Позакласна робота з української мови як обов’язкова складова навчально- виховного процесу

Позакласна робота з української мови — обов’язкова складова навчально-виховного процесу в школі і слугує засобом розширення, поглиблення і вдосконалення знань, здобутих учнями. Якими б змістовними і методично досконалими не були уроки мови, вчитель не доможеться бажаних результатів, якщо не організує систематичної і багатогранної позакласної роботи.

Під позакласною роботою з мови переважна більшість методистів розуміє «спеціальні заходи, які проводяться в позаурочний час і мають зміст, не завжди передбачений навчальною програмою, специфічні форми, методи та прийоми проведення й організовуються на принципі добровільної участі в них учнів».

Завданням позакласної роботи є:

  • збагачення й розширення знань учнів з рідної мови, створення інтелектуального фонду, що сприяє свідомому і глибокому засвоєнню програмового матеріалу;
  • поглиблення набутих на уроках мови знань розвиток умінь і навичок усного і писемного мовлення, виховання ініціативи, самостійності, творчих здібностей учнів, їхніх пізнавальних інтересів;
  • забезпечення виховної спрямованості предмета;
  • інтегрування відомостей, отриманих учнями на уроках української мови та літератури, історії й географії, музики та образотворчого мистецтва й з інших предметів в слово;
  • закріплення набутих на уроках орфографічних та пунктуаційних навичок на складнішому матеріалі;
  • розвиток естетичних смаків учнів;
  • виховання любові до рідного слова, поваги до людей рідного краю, держави, позитивного ставлення до інших національних культур.

Уміло й цікаво проведені позакласні заняття допомагають учням заглибитися в історію походження та значення слів, вивчати питання походження мови, письма, збагнути розвиток словникового багатства; учні глибше пізнають закони мови, повніше осмислюють художньо-зображальні засоби, привчаються працювати з доступною науково-популярною літературою з мовознавства, з різними типами словників, добирати потрібні матеріали з рекомендованих учителем книг, вчаться виготовляти наочні посібники, редагувати матеріали до стінгазети, писати анотації, тези, реферати, працювати над удосконаленням усного і писемного мовлення.

Позакласна робота з мови будується з урахуванням загально-дидактичних принципів: на кожному позаурочному занятті у нерозривній єдності реалізовуються освітні й виховні завдання; усі відомості про мову розглядаються й з’ясовуються відповідно до положень сучасного мовознавства, чим забезпечується принцип науковості; явища і факти, що аналізуються в процесі позакласної роботи, мають відповідати віковим можливостям учнів, принцип доступності тісно пов’язаний із принципом усвідомлення знань. Особлива увага приділяється розвитку творчих здібностей учнів: написання творів, випуск газет, журналів, оформлення альбомів тощо.

Позакласна робота має і свої специфічні принципи, а саме:

  • врахування віку й ступеня підготовленості учнів до занять;
  • взаємозв’язок позакласної роботи і класних занять;
  • добровільність;
  • зацікавленість у предметі;
  • вибірковість, що виявляється у відсутності єдиної програми для позакласної роботи і дозволяє вчителю самому планувати її, виходячи з умов роботи школи, віку учнів, їхньої зацікавленості, а також залежно від програмового матеріалу, що вивчається. Діє цей принцип і під час вибору форм роботи.

До позакласної роботи можуть бути включені найрізноманітніші питання — загальні відомості про мову, питання лексики, фразеології, ознайомлення зі словниками, довідниками; викликає зацікавлення питання походження імен, прізвищ, географічних назв, топоніміка селища, району, області, аналіз діалектних особливостей у мові жителів місцевості; цікавить учнів збирання матеріалів про мовні явища і факти, надруковані у газетах, журналах. Щодо старших класів, у них позакласна робота передбачає ознайомлення з питаннями історії розвитку літературної мови, стилістики, культури мовлення, дослідження мовностилістичних особливостей творчості письменників.

Плануючи зміст позакласної роботи, учитель керується програмою з української мови для відповідного класу. Добираючи тематику позакласної роботи, він враховує, по-перше, інтереси і запити учнів, по-друге, їхні знання, вікові особливості, підготовленість до проведення відповідної роботи, по-третє, важливість теми для навчання, удосконалення культури мовлення, виховання учнів.
Головною кінцевою метою позакласної роботи є створення україномовного середовища й умов, що сприяють формуванню комунікативних навичок школярів та вміння користуватися українською мовою в різних сферах життєдіяльності.

Проміжними етапами у вирішенні головної мети є:

  • уведення до мовлення граматичних, морфолого-синтаксичних структур, засвоєних на уроці;
  • закріплення й автоматизація мовленнєвих умінь у різних життєвих ситуаціях;
  • підвищення загального культурного рівня учнів, збагачення їхнього словникового запасу, виховання етики мовного спілкування;
  • розвиток творчих і пізнавальних здібностей учнів тощо.

До найефективніших способів досягнення мети позакласної роботи належать:

  • ситуативно-тематичну спрямованість у презентації й обробленні дидактичного матеріалу позакласної роботи;
  • стимулювання й активне використання природного або змодельованого україномовного середовища як необхідної умови вироблення навичок мовленнєвого спілкування;
  • партнерство вчителя й учнів в обговоренні й вирішенні всіх навчально-мовленнєвих завдань;
  • створення сприятливої психологічної атмосфери з метою виховання культури спілкування.

Завдяки позакласній роботі розширюється діапазон спілкування дітей, створюються різні життєві ситуації, в яких учень проявляє свої здібності й вчиться працювати самостійно.

Форми позакласних занять

Багатоманітність змісту позакласної роботи, що випливає з багатоманітності завдань і мети навчання мовленнєвого спілкування на позакласному занятті, вимагає і різноманітності її форм. На основі кількісного складу учнів чітко визначено три форми позакласної роботи:

  • індивідуальна;
  • групова;
  • масова.

Індивідуальна форма позакласної роботи передбачає самостійне виконання окремими учнями різних завдань і доручень учителя чи колективу, пов’язаних з позаурочною діяльністю:

  • підготовка рольових ігор,
  • заучування текстів,
  • написання заміток і доповідей,
  • оформлення альбомів,
  • виготовлення наочних посібників,
  • підготовка до художньої самодіяльності.

Школярі можуть відповідати за учнівський радіо- чи телецентр, інформаційний центр чи учнівський видавничий центр. Для систематичної роботи радіо- і телепередач доцільно підготувати від п’яти до семи дикторів серед різних вікових груп.

Кожен учень-диктор готує тематичне повідомлення («Ну, що б, здавалося, слова», «Ввічливі слова», «Про що розповідають назви населених пунктів», «Твоє ім’я — твій друг», «Молитва до України», «Учителю, я перед іменем твоїм…», «Розповімо про ювіляра» тощо). Варто зазначити, що під час планування індивідуальної роботи необхідно враховувати інтереси учнів у виборі тематики.

Завдання ж учителя — допомогти школяреві дібрати додаткову літературу, написати сценарій. Учням подобається готувати виступи про знаменні дати й події, про видатних людей (як майстрів слова, так і відомих земляків), читати вірші, у тому числі й власні. Учитель повинен своєчасно скласти графік виступу.

Групові форми позакласної роботи з рідної мови характеризуються обмеженим складом і однорідністю інтересів учнів. До них належать такі форми роботи: клуби, класні години про українську мову, екскурсії, зустрічі, різноманітні гуртки.

Масові форми, або форми епізодичної позакласної роботи дуже різноманітні. Це — проведення мовних вечорів і ранків, конференцій, конкурсів, виставок, екскурсій, олімпіад, свят (поезії, книги тощо), днів, тижнів чи декад рідної мови. У методичній літературі розрізняють дві основні форми позакласної роботи: систематичну, що постійно ведеться упродовж року, та епізодичну — заходи, які організовують один-два рази на рік. Систематична робота проводиться за складеним на семестр планом при постійному складі учнів. Епізодичні мовні заходи між собою не пов’язані ні темою, ні метою проведення.

До систематичної позакласної роботи належать мовний гурток (товариства, клуби любителів словесності, школи юних лінгвістів), динамічні кутки мови, стінгазета, журнали чи альбоми, сплановані на семестр лінгвістичні радіопередачі (певний цикл).

Види епізодичної роботи надзвичайно різноманітні. Їх можна об’єднати в кілька споріднених методикою і метою проведення груп:

  • заходи, що пропагують науку про мову (виставки, бесіди, лекції, зустрічі з відомими людьми);
  • мовні конкурси (усні й письмові),
  • КВК,
  • вікторини,
  • аукціони,
  • олімпіади,
  • свята мови (вечори, ранки, дні, декади, тижні);
  • конференції й учнівські збори з питань мови;
  • мовна преса,
  • екскурсії до друкарні,
  • бібліотеки та інше.

На думку Л. Чабана, «позакласні заходи у формі творчих звітів, вікторин, конкурсів, виступів — це
своєрідний самоконтроль і вираження учнів».

В. Білоусова пропонує поряд із традиційними формами (бесіди, диспути, вечори тощо) застосовувати й нові: «круглі столи», інтелектуальний аукціон, брейн-ринг, комунікативні ігри, практикуми та інше.
Детальніше розглянемо найефективніші форми позакласної роботи — мовні свята, мовні конкурси, гуртки.

Мовні свята

Окрему групу позакласних заходів із мови становлять свята — мовні вечори, ранки, дні, тижні, декади, фестивалі. Найефективнішими зі свят є фестиваль і тиждень (або декада) мови. До них належать мовні вечори і ранки. Тиждень (декада) мови — це мовне свято, що триває упродовж 7—10 днів. Цінність цієї форми роботи в тому, що вона є масовою, охоплює всіх учнів школи.

У цей час здійснюються різноманітні мовні заходи, спрямовані на збагачення дітей новими відомостями про мову, поглиблення і закріплення знань із програмного матеріалу, вдосконалення культури мовлення, залучення учнів до самостійної творчої праці над словом у всій його багатогранності. Тиждень мови проводиться раз на рік.

Як один із епізодичних заходів тиждень мови тісно пов’язаний із систематичною позакласною роботою, особливо з мовним гуртком, члени якого мусять бути ініціаторами й організаторами мовного свята.

Важливою ділянкою індивідуальної й колективної роботи з мови є конкурси. Тиждень мови проводиться за певною програмою, Щоденно на великих перервах проводяться мовні радіопередачі. Після уроків на учнів чекають цікаві екскурсії до тематично обладнаних кімнат. Для учнів окремих класів організовуються повідомлення і бесіди на мовні теми («Історія розвитку української мови», «Українські словники» тощо), обговорення книг, конференції, проводиться святкове засідання мовного гуртка. Огляд виставок, перегляд художніх та документальних фільмів, телепередач, альбомів проводиться колективно та індивідуально. Велику аудиторію збирають групові конкурси, вікторини, аукціони. Конкурси, вікторини, аукціони описано в окремих статтях тощо.

Деякі конкурси організовуються заочно: завдання виконуються вдома і подаються до журі. Такими можуть бути конкурси на кращий твір, оповідання, плакат. На тиждень мови, як правило, планується останній тур шкільної олімпіади, коли визначаються абсолютні переможці. Завершується тиждень мови святковим вечором.

Мовні вечори або ранки — заходи, які вимагають меншої попередньої підготовки й затрат часу в порівнянні з фестивалем, декадою або тижнем мови. За змістом Г. Передрій виділяє загальномовні й тематичні вечори (ранки). На загальномовних вечорах, не обмежених певною темою, розглядаються різні питання мовознавства. Вечір, як правило, включає вікторину і художню самодіяльність.

Найкраще сприймається, викликає велике пожвавлення, інтерес учнів і під час підготовки, і під час вечора така форма конкурсу, як КВК. Як показують спостереження, байдужих учнів на мовних вечорах з КВК не буває. Крім загальномовних, організовуються тематичні вечори. Вони присвячуються видатним мовознавцям, окремим лінгвістичним працям.

Мовні конкурси

Мовні конкурси — це змагання, під час яких виявляються найсильніші, найкраще підготовлені з мови учні. Г. Передрій зазначає, що «різного типу мовні змагання — досить популярна форма позакласної роботи, яка позитивно впливає на організацію навчально-виховного процесу взагалі й усієї позакласної роботи зокрема.

Добре сплановані конкурси сприяють поглибленню і систематизації знань учнів з мови та повторенню окремих тем і розділів шкільного курсу. Мовні конкурси тісно пов’язані з усіма позакласними заходами з мови. Однак ні за змістом, ні за формою організації вони не дублюють їх. Змагання з мови є частиною заняття гуртка. Вечори, ранки обов’язково проводяться під час тижня мови.

Конкурси можуть бути тематичними і загальномовними. У першому випадку добираються конкурсні завдання з одного-двох розділів науки про мову («Іменник», «Прикметник» тощо), у другому — з багатьох.

Тематичні конкурси мають більший навчальний ефект, бо під час підготовки до них та в процесі проведення учні поглиблено опрацьовують чітко окреслене коло питань. Кожний конкурс обов’язково завершується підсумками, під час яких називаються й преміюються переможці.

За формою проведення конкурси бувають усними і письмовими. Заочні конкурси — це письмові конкурси, під час яких учні виконують запропоновані завдання вдома. Одним із видів заочного конкурсу є конкурс на кращий твір-оповідання, нарис, казку тощо. У практиці шкіл досить поширений письмовий конкурс з орфографії. Крім орфографічного, практикуються й інші письмові конкурси в присутності журі (конкур із синтаксису, конкурс із лексики).

Особливо популярним видом мовних конкурсів є олімпіади.

І. Сидоренко підкреслює, що серед багатьох видів позакласної роботи з мови та літератури особливе місце посідають олімпіади. Вони допомагають словесникам не лише перевірити та поглибити знання учнів, а й зацікавити їх своїм предметом».

Г. Передрій дає таке визначення олімпіаді: «Мовна олімпіада — це змагання у використанні завдань з мови, яке має кілька турів і характеризується масовістю».

Однією з традиційних вимог до організації олімпіади є ступінчастість у її проведенні — кілька турів змагання. Переважно практикується три тури олімпіади — шкільний, районний (міський) і обласний.
Надзвичайно різноманітні за змістом і методикою проведення усні мовні конкурси, які, як правило, приваблюють більшу кількість учасників, ніж письмові. Щоб домогтися найактивнішої участі учнів в усних конкурсах, під час їх проведення поряд з творчим змаганням між окремими учнями організовують змагання між класами.

Мовний конкурс, під час якого учні усно відповідають на запитання з різних розділів науки про мову, прийнято називати мовною вікториною. Мовна вікторина практикується переважно як складова частина вечора, ранку, засідання гуртка.

Постановка конкурсних завдань може супроводжуватися окремими повідомленнями, що безпосередньо стосуються запитання. Мета таких коротких повідомлень — по-перше, дати учням інформацію, розширити, узагальнити чи систематизувати їх знання і, по-друге, скерувати думку учасників конкурсу на правильний шлях.

Гурток — найефективніша форма роботи

Найважливішою і найефективнішою формою позакласної роботи з мови є гурток. Мовний гурток є центром, навколо якого базуються, існують і організовуються всі інші форми позакласної роботи. Існують два основних типи мовних гуртків: гурток мови (або любителів мови) і тематичні гуртки (лексики, фразеології, стилістики, культури мовлення тощо).

Переваги гурткової роботи полягають передусім у тому, що заняття (та й інші види роботи у гуртку) проводяться систематично, за продуманим, заздалегідь складеним планом, під безпосереднім керівництвом словесника, при постійному складі учнів, яких залучають до активної праці над цікавими явищами. Найефективнішими є короткі, захопливі розповіді вчителя про мову, повідомлення учнів реферативного характеру, інформація про наслідки збору матеріалу з живої розмовної або книжної мови, спостереження над спеціально підібраними й продемонстрованими мовними явищами з наступними висновками, цікаві бесіди, вправи, лабораторні роботи, мовні ігри…

Гурток української мови може займатися дуже широким колом питань. Негативним є те, що на заняттях згадується багато фактів, часто досить різноманітних, тому учні нерідко не вловлюють основних, важливих питань, що проходять через усі заняття. Набагато доцільніше, як вважає О. Потапенко, вести один із тематичних гуртків. Найпоширенішими є гуртки лексики, фразеології, синтаксису, етимології, граматики та інші.

Учений-методист Г. Аркушин зазначає, що поділ мовного гуртка на кілька секцій дає змогу краще планувати роботу, ознайомлювати гуртківців із теоретичними відомостями, працювати з ними індивідуально, підвищувати культуру мовлення.

О. Потапенко пише: «Гурткові заняття покликані не лише поглиблювати знання з теорії, історії рідної мови як феномена культури, а й формувати практичні вміння та навички, розвивати інтелект, вольову, емоційну сфери особистості, удосконалювати її культуру, вміння спілкуватися. На заняттях гуртка можна створювати ситуацію пошуку. Важливо сформувати в гуртківців уміння шукати аналогії, розвивати мислення, його гнучкість».

Як вказує О. Глазова: «Позакласна робота у школі має звичну форму гурткових занять. Гурток мусить бути захопливим і для школярів, і для вчителя. А захоплення потребує натхнення. Це — стан, що швидко минає, однак, якщо натхнення справжнє, воно приносить радість творчості й конкретний результат».


Робота гуртка не повинна замикатися у вузьких рамках, а має стати здобутком школи, тому робота його повинна популяризуватися оголошеннями, виступами гуртківців у стінній пресі, по радіо.

Виготовлення таблиць, мовних плакатів — один із видів роботи мовного гуртка. Це своєрідна популяризація норм серед учнів школи.

Важливе значення має випуск стінгазет «Слово про слово», «За культуру мовлення», «Вогонь в одежі слова» тощо. У таких газетах висвітлюються короткі, але виразні матеріали про розвиток української мови, широко висвітлюються питання культури мовлення, тлумачаться значення й правильність вживання окремих слів і словосполучень, брак стилістичної вправності писемного й усного мовлення окремих учнів.

Члени гуртка можуть видавати журнал, випуски якого найчастіше приурочуються до знаменних дат історичного і культурного значення. Готуючись до визначних дат, гуртківці також оформлюють альбом.

Цікавою роботою для гуртківців (особливо сільських школах) є робота над діалектним матеріалом. Вона загострює увагу до норм літературної мови, сприяє піднесенню культури усного та писемного мовлення гуртківців.

У статті «Робота над словником місцевої говірки» наводитсья думка, що досить важливим є укладання словника місцевої говірки. На одному із засідань, присвяченому питанню збирання діалектної лексики, керівник ознайомлює гуртківців із історією їх місцевості, вказує на основні відмінності між літературною мовою і місцевою говіркою, пояснює причини розходжень. Робота над діалектним матеріалом вносить багато цікавого й цінного в заняття мовного гуртка, розвиває в гуртківців дослідницькі навички, поглиблює їхні знання з мови. Найпоширенішими серед гуртків є гуртки лексики, фразеології, етимології, топоніміки, стилістики, культури мови.

Гурток лексики і фразеології

Головним завданням такого гуртка є збагачення словникового запасу гуртківців, поглиблення знань про неологізми, синоніми, антоніми, слова іншомовного походження. Важливо також розкрити учням багатство, образність слова, показати фразеологічні скарби української мови, її розвиток, збагачення, розквіт.

Є. Чак у статті «Матеріали для позакласної роботи з фразеології» пише: «У вчителя є великі можливості для того, щоб ознайомити дітей з фразеологізмами. Це можна робити спеціально й принагідно на уроках під час опрацювання багатьох програмових тем, а також у позаурочні години, зокрема на заняттях мовного гуртка, шляхом організації мовних вікторин і олімпіад, випуску спеціальних стінгазет, ведення альбомів тощо».


На думку Є. Чак, мета роботи з фразеології — збагатити словниковий запас учнів і викликати в них глибше зацікавлення до вивчення рідної мови. Особливо цікаво таку роботу можна проводити у мовному гуртку. На першому занятті гуртка, присвяченому фразеології, вчитель має коротко й популярно сам розповісти про предмет фразеології та про роль фразеологізмів у мові.

Дослідниця А. Свашенко у статті «Позакласна робота з фразеології» зауважує: «Уміння людини правильно і влучно користуватися фразеологічним багатством, введення фразеологізмів до свого активного словника значною мірою характеризує її загальний рівень володіння мовою. Саме тому перед учителями поставлене завдання не тільки ознайомити учнів із фразеологізмами, а й навчити їх користуватися ними в усному і писемному мовленні.”

Школярі засвоюють фразеологізми на уроках і заняттях гуртка, під час проведення тижня мови, лінгвістичних вечорів і ранків, мовних конкурсів. Структура кожного заняття гуртка різна, але мета одна — завдяки розважальним вправам, загадкам, конкурсам та іграм полегшити засвоєння учнями фразеологізмів, активізувати їх використання в усному і писемному мовленні дітей.

Лінгвістичний гурток

Удосконалення змісту позакласної роботи вимагає формування в учнів елементарних навичок вченого-дослідника, поглиблених знань про лінгвістику, розвиток мовознавчої науки в сучасну епоху. У лінгвістичному гуртку школярами опановуються знання логіки, психології, творчості. Гуртківців необхідно ознайомити із особливостями мовних парадоксів, гіпотез, невичерпними проблемами лінгвістики, їхньою роллю.

І. Кобилянський у статті «Перифраза як засіб емоційно-образного висловлення думки» пише: «значну роль у виробленні у школярів уміння емоційно виражати думки може відіграти опрацювання на заняттях лінгвістичного гуртка такого засобу образності, як перифраза. Відомості про перифразу, опрацьовані на заняттях гуртка, допомагають глибше усвідомити виражальні можливості слова».

Гурток граматики

О. Потапенко вважає, що на заняттях передбачається, окрім розгляду суто граматичних понять, робота зі стилістики, етимології, пунктуації, розвитку зв’язного мовлення». Такий комплексний підхід дає змогу інтенсивніше формувати практичні уміння та навички учнів.

Гурток фонетики й орфографії

На заняттях цього гуртка варто в першу чергу сконцентрувати всю увагу на поглибленні знань учнів з фонетики, орфографії, культури мовлення. Як показує практика, спостерігається зниження рівня грамотності школярів, недостатнє володіння усним літературним мовленням. А тому, на думку О. Потапенка, розробляючи методику роботи гуртка, його зміст, потрібно добирати форми, завдання, які допомагають комплексно вирішити вказані проблеми.

І. Хом’як у статті «Визначення орфограми у писемному мовленні» зауважує: «учень “перестане бути орфографічно безпомічним” тоді, коли під час розпізнавання орфограм вдаватиметься до правил».

Автор цієї статті подає визначальні ознаки орфограм, які опрацьовуються в 5—7 класах. Матеріали цієї статті можуть стати джерелом для гуртка. В умовах інтерферованого мовленнєвого середовища ускладнюється процес формування в учнів умінь застосовувати здобуті знання на практиці. Нерідко школярі виявляють безпорадність перед деформованим образом слова.

І. Хом’як вважає за доцільне використовувати на заняттях алгоритмічний вибір орфографічного правила. З приводу цього він пише: «орфографічні правила складаються з лінгвістичних міркувань про закономірності українського правопису, а також настанов, що зводяться до лаконічних інструкцій про те, як віднайти спосіб перевірки правильності написань. Ознайомлення учнів із розпізнавальними ознаками буквених і небуквених орфограм, вироблення в них орфографічної пильності сприяє ефективному застосуванню на письмі орфографічних правил».

У статті «Порівняльний прийом у системі навчання орфографії» І. Хом’як подає настанови щодо вивчення орфографії. На його думку, основними видами зіставлень є: зіставні таблиці, зіставні вправи і вправи-переклади.

У статті «Навчання орфографії в умовах інтерферуючих впливів» І. Хом’як зазначає: щоб уникнути інтерферуючих впливів, необхідно навчити учнів з’ясовувати правильність вживання слів виявленням інтереферованих компонентів, що на письмі деформують орфографічні норми.

Вчений-методист А. Гамалій у статті «Наш мовно-літературний гурток» підкреслює: «Гурткова робота в школі дає великі можливості для виховання в дітей зацікавленості до науки, для розвитку в них творчих здібностей». На його думку, значне місце в роботі гуртка посідає виголошення доповідей та повідомлень.

Тематика різноманітна, та особливо цікавими й потрібними є теми: «Як виникла мова?», «Історія розвитку української літературної мови», «Літературна мова і діалекти», «Історія письма», «Походження наших прізвищ та імен» тощо.

Велике значення у позакласній роботі, зокрема гуртковій, мають технічні засоби навчання. Доктор педагогічних наук В. Мельничайко пише: «працюючи з дітьми в позаурочний час, учитель ставить різноманітні завдання: розвинути вимову учнів, зацікавити їх предметом, розвинути їхні здібності. Використання технічних засобів дає велику користь. Щоб позаурочна діяльність не втомлювала дітей, потрібно їх зацікавити. Для цього найкраще придаються презентації. Вони можуть придатися і для поглиблення знань учнів з мови, і для пробудження в них інтересу до її вивчення. Отже, технічні засоби великою мірою допомагають урізноманітнювати позаурочну роботу, зробити її цікавішою й ефективнішою».

Психолого-педагогічна спрямованість позакласних занять

Важлива роль у вихованні учнів, розширенні й поглибленні їхніх знань, розвитку творчих здібностей належить виховній роботі у позаурочний час.

У педагогічній літературі існує таке визначення: позакласна робота — це різноманітна освітня й виховна робота, спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей, організована в позаурочний час педагогічним колективом школи.

В. Киричок у статті «Формування гуманних взаємин між молодшими школярами у позаурочній діяльності» підкреслює: «завдяки позакласній роботі розширюється діапазон спілкування дітей між собою, створюються різні життєві ситуації, в яких учень змушений виявити турботу про однолітка, висловити йому своє співчуття, своєчасно прийти на допомогу, порадіти успіхам, виявити чуйність, тобто ті якості й властивості, які характеризують гуманні взаємини в учнівському колективі».

Завдання позакласної роботи — закріплення, збагачення та поглиблення знань, набутих у процесі навчання, застосування їх на практиці; розширення загальноосвітнього кругозору учнів, формування в них наукового світогляду, вироблення вмінь і навичок самоосвіти, формування інтересів до різних галузей науки, техніки, мистецтва, виявлення і розвиток індивідуальних творчих здібностей та нахилів; поширення виховного впливу на учнів у різних напрямках виховання.

Вагомий внесок у позакласну навчально-виховну роботу вніс В. Сухомлинський. У працях видатного педагога простежується майбутнє школи, системи освіти, процесу позакласної роботи.

В. Сухомлинський був глибоко переконаний, що «можливості для всебічного розвитку школярів у позакласні години дуже широкі, здібності й нахили дітей багатогранні — треба тільки знати учнів, уміти бачити, знаходити і відкривати їхні уподобання, схильності: інтелектуальні, трудові, естетичні, творчі інтереси».


В. Сухомлинський підкреслює: «Бажання вчитися ніколи не згасає лише за тієї умови, якщо після уроків вихованець зайнятий творчою працею в гуртку».

У багатьох працях В. Сухомлинський зачіпає проблему методики проведення позакласної роботи. У них йдеться про те, що необхідними умовами правильної організації вільного часу школярів є чітка організація всієї системи позакласної виховної діяльності, педагогічне забезпечення системи та структури позакласної діяльності; різноманітність форм і методів, вивчення інтересів учнів.

Отже, одним із методів, який наблизить учителя до учнів, є позакласна робота. Саме спілкування дітей у позаурочній діяльності дає змогу їм бути природнішими, щирими. Завдання вчителя — допомогти кожній дитині показати свої кращі риси, підтримати бажання творити добро.

Автор: Мирослава КРИСЬКІВ, кандидат педагогічних наук, асистент кафедри української мови та методики її навчання, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка

Використані джерела

  1. Аркушин Г. На заняттях мовного гуртка. УМЛШ.№ 4.
  2. Білоусова В. Теорія і методика гуманізації відносин старшокласників у позаурочній діяльності загальноосвітньої школи. Київ, 1997.
  3. Гамалій А. Наш мовно-літературний гурток. УМЛШ. 1967. № 10.
  4. Глазова О. Гурткова робота: думати, шукати, експериментувати. УМЛШ. 1988. № 4.
  5. Зуб І. Мова наша солов’їна. Початкова школа. № 5.
  6. Караман С. Методика навчання української мови в гімназії. Київ, 2000.
  7. Киричок В. Формування гуманних взаємин між молодшими школярами в позаурочній діяльності. Педагогіка і психологія. 1995. № 4.
  8. Кобилянський І. Перифраза як засіб емоційно-образного висловлення думки (На допомогу керівникові лінгвістичного гуртка). УМЛШ. 1986. № 1.
  9. Лугина Н. Філологічний КВК. УМЛШ. 2002. № 5.
  10. Мельничайко В. Технічні засоби у позакласній роботі. УМЛШ. 1967. № 8.
  11. Методика викладання української мови / за ред. С. Дорошенка. Київ, 1992.
  12. Методика викладання української мови в середній школі / За ред. І. Олійника. Київ, 1989.
  13. Методика навчання рідної мови в середніх навчальних закладах / За ред. М. Пентилюк. Київ, 2000.
  14. Передрій Г. Позакласна робота з української мови в 4—7 класах. Київ, 1948.
  15. Передрій Г. Позакласна робота з української мови в 4—8 класах. Київ, 1979.
  16. Потапенко О. Гурткова робота з української мови в 4—8 класах. Київ, 1989.
  17. Потапенко О. Робота мовного гуртка. Дивослово. 1998. № 10.
  18. Свашенко А. Позакласна робота з фразеології. УМЛШ. 1986. № 4.
  19. Сидоренко І. З досвіду проведення мовнолітературної олімпіади. УМЛШ. 1968. № 3.
  20. Сухомлинський В. Вибрані твори: у 5-ти т. Київ.Т. 1.
  21. Урбанович Н. Свято рідної мови: Мовно-літературний конкурс. Позакласний час. 1998. № 2.
  22. Хом’як І. Визначення орфограми у писемному мовленні. Дивослово. 1998. № 5.
  23. Хом’як І. Навчання орфографії в умовах інтерферуючих впливів. Дивослово. 1998. № 2.
  24. Хом’як І. Порівняльний прийом у системі навчання орфографії. Дивослово. 1997. № 11.
  25. Чабан Л. Позакласні форми занять. Початкова школа. 1994. № 13.
  26. Чак Є. Матеріали для позакласної роботи з фразеології. УЛМШ. 1968. № 5.

Яблучко подяки 🙂

Якщо вам подобається те, що ми робимо — відправте нам яблучко подяки 🙂 А ми будемо знати, що рухаємося в правильному напрямку!

10,00 грн.

Вам також може сподобатися…

Share This