91830
shj (1)shj (2)shj (3)shj (4)

Школа

70,03 грн.

Передплатний індекс – 91830

Передплата на ДП Преса

Періодичність виходу – 1 раз на місяць.

Обсяг номера — до 96 сторінок.

Мінімальний термін передплати – 1 місяць

e-mail: journal-shj@osvitaua.com

Немає в наявності

Артикул: 91830 Категорія:

Опис товару

«Школа» — це популярне українське інформаційно-методичне видання, без якого не обійдеться жоден освітянин. Це журнал для вчителя — майстра своєї справи чи початківця, мешканця мегаполісу чи сільського регіону, фізика чи філолога. У «Школі» всебічно висвітлюється шкільне життя, а героями статей є усі учасники шкільного процесу — директори, заступники директорів, учителі, школярі та їхні батьки.

Разом із «Школою» ви будете знати, як знайти спільну мову з дітьми та відновити сили після важкого дня. А науково-практичні матеріали допоможуть якісно підготуватися до проведення уроків. Читайте «Школу» і будьте завжди на висоті!

Анонси та новини видання

Булінг у школах як чинник психічного нездоров’я

Нині тема агресії та насильства в суспільстві відчутна особливо гостро. Та, на жаль, існує територія, де агресія може існувати повсякденно. І територія ця зветься школою. Діти є найчутливішою групою, яка дуже добре відображає зміни, що відбуваються в сучасному соціумі. Коли «раптом» виявляється, що нове покоління, менш людяне й більш жорстоке, то ми, дорослі, мусимо чесно відповісти собі на запитання — що ми повинні були б, могли б і досі не зробили, щоб діти не ставали такими? Оскільки школа має вагомий вплив на дитину впродовж 12 років, а також те, що значна частина психічних дефіцитів виникає саме в стінах школи, спробуємо дослідити причини нездорової атмосфери в закладах освіти, що дають змогу «процвітати» виявам насильства, цькуванню та дискримінації.

Школа як дзеркало суспільства

Основними важливими системами, які беруть участь у розвитку дитини, є родина й педагогічне середовище. Нездорова атмосфера деяких шкіл дає можливість «процвітати» булінгу (від англійського — хуліган, забіяка; залякувати, задирати, мучити), який негативно впливає на здатність дітей до навчання, на їхній психологічний та психічний стан.

За даними різних джерел, у світі систематичного приниження зазнають від 2 до 15% дівчаток та 6—27% хлопчиків. Ситуації цькування дітей у Японії та Ірландії зареєстровані навіть у дитячих дошкільних закладах. За даними британських вчених, у дітей, що зазнавали шкільного цькування з боку однокласників, приблизно удвічі вищий ризик виявів у підлітковому віці психотичних симптомів, ніж у тих, над ким однолітки не знущалися.

Школа — це головний майданчик, на якому відбувається «практика дорослішання». Разом із тим школа — це потужне, з ефектом сонячної батареї, дзеркало соціуму. Дивись на реалії та проблеми школи — впізнавай такі самі — тільки суспільства. Проте хвиля насильства, яка накотилася на школи, все-таки не є суцільною, а має певні локальні сплески, які, напевно, значною мірою пов’язані з людським фактором та загальною атмосферою освітнього закладу.

Є група досліджень, присвячених психологічному клімату школи (С. Ugurlu, М. Mudurlugu, I. Mufettisligi, А. В. Петровський, В. В. Шпалинський), у яких шкільну культуру розглядають як важливий чинник забезпечення продуктивного психологічного клімату та організаційного розвитку школи. У дослідженнях використовували методи напівструктурованого інтерв’ю та контент-аналіз документів.

Характеристика шкільної культури, за оцінками вчителів, визначалася за такими параметрами: особиста автономія, емоційна та інструментальна підтримка з боку адміністрації школи та колег, умови для розвитку ідентичності, впевненості в собі, конфліктність, толерантність тощо. Результати досліджень показали, що саме ставлення керівника освітньої установи до вчителів є основним чинником, що визначає соціально-психологічний клімат освітнього закладу, незалежно від соціально-економічного рівня школи.

Результати досліджень також показали, що рівень шкільної культури здійснює суттєвий вплив на уяву вчителів про можливості та шляхи розвитку освітнього закладу. Результати цього дослідження вкотре показують, що освітня система має проблеми зі спеціальною підготовкою менеджерів системи освіти, насамперед — директорів шкіл. Як центральну ланку їхньої підготовки виділяють вміння ухвалювати рішення в умовах невизначеної ситуації, що постійно змінюється.

В іншій роботі дослідників N. Meyer-Adams та Вradley Т. Conner проведено детальний аналіз взаємозв’язку між психолого-соціальним середовищем школи та розповсюдженістю й видами булінгу, які або формують відповідне середовище, або є результатами такого середовища. Результати проведеного дослідження підтверджують ідею про те, що як цькування, так і віктимізація негативно впливають на сприйняття учнями психолого-соціального середовища в школі.

Це, своєю чергою, провокує агресивну реакцію у відповідь (діти можуть принести в школу зброю) чи спонукає школярів пропускати заняття, рідше з’являтися в школі. Така поведінка негативно впливає на успішність школярів та їхній психологічний стан.

Що таке булінг?

Девід Лейн та Ендрю Міллер визначають булінг як тривалий процес свідомого жорсткого ставлення, фізичного й (чи) психічного з боку однієї дитини чи групи до іншої дитини чи дітей. За цим стоїть не тільки й не так нерівність фізичних сил, як дисбаланс влади.

Булінг може бути виявом різноманітних видів агресії, але частіше він виявляється в опосередкованій формі, ніж у прямій. Найімовірніше, саме тому булінг так довго тікав із поля зору дослідників агресії. Адже пряму агресію видно всім, вона є соціально осудливою.

Результати опосередкованої агресії жертві не завжди вдається довести — агресори можуть її заперечувати (говорити, що нічого не відбувається, що ображений сам спровокував події тощо), видавати за щось інше (випадковість, помилку самого потерпілого і т. д.), приховувати свою причетність до агресії.

Булінг спрямований на найбільш особисті, вразливі місця жертви, і тому серйозність удару, що завдається, важко пояснити стороннім. Булінг особливо характерний для підлітків і завжди спрямований проти одних і тих самих дітей. Вияв цькування в групах середнього та старшого підліткового віку можна пояснити з переважанням у дітей цього віку орієнтації на поведінку та думку ровесників і зниження авторитету дорослих — сім’ї, педагогів.

Однак булінг спостерігається й у дошкільному, й у молодшому шкільному віці. Це можна пояснити тим, що в дошкільному закладі формується певна соціальна ієрархія в процесі конкуренції за кращі іграшки, ігрове місце, рольову позицію в ігровій діяльності, а в молодшій школі — за допомогу в освітній діяльності, симпатію вчителів та популярних ровесників.

У віці 5—7 років діти вже вправно практикують стратегії агресії, примирення, втручання в агресію, перебування на стороні агресора чи жертви, а також маніпулюють поведінкою однолітків. Усі школярі 8—10 років вміють користуватися засобами булінгу, хоча близько 40% дітей рідко їх застосовують. Водночас частина дітей — близько 13% — активно використовують цькування.

Найбільше розповсюдження (близько 40%) серед дітей мають вербальні знущання. Вони найбезпечніші для жертви й залишаються безкарними для агресора. На другому місці (по 20% кожен) розташовані фізичні знущання та моральне пригнічення. На останньому місці (близько 15%) — заборони та ігнорування (остракізм).

Учасники булінгу

Під час переходу з початкової школи в середню булінг переважно слабне. Але в деяких дітей агресивність є стійкою особистісною рисою, яка з віком змінює лише свою форму вияву. Зрозуміло, що ця риса сформувалася в родині й несе в собі відбитки специфіки сімейної системи виховання. Але нас цікавить інший аспект проблеми.

Як і будь-яке складне явище, булінг не має ні однозначного пояснення, ні універсальних способів подолання та попередження. Одні вчені вивчають переважно індивідуальні, особистісні риси нападників та їхніх жертв; інші — соціально-психологічні процеси розвитку булінгу (як одна дитина робить своєю жертвою іншу); треті — макро- та мікросоціальні закономірності відповідних груп та спільнот (чому одні школи та колективи більше сприяють цькуванню, ніж інші).

Якщо розглядати булінг як драму відторгнення, то, як у кожній драмі, тут існує чіткий розподіл ролей. У ситуації цькування завжди є ініціатори, їхні жертви і, звичайно, переслідувачі — основна частина дітей, які під керівництвом зачинателів здійснюють булінг.

Деколи в класі є нейтральні спостерігачі. На жаль, вони мало чим відрізняються від переслідувачів, бо своїм мовчанням заохочують процес цькування. Цих спостерігачів можна вважати співучасниками шкільного пресингу. Адже саме для них «стараються» булери наперекір власній безпеці.

Варто зазначити, що одним із різновидів сучасного цькування у школі є кібербулінг — коли в Інтернет викладають відеоролики зі сценами знущання. Частіше за все це роблять саме спостерігачі, що знімають процес на камеру мобільного телефону.

Процес розподілу ролей починається дуже рано. Вже в 2—3-й чверті 1-го класу стає зрозуміло, хто став вигнанцем у класі, а хто є ініціатором цькування. Хлопчики бувають ініціаторами булінгу як хлопчиків, так і дівчаток, а дівчатка частіше за все нападають на дівчаток. У випадку цькування хлопчика вони або підтримують загальну думку, або починають захищати вигнанця.

У своїй книзі «Булінг у школі: що ми знаємо і що ми можемо зробити?» норвезький психолог Дан Ольвеус визначає типові риси учнів, схильних ставати булерами (ініціаторами):

  • вони відчувають сильну потребу владарювати та підпорядковувати собі інших учнів, досягаючи так своїх цілей;
  • вони імпульсивні та легко переходять до гніву;
  • вони прагнуть за будь-яку ціну бути в центрі уваги;
  • вони часто поводять себе агресивно та з викликом щодо дорослих, зокрема батьків та вчителів;
  • вони егоцентристи, що не вміють співчувати навколишнім, ставити себе на місце інших;
  • вони звикли ставитися до навколишніх із почуттям зверхності, розділяючи всіх на «своїх» та «чужих» (такий снобізм відповідно декларує їхня сімейна система виховання);
  • вони максималісти, які не хочуть іти на компроміси (це особливо виявляється в підлітковому віці);
  • якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших хлопчиків.

Отже, ініціаторами цькування є кілька осіб, решта є їхніми послідовниками. Що ж спонукає дітей до цієї ролі? Більшість дітей зазнають так званого почуття зграї. Не задумуючись, вони беруть участь у загальному дійстві, не цікавлячись почуттями жертви; деякі роблять це з надією звернути увагу на себе лідера класу; деякі долучаються до цькування від нудьги, задля розваги; частина дітей активно принижують вигнанця зі страху виявитися в такому самому становищі або не відважуються піти проти більшості.

Незначний відсоток переслідувачів у такий спосіб стверджуються, беруть реванш за свої невдачі в чомусь. За результатами німецького дослідження (Wolke et al 2000), діти, схильні до прямого булінгу, часто страждають синдромом гіперактивності, низькою соціабельністю, мають проблеми в спілкуванні з ровесниками.

Тоді як булери, що використовують непрямі тактики пригнічення та залякування або так званий макіавелізм (здатність особи до маніпулювання поведінкою навколишніх для власної користі, здатність хитрувати, обдурювати, приховано нав’язувати іншим свою думку), характеризуються черствістю, низьким рівнем емпатії та холодним розрахунком.

Булінг та тривожність дитини

Цікавим є зв’язок між схильністю до булінгу й тривожністю. Його можна пояснити, виходячи з уявлень про агресивно-захисну поведінку, за якої особа, що відчуває загрозу для себе особисто й своєї життєвої ситуації, переадресовує тривожність у формі агресії на іншого, слабшого й беззахиснішого.

У дитини таку тривожність може породжувати несприятлива сімейна ситуація, оскільки саме родина в ранньому періоді розвитку дитини забезпечує основний рівень її довіри до світу. Російський психолог Анна Прихожан, досліджуючи тривожність у дітей та підлітків, виявила, що тривожність може прикриватися «масками» агресивності, залежності, апатії, надмірної мрійливості, нещирості та ліні.

Шкільну тривожність окремих учнів може породжувати навчальна неуспішність і заздрість до більш успішних учнів, які можуть створювати загрозу для статусу домінантних, але недостатньо когнітивно розвинутих дітей.

Під час тривоги спостерігається знижений рівень серотоніну в головному мозку, що, своєю чергою, корелює з агресивною поведінкою, оскільки до ефектів серотоніну належать заспокійлива, антитривожна й антиагресивна дія. Принижуючи більш обдарованих та неординарних учнів, агресори зменшують загрозу своєму статусу. Через нестерпні психологічні умови батьки часто переводять жертв булінгу в інший клас чи школу. Це може позбавити агресорів тривоги, спричиненої статусом, та відновити відповідний рівень серотоніну.

Переважно булери намагаються діяти в момент, коли їх не бачитьється до дошки чи занурюється у свої записи, тим самим провокуючи жертву на дії у відповідь, які вже можуть бути помітні вчителю. У результаті для педагога ситуація має вигляд порушення дисципліни з боку дитини, яку цькують, і саме остання може вторинно постраждати через покарання ще й із боку вчителя. Це подвійний виграш для агресора.

Жертви булінгу часто й самі не схильні повідомляти класному керівнику чи батькам про цькування внаслідок залякування агресорами та розповсюджування ними негативних установок про ганебність бути «ябедою», «шісткою», «стукачем».

Отже, типові жертви цькування мають такі риси:

  • вони лякливі, чутливі, замкнуті та сором’язливі;
  • вони часто тривожні, не впевнені в собі, нещасні та мають низьку самоповагу;
  • вони схильні до депресії й частіше за своїх однолітків думають про суїцид;
  • вони часто не мають жодного близького друга й успішніше спілкуються з дорослими, ніж із ровесниками;
  • якщо це хлопчики, вони можуть бути фізично слабшими від своїх однолітків.

Вимальовується така динаміка взаємодії ініціатора цькування та жертви. Агресор, володіючи відповідною інформацією, може зіпсувати недорогу за ціною, просту, але індивідуально важливу для дитини річ чи придумати не дуже образливе на перший погляд прізвисько, яке буде боляче зачіпати саме цю дитину.

Якщо дитина, яку цькують, наважиться поскаржитися старшим, то їй, найімовірніше, скажуть: «Не звертай уваги, це дрібниці, є серйозніші проблеми». Для жертви пояснити, чому ці задирання були настільки важливі для неї — те саме, що відкрити інтимну інформацію про себе контрольним органам, ще раз себе «підставити».

Наслідки від булінгу для жертви

Булінг має травмувальний вплив на жертву. Цей ефект підсилюється ще й завдяки тому, що цькування часто залишається непоміченим учителями та батьками, а жертва відчуває свою беззахисність. Результатом стає емоційна дестабілізація та деморалізація дитини. Умикаються захисні механізми поведінки, що відволікають жертву від основної діяльності (навчання, побудови стосунків).

Хронічний стрес призводить до ослаблення дитини як реального чи потенційного конкурента аж до фізичного усування — через хворобу, суїцид чи вихід із групи (наприклад, зміна школи). Болісність переживання булінгу для його об’єктів полягає в тому, що, якщо цей процес активно чи пасивно підтримує група, то він стає формою групового остракізму (цькування когось, чогось, різкий осуд чого-небудь — прим. ред.), позбавлення соціальної та фізичної підтримки, «вигнання з племені», що в еволюційному минулому людини було практично рівносильним смерті.

Варто окремо відзначити ще одну категорію жертв цькування, які останнім часом привертають дедалі більшу увагу. Це так звані провокативні жертви. Часто це діти, які мають труднощі з навчанням, і ті, що мають розлади уваги та гіперактивності.

Хоча ці діти за природою не агресивні, але їхня поведінка часто викликає роздратування багатьох однокласників та й учителів. Це робить їх легкою здобиччю та жертвами цькування й сприяє закріп-ленню соціально невигідних психологічних рис та стилів поведінки.

Відповідно до виховних стратегій та терапевтичних методик вважалося, що в ситуаціях, які стосувалися дражніння, основною тезою дотепер була рекомендація ігнорування задираки. Водночас в Інтернеті часто першою порадою з подолання цькування є використання жорстких заходів.

«Задираки звикли до жорсткого спілкування і м’яких методів не розуміють, — цитата у блозі, — вони визнають силу. Силу фізичну чи інтелектуальну». Але чи завжди сила розуму відчуває себе силою й «має кулаки»? Згадаймо образи «ботанів» у ЗМІ? Отож, виходить, без «кулаків» у теперішній школі, зважаючи на світ дорослих, не вижити?!

І що в цьому випадку робити з тезою під час виховання майбутніх чоловіків «Не піднімай руку на дівчину»? Напевно тепер варто уточнювати: «...але для захисту власної честі та гідності можна»?!

Булінг і вчитель

Тепер поговоримо про педагога. Цікавою щодо цього виявилася стаття А. І. Авер’янова «Школьный буллинг в воспоминаниях студентов МГПИ», у якій автор проаналізував, який досвід щодо булінгу мали в шкільні роки сучасні педагоги. Під час дослідження було опитано 97 осіб, 80% з яких — жінки.

Як виявилося, 78% респондентів стикалися із цькуванням, 29% опитаних безпосередньо брали участь у ньому. Водночас жертвами булінгу себе вважали трохи більше ніж 10%, у ролі ініціаторів виступали 3%, а от в обох ролях побувало близько 16%. Отож, було встановлено, що майже кожен третій педагог безпосередньо на собі відчув шкільне насильство.

Серед причин шкільного цькування були такі: зовнішній вигляд (45,4%), успішність у навчанні (дуже висока чи дуже низька — 14,4%), матеріальне становище (9,3%), національність (8,2%).

Яких засобів вживали педагоги, коли були дітьми, щоб дати раду боулінгу? 22% респондентів давали здачу, 14,4% — жалілися батькам, 9,3% дружили із сильними дітьми. Водночас 24% ніяк не реагували, переживаючи проблему цькування наодинці. Особливо варто відзначити, що лише 4% опитуваних звернулися по допомогу до вчителя.

Можна уявити, який би цей показник був сьогодні, за теперішніх реалій довіри до вчителя. Причини ж низької довіри до вчителів можна бачити в такому: педагоги, які свого часу не відреагували на насилля над ними, продовжують його транслювати, працюючи в школі. У них є на це відмовка, мовляв «у наш час це теж було, нічого страшного, усе колись минає».

До того ж, у 24,7% (а за деякими джерелами 47%) саме вчителі були ініціаторами булінгу. Булери можуть подобатися педагогам через те що вони впевнені в собі, симпатичні, екстравертні, краще розвинені фізично. Жертви, навпаки, інтравертні, невпевнені в собі, часто більш дистанційовані від вчителів.

Часто педагоги не знають, що реально робити в ситуаціях насилля, тому роблять вигляд, що нічого не відбувається, чи вони нічого не бачать. Корпоративна культура школи часто не залишає можливості вчителю «вигребти сміття з хати». Враховуючи українські реалії виживання, фаховість педагогічного середовища, на жаль, з роками не покращується, і дедалі більше випадкових людей без особливого бажання інвестувати у свій розвиток стають менторами українських дітей.

Вказані тенденції пов’язані не так із бідністю та соціальною невлаштованістю країни, як із рабською звичкою суспільства терпіти свавілля та насильство.

Антибулінгові програми у світі

Найефективніша антибулінгова програма була ініційована норвезьким психологом Даном Ольвеусом у Норвегії в місті Берген близько 20 років тому. Вона ґрунтується на 4 основних принципах створення шкільного та домашнього середовища, які характеризуються:

  • теплом, позитивною цікавістю та незаангажованістю дорослих;
  • твердими рамками та обмеженнями недопустимої поведінки;
  • послідовним використанням некаральних, нефізичних санкцій за недопустиму поведінку та порушення правил;
  • наявністю дорослих, що виступають як авторитети та рольові моделі.

Програма функціонує як на шкільному, класному, так і на індивідуальному рівнях. Її головна мета — змінити «структуру можливостей та нагород» булінгової поведінки.

Як інструментарій для шкільного середовища варто згадати програму ще одного норвезького психолога Е. Роланда. Серед її основних стратегій: ефективне читання та обговорення в класі оповідань чи історій про ті чи інші факти насилля; опис учнями в невеликих творах того, що, на їхню думку, відчувають жертви насилля; організація рольових ігор, у яких відтворюють поведінку булера та жертви; обговорення проблематики насильства на класних зборах.

Але основною фігурою в антибулінгових шкільних програмах у системі дорослих, зрозуміло, залишаються батьки. На жаль, недостатньо вивченою є проблема сприйняття цькування батьками дітей, що втягнуті в нього. У статті J. L. Sawyer, F. Mishna, D. Pepler, J. Wiener (The Safe School Questionnarie — Pepler, Connolly, Craig, 1993) вказано, що на основі глибинного інтерв’ювання батьків, чиї діти за Опитувальником шкільної безпеки були ідентифіковані як жертви цькування з боку однолітків, було проаналізовано такі теми:

  1. Як батьки розуміють, що таке булінг, і як вони розпізнають відповідну поведінку?
  2. Які реакції батьків на те, що їхня дитина ідентифікує себе як людину, над якою знущаються?
  3.  Наскільки батьки обізнані, що їхня дитина була свідком булінгового інциденту?
  4. Як батьки описують вплив віктимізації на їхню дитину?
  5. Гендерні відмінності.
  6. Як батьки пропонують реагувати на булінг?
  7. Складнощі стосовно виявлення цькування.

Результати цього пошукового дослідження показали, що розуміння, сприйняття та концептуалізація цькування батьками мають основне значення і для досліджень, і для здійснення психологічної допомоги в цій сфері.

Що ж стосується сімейних чинників ризику булінгу, то ними можна ввжати: відсутність батька, депресивний стан матері, насильство в родині. Діти звикають поводити себе агресивно стосовно слабших, спостерігаючи повсякденне життя своєї сім’ї. Часто булерами стають діти, яких батьки навчають домінантній поведінці, пригнічуванню інших у відстоюванні власних інтересів.

Діти, які потерпають від батьківської жорстокості та психопатії, є покинутими, позбавлені материнського тепла й ніжності, також часто стають агресорами. Як пише Дан Ольвеус, «маленький хлопчик, який не отримав любові й ласки від матері, але має велику свободу поводити себе як йому заманеться, не обтяжений чіткими уявленнями про норми й правила застосування агресивної поведінки, має більше шансів перетворитися на агресивного підлітка».

Одна з причин значного розповсюдження булінгу в сучасних школах — автономізація малої сім’ї в рамках суспільства, падіння росту народжуваності, коли в середньому на родину припадає по двоє й менше дітей. У громадах з розгалуженою мережею родинних зв’язків у межах однієї школи часто навчаються близькі й більш далекі родичі різного віку. Відповідно, й знущання над одним із них стає складним, оскільки жертву тут же захищає вся її рідня.

Перша національна програма з попередження та нейтралізації булінгу була розроблена й використана в Норвегії в 1983 році. Унаслідок цього, після навчання школярів прийомів втручання в цькування, булінг скоротився удвічі.

У цей же період антибулінгові програми почали розробляти й в інших країнах світу (переважно в Європі), тоді як у США науковці продовжували концентруватися на дослідженні програм із профілактики агресивної поведінки в школі.

Результати практичних тренінгів, що проводили в американських школах, свідчать, що в тих випадках, коли в жертви з’являється захисник серед однокласників, цькування практично завжди припиняється. Мета-аналіз 53 антибулінгових шкільних програм світу свідчить загалом про їх ефективність: зниження булінгу відбулося на 20—23% та віктимізації — на 17—20%.

Максимальної ефективності досягають під час одночасної роботи з булерами, жертвами та спостерігачами. Автори програм дійшли висновку, що для успішної боротьби з булінгом важливо не тільки проводити тренінги серед школярів, але й роз’яснювальну роботу серед вчителів і батьків. Крім того, результативність дій залежить від проведення міждисциплінарних досліджень. Адже нині відсутній або є поганим зв’язок між науками, що вивчають дітей і молодь, та між науками, що вивчають політику й суспільство. Формування безпечного шкільного середовища стає завданням для всього суспільства — вчителів, школярів, батьків, юриспруденції, політиків та інших.

Пускових механізмів для виявів жорстокості нині надто багато. Коли дитині не вдається забезпечити бажане, вона перетворюється або на жертву, або на агресора. Світова фінансова криза стала випробуванням не тільки для держав, а й для кожної сім’ї, у якій зростає дитина, стала іспитом для батьківства.

Часто можна почути, що жорстокість дітей формує не відсутність відповідної здорової політики в школі, а сім’я, телебачення, інтернет, вулиця. Та поки школа, батьки й держава будуть перекладати відповідальність одне на одного, страждатимуть діти. Діти стають агресорами не з власної волі, вони не «кайфують» від своїх жорстоких вчинків. Діти, як і дорослі, хочуть розуміння, захисту й любові. А коли не отримують — захищаються. Як можуть.

Використані джерела

  • Бутовская М. Л., Луценко Е. Л., Ткачук К. Е. Буллинг как социокультурный феномен и его связь с чертами личности у младших школьников. Этнографическое обозрение. 2012. № 5. С. 139—150.
  • Fekkes М., Pijpers F. I. M., Verloove-Vanhorick S. P. Effects of Antibullying School Program on Bullying and Health Complaints. Archives of Pediatrics and Adolescent Medicine. 2006. Vol. 160. № 6. P. 638—644.
  • Olweus D. Bullying at school: What we know and what we can do. Oxford: Blackwell Publishing, 1993.
  • Smith P. K., Pepler D., Rigby K. eds.. Bullying in schools: How successful can interventions be? Cambridge: Cambridge University Press, 2004.
  •  Аверьянов А. И. Школьный буллинг в воспоминаниях студентов МГПИ. URL: https://www.sworld.com.ua/index.php/uk/pedagogy-psychology-and-sociology-411/social-law-and-special-educational-psychology-411/11131-411-0635 (дата звернення: 05.06.2016).
  • Гриневич Л. Управління майбутнім. URL: https://dt.ua/EDUCATION/upravlinnya-maybutnim-_.html (дата звернення: 05.06.2016).
  • Кон И. С. Что такое буллинги как с ним бороться? URL: http://www.pseudology.org/kon/Zametki/ChtoTakoeBulling.htm (дата звернення: 05.06.2016).
  •  Кравцова М. М. Дети-изгои. Психологическая работа с проблемой. URL: http://ps.1september.ru/article.php?ID=200701318 (дата звернення: 05.06.2016).
  • Новикова Е. М., Базина О. А. Социальные исследования детей и молодежи. URL: http://psyjournals.ru/files/52273/jmfp_2012_2_n6_Novikova.pdf (дата звернення: 05.06.2016).
  • Поливанова К. И. Практика развития: взросление в современном мире. URL: http://psyjournals.ru/newchildhood/issue/56292_full.shtml (дата звернення: 05.06.2016).
  • Прихожан А. М. Формы и «маски» тревожности. Влияние тревожности на деятельность и развитие личности. URL: http://www.studmedlib.ru/ru/doc/ISBN9785929201677-SCN0013.html (дата звернення: 05.06.2016).
  •  Смирнова Е. Ю., Колагина Е. В. Отношение популярных и непопулярных дошкольников к сверстникам. URL: http://www.hr-portal.ru/article/otnoshenie-populyarnyh-i-nepopulyarnyh-doshkolnikov-k-sverstnikam (дата звернення: 05.06.2016).
  • Федунина Н. Ю., Сугизаки Э. Насилие в школе. Осмысление проблемы в зарубежных источниках. URL: http://psyjournals.ru/files/56563/jmpf_2012_3_n7_Fedunina.pdf (дата звернення: 05.06.2016).

Анжела Кігічак-Борщевська, кандидат медичних наук,

доцент кафедри психіатрії та психотерапії факультету післядипломної освіти

Львівського НМУ ім. Данила Галицького

журнал "Школа", №6 червень 2018

ВОЛОДИМИР ГОРОВИЦЬ: «Я НЕ ГРАЮ ОДНАКОВО»

Двадцяте століття можна сміливо назвати століттям визначних піаністів. Падеревський, Гофман, Рахманінов, Корто, Шнабель, Ріхтер, Рубінштейн, Гілельс — перелік можна продовжувати безкінечно… Але над усіма такими геніями як для простих шанувальників, так і музичних критиків височіє ще одне ім’я — Володимир Горовиць. Саме він має право вважатися символом піанізму XX століття. Він сів за фортепіано вже у 5 років, у 21 — виконав 155 торів. Його репертуар налічував 12 концертних програм, водночас як професіонали мали максимум 4. Він є володарем 25 премій «Греммі». Усе своє доросле життя він жив і творив у США.  Та більшість українців навіть і не здогадуються, що 25-кратний власник однієї з найпрестижніших музичних нагород світу родом із України — майбутній піаніст народився і виріс у місті Києві. Якось, граючи з англійським оркестром, Горовиць розлютився і сказав: «Я — українець, і покажу англійцям, що таке темп».

Нащадок багатої єврейської сім’ї

У світовій музичній енциклопедії Володимир Горовиць поданий як американський піаніст, проте майбутній віртуоз народився в столиці України 1 жовтня 1903 року. Донедавна місце народження українського генія не було достеменно відомо. У деяких джерелах вказано, що Володимир народився в місті Бердичеві (Житомирська область).

Проте сучасні дослідники, зокрема музикознавець Юрій Зільберман у київському міському архіві знайшов метричні книги київських євреїв, у яких ідеться про те, що вся родина Горовиців — Володимир, його брати та сестри, дядько Олександр і батько Самуїл народилися в Києві.

Батько музиканта, Самуїл Горовиць, був відомим та авторитетним київським інженером, вихідцем із багатої єврейської сім’ї. Горовиць старший заснував у партнерстві з німецькими бізнесменами дилерську фірму та займався продажем електричних двигунів та насосів. Після одруження на Софії Бодік партнером по бізнесу став його брат Олександр.

У родині Горовиців було четверо дітей: Яків, Григорій, Регіна та наймолодший — Володимир. Варто зазначити, що дослідження та матеріали, присвячені життю та творчості піаніста, з’явилися після 1925 року, коли Володимир переїхав у Західну Європу. Тому про київський період життя генія відомо дуже мало. Проте саме в Україні він здобув музичну освіту та сформувався як особистість.

Грати на фортепіано Володимир почав із п’яти років. Цим піаніст завдячує своїй матері, Софії Горовиць, уся родина якої була музичною — 12 братів та сестер мали професійну музичну освіту. Сама Софія 8 років навчалася в Київському музичному училищі в класі директора закладу, відомого на той час викладача-піаніста Володимира Пухальського. Саме до нього на прослуховування у 1913 році вона привела 10-річного сина Володимира.

У цьому ж віці Горовиць почав навчатися в Київській консерваторії у відомих піаністів Сергія Тарновського та Фелікса Блюменфільда. Однак коли хлопчику виповнилося 12 років, усі чомусь вважали, що він стане композитором, але ніяк не всесвітньовідомим піаністом.

Хоча завдячувати розвитку таланту він повинен не лише матері та викладачам, а й собі. Адже ще в десятирічному віці він, завдяки власній наполегливості, вивчив напам’ять усі твори Вагнера. До того ж, уже від початку музичної освіти піаніст не дотримував правил у техніці, манері гри, він обирав власний шлях, який згодом привів його до шаленої популярності.

Втратити, щоб знайти

За 7 років навчання в училищі та консерваторії Володимир Горовиць часто виступав на публічних концертах. До того ж, у 1917 році батько піаніста збанкрутував і родина втратила все, навіть фортепіано. Тому хлопець власними концертами заробляв на життя собі та своїй родині.

Володимир Горовиць завершив навчання в консерваторії у 1920 році. На випускному вечорі піаніст виконав надзвичайно складний і водночас цікавий твір — Третій фортепіанний концерт Рахманінова, з яким ще не один раз зіштовхне його доля.

Звичайно, першими слухачами майбутнього віртуоза були кияни, а також харків’яни та одесити. До 1925 року піаніст давав концерти по всьому СРСР. Разом зі скрипалем Натаном Мільштейном він виступав у Москві та Петрограді. Причому в його репертуарі було ні багато, ні мало — 10 сольних програм. Лише за рік піаніст дав близько 20 концертів у Ленінграді, де зіграв 155 творів.

Останній виступ піаніста на Батьківщині відбувся у 1925 році в залі Київської філармонії. Не прийнявши ідеології радянської влади, яка на той час остаточно закріпила свою владу, Володимир Горовиць вирішив виїхати за кордон. Потім він згадував, що такий крок дався йому нелегко. Адже в Києві залишилися родина та друзі. Горовиць сподівався, щойно він влаштується за кордоном, то забере до себе з Києва батьків. Утім, це так і залишилося в планах піаніста. До кінця життя він так і не приїде більше до рідного міста.

Музична кар’єра в Європі та США

У вересні 1925 року Володимир Горовиць переїздить до Німеччини. Офіційно він від’їжджав на навчання. У той період таку можливість радянська влада надавала багатьом знаменитим людям — Горькому, Єсеніну, Маяковському, Глазунову, Шаляпіну.

Щоб не втратити шанс, музиканту довелося зібрати всі речі за один день. Він навіть не встиг попрощатися з матір’ю та сестрою. Згодом більшовики обрали піаніста представляти Україну на Міжнародному конкурсі піаністів ім. Ф. Шопена в 1927 році. Проте музикант вирішив залишитися на Заході і, як наслідок, участі в конкурсі не взяв.

Спершу в молодого музиканта не все вдавалося — перші два концерти в Берліні провалилися. Український піаніст любив розкуту гру, але стримані німці його музики не оцінили.

Перший час Володимиру Горовицю допомогли вижити мізерні грошові запаси, які він зумів перевезти через кордон у шкарпетці. Проте й вони швидко закінчувалися.оці. Проте музикант вирішив залишитися на Заході і, як наслідок, участі в конкурсі не взяв.

Перший час Володимиру Горовицю допомогли вижити мізерні грошові запаси, які він зумів перевезти через кордон у шкарпетці. Проте й вони швидко закінчувалися.

Музиканта врятувала пропозиція виступати із гамбурзьким симфонічним оркестром «Музікгалле», яка заклала підґрунтя у стрімкій міжнародній кар’єрі піаніста. За рік під час європейського турне він дав 69 концертів, чим здобув велику популярність.

У 1928 році Горовиць вирішив переїхати до США. Ця країна стала його другою Батьківщиною. На початку 1930-х років піаніст познайомився зі знаменитим диригентом Артуро Тосканіні. Їхні спільні виступи мали неабиякий успіх в американської публіки.

До того ж, Тосканіні познайомив піаніста зі своєю донькою Вандою, із якою у 1933 році Володимир Горовиць одружився. У цьому ж році в них народилася єдина дочка —  Соня.

З того часу період безгрошів’я в піаніста завершився. Молода родина оселилася в Нью-Йорку. Музиканта прийняла в своє коло американська аристократія. На замовлення Горовиця створено особливий рояль, а в приватній художній колекції піаніста з’явилися картини Пікассо й Дега. Одним словом те, що могли дозволити собі одиниці. Він мав усе... крім власної родини.

Мати піаніста померла невдовзі після від’їзду сина з України. Після еміграції радянська влада неодноразово погрожувала Володимиру Горовицю. У 1930-х роках його брата та батька відправили в ГУЛАГ як «ворогів народу», де вони й загинули. Сестра Володимира Регіна вийшла заміж за відомого українського радянського економіста Овсія Лібермана та до кінця життя скромно викладала музику в Харківській консерваторії. Хоча Володимир Горовиць говорив, що вона була ще ліпшим піаністом, ніж він і відчував себе винним, що не зважаючи на свої зв’язки, не допоміг сестрі переїхати до Америки.

До сумних вістей із Батьківщини додалося самогубство доньки Горовиця Соні. До того ж, починаючи з 1940 року, музикант давав дуже багато концертів.

Лише на одному з його концертів із Тосканіні музикантам вдалося зібрати 1 мільйон доларів, який вони перерахували у фонд «Червоного хреста».

Втомлений від гастролей, нервових зривів та хвороб у 1953 році піаніст припинив концертну діяльність і зник зі сцени на 12 років. Усі ці роки він провів самітником, хоча, не зважаючи на депресію, музика не полишала піаніста. У цей час Горовиць вивчав незнайомі йому раніше твори композитора Олександра Скрябіна та зробив кілька записів.

Повернення на сцену

У 1965 році український піаніст тріумфально повернувся на сцену. Звістка про це сколихнула чи не весь американський музичний світ. Перший його виступ після 12-річної перерви відбувся на сцені «Карнегі-Холу». За квитками на його концерт у Нью-Йорку вишикувалася така черга шанувальників, що новина про цю подію потрапила на шпальти газет Нью-Йорка. Дружина Горовиця вночі роздавала каву та пиріжки людям, які готові були вистояти ніч, щоб мати можливість послухати її чоловіка.

Також на концерті були присутні практично всі відомі піаністи світу. Публiка була в захватi вiд гри маестро. Горовиць показав, що навіть після такої тривалої перерви неможливо втратити талант і техніку гри та Та, не зважаючи на ентузіазм прихильників, бували й критичні відгуки на творчість піаніста. До того ж, у його житті дедалі частіше почали траплятися нервові зриви. Через психічні перевантаження Горовиць міг у будь-який момент скасувати концерт, про що було обумовлено в його контрактах.

Та, не зважаючи на ентузіазм прихильників, бували й критичні відгуки на творчість піаніста. До того ж, у його житті дедалі частіше почали траплятися нервові зриви. Через психічні перевантаження Горовиць міг у будь-який момент скасувати концерт, про що було обумовлено в його контрактах.

Говорять, що одного разу він відмінив виступ через те, що напередодні йому не сподобалося те, що він їв. Або ж міг не виїжджати в концертне турне, тому що боявся їздити залізницею чи плавати на кораблі. Якщо ж Горовиць і вирушав у турне, то брав із собою власний рояль «Стейнвей» і майстра для його налаштування, якому він міг довіряти.

У 1975 році він знову «пішов» зі сцени, але вже на 6 років. У 1981 році Горовиць повернувся, щоб знову перервати концерти. У1985 році починається новий, проте вже останній період його виступів. Він мав надзвичайний підйом душевних сил, але фізичні сили його покидали. З тріумфальним успіхом піаніст у 1986 році дав концерти в Москві та Ленінграді. Проте до Києва так і не зміг приїхати через чорнобильську весну 1986 року.

Повернувшись до США, Володимир Горовиць отримав найвищу американську нагороду — Медаль Свободи. До того ж, починаючи з 1962 по 1989 роки, піаніст отримав 24 премії «Греммі». Це одна з найпрестижніших нагород у сучасній музиці, яку без перебільшень можна поставити в один ряд із премією «Оскар» у кінематографі. Звичайно, протягом життя піаніст отримав чимало інших музичних нагород та премій.

5 листопада 1989 року Володимир Горовиць помер. Поховали його в родинному склепі Тосканіні у Венеції. Ще за п’ять днів до смерті він записував для фірми «Sony» етюди Шопена й Ліста та ноктюрн Вагнера. Архів особистих речей та музичних записів нині зберігається в Єльському університеті, а його знаменитий рояль «Стейнвей» — у Сан-Паулу.

В Україну ім’я Володимира Горовиця повернулося у 1995 році, коли на його честь організовано Міжнародний конкурс молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця, що проходить раз на два роки. А на вулиці Михайла Коцюбинського в місті Києві знаходиться меморіальна дошка, присвячена українському піаністу.

Неповторний віртуоз

Практично все своє життя Володимир Горовиць провадив активну концертну діяльність. Репертуар знаменитого піаніста був надзвичайно широкий — від творів Доменіко Скарлатті до Сергія Прокоф’єва. Його гра серед інших вирізнялася блискучою віртуозністю та феноменальною технікою.

Відомі критики-сучасники Володимира Горовиця згадували про нього: «Якби ми жили в інший час, талант, який раптово відкрився світу, обов’язково назвали б диявольським. І якщо зараз не говорити про темні сили, то де ще можна знайти джерело цієї неймовірної швидкості його пальців, швидкості руху рук? Але що говорити про руки, кожен палець поводився так, ніби жив власним музичним життям. Головне, чим приваблює Горовиць — те, що він, без сумніву, тримає свого демона під контролем. У цьому, напевно, і полягає основна принада його гри... ».

За словами друзів, Горовиць знав напам’ять мало не всю музику. Під час студійних записів він міг грати ту саму річ зовсім по-іншому. Водночас визначити, яке виконання було досконалішим, просто неможливо: кожне здавалося шедевром. Та й сам піаніст говорив: «Я ніколи не граю однаково». Чимало композиторів, із якими Горовиць спілкувався особисто, дозволяли виконавцю правити власні музичні тексти.

Маестро дуже відповідально ставився до репертуару. Був завжди найсуворішим суддею для самого себе. Наприклад, перш ніж записати один iз концертів Моцарта, він переграв всі. На його роялі завжди стояв метроном, і він репетирував під його ритм.

Не зважаючи на те, що творчість піаніста залишилася всього лише на записах, слава Горовиця в Америці нині не зменшується. Нещодавно фірма «Стейнвей» святкувала створення півмільйонного рояля.  Із цього приводу керівник фірми організував концертний тур найбільшим містами США, у якому брали участь кращі американські піаністи. Під час туру глядачам пропонували послухати лекцію про Володимира Горовиця, а також доторкнутися до рояля знаменитого маестро, того самого, на якому він вдосконалював свою майстерність і який не покидав його навіть за межами Америки.

Використані джерела

  • Горовиць Володимир Самійлович. URL: goo.gl/nyTmsL.
  • Мартин Михаил. Горовиц. Пианист века. URL: goo.gl/RV8ZQjc.
  • Поліщук Тетяна. Горовиць Володимир: «Я ніколи не граю однаково». URL: goo.gl/M1CKNU.
  • 100 років від дня народження піаніста Володимира Горовиця. URL: goo.gl/Qq3Usz.

                                                                   Підготувала Анастасія БУГАЙЧУК

журнал "Школа", №4 квітень 2018


Тема

Навчальна успішність школярів: чим вимірювати й що на неї впливає?

2

Школа лідера: як виховати лідерські якості в учнів

10


Освіта

Шкільний театр. Як засіб формування креативної особистості

38

Перевірка «температури» та скринька подяки. Як виховати доброчесних школярів

48

Час у різні віки. Про що варто знати учням

52


Актуально

Підвищення кваліфікації вчителів: хто, що, коли і як?

58

Без Загребельного та Шевчука. Нова програма з літератури

62

Ні, шкільному булінгу! 7 методів проти агресії

66


Справжнє українське

Володимир Горовиць: «Я не граю однаково»

72


Цікаво

Тоталітарна освіта: від балілл до хунвейбинів

80

Покоління міленіалів: як сучасна молодь змінює життя на планеті

86

Цифрова компетентність вчителя: сутність та шляхи формування

Що заважає вчителю навчатися: 4 причини

Правила вступу до школи: як у них?


Слово

1


Тема

Популярні професії: яку обрати, щоб стати успішним

2

Яку обрати майбутню професію? Профорієнтаційний проект

4

Роботизована техніка та штучний інтелект Які професії зникнуть першими?

30


Освіта

Контроль та об’єктивне оцінювання — фундаментальна задача освіти

32

Антипоради: 7 способів зробити навчання в школі нудним

38


Наука і практика

Глобальна компетентність учителя Що це й навіщо потрібно

42

Догми та проблеми: педагогічна психологія про типи навчання

54


Зарубіжний досвід

Тортом в обличчя Як і на що краудфандять школи за кордоном

60


Офіційно

Нові стандарти та друк сучасних підручників План дій з реформування освіти на 2017—2029 роки

66


Справжнє українське

Леонід Каденюк Життя до та після невагомості

74

Енді Воргол — український король поп-арту

82


Цікаво

Перерва на усмішку Цитати з учнівських «шедеврів»

88


Школа лідера: як виховати лідерські якості в учнів Підвищення кваліфікації вчителів: хто, що, коли і як Покоління міленіалів: як сучасне покоління змінює життя на планеті

Імідж сучасної школи: теорія та практика

Симфонія чисел: від математики до музичного мистецтва

Батіг чи пряник: як боротися із запізненням учнів на урок?

Слово

1


Тема

Кейс-технології в школі Що, як і навіщо?

2

Кейс-уроки Практична реалізація технології

12


Освіта

Не нудна, а цікава Інтерактивні методи навчання на уроці математики

24

Що робити, якщо дитина обманює Практичні поради вчителям і батькам

26


З досвіду роботи

5 проектів, що допоможуть школі виховати справжніх патріотів

34

Менторство, коучинг і школи-маяки Як учителі підвищують кваліфікацію за кордоном

44


Актуально

Служба якості на зміну ДІНЗ Нові функції, завдання та навчання співробітників

60

Як залучити батьків до навчання дітей Поради від експертів PISA

62

Без двієчників і двірників 15 сучасних установок для учнів на майбутнє

64

5 прикладів, як учителі створюють новий простір у школах

68


Справжнє українське

Пропаща сила: трагедія Юрія Тютюнника

72


Цікаво

15 способів запам’ятати шкільний матеріал

80

Як бути ефективним директором, учителем, учнем 15 універсальних секретів

86

Анонс журнала «Школа» 7, 2017

Самоосвіта вчителя, або Навіщо педагогу вчитися?

Усі, хто був ознайомлений із концептуальними засадами нової української школи, знають, що одним із її компонентів є вчитель нового покоління, який користуватиметься свободою творчості та професійно розвиватиметься. Що означає для педагогів ця свобода, які існують види та форми самоосвіти вчителя, як знаходити час для професійного зростання? Відповіді на ці та інші питання шукайте в липневому номері «Школи».

Американська школа: свобода і порядок

Свобода творчості вчителів у американських школах, на відміну від українських, уже давно дивує освітні системи світу. Учитель у США має право самостійно обирати предмети, які він хоче викладати, на свій розсуд складає програму вивчення предмета та має право обирати форму підвищення рівня кваліфікації. Про свободу та організування навчального процесу в школах США читайте в статті.

 

Евристична педагогіка: як учителю навчитися творчо мислити

Хочете проводити цікаво та нестандартно уроки — навчіться креативно і творчо мислити. У цьому вам допоможе евристика — розділ психології, що вивчає творче мислення людини. У статті ви знайдете кілька найцікавіших евристичних методів, що допоможуть вам знайти нові підходи до вирішення завдань і проблем.

журнал «Школа» 

Анонс журналу «Школа» 6, 2017

Гендерна рівність чи дискримінація?

У червневому номері «Школи» ми зібрали все, що необхідно знати педагогам та учням про гендерну рівність у політиці та освіті. Чому і досі в Україні діють радянські норми заборонених професій для жінок? Яким постає образ жінки у шкільній програмі з української літератури? Як зберегти та підтримати зацікавленість дівчат до STEM-освіти?

 

Інтегровані курси в українській освіті: за чи проти

Багато педагогів неохоче сприймають інформацію про створення інтегрованих курсів у навчальних закладах. Чи варто об’єднувати шкільні предмети, що це дасть учням і що робити у цій ситуації педагогам, свої думки висловлюють експерти з освіти.

 

Сінгапурські методи навчання у школі

Сінгапур займає перші місця у світових рейтингах, які відзначають успіхи школярів у математиці. У чому секрет сінгапурських юних чемпіонів та який метод навчання українські вчителі можуть запозичити у закордонних колег та застосовувати на власних уроках вже зараз, читайте у матеріалі.

журнал «Школа»

 

 

Анонс журнал «Школа» 5, 2017

Дитина онлайн: реальні загрози віртуального світу

Депресивні стани, схильність до самогубств, кібербулінг, відсутність «живого» спілкування, азартні ігри онлайн… Усе це стало буденною реальністю, у якій перш за все страждають діти. Одним із інструментів подолання проблем, пов’язаних з кіберзагрозами та злочинністю у всесвітній павутині є освіта у сфері прав дитини. Як школа може допомогти уберегти підростаюче покоління від кіберзагроз та навчити учнів безпеці у віртуальному світі, читайте у травневому номері «Школи», присвяченому Міжнародному дню захисту дітей.

 

Чому діти нудьгують у школі?

Сьогодні діти приходять до навчальних закладів емоційно не готовими до навчання. Після декількох годин просиджування у віртуальній реальності, учні не готові ефективно сприймати інформацію на уроках. Що заважає молодому поколінню успішно функціонувати на соціальному, емоційному та академічному рівнях життя, розповідає працетерапевт із 10-ти річним стажем роботи з дітьми, батьками та вчителями Вікторія Прудей.

 

Освітній пресингроль батьків і вчителів у вихованні дітей

Яку роль у системі освіти відіграють професійні якості вчителя?

Як змінити мислення батьків, щоб вони враховували інтереси їх дітей і в навчанні, і в подальшому житті? Чи зможе штучний інтелект замінити вчителя у майбутньому? Відповіді на ці та інші запитання дають експерти з галузі освіти.

журнал «Школа»

Зміст журналу «Школа» №2, 2015 р.

Спецвипуск «Коли поруч війна...»

Страшна статистика МНС інформує: правила поведінки у надзвичайних ситуаціях

Пам’ятка з цивільної оборони Як вижити в натовпі Як вижити під час мінометного обстрілу Як вижити під час обстрілу

Поради «про всяк випадок». А випадки бувають різними Дрес-код під час бойових дій Тривожний наплічник Чому ці речі рятують життя? Доктор Комаровський: «Не слід недооцінювати дітей!» Андрій Турчин: «Спочатку подбай про себе»

Перша допомога Джгути та їх різновиди 10 правил джгута

Нестандартне про стандартне Кодові знаки Жести, які можуть врятувати

Бомбосховища, або споруди цивільного захисту населення Схема бомбосховища План дій щодо запобігання і реагування в надзвичайній ситуації

Пам’ятка для батьків: як підгогтувати дитину до екстрених ситуацій Цивільний захист у навчальному закладі. Нормативні акти Рекомендації батькам та учням щодо дій у разі виникнення загрози терористичних актів А завтра була війна... Лист директору школи SOS Що робить ситуацію екстремальною?

Зміст журналу «Школа» №1, 2015 р.

Тема: Ера платної освіти Гроші керують світом ще зі школи

Класики педагогіки: Вальдорфська педагогіка. Філософія чи релігія? Психологи — батькам «Іграшка» для статусу

Психологи — дітям Як переконати батьків купити що-небудь вам?

Психологи — вчителям Бідність і дитина у школі. Як чинити вчителеві?

Міжнародний досвід Стара добра Англія

Батьки про школу Ми — одна родина

Учителі про школу Про ненависть до предмета

Актуально Як бути щасливим та здоровим

Учителеві на щодень Відкритий урок — причина стресу вчителів

Сміх і гумор у роботі сучасного педагога Збереження та зміцнення здоров’я шкільного вчителя Формування впевненості. Практичні поради

Наука і практика Організаційна культура навчального закладу Форми та методи прискореного навчання обдарованих учнів Новітні тенденції сучасної шкільної педагогіки Особливості роботи вчителя в різних країнах світу

 

Офіційно Наказ УЦОЯО «Про проведення реєстрації для участі в зовнішньому незалежному оцінюванні 2015 року» Наказ МОН України «Про затвердження Календарного плану проведення зовнішнього незалежного оцінювання результатів навчання, здобутих на основі повної загальної середньої освіти, для осіб, які виявили бажання вступати до вищих навчальних закладів України в 2015 році» Наказ МОН України «Щодо заходів безпеки у навчальних закладах»

"Школа" №3

Дотримання санітарно-гігієнічних норм у навчальному закладі

"Школа", №12, грудень 2014

shj-2014-012-сv-1

Зміст:

Інфографіка: Навіщо закохуватися?

Тема: Шкільна любов. Жіноча доля педагога.

Психологи — дітям: Кохаю вчителя.

Психологи — вчителям: Педагог і кохання — речі несумісні.

Психологи — батькам: Що робити, якщо учень закохався у вчителя?

Лист: У домі з’явився «гризун».

Актально: Як керувати своїм настроєм. Як отримати подарунок долі. Філософія здорового глузду. Любіть себе. Як зберегти професійне довголіття педагога.

Класика педагогіки: Педагогіка Монтессорі.

Наука і практика: Проблеми шкільної економічної освіти в Україні. Педагогічні програмні засоби у навчально-виховному процесі. Основи споживчої освіти.

Міжнародний досвід: Школа папуасів.

Учителі про школу: Спочатку буде важко, але шкодувати немає про що.

Учні про школу: «Я була розгублена, відчувала страх і розпач».

Батьки про школу: Наболіле.

Проект: Учнівське самоврядування: гра «ОЛІМП». Проект. Шкільний курс інформатики: формування ІКТ-компетентності учнів. Дати.

"Школа", №11, листопад 2014

shj-2014-011-сv-1

Зміст: Виховання дітей у сім’ї та школі. Система освіти у провінції Квебек. Прикладна філософія змін та практика шкільної свободи. Вашу дитину залякують у школі? Шість педагогічних прийомів на допомогу батькам. Як підвищити мотивацію дітей у навчанні. 6 способів привернути увагу дітей у класі. Етична грамота. Я — людина серед людей. Небезпечна дорога до школи. Вітаю, шановні вчителі! У мене є мрія. Гуманна педагогіка Ш. Амонашвілі. Система цінностей у творчій спадщині Омеляна Вишневського. Призначення особистості. Суспільне і громадянське. Година спілкування. 11-й клас. Історія мого села. Година історичної пам’яті (5‑й клас). Вишивка мого села. Музейний урок. 6‑й клас. Пам’ятаємо про жертв голодомору. Година історичної пам’яті. Педагогіка К. Д. Ушинського: традиції, сучасність, перспективи. До 190‑річчя від дня народження відомого педагога. Пророцтво К. Д. Ушинського. Інформація про експеримент. Принципи авторських шкіл. Чи потрібно управляти самоосвітою? Інформаційна компетентність педагога. Проектні технології — шлях до виховання творчої особистості школяра. Реалізація освітніх стандартів середньої школи США.

"Школа", №10, жовтень 2014

shj-2014-010-сv-1

 

Зміст: Слово Не можна хворіти.

Тема: Здоров’язбережувальне навчання. Валеологічне виховання у школі. Чому гинуть діти? Роздуми свідомого українця над проблемою дитячих смертей під час уроків фізкультури.

Думка: Школяр: полюбити не лише школу, а й навчання в ній.

Лист: Сколіоз.

Психологи — батькам: Вустами дитини. Лихослів’я руйнує гени.

Психологи — дітям: Чому не можна матюкатися?

Психологи — вчителям Лихослів’я як причина конфліктних взаємин між учителем і учнем. Сила слова. Бесіда з елементами тренінгу й інтерактивної вікторини. Комікс.

Батьки про школу: Школа, приваблива для дитини.

Учителі про школу: Мобілки.

Учні про школу: Виховання та освіта — основа становлення особистості в усі часи.

Актуально: Чи потрібне освіті «хірургічне» втручання? Учителів багато, а от учити нікому.

Класики педагогіки: «Школа самовизначення» Олександра Тубельського.

Наука і практика: Обов’язково мрійте!

Точка зору: Як звільнитися від «кріпосного права» в освіті.

Досвід: Інформаційна компетентність педагога. Дати.

Журнал "Школа", 2014, число 9

shj-2014-009

Слово

Діти, батьки та гроші

Зіркові учні

Працетерапія

Тема

Як школярам заробити грошей?

Сім порад дітям та їхнім батькам, які мріють стати фінансово незалежними

Притча про гроші

Думка

Школа та її проблеми

Класики педагогіки

Національна педагогічна спадщина

Лист

Буль-буль

Психологи — батькам

Діти і гроші

Психологи — дітям

Як правильно витрачати гроші?

Психологи — учителям

Гроші

Міжнародний досвід

Соціальна політика Швеції

Батьки про школу

Нотатки

Учні про школу

Поради новачкам

Учителі про школу

Аргументация тряпкой

Актуально

Діти — наше майбутнє

Юнісеф щодо небезпеки мін та вибухових предметів

Наука і практика

Інноваційні підходи до формування особистості нової формації

Соціальна компетенція учнів на уроці

Виховання поваги до культури народів, мова яких вивчається

Учнівське самоврядування

Що я знаю про символи моєї держави

Україна — європейська держава

Мовний світогляд

Активна громадянська позиція. Чи важливо її мати?

Дати

Жовтень

Журнал "Школа", 2014, число 8

shj-2014-008-сv-1 copy

Слово
  • Юрій ШУКЕВИЧ. А що попереду?
Зіркові учні
  • Як політиків до школи збирали?
Офіційно
  • Методичні рекомендації щодо проведення бесід з учнями загальноосвітніх навчальних закладів з питань уникнення враження мінами і вибухонебезпечними предметами
  • Лист МОН України про проведення Першого уроку у 2014/2015 н. р.
  • Ніна ГАВРИШ. Методичні рекомендації щодо проведення першого уроку у 2014/15 навчальному році із теми «Україна — єдина країна»
Тема
  • 10 найважливіших проблем української школи
  • Криза пострадянської системи середньої освіти
Рейтинг
  • Топ-5 найрозумніших дітей світу
Класики педагогіки
  • «Політика любові» у педагогічній теорії Йоганна Генріха Песталоцці
Лист
  • Гастрит
Психологи — батькам
  • Дорослішають дітки — збільшуються бідки!
  • Поговоріть зі своїми дітьми про наркотики
  • Як уберегти дитину від наркотиків? Рекомендації батькам
Психологи — педагогам
  • Наркоманія. Виховна година
Психологи — дітям
  • 10 фактів про наркотики
Наука і практика
  • Чи потрібні пільги під час вступу до вишів України?
  • Наталія КОСАРЕВА. Акмеологічні підходи до підвищення фахової майстерності вчителя
  • Жанна СТАШКО. Чем должна быть география? Предисловие к прочитанному
  • Інна БІЛОУС. Творчі здібності педагога та їх розвиток засобами інноваційних форм і методів роботи
  • Аліна ВОРОТЕЛЯК. Науково-методична робота з учителями, яка сприяє розвитку мислення
  • Наталя ЄДІНОВА. Національне виховання. Традиції і досвід
Дати
  • Вересень

Журнал "Школа", 2014, число 7

Слово
  • Дар’я ДОЛГОВА. На жорнах часу
Тема
  • Юрій ШУКЕВИЧ. Діти, що втекли від війни
Офіційно
  • Лист МОН України від 12.06.2014 № 1/9‑310 «Щодо прийому до дошкільних навчальних закладів дітей, які прибули з Донецької та Луганської областей на постійне або тимчасове проживання до інших населених пунктів України»
  • Лист МОН України від 11.03.14 № 1/9‑135 «Про надання психологічної допомоги учасникам навчально-виховного процесу»
  • Лист МОН України від 02.04.2014 № 1/9‑186 «Щодо навчання дітей військовослужбовців, які переїхали з Автономної Республіки Крим та м. Севастополя на постійне місце проживання до інших населених пунктів України»
Інструкція до дії
  • Жанна СТАШКО. Хочемо миру, або Продовжуємо жити
  • Інструкція
Галерея
  • Олена ФІДАНЯН. 292 дитини влаштовано у Києві
  • Переселенці в Києві
  • Людмила ВОЛИНЕЦЬ. Діти як щит
  • Ірина ГЕРАЩЕНКО. Єдиний центр біженців
  • Олександр СИЧ. Дитину в умовах війни має бути захищено насамперед
  • Максим БУТКЕВИЧ. 100 тисяч переселенців
  • Людмила ДЕНИСОВА. Евакуація
  • Іванна КОБЕРНИК. Тест на людяність
  • Валентина БУКОВСЬКА. Діти-мігранти
  • Александр Меламуд. «Мы занимаемся этим сами по себе»
Дзвони минулого
  • Віталій ГАЙСЕНЮК. Крізь пітьму — до сонця
  • Віталій УЛИБІН. Довга дорога додому
Психологічна допомога
  • Тетяна ШАПОВАЛ. SOS! Перша допомога
  • Юлия КАЗАННИКОВА. Мастер-класс. Сказкотерапия как метод снятия стресса у детей младшего школьного возраста
  • Елена НЕННОВА, Людмила САМАРСКАЯ. Мастер-класс. Техники осознания и управления агрессией и тревогой
  • Оксана КУДРЯ. Майстер-клас. Основи кризової інтервенції. Дебрифінг
  • Валентина СНІГУЛЬСЬКА. Посттравматичні стресові розлади
Фахівці радять
  • Наталія ЧИРЕНКО. Привіт! Я новачок! Вправи, які допоможуть дітям познайомитися
Очима батьків
  • Мой Крым
Очима учня
  • Анжела ЕВТУШОК. Новые горизонты
Фахівці радять
  • Олена КАЛЮЖНА. Мовний бар’єр: долаємо перешкоди разом
  • Наталія КОВАЛЬ. Антистресові правила життя і поведінки для вчителя

Журнал "Школа", 2014, число 6

Слово редактора
  • Юрій ШУКЕВИЧ. Про прозорість
Зіркові учні
  • Бездипломні знаменитості
Тема
  • Школа з людським обличчям
  • В. І. Бєлий. Приваблива школа
Міжнародний досвід
  • Шкільна форма в різних країнах світу
Учні про школу
  • Графська Олександра. Тут народжується національна еліта
Батьки про школу
  • П. Т. Волошанівський. Про важливість підтримки
Учителі про школу
  • Исаак Кушнир. Драма школьной геометрии
Класики педагогіки
  • Антон Семенович Макаренко
Погляд
  • Юрій ШУКЕВИЧ. Свято Перемоги чи День пам’яті, жалоби та примирення?
Дискусійний клуб
  • Ян Томбінський. Декларація Шумана
Наука та практика
  • Алла Макарчук. Мотивація навчання та засоби її підвищення
  • Олена Муштукова. Соціальна активність учнів. Метод проектів
  • Наталія Килівник, Юлія Губіна. Творча обдарованість ліцеїстів
  • Комікс «Сексуальне виховання»
  • Валентин Алфімов, Тамара Вітко. Діяльність клубу «Інтелігент» у виховній системі ліцею
  • Наталья Фокина. Мир профессий. Воспитательный час, 8‑й класc
  • Світлана Калинкіна. Усі ми різні. Будьмо толерантними! Психологічний практикум для старшокласників
  • Людмила Капустіна. Школа справедливої спільноти
  • Ольга Харченко. Модель розвитку дитини в умовах громадсько-активної школи
  • Лідія Педик. Українській скаутській традиції понад — 100 років!
  • Светлана Шульга, Ольга Полищук. Воспитательная система в проектах
Дати
  • 1 червня — День захисту дітей
  • 28 червня — День Конституції України

Журнал "Школа", 2014, число 5

Слово редактора
  • Юрій ШУКЕВИЧ. Авторитет учителя, школи
Зіркові учні
  • Шкільні спогади
Тема
  • Чому українська школа відштовхує своїх учнів?
  • Я. Якунін. Упровадження моделі мультипрофільної школи (у середніх ЗНЗ Києва)
  • Юрій НІЦУ. Вплив мотиваційного чинника на якість знань старшокласників
Класики педагогіки
  • Велика дидактика Яна Амоса Коменського
Психологи — батькам
  • Статеве дозрівання хлопчиків: тривоги і проблеми
Психологи — дітям
  • Що відбувається зі мною?
  • Що відбувається з моїм тілом?
  • Чому в мене з’являються такі почуття?
Здоров’я
  • Лист у редакцію
Школа очима вчителя математики
  • Ісаак Кушнір. Эмоциональная геометрия — это что?
Школа очима учня
  • Ірина Шеремета. Думка
Школа очима батьків
  • Дмитро Шеремета. Я хочу до школи
Школа очима лідера
  • Ваче Давтян. Выступление на последнем звонке
Школа очима психолога
  • Зінаїда Хоменко. Здоров’я особистості та школа
Міжнародний досвід
  • «Столовка». Що їдять учні в різних країнах світу?
Наука і практика
  • Жанна СТАШКО. Людина, яка відчула вітер змін
Наука та практика
  • Алла Бабкова. Музейна педагогіка: проблеми та перспективи розвитку
Наука і практика
  • Людмила Горевич. Портфоліо як інструмент оцінювання професійної діяльності педагога
  • Орієнтовні розділи портфоліо
  • Олена Лихобаба, Зоя Пасічник, Ольга Українець. Управління самоосвітою вчителя
  • Оксана ХОМУХА. Технологія модульного навчання
Комікс
  • Чупермен

Журнал "Школа", 2014, число 4

Слово редактора
  • Юрій ШУКЕВИЧ. Дивна весна у цьому році…
Віньєтка
  • Зіркові учні
Тема
  • Юрій ШУКЕВИЧ. Що день прийдешній нам готує?
Класика сучасної педагогіки
  • Галина Сазоненко. Педагогіка успіху
Психологи — батькам
  • Підліткова вагітність
Психологи — дітям
  • Аборт чи не аборт?
  • Кохання-зітхання
Психологи — учителям
  • Диспут
Здоров’я
  • Лист у редакцію. Відповідає лікар
Дискусійний клуб
  • Школа очима батьків
  • Учні про школу
Міжнародний досвід
  • Як святкують випускний у світі?
Наука і практика
  • Олена Артеменко. Методичні рекомендації. Про організацію роботи в таборах відпочинку з денним перебуванням
  • Ніна Ковальська, Людмила Денисюк. Документація пришкільного табору

Журнал "Школа", 2014, число 3

shj-2014-003

МОН

  • Новий міністр — нова школа
Психологи — батькам
  • Як запобігти брехні? Пам’ятка для батьків
Психологи — учителям
  • Зінаїда Хоменко. Учитель і учень у сучасному світі
Психологи — дітям
  • Кібербуллінг. Шкільна «дідівщина» у мережі
Наука та практика
  • Світлана Яланська. Я навчу тебе не битися. Формування ненасильницької моделі поведінки учня
  • Тетяна Тимофієнко. Спілкування у конфліктній ситуації. Семінар-тренінг для батьків
  • Ілона Котова. Учимося цінувати себе та інших
  • Марина Коваленко, Оксана Лозова. Роль батьків у навчанні та формуванні особистості дітей
  • Ірина Томич, Мальвіна Ісаєва. Проекти у виховному процесі
  • Світлана Мартиненко. Робота класного керівника з батьками
  • Людмила Кондратова. Проектне мислення
  • Ольга Присяжнюк. Коопероване навчання
  • Оксана Прокудіна, Юліана Коваленко. Проектне навчання. Методичні рекомендації
  • Світлана Крутієнко. Веб-квест технології. Розвиток творчої особистості
  • Інна Щербак. Готовність педагогів до інноваційної діяльності. Семінар-тренінг
  • Марина Холод. Технології методичної роботи
Класики педагогіки
  • Школа життя Джона Дьюї
Школи світу
  • Най-най-най
Медицина
  • Медицина
Дискусійний клуб
  • Сергей Карачевцев. Школа — глазами родителей
  • Анастасія Петрушко. Учні про школу

Властивості

Кількість місяців передплати

12, 06, 03, 01

Огляди

Відгуки відсутні.

Лише зареєстровані клієнти, які купили цей товар, можуть публікувати відгуки.