35265
dsg- (1)dsg- (2)dsg- (3)dsg-(4)dsg- (5)

Дитячий садок

41,57 грн.

Передплатний індекс – 35265

Передплата на ДП Преса

Періодичність виходу – 2 рази в місяць.

Обсяг номеру — до 52 сторінок.

Мінімальний термін передплати – 1 місяць.

Артикул: 35265 Категорія: Теґ:

Опис товару

Видання для прогресивних вихователів, сповнених наснаги. Це скринька актуальних, цікавих і натхненних матеріалів, джерело творчих ідей і нових знань. У кожному непарному номері — інтерв’ю з тими, хто щодня віддає своє серце дітям; досвід найкращих вихователів, майстер-класи для дошкільнят, цікаві приклади роботи педагога з батьками, матеріали для психодіагностики дітей. Також для вас дванадцятисторінкова вкладка «Логопедія», де представлені методичні рекомендації та заняття для дітей з порушеннями мовлення.

Анонси та новини видання

Анонс газети «Дитячий садок» 11, 12, 2017

ДИТЯЧИЙ САДОЧОК 11

Сангвініки, холерики та їхні приятелі

Як виховувати дітей у відповідності до їх темпераменту

Тип темпераменту дається дитині з народження. В процесі дорослішання він може піддаватись змінам, тобто набувати деяких рис іншого типу. Знаючи тип темпераменту своєї дитини, можна правильно побудувати взаємини з нею.

 

Щоб у радості зростати, лиха слід не допускати!

Сценарій розваги з цивільного захисту для дітей старшого дошкільного віку

У світі терористичних атак та військових конфліктів про елементарні правила безпеки потрібно знати всім, у тому числі дошкільнятам. Що, як в найбільш критичний момент біля постраждалого не залишиться нікого, крім малюка?

 

ДИТЯЧИЙ САДОК 12

Карта України

Інтегроване заняття для дітей старшого дошкільного віку

Прийшло літо-літечко — час пакувати наплічники та вирушати в мандри. Та чи варто летіти за океан, коли в рідній країні причаїлося так багато цікавих міст?

 В гості до казки «Колосок»

Заняття для дітей середнього дошкільного віку

Мишенята Круть та Верть ніколи не втрачають можливість схитрувати. Ось і зараз. Голосисте Горлечко велів їм вивчити цифру 4, а вони прибігли до дошкільнят — за допомогою.

газета «Дитячий садок»

Анонс газета «Дитячий садок» 9, 2017

Роботи переможців Всеукраїнського конкурсу педагогічної майстерності «Панорама творчих уроків-2017»

У цьому номері ви нарешті дізнаєтесь імена переможців, а також зможете ознайомитись з їхніми конкурсними роботами.

Коли дитина бачить смерть

Підбірка книжок для читання з дітьми про втрату

Вести розмови про смерть та насильство завжди не легко. Особливо якщо про це доводиться говорити з дитиною дошкільного віку. Нині на українському ринку з’являється дедалі більше книжок, які допоможуть дорослим підібрати слова та обережно поговорити з малюками про складне.

У країні Поезії

Заняття для дітей старшого дошкільного віку

Поезія це чудернацький світ, який прагне відкрити кожна людина. Щоправда, не кожна може знайти ключ. Ключ це римовані слова. Як їх шукати й чи це насправді так важко, як здається зясовували дошкільнята. 

газета «Дитячий садок»

Дитячий садок № 7, квітень 2015

dsg-2015-007-cw

Дитячий садок «Басті-Бубу». Досвід роботи грузинського дошкільного навчального закладу

Плекаємо любов до України. Поетапний план реалізації освітнього проекту для дітей старшого дошкільного віку

На кінчиках пальців. Вплив розвитку дрібної моторики рук на мовлення дітей

Пам’ятки для батьків майбутніх першокласників

Батьківські родзинки для кожної дитинки. Хореографія для батьків і дітей

 

ВКЛАДКА «ЛОГОПЕДІЯ»

Вивчаємо абетку від Я до Ф

Пам’ять — це лише наша уява

Євген Всеволодович Антощук є почесним доктором педагогічних наук АРЕ (Академії російських енциклопедій), автором книг і статей із ейдетики, розробником комп’ютерних ігор. Уже понад 24 роки він представляє методику в Україні і працює інструктором-методистом в Українській школі ейдетики, яку сам і заснував.

— Наскільки відомо, Ви маєте колосальний досвід роботи з учителями, учнями, студентами. А от чи працювали Ви з дітьми дошкільного віку або з вихователями ДНЗ?

— Кілька разів у мене були діти дошкільного віку. Я з цього досвіду зробив лише один висновок: поки дитина не пішла до школи, вона все вміє. Вона, як магнітофон, може все відтворити, та відтворює, адже перед нею не ставлять завдання вивчити чи запам’ятати. Тому вона (як і будь-яка людина) усе запам’ятовує з першого разу й назавжди, так, як дивиться фільм. От коли людина дивиться кіно, вона ж не намагається його запам’ятати, але пам’ятає все, що було. Фільм — це ідеальний та коштовний продукт, у якому немає нічого зайвого. І тому ви пам’ятаєте все, просто ніколи не звертали на це уваги. І це відбувається з кожною людиною: і з відмінниками, і з двієчниками. Але якщо ви поставите перед собою ціль — вивчити кіно або запам’ятати, то у вас вже нічого не вийде. Уже за півхвилини ви не знатимете, чим займаєтеся! Зовсім не зрозумієте! Хіба маленька дитина вчить рідну мову? Не вчить, вона сприймає, а тому знає сотні, тисячі багатозначних слів. Чому? Тому що оволодіння мовою — це уявлення про що говорять або пишуть. А дитина чітко уявляє та автоматично запам’ятовує. Якщо слово незнайоме — вона може перепитати й буде знати, що воно таке. І якщо вона перебуватиме в багатомовному середовищі, то вона знатиме стільки мов, скільки різних мовних носіїв її оточують, бо людина запам’ятовує усе, що бачить, чує чи відчуває.

— Яка ж причина того, що діти із садочка приходять у школу і потім починаються проблеми?

— Це починається з першого вересня. Коли вчителі кажуть: «Усе. Відтепер треба вчитися запам’ятовувати». І в дитини справді починаються проблеми, тому що ніхто не пояснює, що треба робити. Ніхто не розказує, що означає «вивчи й запам’ятай». І оскільки ці знання, які їй пропонують у 1‑му класі,  які ніби потрібно запам’ятати та вивчити без пояснень, що провокують уявлення, вона сприймати не вміє, як і будь-яка доросла людина, то й далі під час навчального процесу дитина не сприймає нічого та стає двієчником або отримує тавро недолугості. Згадав одну легенду, як у XІІI столітті відбувався дитячий хрестовий похід. І ось прийшли діти на берег моря і той, хто ними головував, сказав, що ось ми прийшли. Море, розступися перед нами. І зібралося багато людей, щоб побачити це. Але море не розступилось, і хтось сказав: «На берег дурацкий ведет ум ребятский». І говорять, що з цього часу у школах по всій Європі почалося ставлення до дітей, як до маленьких ідіотів, яких треба навчити. Начебто прийшли до навчання неповноцінні люди, з яких можна робити повноцінних. І як це повелося із XІІI століття, так і до цих пір залишилося. І ще ж у школі дитину навчають та примушують швидко читати. Вона і справді швидко читає, але не знає, про що. А який сенс такого читання? А це нікого не цікавить, аби швидко читав. А запитати таку дитину — про що вона читає, вона відповість: «Не знаю». У дитини цілеспрямовано крадуть уяву. Крім нашої уяви, ми не маємо іншої пам’яті. І коли людина чогось не знає, вона так і каже: «Не уявляю».

— А як саме потрібно готувати дитину до школи?

— У мене нещодавно вчилася одна жіночка, яка розказувала, що її донька, яка навчається в молодшій школі, найкраща у класі. Я питаю: «А скільки там найкращих?». Вона мені відповіла: «Вона одна така на весь клас». І це найнеслухняніша дитина, бо вона на уроці нічого не запам’ятовує й не вчить, вона просто уявляє те, про що розповідає вчитель. І уроки вона не робить, бо все знає просто на уроці, тобто вона навчається у школі. І щоб дитячий садок міг підготувати дітей до школи, їм потрібно поєднати поняття «уявлення», «запам’ятовування» та «навчання». Дитина повинна прийти з дитячого садка і вже не вестися на ці дурні слова «вчитися — це запам’ятовувати». Краще чинити так: Знаю, бо уявляю, про що говорю».

— Що Ви можете порадити вихователю, який прагне використовувати методи ейдетики у своїй роботі?

— По-перше, будь-який матеріал, який призначений для відтворення, давати дітям через слова «уявіть собі». Усе, більше нічого не треба, бо дитина знатиме, що треба робити. І бачитиме, відчуватиме від цього велику радість, бо в неї все виходить. Оця найголовніша, найкраща порада. По-друге, не можна порівнювати дитину з іншими малюками. Її можна порівнювати лише з нею самою, але лише вчорашньою. Варто показувати дитині, наскільки вона сьогодні стала кращою: трішечки більше знає, трішечки більше вміє. Важливо, щоб в дитини з’явилася повага до себе як до особистості, щоб не вважала вона себе дурною. Щоб вона цінувала свої уявлення, а значить — свої знання. Колись у мене була група у прогімназії, 15 дітей п’ятирічок з батьками. Наступного року у школі вони були найкращими. З цього досвіду дам третю пораду: батькам завжди треба розказувати, наскільки дитина сьогодні стала кращою. Не казати, що вона дурна чи щось не так зробила, а говорити, наскільки вона сьогодні стала кращою. Щоб батьки самі наслідували такий прийом.

— Які можете запропонувати вправи з використанням методики ейдетики для роботи з дітьми дошкільного віку?

— У дітей, та й у дорослих, часто виникає проблема з переказуванням того, що уявляємо. Не раз доводилося чути: «Знати — знає, а розповісти не може» Щоб запобігти цьому, я на своїх курсах пропоную гру, яка допомагає поєднати роботу вербального апарату з роботою нашої уяви. Тренуватися потрібно тричі на день. Гра полягає в тому, що за 60 с треба називати будь-які іменники. Я пропоную кілька порад для ефективного тренування: • називайте лише ті предмети, що з’являються у вашій уяві; • предмети потрібно деталізувати, тобто називати їхні складові; • деталізуйте те, що розглядаєте, напрацьовуючи вміння утримувати й зосереджувати уяву; • не поспішайте — це спричиняє емоційну напруженість; • не використовуйте вигуків і слів-паразитів на кшталт: «е-е-е», «зараз-зараз»; • хваліть дитину за досягнення, порівнюючи з учорашнім результатом.

І через деякий час дитина навчиться легко й чітко передавати будь-яку думку, розповість все, що уявляє. Також важливо малювати щось просте. Але змалювати не зі статичного зображення, а те, що миттєво зникло, те, що зупинилося у власній уяві, ніби фотографія. Якщо дитина навчиться це робити, вона згодом легко уявлятиме, що на дошці, у підручнику чи будь-де. У мене є надзвичайно проста гра. Киньте на стіл кілька сірників (починайте з двох, а далі збільшуйте кількість). Дайте дітям секунду, щоб подивитися на їхнє розміщення і накрийте аркушем паперу. І от скажіть дітям, щоб вони уявили, як вони впали, і запропонуйте намалювати. Замість сірників можна використовувати палички, горошини.

— Як, на Вашу думку, чи доцільно вивчати у дитячому садку ті мови, якими не розмовляє найближче оточення дитини?

— Доцільно, бо дитина звикає. У кожного викладача є власні методики. Скільки викладачів, стільки методик. Але дитина призвичаюється до того, що є інші мови, крім тієї, якою вона розмовляє. Це добре, що вона починає вивчати іншу мову не у 5‑му класі, як колись, а набагато раніше, і в 1‑му класі вона буде готова до сприйняття. Бо знання мови — це теж уявлення про те, що кажуть. У своїй книжці я описую метод Аткінсона — саме він запропонував цей метод, як ефективніший. Він називається «метод ключових слів» — key word method. Він полягає у запам’ятовуванні іншомовних слів, використовуючи ключові слова або фонетичні асоціації.

— Чи доцільно в дошкільному віці навчати читати?

— Я бачу це по своїх онуках. У 6 років онука була не готова до цього. Ось така вона дитина. Онук був готовий, а вона ні. І тут нічого не поробиш. Може, її не зацікавили. Тобто силувати дитину до цього не можна, а підкидати можливості — потрібно. Так, зараз вона у другому класі залюбки читає книжки вже сама. Тобто дитина має бути готова і це індивідуальний момент. Коли 6‑річок почали до школи брати, то в шкільному світі всі були дуже незадоволені, бо мозок зріє до навчання тільки у 7 років. А до цього періоду треба просто підкидати всілякі ігрові методи, які спонукають до уявлень та їхнього використання.

Спілкувалася Галина ХАРУК

З дорослими просто, а з дітьми легко

— Знаю, що першу свою казку Ви склали в дитячому садочку. Як це було?

— Насправді, я з дитинства щось вигадував. А першу казку, яку запам’ятав, я написав у дитячому садочку. А чому запам’ятав, бо написав її у віршах. Мені тоді було 4 чи 5 років. Ця казка була про оленя із золотими рогами, якого всі хотіли вполювати, а він так швидко бігав, що стріла його не могла догнати. З цієї казки дуже добре запам’ятав кінець: «Стріла летить, летить. Олень біжить, біжить». Для мене це цікаво було, а вихователька почула. І от коли приїжджали якісь комісії у дитячий садочок, завжди мене показували — ось, мовляв, такі таланти є в нашому садочку… А коли була тиха година, усіх клали спати, хоча й ніхто не хотів. А мене не клали, бо буде комісія, і я такий радий, і я цю казочку розказую. Приємно було.

— Що мотивувало Вас і надалі займатися казкуванням?

— Те, чим я зараз займаюся, назвали казкою. Ну хай буде так, але це, насправді, щось більш всеохоплююче. Я собі колись поставив завдання — цілеспрямовано відродити цей жанр. Знав, що жанр казки в Україні був, та, на справді, він у всьому світі є. До цих пір у різних країнах живуть казкарі, лише вони по-різному називаються. Народ в Україні веселий, і він не лише любив пожуритися чи поспівати любовні пісні. Обов’язково були якісь жарти, оповіді, тобто розмовний жанр, і були люди-казкарі, які ходили й розказували. І я для себе вирішив стати таким казкарем. Уже ого-го скільки років, 28 чи скоро вже буде 30, як я цим займаюся, і мені цей жанр вдалося відродити в тому вигляді, яким він дійсно мав бути. Тому що я уявляв, як це має бути, і воно саме направляє.

— Яке значення, на Вашу думку, має казка для виховання дитини?

— Основне, як не дивно. Як можна дитину виховувати? Можна накричати, можна заборони щось робити, можна «на мізки капати». А казка діє інакше, вона впливає на підсвідомість. І є такий хороший вислів у Карнегі: «Є лише один спосіб змусити людину щось зробити — це зробити так, щоб вона захотіла це зробити». І казка впливає подібним чином. — Якою має бути казка для дітей? Я не люблю погані казки. У моєму розумінні, у казці добро має бути. Навіть ота нечиста сила має бути такою, над якою можна посміятися. І в казках для малих діток не повинно бути чогось апокаліптичного. От що таке казка? Це від слова «казати», говорити слово. Тобто свідомість формується через мову. Ти з дітьми розмовляєш, читаєш їм казки. Через мову формується зовнішній світ, уявлення закладаються. Наприклад, ім’я Річард у мене асоціюється з довгоносим чоловіком у лицарському обладунку. І в дітей кожне слово має своє забарвлення, свій запах. Казка формує світогляд дітей. Тому казкарем не може бути людина, яка ставить перед собою якісь корисливі цілі, якісь злі чи пропагандистські. Казки народні формують правильну думку. Це не можна, це добре, це погано, поділися, допоможи. Це і є ментальність, основа життя в межах суспільства, де треба одне одному допомагати, бо інакше не виживеш. Ідеш, побачив, що в людини серце схопило — ти допоможи, бо інакше людині буде погано. А колись тобі буде погано, і тобі ніхто не допоможе. Казка закладає ці правила та етичні норми.

— Чи можна замінити казку мультфільмом, який створений за сюжетом твору?

— Це так само погано, як дивитися фільми замість того, щоб читати книжку. Ніби сюжет той самий, але ти дивишся фільм уже очима режисера. А коли ти читаєш чи слухаєш казку, ти самостійно уявляєш, ти сам твориш інший світ, ти працюєш над цим. Коли тобі показують книжку з картинками, ти вже обмежуєш себе цими героями. Тому оповідана казка — багатогранна. Кожна дитина по-своєму уявляє літературних героїв.

— Що Ви порадите вихователю, який читає дітям казки?

— Найголовніше, не читайте казки! Розказуйте. Це різні речі. Казкар — це оповідач. Завжди дитина краще сприймає бесіду. Найкращі спогади, у мене принаймні формувалися не тоді, коли мені телевізор вмикали, а коли батько щось розказував. Ти слухаєш і стаєш співучасником цього. А коли тобі читають, то ти сприймаєш інформацію від посередника. Тому, якщо хочете розказати казку, краще її вивчіть. Але не напам’ять. Велика помилка, коли намагаються передати дослівно до тексту. Казки у книжці всі літературно оброблені, викинуті всякі нестиковки. А коли ти вживу розказуєш, то ти нічого не можеш замінити. Мова людська — це не лише слова написані. І всякі оці «е», «бе», плямкання — це теж частина оповіді. Тоді ця казка стає живою, а це дуже важливо для дітей. Але не всі це розуміють. Дехто думає, що досить взяти казку, вивчити, розказати її так, як в книжці написано, і все. А коли ти вивчаєш літературно оброблену казку, то дуже багато втрачається.

— А чи не боїтеся Ви помилитися, щось забути в казці?

— У мене завжди імпровізація. Казка може починатися так, а потім піти по іншому шляху, можуть додаватися нові персонажі. Дітки просяться: «А можна і я буду». У мене в казковому сюжеті вже є поросята, вовк, але я відповідаю дитині: «Добре, ти будеш білочкою, яка на дереві яблуками кидатиметься». Тут вже новий хід. От я колись вів передачу, у мене була просто назва казки... і все. Це був прямий ефір, хоча ніхто мені не вірив. Так, як я розмовляю, так я і пишу. І не давав редагувати ніколи. І це головний секрет. Ще я для себе зробив відкриття дивовижне, коли записував свій перший диск. Казки спочатку писав, а потім просто начитував. І потім слухаю — щось не те, не сприймається. А коли я покинув читати й почав своїми словами розказувати, десь помилився, десь щось там забув, виходило настільки цікаво! Дітям важливо те, як саме ти їм розказуєш. Хай навіть із помилками: розказав, сам собі засміявся, усміхнувся комусь, діти стають співучасниками. Це такий великий секрет, коли ти розказуєш, ти потрапляєш в інший світ, над нашим світом видимим. І вони всі там знаходяться. Діти розуміють настрій. Ти, може, не все сказав, щось переплутав, але оцей заряд добра вони відчувають. Їм цікаво, а особливо тоді, коли вони стають співучасниками.

— Як сприймають дорослі Ваші казки порівняно з дітьми?

— З дорослими просто, а з дітьми легко. З дорослими просто, бо якщо вони прийшли до мене на концерт, то їм треба своє отримати: чи інформацію, чи якесь задоволення, чи їм може бути нецікаво, але вони гроші заплатили, чи просто зробили зусилля і прийшли мене послухати задарма. А діти, якщо їм нецікаво, вони не будуть слухати. Це все одно, що посадити дитину, увімкнути магнітофон — і сказати «слухай». І звичайно, що вона буде слухати, якщо іншої інформації не буде. Включити мультики — вона буде дивитися. Але якщо буде можливість самому взяти в чомусь участь, то діти це будуть робити з набагато більшим зацікавленням. Оці всі ігри комп’ютерні — це не що інше, як прийняття участі в чомусь такому, що ти сам твориш.

—Що Ви робите тоді, коли дуже багато охочих стати героями казки?

— Я це вже відшліфував до майстерності. У мене всі глядачі стають зайчиками, білочками, поросятками. Так, багато хто проситься — я, і я буду тим, і я хочу. Я пам’ятаю, коли Папа Римський Іван Павло ІІ, царство йому небесне, приїжджав до Львова й мене запросили на концерт святковий. І там було дуже багато дітей, а я розказував казку «Рукавичка». І вони всі: «І я буду, і я хочу». А їх там — сотні. І що робити?.. І в мене тоді було так: «Ми, 50 зайчиків-побігайчиків, і ми, 20 лисичок-сестричок…». Бо якщо б когось одного взяв, решта образиться.

— А чи були на Ваших концертах діти, які не хотіли сприймати казки?

— Так були, але це одиниці. Це або закомплексовані, або такі собі лідери — «я все знаю, я все буду» — які беруть на себе велику ініціативу і заважають, насправді. Але є методи, як з ними справлятися. Наприклад, можна їхні витівки використати в казці. От я кажу: «Ти будеш дерево!». Дитина може почати капризувати й висміювати це, а я продовжую: «От бачите, як дерево хилитається від вітру». І всім стає смішно від цього. Дитина думала, що зробить хуліганство, а, насправді, це також стало частиною дійства.

— Як реагують дорослі на пропозицію потрапити в казку?

— І дорослі це люблять. У мене тисячі дорослих глядачів брали участь у казкуванні, я вже й всіх не пам’ятаю. Бувало, підходять до мене і кажуть: «А пам’ятаєте, я була у вас зайчиком…», «А я козака грала...», «А я у вас деревом був». Вони це на все життя запам’ятають. Не треба акторські курси закінчувати. Людина, може, все життя соромилася, а тут ти її витягаєш на сцену і бачиш, як вона розкривається. Ще одного разу мене запросили на благодійний концерт для збору коштів. І це було для якихось дуже багатих людей, у якомусь казино. І я розказую — і так, як у пустоту. Нема реакції. По-перше, я їх не бачу, бо там темно було. А мені важливо бачити очі людей, їхню реакцію. А по-друге, вони навіть мови української не розуміли, вони сиділи, бо їх зібрали, послухали і все…

— Чи є у Вас послідовники?

— Нині цей жанр, насправді, важко поширити, бо на перше місце виступають гроші, кар’єра, а з цього гроші не заробиш, це так — для душі. Як Сковорода казав: «Світ ловив мене і не впіймав». Я все життя займався для душі. Я хотів відродити цей жанр, і це в мене дійсно вийшло. І те, що я роблю, це така штука, яку ніхто ще не робив, ніде у світі. У мене є учениця з Америки, професійна акторка. Вона їздила в різні країни світу, училася акторської майстерності, але одного разу була в мене на виступі й попросила, щоб я навчив її, бо вона такого ніде не бачила. Їй настільки це цікаво. От є театр одного актора, але ж там п’єси якісь грають. Класно, цікаво, але це така формальна річ. А в мене абсолютно звичайна бесіда, оповідь, завороження. Треба багато знати, треба багато читати. Не кожен може. Є багато учнів, які пробують, але нема таланту. А коли є талант, то люди від цього задоволення отримують. Вони отримують енергію від мене, а я отримую від них.

— А от чи можна якось розказувати дітям одну і ту саму казку, щоб їм було цікаво?

— Тут важливо не повторювати казку слово в слово. Ти можеш відходити, добавляти інших героїв. Дитина знає, що далі має бути, аж раптом новий герой чи неочікуваний кінець появляється. Це теж цікавий експеримент. Це неоціненна можливість виховання й інтелектуального розвитку. От можна розказати «Колобка» звичайним способом, а можна придумувати, у що головний герой був одягнений. Можна просто сказати про лисичку, а можна розповісти, що вона йшла з базару, а там вона робила те і те. Коли я проводжу навчання, кажу, що казка — це дерево. Будь-який талановитий оповідач як дерево. Тобто іде стовбур, він нього гілочка, ще і ще. Тобто основна історія іде по центральному стовбурові, але може появлятися купа інших історій. Але найголовніше, щоб ці історії вкінці знову зійшлися. Не можна залишати незакінчену історію. Діти можуть, наприклад, запитати: «А що було там із півником, якого лисичка принесла з базару». Тоді можна сказати: «Поки лисичка Колобка їла, півник вискочив і побіг додому». От і історію закінчили, і казка багатша стала, і з’явилася нова сюжетна лінія. Це також своєрідний невеличкий секрет.

— Які ще секрети хорошого оповідача можете розказати?

— Ще до дітей треба ставитися, як до рівних собі, а не як до малечі. Це дуже важливо. Це мама, тато можуть сказати: «Та моє маленьке, давай я тебе на ручках поношу». А коли ти оповідач, ти до них ставишся як до партнерів, як до колег. Інтелектуально ти вищий, але душевно — вони. Тому треба якось урівноважити це. Навіть коли ти з ними граєшся, ти граєшся як партнер. Це важливо. Не так, що: «Ану за- крий рот, слухай». Так, він буде слухати, але ти відштовхнув його від себе. Краще сказати: «Якщо ти будеш розмовляти, то ти тоді не почуєш, що я тобі розкажу. А хочеш мені допомогти?» Діти відчувають оцю рівність. Ти даєш їм можливість проявити себе. Ти не артист, якого треба слухати, ти не дорослий дядя, який щось розказує. А ти такий, як і вони.

Інтерв’ю подано зі збереженням авторського стилю мовлення.

Спілкувалася Галина ХАРУК

Дитячий садок, №6-7 березень-квітень 2015

№ 6 Ми йдемо до школи Казка про виховання культурно-гігієнічних навичок «Про зайчика Вуханя» Розкажу про Україну Використання схемографії... Весела подорож у весняний ліс Дитина щаслива в любові

 

№7 Батьківські родзинки для кожної дитинки. Хореографія для батьків та дітей Інтерв’ю з Аллою Мігай, дитячою композиторкою, казкаркою Вплив занять фізкультурою на орган зору дітей

Вкладка: Вивчаємо абетку Загадайки-відгадайки

Якість дошкільної освіти — пріоритетне завдання

Освіта нині перебуває на шляху чергових змін. Зокрема, колективом авторів розроблений проект Концепції розвитку освіти України на період 2015—2025 років, за яким пропонується чимало нововведень і в дошкіллі. Про цю концепцію, а також про інші актуальні питання ми поговорили з начальником відділу дошкільної освіти МОН Тамарою Вікторівною Панасюк.

— Хотілося б поговорити про частину проекту Концепції розвитку освіти України на період 2015—2025 років, що стосується дошкілля. Наскільки громадськість активно долучається до її обговорення?

— Концепцію розміщено на офіційному сайті Міністерства. Там написана також електронна адреса, на яку можна надсилати пропозиції від громадськості. Нині найчастіше пропонують розвивати мережу дошкільних навчальних закладів різних типів, форм власності відповідно до потреб батьків. Це найважливіша проблема.

— У проекті Концепції зазначено: «Передбачити різні форми надання послуг піклування й освіти для дітей віком від народження до шести років як в умовах закладу освіти (center-based), так і в умовах домашнього виховання (homebased), та розробити потрібне нормативно-правове забезпечення». Як можна розвивати сімейну дошкільну освіту?

— Сімейну дошкільну освіту, відповідно до нашого законодавства, передбачається розвивати за допомогою соціально-педагогічного патронату. Ця форма роботи нині дуже поширена, збільшується кількість соціальних педагогів, зокрема у дошкільних навчальних закладах. Працюють соціальні педагоги і при управліннях освіти, навчальних закладах. Вони надають консультативну допомогу для батьків, які виховують дітей вдома.

— Яка нині ситуація із впровадженням інклюзивної освіти у садочках різних форм власності?

— Інклюзивна освіта саме в галузі дошкільної освіти активно впроваджується і в закладах комунальної форми власності, і в приватних. На жаль, у дошкільних навчальних закладах саме комунальної форми власності ця практика найменш поширена, а от приватні заклади активно надають такі послуги. Починаючи з 2015 року інклюзивна освіта вже на законодавчому рівні буде впроваджуватись у всіх навчальних закладах України, відповідно до змін до Закону України «Про дошкільну освіту». Уже Міністерством розроблено порядок впровадження інклюзивної освіти у дошкільних навчальних закладах, внесено зміни до положення про дошкільний навчальний заклад, розроблено спільно з Міністерством охорони здоров’я України спільний наказ про комплектування інклюзивних груп у ДНЗ.— Найболючіше питання для освітян — оплата їхньої праці. Чого чекати педагогам у 2015 році?

— Якщо говорити про заробітну плату саме в галузі дошкільної освіти, то не лише в Україні, а й в усьому світі педагоги бажали б отримувати більшу зарплатню. Але, на жаль, у всьому світі працівники галузі дошкільної освіти мають найбільше педагогічне навантаження і найменшу заробітну плату. Тому хочеться побажати, щоб заробітна плата лише зростала. Але, зважаючи на скрутну економічну ситуацію в Україні, думаю, що не варто на це розраховувати. І це стосується не лише вихователів у дитячих садках, а й учителів. МОН нині відстоює перед Міністерством фінансів пропозиції, щоб зберегти принаймні все те, що отримували протягом попередніх років. Як буде — час покаже.

— А як щодо навантаження, тривалості відпусток? — Міністерство освіти та науки також неодноразово подавало пропозиції до Мінфіну щодо збільшення щорічної відпустки з 42 до 56 днів, як це є у вчителів загальноосвітніх навчальних закладів. Але поки що Міністерством фінансів не підтримується така пропозиція, хоч остаточно і не відмовляють. Просто чекаємо кращих часів.

— Уряд пропонує на підставі ліквідованого Інституту інноваційних технологій і змісту освіти створити дві окремі державні наукові установи: Інститут модернізації змісту освіти й Інститут освітньої аналітики. Як Ви бачите роботу відділу дошкільної освіти у цих установах?

— Насправді, наш відділ дуже тісно співпрацював з Інститутом інноваційних технологій. І я дуже сподіваюся, що після реорганізації ця співпраця не зміниться, адже лише так, спільно, у взаємопорозумінні можна вирішувати дуже багато питань. На наступний рік запланована велика кількість вебінарів (інтерактивних семінарів, що проходить у режимі онлайн) із залученням працівників Інституту спеціальної педагогіки Національної академії педагогічних наук. І тому саме ця трьохстороння співпраця позитивно впливатиме на діяльність дошкільних навчальних закладів, на забезпечення освіти в дитячих садках. Під тристоронньою співпрацею маю на увазі злагоджену роботу Міністерства освіти і науки, установ, створених на основі Інституту інноваційних технологій, і всіх служб, інституцій Національної академії педагогічних наук.

— Чи плануються зміни у навчально-методичному забезпеченні дошкільної освіти?

— Протягом останніх трьох—чотирьох років розроблено дуже багато програм розвитку дітей для роботи в дошкільних навчальних закладах. Окрім того, вперше в Україні розроблено програми розвитку дітей із особливими потребами (із різними нозологіями). Дошкільним навчальним закладам надано право їх вибору. При цьому за потреби Міністерство готове розглянути й інші пропозиції.

— Які пріоритетні напрями роботи відділу дошкільної освіти на 2015 рік?

— Нині ми працюємо над критеріями визначення рівня розвитку дитини відповідно до нового Базового компонента дошкільної освіти. Звичайно, пріоритетним завданням кожного працівника галузі дошкільної освіти є забезпечення якості дошкільної освіти в кожному регіоні, у кожному дошкільному навчальному закладі України. Ефективність роботи садків залежить не лише від програм навчання і виховання, а й від особистості педагога, його взаємин із дітьми. Безперечно, кожен талановитий, висококваліфікований, вдумливий педагог поєднує у своїй практиці загальнотеоретичні досягнення педагогіки, власний досвід, особистісні переваги та особливості дітей, з якими він працює. Тому навіть найдосконаліша теорія не може дати вичерпної відповіді, яким має бути педагог, однак вона є підставою, на яку мусить опиратися навіть найобдарованіший із них.

Спілкувалася Галина ХАРУК

Дитячий садок, №23, грудень 2014

dsg-2014-023-cv-1

Зміст: Ти чуєш те, на що сам налаштований. Дошкільна освіта у США. Інновації в дитячому садочку. Досвід роботи столичного закладу «Лісова казка». Любов ШУКШИНА, Тетяна ГОЛОПОЛОСОВА, Олена ШЕВЧЕНКО. Сенсорне виховання дітей. За педагогічною системою В. О. Сухомлинського. Зінаїда ДІГТЯР, Людмила МОЖАРІВСЬКА. Дидактичні ігри з основ життєдіяльності. Вивчаємо англійську весело. Фоторепортаж із відкритого заняття. Любов ЧОРНОШВЕЦЬ. Друга виручи з біди. Вистава для дітей старшого дошкільного віку. Любов ЧОРНОШВЕЦЬ. Казочка навпаки. Вистава для дітей старшого дошкільного віку. Як створити сніговичка? 9 ідей для творчості. Тетяна СТЕЦІЄНКО. Країна Навпакляндія. Заняття з розвитку творчих здібностей дітей старшого дошкільного віку. Коли варто звернутися до логопеда?

Вкладка "Логопедія": Світлана КРАВЧЕНКО. Сніжинка-мандрівниця. Бінарне заняття з елементами нетрадиційної роботи з казкою. Світлана ЗАРВА, Алла БУЛИГА. Ми посудом пограємось. Бінарне корекційно-розвивальне заняття для дітей старшого дошкільного віку. Людмила БОРИСОВА. Хатинка для зайчика. Бінарне заняття для дітей групи компенсувального типу. Тетяна ЯНКЕВИЧ. Комарик і жучок. Логопедичне заняття у старшій дошкільній групі.

Олена Корж: "До дітей з любов’ю і піснею". Інтерв'ю для газети "Дитячий садок"

 

Спробуйте віднайти двох працівників дитячого садка, які однаково планують свою роботу, однаково працюють з дітьми чи їхніми батьками, взагалі однаково бачать себе в цьому закладі. На жаль, а точніше, на щастя, вам це не вдасться, адже кожна людина — єдина і неповторна. Тому ми започатковуємо нову рубрику — «Особистості». Відтепер ми будемо писати про тих, хто не уявляє свого життя без дитячого сміху, хто щодня віддає своє серце дітям.

Перша, про кого хотілося б розповісти, це Олена Степанівна Корж, педагог із 30-річним стажем, завідувач дошкільного навчального закладу № 149 у м. Києві.

Одного п’ятничного ранку заходжу у заклад. Над дверима висять малюнки двох дельфінів і написано: «Усміхніться, ви в садочку». Зліва табличка із написом: «Добрий надійний заклад». У приміщенні мимовільно знайомлюся з якимось чоловіком, який також шукає Олену Степанівну. Як потім з’ясовується, це тато, який хоче влаштувати сюди свого сина. Каже, що більше ніяких варіантів не розглядає, хоче віддати малюка лише сюди. У цей день у завідувача неприйомний день, однак вона надає усю потрібну інформацію чоловікові, і ми починаємо нашу розмову.

— Пані Олено, чому Ви обрали для себе саме професію вихователя?

— Із дитинства я завжди любила з лялечками гратись, щось шила, щось в’язала. У школі у всьому, що на той момент пропонувалося системою, я брала участь. Мені було цікаво співати, танцювати, малювати, спілкуватися з дітьми. І коли постало питання вибору професії, у мене вже була відповідь.

— Як до вибору професії поставилися батьки?

— У моїй родині педагогів не було. І коли я обрала цей шлях, батьки мені казали: «Подумай, куди ти йдеш!». По-перше, це низькі зарплати. По-друге, це жіночий колектив, а це своя специфіка. По-третє, це спілкування на рівні дітей. А що це — горщики, ігри, колискові, тобто рівень начебто несерйозний. Можливо, батько хотів, щоб я пішла по його стопах (він був інженером). Але коли батьки побачили, що я свідомо обрала професію, що я впевнена у своєму рішенні і що дійсно цього хочу, то вони мене благословили і сказали: «Будь ласка, ми тебе підтримаємо, але якщо щось трапиться, щоб ти потім не казала… Це твій вибір».

— Чи були такі моменти, коли Ви сумнівалися у власному виборі чи, можливо, хотіли змінити професію?

— Закінчивши педучилище, мала можливість вступати до вищого навчального закладу, не відпрацьовуючи три роки за направленням. Але я вирішила спочатку попрацювати. Одна справа, коли ти практику проходиш під наглядом досвідчених педагогів. Інша справа, коли ти вже працюєш самостійно. Та інколи закрадалися сумніви. Але підтримку у своєму виборі я знайшла, випадково зустрівши свою виховательку Клавдію Трохимівну. Я була здивована, але вона мене впізнала, вислухала і сказала: «Я рада за тебя. Удачи! Правильно, ты должна попробовать, а вдруг тебе не понравится…». І ця зустріч, я вважаю, була доленосною.

Так, були моменти, коли я хотіла змінити професію. Але це, як зараз прийнято говорити, було педагогічне вигорання. Ти працюєш-працюєш, а потім все, руки опускаються і ставиш собі питання: «А навіщо воно? Велика відповідальність, зарплати малі, дітей багато (до 50 у групі), постійні вимоги від батьків, те і се». Але було щось сильніше за це — внутрішня потреба у спілкуванні з дітьми.

— А Вам колись подобалося ходити у дитсадок?

— Так, у садочку мені було дуже цікаво, але я багато плакала і дуже погано їла. Плакала не тому, що мене ображали, а тому, що сумувала за батьками. Я була маленька, худенька, навіть у школу мене не взяли в 7 років. Моїй мамі дозволяли приносити мандаринки, хоча це був дефіцит і не дозволялось за правилами. Але мене заводили в окрему кімнату, щоб не при всіх дітях, і підгодовували для кращого апетиту. Ті відчуття, ті дитячі спогади допомагали мені у роботі з дітками і допомагають у роботі з педагогами.

І зараз усе, що я роблю, я трішечки порівнюю з тими спогадами. Наприклад, чому я плакала і що я маю зробити для того, щоб дитина не проливала сліз? А якщо вже плакала, то щоб не надто довго. Також чому мені не хотілось їсти, що викликало відразу і як ми сьогодні повинні дітей запросити до вживання їжі? І мої виховательки задіюють усі аналізатори дітей, щоб викликати у них апетит. Адже здоров’я, розумова діяльність дітей залежить від того, як і що вони вживають. Щоразу вихователі підходять до куточка меню і ознайомлюють дітей з тим, що смачненького їм приготували кухарі. Тим самим вони готують організм до прийому їжі. Коли помічник вихователя роздає їжу, педагог зауважує, як смачно пахне, запитує назву страви, пропонує пригадати, які овочі знають діти, з чого мама варить борщик тощо. Ось вам і дидактична гра, закріплення назв овочів. Тобто вихователь створює всі умови для того, щоб дитина захотіла їсти і з’їла з апетитом (це дуже важливо!).

І це стосується дуже багатьох речей. Знову я пригадую, чому мені не хотілось спати в садочку? Тобто переношу те, що мені у свій час подобалося чи не подобалося. Я, як вихователь, як вихователь-методист і сьогодні як керівник, намагаюся створити такі умови, щоб дітям було комфортно, щоб діти не наступали на ті грабельки, на які колись наступали ми, дорослі, у дитинстві.

— Хотілося б поговорити про виховання. Що Ви вкладаєте у це слово?

— Виховання — це любов. І я вважаю, що найголовніше, щоб дитина відчула, запам’ятала і пронесла через усе своє свідоме життя, що її в дитячому садку ЛЮБИЛИ! А ця любов починається з позитивного ставлення. А потім щоденна праця: як вихователь підготувала приміщення, які іграшки підібрала для створення ігрової ситуації, як підготувалась до заняття, що вигадала, щоб дітки краще навчились одягатись, тримати ложку, не сварились. Це все і є любов. І тоді дитина залюбки просто біжить у садочок.

Наприклад, наші вихователі у своїй щоденній роботі використовують «Театр фізичного розвитку та оздоровлення дітей» (автор М. Єфіменко), елементи методики швидкочитання М. Зайцевої, казкотерапію як засіб оздоровлення, пісочну терапію, психогімнастику...

Надзвичайно важливо довіряти діткам, прислуховуватись до їхніх бажань. Я сама так роблю і раджу своїм педагогам: «Говорячи, спілкуючись з хлопчиками та дівчатками, довіряй». Виховуючи дітей, не можливо все дозволяти. Дитина, як і дорослий, має знати «что такое хорошо и что такое плохо». Дитина повинна розуміти, за що ти даєш їй «покарання» — їй треба просто пояснити. Адже дитина не може свою образу висловити, як ми, вона може плакати або замкнутися в собі, а це найгірше.

У нас є таке правило, що ми в куток не ставимо дітей, ми садимо на стілець, який стоїть на віддалі від дітей, від ігрової діяльності. Щоб дитина подивилася, що вона робить неправильно. Важливо, щоб дитина це зрозуміла і найперше вибачилася. Є дітки, які це розуміють: хвилинку посиділи і вже біжать: «Вибачте, більше не буду робити…». І дітки обнялися, поцілувалися — все конфлікту немає. А є такі, які будуть сидіти і пробачення не попросять... Тоді я вихователям раджу: не чекайте довго. Або дитина не зрозуміла, або дуже вперта. Їй треба пояснити, запропонувати правильний вихід із створеної ситуації та запропонувати продовжити гру. Можливо, надалі підібрати художній твір або розказати про випадок і обговорити з дітками, дати можливість висловити свою думку, а як би він учинив, якби…

У дитячому садочку виховують усі і все. Тому значну увагу я приділяю спілкуванню працівників між собою, спілкуванню з дітками, спілкуванню з батьками. Я не кажу, що вихователь виховує, а прибиральниця не виховує. Виховують всі, хто працює в дитячому садку. Треба привітатися з дітками, усміхнутися. Тому найперше, що я питаю у потенційних працівників, якщо це навіть стосується технічного персоналу: «Ви любите дітей? Вас діти не дратують?», «Співати вмієте?». Нерідко у людей буває шок, мовляв, я іду влаштовуватися помічником вихователя, а мене питають, чи вмію я співати. Якщо людина любить і вміє співати, то в неї вже душа співає. А якщо душа співає, то поганою людина не може бути. Значить, вже людина буде нести позитив і передавати його діткам, батькам, одне одному.

— І Ваші працівники справді співають у дитячому садку?

— Так, у нас працівники співають і я разом з ними. Навіть одна молода вихователька Ірина замість того, щоб нагадувати діткам словами, у якій послідовності треба одягатись, вона це проспівувала. Коли діти не слухались, вона з ними співала — і це спрацьовувало.

У дитячому садочку ми створили хор «Віночок», але не задля того, щоб виступати чи стати артистами, а для того, щоб змінити світ на краще, наш маленький світ. Хоча одне іншому не заважає — ми триразові лауреати міського фестивалю «Квітучі барви таланту». А ще хор об’єднує і запобігає педагогічному вигоранню. Також це і виховний аспект. Ми дітей вчимо співати, а тут вихователька стала і сама заспівала. І ще й як заспівала!

— А як виникла ідея створити хор?

— Усе почалося з того, що на одному з днів народжень я заслухалась, як гарно співають дівчата-працівниці, до сліз на очах, до мурашок по тілу: «Дівчата, як ми гарно співаємо! Може, створимо хор працівників?». Усі послухали, посміялися і забули. Минає рік — а думка мене все-таки не покидає. Запропонувала музичному керівнику прослухати всіх працівників, хто як співає. Вона мене теж одразу серйозно не сприйняла, думала, що я пожартувала. Я їй жартом відповіла: «Так мені що, наказ видати?». Через тиждень приходить музкерівник зі словами, що люди не уявляють, як можна поєднати багато роботи з дітьми та співи. Добре, наступну п’ятихвилинку розпочинаємо із розспіву: до, ре, мі, фа, соль, ля, сі. І визначились із розкладом.

Багато хто хотів співати, але соромився. Інші переживали, що не встигатимуть з роботою. Але ми знаходили півгодинки і проводили репетицію. І першу пісню нашого хору «Віночок» ми презентували на нашому святі «Водограй», це була генеральна репетиція. Потім виступали в Будинку вчителя. Далі був випускний у садочку, на якому батьки наші плакали. Щоправда, через деякий час так склалися життєві обставини у музкерівника Світлани, що вона звільнилася. І зараз вона в Івано-Франківську викладає в музичній школі. Але колеги, музкерівники Аня та Віра, підтримують цю традицію, майже щовівторка ми збираємось заспівати душею, підтримуємо голосовий апарат у належному стані, запобігаємо професійному вигоранню.

— Відкрийте секрет, як вам удається налагоджувати спілкування з батьками?

— Між батьками та працівниками садочка має бути довіра. Ми залучаємо батьків до спільної виховної роботи, робимо їх своїми партнерами завдяки спільним справам: поліпшення матеріальної бази садочка, проведення батьківських зборів, конференцій, місячників із благоустрою. Гарною традицією стало проведення щорічного фестивалю творчості дітей та дорослих «Водограй», де вихованці, батьки, випускники, працівники мають можливість виступити в номінаціях «Художнє слово», «Пісенний вернісаж», «Танок», «Спортивно-хореографічна композиція», «Гра на музичних інструментах».

У нас є «Правила для батьків», які ми розробили на основі питань, які найчастіше ставлять батьки. Наприклад, уранці вихователю треба зосередити всю увагу на роботі з дітьми, тому не завжди є час вислухати маму чи тата когось з вихованців, які також поспішають на роботу чи у справах. Щоб уникнути непорозумінь, ми пропонуємо усі проблемні питання вирішувати під час повернення дитини додому, зазвичай це після 17.00. Або в інший зручний час для обох батьків і педагога. Я також відкрита до батьків і готова вислухати їх і максимально допомогти.

— А були якісь цікаві випадки співпраці з батьками?

— Випадків чимало, що не день, то випадок. Одного дня, приймаючи до садочка дівчинку з незвичайним іменем Рошан, я поділилась з її мамою, що маю мрію створити куточок у малюнках для батьків і дітей, щоб, очікуючи своєї черги до кабінету директора, діти не нудились, а батьки не сварили дітей за те, що вони бігають. А вона каже: «У мене якраз батько мультиплікатор-художник, він колись її школу розмалював». Але наголосила, що батько — творча людина, і якщо йому щось не сподобається, він не буде цього робити. Я не знала, як виглядає ця людина, але коли до мене у кабінет зайшов чоловік у береті, з борідкою, то зрозуміла, що то він. Ми поговорили, я поділилась своїми думками і він пішов, нічого не пообіцявши.

Минув місяць. Я розчарувалася, подумала, що, напевно, не надихнула людину своєю ідеєю. Але несподівано приходить пан Андрій вже з ескізами. І через деякий час приступив до роботи. Коли починав малювати, він поставив завісу, щоб йому ніхто не заважав. Але ж діти цікаві, вони починали заглядати. І коли вже можна було підійняти завісу, художник залюбки спілкувався з дітками і показував, як він малює. Відтоді наш садок має ексклюзивне полотно, виконане у техніці «гобелен». Усі були щасливі, адже там у нас і дітки намальовані, і нотки, і народні вислови, туди ми і фотографії наклеїли. Відтоді минуло дев’ять років, а малюнки й досі зачаровують дорослих і дітей, адже зроблені творчо і з любов’ю.

— На сайті Вашого закладу написано, що у Вас працює молодий, творчий і завзятий колектив. А чи існують проблеми з адаптацією молодих фахівців?

— Сумно, але молодь сьогодні не хоче йти працювати у дитячі садки. А якщо приходять, то відразу нарікають на зарплату. Але ж вони, коли вступали до вузу, знали про це… Та й практичних навичок у них недостатньо.

Коли приходить молодий вихователь, я передусім раджу ознайомитись із традиціями нашого дитячого садка, програмами, за якими працює колектив, посадовими обов’язками. Також знайомлю з вихователем-методистом Валентиною, закріплюю наставника з-поміж досвідчених вихователів, пропоную спостерігати за роботою, підказую, на які моменти треба звернути увагу, а потім благословляю на самостійне плавання.

Одного разу прийшла до мене за направленням молодий спеціаліст, вихователь. І коли вона почала працювати з дітьми, то це був жах. Методист у розпачі, розповідала, що діти її не слухають, вона розгубить дітей. Парадокс: усі документи на право працювати є, але немає головного — контакту з дітьми, уміння організувати дітей, володіння методами та прийомами на практиці. Ми з нею багато спілкувалися, я приходила у групу безпосередньо та показувала, як створити ігрову ситуацію, як треба спілкуватися, якими словами звертатись до дітей, якою силою голосу говорити, як тримати в полі зору всіх дітей. Тобто я провела майстер-клас. Беріть і наслідуйте!

На наступний день кажу методисту, щоб вона поспостерігала і, якщо потрібно, допомогла. Почали батьки скаржитись, бо той незаплетений, той подряпаний, у того ще якісь проблеми. Я запропонувала цій молодій виховательці залишатися у вільний від роботи час і вчитись працювати над своєю майстерністю. Діти не повинні і не можуть чекати, не повинні травмуватись морально і фізично від невмілих дій педагога. Через тиждень приходить до мене батько цієї виховательки і каже, на якій підставі я примушую його доньку залишатися після роботи і що їй повинні за це платити. У нас відбулася відверта розмова, де я попросила молодого вихователя у присутності батька розповісти про все: як вона працює з дітьми, з якими претензіями до неї звертаються батьки, яку допомогу надають колеги-вихователі. Але вихователь не змогла подолати труднощі. От такі люди йдуть.

Хоча є інша сторона. Специфіка дитячого садка полягає в тому, що помічник вихователя повинен допомогти вихователеві у проведенні занять, свят тощо. Саме у такі моменти я бачу, відчуваю покликання людини. Придивляюсь, даю певні творчі завдання, цікавлюся про ставлення до професії вихователя. Під час виробничої необхідності я беру на себе відповідальність і переводжу за згодою на вихователя за умови подальшого вступу у педагогічні заклади для навчання. Хоча і не маю на це законних підстав. Іншого шляху немає, і я не одна така.

Радості немає меж, коли такі люди поповнюють родину дошкільників-педагогів. Адже такі педагоги не втечуть, адже вони цю професію побачили з непривабливої сторони. На щастя, наш колектив викохав трьох педагогів. Але вони пішли на комерційну основу навчання, та не всі мають на це можливість… Якби законодавчо були прийняті закони, які давали б змогу таким категоріям людей, за клопотанням трудових колективів, вступати на пільгових умовах і навчатись за скороченим терміном, це вирішило б проблему вакансій та плинність кадрів, принаймні у Києві. Можливо, в інших регіонах такої проблеми немає, але в нас дошкільна система потребує реанімації, з погляду фахової підготовки.

— Як гадаєте, Вашим дітям пощастило, що їхня мама вихователька?

— Я мати двох дітей: сина Олексія і донечки Марійки. Вони вже дорослі. Є такий вислів «сапожник без сапог». Був такий досвід, що я вимушена була забрати сина із садочка і перевести в інший. Також у свій час я не мала можливості бути присутньою на змаганнях, концертах своїх дітей, тому що в цей час займалася з іншими дітьми. А моїм дітям так не вистачало маминої присутності, підтримки.

Сьогодні, будучи керівником, я завжди намагаюся знаходити можливість без шкоди для вихованців садочка, щоб відпустити працівників садка, коли їм треба піти на урок, на свято до своїх дітей. Я це пройшла, і на своєму рівні можу це виправити. Діти не винні, що їхні батьки обрали таку професію…

Якось я була на шкільних зборах у своїх дітей. І вчителька сказала: «У мене немає любимчиків. Що діти співробітників, що всі інші — для мене однакові». І потім я себе зловила на думці, що не варто було їй такого казати. Дітям педагогів треба приділяти більше уваги, головне — не за рахунок гарних оцінок. Їхні батьки на роботі приділяють увагу іншим дітям, а вдома в них вже сил на своїх дітей не вистачає. Це не правда, що педагог на 100 % і на роботі, і вдома. На роботі вихователь віддає свою любов, а вдома — трішечки менше, або навпаки. І я своїм колегам-вихователям раджу, віддати трішечки більше любові дітям співробітників, адже їхня мама-педагог віддає своє тепло, свою любов іншим дітям.

Підготувала Галина Харук.

 

Дитячий садок, №21, листопад 2014

dsg-2014-021-cv-1

 

Зміст: Позитивне мислення. Цікаво. Людина з великої літери. Надія Жук, Тетяна Кравченко. Віршовані форми на заняттях із англійської мови. Серафіма Школьнік,Тетяна Бесшапошникова. Що побачила Даринка в бабусі в селі. Музична пальчикова гра для дітей 3—5 років. Людмила Демчук, Людмила Кирильченко. Степ-аеробіка в дошкільному закладі. Людмила Демчук, Людмила Кирильченко. Здорові, сильні, спритні. Заняття з використанням степ-платформ для дітей старшого дошкільного віку. Майя Молочко. Авторські ігри з пізнавального розвитку дитини. 5 креативних ідей для створення годівнички. Вплив медіа на дитину дошкільного віку. Повідомлення для батьків вихованців. Як діти різного віку сприймають телевізор? Лариса Дегтяренко. Напружені ситуації у педагогічній діяльності. Ірина Нагорная. Скриня золотих монет. Важливі дати зими. Конкурс.

Вкладка «Логопедія»: Любов Шайгец. Пригоди з птахами у лісі. Заняття у старшій групі. Олена Коляда. Інтерактивні ігри. Світлана Кравченко. Співпраця логопеда і сім’ї. Семінар-практикум з елементами тренінгу.

Книжка 2015: Різновікова група в ДНЗ

Дитячий садокп

Складні проблеми — легке вирішення! Найочікуваніше видання 2015 року серед педагогів-дошкільників! У збірнику зібрана вичерпна інформація про різновікову групу дошкільного навчального закладу як типову модель інтегрованої групи. Найскладніші виховні завдання тепер можна вирішити успішно! Допоможіть дитині з легкістю подолати перехід від системи «дитина — дорослий» (в умовах сім’ї) до системи «дитина — дитина» (в умовах ДНЗ). Навчіть дітей уважно ставитися до старших, турбуватися про менших, набувати комунікативні навички. Цей збірник допоможе вихователеві перетворити недоліки різновікових груп на переваги: взаємовиховання, взаємонавчання, способи та можливості об’єднання дітей із різними фізичними та розумовими можливостями, інтересами, знаннями, уміннями тощо. Поспішайте замовити! Тираж обмежений! Замовляйте книжку за телефонами: (044) 284-24-50, (067) 408-84-73

Конкурс для вихователів дитячих садків «Наша група найкраща»

Конкурс для вихователів дитячих садків

«Наша група найкраща»

Кожен вихователь — це насамперед особистість, яка прагне не лише відтворювати раніше набутий досвід, а й генерувати нові ідеї і втілювати їх. Справжній педагог, набираючи нову групу дошкільнят, прагне створити щось неповторне, те, що пам’ятатимуть крізь роки. І напевно доказом того, що всі зусилля не були марними, стануть слова з уст батьків чи самих вихованців «Наша група найкраща». А щоб доказати свою першість, багато не треба — просто візьміть участь у конкурсі, який 01 грудня 2014 року розпочинається в газеті «Дитячий садок». Участь у ньому можуть взяти вихователі ДНЗ (самостійно або разом із помічниками) будь-якої вікової групи.

Для участі потрібно надіслати:

1. Представлення своєї групи: назва групи, історія, досягнення. Обсяг — до 2 сторінок друкованого тексту + фото. Спробуйте описати в матеріалі, чому Ваша група є найкращою, чим вона відрізняється від груп в інших закладах, що унікального Ви втілили, чим найбільше пишаються батьки Ваших дітей, які таланти Ви розкрили в дітях тощо.

2. Презентацію свого досвіду роботи в групі (на вибір):

• конспекти занять, свят;

• творчі проекти;

• майстер-класи;

• робота з батьками;

• співпраця з логопедом, психологом;

• оформлення групової кімнати;

• інше.

3. Копію або скановані версію квитанції передплати газети «Дитячий садок» на 2015 рік, терміном від півроку. Матеріали приймаються до 01 травня 2015 року. А також ви додатково можете взяти участь в Інтернет-голосуванні за приз глядацьких симпатій. Для цього зніміть відеоролик до 3 хв або створіть презентацію до 20 слайдів з представленням своєї групи. Голосування за найкращу групу буде проводитися на сайті видавництва.

Вимоги до конкурсних робіт

1. Текстові матеріали подаються українською мовою у друкованому та електронному вигляді. Фото надсилайте окремими файлами (не в текстовому документі Microsoft Word).

2. До матеріалів слід додати заповнену заявку із зазначенням усіх необхідних елементів (прізвища, імені, по батькові, місця роботи, посади, домашньої адреси, контактного телефону, електронної адреси.

3. Посилання на використану літературу обов’язкове.

Важливо!

1. Автори робіт, надісланих на конкурс, погоджуються з правом використання їхніх матеріалів повністю або частково в газетах, книжках видавництва «Шкільний світ».

2. Надіслані на конкурс роботи авторам не повертаються.

Конкурсні роботи можна надсилати на адресу:

Редакція газети «Дитячий садок», вул. Тимірязєвська, 2, м. Київ, 01014 або на електронну пошту: sadok.1veresnya@gmail.com

Не забудьте на конверті та в темі листа ставити позначку «На конкурс». Підбиття підсумків, нагородження переможців та лауреатів конкурсу відбудеться у вересні 2015 року.

Відзнаки конкурсу:

• кращі роботи відзначаються спеціальними дипломами трьох ступенів та подарунками.

• роботи переможців будуть опубліковані на шпальтах газети «Дитячий садок» протягом 2015—2016 рр.

Для отримання додаткової інформації:

kharuk_h@osvita.ws, 093-22-99-189 (Галина)

Дитячий садок, №17, вересень 2014

dsg-2014-017 Зміст: Без права на помилку. На їхні малюнки і листи чекають військові. До дітей з любов’ю і піснею. Марина Лебідь, Оксана Чекстере. Кольоротерапія. Марина Лебідь, Оксана Чекстере. Світлова пісочниця. Розвиток творчих здібностей та графомоторних навичок. Лариса Шуляк. Ознайомлення дошкільнят із творами живопису. Рекомендації для вихователів. Тетяна Дарчук. Педагогічна спадщина Василя Сухомлинського. Освітньо-виховна робота з дітьми старшого дошкільного віку. Любов Сорокіна. Краса навколишнього світу. Нічне місто. Майстер-клас. Аплікації з геометричних фігур. Віта Кондратюк. Дитина очима батьків. Картки для батьків. Малюнок неіснуючої тварини. Психодіагностика дошкільників.

Властивості

Кількість місяців передплати

12, 06, 03, 01

Огляди

Відгуки відсутні.

Лише зареєстровані клієнти, які купили цей товар, можуть публікувати відгуки.

Вам також може сподобатися…