Люди — істоти соціальні, які не можуть жити окремо. Протягом життя кожна людина чимало контактує з іншими людьми, створюючи різноманітні міжособистісні відносини. Для успішної адаптації в сучасному суспільстві найважливішими якостями є: здатність до встановлення соціальних контактів, адекватне сприйняття й розуміння партнерів, спілкування, опанування способів самовираження, тобто сфера соціально-перцептивної компетентності.

Виникнення й успішний розвиток міжособистісного спілкування можливий лише тоді, коли між його учасниками є взаєморозуміння. Те, як люди відображають почуття й риси одне одного, сприймають і розуміють інших, а через них — і самих себе, здебільшого визначає й сам процес спілкування, і стосунки, які утворюються між партнерами, і способи взаємодії. Процес розуміння й пізнання людиною іншого під час спілкування є обов’язковим складником спілкування. Умовно цей процес називають перцептивним аспектом спілкування.

Соціальна перцепція (від лат. perceptio — «сприйняття» і socialis — «суспільний») — сприйняття, розуміння й оцінювання людьми соціальних об’єктів (інших людей, самих себе, груп, соціальних спільнот тощо).


Поняття соціальна перцепція вперше ввів американський психолог і педагог Джером Сеймур Брунер у 1947 році в книжці «Психологія пізнання. За межами безпосередньої інформації», де був розроблений новий погляд на сприйняття людини людиною.

Джером Сеймур Брунер (англ. Jerome Seymour Bruner; 1915— 2016 рр., Нью-Йорк, США) — американський психолог і педагог, найбільший фахівець у галузі дослідження когнітивних процесів. Він отримав ступінь бакалавра в 1937 році в Університеті Дьюка і ступінь доктора філософії Гарвардського університету в 1941 році. Професор психології з 1952 року. З 1962 року — директор Центру дослідження пізнавальних процесів у Гарвардському університеті. Зробив значний внесок у розвиток людської когнітивної психології та когнітивної теорії навчання в педагогічній психології, а також в історії та загальній філософії освіти.


Проблемам соціальної перцепції, пов’язаних із психологією пізнання людьми одне одного, присвячено чимало робіт, в яких розглядають закономірності формування сприйняття інших людей і різні феномени сприйняття, з’ясовують значення віку, статі, професії під час формування в особистості знань про іншу людину, досліджують особливості процесу самопізнання тощо.

Поняття перцепція охоплює: 

  1. індивідуальний процес сприйняття;
  2. трактування причин дій та очікуваних наслідків, що сприймають;
  3. побудова стратегії персональної поведінки;
  4. емоційне оцінювання.

Вияви перцепції

Вступаючи в контакт, людина оцінює кожного співрозмовника, як за зовнішнім виглядом, так і за поведінкою. Унаслідок зробленої оцінки формують певне ставлення до співрозмовника й роблять окремі висновки про його внутрішні психологічні властивості. Саме такий механізм сприйняття однією людиною іншої і є неодмінним складником спілкування й належить до соціальної перцепції.

Досягають соціальної перцепції завдяки використанню механізмів міжособистісного сприйняття:

Найчастіше в повсякденному житті люди використовують атрибуцію. Кожен індивід ненавмисно вибудовує власні припущення про причини дій індивіда, якого сприймають: чому саме він так себе поводить.

Приписуючи партнерові різні причини поведінки, чому спостерігач робить це, ґрунтуючись на схожості його поведінкових реакцій або з будь-якою відомою йому особою, або ґрунтуючись на аналізі власних мотивів, що могли б виникнути в індивіда в подібній ситуації. Казуальна атрибуція діє за принципом аналогії та залежить від деяких аспектів самовідчуття особистості, яка сприймає та оцінює іншого.

Подумки проведемо невеличкий експеримент. Ви домовилися з друзями зустрітися в метро в конкретному місці. Усі зібралися, немає тільки одного. Так чи інакше, загальна розмова й думки кожного повертаються до причин його відсутності. Один думає: «Сашко завжди запізнюється, неможливо засвоїти звичку виходити заздалегідь». Інший розмірковує: «Щось затримало Сашка, мабуть, транспорт підвів (або інша зовнішня причина)». Нарешті, той, хто домовлявся, може пояснити й так: «Я, мабуть, неправильно вказав Сашкові місце зустрічі, він чекає нас деінде». Знайомі міркування? Яке з них спало на думку першим особисто вам? У різних тематичних варіаціях ці твердження становлять три основні причинні схеми.

Ідеться про три звичних способи інтерпретації причин поведінки іншого. Перша схема — приписування причин того, що сталося собі (я домовлявся) або авторові ситуації (він домовлявся, він і сказав неправильно). Це особистісна атрибуція. Схильні до такої схеми люди завжди знають «автора» події, що трапилася. Друга схема — об’єктна атрибуція, приписування відповідальності того, з ким щось трапилося. У нашому разі — запізнюється. Нарешті, третя схема — ситуативна атрибуція, коли «винними» виявляються обставини.

Untitled1

На що звертають увагу люди, оцінюючи партнера під час спілкування? Зазвичай під час комунікації ми оцінюємо спочатку зовнішність, а потім уже поведінку партнера.

На адекватну перцепцію спостерігача впливають такі чинники:

  1. культурний рівень — «Знаю, що за цим може стояти»;
  2. рівень особистісної зрілості — «Мій партнер і мої почуття у ставленні до нього — це не одне й те саме»;
  3. великий репертуар поведінкових реакцій — «Я знаю, як поводитися саме в цій ситуації».
  4. інтелектуальний рівень — «За зовнішньою схожістю моєї та його поведінки можуть стояти різні причини»;
  5. рефлексивний рівень — «Я знаю, що слід поглянути на цю ситуацію ширше, ніж я зазвичай звик це робити»;

 

Дослідники дійшли висновку, що, поглянувши вперше на незнайому людину, ми оцінюємо його в такій послідовності:

  • Зачіска.
  • Очі.
  • Вираз обличчя.
  • Жести, поза, хода.
  • Особливості голосу й мови.

Унаслідок цього оцінювання ми формуємо певне ставлення, робимо попередні припущення про психологічні якості співрозмовника.

Untitled2

Знову подумки проведемо експеримент. Людина, яка стоїть пізнього вечора на автобусній зупинці, бачить, що наближається пішохід. Той одягнений у темний одяг, тримає руки в кишенях і рухається швидкою, рішучою ходою. Якщо на зупинці стоїть людина спокійна й впевнена в собі, то може подумати приблизно так: «Ця людина, мабуть, змерзла й дуже поспішає. Напевно, запізнюється додому чи на побачення. Зараз він просто пройде повз». Подумавши так само, спостерігач спокійно продовжить своє очікування. А якщо людина на зупинці стривожена або недовірлива, то може міркувати інакше: «Чому в нього руки в кишенях? Як він швидко наближається до мене! У нього може бути щось погане в думках, вигляд у хлопця підозрілий...». Подумавши так, людина сховається в тінь («від гріха подалі»). Увесь описаний вище процес соціальної перцепції можна презентувати як схему 2.

Як розвинути перцептивні навички?

1. Метод Д. Карнегі: взаємна сильна симпатія та ефективне дружнє спілкування виникають завдяки звичайній усмішці. Тому для розвитку перцептивних навичок Д. Карнегі пропонує передусім навчитися правильно усміхатися.

2. Метод Екмана: виокремлення на людському обличчі трьох зон (ніс із ділянкою навколо нього, лоб і очі, рот із підборіддям). Вияв 6 основних емоційних станів (до них належать радість, гнів, подив, страх, відраза й смуток) відзначається саме в цих зонах, що дає змогу кожній людині розпізнавати й розшифровувати мімічні вияви іншої людини.

Підсумки

  • Соціальна перцепція — багатофункціональний психічний процес, що передбачає сприйняття зовнішніх ознак людини, співвіднесення їх із її особистісними характеристиками, інтерпретацію та прогнозування на цій підставі її вчинків.
  • У структурі соціальної перцепції виокремлюють: спостерігача, спостережуваного й соціальну ситуацію спілкування.
  • Серед найважливіших характеристик спостерігача виокремлюють: вік, професію, стан самооцінки і зміст «Я-образу», соціально перцептивні вміння та навички.
  • Спостережуваний — автор перцептивного повідомлення, який формує його за допомогою набору експресивних засобів, що мають культурне й індивідуальне значення: міміки, дистанції, контакту очей, пантоміміки тощо.
  • Відповідно до соціальної ситуації спілкування для здійснення соціальної перцепції спостерігач може використати різні механізми соціального пізнання.
  • У ситуації міжгрупового сприйняття використовують типові схеми першого враження, стереотипізацію.
  • У ситуації міжособистісного розуміння — ідентифікацію, емпатію, атракцію, соціальну рефлексію.
  • У ситуації нерозуміння для вирішення проб лем, що виникають у спільній діяльності, використовують механізм каузальної атрибуції (механізм причинного приписування).

Використані джерела

  1. Брунер Дж. Про готовність до сприйняття. Психологія пізнання. За межами безпосередньої інформації. Москва: Прогрес, 2007.
  2. Выготский Л. С. Проблемы развития психіки: в 6 томах. Москва: Педагогика, 1983.
  3. Келли Г. Процесс каузальной атрибуции. Современная зарубежная социальная психология. Тексты. Москва: Дело, 2014.
  4. Корнєв М. Н., Коваленко А. Б. Соціальна психологія: підручник. Київ: Вид. Київського у-ту ім. Т. Шевченка, 2005.

Олена КРАСНІК,

практичний психолог Новогродівського ЗЗСО І—ІІ ст. № 8, Донецька обл.

Share This