23316
psg (1)psg (2)psg (3)psg (4)

Психолог

54,49 грн.

Передплатний індекс – 23316

Передплата на ДП Преса

Періодичність виходу – 2 рази на місяць.

Обсяг номера — до 52 сторінок.

Мінімальний термін передплати – 1 місяць.

Немає в наявності

Артикул: 23316 Категорія: Теґ:

Опис товару

Газета «Психолог» — інформаційно-методичне видання для працівників психологічної служби системи освіти України, зокрема, для практичних психологів навчальних закладів всіх типів. Матеріали, що друкуються у виданні, практичного спрямування, тому стануть у пригоді працівникам громадських організацій, студентам вишів педагогічного спрямування, фахівцям із соціальної роботи та всім, хто працює в інтересах дитини.

Анонси та новини видання

Актуальні питання освітнього життя. У гостях в адвоката Івана Лібермана

Неможливо знати відповіді на все, але шкільне життя — це не лише навчання. Це процес взаємодії між усіма його учасниками — батьками, учителями, учнями, адміністрацією школи, районним управлінням освіти, обласним управлінням освіти та Міністерством освіти і науки. Цей довгий ланцюжок взаємодій є великим конвеєром відносин, а вони інколи призводять до непорозумінь, у зв’язку із чим припиняється нормальне функціонування всього процесу. Так, ви зможете знайти відповіді на найактуальніші питання, які допоможуть знайти правильне рішення, нікого «не підставивши».

КОРОТКЕ ПРОФЕСІЙНЕ ДОСЬЄ

Іван Михайлович Ліберман, Професіонал у захисті прав і свобод людини, адвокат. Освіта: закінчив Міжнародну кадрову академію в Бельгії спочатку за спеціальністю «Соціальна робота», а потім — «Правознавство». Трудову кар’єру адвоката розпочав у 2008 році.

Доктор права, у 2010 році захистив докторську дисертацію, має звання професора. Серед виграних судових проваджень резонансні справи щодо фінансових афер, захист сімей, у яких діти зазнали сексуального насильства, та дітей, які перебувають у конфлікті із законом. Має багато нагород, особливо пишається грамотою Голови ради адвокатів Київської області «За проявлений професіоналізм у захисті прав і свобод людини».

— Шановний Іване Михайловичу, який має бути алгоритм дій, якщо виявлено насильство (сексуальне або фізичне) над дитиною з боку сім’ї або найближчого оточення?

І. Л. Насамперед, потрібно зрозуміти, хто виявив це насильство. Якщо це посадова особа, вона обов’язково повинна повідомити про це своє безпосереднє керівництво.

Я раджу повідомляти лише письмово, у двох примірниках. Написати принаймні коротеньку довідку, пояснення або заяву в довільній формі на ім’я безпосереднього керівника або на ім’я керівника, у підпорядкуванні якого він перебуває і працює. Якщо це в школі — на ім’я директора або завуча школи, начальника районного управління освіти або міністра освіти і науки.

Тобто заявник (той, хто повідомляє) повинен визначити, на чиє ім’я він подає заяву. Пропоную подавати кілька примірників у всі відомства й кричати про те, що, імовірно, вчиняється злочин чи правопорушення або грубо порушують права дитини. Юридично це оформляють заявою в довільній формі. Усе, що відомо, докладно викласти, залишити свої контактні дані (телефон, адресу), для того, щоб із вами змогли зв’язатися. Надалі цю особу допитають як свідка.

— Що робити, якщо неправомірна поведінка дитини негативно впливає на клас/групу?

І. Л. Якщо неможливо таку дитину офіційно відрахувати з навчального або виховного закладу та перевести до іншого, через об’єктивні або суб’єктивні причини, вихователі/вчителі можуть зафіксувати таку поведінку на відеокамеру, зокрема на власний мобільний телефон. Це є офіційними доказами в будь-яких провадженнях (кримінальному, цивільному, адміністративному). По-перше, надалі можна буде говорити про необхідність притягнення батьків до відповідальності, як адміністративної, так і кримінальної. По-друге, це відео буде доказом/підставою для проведення з дитиною відповідних обстежень, зокрема в психологів, психіатрів.

Тобто визначити, чи є поведінка такої дитини адекватною, чи вона є співставною тій референтній групі, у якій вона перебуває, чи відповідає її розвиток віковим нормам і чи немає в дитини прихованих/латентних психологічних травм або психічних хвороб. Проведені відповідні експертні дослідження дають можливість визначити доцільність або неможливість подальшого перебування такої дитини в навчальному закладі. Проте це встановлюють за ухвалою/рішенням суду.

— Що робити батькам, яких цькують інші батьки?

І. Л. Коли батьки відвідують батьківські збори, присутні під час розмови з групою батьків дітей, які навчаються в цій школі, чи на інших приватних або організаційних зустрічах, на яких повинно бути висловлено негативне ставлення або претензії до одного з опонентів такої групи батьків, я раджу людині (або сім’ї, на яку постійно йдуть нападки) найняти адвоката, щоб він був присутнім на зустрічі. Це дасть можливість, навіть не обов’язково офіційно, а й приховано, зафіксувати все, що відбувається, на диктофон чи відеокамеру мобільного телефону.

Потім, коли буде зібрано інформацію, згідно із Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокат зможе виступити ініціатором і заявником у відкритті відповідного провадження (залежно від обставин, які буде виявлено). Це є приводом/підставою для подання проти групи таких батьків позову до суду про захист честі й гідності, ділової репутації особи, стосовно якої здійснювали нападки. Згідно із Цивільним кодексом і Цивільним процесуальним кодексом України можна виграти судовий процес й отримати відшкодування з кожного з батьків за приниження до 20 000 гривень. Отже, присутність адвоката унеможливить:

  1. Подальше порушення законних прав таких батьків, у яких немає захисту, волі, сили духу, характеру й можливостей протистояти групі батьків.
  2. Зафіксує цю подію як факт, що буде приводом/підставою для того, щоб розбиратися з такими батьками.

— Чи є юридична відповідальність за психологічне насильство (булінг) серед учнів? Якщо так, то який алгоритм дій людини, яка це виявила?

І. Л. Відповідно до ст. 173. Кодексу України «Про адміністративні правопорушення», — «Дрібне хуліганство, тобто нецензурна лайка в громадських місцях, образливе чіпляння до громадян та інші подібні дії, що порушують громадський порядок і спокій громадян, — тягне за собою накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин, або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, або адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб».

Кодекс про адміністративне судочинство передбачає адміністративну відповідальність для дітей-порушників, яким не виповнилося 18 років, за вчинення ними адміністративного правопорушення відповідальність за такі дії батьків.

— Як захистити вчителів: чи є нормальним із юридичної точки зору те, що учні викладають у соціальних мережах відео поведінки викладачів на уроках?

І. Л. Учителів захищає Конституція України та підзаконні акти. Позитивний момент: учитель не має права забирати в дитини особисті речі, зокрема телефон. Адже це приватна власність. В іншому разі це будуть розцінювати як викрадення, розбій або грабіж, а це кримінальний злочин, отже, є забороненим. Тому зловживання вчителем прав на приватне життя, на приватну власність дитини-школяра є неможливим. Так, дитина має право згідно із Цивільним Кодексом України навіть відкрито, офіційно фільмувати все, що відбувається на уроці.

Оскільки професія викладача є не секретною, а публічною, учитель не зобов’язаний надавати спеціального дозволу на те, щоб його знімали, оскільки це відбувається в громадському місці та в робочий час. Однак після дзвінка на перерву та під час перерви вчитель має право вимагати заборону її/його знімати, адже це приватний час для відпочинку, а отже, втручання в приватне життя.

Однак забирати мобільний телефон не можна. Якщо діти фільмують нормальну роботу вчителя — у цьому немає нічого протизаконного й боятися непотрібно. Навпаки, я б радив до цього звикати, адже в історії залишиться продукт діяльності вчителя. Якщо вчитель чинить якесь правопорушення або порушує дисципліну, то таке відео діти мають право публікувати в YouTube, інших соцмережах. І це буде приводом/підставою для перевірки роботи педагога, його фаховості, дисциплінованості, коректності проведення й викладання навчального матеріалу дітям. Зі свого боку, це буде абсолютно офіційним доказом відповідності або невідповідності такого педагога посаді. Учитель несе й дисциплінарну відповідальність за власні дії.

— Що Ви скажете про методику «Зелена кімната», наскільки вона ефективна та потрібна?

І. Л. Методику потрібно безпосередньо удосконалювати, однак саме існування методики «Зеленої кімнати» вкрай важливе й необхідне. Вона як фундамент, оскільки на висновках проведеної роботи за методикою «Зеленої кімнати» ґрунтуються експерти державних установ під час проведення експертних досліджень, зазначаючи про це у висновках.

Довідка. «Зелена кімната» — спеціально обладнана кімната для опитування/допиту неповнолітніх жертв та свідків у кримінальному провадженні. Здебільшого такі кімнати обладнано спеціальною технікою (відео-, аудіоспостереження, дзеркалом для спостереження тощо).

— Який алгоритм дій особи, яка виявила порушення прав дитини щодо отримання нею соціальних пільг або виплат?

І. Л. Відомо, що держава або хтось із батьків надає кошти на утримування дитини. Однак буває, що той, хто опікується або повинен опікуватися дитиною, такі кошти використовує на власний розсуд, зовсім не турбується про дитину. Я раджу тим, кому стала відома така інформація, а також дітям, негайно звернутися до будь-якої безоплатної вторинної правової допомоги. В Україні є близько 500 таких центрів. Оскільки діти та пенсіонери, люди з інвалідністю є захищеною категорією населення, їм буде надано безкоштовну правову допомогу за рахунок держави фахівцями в галузі права, а саме адвокатами. Вони знайдуть необхідні механізми для того, щоб встановити факти зловживання та порушення прав дитини, зокрема у фінансовій сфері, виявити винних осіб і так унеможливити подальше порушення прав дітей, а також притягнути винних до відповідальності.

— Чи значна кількість адвокатів в Україні спеціалізується на, умовно кажучи, «дитячих» проблемах?

І. Л. Усе це здебільшого належить до цивільного судочинства, так як усі адвокати в Україні складають іспити. У кожному білеті є ціла група запитань, а білетів із цивільного судочинства багато. Відтак кожен адвокат досить добре орієнтується в цій темі та може реально захистити права дитини або права тих, хто нею опікується.

Однак є вузькоспеціалізовані адвокати, які займаються практикою, їхні дані можна відшукати або в Інтернеті, або за схвальними відгуками тих, кому вже було надано такі послуги та правову допомогу. Тож право вибору має кожна людина. Раджу звертатися до вузькопрофільних адвокатів, які займаються практикою та спеціалізуються саме на захисті прав дітей.

— Чи не є загрозою нещодавно прийняті законодавчі документи щодо сплати аліментів? Що як один із батьків, якому доведеться їх сплачувати, обмежуватиметься лише грошовими переказами й не братиме участі у вихованні дитини?

І. Л. Будь-хто з батьків може не бути учасником активного розвитку своїх дітей, однак ми можемо говорити про обов’язок фінансового забезпечення дитини. Відкриємо таємницю, у нас, окрім основних аліментів на дитину, є ще чимало додаткових, про які батьки не знають. Зокрема, це кошти:

  • на літні шкільні канікули на 3 місяці;
  • 50% на всі витрачені одним із батьків кошти на медикаменти для дитини;
  •  усі проїзди з харчуванням, проживанням, якщо дитина їздила на олімпіади;
  • якщо дитина відвідує розвивальні заняття, спортивні секції, приватних вчителів, навчальні курси — кошти також повинен надавати той із батьків, який не проживає з дитиною.

— Які справи малолітніх чи неповнолітніх дітей для адвоката є найважчими або дуже незручними?

І. Л. Одними з найважчих є кримінальні провадження, у яких дитина є потерпілою особою від злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості. Досить непростими є цивільні провадження, у яких дитина є доволі серйозним маніпулятором між батьками, або з інших питань майнового характеру.

Усе дуже специфічно й неабияку роль може відіграти шкільний психолог або соціальний педагог, який здійснює офіційне спостереження за такою дитиною на прохання або на замовлення одного з батьків або обох батьків, для того, щоб дистанційно вивчити психологію поведінки такої дитини.

— В Україні набирає популярності прийомне батьківство, коли дітей, позбавлених батьківської опіки, виховують у прийомних сім’ях. Чи завжди в таких сім’ях дотримують прав дитини, чи є неприємні інциденти?

І. Л. Чимало дітей в Україні виховують у прийомних сім’ях. Є випадки, коли в таких сім’ях зловживають правами дітей не лише у фінансовому аспекті (для наживи коштами, які виділяє держава для забезпечення дітей), а й для використання дитячої праці, залучення дітей до жебрацтва, до сексуальної експлуатації дітей. Я вважаю, що доки в Україні є прийомне батьківство, доти професія психолога буде незамінною. Адже психологи передбачають психічні захворювання, а це є найліпшим запобіжним заходом, визнаним у всьому світі.

Щиро вдячна за цінну й обґрунтовану інформацію та цікаву розмову!

Розмову вела Анна КОЗЛОВА, редактор

Читайте також у газеті "Психолог" № 17-18:

Актуальні питання освітнього життя. У гостях в адвоката Івана Лібермана Молодому педагогу. Заняття з елементами тренінгу Робота вчителя в 5 класі. Психологічні аспекти роботи вчителя Психологічний клімат у колективі. Гра-роздум для педагогів Солодке життя. Згуртування колективу Профілактика конфліктів. Вплив практичного психолога на їх вирішення Єдина освітня команда. Заняття з елементами тренгінгу Кроки до взаєморозуміння. Практичне заняття для підлітків Життя неіснуючих тварин. Психологічна гра для підлітків Діти з порушеннями психофізичного розвитку. Корекційно-розвивальні заняття з дітьми (6—8 років)

Розвиток соціальної перцепції. Умова успішної адаптації

Люди — істоти соціальні, які не можуть жити окремо. Протягом життя кожна людина чимало контактує з іншими людьми, створюючи різноманітні міжособистісні відносини. Для успішної адаптації в сучасному суспільстві найважливішими якостями є: здатність до встановлення соціальних контактів, адекватне сприйняття й розуміння партнерів, спілкування, опанування способів самовираження, тобто сфера соціально-перцептивної компетентності.

Виникнення й успішний розвиток міжособистісного спілкування можливий лише тоді, коли між його учасниками є взаєморозуміння. Те, як люди відображають почуття й риси одне одного, сприймають і розуміють інших, а через них — і самих себе, здебільшого визначає й сам процес спілкування, і стосунки, які утворюються між партнерами, і способи взаємодії. Процес розуміння й пізнання людиною іншого під час спілкування є обов’язковим складником спілкування. Умовно цей процес називають перцептивним аспектом спілкування.

Соціальна перцепція (від лат. perceptio — «сприйняття» і socialis — «суспільний») — сприйняття, розуміння й оцінювання людьми соціальних об’єктів (інших людей, самих себе, груп, соціальних спільнот тощо).


Поняття соціальна перцепція вперше ввів американський психолог і педагог Джером Сеймур Брунер у 1947 році в книжці «Психологія пізнання. За межами безпосередньої інформації», де був розроблений новий погляд на сприйняття людини людиною.

Джером Сеймур Брунер (англ. Jerome Seymour Bruner; 1915— 2016 рр., Нью-Йорк, США) — американський психолог і педагог, найбільший фахівець у галузі дослідження когнітивних процесів. Він отримав ступінь бакалавра в 1937 році в Університеті Дьюка і ступінь доктора філософії Гарвардського університету в 1941 році. Професор психології з 1952 року. З 1962 року — директор Центру дослідження пізнавальних процесів у Гарвардському університеті. Зробив значний внесок у розвиток людської когнітивної психології та когнітивної теорії навчання в педагогічній психології, а також в історії та загальній філософії освіти.


Проблемам соціальної перцепції, пов’язаних із психологією пізнання людьми одне одного, присвячено чимало робіт, в яких розглядають закономірності формування сприйняття інших людей і різні феномени сприйняття, з’ясовують значення віку, статі, професії під час формування в особистості знань про іншу людину, досліджують особливості процесу самопізнання тощо.

Поняття перцепція охоплює: 

  1. індивідуальний процес сприйняття;
  2. трактування причин дій та очікуваних наслідків, що сприймають;
  3. побудова стратегії персональної поведінки;
  4. емоційне оцінювання.

Вияви перцепції

Вступаючи в контакт, людина оцінює кожного співрозмовника, як за зовнішнім виглядом, так і за поведінкою. Унаслідок зробленої оцінки формують певне ставлення до співрозмовника й роблять окремі висновки про його внутрішні психологічні властивості. Саме такий механізм сприйняття однією людиною іншої і є неодмінним складником спілкування й належить до соціальної перцепції.

Досягають соціальної перцепції завдяки використанню механізмів міжособистісного сприйняття:

Найчастіше в повсякденному житті люди використовують атрибуцію. Кожен індивід ненавмисно вибудовує власні припущення про причини дій індивіда, якого сприймають: чому саме він так себе поводить.

Приписуючи партнерові різні причини поведінки, чому спостерігач робить це, ґрунтуючись на схожості його поведінкових реакцій або з будь-якою відомою йому особою, або ґрунтуючись на аналізі власних мотивів, що могли б виникнути в індивіда в подібній ситуації. Казуальна атрибуція діє за принципом аналогії та залежить від деяких аспектів самовідчуття особистості, яка сприймає та оцінює іншого.

Подумки проведемо невеличкий експеримент. Ви домовилися з друзями зустрітися в метро в конкретному місці. Усі зібралися, немає тільки одного. Так чи інакше, загальна розмова й думки кожного повертаються до причин його відсутності. Один думає: «Сашко завжди запізнюється, неможливо засвоїти звичку виходити заздалегідь». Інший розмірковує: «Щось затримало Сашка, мабуть, транспорт підвів (або інша зовнішня причина)». Нарешті, той, хто домовлявся, може пояснити й так: «Я, мабуть, неправильно вказав Сашкові місце зустрічі, він чекає нас деінде». Знайомі міркування? Яке з них спало на думку першим особисто вам? У різних тематичних варіаціях ці твердження становлять три основні причинні схеми.

Ідеться про три звичних способи інтерпретації причин поведінки іншого. Перша схема — приписування причин того, що сталося собі (я домовлявся) або авторові ситуації (він домовлявся, він і сказав неправильно). Це особистісна атрибуція. Схильні до такої схеми люди завжди знають «автора» події, що трапилася. Друга схема — об’єктна атрибуція, приписування відповідальності того, з ким щось трапилося. У нашому разі — запізнюється. Нарешті, третя схема — ситуативна атрибуція, коли «винними» виявляються обставини.

Untitled1

На що звертають увагу люди, оцінюючи партнера під час спілкування? Зазвичай під час комунікації ми оцінюємо спочатку зовнішність, а потім уже поведінку партнера.

На адекватну перцепцію спостерігача впливають такі чинники:

  1. культурний рівень — «Знаю, що за цим може стояти»;
  2. рівень особистісної зрілості — «Мій партнер і мої почуття у ставленні до нього — це не одне й те саме»;
  3. великий репертуар поведінкових реакцій — «Я знаю, як поводитися саме в цій ситуації».
  4. інтелектуальний рівень — «За зовнішньою схожістю моєї та його поведінки можуть стояти різні причини»;
  5. рефлексивний рівень — «Я знаю, що слід поглянути на цю ситуацію ширше, ніж я зазвичай звик це робити»;

 

Дослідники дійшли висновку, що, поглянувши вперше на незнайому людину, ми оцінюємо його в такій послідовності:

  • Зачіска.
  • Очі.
  • Вираз обличчя.
  • Жести, поза, хода.
  • Особливості голосу й мови.

Унаслідок цього оцінювання ми формуємо певне ставлення, робимо попередні припущення про психологічні якості співрозмовника.

Untitled2

Знову подумки проведемо експеримент. Людина, яка стоїть пізнього вечора на автобусній зупинці, бачить, що наближається пішохід. Той одягнений у темний одяг, тримає руки в кишенях і рухається швидкою, рішучою ходою. Якщо на зупинці стоїть людина спокійна й впевнена в собі, то може подумати приблизно так: «Ця людина, мабуть, змерзла й дуже поспішає. Напевно, запізнюється додому чи на побачення. Зараз він просто пройде повз». Подумавши так само, спостерігач спокійно продовжить своє очікування. А якщо людина на зупинці стривожена або недовірлива, то може міркувати інакше: «Чому в нього руки в кишенях? Як він швидко наближається до мене! У нього може бути щось погане в думках, вигляд у хлопця підозрілий...». Подумавши так, людина сховається в тінь («від гріха подалі»). Увесь описаний вище процес соціальної перцепції можна презентувати як схему 2.

Як розвинути перцептивні навички?

1. Метод Д. Карнегі: взаємна сильна симпатія та ефективне дружнє спілкування виникають завдяки звичайній усмішці. Тому для розвитку перцептивних навичок Д. Карнегі пропонує передусім навчитися правильно усміхатися.

2. Метод Екмана: виокремлення на людському обличчі трьох зон (ніс із ділянкою навколо нього, лоб і очі, рот із підборіддям). Вияв 6 основних емоційних станів (до них належать радість, гнів, подив, страх, відраза й смуток) відзначається саме в цих зонах, що дає змогу кожній людині розпізнавати й розшифровувати мімічні вияви іншої людини.

Підсумки

  • Соціальна перцепція — багатофункціональний психічний процес, що передбачає сприйняття зовнішніх ознак людини, співвіднесення їх із її особистісними характеристиками, інтерпретацію та прогнозування на цій підставі її вчинків.
  • У структурі соціальної перцепції виокремлюють: спостерігача, спостережуваного й соціальну ситуацію спілкування.
  • Серед найважливіших характеристик спостерігача виокремлюють: вік, професію, стан самооцінки і зміст «Я-образу», соціально перцептивні вміння та навички.
  • Спостережуваний — автор перцептивного повідомлення, який формує його за допомогою набору експресивних засобів, що мають культурне й індивідуальне значення: міміки, дистанції, контакту очей, пантоміміки тощо.
  • Відповідно до соціальної ситуації спілкування для здійснення соціальної перцепції спостерігач може використати різні механізми соціального пізнання.
  • У ситуації міжгрупового сприйняття використовують типові схеми першого враження, стереотипізацію.
  • У ситуації міжособистісного розуміння — ідентифікацію, емпатію, атракцію, соціальну рефлексію.
  • У ситуації нерозуміння для вирішення проб лем, що виникають у спільній діяльності, використовують механізм каузальної атрибуції (механізм причинного приписування).

Використані джерела

  1. Брунер Дж. Про готовність до сприйняття. Психологія пізнання. За межами безпосередньої інформації. Москва: Прогрес, 2007.
  2. Выготский Л. С. Проблемы развития психіки: в 6 томах. Москва: Педагогика, 1983.
  3. Келли Г. Процесс каузальной атрибуции. Современная зарубежная социальная психология. Тексты. Москва: Дело, 2014.
  4. Корнєв М. Н., Коваленко А. Б. Соціальна психологія: підручник. Київ: Вид. Київського у-ту ім. Т. Шевченка, 2005.

Олена КРАСНІК,

практичний психолог Новогродівського ЗЗСО І—ІІ ст. № 8, Донецька обл.

Програма психодіагностики СПА. Молодші школярі

Початок навчання в школі — складний і відповідальний етап у соціально-психологічному й фізичному житті дітей. Діти 6—7 років переживають психологічну кризу, пов’язану з необхідністю адаптації до школи. Авторка пропонує алгоритм психодіагностичного дослідження соціально-психологічної адаптації молодших школярів.

Соціально-психологічна адаптація — процес активного пристосування, на відміну від фізіологічної адаптації, яка відбувається «автоматично». Стосунки із середовищем, до якого треба пристосовуватися, особливі. Тут не лише середовище впливає на людину, але й вона сама змінює соціально-психологічну ситуацію. Тому адаптується не лише дитина до класу, до особливостей шкільного життя, до вчителя, але й сам педагог до нових учнів.

Система психолого-педагогічної роботи з адаптації першокласників розрахована на один навчальний рік, тобто перший рік шкільного навчання ми розглядаємо як період природної адаптації. Одночасно ми умовно виділяємо в ньому перше півріччя як етап первинної адаптації.

Його особливість, на думку психологів-практиків, у тому, що всі діти протягом першого семестру мають певні труднощі, пов’язані з пристосуванням до нового режиму, нових вимог, нового стилю спілкування.

Етап загальної адаптації (вересень—грудень) передбачає:

  • психолого-педагогічну підтримку школярів (адаптаційні заняття курсу «Я і школа: крок назустріч», індивідуальні бесіди з дітьми);
  • моніторинг адаптації першокласників;
  • спільну роботу педагогів і психолога, спрямовану на побудову навчального процесу відповідно до індивідуальних особливостей і можливостей школярів;
  • психологічну просвіту та консультування батьків, знайомство з труднощами періоду адаптації, тактикою спілкування й допомоги дітям.

Зазвичай на кінець півріччя більшість дітей так або інакше виходять на доволі успішний рівень шкільного функціонування, а серед них виокремлюється група учнів, які мають певні труднощі в навчанні, спілкуванні, в психічному та (або) фізичному самопочутті.

Тому дитину, яка має труднощі з адаптацією, вважають не лише тією, якій важко вчитися або спілкуватися відповідно до прийнятих норм, а й тією, кому успішне навчання або спілкування дається внаслідок високих психологічних затрат (підвищена тривожність, низька самооцінка, психосоматичні захворювання, невротичні симптоми тощо).

Корекційно-розвивальний етап (2 півріччя 1-го класу) містить:

  • проведення занять із курсу «Я і школа: крок назустріч»;
  • індивідуальну та групову психокореційну роботу з учнями, які мають труднощі в навчанні, поведінці й спілкуванні;
  • консультування педагогів із питань навчання й спілкування з учнями «групи ризику»;
  • індивідуальну роботу з батьками.

Мета: отримання необхідної інформації про перебіг адаптаційного процесу першокласників, визначення рівня розвитку найважливіших показників психолого-педагогічного статусу дитини.

Завдання:

  1. Визначити рівень соціально-психологічної адаптації школярів.
  2. Визначити групу учнів, які мають труднощі з адаптацією та з’ясувати характер і походження цих труднощів у кожному конкретному випадку.
  3. Визначити шляхи надання допомоги дітям, які відчувають труднощі в процесі адаптації.
  4. Визначити способи й засоби подальшої психолого-педагогічної підтримки школярів, які успішно адаптувалися до шкільного середовища.

Основні способи отримання інформації:

  • експертне опитування педагогів і батьків;
  • спостереження за дітьми на уроках і в позаурочній діяльності;
  • психологічне обстеження дітей;
  • аналіз педагогічної та медичної документації, матеріалів попередніх обстежень.

Опитування педагогів ми вважаємо головним способом отримання інформації.

Опитування батьків — допоміжний, але дуже важливий метод отримання інформації про ставлення дитини до школи, певні аспекти її навчальної діяльності й актуальний психологічний стан.

Спостереження за дітьми дає змогу визначити особливості їхньої поведінки та спілкування на уроках і в позаурочний час.

Спостереження — найпоширеніший метод роботи з першокласниками. Спостереження бувають суцільні, коли психолога цікавлять усі особливості поведінки дитини, але частіше застосовують вибіркове, коли фіксують лише деякі з них.

Використання методу спостереження повинне відповідати ряду вимог: чітко поставлена мета, розробка схеми спостереження (що бачити, як це фіксувати), систематичність спостереження (в епізодичних спостереженнях можна визначити тільки випадкові моменти, що залежать від актуального стану дитини й не показують закономірностей її розвитку), об’єктивність спостереження (описують сам факт, а не його тлумачення спостерігачем).

Складність організації спостереження в період адаптації дошкільного навчання в тому, що доводиться спостерігати одночасно за поведінкою досить великої кількості учнів.

У процесі первинного спостереження, що проводять на 2—4 уроках і на перервах між ними (іноді й після уроків), фіксують усі «нестандартні» випадки, тобто таку поведінку дитини, що так або інакше виділяє її серед однокласників.

Фіксують різко виражені емоційні реакції, характерні відповіді у ставленні до інших, темп роботи дитини, активність на уроках, ставлення до успіхів невдач тощо. Шляхом спостереження визначають моторно-розгальмовані, збудливі, дратівливі, малорухомі особливості дитини. Слід звертати увагу на емоційно-нестійких школярів, на «соціально-сміливих», таких, які легко вступають у контакт, і навпаки: на боязких, сором’язливих тощо.

Психологічне обстеження (дослідження) спрямоване на отримання інформації про ті особливості психолого-педагогічного статусу школяра, що приховані від безпосереднього спостереження: ставлення до світу, до себе, до провідної діяльності; особливості мотиваційної сфери, емоційне самопочуття, настрій.

Інтегративним показником особистісної адаптації є самооцінка, тому використовують прості за своєю структурою методики, побудовані за принципом «розстановок».

Аналіз педагогічної документації передбачає роботу із зошитами, малюнками учнів, ретроспективний аналіз діагностичних даних на момент вступу до школи (аналіз продуктів діяльності).

Медичні дані — інформація про стан здоров’я дитини, динаміка захворювань за останні півроку, зміни у фізичному самопочутті школяра (психофізіологічні особливості дитини).

Аналіз і використання отриманих даних

Результати комплексного дослідження оформлюють у зведену таблицю, де наведено основні параметри психолого-педагогічного статусу першокласника та позначено рівень адаптованості кожного учня (додаток 8 ).

Заповнення таблиці дає змогу зробити загальний висновок про наявність проблем в одній із основних сфер психолого-педагогічного статусу дитини.

Кожен факт дезадаптаційних ознак обговорюють й аналізують педагоги та психолог. Після завершення дослідження виокремлюють групу дітей, в яких є певні труднощі в навчанні, спілкуванні або в поведінці. Із такими школярами проводять поглиблене психодіагностичне дослідження, мета якого — з’ясувати причини труднощів і, по змозі, усунути причину їх виникнення або мінімізувати прояви дезадаптації.

Основні критерії діагностичної роботи:

Діагностику проводять наприкінці першого семестру одночасно з усіма категоріями учасників навчально-виховного процесу.

Методики, які використовують:

Робота з учнями:

  • Спостереження за поведінкою.
  • Отримання зворотного зв’язку (авторська методика «Лист до Лісової школи»).
  • Методика «Кружечки» (додаток 1).
  • Методика вивчення міжособистісних стосунків Р. Овчарової «Розсели в будиночки» (додатки 2, 3).

Робота з педагогами:

  • Експертна оцінка адаптованості дитини до школи (додатки 4, 5 ).
  • Індивідуальні бесіди.

Робота з батьками:

  • Анкетування (М. Битянова) (додатки 6, 7 ).
  • Індивідуальні бесіди з батьками.

За результатами обстеження проводять психолого-педагогічний консиліум, під час якого виокремлюють групу учнів, які, передусім, потребують конкретної допомоги. Рішення консиліуму реалізують через індивідуальну роботу педагогів, у груповій та індивідуальній роботі психолога з такими дітьми, консультуванні батьків із наданням відповідних рекомендацій.

Найбільш прийнятною буде групова форма організації психокорекційної роботи з учнями.

Використані джерела

  •  Адаптація дітей у 1, 5, 10 класах / упоряд. Т. Червонна. Київ: Шк. світ, 2008.
  • Битянова М. Р., Азарова Т. В., Афанасьева Е. И., Васильева Н. Л. Работа психолога в начальной школе. Москва: Совершенство, 1998.
  • Готовність та адаптація дитини до школи / упоряд. О. Главник. Київ: Главник, 2007.
  •  Дорожевец Т. В. Диагностика школьной дезадаптации. Витебск, 1995.
  • Лескова-Савицкая А. А. Проблема адаптации первоклассников к школе. Одесса, 2001.
  •  Овчарова Р. В. Справочная книга школьного психолога. Москва: Просвещение, «Учебная литература», 1996.
  • Прихожан А. Н. Психология тревожности: дошколь­ный и школьный возраст. СПб.: Питер, 2007.
  • Самооцінка учня / упоряд.: С. Максименко, Н. Шевченко, О. Главник. Київ: Главник, 2004.

Світлана ЯЛАНСЬКА, практичний психолог, м. Запоріжжя

газета "Психолог", № 7-8 квітень 2018


НПА для психолога

Конституція України Основні положення

4


Психодіагностика

Лісова школа Методика психодіагностики молодших школярів

8


Майстерня психолога

Інтернет: у чому його загадковість? Круглий стіл для учнів 6—8-х класів

16

Обери безпечний шлях Просвітницько-профілактичне заняття з елементами тренінгу

22


Робота з педагогами

«Секрети успіху» Ділова гра

28


Профорієнтація

Вибір професії — вибір майбутнього Заняття з елементами тренінгу для учнів 9-го класу

34


Розвивальні заняття

Я — школяр Завершальний етап адаптації

54

Sand Art Піскова анімація

62


Психолог педагогу

Тайм-менеджмент Як знайти кілька зайвих годин для себе

66


інклюзивна освіта

Авторська корекційно-розвивальна програма розвитку психічних процесів Для дітей із особливими освітніми потребами в системі інклюзивної освіти

74

Школи з обдарованими учнями. Створення умов для особливих дітей «Що робити, якщо порушують ваші права». Заняття з елементами тренінгу для учнів 9-го класу


Психолог педагогу

Сніжана Киричок. Формування емоційно здорової особистості учня. Практичне заняття для вчителів

4

Марина ГАЙДАЄНКО. Навички роботи з інформацією. Уміння, потрібні кожному

10


Психодіагностика

Олена Краснік. Кубики історій Рорі. Інструмент практичного психолога

12

Світлана ЯЛАНСЬКА. Програма психодіагностики СПА. Молодші школярі

18


майстерня психолога

Андрій Андрейко. Безпечний інтернет — створи його для себе. Година психолога

34

Галина УДАЧИНА. Тиждень психології в школі. Організація проведення

38


Розвивальні заняття

Любов Провозюк. Діти теж мають права. Заняття з елементами тренінгу

44

Ольга Халіна. Формування громадянської компетентності. Реалізація концепції «Нова українська школа»

48

Марина Булах. Сходинки до успіху. Ресурсне заняття для підлітків

52


Робота з батьками

Марина Сушенцова. Вплив мультфільмів на психічний розвиток дітей. Молодший шкільний вік

60


ІНКЛЮЗИВНА ОСВІТА

Марія Шевкун, Оксана Давиденко. Авторська корекційно-розвивальна програма розвитку психічних процесів. Для дітей із особливими освітніми потребами в системі інклюзивної освіти

64

Ділова гра для педагогів «Секрети успіху»

Програма занять для першокласників «Я — Школяр»

Дитина з гіперактивним розладом. Особливості психологічного супроводу

Для шкільного психолога важливо не тільки розуміти особистісні особливості дитини з гіперактивним розладом, а й ще уміти з нею працювати. Ця стаття стане Вам у пригоді під час психологічного супроводу дітей із гіперактивним розладом.

У назві цієї статті ми не випадково говоримо про психологічний супровід дитини у навчальному закладі, не обмежуючись школою чи дошкіллям, бо засади, на яких будується допомога дитині, в усіх вікових періодах однакові. Саме про них і йтиметься далі, хоча на сторінках видань «Шкільного світу» уже неодноразово розглядали питання гіперактивного розладу і в школярів, і в дошкільників.

Звичайно, у кожному віковому періоді він має свої особливості, які крім біологічних факторів значною мірою пов’язані із соціальною ситуацією розвитку дитини. Справді, невпорядкованість поведінки дошкільника хоч і ускладнює навчально-виховний процес, але і батьки, та й педагоги, ще сподіваються, що дитина «переросте», подорослішає.

Зрештою і вимоги до дитини у дошкільному навчальному закладі не порівняти зі шкільними. Так втрачається час, коли до врегулювання поведінки дитини уже потрібно докладати усіх зусиль. Надзвичайно драматичною стає ситуація з приходом дитини до школи, коли її поведінка починає підпорядковуватися численним і досить жорстким правилам, виконувати які вона ніяк не може. Переважно в цей час розлад і діагностується.

На сьогодні проблема умов навчання дітей з гіперактивним розладом набула надзвичайної гостроти і, на жаль, далека від позитивного розв’язання, бо масове переведення їх на індивідуальне навчання може задовольнити хіба що школу, яка позбавляється великого клопоту. Дитина ж потрапляє в найгірші умови для її навчання, розвитку, соціальної адаптації.

Тим часом дитячі психіатри О. Дзюба й І. Марценковська нещодавно у Києві провели дослідження серед учнів загальноосвітніх шкіл. Вони виявили, що 12,2% дітей мають гіперактивний розлад. Ці ж автори наголошують на тому, що такий розлад є передумовою виникнення подальших ускладнень у вигляді опозиційно-демонстративного і асоціального розладів, від яких один крок до стійкої соціальної дезадаптації з усіма тяжкими наслідками, які вона за собою тягне.

Значна поширеність гіперактивного розладу серед дітей шкільного і дошкільного віку підтверджується і досвідом роботи психолого-медико-педагогічних консультацій: на кожному засіданні завжди буває на обстеженні хоча б одна дитина з цією проблемою.

І за кожним зверненням батьків до психолого-медико-педагогічної консультації стоїть вимога школи рекомендувати дитині індивідуальне навчання. Про його негативні наслідки ми вже говорили вище. Наголосимо, що не кожна дитина має такі тяжкі розлади поведінки, яким не можна дати раду у класі. Діти, яких дійсно задля благополуччя цілого класу однолітків доводиться навчати індивідуально, становлять меншість.

А часто трапляється, що дитина ще не встигла адаптуватися у класі, її індивідуальністю ніхто не поцікавився, але уже і педагоги, і батьки встигли пересваритися і постало питання: індивідуальне навчання.

Причина таких поспішних рішень — надзвичайно низька компетентність з питань гіперактивного розладу як у психологів і педагогів навчального закладу, так і батьків, хоча уже є достатньо літератури, яка дає можливість отримати необхідний мінімум знань. Ворожнеча між батьками і школою — це індикатор некомпетентності обох сторін.

Психолого-медико-педагогічна консультація виступає зацікавленим суб’єктом у налагодженні взаємодії зі школою для побудови системи допомоги дітям з гіперактивним розладом в умовах навчання в класному колективі і формування у них адаптивної поведінки.

Тим часом сьогодні складається ситуація, яка перешкоджає створенню єдиної системи взаємодії психолого-медико-педагогічної консультації, навчального закладу і сім’ї у забезпеченні оптимальних умов навчання і розвитку дітей з гіперактивним розладом.

Одним із негативних факторів, що перешкоджає злагодженій взаємодії учасників допомоги дітям цієї категорії, є передача функції визначення потреби дитини в індивідуальному навчанні лікарській консультативній комісії (ЛКК). Психолого-медико-педагогічним консультаціям залишається тільки визначення програми навчання дитини, яка у випадках з гіперактивними дітьми здебільшого є звичайною загальноосвітньою.

І консультація це констатує, не маючи більше ніякого впливу на вирішення долі дитини. Потрібно зауважити, що ЛКК з більшою легкістю рекомендує індивідуальне навчання, ніж психолого-медико-педагогічні консультації, очевидно, через меншу взаємодію з психологічною службою системи освіти і педагогічним процесом загалом, а тому й менше зосереджує увагу на його віддалених педагогічних і соціальних наслідках.

Наш досвід роботи у психолого-медикопедагогічній консультації показує, що ті батьки, які легко задовольняються індивідуальним навчанням гіперактивної дитини за рекомендацією ЛКК, досить скоро переконуються в усіх його негативних сторонах і починається намагання повернути дитину у класний колектив.

Виявляється, це зробити не так просто: дитина протягом індивідуального навчання дедалі більше дезадаптується, і через це недостатнє і несистематичне навчальне і розвивальне навантаження, і через відсутність умов для вироблення навичок взаємодії з ровесниками. Поведінка такої дитини у класі після індивідуального навчання не стає кращою. Проблема набирає ще більшої гостроти.

Щоправда, сьогодні у подібних випадках покладають надії на інклюзивне навчання таких дітей. Особливості спеціальної навчальної програми та складання індивідуального плану навчання дитини значною мірою залежить від інших проблем її розвитку, які дуже часто поєднуються з гіперактивним розладом, наприклад, затримка психічного розвитку, недорозвиток мовлення, елементи розладів спектру аутизму, що створює додаткові педагогічні проблеми. У таких випадках справді є потреба введення додаткових годин для індивідуальних корекційно-розвиткових занять дитини з педагогом, логопедом тощо.

Оскільки у випадках гіперактивного розладу для навчального закладу головною проблемою є неспроможність дитини дотримувати правил поведінки, труднощі, а часом і нездатність включитися у навчальний процес разом із класом, постає питання про необхідність асистента педагога, який би на уроці організовував діяльність дитини і попереджав деструктивні дії.

Звичайно, в окремих випадках цей варіант навчання може бути єдиним виходом із складної ситуації. Але це — для найтяжчих станів ускладненого гіперактивного розладу.

Проте у більшості випадків супровід асистента дитини, яка має гіперактивний розлад і водночас цілком достатній інтелектуальний розвиток, може спричинити негативний ефект, на чому наголошують і провідні зарубіжні фахівці. Наявність асистента дитина (і однокласники) сприймають як свідчення її неповносправності, що змушує обмежувати її самостійність, керувати її діями, у той час як однокласники виглядають дорослішими і самостійнішими.

Особливо негативно на поведінці дитини може позначитися присутність на уроці мами, яка часто за наполяганням школи стає виконувачем ролі асистента. У таких випадках на уроці продовжує розігруватися драма домашніх взаємин між мамою і дитиною, що тільки ускладнює ситуацію і аж ніяк не сприяє її розв’язанню. Навіть для молодшого школяра нормою є почуття дорослості, і супровід мами переживатиметься як приниження, обмеження самостійності.

Тому потреба в асистенті (особливо асистенті-мами) повинна бути дуже зваженою з огляду на наслідки, які можуть негативно вплинути на формування особистості дитини та призвести до результату, протилежного очікуваному. Утім, незалежно від наявності супутніх розладів, дитина з гіперактивним розладом, який ускладнює її навчання і поведінку, повинна бути визнана такою, що має особливі освітні потреби, та отримати право на певну кількість годин для корекційної роботи з нею. Програму навчання, кількість годин для надання дитині корекційної допомоги визначає психолого-медико-педагогічна консультація, яку потрібно відвідати, щоб підтвердити право на таку допомогу.

Інша справа, що визначена консультацією кількість годин на корекційну допомогу дитині не завжди зводиться тільки до додаткових занять, а є цілісним процесом психолого педагогічного супроводу, який вимагає від педагога і психолога, насамперед, систематичної і компетентної взаємодії з батьками для організації поведінки дитини.

Отже, ні індивідуальне навчання, ні інклюзивне у супроводі асистента не можуть радикально розв’язати проблему психолого-педагогічної допомоги дитині з гіперактивним розладом у навчанні і соціальній адаптації без спеціальних заходів, спрямованих на упорядкування її поведінки і навчання.

Єдиним, визнаним у світовій психолого-педагогічній практиці ефективним способом допомоги гіперактивним дітям у регуляції їхньої поведінки і повноцінного розвитку є злагоджена взаємодія сім’ї і навчального закладу на засадах поведінкової терапії з включенням самої дитини в усвідомлення своєї проблеми та зацікавленістю і вірою в її подолання.

Найбільша помилка шкільних психологів — орієнтація на обмежені в часі заняття з дитиною самого психолога.

Водночас це — дуже складне завдання, яке включає багатьох учасників, потребує кваліфікованих дій кожного з них, взаєморозуміння і взаємодопомоги.

Організатором і керівником такої роботи в наших умовах повинен стати практичний психолог навчального закладу, від якого, насамперед, вимагається знання проблеми гіперактивного розладу з дефіцитом уваги у дітей та уміння організувати взаємодію учасників допомоги таким дітям.

Тим часом, як уже зазначалося, сьогодні рівень підготовки психологів шкільних і дошкільних навчальних закладів до надання допомоги дітям з гіперактивним розладом є дуже низьким.

Насамперед, це виявляється у нерозумінні суті такого складного явища, як гіперактивний розлад. Часто від психолога можна почути, що, мовляв, у розвинених країнах медсестра проходить по класу, дає дітям по пігулці і проблема вирішена. Інші стверджують, що звичайні сімейні негаразди призводять до гіперактивного розладу. Усе це уривки знань, які заводять на манівці і вже напевне не дають вибудувати систему допомоги дитині.

У нашій практиці був випадок, коли шкільний психолог посилався на розроблену ним і затверджену регіональним центром практичної психології і соціальної роботи тридцятигодинну програму, спрямовану на тренування уваги дитини з гіперактивним розладом за допомогою різних варіантів коректурних проб, ігор тощо.

Зрозуміло, що така методична розробка свідчить про незнання її автором суті проблеми гіперактивного розладу, і запропоновані вправи позитивного результату дати не можуть, скільки б годин на них не витратив психолог. Вони забирають у нього багато часу, який можна використати набагато плідніше, якщо розуміти стан дитини і методи допомоги їй.

Що потрібно знати про гіперактивний розлад

Гіперактивний розлад із дефіцитом уваги є станом дитини, її індивідуальною особливістю. Ця особливість зумовлена недостатньою сформованістю процесів саморегуляції, які організовують і контролюють поведінку. Такими є особливості функціонування лобних ділянок кори головного мозку, зумовлені генетичними факторами чи органічним ураженням центральної нервової системи.

Отже, розлад є, насамперед, біологічно зумовленим. Тому, справді, медикаментозне втручання тут буває доцільним і в ряді розвинених країн практикується. Його починають запроваджувати і в нашій країні. Це — засіб створити сприятливе тло для систематичної психолого-педагогічної роботи.

Медикаментозне втручання — справа не психологів, а лікарів, які визначають потребу у ньому індивідуально і з цілим рядом застережень. Нам залишається тільки наголосити, що у тих країнах, де ліки є цілком доступними і застосовуються, багато уваги приділяють психолого-педагогічному втручанню, а особливо роботі з батьками як основними вихователями дитини і організаторами її поведінки.

Провідні зарубіжні фахівці з питань допомоги дітям з гіперактивним розладом, надають великого значення різним формам роботи з батьками, зокрема психотерапії, заняттям зі змішаними групами батьків і дітей підліткового віку.

Для організації допомоги дітям із названим розладом є, насамперед, усвідомлення того, що його не можна подолати якоюсь обмеженою в часі системою заходів. Недоліки самоконтролю, які лежать в основі розладу, зазнаючи певних вікових змін, у переважній більшості випадків залишаються на все життя.

Тому найкраще, що можна зробити, — допомагати дитині контролювати свою діяльність і навчати її жити з цією особливістю, отже, розуміти свої недоліки, уміти свідомо їх долати.

Навчання дається тільки тривалою працею, спрямованою на організацію діяльності дитини у школі і вдома. Така допомога і є справжнім психолого-педагогічним супроводом.

Вихідною позицією у побудові психолого-педагогічного супроводу дитини з гіперактивним розладом є системність — забезпечення їй допомоги в усіх випадках, коли вона не може цілеспрямовано працювати та адекватно поводитись. А таких ситуацій безліч. Тому і потрібна злагоджена взаємодія педагога і батьків, щоб єдність педагогічних заходів діяла у школі і вдома.

Активним учасником цього процесу є і сама дитина, якій потрібно допомагати усвідомити свої труднощі і позитивно сприймати допомогу, яка їй надається. А для цього потрібна ще одна дуже важлива умова — дитині потрібно забезпечити середовище, яке її приймає. Неприйняття гіперактивної дитини дорослими і ровесниками є дуже серйозною проблемою, яка перешкоджає налагодити продуктивну взаємодію з нею дорослих і ровесників.

Неповноцінне спілкування гіперактивної дитини з дорослими негативно позначається на її загальному психічному розвитку, зокрема на пізнавальній діяльності, мотивації поведінки та її довільної регуляції. Тільки у взаємодії з дорослим можливе упорядкування і оптимальний розвиток усіх цих сфер.

Стримати роздратування і внутрішню агресію у ставленні до дитини, яка не може всидіти за партою чи неспроможна виконувати з класом прості дії і займається сторонніми справами, допоможе усвідомлення, що перед нами не зловмисник, який «випробовує нерви» дорослого, а дитина з об’єктивно зумовленими розладами, від яких потерпає й сама потребує співчуття.

Досвід показує, що успіх в адаптації такої дитини до навчального закладу значною мірою залежить саме від ставлення педагога до неї, від налагодження з нею добрих стосунків і вміння приходити на допомогу скрізь, де дитині не вистачає здатності контролювати свої дії. Успіх у цій нелегкій справі залежить від індивідуальності педагога, його винахідливості.

Нещодавно одна вчителька початкових класів ділилася досвідом, як їй вдалося адаптувати до навчання хлопчика з гіперактивним розладом: протягом року у першому класі на уроці вона садила його на відстані простягнутої руки, а часто навіть і тримала за руку, щоб у такий спосіб підтримувати емоційний контакт. Крім того, підтримувати увагу і спрямовувати до продуктивної діяльності та попереджати порушення дисципліни.

Зрозуміло, що така дитина повинна сидіти за партою якнайближче до педагога, щоб постійно бути у полі його зору, щоб педагог мав змогу бачити, коли потрібно їй допомогти виконувати завдання та утримати від деструктивних дій. Гіперактивну дитину краще посадити поряд із спокійними, організованими дітьми.

Ще одна умова, яка полегшує упорядкування поведінки гіперактивної дитини і продуктивної взаємодії з нею — їй повинно бути цікаво.

А ті, що схильні порушувати дисципліну, повинні сидіти подалі від неї. Зловживання зауваженнями, особливо окриками, приносить тільки шкоду, адже це ніяк не може допомогти дитині, яка не здатна організувати свою діяльність, змінити свою  поведінку. Від педагога залежить і ставлення дитячого колективу до особливого товариша. Якщо дитина відчуватиме захищеність і прихильність, у неї зменшиться кількість усяких витівок, агресії.

Без позитивного ставлення до дорослого не можливо виробити у дитини і потребуу позитивній оцінці, без якої не буває продуктивної взаємодії. Адже особливо значущою є похвала тієї людини, яку любиш і якій довіряєш. Така оцінка є ефективним важелем регуляції дитячої поведінки. Позитивні емоції, пов’язані з успішним завершенням поставленого перед дитиною завдання, особливо цінні, бо вони дозволяють закріпити досвід, навички регульованої поведінки.

Дефіцит уваги, про який йдеться навіть у назві розладу, буває не завжди однаковим. Більш вразливою є довільна увага, коли потрібно свідомо зосередитись з певною метою. Якщо ж дитині просто стало цікаво, мимовільна увага може виявитися і досить стійкою.

Адже не даремно батьки часто не погоджуються з фахівцями щодо розладів уваги у дитини, посилаючись на те, що вона може годинами грати в комп’ютерні ігри. Важливо, щоб безпосередній інтерес був спрямований на змістовні речі, які допомагатимуть дитині зацікавитися й навчальним матеріалом.

Підтримка безпосереднього інтересу лежить в основі усієї педагогічної роботи з гіперактивною дитиною, якій дуже важко підпорядкувати свою діяльність опосередкованій, віддаленій меті. Звичайно, це ніяк не означає, що всю взаємодію з такою дитиною можна будувати тільки на безпосередньому інтересі. Перехід від «хочу», «цікаво» до «потрібно» украй необхідний, але в цьому переході велику роль відіграє безпосередній інтерес.

Щоб спрямовувати гіперактивну дитину до бажаної поведінки, потрібно постійно підсилювати її мотивацію, викликати зацікавленість близьким бажаним результатом. Саме на таких засадах ґрунтується поведінкова терапія, яка є найефективнішою у педагогічній роботі з гіперактивними дітьми.

Практично в основі поведінкової терапії лежить введення додаткових стимулів для досягнення бажаної поведінки дитини. Для цього необхідні принаймні дві умови.

По-перше, завдання (дотримання певного правила у виконанні завдання, грі чи у поведінці) повинно бути доступним дитині: інструкція — коротка і чітка, час виконання — нетривалий. Часто завдання, яке зазвичай доступне дітям певного віку, для їхнього гіперактивного ровесника потрібно скорочувати або ділити на кілька окремих.

Наприклад, у грі з правилами потрібно починати з одного правила, і поки воно не буде відпрацьоване, не вводити нових правил. Воно повинно бути зрозумілим, із чіткою короткою інструкцією. Поступово, у міру закріплення навички виконувати певні вимоги, завдання ускладнюються. Те ж саме й під час виконання завдань у класі: педагог повинен вчасно бачити, коли дитина губиться у послідовності дій і припиняє працювати. Так само керують її поведінкою батьки і вдома.

По-друге, мобілізацію зусиль дитини для досягнення позитивного результату і підтримання її уваги необхідно спеціально стимулювати. Вводити систему винагород і покарань. Цей принцип поведінкової терапії ґрунтується саме на тому, що чим коротший шлях до досягнення чогось бажаного, тим легше зосередити на ньому увагу і контролювати поведінку. Тому вводять систему додаткових стимулів, своєрідних орієнтирів, які дозволяють спрямувати дії дитини у потрібному напрямку.

Конкретний зміст таких стимулів складно передбачити для всіх випадків. Це залежить від того, що саме дуже бажане для дитини, що може принести їй особливу радість і, навпаки, позбавлення чого буде досить прикрим.

Це — не такий уже й простий педагогічний прийом, бо спрощене його використання батьками може звестися до відвертої купівлі певної поведінки, наприклад «зроби, як я прошу, і отримаєш за це гроші на морозиво». Саме тут і потрібні приязні, довірливі стосунки дитини з дорослим, коли його похвала, відзнака (наприклад, зірочка для дошкільника за гарну поведінку на занятті чи певна кількість балів за дотримання правил поведінки на уроці) будуть значущими для неї.

Щоб підтримувати у дитини позитивну самооцінку і віру в свої можливості, треба починати із заохочень і позитивних оцінок. Покарання, штрафи (наприклад, забрати одну із зірочок, які назбиралися за хорошу поведінку) вводять пізніше і обов’язково так, щоб дитина розуміла, що до неї ставляться так само позитивно, але була порушена домовленість, а це й тягне за собою певну втрату.

Усі відомі сьогодні фахівці з питань корекції гіперактивного розладу наголошують на продуктивності заохочення, позитивної оцінки і застерігають від покарань, які принижують дитину і порушують віру в доброзичливість дорослих та ведуть до негативних наслідків.

Зрозуміло, що дотримання системи постійної організації діяльності дитини, застосування позитивної стимуляції і штрафів не може обмежуватися тільки навчальним закладом. Принципи поведінкової терапії з її системою стимуляції бажаної поведінки повинні діяти постійно, в усіх життєвих ситуаціях дитини. Саме тому таким важливим є залучення батьків до реалізації цих принципів у постійній взаємодії з педагогом.

Світова практика корекції гіперактивного розладу у дітей довела, що освіта батьків та залучення їх до свідомої і компетентної допомоги дитині є першочерговим завданням фахівців, на розв’язання якого потрібно спрямовувати усі зусилля.

Тим часом, це завдання є і надзвичайно тяжким для виконання, бо багато батьків самі потребують психологічної допомоги, без якої навряд чи спроможні допомагати своїй дитині. Усі батьки потребують навчання з питань допомоги гіперактивній дитині, від поведінки якої вони й самі потерпають і роблять чимало помилок у намаганні вплинути на неї.

Практично взаємодія педагога і батьків полягає в тому, що педагог заводить спеціальний щоденник, у якому кожного дня повідомляє батькам про проведений дитиною день у школі.

Звичайно, це не перелік скарг, а повідомлення про певні успіхи, за які нараховується певна кількість балів (дошкільникам — зірочки, квіточки тощо), або називаються недоліки поведінки, виконання завдань на уроці і, відповідно, знімаються бали залежно від серйозності порушення.

Щодня батьки ознайомлюються зі змістом адресованих їм повідомлень, разом з дитиною підраховують бали, особливо наголошуючи на успіхах, і, за попередньо розробленими критеріями, повідомляють про заслужену винагороду, наприклад, збільшення часу на заняття, які дитина дуже любить (перегляд телепередач, заняття за комп’ютером).

Зміст винагород, їхню відповідність вагомості досягнень кожна сім’я визначає сама, знаючи, які винагороди є значущими для дитини і як їх можна реалізувати. Важливо тільки, щоб заздалегідь було визначено, чого вартий кожен отриманий бал, і обговорено це з дитиною, яка хотітиме отримати більше позитивних балів.

Бажано, щоб винагороду не доводилося довго чекати, так вона ефективніше мотивуватиме бажану поведінку. Іноді дієвою винагородою є похвала, повідомлення усім членам сім’ї, як гарно поводився сьогодні малий бешкетник. Це дає дитині почуття прийнятості і допомагає підвищити самооцінку.

Як бачимо, повинен бути щоденний діловий і доброзичливий контакт між педагогом і батьками, і в результаті — постійна стимуляція і спрямування у потрібному напрямку поведінки дитини, навчання її робити зусилля для зосередження уваги. Не менш важливим є й те, що дитина усвідомлює свої труднощі і разом з дорослими вчиться їх долати, радіє досягнутим успіхам.

Виходячи з цього, допомогу дитині з гіперактивним розладом не можна перетворювати на окремий захід. Це — постійний супровід, спрямований на структурування середовища її функціонування. Він передбачає ряд послідовних кроків психолога, який спираючись на активну участь педагога, що працює з дитиною, батьків та у співпраці з психолого-медико-педагогічною консультацією, є організатором психолого-педагогічного супроводу дитини.

Алгоритм дій психолога у психолого-педагогічному супроводі дитини з гіперактивним розладом

Сьогодні, коли з’ясуванню готовності дитини до шкільного навчання ще не надають належного значення і воно не є обов’язковим в усіх школах, частіше гіперактивну дитину виявляють уже у процесі навчання. Більше того: обмежене у часі обстеження дитини під час прийому до школи, як ми уже знаємо, може й не виявити гіперактивного розладу й перспективи усіх тих проблем, які він внесе у навчальний процес.

Отже, практично перший крок психолога зреагувати на запит педагога, який у своєму класі виявив дитину з «неординарною» поведінкою, здійснити спостереження її у класі під час уроку, на перерві, у спілкуванні з однокласниками, фіксуючи прояви, які характерні для гіперактивного розладу, а також ті відхилення у поведінці, які можуть бути супутніми чи викликати ускладнення розладу внаслідок педагогічних помилок. У цей час психолог має постійний контакт із педагогом, отримуючи від нього додаткові відомості про відхилення у поведінці дитини.

Важливим завданням у цей період попереднього спостереження і вивчення дитини є допомога педагогу уникнути неприязних, конфліктних стосунків із нею, які можуть стати перешкодою для всієї подальшої роботи. Часто педагог нічого не знає про гіперактивний розлад і одразу налаштовується негативно до «невихованої» дитини та звертається до батьків із численними претензіями. Тому уже на цьому етапі психолог повинен дати необхідні пояснення і зробити застереження від конфлікту з батьками.

Другий крок — встановлення контакту з батьками дитини та з’ясування умов її домашнього виховання і загалом здатність батьків включитися у взаємодію з психологом і педагогом, створивши єдину системудопомоги дитині в школі і вдома.

Практично вивчення дитини і встановлення контакту з батьками відбувається паралельно. Але для першої продуктивної зустрічі з батьками психолог уже повинен мати матеріал для обговорення — необхідні знання про проблеми дитини. Так само, як і в роботі з педагогом, психолог докладає усіх зусиль для підтримання доброзичливого і конструктивного контакту з батьками, попереджаючи виникнення конфлікту. Для цього їх треба не злякати необережними судженнями про «неповносправність» дитини і водночас переконати у необхідності серйозних заходів щодо поглибленого вивчення причин ускладнень у її навчанні і поведінці та їхній корекції, зокрема й у відвідуванні психолого-медико- педагогічної консультації.

Можливо, що для інформування про консультацію та користь від її відвідування краще виділити окрему, наступну зустріч. Усе це залежить від готовності батьків уже на першій зустрічі обговорювати досить складні питання. У цей час у психолога ще немає підстав говорити про гіперактивний розлад та й діагностування його є компетенцією психіатра.

Батьки повинні зрозуміти, що особливості поведінки дитини можуть бути зумовленими об’єктивними (біологічними) причинами, які спричинюють труднощі формування у неї здатності контролювати свою поведінку, але вона може добре розвиватися і реалізувати всі свої здібності, якщо отримуватиме необхідну допомогу з боку дорослих.

Така інформація батькам потрібна для того, щоб поступово підготуватися до відвідування дитячого психоневролога, психолого-медико-педагогічної консультації, а також для того, щоб адекватно реагувати на поведінку дитини і труднощі в навчанні, не намагаючись позбутися їх тільки суворістю покарань.

Щоб підтримувати у батьків довіру до психолога і педагога, а також віру у свою дитину, їм обов’язково потрібно повідомляти про її позитивні прояви. Про них треба сказати раніше, ніж почати обговорювати проблеми.

У цей час психолог з’ясовує компетентність батьків та їхню здатність здобувати знання, щоб краще розуміти стан дитини і співпрацювати з психологом та педагогом для поліпшення її навчання і поведінки.

Серед батьків, безумовно, виявиться чимало таких, що нездатні організуватися до співпраці з педагогом, а ще більше — налагодити вдома систему допомоги дитині, зуміти знайти способи заохочення її до виконання поставлених завдань і правил поведінки. Підготувати батьків до співпраці з педагогом у організації діяльності дитини на засадах поведінкової терапії — найскладніше завдання у психологічному супроводі дитини.

Було б легковажним твердження, що в усіх випадках гіперактивного розладу буде досягнуто вагомих успіхів у співпраці з батьками. У наших умовах труднощі будуть і в тому, що велика кількість дітей з гіперактивним розладом, як і з іншими розладами, часто виховується у неблагополучних сім’ях, які не забезпечують елементарних умов для навчання і розвитку дитини, збереження її здоров’я.

Утім, досвід спілкування з батьками гіперактивних дітей у психолого-медико-педагогічній консультації переконує, що серед них є немало таких, які здатні навчатися і організовувати життя сім’ї на користь дитини.

На жаль, вони опиняються у конфліктній ситуації, яка ініціюється здебільшого школою. Очевидно, що причиною цього є відсутність у педагогів необхідних знань і позитивної програми взаємодії з гіперактивною дитиною. Неможливість конструктивно діяти породжує агресію стосовно дитини і її батьків, яка від безпорадності обох сторін стає взаємною.

Підсумком вивчення дитини та спілкування з її батьками є, по-перше, досягнення готовності батьків відвідати психологомедико-педагогічну консультацію, щоб усебічно вивчити потреби дитини у корекційній допомозі і отримати необхідні рекомендації і, що дуже важливо, підтверджене консультацією право дитини на отримання психолого-педагогічних послуг у системі інклюзивного навчання. Психолог інформує батьків про зміст роботи консультації та допомагає встановити з нею зв’язки.

По-друге, психолог разом із педагогом складають психолого-педагогічну характеристику дитини, обов’язково вказуючи зміст її труднощів у поведінці і навчанні та виявлені її позитивних рис, які можуть стати опорою у подальшій допомозі їй. Як уже зазначалося, психолого-педагогічна характеристика є дуже важливим документом, який суттєво доповнює колегіальне обстеження дитини у консультації та дозволяє пов’язати виявлені її особливості з наведеними у характеристиці у єдину логічно обґрунтовану систему уявлень про її індивідуальність, дати обґрунтовані рекомендації щодо побудови програми надання їй корекційної допомоги в умовах школи.

Після отриманих рекомендацій консультації батьки та педагоги організовують зустріч для вироблення спільної стратегії допомоги дитині, що є третім важливим кроком психолога у побудові психологічного супроводу дитини з гіперактивним розладом.

Під час цієї зустрічі обговорюють план освітньої роботи з батьками і педагогом для адекватного розуміння проблем дитини та відповідних заходів для допомоги їй. Зрозуміло, що у навчальному закладі виявляється далеко не одна дитина з гіперактивним розладом. Тому план освітньої роботи для батьків і педагогів передбачає роботу в групі.

Важливо, щоб група укомплектовувалася батьками після детального вивчення кожної дитини і умов її виховання. Наголосимо, що це — єдина група, де батьки разом із педагогами отримують необхідні знання про гіперактивний розлад та способи допомоги дитині, можуть разом брати участь в обговоренні питань, які їх цікавлять. Усе це об’єднує батьків і педагогів задля досягнення спільної мети — допомогти дитині —і є хорошою профілактикою конфронтації.

Налагодження функціонування групи батьків і педагогів є четвертим кроком у організації психолого-педагогічного супроводу гіперактивної дитини.

Освітня робота з батьками і педагогами у навчальному закладі буде ефективною тоді, коли психолог достатньо володіє знаннями з питань гіперактивного розладу і допомоги дітям, які від нього потерпають. Можливе залучення для освітньої роботи в групі фахівців психолого-медико-педагогічної консультації. Освітні групи можуть працювати і на базі психолого-медико-педагогічної консультації, батьківського громадського об’єднання. На окремі заняття у таких групах корисно запросити лікаря, який висвітлить можливості медичної допомоги дітям із гіперактивним розладом та супутніми проблемами, які часто з ним поєднуються.

У змішаній групі батьків і педагогів передбачають різні форми роботи:

  • Інформаційна (система лекцій), що розкриває причини, прояви у різні вікові періоди, негативні наслідки не коригованого гіперактивного розладу та роль батьків і педагогів, їхня взаємодія у допомозі дитині.
  • Групова дискусія з аналізом цікавих випадків, обґрунтованою оцінкою членами групи успішних дій і помилок. Такі обговорення особливо корисні для підтримання доброзичливих, співчутливих взаємин та оптимізму у батьків, які не залишаються наодинці зі своєю проблемою.
  • Короткі заняття, які можуть бути продовженням групової дискусії і за змістом є програванням типових ситуацій взаємодії між батьками і педагогами, батьками і дитиною, педагога з дитиною.

Програма освітньої роботи з групою батьків і педагогів передбачає:

  • причини і прояви гіперактивного розладу;
  • комплексна корекція гіперактивного розладу, роль медичних та психолого-педагогічних заходів;
  • батьки — основні вихователі дитини, вирішальна роль батьківської компетентності й активності у допомозі дитині з гіперактивним розладом;
  • підтримання позитивного емоційного контакту дорослих з дитиною — основа успішної корекції її поведінки;
  • формування пізнавальних інтересів і їхня роль в упорядкуванні навчання і поведінки дитини;
  • основні засади поведінкової терапії у корекції поведінки дітей з гіперактивним розладом.

Висвітлення усіх названих питань потребує різних проміжків часу. Звичайно, найтривалішим є засвоєння і практичне відпрацювання принципів застосування поведінкової терапії.

Його успішність значною мірою залежить від розуміння суті гіперактивного розладу, отже — змісту потреби дитини у допомозі організації її поведінки.

Як слушно зазначає Олег Романчук, усвідомивши суть проблеми дитини, її труднощів у регуляції своєї поведінки і навчання, батьки стають здатними до винахідливості у кожній окремій ситуації і не потребуватимуть на кожному кроці дрібної опіки фахівця.

П’ятий крок — у налагодження психолого-педагогічного супроводу дітей

з гіперактивним розладом є розроблення разом із батьками та педагогом плану щоденного контролю та регуляції поведінки кожної дитини на засадах поведінкової терапії. Успішність його виконання залежить від усвідомлення і готовності виконувати свої обов’язки як батьками, так і педагогом.

Труднощі поведінки і навчання дитини долаються не одразу. Проте якщо постійна конфронтація між педагогами і батьками гіперактивних дітей хоч трохи зменшиться, і з’являться ознаки співпраці, то психолог працював не марно.

Перераховані тут кроки практичного психолога навчального закладу у побудові психолого-педагогічного супроводу дітей з гіперактивним розладом є вузловими питаннями, які необхідно розв’язати.

Їхня послідовність не є догматичною — деякі завдання будуть розв’язуватися паралельно залежно від потреб у кожному індивідуальному випадку.

Розробивши план взаємодії педагога і батьків, психолог веде спостереження за успішністю роботи з дитиною, у міру потреби періодично зустрічаючись з батьками та педагогом та обговорюючи питання, що виникають.

Так створюється єдина система допомоги дитині контролювати свою поведінку, взаємодіяти з дорослими і ровесниками.

Найважливіше правило у цій системі — боротися не з дитиною, а з її недоліком, у подоланні якого вона стає спільником батьків і педагогів і, рахуючи досягнення, зростає у власних очах.

Обсяг перерахованих завдань для налагодження психолого-педагогічного супроводу дітей з гіперактивним розладом може здатися спочатку надто обтяжливим і нездійсненним.

З досвідом психологом ця робота потребуватиме значно менше зусиль, бо певні завдання будуть відпрацьованими, а головне — у психолога буде завжди план дій, виконання якого приноситиме успіхи.

Використані джерела

  • Брязгунов И. П. Непоседливый ребенок или все о гиперактивных детях . Москва: Издательство Института психотерапии, 2002. 96 с.
  • Ілляшенко Т. Д. Проблема розладів поведінки дітей у роботі психолого-медико-педагогічної консультації. Психолог. 2012. № 24. С.40—44.
  • Ілляшенко Т. Д. Розвиваємо та навчаємо дитину. Психологічна допомога. Київ: Шкільний світ, 2014. 96 с.
  • Ілляшенко Т. Д. Що означає підготувати дитину з гіперактивним розладом до шкільного навчання. Психолог дошкілля. 2013. № 6.С. 4—7.
  • Ілляшенко Т. Д. Як допомогти дитині з гіперактивним розладом . Початкова школа. 2013. № 2. С. 44—46.
  • Мамайчук И. И. Психокорекционные технологии для детей с проблемами в развитии.Санкт-Петербург.: Речь, 2003. 400 с.
  • Обухівська А. Г. Психологу про дітей з особливими потребами у загальноосвітній школі. Київ: Шкільний світ, 2012. 128 с.
  • Романчук О. Гіперактивний розлад з дефіцитом уваги у дітей. Практичне керівництво.  Львів. Видання навчально-реабілітаційного центру «Джерело», 2008. 324 с.

Тамара Ілляшенко, провідний науковий співробітник

Українського науково-методичного центру практичної психології і соціальної роботи НАПН України,

канд. психолог. наук, м. Київ

газета "Психолог", №5-6 березень 2018

Анонс газети «Психолог» 13-14, 15-16 2017

№ 13-14, 2017

         Вкладка. Управлінський потенціал керівника та його складові

 Крок до педагогічної майстерності. Заняття з елементами тренінгу

 Інтегровані уроки психології для учнів та батьків.

№ 15-16, 2017

Вкладка. Профілактика та корекція дезадаптації першокласників. Програма занять

 Оцінка в нашому житті. Година психолога у 2-му класі

 «Ми — п’ятикласники».  Корекційно-розвивальна програма.

газета «Психолог»

 

Анонс газети «Психолог» 11-12, 2017

Номер одного автора:

Олена МЕРЗЛЯКОВА Переможець — Перше місце в конкурсі «Панорама творчих уроків-2016»

КРИТИЧНЕ МИСЛЕННЯ: ЗАСОБИ ОЦІНКИ Й ЦІЛЕСПРЯМОВАНОГО РОЗВИТКУ

Матеріал присвячено розгляду поняття «критичне мислення» як окремого аспекту інтелектуальної діяльності. Автор знайомить з досвідом цілеспрямованого розвитку навичок критичного мислення в старшому шкільному віці. Піднято проблему щодо психодіагностики навичок критичного мислення.

газета «Психолог»

 

Анонс газета «Психолог» 9-10, 2017

«МИСТЕЦТВО, ЩО ЗЦІЛЮЄ» — науково-практична конференція в м. Тернополі, яка була спрямована насамперед на поширення інформації про прості й дієві засоби зміцнення психічного здоров’я людини. У вкладці пропонуємо для ознайомлення нестандартні заняття та майстер-класи учасників.

БАТЬКИ І ДІТИ: ШЛЯХИ ВЗАЄМОДІЇ Батьківськи збори

Корисними стануть теоретичні та практичні матеріали (заняття з батьками та дітьми) про шляхи взаємодії між батьками та дітьми.

ЛИХОСЛІВ’Я?.. Є АЛЬТЕРНАТИВИ! Година психолога

Актуальна для сьогодення стаття про лихослів’я, яке є серйозним викликом для нашого суспільства.

газета «Психолог»

 

Адаптація учнів і випускників

Початок навчання в школі, перехід із початкової школи до основної, із основної у старшу, закінчення школи справедливо вважають кризовими періодами. Подібні перехідні періоди в житті дітей пов'язані зі специфічнимм проблемами, що потребують особливої уваги вчителів, батьків, практичних психологів.

Цей посібник завдяки широкому діагностичному інструментарію, корекційно-розвивальним програмам, тренінгам допоможе вчасно виявити проблеми адаптації і посприяти швидкому пристосуванню дитини до нових умов життя.

Книжка стане в пригоді практичним психологам галузі освіти, методистам, студентам педагогічних вишів і педагогам.

Анонс газети Психолог №15-16 (серпень 2015р)

Спецвипуск: Спектр адаптації

Пропонуємо спецвипуск, де практичні психологи знайдуть матеріали всього спектру адаптації: адаптація першокласників та пятикласників, адаптація новоприбулих учнів, адаптація випускників до життя після закінчення школи, адаптація молодого спеціаліста-психолога, адаптація молодого спеціаліста-учителя, допомога батьків щодо успішної адаптації дитини тощо.

Анонс газети Психолог №13-14 (липень 2015р)

Темою номера ми оголошуємо

«Модель Школи сприяння здоров’ю: Психологічний аспект»

До номеру ввійшли інформаційні та навчально-методичні матеріали для організації психологічної діяльності закладу як моделі Школи сприяння здоров’ю

  • Функції психологічної служби Школи сприяння здоров’я
  • «Щоденник розвитку школяра»

Анонс газети Психолог №11-12 (червень 2015р)

Спецвипуск: Діти та дорослі між миром та війною

У спецвипуску практичні психологи мають змогу ознайомитися з наступними темами:

  • «Як зберегти своє здоров’я та рівновагу в критичній ситуації!». Заняття з елементами тренінгу для учнів – переселенців.
  • Програми підготовки ведучих груп «Діти і війна: навчання технік зцілення»
  • Психологічна підтримка в сучасній суспільно-політичній ситуації Супровід дітей в умовах травматичної кризи
  • Інформаційні буклети

Зміст газети "Психолог"

№2

Підлітковий вік Підлітки з агресивною поведінкою. Програма корекції Програма «Швидка самодопомога» як інструмент у навчанні підлітків мистецтву самокерування «Толерантність —крок до гуманізму». Заняття з учнями

Юнацький вік Подорож до свого внутрішнього світу. Заняття міської школи лідерів з елементами тренінгу Кохання старшокласників. Психологічні особливості мотивації

Психологу-початківцю Вплив комп’ютерної техніки на стан здоров’я людини

 

№ 3

Підлітковий вік Творчий розвиток особистості учня засобами предметних олімпіад Загаси полум’я суперечки. Тренінгове заняття

Психологу-початківцю Як чудово мислити. Заняття з елементами тренінгу для учнів 4-х класів Психолого-педагогічна діагностика в системі роботи класного керівника

Здоров’я особистості і школа Дружба — поняття цілодобове. Година спілкування Розвиток творчого мислення (креативності)

Вкладка: Тренінг міжособистісної взаємодії старшокласників. Програма

Анонс газети «Психолог», № 5

У сучасному суспільстві відбувається чимало конфліктів — релігійних, міжнаціональних, воєнних. У наш час чимало людей агресивних, недобрих одне до одного. Тому важливо пропагувати відмову від домінування насильства та агресії, треба навчати розуміти людей, любити їх і прощати. На допомогу цьому має прийти «рятівне коло» толерантності.

У номері пропонуємо статті, об’єднані темою толерантності та дружби. «Толерантність як психологічна категорія» — тренінг для педагогів.

Стаття «Краща частина життя складається з друзів» допомагає підліткам поповнити знання про дружбу; формувати вміння бути комунікабельними, товариськими, згуртованими, уникати конфліктів, дотримуватися в спілкуванні з однолітками загальноприйнятих моральних норм; виховувати почуття поваги до товаришів, готовність допомогти і підтримати.

«Робота з дітьми, які  опинилися у несприятливих сімейних умовах». У статті подано психологічний супровід таких дітей, способи корекції емоційного стану, створення умов для максимального особистого розвитку і навчання.

 

Анонс газети «Психолог», № 4

 

Пропонуємо цікаві статті, що надіслали автори Калинівського районного центру практичної психології і соціальної роботи «ДОВІРА» (скор. РЦ ППСР «Довіра»), який був створений 01.10.2008 р. при відділі освіти Калинівської райдержадміністрації Вінницької обл.

Завідувач центру психологічної служби Андрій Андрейко пропонує дві цікаві статті з власного досвіду: «Заспокойся, у тебе іспит», де звертає увагу на вправи аутотренінгу та аутомасажу, які допоможуть учням подолати відчуття страху та емоційного напруження перед іспитом, та  статтю «Батьківський всеобуч», де йдеться про те, як у сучасних татусів з’являються так звані інтелектуальні лінощі і небажання працювати над оволодінням науки поводження з власними дітьми.

У статті Галини Гедз «Я та мій характер» запропоновані заняття практичного психолога з елементами тренінгу для дітей 5—7 років з метою допомогти зробити перші кроки на шляху до самопізнання і саморозуміння, ознайомлення дитини з пізнавальною та емоційною сферою людини.

Валентина Крот об’єднала чотири статті під однією темою: «Емоційне здоров’я учасників навчально-виховного процесу», та за допомогою вправ та рольових ігор допомагає формувати навички контролю, вміння бачити позитивні та негативні сторони власних вчинків.

Надія Залізовська пропонує  тренінг для вчителів «Профілактика емоційного вигорання», де допомагає навчити вчителів ефективним способам у боротьбі з емоційним вигоранням; сформувати у вчителів адекватне ставлення до своєї професійної діяльності.

Психолог, №24, грудень 2014

psg-2014-024-cv-1

Зміст:

Наукові дослідження: Аліна Шайкова. Чому дітям буває важко навчатися? Тамара Ілляшенко. Психологічна допомога батькам. Діяльність ПМПК: проблеми й перспективи.

Робота з батьками: Наталія Єрємєєва, Юлія Таланова. Дисципліна без конфліктів, або Як уникнути домашніх баталій. Семінар-практикум для батьків Світлана Ярмолицька, Світлана Демидась. Формування гармонійних батьківсько- дитячих відносин у родині. Практичне заняття. Інна Супряга. Спілкуємося з батьками. Рекомендації щодо організації і проведення батьківських зборів. Юлія Воронішина. Два покоління — одна мета. Батьківські збори з елементами тренінгу. Юлія Воронішина. Допоможіть дитині повірити в себе!

Психологу-початківцю: Наталія Фещенко. Діти трудових мігрантів. Особливості психічного розвитку. Ірина Коровецька. Діти, які страждають від домашнього (сімейного) насильства. Христина Максимець. Самооцінка моєї дитини. Лекція для батьків.

Вкладка: Ірина Морозова. Система роботи практичного психолога з батьками.

Психолог, №23, грудень 2014

psg-2014-023-cv-1

Зміст:

Слово редактора

Інтерв'ю: Кризовий центр медико-психологічної допомоги.

Наукові дослідження: Інна Осташик. Незадоволення потреб особистості як першопричина виникнення конфліктів. Шляхи вирішення й запобігання.

Підлітковий вік: Тетяна Рєпнова. Подолання проявів учнівського насилля. Формування культури емоцій у підлітків.

Юнацький вік: Оксана Абасалієва. Творець власного життя. Заняття для старшокласників.

Психологу-початківцю: Юлія Полозюк. Застосування технік фототерапії в діяльності психолога.

Вкладка: Алла Байцим. Психологія. Розробки уроків. 11-й клас.

Психолог, №22, листопад 2014

psg-2014-022-cv-1

Зміст:

Слово редактора

Наукові дослідження: Лілія Кузьменко. Декларація прав дитини

Підлітковий вік: Лілія Кузьменко. Привіт! Я — конфлікт. Заняття для учнів.

Юнацький вік: Лілія Кузьменко. Сучасна жінка. Яка вона? Заняття для старшокласників Лілія Кузьменко. Гендерні стереотипи суспільства. Заняття для учнів середньої і старшої школи.

Профорієнтація: Лілія Кузьменко. Чи готовий ти до вибору професії? Заняття для старшокласників

Робота з педагогами: Лілія Кузьменко. Профілактика емоційного вигорання. Тренінг для педагогів. Лілія Кузьменко. Компетентність учителя — запорука успішності учнів. Психолого-педагогічний семінар Лілія Кузьменко. Психологічна безпека — учителю. Психолого-педагогічний семінар

Психологу-початкувцю: Лілія Кузьменко. Розвиток пізнавального інтересу в учнів. Матеріали засідання педагогічної ради у формі семінару.

Робота з батьками: Лілія Кузьменко. Хлопчики — з Марса, дівчатка — з Венери.

Психолог, №21, листопад 2014

psg-2014-021-cv-1

Зміст: Слово редактора. Новини.

Наукові дослідження: Галина Циганенко. Про довіру: методи діагностики та практична робота

Підлітковий вік: Тетяна Кайоткіна. Профілактика комп’ютерної залежності. Семінар-практикум.

Юнацький вік: Юлія Апонюк. Дослідницька діяльність старшокласників. Психолого-педагогічні аспекти.

Психологу-початківцю: Наталія Гармаш. Особливості роботи психолога-консультанта. Семінар-тренінг Юлія Аландаренко. Доброта і щирість у твоєму серці. Година психолога.

Робота з батьками: Тетяна Кайоткіна. Реалізація Державної типової програми реабілітації інвалідів. Семінар-практикум.

Вкладка: Наталія Косенко, Юлія Сердешна. Психолого-педагогічна підтримка учнів-членів МАН.

 

Анонс 2015 "Психолог" № 1

1. Психологія емоцій 2. Програма гендерного виховання підлітків 3. Що таке "Ні" і як його казати. Тренінг для старшокласників.

Психолог, №17, вересень 2014

psg-2014-017 Зміст: Лист МОН України «Стан та особливості діяльності психологічної служби системи освіти у 2014—2015 навчальному році» від 25.07.2014 р. Лист МОН України від 30.07.2014 р. Ганна Трухан, Олена Сарачан. Секрети гармонійної взаємодії з дітьми. Програма навчальних семінарів-тренінгів для батьків. Між нами, психологами. Оксана Кочубка. Чи потрібен психолог у школі?

Вкладка: Людмила Джуринская. Школа молодых специалистов. Психологическое сопровождение.

У наступному номері: Психолого-педагогічна характеристика дитини: її мета і зміст. Психологічний супровід процесу адаптації учнів 1-го класу до навчання у школі. Програма психологічного супроводу адаптації п’ятикласників. Діагностика та корекція кризових станів в учнів ПТНЗ.

Властивості

Кількість місяців передплати

12, 06, 03, 01

Огляди

Відгуки відсутні.

Лише зареєстровані клієнти, які купили цей товар, можуть публікувати відгуки.