Розвиток, побудований на довірі. Володимир Божинський про нову систему підвищення кваліфікації педагогів

Система підвищення кваліфікації педагогів завжди передбачала врахування нових вимог до професійних компетентностей. Наразі систему підвищення кваліфікації змінено. З 2020 року освітяни отримали більше свободи вибору: відтепер вони самі можуть вирішувати, де і як підвищувати кваліфікацію. Особливості нововведень детально викладено у постанові Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 800 зі змінами відповідно до постанови від 27.12.2019 № 1133. Усі секрети щодо змін у системі підвищення кваліфікації знає Володимир Божинський, керівник експертної групи з питань державно-громадського управління освітою Директорату дошкільної та шкільної освіти Міністерства освіти і науки України.

🗣 Роз’яснення щодо підвищення кваліфікації має чудову назву «Можливості для вчителів 2020». Які насправді можливості та переваги має система підвищення кваліфікації?

Система підвищення кваліфікації, яка існувала раніше і де-факто існує сьогодні, задавала певну рамку, певний алгоритм: як діяти педагогічному працівнику під час проходження атестації. Від миті, коли він прийшов на роботу — як йому рухатися далі. Була певна шаблонність, попередня система була традиційна і класична. Нова система — про вибір, вона про свободу, про рух, про траєкторію. Я розумію, що може виникнути ситуація, що люди не знатимуть, що із цією свободою можна буде робити. Бо, зрозуміло, коли тебе випускають у вільний простір, виникає певне хвилювання: «А чим
воно обернеться для мене?». Які ризики можуть виникнути від того, що я зроблю не так, як робив раніше. Усі роблять отак, і я робив так само.

Це своєрідний вихід із зони комфорту. Усі рухалися в одному напрямку: проходили в рік атестації курси підвищення кваліфікації, ходили чи не ходили на них, можливо, проходили ті самі курси роками. Це залежало від того, яке це ІППО, як відповідально воно ставилось до своєї роботи, наскільки програми, які вони пропонували, були конкурентоспроможні. Але конкурувати було ні з ким, тому рівень конкуренції був очевидним. Можна було конкурувати хіба що із сусіднім
ІППО або закладом вищої освіти.

Сьогодні система, про яку ми говоримо — це демонополізація, це відкритий ринок послуг з підвищення кваліфікації, це пропозиції, які можуть з’явитися. А ми розраховуємо на те, що ринок демонополізується і пропозиції
з’являться.

Щойно з’явиться пропозиція, з’явиться і попит, тобто «попит — пропозиція» — звичайні ринкові відносини. І тоді педагогічні працівники зрозуміють, що у них є не тільки один шлях у певному напрямку, а багато векторів. Відповідно, вони зможуть почати обирати те, що їм дійсно потрібно. Можливо, це підніме їхню самооцінку, бо самоаналіз і самооцінювання щодо нестачі знань, потреби підвищити кваліфікацію — це прийняття відповідального рішення. А розуміння цієї відповідальності вже змінює свідомість.

Змінюється свідомість і ми рухаємося далі, ми розвиваємося. Тобто від системи стагнації — до системи руху. Ми спробували дати поштовх системі руху. Коли вона реально запрацює, коли сформується ринок, коли ці всі процеси запрацюють, мені важко зараз сказати, але я часто кажу: «Дорога починається для тих, хто зробив на ній перший крок».

🗣 Як краще педагогам обирати суб’єкт підвищення кваліфікації? Адже все-таки залишається стереотипною думка про те, що суб’єктом може бути лише ОІППО. Як обирати в нових умовах?

Ми працюємо над методичними рекомендаціями. Плануємо, що цей документ незабаром вийде у світ. У ньому ми висловлюємо свою позицію щодо того, як педагогічному працівнику на цьому ринку, який вже стихійно сформований, обрати те, що йому потрібно.

Ми говоримо про те, на що потрібно звертати увагу. Розуміємо, що є педагогічний колектив, а в кожного з них свої потреби, але ж вони всі працюють разом, у них є керівник, який теж має все організувати. Це все — живий організм. Не може бути, що хтось тягне на себе ковдру: їм потрібно організовуватися і домовлятися. Власне організаційні, планові питання підвищення кваліфікації належать до компетенції педагогічної ради. Педрада — це такий собі колективний розум. Коли він займається плануванням, він вже обирає, виважено дивиться на те, хто є суб’єктом підвищення кваліфікації, на час, місце й особливості проведення підвищення.

Нова система підвищення кваліфікації говорить про вибір, про свободу, про рух, про траєкторію.

Ми розуміємо, що суб’єктів підвищення кваліфікації можна умовно поділити на дві категорії: ті, результати яких не потребують визнання педради, кого педагогічна рада включила в план, і ті, хто потребує певного визнання. Якщо педагогічна рада включила і спланувала певний курс для своїх педагогічних працівників, з яких вона, у принципі, і складається, то великих проблем із визнанням, крім певних форс-мажорних обставин, як можуть статися, не буде. Тому в педагогічних працівників є певний організаційний складник — педагогічна рада, яка дає таку рамку, таке нехаотичне
планування. Бо є постійний цикл роботи закладу, можливо, є нестача педпрацівників, заміни, відрядження — усі внутрішні питання ніколи не були простими.

Раніше підвищення кваліфікації було один раз на 5 років, а зараз ми говоримо про те, що щорічно потрібно розвиватись, ще й підвищувати кваліфікацію, бо така вимога закону. І ми спробували створити широке коло можливостей для того, щоб можна було рухатися у будь-якому напрямі.

🗣 Педагогічна рада приймає рішення про підвищення кваліфікації. Але, як зазначено в постанові № 800, педагогічна рада може не включити певного суб’єкта в план підвищення кваліфікації. Що може слугувати причиною такої ситуації?

У самій постанові чітко прописано, як педагогічний працівник має сформулювати свою пропозицію: суб’єкт, його повне
найменування, яку програму пропонує, її строк. Тобто сформулювати реальну пропозицію, щоб педрада мала можливість на основі цієї інформації скласти план. Якщо педпрацівник не подасть пропозицію, яку можна буде включити в план і затвердити її разом з усіма, то зрозуміло, що таку пропозицію не можна акцептувати і не можна її використовувати для формування плану. Але є інша ситуація: план — це чудово, але існують й певні стихійні підвищення кваліфікації, поза межами плану. Це також не можна виключати. Там теж можна застосувати певні механізми.

Наприклад, у суб’єкта є програма з теми, але з певних причин до плану вона не потрапила. Проте педагогічна рада може визнати такі результати, навіть якщо в плані його й не було. Але тут треба буде проаналізувати, чи дійсно було підвищення кваліфікації.

Педагогічній раді потрібно звернути особливу увагу на такі моменти. Бо одна справа, коли вона його включила в план, підтвердивши вибір педагогічного працівника на цього суб’єкта, інша справа — коли це відбулось спонтанно, неузгоджено. Тобто чи не було маніпуляції з боку суб’єкта чи самого педагогічного працівника.

🗣 Міністерство планує створити типові програми підвищення кваліфікації, які слугуватимуть зразком для суб’єктів. Що в них міститиметься крім інформації про суб’єкта та основні моменти з реалізації програми?

У нас є декілька інститутів, зокрема Український інститут розвитку освіти, який безпосередньо буде займатися змістовним
наповненням такої типової програми підвищення кваліфікації.

Структура самої Типової програми нічим не відрізняється від звичайної програми підвищення кваліфікації будь-якого суб’єкта. Загальна рамка задана пунктом 10 постанови, самого порядку підвищення кваліфікації і там все викладено: які є обов’язкові елементи — найменування і напрями підвищення кваліфікації, без чого, зрозуміло, самої програми як поняття
не існує.

А є інші організаційні моменти, які теж дуже важливі для того, щоб педагогічний працівник міг розуміти: коли, де, як, хто і що йому читатиме, які засоби контролю будуть в кінці й чи будуть вони взагалі. Типова програма відрізняється від інших програм тільки тим, що її затверджує МОН. Тобто ми обираємо певний важливий напрям, наприклад, це управлінська
компетентність для керівників закладів освіти. Це важливий напрям, бо з керівника багато чого починається, якщо не все, у закладі освіти: багато залежить від того, як він все це організовує.

Ми беремо цей напрям і «віддаємо» його в Український інститут розвитку освіти. Інститут бере цей напрям, розкладає його, пише відповідну програму, ми її викладаємо в публічний простір, далі суб’єкти підвищення кваліфікації беруть її собі за основу, модифікують її (бо вони вільні в цьому виборі).

У суб’єктів підвищення кваліфікації крім заданої структури більше вимог насправді немає. У них у цьому питанні теж достатньо свободи щодо того, наскільки вони можуть відійти від типової програми. Тобто ми зберігаємо основну структуру, усі ключові моменти, але зрозуміло, що програми не будуть однаковими, адже лише розроблені на основі типової. Верифікації потім немає.

🗣 Тобто моніторинг цих програм підвищення кваліфікації міністерство не здійснюватиме, адже все побудовано на довірі?

Ми формуємо стосунки на основі довіри між міністерством та педагогами. Наша кінцева мета: що професійніший педагог, що більше відчуває до себе повагу, що краще він розуміється на своєму предметі — то більше зростатиме якість освіти.

🗣 Чи вже визначено пріоритетні напрями підвищення кваліфікації?

У пункті 15 постанови основні напрями підвищення кваліфікації ми окреслили. Їх вісім, але перелік не є виключним. Так, вони є основними, які на той момент уряд уважав необхідним визначити основними для підвищення кваліфікації, але це
абсолютно не обмежує педпрацівника у свободі напрямів чи суб’єктів підвищення кваліфікації за певними напрямами.

Ми думаємо, що потрібно з основних, типових напрямів визначити найбільш важливіші, які зараз найбільш потрібні. Є певний ризик в типовості, бо типові розуміють як наказові, які треба обов’язково застосовувати. І дійсно, напрями за Новою українською школою, ті компетентності, які є надзвичайно важливими для вчителів початкової школи, для керівників закладів освіти — ці компетентності потрібно розвивати. За цими напрямами ми, скоріше за все, застосуємо типові освітні програми.

Визначені основні напрями підвищення кваліфікації не обмежують педпрацівника у свободі вибору напрямів чи суб’єктів підвищення кваліфікації за певними напрямами.

Також передбачено підвищення кваліфікації з реалізації Концепції «Нова українська школа» за постановою № 237, відповідно до якої державна субвенція йде безпосередньо на реалізацію Концепції НУШ та в межах якої й передбачено
підвищення кваліфікації. Там вже чітко задана рамка й типові освітні програми будуть скеровані й туди зокрема. Але вже залежить від спроможності Українського інституту розвитку освіти: як вони зможуть писати ці програми, а ми вже потім будемо їх затверджувати.

🗣 У документації на підвищення кваліфікації зазначено, що самоосвіта також є її частиною. Що до неї належить і як відстежувати здійснення самоосвіти?

Це було найскладніше питання ще на старті написання порядку: що робити із самоосвітою. Тому що ми розуміємо: існує інформальна освіта — самоосвіта, яку визначено Законом України «Про освіту». Так, там немає формальних ознак, певного рівня, виданого документа, але коли педагогічні працівники здобувають освіту самостійно і їм це заборонити, то це фактично означає принизити їх.

Були вагання з приводу того, що розуміти під поняттям «самоосвіта», але виокремити якийсь певний перелік форм самоосвіти практично неможливо, бо є ще й неформальна освіта.

Неформальна освіта — це коли ти здобуваєш освіту із застосуванням певного суб’єкта, який до формальної не належить. Наприклад, класичним розумінням неформальної освіти є проходження онлайн-курсів, у яких і програми підвищення кваліфікації немає, до післядипломної освіти вони взагалі жодного стосунку не мають, але вони існують. Але людина
пройшла якісь курси для себе і здійснила самоосвіту.

Що із цим робити, чи вважати це самоосвітою? Тому відповідно до положення, самоосвіта — це вид діяльності педагогічних працівників, а не вид підвищення кваліфікації. Самоосвіта може бути визнана підвищенням кваліфікації за рішенням педагогічної ради. Але там поставлено обмеження по часу, щоб не було так, що все побудовано на самоосвіті. Самоосвіта може тривати скільки завгодно, але все одно тобі на рік зарахують не більше 30 годин.

Можливо, це теж прояв довіри, бо окремі люди, з якими я спілкуюся, кажуть, що забагато довіри до педагогічних працівників і що за самоосвіту вони почнуть видавати що завгодно.

🗣 На різних курсах із підвищення кваліфікації можуть проводити онлайн-семінари та онлайн-тренінги. Чи будуть їх також перевіряти?

Тут теж нам потрібно було закласти певну систему. Суб’єкт повинен мати програму, повинен цю програму оприлюднити, потім затвердити зразок документа про підвищення кваліфікації, який він видаватиме. Далі суб’єкт повинен оприлюднити всі свої документи без персональних даних (вони мають бути знеособленими, але педпрацівник та його керівник можуть зрозуміти, що він у тому переліку є). Тож є певна система верифікації для того, хто працює по цій схемі.

Якщо певні онлайн-курси під всі ці вимоги підпадають, то ми говоримо про це як про підвищення кваліфікації. Якщо ні — то це самоосвіта.

🗣 Які кошти закладають на підвищення кваліфікації? На яку суму грошей може розраховувати педагог у цьому питанні?

Сьогодні Законом України «Про повну загальну середню освіту» визначено, що 1% коштів від розміру освітньої субвенції йде з державного бюджету. Розмір освітньої субвенції складає майже 77 мільйардів гривень. Ми будемо вести переговори з Мінфіном щодо коштів на підвищення кваліфікації педагогів. Скільки конкретно зможуть виділити і за рахунок яких джерел покрити нашу потребу — це вже питання до реалізації бюджету. Ми з кожним роком отримуємо все більше коштів на підвищення кваліфікації. Думаю, тенденція буде позитивною у цьому напрямі. Урешті-решт, тут закладають підвалини співфінансування: не забуваймо, що місцеві бюджети теж мають підключитися до цього питання і теж виділити кошти.

🗣 А вони готові до цього?

Вони не мають ліквідовувати свої обласні інститути післядипломної педагогічної освіти, тому що це певна обласна інституція, яка може забезпечити підвищення кваліфікації для працівників області. Ми як державна установа не можемо покладатися лише на приватний ринок — тоді це не буде державна політика.

Ми все-таки маємо гарантувати педагогічним працівникам можливість пройти підвищення кваліфікації не тільки онлайн. Можливо, у них немає інтернету абощо. Ми маємо питання вирішувати комплексно. Тому інститути післядипломної освіти в системі конкуренції мають розвиватися, мають працювати з педагогічними працівниками, писати нові програми і «заманювати» педагогів до себе.

Залучати педагогів для того, щоб вони мали можливість отримати не тільки те фінансування, яке їм виділить місцевий бюджет на їхнє утримання й розвиток, а й ті гроші, які підуть до закладу з державного бюджету. У принципі, та система, яку я вам описав, можливо, ідеалізована, але воно завжди так: ми малюємо систему, до якої прагнемо і намагаємося зробити всі кроки, щоб вона запрацювала.

🗣 Як краще закладу освіти побудувати планування щодо підвищення кваліфікації педагогів? Люди зазвичай усі зміни сприймають із побоюванням. Цей процес може виявитися не зовсім зрозумілим.

Методичні рекомендації, які ми пишемо, уже доволі об’ємні. Ми їх постійно підшліфовуємо, даємо читати різним експертам, щоб зрозуміти, наскільки рекомендації доступні для розуміння.

🗣 Надіслати методичні рекомендації до закладів освіти планується протягом весни?

Щойно Закон України «Про повну загальну середню освіту» буде підписано президентом, думаю, що ми день у день викладемо. Бо рекомендації практично готові, залишаються лише певні формальні моменти. Закон «Про повну загальну середню освіту» теж є досить значущим для підвищення кваліфікації, у ньому теж прописана вся ця система, про яку ми з вами говоримо. А вже після набуття чинності новим законом ми вже зможемо давати певні методичні рекомендації, ґрунтуючись на нормах закону, не лише на основі постанови № 800 зі змінами, внесеними постановою № 1133.

🗣 Тобто більш детально про планування підвищення кваліфікації буде розписано саме в методичних рекомендаціях?

Так, буде розписано майже покроковий алгоритм того, як ми рекомендуємо педагогічним радам організовувати планування підвищення кваліфікації. Ми навіть плануємо подати зразки документів для зручності користувачів. Хто
хоче, може ними скористатися. Наприклад, як педпрацівнику подати клопотання. Ми всі знаємо, як писати заяви, а таке клопотання людина ніколи не писала.

На старті, коли все тільки запускається, такі зразки дійсно потрібні. Їх буде не дуже багато, але як виглядатиме план підвищення кваліфікації — можемо дати орієнтовний зразок. Зразок договору, який можна використати для підписання із суб’єктом підвищення: взяти його за основу і написати свій.

Це важливо, хоча тут думки розділяються. Хтось каже, що ці зразки одразу стануть наріжним каменем, на якому буде побудовано все. Але я сподіваюся, що цього не станеться.

🗣 Чи існують певні очікування, коли саме можна буде побачити результати нової системи професійного розвитку педагогів?

Система демонополізації тільки починає працювати. Ми хочемо побачити певні результати. Нормативна база, про яку ми говоримо, вже не є пілотною, вона вже існує, і за нею треба працювати. І норми закону щодо щорічного підвищення кваліфікації існують уже з 2017 року.

А от як буде педагогам щорічно підвищувати кваліфікацію у нових умовах? Відповідь на це питання ми й намагалися дати у постанові № 800.

Розмову вела Олена ВЛАСЕНКО

Яблучко подяки 🙂

Якщо вам подобається те, що ми робимо — відправте нам яблучко подяки 🙂 А ми будемо знати, що рухаємося в правильному напрямку!

10,00 грн.

Share This