Потрiбна точка зростання. Володимир Співаковський про реформування освiти

Володимир Співаковський є відомою особою серед освітян України. Він є автором системи освіти 7W, освітніх кейс-технологій та засновником першого приватного ліцею «Гранд». На майстер-класах застосовує досвід науковця, підприємця і письменника, а головне — реалізує свої креативні ідеї для розвитку освітньої галузі. Тож в інтерв’ю говорили про українську освіту, створення першого приватного ліцею, реформування шкіл і дуетне управління освітою.

🗣 Ви робите чимало справ для розвитку української освіти. Але ви народилися в Сочі. Як сталося, що ви опинилися в Україні?

Уся моя генеалогія походить з Одеської області. Мій дідусь жив за 70 км від Одеси в місті Березівка і був одним із найбагатших селян.

У 1913 р. він збирав 60 ц пшениці з 1 га. Справа в тому, що тоді землю давали залежно від кількості хлопців у сім’ї, а в них у сім’ї всі 12 дітей були хлопчиками. Окрім того, мій дідусь придумав щороку возами їздити до Голландії за сортовим елітним насінням.

У 1929 р. брат дідуся попередив його про те, що завтра прийдуть комуністи, заберуть все й розстріляють. Усі брати залишилися в селі, а дідусь забрав дружину й поїхав до Одеси. Там він працював на хімічному заводі. А мій тато був льотчиком і захищав небо Києва від фашистів. Його літак підбили, він був поранений, тому його відправили в один із санаторіїв Сочі. Він там вилікувався, повернувся до Одеси, де познайомився з мамою. А потім разом із мамою поїхав жити в Сочі, бо вважав його райським містом. У Сочі я й народився.

А коли в 15 років я закінчив школу, то поїхав вступати до вишу в Одесі, бо тоді в Сочі не було вищих закладів освіти. Я поїхав до Одеси до бабусі й дідуся, закінчив інститут, потім мене перевели в НАПН у Києві, де я захистив дисертацію. Так я в Києві вже з 1975 р.

🗣 Як ви обирали заклад для здобуття вищої освіти?

У 1968 р. я приїхав до Одеси до дідуся. Його сусід був директором закритого хімічного заводу і дідусь із ним порадився, у який заклад варто вступити. Сусід розповів про те, що найкращим в Одесі є політехнічний інститут, у якому відкривають нову спеціальність «Економічна кібернетика». Тоді це була невідома спеціальність та ще й вузька спеціалізація «Обробка інформації». Цим саме сьогодні я й займаюся — оброблюю знаннєву інформацію. Я вступив до інституту відразу як відмінник і після закінчення отримав спеціалізацію «Інженер-економіст з обробки інформації».

🗣 За сучасними мірками вас можна назвати обдарованою дитиною. Адже це дуже рано — вступити в 15 років до закладу вищої освіти. Ви «перескакували» класи?

Так. Мене часто виганяли з класу через те, що я завжди перший тягнув руку на уроці й відповідав ще до того, як учитель ставив своє запитання. Я всім заважав. Тому якось маму викликали до школи. А мама моя — прекрасна вчителька математики. Я злякався. А в школі сказали, що після наради довго думали, що робити зі мною далі. І вирішили відразу з 3-го класу перевести мене в 5-й, щоб я там спробував «повикаблучуватися». А потім з 6-го я перейшов відразу у 8-й клас. Але для мене не було різниці, у якому класі навчатися. Мені все було цікаво, тому навчання давалося легко.

🗣 Що вплинуло на те, що ви вирішили поєднати своє життя з освітою, створити приватну школу, навіть не маючи педагогічної освіти?

Я ніколи не був директором школи. І жодних уроків у школі не проводив, і це правильно. Після закінчення аспірантури я працював у Академії наук викладачем. А потім перейшов у інженерно-будівельний інститут і там працював доцентом 7 років, тобто студентам-будівельникам і архітекторам я викладав економіку. А завдяки тому, що я не викладав у школі, мені вдалося придумати свою сис тему приватної освіти. Ліцей «Гранд» — це перша приватна школа в Україні, яку я придумав, що відрізняється від інших. Адже якщо ти придумуєш приватну школу й говориш людям, що вона краще, ніж державна школа, ти повинен це довести. Це інші вчителі, інші програми, інший підхід до викладання предметів, інша обстановка, інший сервіс, через це інші результати. Тому я зробив як інженер, як менеджер.

🗣 Але, незважаючи на те, що ви не викладали в школі, ви викладаєте для дорослих.

До 1988 р. я був на прекрасній посаді — завідувач економічного відділу НДІ, кандидат економічних наук. Хоч я і був безпартійним, що тоді спричиняло труднощі. Це саме був рік, коли дозволили займатися малим бізнесом. Тому я організував першу в країні школу бізнесу для дорослих. У Пущі-Водиці я орендував санаторій «Більшовик», де проводив заняття на основі методу занурення, про який тоді ніхто не знав. Але потім я зрозумів, що частина дорослих людей приблизно 30—40 років стає успішною й у них все виходить, а інша частина також хоче отримувати прибуток, але в них нічого не виходить.

І я зрозумів, що ті люди, у яких нічого не виходило, жили за принципом «продай і тікай», тобто в них не було якоїсь моралі. Саме тоді я вирішив, що потрібно розпочинати з малечі, створити певне моральне середовище, де дитина не може загалом вчиняти погано. Тоді я й організував ліцей «Гранд».

Ще однією мотивацією для створення приватного ліцею було те, що тоді моїй старшій доньці Лідії було 5 років, і я спеціально для неї створював цей заклад. Ліка також закінчила ліцей «Гранд», має свій бізнес, а зараз є відомою в Україні художницею, має свою художню галерею. Молодша донька Юлія також навчалася в Україні, а зараз є власницею мережі квест-кімнат

🗣 Ви зараз повернулися з Фінляндії, де не так багато приватних шкіл. Які вони?

У Фінляндії небагато приватних шкіл, лише вісім. Коли йдеться про фінську систему освіти, де реалізована реформа, вважають, що держава може забезпечити й безкоштовну освіту, і безкоштовні підручники, і безкоштовне харчування. Тому немає сенсу відкривати приватні школи, адже вони можуть відрізнятися лише трохи кращим сервісом.

Проте варто враховувати, що реформа освіти у Фінляндії розпочалася не з високої зарплати вчителів у 50 тис. євро на рік, не з килимків чи створення простору, на що в нас чомусь звернули увагу. Вони розпочали із семи постулатів.

Перший постулат — довіра. У нас до цього питання ставляться поблажливо, а там серйозно. Довіра у Фінляндії означає те, що вчителі довіряють учням, — у жодного учня не виникне думки списати. Директори довіряють учителям — жодної звітності, перевірок чи відвідувань уроків, тобто кожному вчителю надано можливість учити так, як він вважає за потрібне. Управління освітою довіряє директорам — жодних викликів на наради щотижня чи жорстких настанов. Батьки довіряють учителям і не телефонують уночі, як це відбувається в нас. У результаті налагодження такої системи довіри усі учасники освітнього процесу отримують задоволення від навчання.

Другий постулат — толерантність. Передбачає, що в класі можуть навчатися діти, які відрізняються за кольором шкіри, віросповіданням чи наявність інвалідності. Також не наголошують на лідерстві, не докоряють за низький рівень навчальних досягнень. Для учнів створюють умови, а вже вони самі вирішують, навчатися чи ні й які це матиме наслідки. Є ще п’ять постулатів, на основі яких створено систему освіти і в яких умовах усі учасники освітнього процесу почуваються комфортно.

🗣 У травні 2016 року в одному з інтерв’ю ви говорили про те, що українська система освіти готує лише до ЗНО. Минуло майже 4 роки, чи змінилася ваша думка?

Ні, не змінилася. ЗНО запровадили у 2008 р., і потрібно розуміти, для чого це було зроблено. Про це мало хто говорить, проте його запровадили з метою викорінити в школі корупцію, яка пов’язана зі вступом у виші.

Вирішили, що зовнішнє незалежне оцінювання дасть учням змогу продемонструвати свої знання і вступити навіть у престижний університет, незважаючи на тип школи, у якій вони навчалися. Але я вважаю, що корупцію повинні долати організації, які за це відповідають, а вчителі та директори шкіл повинні займатися навчанням учнів. Здебільшого корупцію все-таки подолали, але виникли проблеми зі знаннями. Рівень знань школярів за останні 10 років знизився. Виходить, що до ЗНО готуються останні 2—3 роки у школі, це найкращий період, коли можна засвоювати певні компетенції, вивчати іноземну мову, ІКТ, основи відносин та бізнес. Замість цього наголошують на статичничних знаннях із певних обраних предметів. А я прихильник того, що в школі потрібно давати широкі ерудовані знання з різних предметів та інтегрувати їх.

🗣 Ви вивчали системи освіти різних країн. Яка з них вам найбільше подобається та яка найбільше підійде для запровадження в Україні?

Найкращими за рейтингами якості освіти визнаються фінська й сінгапурська системи освіти. Вони різняться, але це не означає, що якась з них є найкращою. Вони однаково хороші, проте мають різну мету.

А система освіти в Україні має бути таким собі «смачним коктейлем», де 20% запозичено з фінської системи освіти, 20% — із сінгапурської й 60% — безпосередньо українська система. Справа в тому, що освіта — це не лише знання косинусів і валентності, це й поєднання безлічі речей — традицій, економічних можливостей, менталітету людей, територіального розміщення.

Коли Фінляндію було визнаний лідером освіти двічі — у 2009 і 2012 рр., освітяни з різних країн почали туди їздити, щоб перейняти досвіди й потім реалізувати у своїй країні. Проте так не можна робити, потрібно створювати своє. Неможливо накласти цю кальку з досвіду іншої країни на наші реалії та очікувати, що все запрацює як у Фінляндії. Тому потрібно розуміти, що варто взяти з фінської освіти, а що з української, поєднати і зробити «коктейль».

🗣 А як організувати реформу?

Це нескладно. Наприклад, три роки тому мені зателефонував мій друг і повідомив, що його призначили заступником губернатора Київської області. Зокрема він був відповідальний і за освіту. Тож він попросив
мене організувати реформу освіти в їхньому регіоні. Я погодився, бо маю напрацьовані концепції реформ по областях країни, значну кількість напрацювань, освітню платформу.

Я приїхав подивитися й розповів про систему, за якою планую розпочати реформу. Із 750 шкіл, що є в області, для пілотного проєкту потрібно обрати 1—3 заклади та розпочинати процес.

Реформа відбуватиметься протягом трьох років. У перший рік заохочу ємо кілька шкіл і упроваджуємо в них найкращі технології в освіті та спостерігаємо, які з них є дієвими, а які — ні. На наступний рік до проєкту приєднуємо ще 20% шкіл і впроваджуємо зміни в них уже на основі набутого досвіду пілотної школи. І протягом трьох років усі інші школи регіону спостерігають за роботою і змінами колег, аналізують та намагаються реалізувати у власному закладі. Невипадково я свою книжку назвав «Освітній вибух», тобто я дію за системою бікфордового шнура. Для мене головне — підпалити маленький шматочок, щоб інше почало вибухати. Це своєрідний «підрив» колишньої системи освіти.

У нашому лiцеї реалiзують не шкiльну модель адмiнiстрування, а бiзнесову. Є президент компанiї, є рада директорiв директор з транспорту, директор з харчування, директор з навчання, директор з набору. Є кафедри. Кожен з директорiв займається саме своєю сферою вiдповiдальностi.

🗣 Як обирали пілотну школу для реформування?

У мене є три критерії, за якими ми обирали школу. Критерій 1: до реформи закладу, до змін загалом
повинен бути змотивований директор закладу. Якщо цього немає, тоді все інше марно. Критерій 2: у реформі школи має бути зацікавлений колектив. Якщо вчителі саботуватимуть, тоді реформу в школі можна навіть не розпочинати. Критерій 3: реформою повинні бути змотивовані батьки учнів, адже скептично налаштовані батьки можуть завадити процесу.

🗣 Це була звичайна державна школа?

Це звичайна сільська державна школа за 40 км від Києва, Васильківський район. Коли я приїхав, то побачив, що будівля наче непогана, проте в дуже незадовільному стані. На своїх майстер-класах я розповідаю про основні питання, які потрібно враховувати в реформі освіти (чого навчати, навіщо навчати, як навчати, хто навчає, скільки коштує). Це змістовна частина, проте я розумів, що в цьому випадку потрібно знайти до людей інший підхід. Я пригадав своє викладання в будівельному інституті й поняття «нульовий цикл» — це фундамент будівлі, якого ніхто не бачить, але на ньому все тримається.

Я подумав, що можу розповісти багато, але мені потрібен нульовий цикл, щоб захопити й змотивувати людей. Я зрозумів, що в цьому випадку нульовий цикл має бути не освітнім, а з іншої галузі, простішої для розуміння. Тому перше, що ми зробили у пілотній школі, — це пофарбували її.

Цікаво, що після нас приблизно 150 шкіл по всій Україні пофарбували свої заклади. А потім почали телефонувати й запитувати, що робити далі. Це і є реформа. Вона потребує мотивації в людей, які хочуть щось зробити, але не знають, як. А тут ми вже даємо відповіді на питання: чого навчати, хто навчає, як навчати, навіщо навчати, як фінансувати, як керувати та який буде результат.

🗣 Що робити з учителями, які бояться змін, бояться навчатися?

Нічого. Я на них не звертаю уваги. У мене є певний фільтр: хочу співпрацювати з тими, хто готовий до змін — навіть якщо це лише 1% педагогів або навіть одна школа — на початку цього вистачить. Мені потрібно кілька людей, які на майстер-класі зрозуміють, побачать і відчують багато того, що їм не вистачало. Потрібна точка зростання, від якої все піде далі. А далі спрацьовує «вірусний маркетинг», коли й іншим хочеться таких змін.

🗣 Ліцей «Гранд» був першим приватним ліцеєм в Україні. Нині є чимало прекрасних приватних шкіл зі своєю системою навчання. Як удається ліцею витримувати конкуренцію?

Будь-яка компанія може залишатися на плаву й рухатися вперед, якщо вона займається розробленням та упровадженням інновацій. Те, що я розповідаю на майстер-класах, те, що пишу у книжках, — це все нове, чого немає в інших. І більшість із цього я запатентував. Ліцей «Гранд» був першим і залишається найкращим.

Дійсно, сьогодні є хороші приватні школи, проте наш ліцей вигідно відрізняється від інших, бо тут працює сильна дослідницька група. Тут працює міцний колектив зі значним досвідом — як минулим, так і сучасним, — і вони цей досвід уміло поєднують. Важливими також є репутація й комунікації, які налагоджують під час навчання є корисними у подальшому житті. Наприклад, ми першими придумали кейс-уроки, які вже розповсюдились на сотні українських шкіл.

🗣 У ліцеї створено своєрідну систему держави. Як це відбувається?

У ліцеї «Гранд» сформовано економічне середовище держави. У нас є свій банк, своя валюта, чекові книжки, своя реєстраційна палата, податкова інспекція, валюта, дефолти. Тобто гарним навчанням і хорошими справами можна заробляти «грандіки». А за погані справи або оцінки можна отримати дефолт. Створено середовище, де всім учням дозволяють займатися бізесом.

Наприклад, початківці можуть продавати рингтони, обкладинки, завантажені книжки, пошук інформації. Вони можуть потім конвертувати ці гроші в реальні товарні цінності, а не просто в якісь зірочки.

🗣 Ваша дружина — директор школи.

Не зовсім так. Вона — віце-президент всієї корпорації. Справа в тому, що в нашому ліцеї реалізується не шкільна модель адміністрування, а бізнесова. Є президент компанії, є рада директорів, директор з транспорту, директор з харчування, директор з навчання, директор набору, є кафедри. Використання системи, як у бізнесі є дуже зручним. Адже кожен із директорів займається саме своєю сферою відповідальності. Наприклад, директор школи з навчання не втручається у вирішення фінансових питань, адже для цього є фінансовий директор.

🗣 А яким загалом має бути управління освітою?

У країні, де відбувається реформа, має бути дуетне управління. Наприклад, у театрі є директор театру, а є художній керівник. Директор театру займається ремонтами, заробітною платнею, а художній керівник не знає фінансового боку життя театру, проте знає творчий. Тобто в них зовсім різні функції. У нашій країні є дуетне управління, яке успішно реалізують у Міністерстві оборони. У нас є міністр оборони, який займається питаннями забезпечення технікою, виготовлення зброї. І є начальник генерального штабу, який займається стратегічною діяльністю.

У Міністерстві освіти і науки України також має бути дуетне управління. Повинен бути міністр освіти, який займається закладами, ремонтами, підручниками, підвищенням кваліфікації, тобто адмініструванням господарчої діяльності. І повинен бути начальник штабу реформ. Чому одна людина не може це все відразу втілити? Тому що є різниця між управлінням, адмініструванням чогось і між креативним баченням, створенням нестандартних ідей.

Розмову вела Дар’я ДОЛГОВА

Яблучко подяки 🙂

Якщо вам подобається те, що ми робимо — відправте нам яблучко подяки 🙂 А ми будемо знати, що рухаємося в правильному напрямку!

10,00 грн.

Share This