Про кліпове мислення від кліпера. Руйнуємо стереотипи

Усі люди різні. Темне або світле волосся, низький або високий зріст, ніс «гострий» або «картоплинкою» — це те, що ми з вдячністю отримали від природи. Але крім зовнішніх ознак, багато в чому ми різнимося внутрішньо. По­різному сприймаємо цей світ, людей і події, керуємося логікою чи почуттями. І зрозуміти, як кожному з нас живеться зі своїми відмінностями, можна лише поділившись власним досвідом та поглянувши на світ чужими очима.

Ми всі не один раз чули, що сучасне покоління відрізняється від попереднього. І не даремно, адже змінилися не тільки віяння і настрої у суспільстві, а й основа основ — мислення людини. Щоб дізнатися, що це за кліпове мислення і яке значення воно має для освіти загалом, а також для кожного педагога окремо, ми звернулися до шеф-­редактора видавництва «Шкільний світ» Долгової Дар’ї — людини яка знає все і про освіту, і про кліпове мислення з власного досвіду.

🗣 Ви є одним із розробників методики клік­-навчання та співавтором книжки «Click-­навчання. Методика організації освітньої діяльності з дітьми нового поколі­ння». Чому ви долучилися до цієї розробки?

Зараз скажу вам наче фразою з кіно: «Доб­рий день, я — Долгова Дар’я, і я людина з клі повим мисленням». Тому сказати, що я до­лучилась до роботи над книжкою — не зовсім правильно. Скажімо так, декілька років тому у тісній робочій бесіді зі Світланою Дмитренко і Наталією Харченко виявилось, що в моїх думках завдання і їхні вирішення існують в трохи іншому форматі. Це не було погано, чи добре — просто по-­іншому. І в той момент, за своєю шкільною звичкою я почала виправдовуватись, але колеги мене зупинили і запевнили, що все нормально просто вони не зрозуміли, як я із маленького розмовного гачка утворила цілу теорію обґрунтовуючи її речами, що з першого погляду непов’язані між собою. Повертаючись до штампів з кіно «і в той момент я почала шукати, що зі мною не так».

Як виявилось, усе так. Просто я людина із клі­повим мисленням, яке є не зовсім зрозумілим для людей більш досвідчених, для освітньої системи. І найстрашніше, що все життя я соромилась цієї своєї особливості. Розкрию вам страшну таємницю: моя мама за порадою вчительки навіть забрала мене зі школи у по­чаткових класах, щоб направити мене до спе­ціальної школи, де навчаються «такі» діти, але батьки просто перевели мене до іншої школи, де навчання пішло краще. Тож із результатами своїх пошуків я звернулась до Світлани і Наталії, запропонувавши їм разом розробити методику для таких як я. Насправді дуже важко сказати, що я до­лучилась, оскільки здебільшого педагогічним обґрунтуванням займались мої колеги. Наталії та Світлані я надала результати моїх пошуків, а саме — публікації провідних дослідників і педагогів світу, а також багато відповідей як і що я розумію та сприймаю. Тому в нашій команді я виконую роль піддослідної миші. З гордістю заявляю, що я перша піддослідна миша, яка стоїть однією з авторів книжки.

🗣 Чим, на вашу думку, відрізняються люди з кліповим мисленням. Це погана якість мислення чи ні?

Чи погано це, чи добре — не мені робити висновки. Ба більше, навіть не іншим людям з іншим типом мислення їх робити. Це просто існує і до цього необхідно адаптуватись як одній стороні, так і іншій. Але вже сьогодні необхідно розуміти, що таких людей із кліповим мислення все більше і більше, а система освіти досі не готова.

Суть кліпового мислення не в отриманні фрагментованих знань, а у фрагментуванні окремої інформації з великого потоку. Тобто нема окремо Світового океану, складової частини тіла людини, хімічної речовини або процесу дегідратації — ці всі поняття для кліперів об’єднує термін «вода». Набагато простіше за­пам’ятати слово «вода» і побудувати від нього паралелі, ніж запам’ятовувати усі поняття в основі яких є вода. Ця система організації знань дуже схожа на те, як ми в інтернет-­мережі шу­каємо інформацію в пошуковиках. Ми вводимо одне слово, а пошукова система нам пропонує варіанти. Так саме і діти з кліповим мисленням орієнтуються у світі та пізнають його.

🗣 Ви сказали, що система освіти не готова до таких дітей. Невже немає методів роботи з кліперами, які можуть стати в пригоді вчителю сьогодні?

Усе є, але потребує осучаснення. Звичайна предметна організація шкільного навчання не відбудовує хаотичні, на перший погляд, необхідні зв’язки в розумі людини з кліповим мисленням, а одноманітність розгляду «проблеми» змушує мозок кліпера вигадувати ще купу історій в голові, які відволікають у процесі навчання. Саме тому для сучасних дітей більш за все підходить інтегрований метод пізнання.

Наведу приклад зі свого життя. У той час, як усі діти вивчали як віршик таблицю множення у класі і ретельно повторювали її за вчителькою, що 2 помножити на 2 дорівнює чотири, 2 на 3 буде шість, я дивилась у вікно, де на дереві сиділо три сороки. Дивлюсь я на тих сорок і ро зумію, що якщо додати три сороки до двох, то буде п’ять, а якщо помножити, то це буде шість. Тобто я сама собі розповіла історію, щоб зрозуміти як працює система з тим множенням. Звичайно мій мрійливий погляд помітила вчителька і запитала скільки буде 2 на що там вже не пам’ятаю. Я в свою чергу відповіла: «Зараз порахую сорок». До речі, це була моя перша двійка.

Тобто мені не потрібні були знання, що два на два дорівнює чотири. Мені потрібно було самій зрозуміти, як система працює, щоб потім за цим самим алгоритмом використовувати цю навичку в житті. Тоді це були сороки, потім вони стали рештою в магазині, а сьогодні це кількість символів, які містяться на чверті колонки, набраних 10 кеглем і гарнітурою із засічками. Між іншим, саме до цього зараз і прийшла НУШ.

🗣 Тобто цією проблемою в освіті почали займатися лише у 2014 році?

Ой, ні… Просто у 2014 році почалась рефор­ма вітчизняної школи, але у світової спільноти питання виникло, ще на початку 2000-­х. Чи знаєте ви, що сучасний клас у форматі НУШ теж має своє коріння у питанні освіти кліперів? До речі, для мене ця інформація стала відкриттям. Нічого в освіті просто так не буває і не відбувається. Уся Україна переймається питанням, що на тих стінах у класі намалювати, а від повідь — на поверхні.

Декілька років тому в американському виданні The Teacher було опубліковано цікаву статтю, у якій йшлося про дослідження, проведені ще у 2003 році. Коли у 2000 роках постало питання, як же навчати нове покоління, вирішили провести масштабні дослідження освітньої системи і що впливає на результативність учнів в Австралії.

А все було просто: Австралія — країна ­мате­рик і має замкнену систему без зовнішніх впливів. Упродовж трьох років, освітяни Австралії ретельно досліджували і записували, які чинники впливають на вмотивованість учнів, засвоєння знань і дійшли висновків, що здебільшого немає значення стать педагога, його досвід чи предмет, який він викладає. А основними факторами стали методи і при­йоми, ритм і оточення. І якщо з методами і прийомами нам із вами усе зрозуміло, то ось ритм і оточення далеко не те, на що звертаєш увагу. Виявилось, що під час уроку, так само, як під час тренувань на фіт­несі, мають постійно змінюватися і ритм, і вид діяльності, і їхній темп. А оточення дитини із кліповим мисленням повинно бути таким, щоб асоціювати набуті знання з візуальним рядом поруч. Так само як я помножую все із сороками.

🗣 Тобто методика сlick-­навчання це просто запозичення із закордонного досвіду?

Це методика, яка базується на досвіді й аналізі закордонних колег. Не можна просто копіювати та вставити знання та навички як у комп’ютері. Коли дівчата купують сукню, в магазині вони обирають фасон, розмір, колір тощо. Так само і тут: від країни до країни є дуже багато факторів, що повинні бути враховані. Наприклад, менталітет, цінності, стан середовища.

Ось, наприклад, у Фінляндії під час вивчення нової теми, як ­от моно­гібридне схрещування, під час уроку дають завдання поділитися на групи і створити презентації, кожен за своєю мінітемою. Хтось робить презентацію про гени, а хтось про Менделя. У кінці уроку діти презентують свої напрацювання.

Круто ж, бо в одному уроці вони і са­мостійно навчаються, і роблять свій унікальний продукт, і працюють у ко­манді, і засвоюють нові технології. Проте! Треба враховувати, що фінські діти мають шкільні планшети, віль­ний доступ до інтернету і 75 хвилин уроку. Постає риторичне питання: чи можливо це відтворити масово в україн­ській школі? Розуміючи суть методу, нам необхідно було пристосовувати її до наших українських можливостей. Тому аналогів у світі ви не побачите.

🗣 Як кліпер і керівник най­більшого видавництва для освітян, дайте пораду, що робити вчителю з дітками з кліповим мисленням?

Якщо в тебе є певний козир, то чому б його не використати? Так само і з кліперами та їхнім навчанням. Люди, наділені кліповим мисленням швидко реагують на зовнішні зміни, легко перемикають увагу та вміють виконувати кілька простих завдань одночасно. Якщо раніше тобі доводилось бути Юлієм Цезарем, то сьогодні ти можеш просто бути ним і використовувати свої надсили.

Давайте дітям­-кліперам можливість виявити й посилити ці переваги. Створюйте більш динамічні уроки із частою зміною методів, видів діяльності, каналів сприйняття та точок зору на певну тему. Ці діти мають розвинене асоціативне мислення, і це прекрасно! Асоціативні зв’язки за суміжністю (Австралія — кенгуру або Африка — жираф), схожістю (заєць — кролик, кекс — мафін), контрастом (зима — літо, вогонь — лід) сприяють запам’ятовуванню і впливають на створення адекватної картини світу, як і на логічні зв’язки.

Але окрім знань учитель має навчити нас, кліперів, як перемикати той «тумблер» у голові після/під час споживання інформації на рефлексію, відпочинок та творчість. Це найважче. Ми всі (або більшість із нас) надто відвикли від споглядання, тиші, самозаглиблення — а це все важливо для психологічного здоров’я, а часом і для важливих усвідомлень.

Розмову вела Анна КОЗЛОВА

Яблучко подяки 🙂

Якщо вам подобається те, що ми робимо — відправте нам яблучко подяки 🙂 А ми будемо знати, що рухаємося в правильному напрямку!

10,00 грн.

Вам також може сподобатися…

Share This