Батьківські збори нині втрачають свою важливість: на зміну
приходять так звані зустрічі. Це важливий момент
співпраці вчителів і батьків, адже на загальних
зборах батьки або не мають часу залишатися для
обговорення певних питань, або не наважуються
звернутися до вчителя. Індивідуальні зустрічі вчителя
з батьками дають можливість відвертої розмови, що
у свою чергу впливає на подальший розвиток й успіх
дитини. Стаття містить практичні поради для роботи
з батьками: адаптація дитини, дитяча агресивність та
її профілактика, яким повинен бути батько в родині тощо.

Яким повинен бути справжній батько?

Наша мета полягає не в тому, щоб
зробити себе необхідними нашим дітям,
а навпаки, в тому щоб допомогти їм
швидше навчитися обходитись без нас.
К. Конраді

Учені встановили, що будь-яка людина спроможна створити родину і стати щасливою в сімейному житті. Якщо люди, що живуть разом під одним дахом, люблять і поважають, піклуються одне про одного, то їх можна називати родиною. Відданість своїй сім’ї — прекрасна властивість людини. Тому всі тільки виграють, якщо почнуть дбати про свою сім’ю разом. Одним словом, піклування про родину — справа всіх її рівноправних членів.

Відомий український педагог Василь Сухомлинський вважав, що краще не створювати сім’ї, якщо ти егоїст. У своїх працях він писав: «Сенс щасливої любові полягає в тому, щоб віддавати. Закоханий в себе нічого віддавати не може, він
тільки бере і тим неминуче отруює все найкраще в любові. Егоїзм тут заважає, як фізична недуга».

У кожній сім’ї повинен бути лідер, який приймає рішення, що стосуються добробуту сім’ї та інших принципових сімейних питань. Він бере на себе відповідальність і контроль за їхні втілення. Це, як правило, мужчина, чоловік, батько.

Зараз, у наші демократичні часи, простежується тенденція рівності прав жінок і чоловіків, а значить і членів родини. Про це свідчить і Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків», де сказано, що державна політика щодо надання цих прав спрямована на формування гендерної культури населення. Тобто рівність прав членів родини повинна стати запорукою найкращої форми сімейного укладу.

Але, як кажуть у народі, не все так талося, як гадалося. Незважаючи на позитивні зрушення останніх років, у суспільній свідомості розподіл родинних обов’язків у сучасних українських сім’ях залишається здебільшого традиційним. Він передбачає, що жінки повинні переважно вести домогосподарство та виховувати дітей, а чоловіки — матеріально забезпечувати сім’ю. Серед наслідків такого розподілу сімейних ролей є виникнення феномену «відсутнього батька», що негативно позначається на процесі виховання дітей і позбавляє чоловіків можливості отримати унікальний досвід вихователя.

Отож батькам треба більше піклуватися про своїх дітей і надавати їм можливість відчути свою любов. Якщо сім’я часто збирається разом, імовірність того, що діти переймуть батьківські цінності та переконання, набагато збільшується. Чималу увагу цій проблемі приділяє Департамент сімейної, гендерної політики та демографічного розвитку Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту. Він стверджує, що сприяння на загально-державному рівні формуванню нового світогляду щодо життєвої сутності чоловіка як батька, усвідомлення важливості його ролі в житті родини та суспі льства — це вимога часу.

Чоловік, який усвідомлює, що критерієм якості його життя є батьківство, має можливість реалізувати свою мету, якщо він вважає роль батька невід’ємною частиною своєї особистості.

Кожен чоловік, свідомо чи несвідомо, залишає у спадок своїм дітям особливий «слід батька». Які ж спогади своїм нащадкам залишає кожен з них після себе? І яким буде цей батьківський слід? Позитивна відповідь на ці непрості запитання якщо не цілком, то в значній мірі залежить від батьків.

Добрі діти — батькам вінець,
а злі діти — батькам кінець.
У сокола — і діти-соколята.

Серед основних причин, через які розпадаються сім’ї, фігурують різні бачення ними моделі власної родини, а також їхня психологічна несумісність і побутове насильство в родині. Однак найактуальніша причина руйнування сім’ї — це зловживання алкоголем одним або кількома членами родини. Перелічені причини — лише прояви та ознаки проблеми, яка полягає в загальній непідготовленості чоловіків і жінок до подружнього життя. Отже, напрошується висновок: незалучення чоловіків до активного батьківства є причиною бездумних легковажних шлюбів, які призводять до швидких і частих розлучень. У результаті страждають не так батьки, як їхні діти.

Прагнути бути хорошим батьком може і повинен кожний чоловік. У творчому процесі, яким є виховання, можливі помилки. Тож нехай батьківські похибки стануть дітям своєрідним уроком для набуття власного життєвого досвіду.

Дитятко — як тісто: яке замісили,
таке й вийшло.

Які способи залучення чоловіків до активного батьківства? Яким повинен бути справжній батько? Ці питання має поставити собі кожний чоловік, який хоче мати міцну, надійну сім’ю та здорових і щасливих дітей. Але відповісти на них треба ще задовго до того, як вступити в офіційний шлюб і створити свою родину.

Вплив батька на ранній розвиток дитини

  • батько відіграє помітну роль у формуванні своєї дитини в ситуації, коли їй незрозуміло, як поводитися;
  • батьки, які чутливо реагують на сигнали дитини, швидше стають дієвими посередниками соціалізації;
  • коли дитина стає дорослішою, батько перетворюється для неї на важливу рольову модель;
  • батько може бути «уболівальником» дитини, захищати її інтереси;
  • дитина має високі показники за тестами моторного і розумового розвитку;
  • у дитини формуються норми поведінки та взаємодія з іншими людьми;
  • сімейна соціалізація;
  • формує мужніх хлопчиків і жіночних дівчат;
  • засвоєння дитиною статевої ролі.

Наслідки батьківської деривації

(самоусунення батька від виховання дитини)

  • загальмування інтелектуального розвитку;
  • викривлення почуттів безпеки, захисту, підтримки;
  • порушення регуляції контролю поведінки;
  • загальмування процесу формування вольових рис;
  • загальмування соціального інтересу;
  • відсутність партнера для гри, дослідження;
  • загальмування почуття жіночності у дівчат;
  • ранній початок статевого життя;
  • викривлення уявлення (у дівчат — щодо шлюбно-сімейних взаємин, у хлопців — щодо зразків мужності);
  • наростання агресії як у хлопців, так і в дівчат;
  • відсутність авторитета-експерта, по-радника;
  • низький рівень контактності;
  • занижена амбіційність;
  • відсутність об’єкта ідентифікації — для хлопця;
  • відсутність моделі побудови стосунків із протилежною статтю — для дівчат;
  • підвищений рівень тривожності;
  • невротичні прояви;
  • труднощі у засвоєнні соціальних і гендерних ролей.

Дитяча агресивність

Хто не правильно застебнув перший
ґудзик, вже не застебнеться як слід.
Йоганн Гете

Народжуючись, дитина має лише два способи реагування — це задоволення і невдоволення. Коли дитина не голодна, в неї нічого не болить, пелюшки сухі — тоді вона відчуває позитивні емоції, які проявляються у вигляді посмішки, спокійного й безтурботного сну.

Якщо маля відчуває з якоїсь причини дискомфорт, то демонструє своє невдоволення плачем, криком, бриканням. З віком дитина починає проявляти свої реакції протесту у вигляді деструктивних дій, спрямованих на інших людей (кривдників) або цінні для них речі.

Агресія в тій чи тій мірі властива кожній людині, тому що вона є інстинктивною формою поведінки, основною метою якої є самозахист і виживання у світі. Але людина, на відміну від тварин, з віком привчається трансформувати свої природні агресивні інстинкти в соціально прийнятні способи реагування, тобто в нормальних людей відбувається соціалізація агресії.

Ті люди, які не навчилися контролювати свої агресивні імпульси, зазнають труднощів у спілкуванні з людьми. У більш складних випадках, коли агресивна поведінка стає протиправною, таких людей піддають кримінальному покаранню й ізолюють від суспільства.

Можна виділити три основних джерела деструктивної поведінки:

  1. Почуття страху, недовіри до навколишнього світу, які загрожують безпеці дитини.
  2. Зіткнення дитини з невиконанням її бажань, заборонами на задоволення визначених потреб.
  3. Відстоювання своєї особистості, території, здобуття незалежності й самостійності.

На першому році життя в дитини формується або базове почуття довіри до навколишнього світу і людей, відчуття безпеки, або недовіри, страху і тривоги. Якщо батьки виявляли щиру любов до свого малюка в будь-якій ситуації, якщо дитина розуміла, що, не зважаючи ні на що, її люблять, то в неї виникало почуття довіри до оточення.

Якщо дитина переконується в тому, що її не люблять або навіть ненавидять, то вона вирішує, що гірше вже й бути не може і тому стає здатною на все. Їй не треба переживати, що вона може втратити об’єкт любові. Навіщо дитині той, хто її не любить? Вона може стати жорстокою і почати мстити. На цьому побудовано багато трилерів про маніяків-убивць, де, копаючись у його минулому, виявляють забиту, принижену дитину, яку зневажали.

Батькам слід пам’ятати:

  1. Найкращий спосіб уникати агресивності дитини — виявляти до неї більше уваги і ласки, яких вона так потребує.

  2. Батьки мають стежити за своєю поведінкою в сім’ї.

  3. Найкращий спосіб виховання — єдність вимог і власний приклад.

  4. Не можна використовувати фізичні покарання.

  5. Допомагайте дитині знаходити друзів. Заохочуйте розвиток позитивних аспектів агресивності, а саме: підприємливості, активності, ініціативності.

  6. Перешкоджайте негативним проявам агресивності, зокрема ворожості, скутості.

  7. Пояснюйте наслідки агресивної поведінки.

  8. Враховуйте у вихованні й навчанні особистісні риси дитини.

  9. Надайте дитині можливість задовольнити потребу в самовираженні й самоствердженні.

  10. Обмежуйте перегляд відео - фільмів зі сценами насильства. Це стосується і комп’ютерних ігор.

  11. Заохочуйте дитину до навчання, до участі в культурних заходах, спортивних секціях.

Друга причина агресивності пов’язана з тим, що дорослі змушені в деяких ситуаціях забороняти дитині поводитися певним чином, або з тим, що не завжди батьки можуть або хочуть задовольняти нескінченні бажання своїх дітей. Тут батькам важливо враховувати два моменти.

По-перше, вони повинні навчитися грамотно встановлювати заборони і, в разі необхідності, застосовувати покарання. І, по-друге, важливо пам’ятати, що головною потребою будь-якої дитини є необхідність відчувати, що її люблять і цінують.

Якщо дитина починає відчувати сумніви з цього приводу, вона буде намагатися всіляко підкріпити своє почуття непотрібності. Тому постійне ниття дітей купити їм що-небудь часто є провокацією з їхнього боку. Заразом відмову в бажаному дитина відразу ж трактує так, що її ніхто не любить, і вона нікому не потрібна. Водночас вона, звичайно, страшенно злиться. Адже дитина любить щиро і не бажає допускати, що її любов нерозділена.

Третя причина — це встановлення особистих меж. Дитина народжується повністю залежною від своїх батьків, і її основне завдання протягом усього життя — це здобуття незалежності (насамперед від батьків) і самостійності. Часто цей процес відбувається дуже болісно для обох сторін і може мати сумні наслідки. Батькам важливо розуміти, що їхні діти — це не їхня приватна власність, і вони їм не належать. Дитина покликана стати рівноправною і рівноцінною людською істотою.

Є найбільш важливі періоди, коли дитина вирішує це завдання: це 3 роки, початок шкільного життя і підлітковий період. У ці періоди діти особливо гостро реагують на втручання в їхнє життя, що знаходить своє вираження в «протестних» реакціях. Мудрі батьки повинні це враховувати й надати дитині розумну свободу і незалежність. Але в той самий час діти не повинні відчувати себе покинутими, дитина має відчувати, що батьки готові завжди, у разі потреби, надати підтримку й допомогу.

Якщо ви бачите, як ваша дитина, ще не почавши ходити до школи, ударила іншу, спочатку підійдіть до її жертви. Підніміть скривджену дитину і скажіть: «Максим не хотів образити тебе». Потім обійміть її, поцілуйте і виведіть із кімнати. Відтак, ви позбавляєте уваги свою дитину, переносячи її на товариша по іграх. Як наслідок, ваша дитина зауважує, що веселощі скінчилися, і вона залишилася на самоті. Зазвичай потрібно повторити це 2—3 рази — і забіяка зрозуміє, що агресивність не в його інтересах.

Як ми можемо допомогти дитині?

Поведінка — це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми. Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло червоне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід стати й подумати: що переживає дитина, що змушує її діяти агресивно?

Спробуйте зрозуміти свою дитину та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, отже, маємо більше шансів на те, що обрана нами стратегія спрацює.

Дитина потребує вашої любові найбільше саме тоді, коли вона найменше її заслуговує.

Корекція агресивної поведінки в дітей

Немає нічого важчого, ніж перевихо-
вати погано виховану людину.
Ян Амос Коменський

Тепер потрібно сказати кілька слів про те, як слід поводитися батькам у разі проявів їхніми дітьми агресивної поведінки або запобігти небажаній поведінці.

  1. З боку батьків необхідний прояв безумовної любові до дитини в будь-якій ситуації. Не можна допускати висловлювань, як-от: «Якщо ти так поводитимешся.., то мама з татом тебе більше не будуть любити!» Не можна ображати дитину, обзивати її. Виявляти невдоволення треба саме дією, вчинком, приймаючи особистість дитини загалом. Якщо дитина просить вас пограти з нею, приділити їй увагу, а ви в той момент не можете цього зробити, то не відмахуйтеся від малюка, тим паче, не дратуйтеся через його настирливість. Краще покажіть дитині, що ви розумієте її прохання і поясніть, чому в цей момент ви його виконати не можете: «Ти хочеш, щоб я тобі почитала книжку? Маля, мама тебе дуже сильно любить, але я так втомилася на роботі. Будь ласка, пограй сьогодні сам». І ще один важливий момент — не треба відкуповуватися від дитини дорогими іграшками, подарунками тощо. Для неї набагато важливіша й потрібніша ваша безпосередня увага.
  2. Батьки, якщо не хочуть, щоб їхні діти були забіяками, самі повинні контролювати власні агресивні імпульси. Треба завжди пам’ятати, що діти навчаються прийомам соціальної взаємодії насамперед через спостереження за поведінкою людей, які їх оточують (насамперед, батьків).
  3. У жодному разі не можна придушувати прояви агресії дитиною, інакше пригнічені агресивні імпульси можуть завдати серйозної шкоди її здоров’ю. Навчіть її висловлювати свої ворожі почуття соціально прийнятним способом: словесно або через малюнок, ліплення, спорт, за допомогою іграшок чи дій, нешкідливих для оточення. Переклад почуттів дитини з дії в слова дасть їй змогу довідатися, що про них можна говорити, а не обов’язково відразу битися. Також дитина поступово засвоїть мову своїх почуттів і їй простіше буде вам сказати, що вона ображена, засмучена, зла тощо, а не намагатиметься привернути вашу увагу своєю «жахливою» поведінкою.
    Єдине, чим у цій ситуації не можна зловживати, так це упевненістю в тому, що доросла людина краще знає, що відчуває малюк. Дорослий може мати лише припущення, які ґрунтуються на власному досвіді та на основі спостережень за оточенням, що означає поведінка дитини. Дитина повинна активно оповідати про свій внутрішній світ, а дорослий лише надавати таку можливість і засоби.
  4. Якщо дитина вередує, злиться, кричить, кидається на вас із кулаками — обійміть її, притисніть до себе. Поступово вона заспокоїться. Із часом їй потрібно буде дедалі менше часу, щоб угамуватися. Окрім того, обійми виконують декілька важливих функцій: для дитини це означає, що ви здатні витримати її агресію, а отже, її агресія може бути стримана, і вона не зруйнує те, що любить; дитина поступово засвоює стримувальну здатність, може зробити її внутрішньою і, відтак, контролювати свою агресію самостійно.
    Пізніше, коли малюк заспокоїться, ви можете поговорити з ним про його почуття. Але в жодному разі не варто читати моралі в такій розмові, просто дайте зрозуміти, що готові його вислухати, коли йому погано.
  5. Поважайте особистість у вашій дитині, зважайте на її думки, сприймайте серйозно її почуття. Надайте дитині достатньо свободи і незалежності, за яку вона буде сама нести відповідальність. Водночас покажіть їй, що в разі потреби, якщо вона сама попросить, ви готові дати пораду або надати допомогу. У дитини повинна бути своя територія, своя частина життя, вхід на яку дорослим дозволений тільки за її згоди.
    Помилкова думка деяких батьків, що «у їхніх дітей від них не повинно бути жодних секретів». Не допустимо ритися в її речах, читати листи, підслуховувати телефонні розмови тощо. Якщо дитина вам довіряє, бачить у вас старшого друга і товариша, то сама вам про все розповість, попросить поради, якщо вважатиме за необхідне.
  6. Покажіть дитині кінцеву неефективність агресивної поведінки. Поясніть їй, що навіть якщо на початку вона й отримає для себе вигоди, наприклад, візьме в іншої дитини вподобану іграшку, то згодом із нею ніхто не захоче грати, і вона залишиться на самоті. Навряд чи малюка порадує така перспектива. Розкажіть також про такі негативні наслідки агресивної поведінки, як невідворотність покарання, повернення зла тощо.
  7. Необхідно встановлювати соціальні правила поведінки в доступній для дитини формі. Наприклад, «ми нікого не б’ємо, і нас ніхто не б’є». Для дітей у віці чотирьох років і старших вимоги можуть бути більш чіткими. Можете сказати: «У нашому будинку існує правило: якщо тобі потрібна іграшка, а нею грається інша дитина і не дає її тобі, почекай».
  8. Не забувайте хвалити дитину за старанність. Коли діти реагують у належний спосіб, зробіть усе, щоб закріпити ці зусилля. Скажіть їм: «Мені подобається, як ти зробив». Діти краще реагують на похвалу, коли бачать, що батьки дійсно задоволені ними.Не варто говорити: «Гарний хлопчик» або: «Хороша дівчинка». Діти часто не звертають на це уваги. Краще сказати: «Ти приніс мені величезне задоволення, коли поділився зі своїм молодшим братом, замість того щоб битися з ним. Тепер я знаю, що можу довірити тобі догляд за ним». Така похвала має велике значення для дітей. Вона дає їм змогу відчути, що вони можуть справити хороше враження.
  9.  Розмовляти з дитиною про її вчинки треба без свідків (класу, родичів, інших дітей тощо). У бесіді намагайтеся використовувати менше емоційних слів (соромно тощо).
  10.  Треба унеможливити ситуації, що провокують негативну поведінку дитини.
  11. У боротьбі з агресією можна вдатися до допомоги казкотерапії. Коли маленька дитина починає виявляти ознаки агресивності, складіть разом із нею оповідання, в якому вона буде головним героєм. Використовуючи вирізки із журналів або фотографії самої дитини, створіть ситуації, в яких дитина поводиться гідно та заслуговує на похвалу.
    Поговоріть із малюком у той момент, коли він спокійний, не нервує. Коли в дитини емоційна криза, заспокоїти її нелегко.
  12. Треба надавати можливість дитині зняти емоційне напруження в грі, спорті тощо. Можна «завести» спеціальну «сердиту подушку» для зняття стресу. Якщо дитина відчуває роздратування, вона може побити цю подушку.

Важливо пам’ятати

Агресія — це не тільки деструктивна поведінка, що заподіює шкоду оточенню, призводячи до руйнівних і негативних наслідків, але також й величезна сила, яка може слугувати джерелом енергії для більш конструктивних цілей, якщо вміти нею керувати. Тому, завдання батьків — навчити дитину контролювати свою агресію і використовувати її в мирних цілях.

Якщо хочете виховати багатогранну
особистість, то повинні досконало
вивчити всі її грані.
Костянтин Ушинський

Жити — значить мати проблеми.
Вирішувати їх — значить рости
інтелектуально.
Джо Пол Гілфорт

Душа — це те, що робить траву —
травою, дерево — деревом, людину —
людиною. Без душі трава — сіно,
дерево — дрова, людина — прах…
Григорій Сковорода

Можливо, це буде вимагати від батьків певної зміни вимог щодо дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків. Отже, для того щоб підтримати дитину, необхідно:

  • спиратись на сильні сторони дитини;
  • уникати підкреслення невдач дитини;
  • показувати, що ви задоволені дитиною;
  • уміти і хотіти демонструвати любов до дитини;
  • уміти допомогти дитині розділити великі завдання на частини, з якими вона може впоратись;
  • проводити більше часу з дитиною;
  • у стосунках із дитиною активно використовувати гумор;
  • знати про всі спроби дитини, які вона здійснила, щоб упоратись із завданням;
  • уміти взаємодіяти з дитиною;
  • дозволяти дитині самій розв’язувати проблеми там, де це можливо;
  • уникати дисциплінарних заохочень і покарань;
  • приймати індивідуальність дитини;
  • проявляти емпатію (розуміння стосунків, почуттів, психічних станів іншої особи) і віру у вашу дитину.

Батькам це необхідно знати!

Процес фізіологічної адаптації дитини до школи можна поділити на кілька етапів або періодів, кожен із яких має особливості й характеризується різним ступенем напруження функціональних систем організму. Те, як проходить цей процес, які зміни в організмі дитини відбуваються під час адаптації до школи, протягом багатьох років вивчали спеціалісти в галузі медицини (М. Антропова, М. Кольцова, О. Хрипкова). Ці комплексні дослідження охоплювали вивчення показників вищої нервової діяльності, розумової працездатності, стану серцево-судинної системи, системи дихання, ендокринної системи, стану здоров’я, успішності, режиму дня, навчальної активності на уроках. Таке комплексне і всебічне вивчення змін, що відбуваються в організмі, поряд з оцінюванням стану здоров’я та найважливіших педагогічних аспектів навчання дало змогу отримати достатньо повну картину процесу адаптації. Виокремлюють три основні етапи адаптації.

Тривалість усіх трьох фаз адаптації — 5—6 тижнів, причому найбільш складним є період між першим і четвертим тижнем.

Перший етап

Орієнтувальний, коли у відповідь на весь комплекс нових впливів, пов’язаних із початком систематичного навчання, бурхливо реагують усі системи організму. Ця «фізіологічна» буря триває два-три тижні. На цьому етапі організм дитини витрачає все, що в нього є, й іноді «бере в борг», що свідчить про надзвичайно ви- соку «ціну» плати за цей період. Тому батькам важливо пам’ятати про таку особливість.

Другий етап

«Буря» вгамовується, «ціна» знижується. Помітне нестійке пристосування, коли організм шукає і знаходить певні оптимальні (або близькі до оптимальних) варіанти реакцій на ці впливи.

Третій етап

Період відносно стійкого пристосування, коли організм знаходить найоптимальніші варіанти реагування на навантаження, які вимагають меншого напруження всіх систем. Хоч яку роботу виконував би школяр: чи розумову із засвоєння нових знань, чи статичне навантаження, чи психологічну (спілкування у великому колективі) — кожна із систем організму повинна відреагувати своїм напруженням, своєю роботою. Відтак, більше напруження буде «видавати» кожна система, то більше ресурсів витратить організм. Але можливості дитячого організму далеко не безмежні, а тривала напруженість і пов’язана з цим утома та перевтома можуть завдати значної шкоди здоров’ю дитини.

Як підтримати дитину в період адаптації до школи?

Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров’я в період адаптації до школи є хороші взаємини батьків і дітей, розуміння батьками внутрішнього світу своєї дитини, її проблем, переживань, вміння ставити себе на місце дитини. Відомо, що не існує готових рецептів і моделей виховання, які можна просто взяти і без змін «прикласти» до своєї дитини. Але попри це можна надати деякі рекомендації щодо виховання дітей, ставлення до яких — право кожного з батьків.

Повірте в унікальність і неповторність своєї дитини, в те що ваша дитина — єдина, несхожа на жодну сусідську дитину і не є точною вашою копією. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.

Дозвольте дитині бути собою, зі своїми недоліками, слабкостями та перевагами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.

Не соромтесь демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.

Не бійтесь «залюбити» свою дитину, садіть її на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте і цілуйте, коли вона того бажає.

Частіше використовуйте ласку та заохочення, аніж покарання й осуд.

Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилась на вседозволеність і бездоглядність. Установіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато — лише основні, на ваш погляд) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь встановлених заборон і дозволів.

Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтесь впливати на дитину проханнями — це найефективніший спосіб. Дуже важливо піклуватись про те, щоб створити дитині ситуації з гарантованим успіхом.

Використані джерела

  1. Фурманов И. А. Детская агрессивность.Минск: Ильин В. П., 1996.
  2. Чижова С. Ю., Калинина О. В. Детская агрессивность. Ярославль: Академия развития [и др.], 2001.
  3. Шэффер Дэвид. Дети и подростки: психология развития. Санкт-Петербург: Питер, 2003.
  4. Що потрібно знати про дитячу агресивність? URL: https://uamodna.com/articles/schopotribno-znaty-pro-dytyachu-agresyvnistj/ (дата звернення: 08.08.2018).
  5. 6 речей, які дитина може отримати лише від батька. URL: http://www.vospitaj.com/blog/6-veshhejj-kotorye-rebenok-mozhetpoluchit-tolko-ot-otca/ (дата звернення: 24.07.2018).

Тетяна Гайова, практичний психолог Житомирської ЗОШ І-ІІІ ст. №5

Читайте також у газеті "Початкова освіта" № 18:

ОФІЦІЙНО
Ліцензійні умови
провадження освітньої діяльності закладів освіти. Нова редакція

НОВА УКРАЇНСЬКА ШКОЛА
Правила, етикет, пам’ятки
На допомогу вчителю Нової української школи

СТОРІНКА ПСИХОЛОГА
Спілкування з батьками
як запорука успіху дитини

Share This