2. 2. Миньяр-Белоручев Р.К. Методика обучения французскому языку / Рюрик Константинович Миньяр-Белоручев. – М.: Просвещение, 1990. – 223 с.•
  3. 3. Настольная книга преподавателя иностранного языка: [справ. пособие] / Е.А. Маслыко, П.К. Бабинская, А.Ф. Будько, С.И. Петрова. – Минск: Выш. школа, 2003. – 522 с.