ЛЮДМИЛА ЛЕОНОВА: “ПОШУКИ — ЦЕ ЗАВЖДИ РАДІСТЬ”. Вивчаємо історію роду разом

«Дерево тримається корінням, а людина сім’єю» — каже народне прислів’я. Як часто ми ставимо собі питання, ким
були наші предки? Не в глобальному масштабі, а в масштабі однієї сім’ї. Хтось із покоління в покоління зберігає родинні реліквії та секрети, а хтось навіть не цікавиться долею своїх дідуся й бабусі. І дарма! А раптом ви натрапите на справжню драматичну детективну історію? Допомогти «відкопати» свою родинну історію взялися працівники відділу використання інформації документів Державного архіву Рівненської області, започаткувавши проведення майстер-класів із генеалогії «Вивчаємо історію роду разом». Начальниця відділу Людмила Леонова зазначає, що на Рівненщині питаннями родоводу активніше почали цікавитися десь із 2010 року й інтерес продовжує зростати. Ми розпитали дослідницю, які документи зберігаються в архіві, що безповоротно втрачено, а що розсекретили, і з чого потрібно починати вивчення свого генеалогічного дерева.

Культурний проєкт «Модерний архів»

У червні 2019 року Державний архів Рівненської області отримав грант від Українського культурного фонду для реалізації культурного проєкту «Модерний архів». Проєкт передбачав оцифровування документної інформації, модернізацію читальних залів, удосконалення вебсайту архіву та проведення чотирьох майстер-класів із пошуку інформації за генеалогічною тематикою.

Щодо майстер-класів, то їх проведення було запроваджено в архіві значно раніше. За моєю ініціативою та ініціативою моєї колеги, старшого наукового спеціаліста відділу використання інформації документів Олени Гумінської, ще в березні 2019 року відбувся перший такий захід. Оголошення про нього було розміщено в соціальних мережах. А з липня ці майстер-класи ми проводили в межах зазначеного проєкту. Всього відбулося 13 своєрідних тренінгів із дослідження родоводу, які відвідало понад 400 осіб.

Майстер-класи ми почали проводити лише цього року, хоч до нас і до того звертались студенти й рівняни, і ми проводили екскурсії, лекції, презентації та виставки. Також до нас приходять школярі, адже в них є уроки «Мій край», а ми час від часу робимо виставки за тими темами, які вивчають у школі. Наприклад, якось організовували виставку «Шкільний підручник» і дібрали для неї книжки царського та польського періодів, які в нас збереглися. Бувало, що ми розповідали про архів і зовсім маленьким нашим відвідувачам, хоча, звісно, це набагато важче, аніж старшокласникам.

Учасниками майстер-класів були вчителі шкіл Рівненщини на прохання Інституту післядипломної освіти та охочі рівняни, від яких ми отримали схвальні відгуки, адже ми не просто розповідаємо, а й показуємо різні документи, роздаємо схемки як складати родовід тощо. На кожен майстер-клас, залежно від читального залу, де заплановано захід, ми можемо прийняти 25—30 осіб. Зазвичай відгукується значно більше охочих, тож частину ми записуємо на наступний місяць.

На перший майстер-клас ми записали 20 осіб, а прийшло 40, на наступні ― по 20―30 осіб. Ми відчуваємо зацікавленість людей і потребу у таких заходах. Люди, які побували на наших майстер-класах, точно приходили знову і далі працювали у наших читальних залах.

Вивчаємо історію роду разом

Майстер-клас має назву «Вивчаємо історію роду разом», тож наші учасники цікавляться передусім генеалогією. Серед них різні люди, різного віку й професій. Загалом, щороку в архів звертається (приходять особисто та надсилають запити на пошту) понад 3000 осіб. Це і заявники, які хочуть отримати з архіву довідки, копії документів для вирішення соціально-правових питань, і дослідники, які працюють у читальних залах для наукових чи краєзнавчих досліджень, а також, щоби дослідити історію свого роду. Загалом у читальних залах за генеалогічною тематикою працює до 80% користувачів.

Наш майстер-клас поділено на три частини: спочатку — розповідь про історію архівів, зокрема й ДАРО, потім — про цікаві документи, назви яких нашим відвідувачам навіть не знайомі, але які є джерелом досліджень, наприклад, «ревизские сказки», «исповедные ведомости», «брачные обыски», «формулярные списки» тощо. Після цього ми з колегою формуємо дві групи, до нас по черзі підходять люди і ми за нашими базами даних, записами й путівниками даємо конкретну інформацію: з чого можна почати пошук, чи є в нас відповідні документи. Якщо люди з інших областей — рекомендуємо, як їм звернутися в інші архіви.

Якщо у людини, яка прийшла до нас є певна інформація, наприклад, у якому році родичі народилися, чи в якому населеному пункті проживали, то ми відразу дивимося, чи є в нас метричні документи. Якщо їх немає, тоді «піднімаємо» інші документи, за якими так само можна досліджувати. Зазвичай, у наш архів звертаються більше ті, чиї родичі походять із Рівненщини.

Для дослідження родоводу можна самому прийти в архів чи надіслати запит звичайною або електронною поштою. Якщо громадяни відсилають нам заявку електронною поштою, то ми обов’язково просимо їх вказувати й повну домашню адресу, адже мусимо знати, куди надсилати завірені копії документів. У нас поки немає електронного підпису, а документ, завірений печаткою, — тобто офіційний документ, завжди потрібно відправляти поштою.

Якщо людина приходить особисто, то в нас є два читальні зали, куди ми видаємо документи за запитами, і люди самі з ними працюють. Наш читальний зал, де зберігаються старі документи, зовсім невеличкий — 10 місць, і він завжди заповнений. Якщо, наприклад, людина хоче приїхати в архів, вона вже була в нас раніше, опрацювала описи й знає, що конкретно хоче замовити, тоді вона попередньо надсилає нам електронною чи звичайною поштою «Вимогу на видачу справ», яку можна скачати на сайті Державного архіву Рівненської області. Адже нам потрібно підготувати затребувані документи. І обов’язково потрібно зазначити, коли людина хоче приїхати.

Зазвичай буває так — людина приходить і, наприклад, каже: «Моя бабця народилася в 1900 році в селі Іванківці». Генеалогічний пошук починається з пошуку по метричних документах (метриках). Метричні книжки в давнину і практично до радянського періоду, а на Рівненщині радянський період почався у 1939 році, адже ми були в складі Польської держави, велися в релігійних установах — церквах, кірхах, костелах, синагогах. Тому що на нашій території проживали поляки, німці, чехи та інші національні меншини. Тож ми одразу починаємо шукати, чи є по тому населеному пункту за 1900 рік метрична книжка. Для цього розробили спеціальний покажчик метричних книжок, який дозволяє дуже швидко дізнатися, чи є інформація для цієї людини, чи немає.

Каталог метричних книг вивішений у нас на сайті в розділі «Довідковий апарат». На наших майстер-класах ми рекомендуємо, щоб люди заходили на сайт, відкривали покажчик і самі дивилися, що є по тих населених пунктах, які їх цікавлять. Інколи телефонують мені, я відкриваю покажчик і дивлюся, або коли люди приходять у читальний зал, то самі вже дивляться у каталозі. Так людина зорієнтується, чи є інформація по її населеному пункті, чи є документи, і чи варто взагалі розпочинати пошук.

Приходить дослідник, і ми дивимося, наприклад, є документи по певному селу починаючи з 1822 року по 1935 рік, тож це великий обсяг для роботи. Буває, що немає документів за конкретний період або про народження, а є запис про шлюб. Завжди можна «чіплятися» за якусь дату, підраховувати, коли хто народився, коли одружився, коли народилася в родині перша дитина, коли друга, — це клубок, який потрібно довго розкручувати. Якщо є багато документів, то краще почати з однієї гілки родини — чоловічої або жіночої.

Інформація, яку надає архів

У читальний зал ми видаємо всю наявну в архіві інформацію, крім випадків, коли документи у поганому фізичному стані, чи у тимчасовому користуванні, перебувають на реставрації, або фонд перебуває на перевірці його стану. Практично по 1944 рік видаються усі документи. Щодо документів із 1945 року, то згідно з Законом України «Про Національний архівний фонд та архівні установи», якщо документи містять конфіденційну інформацію і ще не пройшло 75 років із часу створення такого документа, то таку інформацію поки не можемо видавати. Сам документ можна показувати, але закривати ті місця, де є конфіденційна інформація.

Якщо ви шукаєте інформацію про свого родича і можете довести родинні зв’язки, або надаєте нотаріально завірені від нього доручення, то документ можуть вам видати. Про це також йдеться і у Порядку користування документами Національного архівного фонду (розроблений для всіх архівних установ), із яким ми ознайомлюємо кожного дослідника перед початком роботи.

У пригоді дослідникам-генеологам може стати фонд із колекцією матеріалів ОУН-УПА, який у радянські часи був на таємному зберіганні, а в 1990-ті їх розсекретили. Ми вже зробили каталог прізвищ і псевдо, які в цьому фонді згадано. Якщо родичі були репресовані радянською владою, то можна звертатися до нас або в архів СБУ. Є видання «Реабілітовані історією», в якому міститься перелік вже реабілітованих осіб. Архіви про репресованих повністю відкриті з 2015 року, коли було прийнято Закон «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917—1991 років».

Ми щотижня отримуємо десятки запитів із колишніх країн СНД щодо надання документів для соціально-правового захисту громадян, підтверження їх стажу роботи, отримання зарплати, навчання, майнових питань тощо. Якщо наші люди там жили й працювали, то вони можуть робити запити в ці країни і точно отримають відповідь. Адже взаємодія між архівними установами України та колишніх країни СНД і Балтії була закладена ще у 1996 році, коли підписано відповідний меморандум. Якщо в наш архів самостійно звертається людина з території АР Крим, окупованих територій Донецької чи Луганської областей, то ми надаємо всю необхідну інформацію. А от із офіційними установами цих територій співпраця поки призупинена.

Що є в ДАРО?

Архіви все-таки мають обмежену інформацію. У нас зберігаються документи від кінця XVIII століття і по 2019 рік (вже маємо навіть документи по цьогорічних виборах). Метрики маємо по 1944 рік, бо від 1945-го їх зберігають районні і міські відділи ДРАЦС. Я майже впевнена, що немає жодного населеного пункту, по якому б збереглася інформація за всі роки. Адже були досить вагомі причини для того, щоб ці документи зникли: це і військові дії (бо територією Рівненщини прокотилися вали двох світових воєн), вони губилися, горіли, були знищені різними способами тощо.

До системи архівних установ в області входять і районні архіви, їхня офіційна назва — архівні відділи районних державних адміністрацій. Це архіви з перемінним складом: різні установи з району віддають туди певні документи, вони там трохи «відлежуються», а потім їх передають у ДАРО. В районних архівах зберігають документи 1970—2000-х років, хоча багато районів передало нам документи вже й за 2000-ні. Якщо вас цікавлять архівні документи по селу, то насамперед зверніться до архівного відділу потрібної вам районної адміністрації. Якщо ж вони вже передали документи, то направлять вас саме в обласний архів. У всіх архівах є телефони для довідок і люди можуть зателефонувати і попередньо проконсультуватися.

Зараз у нас є два величезних архівних корпуси, де маємо 1 млн 100 тис. одиниць зберігання.

У нашому архіві є багата джерельна база з генеалогії, однак і в інших установах можна також знайти цікаві документи. З 1940 років у сільських радах ведеться такий документ, який називається «Погосподарська книга», — це подвірний облік сільського населення і їх майна. В цих книгах вказано склад родини, їхні біографічні дані, інформація про наявність землі, будинків, худоби, сільськогосподарського знаряддя. Колись ці книги передавали до нас, але потім ми повернули їх у сільські ради.

Це теж дуже гарне джерело для дослідження генеалогії. Ви йдете в сільраду, пишете заяву, що хочете отримати певну інформацію, заяву реєструють і задовольняють ваш запит. У них починаються ці книги десь із 1947 року. У такій книзі ми віднайшли інформацію і про першого Президента України Леоніда Кравчука, який походить із Рівненщини.

Були моменти в історії, коли не було централізованих державних архівів, коли архіви зберігалися в різних місцях і установах, не було загальнодержавної політики зі збереження архівних документів. Війни, природні катаклізми — усе це було причиною того, що по Рівненщині дуже багато документів втрачено. Під час Другої світової війни знищено 1 млн 217 тис. одиниць зберігання (для порівняння — зараз у нас є два величезних архівних корпуси, де маємо 1 млн 100 тис. одиниць зберігання).

І це тільки те, що було зафіксовано в актах, а скільки всього не було зафіксовано. У нас зовсім мало збереглося фондів про Першу світову війну, і там немає інформації про втрати тих часів, чи про тих, хто служив у царській армії. Якщо хтось зацікавлений у військових документах цього періоду, за цими даними потрібно звертатися у Московський військово-історичний архів.

Про втрати свідчить, наприклад, такий факт: наприкінці ХІХ — початку ХХ століття органом місцевого самоврядування в Рівному була Міська дума. Ця установа провадила всю роботу в місті: культурну, соціальну, щодо місцевої промисловості, збирання податків, реєстрації мешканців тощо. Тобто за всі роки її діяльності мали б зберегтися тисячі всіляких справ, але під час Першої світової війни документи евакуювали в глиб Росії. На жаль, про те, що вивозили, а що залишалося, — нічого не відомо. І зараз цей фонд у нас представлено декількома десятками справ, тож це навіть не фонд, а слід фонду. Ми тільки зараз розуміємо масштаби цих втрат.

Те саме стосується такого фонду, як Рівненське повітове земство. У нас в Дубно перед Другою світовою війною була резиденція князів Любомирських — це були люди, які збирали твори мистецтва, була в них унікальна бібліотека і архів. Окупанти вивезли частину цього добра, частина була спалена чи просто змокла від дощів, бо була викинута на вулицю. А от документи царських судів збереглися непогано, саме ці установи проводили велику роботу зі створення й зберігання різних документів, у їхніх архівах відклалися документи й інших повітових установ. У цих фондах зберігаються наші найстаріші документи — грамоти на пергаменті ХIV—XVI століть.

Дуже цікавий фонд Рівненської реальної гімназії — першого середнього навчального закладу на нашій території, де збереглося багато списків вчителів та учнів, які також є джерелом для вивчення генеалогії. Ці документи збереглися, хоч їх теж вивозили в евакуацію у 1915 р. А потім у 1920-х поляки забирали їх у центральні архіви Польщі, та в 1956 році ці документи повернулися до нас.

У часи Голодомору 1932—1933 років Рівненщина була, як кажуть, «під Польщею», тобто на нашій території не було того страшного голоду, лише були намагання зібрати якусь допомогу й відправити на територію Радянської України. Для цього утворювали комітети з надання допомоги голодуючим в Радянській Україні. А щодо тих територій, де був Голодомор, треба звертатися у відповідні обласні архіви, користуватися «Національною книгою пам’яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні». Є також різні збірники документів, багато інформації оприлюднили і в мережі.

Щодо підтвердження інформації про жертв Голокосту, то ми користуємося задокументованими показами свідків. 6—7 листопада 1941 року в урочищі Сосенки під містом Рівне було знищено більшість рівненських євреїв — 17 500 осіб. Німці не залишили списків жертв цієї жахливої події, але за спогадами вдалося відновити 3 000 прізвищ невинно розстріляних. Списки мали би бути, тому що коли німці прийшли на нашу територію, то всім євреям потрібно було зареєструватися. Але хтозна, чи не знищили німці цих документів. Маємо єдиний унікальний список, в якому значаться 5 200 осіб єврейської нацональності, — це ті, хто спочатку уникнув розстрілу, їх утримували в ґето, але в липні 1942 року їх вбили в лісі під містом Костопіль.

Якщо ви шукаєте інформацію про родичів, які були мобілізовані, загинули чи пропали безвісти в роки Другої світової війни, то спершу треба пошукати відомості на російському сайті «Меморіал», куди внесено неймовірно великий обсяг інформації. Якщо ж там немає інформації, багато хто звертається в Товариство Червоного Хреста України. Однак той же Червоний Хрест звернеться із запитом саме до нас в архів. До нас також можна звертатися, аби знайти місця поховань часів війни. Люди цікавляться такою інформацією, щоби відвідати місця захоронення своїх родичів. Я складала такі списки місць поховань солдатів Другої світової на Рівненщині. Якщо в нас немає людини в списку, то ми звертаємося безпосередньо в місто чи село і дізнаємося, чи є там обелікс із прізвищами загиблих.

Зберігається в архіві й фонд «Еміграційного синдикату». Цю установу створено наприкінці 20-х років минулого століття, щоб сприяти людям емігрувати, оформлювати документи тощо. Маємо там дуже багато документів і, що цікаво, багато фото цілих родин, які збиралися виїхати за океан.

Документи, у яких також можемо знайти світлини — це документи навчальних закладів. Можуть бути фото й у формулярних списках, це такий документ, як сьогодні трудова книжка. Якщо людину було засуджено каральними органами радянської влади, то практично в усіх кримінальних справах, особливо репресованих осіб, є дактилоскопія і фото в анфас та у профіль. Ще в нас збереглися такі документи, як посвідчення особи окупаційного періоду, паспорти різних періодів, де також можна знайти фото. Є й багато реєстраційних справ на провадження бізнесу, ремесла, торгівлі, у яких також іноді можна виявити фото.

Інформація в мережі Інтернет

Не так давно ми придбали невеликий сканер і в нас тільки починається оцифровування документів. За грантом від УКФ ми оцифрували понад 5000 аркушів метричних книг початку ХІХ століття. Але у мережі Інтернет вже виставлено величезну кількість оцифрованих документів із архівів усього світу і України.

У своїй роботі з пошуку генеалогічної інформації, ми часто використовуємо базу даних «Меморіалу», де можна знайти інформацію про солдатів часів Другої світової війни, видання «Реабілітовані історією», сайти польських архвів, де в доступі вже є багато інформації та баз даних, сайт Family search, інші генеалогічні сайти.

В Інтернеті можна знайти інформацію або відсканований документ, але щоби отримати його завірену копію, все одно доведеться йти в архіви. Сьогодні наші дослідники мають можливість безкоштовно копіювати архівні документи, тож щось і вони викладають у мережу.

З чого починати вивчення родоводу?

Передусім потрібно записати спогади своїх родичів, знайомих, аби отримати від них хоча б мінімум інформації, яка дасть можливість розпочати пошук. Було б непогано спочатку опрацювати родинні фото (зробити до них підписи, дізнатися, хто є хто, розсортувати за роками тощо), потім впорядкувати родинні архіви (листування, офіційні документи тощо). А далі вже можна братися й за державні архіви. Для того, аби якомога більше спростити отримання інформації, у зверненні до архівів мають бути зазначені:
• ім’я, прізвище, по батькові запитуваної особи;
• дата та якомога точніше місце народження (або шлюбу, смерті тощо);
• будь-яка відома про шукану особу інформація (підійдуть навіть родинні перекази).

Основним джерелом вивчення генеалогії є метричні книги. Однак, якщо такі не збереглися, є багато інших джерел: сповідальні відомості; шлюбні оповіді; ревізькі казки; списки населення; списки платників податків; списки власників нерухомого майна; списки виборців; списки військовозобов’язаних; списки службовців і чиновників; особові справи (формулярні списки); документи навчальних закладів; документи по нагляду за громадськими організаціями; реєстраційні, земельні справи; нотаріальні документи; технічні справи на домобудівлі; будинкові книги; господарські книги; кримінальні й цивільні справи; документи з особливого складу тощо.

Основним джерелом вивчення генеалогії є метричні книги.

Інформацію, яка стосується конкретної території, треба шукати в обласному архіві за територіальною належністю. Документи по Рівненській області зберігаються в Державному архіві Рівненської області, архівних відділах районних державних адміністрацій, в районних і міських відділах ДРАГС, в архівах чинних установ і організацій тощо.

Нас дуже часто запитують, що таке «ревізька казка». Такі документи на нашій території складали під час загальноросійських «ревізій» (перепису населення) у ХІХ столітті для оподаткування. Це були списки мешканців по селах і містах. «Ревізьких казок» по Рівненському повіту в нас досить багато і там теж є цікава інформація, яку використовують для генеалогічного дослідження.

Зазвичай, дослідник, який цікавиться родоводом, приходить подивитися щось одне, а починає «розкручувати» тему далі і може знайти щось зовсім неочікуване. До нас ходять роками, адже пошукова робота дуже копітка, але вона й дуже затягує. Інколи відвідувачі кажуть: «Ми вже як залежні до вас ходимо кожен день, бо хочемо дізнаватися все більше і більше».

Раніше, щоб зробити запит, наприклад, у Рівненський відділ ДРАЦС, потрібно було йти до ДРАЦСу в Києві

Метричні книги до 1944 року, які збереглися на території нашої області, як я вже казала, зберігаються в архіві.

Метричні записи з 1945 року — в районних та міських відділах ДРАЦС. Не так давно було створено Загальноукраїнську базу даних із 1945 року по системі ДРАЦСів. У нас в архіві також є каталог метричних книг (розміщений на вебсайті ДАРО), який дає змогу дізнатися про наявність або відсутність метричних записів по певному населеному пункту і хронологію наявних книг.

Щоби у відділах ДРАЦС отримати документи про народження, шлюб або смерть свої родичів, треба обов’язково довести свої родинні зв’язки з ними. Тому що це є конфіденційна інформація (вважається такою упродовж 75 років із дати її створення), і її можуть надати тільки родичам.

Якщо вас цікавлять метрики дідуся/бабусі, ви можете прийти зі своїм свідоцтвом про народження, де записані мама/тато, з маминим/татовим, де написані дідусь/бабуся, щоб показати, що він/вона є вашим прямим родичем. У ДРАЦСі в один клік на комп’ютері можуть сказати, є в них потрібний запис чи немає, по будь-якому відділу ДРАЦС в Україні.
Раніше, щоб зробити запит, наприклад, у Рівненський відділ ДРАЦС, а ви живете в Києві, потрібно було йти до ДРАЦСу в Києві, де вам робили офіційний запит, бо ви не могли зробити запит самостійно. А зараз ви можете зробити все безпосередньо за місцем проживання і вам на підставі бази даних у місцевому ДРАЦСі видадуть необхідну довідку.

На щось неочікуване можна натрапити й у київських та львівських архівах, де можна шукати документи по нашій області — про репресованих, участь у партизанському русі та багато іншого. Саме в Києві знаходилися різні установи, яким підпорядковувались місцеві організації і куди постійно відправляли різну інформацію. Якщо в Рівному була гімназія, то вона була підпорядкована Міністерству освіти, і ця гімназія щомісяця відправляла туди звіти, а ці звіти сьогодні зберігаються в Центральному державному історичному архіві в місті Києві.

Пошуки в архівах сусідніх країн

Оскільки територія Рівненщина певний час перебувала у складі Польщі, то можна шукати певні документи й у центральних архівах Польщі: Центральний архів давніх актів, Центральний архів нових актів, Центральний військовий архів тощо. Є документи, пов’язані з нашою історією, і в державних архівах Кракова, Любліна тощо. Наприклад, в архіві Люблінського католицького університету є інформація про католиків, які походили з території
сучасної Рівненської області. Нащадки переселенців із Польщі звертаються в архіви Любліна, Хелма, однак метрик щодо православних там майже немає.

Час від часу ми отримуємо запити щодо дідусів/прадідусів, які служили в польському війську. Щодо служби вашого предка у польському війську, потрібно звертатися в Історичну секцію Центрального військового архіву у Варшаві. Знаходите їх сайт, заповнюєте спеціальний електронний бланк, де вписуєте всю відому вам інформацію і власні дані, завантажуєте світлину, якщо вона у вас є, і відправляєте їм. Або можна відправити запит звичайною поштою і навіть українською мовою — вас там зрозуміють. І чекаєте на відповідь.

Як нам пояснюють поляки: якщо ви знаєте, де служив ваш дідусь/прадідусь, коли служив, у якому підрозділі, то знайти інформацію можна; якщо ж у вас є лише фото у формі та хоча б рік, коли він служив, теж можна щось знайти, але вже важче. У них там мільйони особових справ, тому пошук потребує багато часу.

Після Другої світової війни багато документів потрапило до архіву не за територіальною належністю. Архівісти їх розбирали і відправляли в інші архіви. Якщо в рівненському архіві було виявлено документи по Волинської області, то їх передавали у ДАВО і навпаки. Надходили нам документи і з Польщі.

Що люди шукають?

Найбільше людей звертається з питань отримання інформації для вирішення соціально-правових питань — підтвердження стажу роботи, навчання, нагородження, отримання різних статусів, підтвердження майнових прав, поновлення метричних документів. Також цікавляться генеалогічною, біографічною, краєзнавчою тематикою. Працюють в архіві й науковці з України та закордону. Відсотків 70% наших заявників отримують необхідну їм інформацію. У інших випадках повідомляємо, що документи до нас не надходили і про їх місце зберігання у нас інформація відсутня, або рекомендуємо, куди їм ще можна звернутися.

Щоб знайти інформацію по Рівненщині про тих, кого радянська влада в адміністративному порядку виселяла у віддалені райони Росії (куркулі, родичі учасників визвольних змагань тощо), треба звертатися до інформаційного центру Національної поліції в Рівному. Вони мають свій архів і ця інформація зберігається в них. Коли до нас звертаються люди, я телефоную туди, вони дивляться в свій каталог і знаходять чи не знаходять потрібну інформацію.

Також люди шукають якусь дуже конкретну інформацію, наприклад, про те, що їхні предки були засуджені польською владою за націоналістичну діяльність, тому що брали участь у різних антипольських акціях, які на території Рівненщини в міжвоєнний період відбувалися дуже часто. У фондах польських судів є багато політичних справ.

Я вивчала документи учасників тих подій. Серед них траплялись зовсім звичайні люди, які на вулицях вивішували вірші чи портрети Тараса Шевченка, саморобні українські прапори та тризуби. У ті часи це була своєрідна боротьба за незалежність України, тому на всіх цих людей заводили кримінальні справи польська поліція, а долю вирішував польський суд. У нас в ДАРО є деякі картотеки по цих справах, які полегшують пошук. Усі такі кримінальні справи систематизовані за напрямками, наприклад, вбивства, фальшивомонетники, політична діяльність тощо.

Інколи люди дізнаються про ті речі, які були в родині заборонені, наприклад, хтось був всиновлений і потім дізнався, хто його справжні батьки і, може, навіть із ними зустрівся. Нам дуже приємно чути від наших відвідувачів читального залу: «Вау! Подивіться! Я знайшла свою бабцю, і навіть прабабцю!». Думаю, що пошуки — це завжди радість.
Нещодавно до нас приїжджали дві двоюрідні сестри, їх батьки вже померли, але перед тим заповіли донькам розшукати їх сестру. Їх мама в роки Другої світової війни була в Німеччині на примусових роботах і приїхала звідти з дитиною. Жінці було дуже важко — вона дуже захворіла та ще й не було чим годувати доньку, адже в неї ще було два сини, тому дівчинку віддали в дитячий будинок у Дубно, а брати все життя хотіли розшукати свою сестру, яку востаннє бачили у 1945 році.

Ми розпочали пошук… І на диво збереглися корінці направлень дітей в дитячі будинки, дуже навіть багато було документів для пошуку, але там її не знайшли. Тоді ми подивилися інформацію про вивезених у Німеччину і знайшли відомості про бабцю, коли вона була в Німеччині, де вона там працювала і коли повернулася. Але і ця інформація для жінок була великою знахідкою, вони були дуже розчулені. У кожного свої життєві ситуації, і десь ми можемо допомогти, а десь ні.

Буває, що не можемо щось довести, тому беремо додаткові документи, які наштовхують людину на інший пошук. Наприклад, ходить до нас пан Тарас, який дослідив свій родовід до XVIII століття, бо працював не тільки з метриками, але й з іншими документами, в інших архівах, знайшов багато інформації в Інтернеті. Але треба розуміти, що 90% наших із вами предків були селяни, кріпаки, тож можна знайти хіба що їхні метрики, або якісь відомості про майно, сплату податків, участь у виборах, якщо вони не займалися нічим більш визначним, що могло було зафіксувано в інших документах.

Якщо в роду були дворяни, поміщики, чиновники, власники підприємств, політичні й громадські діячі, то їхня діяльність могла бути зафіксована у більшій кількості документів. Тож після пошуків у нашому архіві інформацію про них можна буде шукати і в інших. На Рівненщині з відомих поміщицьких (князівських) сімей були Любомирські, Радзівіли, Бройель Пляттери, Стецьки, Ходкевичі, Чарторийські, тож про них можна знайти чимало інформації. Вони ж бо мали дворянський статус і відомості про них фіксували в багатьох документах. Тобто люди з таким родоводом можуть шукати своє коріння значно глибше.

Ентузіасти, які дізнавалися про історію свого міста, або села, були завжди, ще до цього генеалогічного буму. Люди, які спочатку приходять із питаннями щодо родоводу, потім настільки зацікавлюються документами, що поступово переходять до історії своїх населених пунктів і пишуть книжки. Книжок, які писали наші дослідники, або в яких використовували наші документи, і які розповідають як про історію населених пунктів, так і про історію окремих родин, у нашій бібліотеці є чимало, автори самі нам їх дарують. Є в нас видання письменників, громадських діячів, людей, які вже давно повиїжджали з Рівного.

Серед них Чеслав Хитрий «Минувшина Рівненщини — далека і близька», Любов Ярмолюк «Корецький Свято-Миколаївський собор», Віктор Парфенюк «Клевань. Портрет на фоні епох», Валерій Войтович «Степань моя мила», Дмитро Поспеловський «Пам’ять і час. Історія родини Ушинських-Поспеловських», Ірина Куліш-Лукашевич «Пошуки та знахідки», Іван Гайдук «Басівкутські Костецькі (1765—2018)», Мирослав Галанзовський «Церкви Млинівщини. Нарис історії», Володимир Остапук «Здолбунів. Частина 1» та багато інших.

Скільки коштує інформація?

Щоб розпочати роботу в читальному залі архіву, треба приходити з паспортом і мати дві фотографії для особової справи дослідника і анкети. Консультації ми надаємо безкоштовно. Якщо ви приходите самостійно працювати, то в наш читальний зал справи видаються безкоштовно, якщо, звісно, дослідник не зазначає, що він працює з комерційною метою.

Наші працівники дуже завантажені роботою з виконання запитів соціально-правового характеру, тож ми не завжди можемо провести розширений генеалогічний пошук, тому люди або займаються цією справою самостійно, або домовляються з нашими багаторічними користувачами, які вже дуже добре знають склад архівних документів, і ті вже шукають на їх замовлення. Також можна звертатися у різні генеалогічні товариства або до окремих генеологів, які займаються цією справою професійно.

У нас дозволено безкоштовне самостійне копіювання документів за темою дослідження. Однак для того, щоб сфотографувати документи, треба після їх виявлення за описами, заповнити вимогу на копіювання, завірити її у керівника архіву і, дотримуючи вимог «Порядку користування документами Національного архівного фонду», фотографувати.

Виготовлення копій технічними засобами архіву на замовлення користувачів є платною послугою. Документ, завірений печаткою, буде коштувати 10 грн 26 коп., плюс 50 коп. за виготовлення копій за кожен аркуш (якщо документ складається з декількох аркушів). У ціну входить виготовлення й завіряння копії цього документа.

Тільки архівна копія (не важливо, хто її виготовив — архів або користувач самостійно), яка має завірчий штамп, на якому вказано назву архіву, номер фонду, опису, справи, аркуша та підпис керівника, завірений печаткою архіву, має повну юридичну силу і буде прийнята всіма державними органами, установами тощо, як в Україні так і за кордоном.

На Рівненщині з відомих поміщицьких (князівських) сімей були Любомирські, Радзівіли, Бройель Пляттери, Стецьки, Ходкевичі, Чарторийські.

Якщо люди самі не можуть приїхати, ми можемо шукати документи їхніх предків за наданою нам пошуковою інформацією. Ця послуга теж є платною. Якщо це точкова інформація, наприклад, знайти запис про народження чи про смерть, то архівна довідка коштує 51 грн 30 коп. За копії треба платити окремо.

Ціни за такі послуги архіву не підвищували ще з 2008 року. Але проєкт нових цін вже підготовлено і невдовзі буде затверджений. Щодо повного генеалогічного дослідження (одна гілка родини, наприклад, по батьковій лінії), то наразі воно вартує 700 грн.

Якщо ми бачимо, що в нас є документи по якомусь населеному пункту за 100 років і більше, тобто три-чотири покоління, і ми можемо з однієї гілки вивести декілька гілок, то це вже розширений генеалогічний пошук із декількома запитами, тож вартість буде більшою.

У нас зараз люди переважно фотографують своїми телефонами, фотокамерами, не сплачуючи ні копійки. Тож іноді пошук документів в архіві може бути повністю безкоштовним.

Розмову вела Наталія КОВАЛЬ

Яблучко подяки 🙂

Якщо вам подобається те, що ми робимо — відправте нам яблучко подяки 🙂 А ми будемо знати, що рухаємося в правильному напрямку!

10,00 грн.

Вам також може сподобатися…

Share This