Любов Сокол: «Страх невідомого примушує ходити по колу»

Про те, як бути мобільним і чому педагогам треба бути професійно мобільними і як не потрапити у пастку ходіння по колу, ми поговорили з Любов’ю Сокол, кандидатом психологічних наук, доцентом кафедри консультативної та теоретичної психології НПУ імені М. П. Драгоманова, практичним психологом, психологом-консультантом, тренером.

🗣 Пані Любове, психологія у вашому житті це перша професія?

Психологія в моє життя не прийшла одразу. Моїм першим професійним захопленням була фізика. Я із захватом дивилася на свою вчительку фізики — вона здавалася мені володаркою чарівних знань про світ, у якому ми живемо. Тому коли я змогла вступити до педагогічного університету на спеціальність «фізика і астрономія», була дуже задоволена і, як більшість студентів точних спеціальностей, уважала гуманітарні предмети не такими «науковими» як, наприклад, математику чи теоретичну фізику.

Пам’ятаю, на одній із пар із фізики викладач звернув нашу увагу на те, що гуманітарії використовують фізичну термінологію, не розуміючи її глибокого змісту. «Так, — казав він, — що це за вислів використовують літературні діячі? Сила любові! Вони хоч розуміють, що сила — це не просто слово?! Що це — фізична(!) величина, яка може бути виміряна і має певні, точно визначені характеристики?» Можливо, таке сприйняття математики — як цариці всіх наук — давало
студентам фізико-математичного факультету можливість почуватися причетними до чогось великого, «найнауковішого». Проте світом правлять емоції. І я люблю цитату Ремарка про те, що «розум дано людині для того, щоб вона зрозуміла: жити одним розумом неможливо. Люди живуть почуттями, а для почуттів байдуже, хто правий».

🗣 Складно пройти шлях від фізика до психолога? Точна наука допомагає в професії?

Фізика — наука про природу. А психологію можна назвати фізикою душі. Психологія вивчає механізми явищ свідомості людини. І якщо фізики шукають відповіді на запитання «як відбувається те чи те фізичне явище?» (наприклад, рідина переходить з одного стану в інший), психологи в пошуках то-го, як функціонує наша свідомість, наша здатність відображати дійсність такою, якою ми її сприймаємо.

Щодо складності шляху треба сказати, що в житті кожної людини є знакові особистості, знайомство з якими змінило їхній шлях. Зокрема і професійний. У мене таких зустрічей і подій було багато. Я думаю, що точкою відліку для мене стала можливість працювати волонтером на телефоні довіри. У мене було велике бажання допомагати (хоча, може, психологи, читаючи ці рядки, подумають про так звану «вторинну вигоду»), але саме цей просоціальний мотив став тим поштовхом, що привів мене на телефон довіри, звідки я почала шукати шлях до свого «Я», відвідувати тренінги, лекції, усвідомлювати те, що раніше було прихованим. Викладачка психології з університету побачила мою зацікавленість і запросила до наукового гуртка.

🗣 Чи можна тоді сказати, що події й люди зумовлюють вибір людини, а не сама людина?

Я думаю, що ми, потрапляючи в певні ситуації, можемо розкрити себе. Головне в кожній з них бути, як-от кажуть психологи, «тут і тепер». Не пасивно «пропливати» в дійсності, а бути в неї залученими, використовувати кожну можливість стати в чомусь кращим, ніж ти був. Аналізувати. Напевно, ці вміння закладають ще в дитинстві. І це вже педагогічна майстерність.

🗣 Твердження, що педагогіка (і педагоги) дуже консервативні — справедливе?

Знаєте, я думаю, що між педагогами і психологами існує певна дискусія. Поясню на прикладі. Деякі батьки, що опанували певну психологічну літературу, відвідали майстер-класи та тренінги, хочуть над усе бути «правильними» з психологічної точки зору батьками.

Але на батьків насамперед накладають зобов’язання виконувати виховну функцію, яка не збігається з психологічною. Тому що мало розуміти, що дитині складно, треба привчити її здійснювати вольові вчинки, працювати над собою, незважаючи на те, що в тебе були травмувальні з точки зору психології обставини чи взаємини.

А морально-виховна сфера — це царина педагогіки, у яку психологи «вгризаються» для демонстрації впливу так званого «значущого Іншого» на формування життєвих сценаріїв особистості, її розвитку тощо. І батьки іноді перебувають у пошуках способів, як їм стати таким собі «ідеальним значущим Іншим», який би не заважав дитині досягнути життєвого успіху. Їхні надзусилля із створення сприятливих умов раз по разу можуть натикатися на «невдячність дітей» — дитина вже нічого не хоче, не прагне ставати кращою, задоволена тим, що є, сповідує гедоністичний спосіб життя, уважає,
що батьки їй все зобов’язані дати в готовому вигляді.

І тут має з’явитися розуміння того, що постать батьків у свідомості дитини — це, насамперед, символ та уособлення вимог,
передусім морального плану. І ці вимоги, або педагогічно-виховні впливи, мають відбутися в житті дитини. І виховання — це процес залучення до тих соціально-моральних норм та імперативів, які ми зобов’язані виконувати.

З психологічного погляду ці набуті, виховані батьками детермінанти можуть обмежувати простір для рішень особистості.

І в цьому вимірі стати психологічно досконалим батьком/матір’ю неможливо. І батьки мають це зрозуміти. Що саме вони закладають ортодоксальні, непорушні моральні принципи, які потім переосмислює дитина, набувають особистісного
змісту. Педагогічна складова завжди спрямована на ідеал, психологічна каже, що він — суб’єктивний. Звідси, напевно, і сприйняття педагогіки і педагогів ортодоксальними та консервативними.

🗣 Педагогам важче змінюватись із огляду на професійні особливості?

Не думаю, що важче. Педагогічна наука вимагає від своїх послідовників слідувати її «заповідям». Таким самим, які існують у професії лікаря, прокурора, військового, поліцейського, усіх працівників соціальної сфери. Якщо зміни зачіпатимуть
ці зазначені наріжні камені-вимоги (бути справедливим, не нашкодити, слугувати закону тощо), ці люди перестануть бути професіоналами. Щодо особистісних якостей педагогів, я думаю, що це найбільш схильна до роботи над собою категорія працівників. Понад те, згадую промову ректора університету, академіка Шкіля на нашому випуску, який сказав нам: «Я можу пишатися кожним з наших випускників. Я знаю, що не всі з вас підуть працювати до школи. Наші випускники працюють у комерційних, приватних та державних установах, очолюють різні компанії, і навіть галузі, і все це завдяки тому, що, навчившись керувати класом, вони можуть транслювати ці вміння на управління іншими колективами».

🗣 Це ілюзія, що людину можна навчити змінюватися?

Змінюватися, пристосовуватися до навколишнього середовища, бути «хорошою» дитиною, щоб заслужити схвалення батьків — усі ми починаємо свій шлях із розвитку цих умінь. Розвиваємо навички адаптації особистості до різних умов. Особливо під час сенситивних періодів дорослішання. У дорослому віці людина схильна до вибору вже знайомого для неї варіанту поведінки, навіть якщо в минулому це не допомогло досягнути успіху. Страх невідомості іноді змушує «ходити по колу».

🗣 Є люди, нездатні до мобільності? Цю характеристику якось можна розвинути?

Думаю, є люди з різним рівнем мобільності. Якщо говорити про професійну мобільність, то, звичайно, що більшого професіоналізму ти набуваєш у певній сфері, то менш мобільним ти стаєш. Було б дивно вимагати від хірурга-кардіолога ставати стоматологом. Не можна бути професіоналом в усьому. Проте з професійним досвідом здатність інтегрувати досвід інших у свою діяльність збільшується.

🗣 Від чого залежить здатність до оволодіння різними навичками?

Інстинкт виживання формує в нас цю здатність, яку ми можемо розвивати протягом всього життя.

🗣 Чому змінюватися важливо? І як змінюватися правильно? Мобільність — це лише рух вперед? Можна ж змінюватися і водночас деградувати.

Важливість змінюватися для кожного своя. Тут немає одного рецепту для всіх. Важливо відшукати самого себе. Це і буде «правильно». Важливість — це дуже суб’єктивне поняття. Те, що для однієї людини важливо змінюватися, зовсім не означає, що для іншої — це також важливо. Тут я знову звернуся до фізики. Закон термодинаміки свідчить про те, що ентропія прямує до нуля, тобто всі тіла прагнуть такого стану, де втрати енергії будуть мінімальними.

Отже, прагнення людини до змін не зумовлено природою, а, навпаки, є усвідомленим, наділеним особистісним смислом процесом самотворення. Для того, щоб вийти з процесу прямування до хаосу, саморуйнації, потрібен дуже сильний мотив, свідомий імпульс. Він енергетично затратний.

Іноді, це «надактивність», про яку писав психолог Юрій Орлов у книжці «Сходження до індивідуальності», яка полягає у визначенні того, що потрібно саме тобі, без чого ти «не відбувся».

Коли ти «знайшов», зрозумів себе, ти сприймаєш кожну подію навколо себе як можливість самовдосконалення і прагнеш до позитивних змін. Знайти самого себе — це та точка відліку, від якої починається свідоме прагнення до змін. Який я є? Яким я хочу бути? Що для мене важливо? Це ті питання, які спрямовують нас до пошуку шляхів ставати кращим, у тому числі й у професійній діяльності.

🗣 Професійні стабільність і мобільність — це антитези чи все-таки синоніми?

На одній із зустрічей із колегами-психіатрами один з них сказав: «я — професіонал у дуже вузькій сфері, але в цій сфері я — спеціаліст широкого профілю». Його відповідь ілюструє діалектику професійної стабільності і мобільності.

🗣 Мобільність — це вимога часу чи мода?

Зараз на часі говорити про soft skills. Дійсно, коли економічна ситуація досить нестабільна і ти не знаєш, як вона буде розвиватися надалі, ти маєш володіти великою кількістю знань, умінь і навичок. Але треба розуміти, що справжнім
професіоналом ти можеш стати лише в тій сфері, у якій будеш самовдосконалюватися все життя.

🗣 Чому раніше це питання не було таким актуальним?

Такі зміни пов’язані саме з переходом від старої економічної системи до «ринкової», від індустріального суспільства до інформаційного. Час ставить нові виклики і ми маємо на них відповідати.

🗣 Що ж заважає нам змінюватися? Стереотипи? Страхи? Що допоможе цього позбавитися?

Усе разом. Але якщо є мета — буде мотив змінюватися. «Хто хоче — шукає можливості, хто не хоче — причини».

🗣 Як не боятися опановувати «нові території»?

Головне — розуміти, для чого це тобі по-трібно, і ставити мету. Дорогу подолає той, хто нею йде.

Розмову вела Наталія ХАРЧЕНКО

Яблучко подяки 🙂

Якщо вам подобається те, що ми робимо — відправте нам яблучко подяки 🙂 А ми будемо знати, що рухаємося в правильному напрямку!

10,00 грн.

Share This