Грамотне усне мовлення — вправне письмо. Іван Хом’як про мову як чинник формування людини та мовні проблеми українського сьогодення

Уже за пів року Уповноважена із захисту української мови зможе реагувати на порушення мовного закону, зміни у правописі потроху входять у щоденний словообіг, але хтось ще довго не зважиться вживати фемінітиви. Усе пізнається в порівнянні, а для цього, як і для розуміння та прийняття, потрібен час. А всі позитивні зміни потрібно передусім починати із себе, вважає Іван Хом’як, доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри української мови та літератури Національного університету «Острозька академія».

🗣 Іване Миколайовичу, що взагалі означає поняття «мова»?

Поняття мови й мовлення розглядають диференційовано. Мову як систему, предмет і мову як здатність, мовленнєвий механізм. Протиставлення цих понять пов’язане з іменем лінгвіста Фердинанда де Сосюра, учні якого, Шарль Баллі та Анрі Сеше, на основі студентських конспектів відтворили й опублікували концептуальні положення свого вчителя. Між психологією та лінгвістикою відбулося історичне розмежування предмета дослідження. Психологія вивчає процеси говоріння, мовлення, за необхідності займається мовою. Лінгвістика ж вивчає мову як систему, трактуючи її в матеріальному аспекті, не досліджуючи реалізацію цієї системи. Слід також відзначити індивідуальний характер процесу засвоєння мови, який започатковується ще в ранньому дитинстві й відбувається упродовж усього життя людини за певними законами. Хід цього засвоєння досить добре досліджений в науці й характеризується передусім вибірковістю.

Це означає, що окремі індивіди та практично цілі покоління засвоюють у мові те і настільки, що й наскільки відповідає їхнім потребам у будь-якій свідомій діяльності. А результатом диференціації функцій мови є внутрішнє й зовнішнє мовлення, що становить певну єдність, яка не виключає специфічної своєрідності кожної з форм мовленнєвої діяльності.

🗣 А чи впливає мова й мовлення на наш спосіб мислення?

Безумовно! Мова дуже впливає на наш спосіб мислення. Якщо ми чекаємо відповідальної зустрічі, то наша думка наче одягає святкове вбрання, щоб мати гарний вигляд, аби справити враження. І перш ніж вжити якесь слово, ми завжди зважуємо, наскільки доречно його використати в тому чи тому контексті. А якщо не відчуваємо відповідальності, то наша думка виходить «непричесаною», некоректною, їй абсолютно все одно, як сприймуть її навколишні. Що вимогливіше суспільство, то більше ми намагаємося говорити відповідною до цих вимог мовою.

🗣 А чи впливає мова і мовлення на фізичне й ментальне здоров’я людини? Якщо так, то яким чином?

Звісно, впливає. Ідеологія життєтворення українців — це культ батька, матері й усього свого роду. Українські діти завжди шанобливо ставилися до всіх своїх родичів і зверталися до них тільки на «ви». Це дуже хороша форма, шкода, що зараз ми від неї відходимо. Знання живої української мови передавали з покоління в покоління із глибокою повагою. У таких умовах просто не могло виникнути брудне мовлення, тому що більшість українців володіла величезним запасом слів та зворотів, зокрема й гумористичних, що для нас дуже характерно. Якщо говорити про українців, то лихослів’я у нас тихо осіло на дно мови. Не можна стверджувати, що всі українці були шляхетними і не вживали «міцних» висловів, але вони не набули поширення. Хто сумнівається в цьому, хай прочитає нарис Максима Горького «Ярмарка в Голтве», де автор пише про те, що, пробувши цілий день на ярмарку, на превеликий його подив, не почув жодного матюка: «Ядреної і крутої лайки росіян, від якої дух у грудях спирає й очі на лоба лізуть, не чути. Її замінює влучний гумор, який щедро прикрашає балачку. Не чути й російського “тикання”». Далі читаємо: «А який би мат висів у повітрі на такому ж ярмарку в Росії…». Спробуймо розглянути окремі слова як символи і простежмо їхню енергетичну вібрацію. Коли промовляємо «люблю», — серце прокидається та тремтить, коли кажемо «радість», — у душі розквітають квіти. А коли чуємо «обман», «крах», «хвороби», «війна», «дурень» — м’язи тіла, реагуючи швидше, ніж розум, починають із тривогою напружуватися, групуватися, аби витримати удар. За тим слідують фізіологічні реакції: пришвидшується серцебиття, виділяється піт, змінюється ритм дихання та пульс. Реакції у кожного свої, але ми не завжди уважні, ігноруємо сигнали тіла, не пов’язуємо їх із негативними наслідками. А це не зовсім добре.

Психічне здоров’я — рівень психологічного благополуччя, який визначається не тільки відсутністю психічних захворювань, а й низкою соціально-економічних, біологічних і тих, що відносяться до навколишнього середовища факторів.

Науковці провели чимало досліджень із цього приводу. Наприклад, японці здійснили експеримент із рисом: в одну посудину помістили рис і далі не звертали на нього увагу, до іншої посудини з рисом говорили: «Ти ніщо», а третій висловлювали компліменти, на зразок: «Який ти гарний». У результаті в тій посудині, яку не помічали, рис вкрився пліснявою, у посудині, якій говорили погані слова, рис почорнів,
а там, де висловлювали компліменти, рис пустив пагінці. Також дослідники стверджують, що діти в батьків, які лихословлять, хворобливі, а люди, які вживають нецензурні слова, живуть на 13—15 років менше від тих, хто не вдається до матюків. В основі світобачення і світорозуміння кожного народу лежить своя система предметних значень, соціальних стереотипів і пізнавальних схем. Наприклад, українцям та німцям знайомі такі види рослинного світу, як дуб (дерево) і калина (кущ), однак бачення їх в обох народів неоднакове. В українців слово «дуб», окрім основного значення, має ще багато додаткових конотативних відтінків. Наприклад, це символ мужності, чоловічого достоїнства, сили, могутності й витривалості. Є, правда, й деякі негативні конотації, та все-таки це позитивне поняття. А калина в нас символізує ніжність, красу, чистоту, дівочу любов, Україну, якщо хочете.

У росіян, до речі, калина символізує розлуку й невдале заміжжя. Навіть на цих простих прикладах видно, які різні підходи до символів. Усі ці символьні значення вербалізовано у фольклорних творах і втілено в поетичних образах. Згадаймо хоча б прекрасну поезію Івана Франка «Червона калино, чого в лузі гнешся…». У німців такі образи неможливі, адже іменник дуб у них жіночого роду, а калина — чоловічого. Для іншого прикладу візьмімо українську й російську лексеми. Вдумаймося в семантику: українською слово «шлюб» — родинний союз за взаємною згодою, російською ж «брак». Або ж слово «подружжя»: у нас це дружба, осяяна почуттям кохання, а в росіян молодих людей зводили батьки у день шлюбу, тож, відповідно, «спрягали в паре», звідси — «супруги».

Ще приклад: українською говоримо «лікарня», — місце, де дають ліки, де людину ставлять на ноги, а російською «больница» — зі словом «біль» в основі. Тож навіть за лексичним складом мови можна зауважити, що ментальність у кожного народу формується неоднаково.

🗣 А що таке мовна політика і як вона впливає на країну та її громадян?

Зараз у нас війна з Росією, і який привід? Саме так — наша східна сусідка «захищає російськомовне населення». Чому ж ми не такі далекоглядні? У нас анексували Крим, але в той час, коли Крим офіційно переходив під підпорядкування України, як компенсацію за нього, від України було відрізано райони Кубані, Білгородської, Ростовської та Курської областей. Аж 74 тис. км² — а це три території Криму! Чи могли б ми порушити питання повернення цих територій? Теоретично могли б, але можна собі уявити, що відповість Кремль на такі претензії: а вони вже говорять російською. Відомий дослідник голодомору в Україні Джеймс Мейс підкреслює: єдине, що може реально ілюструвати політичну незалежність, — це несхожість країни з її сусідом. І одним із важливих чинників такої несхожості й незалежності, безумовно, є мова. А якщо не буде цієї мовної відмінності країни з її сусідом, тоді українську державність можна сприймати суто на папері й цілком приєднувати територію до Росії. Тому навіть якщо б ми вирішили порушити це питання, це було б проблематично, бо невідомо, якими могли би бути наслідки.

Погляньмо на Казахстан, там теж не все просто. У них немає війни, тому вони вже зараз проводять усілякі заходи, аби на території, де може виникнути подібна ситуація, зменшити цю можливість до мінімуму. Вони стимулюють і підтримують відновлення казахської мови через засоби масової інформації та книгодрук, змінюють назви вулиць, перейшли на латинську абетку. Тому що в них за приклад є наш Донбас і Крим, де зараз російська влада масово заселяє росіян, а кримських татар і українців намагається розпорошити по всій території Росії. Відтак питання мови, безумовно, політичне.

От впровадили ми квоти на мову в ЗМІ й тепер самі дивуємося, що станом на листопад мовлення українською на радіо сягнуло 90%. Це за даними аналітичного огляду «Становище української мови в Україні в 2019 році». Тому тут роль держави величезна і якщо б ми у свій час поставилися до цього більш принципово, то сьогодні мовне питання було б вирішене. І ми б не боялися, що новий склад
Верховної Ради зазіхне на закон чи не виконуватиме його сповна. А закон для того, щоб дотримуватися його.

🗣 Нова редакція українського правопису спричинила чимало дискусій. На вашу думку, якими є переваги й недоліки нововведень?

Нові зміни у правописі неоднозначно сприймають співвітчизники і це зрозуміло. Коли людина звикла до певного способу написання, то їй не так уже й просто перейти на інший. Проте зміни закономірні. Такі прізвища, як Текерей або Дікенс тепер пишемо з однією літерою «к». Мені здається, що це правильно і зрозуміло.

А складні слова на зразок топмодель, мінісукня, флешінтерв’ю, експрезидент, — вони всі віднині пишуться разом, як окремо слова з пів тоді, коли означають половину: пів години, пів абрикоса, пів Києва. Мені здається дуже правильним, що дипломатично запропоновано паралельні варіанти — авдиторія й аудиторія. Коли я навчався, деякі викладачі ще вживали таку форму, вона властива нашій мові. Нам, можливо, це не зовсім звично, але подумаймо, чи нашим пращурам було просто відмовлятися від власне українських форм? А все це було буквально на відстані витягнутої руки, адже йдеться про правописні норми 1928—1933 років. Це справді наші форми, які були витіснені росіянізацією. Чому ми повинні від них відмовлятися? Якщо вірити психологам, генетична пам’ять має спрацювати. Я теж поступово переходжу на такі форми, як авдиторія, лавреат, павза тощо.

Звернімо увагу на проривний [ґ], тепер дозволено використовувати Верґілій і Вергілій, кому як більше до душі. Або звук [т] на місці [ф]. Ми, наприклад, уже проводимо засідання катедри, хоча можна говорити й кафедра. На деяких телеканалах успішно використовують форму етер — і це звучить нормально.

Пригадую, колись тато зробив мені зауваження: «От ти український філолог, а чому вимовляєш так відкрито “і”?». З вуст шахтаря мені було дивно це чути. А він умів вимовляти «і» своєрідно — посередньо між «і» та «и», як полтавці «л». Зараз правопис вертає ирій, ирод, чи іменники жіночого роду: незалежности, любови, осени — гарно ж звучить. Хоч є перехідний етап, але хотілося б цей процес активізувати, не чекати, що десь хтось зобов’яже, і починати треба з себе.

🗣 А які проблеми у вас виникали під час викладання студентам методики навчання української мови?

Як таких проблем у викладанні студентам методики навчання української мови не відчуваю. Однак головний біль у тому, що у вищій школі зараз масово скорочують години української, а пріоритет віддають англійській. Сумніваюсь, наскільки це виправдано, тим більше щодо національних університетів. На зміну тотальній росіянізації прийшла англізація. А ми повинні шліфувати, плекати рідне слово, оскільки найголовнішим предметом будь-якого вітчизняного навчального закладу має бути українська мова.

У сумлінного викладача студенти будь-якого покоління засвоюють матеріал добросовісно, звісно, хто більшою, хто меншою мірою, але працюють усі. Однак сьогодні на вивчення «Української мови за професійним спрямуванням», яка практикується на нефілологічних факультетах, відведено аж 5 лекцій (10 год) і 17 практичних занять (34 год). І все це в одному семестрі здебільшого на першому курсі. Хіба цього достатньо?! Звісно, ні. Ви послухайте, як зараз говорить студентська молодь. Тож у цьому, безумовно, є значна проблема, оскільки ЗВО, незалежно від спеціалізації, повинні готувати не тільки висококваліфікованих фахівців, а й висококультурних громадян суспільства.

🗣 Незважаючи на чимало позитивних процесів, якими є мовні проблеми українського сьогодення?

Якось мені потрапило до рук інтерв’ю з українкою з емігрантів другого покоління довоєнної інтелігенції, яка живе у США. Маю на увазі мисткиню Роксоляну Тим’як-Лончину. Кол вона приїхала до України, її вразило засилля англійської мови. Щоб взяти квиток назад до Сполучених Штатів, вона скористалася послугами туристичних агенцій. А які найчастіше назви у наших туристичних фірм? Smile, Beauty travel, туроператор Join UP. Це стосується і назв ресторанів, кафе, бутиків тощо. Та й в Острозі поряд із новим корпусом Острозької академії — першим у Східній Європі вищим навчальним закладом — з’явилося кафе і піцерія з назвою Americano. Проте люди не використовують у спілкуванні ці назви іноземною мовою, частіше кажуть: «Те кафе, що біля роздоріжжя», чи «Той магазин, що біля школи» тощо. Згадуваній Тим’як-Лончині теж прикро, що збайдужілі до рідного слова журналісти без найменшої на це потреби вживають англійські слова у своїй лексиці. А ЗМІ, зокрема електронні, що інфіковані росіянізмами, тепер свідомо підхоплюють ще й вірус англіцизмів, «творять словесний покруч і чинять наругу над материнською мовою». А це людина, яка, так би мовити, глянула на нас з боку. Звісно, на мовну ситуацію дуже впливає Інтернет, соціальні мережі й телебачення. Ніким не контрольована епідемія набирає ознак справжнього лінгвоциду. Знижується культура мовлення і, безумовно, зникає увага до слова та думки.

🗣 З огляду на сказане, як зараз можна підвищити культуру мовлення? Яким є процес формування в людини орфографічних умінь і навичок?

На першому етапі я радив би вправи для розпізнавання орфограм, щоб засвоїти нові норми українського правопису. Помічати орфограми під час зорового сприймання тексту. Наприклад, почувши слово «експрезидент», ми вже розуміємо, що воно складне, і це вже має бути поштовхом до того, щоб бути уважнішими.

Також потрібно намагатися помічати орфограми, сприймаючи текст на слух, тобто чути й думати, як правильно передати на письмі те чи те слово. Вважаю ще дуже корисною вправою записувати текст, пропускаючи важкі для сприйняття орфограми. Потім можна уточнити їх правопис, але не робити помилковий запис, щоб у пам’яті не фіксувалося неправильне написання.

На наступному етапі доречно використовувати вправи із завданням обґрунтувати написане. Я помічаю, що студентка чи студент можуть сказати, що слово пишеться окремо, разом чи з дефісом, але коли попросиш обґрунтування, воно не завжди адекватне. А це може призвести до того, що потім, рано чи пізно, правопис лексеми може бути спотворений.

На третьому етапі можна пропонувати вихованцям дописування слів, вставлення пропущених літер. На четвертому — добір власних прикладів. А на п’ятому етапі будуть доречними синтетичні, тобто творчі вправи, де вже в писемному мовленні можна буде підтвердити свою грамотність.

У нас, до речі, досить дивне сприймання поняття мовлення. Коли ми говоримо про мовлення, то передусім маємо на увазі усне мовлення, але воно має дві форми: усну й писемну, вони пов’язані. Писемне мовлення залежить від усного. Що грамотніше усне мовлення, то вправніше письмо.

6 КРОКІВ ДО УДОСКОНАЛЕННЯ ОРФОГРАФІЧНИХ УМІНЬ І НАВИЧОК

1-й крок. Вправи для розпізнавання орфограм
2-й крок. Вправи із записуванням тексту і пропусками орфограм
3-й крок. Вправи із завданням обґрунтувати написане
4-й крок. Вправи з дописуванням слів, вставленням пропущених літер
5-й крок. Вправи на добір власних прикладів
6-й крок. Творчі вправи

Розмову вела Наталія КОВАЛЬ

Яблучко подяки 🙂

Якщо вам подобається те, що ми робимо — відправте нам яблучко подяки 🙂 А ми будемо знати, що рухаємося в правильному напрямку!

10,00 грн.

Вам також може сподобатися…

Share This