Весілля — одна з найважливіших подій у житті людини. Це новий етап
дорослого життя. А українське весілля відрізняється своєю яскравістю та
щирістю, адже вміщує народні традиції та звичаї, які передавалися з покоління
в покоління, тому що мали свій глибинний сенс.
Виховний захід, присвячений українському весіллю, допомагає учням більше
дізнатися про українську культуру та традиції, закріпити знання з української
літератури й відчути всю важливість проведення обрядів одруження.

Мета:
• поглибити знання учнів про весільний обряд, етапи його проведення;
• розвивати акторські, ораторські здібності, естетичні почуття, уміння вільно та впевнено триматися перед аудиторією;
• виховувати повагу до традицій предків, родини.

Обладнання: ноутбук, мультимедійний проектор, інтерактивна дошка, презентація «Відгуки народного весілля у сучасності», відео весільного обряду «Випікання короваю» (вокальний колектив «Жіноча доля»), слайди-заставки; декорація української хати, вишиті рушники, українські костюми; коровай, весільні голуби (випічка), українські страви; гільце, ікони (для благословіння молодят); подарунки молодим (горщик, цибуля, мішечок пуху, полотно, вода).

Музичне оформлення: пісні: «Ой на горі два дубки» (гурт «Mad Heads»), «Вибирала зятя», «Ти до мене не ходи» (гурт «Русичі»), «Куди б я не їхала» (гурт «Експрес»), «Ой, коси, коси ви мої», «Весілля», «Про сватів», український вальс «Ми зустрілись»; аудіо «Церковна служба (дзвони)».

Учасники: учні 9—11-х класів.

Тривалість проведення: 1,5 години.

Перебіг заходу

Ведуча. Українське весілля — це пишна народна драма, пронизана піснями, примовками й приспівками, переплетена барвінком і калиною. Старі люди ще тримають у пам’яті традиції проведення українського весілля. Фольклористи збирають той цінний дар поколінь; записують, щоб передати нащадкам скарб, який довго залежувався в скрині, а нині свідчить про автентичність. Те, що нещодавно вважали банальним, нині стало ультрамодним. Знаєте, чому? Тому що в національних традиціях — душа народу. Поки живуть традиції — існує народ. Українське весілля — суцільна традиція. Тепер весілля святкують один-два дні, а колись, за традицією, його гуляли цілий тиждень.

П’ятниця — починальниця,
Субота — коровайниця,
Неділя — вінчальниця,
В понеділок — їсти та пити,
У середу — похмелятися,
А в четвер після обіду
Та й додому поїду.

Заміж вийти чи оженитися намагалися не на день, а на вік. Тому до шлюбу ставилися з шаною. У народі говорили: «Заміж іти — не дощову годину перестояти. З добрим подружжям і горе розгорюєш». Також велику увагу приділяли й вибору другої половинки. Тож запрошуємо до перегляду.

(На сцені жінка вишиває весільний рушник. Стук у двері. З’являється студент, котрий збирає фольклор. Його цікавить народне весілля та традиції його проведення).

Микола. Добрий день у вашій хаті!
Чи можна вас потурбувати?
Про весілля розпитати
І традиції пізнати?
Прошу вас мене підтримати,
Щоб двійку не отримати.

Тітка Марія. О, Миколо, так це ти?
Рада я допомогти,
Але ти скажи у чому?

Микола. Готую про весілля я дипломну.

Тітка Марія. Тут не можу відказати
Ці традиції пізнати.

Микола. Тітко Маріє, скажіть, будь ласка, із чого починалося весілля?

Тітка Марія. А починалося все… з кохання. Бо кохання — це вміння розуміти одне одного, підтримка й духовність. Це золотий ключик до щасливого подружнього життя. Адже подружнє життя — це велике мистецтво, якого слід навчатися ще до шлюбу, обираючи супутника на все життя. Як кажуть у народі: «Хоч борщ без сала, аби душа пристала». А приставала душа на вуличних гуляннях, вечорницях, досвітках.

(Танок «Ой на горі два дубки»).
(Звучить український вальс «Ми зустрілись». Стоять Олексій та Оксана, тримаючись за руки).

Олексій. В твоїх очах відбились небеса…
І я тону в твоїй блакиті
Все ж є на світі чудеса
Я покохав найкращу в світі!

Оксана. З тобою я готова на все,
Лише б триматися за твою руку.
Стерплю я все, що доля нам несе,
Лише я не стерплю розлуку.

Олексій. В твоїх очах відбився зорепад
Хоч оченята в тебе, наче зорі…
Разом вперед! Й ні крапельки назад!
Разом завжди — і в радості, і в горі.

Оксана. В твоїх очах усе моє життя
Хвилини радості, захоплення, жалю…
Без тебе пусткою здається майбуття

Оксана та Олексій (разом). Найбільше в світі
я тебе люблю. (І. Білан)

Тітка Марія. Кожен народ має свій ритуал укладання шлюбу. У нас він передбачає укладання шлюбу на основі любові та взаємної добровільної згоди.

Картина 1
Розмова Уляни з матір’ю

Уляна. Мамо, дивіться, яку я сьогодні на ярмарку хустку купила.

Одарка. А се добре зробила, що купила хустку. Увечері жди старостів: казали, прийдуть.

Уляна (жеманно). Які там старости? Від кого б то?

Одарка. Чи знаєш із-за Харкова Павла Кандзюбу, що чумакує? Він колись до нас заходив з монастиря на Спаса.

Уляна. От за того старого? Лисого?

Одарка. Тю-тю, дурна! За Стецька, його сина, коли знаєш.

Уляна. За того божевільного? Се ще краще! Та він, мамо, зовсім дурний!

Одарка. Дурний? Так багатий!

Уляна. Цур йому з його багатством, коли в нього глузду нема.

Одарка. Глузду нема, так багатий. Уляна. Як і по нашій вулиці йде, то малі діти з нього сміються.

Одарка. Нехай сміються, а він собі багатий.

Уляна. А як прийшов раз до нас на оснів’янську мойку, так там такий з нього регіт був, що вже хазяїн насилу прогнав, щоб ми через нього не гуляли. Се вже побила лиха година та нещаслива, коли за такого йти: неначе усі люди повимирали.

Одарка. Так кажу тобі, що багатий! Скільки пар волів чи усякої худоби! У нього будеш у золоті ходити; а помре старий, так усьому добру будеш господиня. Нема на світі луччого щастя, як з дурнем жити! Він тебе не б’є, не вередує; а коли там здуру хоч і налає, та тільки крикни на нього, то він і замовкне. Куди схочеш, підеш; як задумаєш, так і худобою орудуєш. Та що то й казати! Усе не те, що з розумним; нема тобі воленьки ні погуляти, ні в хороші походити. А сварка, а лайка, а бійка!.. Ось і мій п’яниця: що з нього, що він не дурний? Коли б пак одурів, то я б зрадовалась.

Уляна. Та вже, мамо, що хочете, кажіть, а я за того дурня, за того бецмана не піду та й не піду.

Одарка. Нічого вередовати! За такого багатого не підеш, так кого ще тобі треба? Чи якого повітчика будеш ждати? Та доки нам тебе й содержати? Бач, батько п’яниця непросипєнний; я своїми бубликами тільки вас і содержу, та вже й в мене сила не та; звалюсь, хто вас буде годувати?

Уляна. Чим я тобі, мамо, у тягість? Літом на мойці, слава тобі господи — скільки заробляю! А зимою пряду; та й зібрала чимало: повнісінька скриня на колесах. Коли ж я стільки у дівоцтві зібрала, то можу себе і содержувати і зодягати й без мужика-дурня.

Одарка. Та вже ж, Улясю, як собі хоч, а я тобі мати, так я тобі скажу: скоріш в мене на долоні волосся виросте, чим я віддам тебе за Олексія. Та вже тут нічого натякати: я вже старому Кандзюбі казала, щоб сьогодні і старостів присилали.

Уляна. Ох, мені лихо! Сьогодні?..

Одарка. Сьогодні, сьогодні! Чого тут відкладати? Постій же, доню, тут; Стецько прийде, та й поговорите собі любенько; а ти не безумствуй, будь до нього приязна...

Уляна. Об чім з таким дурнем і говорити? Я не вмію...

Одарка. Потурай! Дівка з парубком аби б зійшлись, а то найдуть об чім говорити, а часом і мовчки ще й лучче подружать. Я се добре знаю. Посидь же тут, а я піду лагодити обідати. (Виходить).

(Уривок із твору «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка.)

(Пісня «Зятя вибирала» (лунає 40 секунд).)

Картина 2
Розмова Уляни та Стецька

(Уляна й Стецько виходять. Стецько, роззявивши рота й розмахуючи руками, іде. Побачивши Уляну зупиняється,сміється сам до себе, прихорошується. Підходить з острахом позаду Уляни й із захватом говорить).

Стецько. Та й патлата! (Сміється голосно і, підійшовши до Уляни, зупиняється. Довго роздумує і запитує.) А що у вас варили?

Уляна (не звертаючи на нього уваги). Нічого!

Стецько (довго згадуючи). Ну!.. Ну... а тепер... що?

Уляна. Що?

Стецько. Що?

Уляна. Що? Що?

Стецько. Що?

Уляна. Що? Нічого.

Стецько. Брешеш-бо, як нічого! Батько казав: розпитай її обо всім. А чорт її зна, об чім її розпитувати! Я усе позабував.

Уляна. Так піди до батька та і розпитай, коли позабував єси!

Стецько. Так він-бо добре казав. «Не йди, — каже-говорить, — від неї, поки обо всім не домовишся».

Уляна. Ні об чім нам домовлятися.

Стецько. Як ні об чім, коли вже ти за мене йдеш?

Уляна. Ні, голубчику, сього ніколи не буде.

Стецько. А чом не буде?

Уляна. Тим, що я за тебе не піду.

Стецько. А чом не підеш?

Уляна. Тим, що не хочу.

Стецько. Та чому не хочеш?

Уляна. А не хочу — тим, що не хочу.

Стецько. Ну, тепер твоя правда. А батько казав, що ти підеш.

Уляна. Не піду.

Стецько. Ну, а батько казав: не потурай їй, поженихайся та пісеньки заспівай, то вона й піде.

Уляна. Та я тобі кажу, що не люблю тебе і не піду за тебе.

Стецько. Так себто батько збрехав? Ну-ну! Ось тільки скажи йому, що він бреше, так по пиці ляпанця і дасть. (Зітхає). Я вже пробував.

Уляна. Та що ж? То батько твій, а то я тобі кажу, що не хочу.

Стецько. Не треба мені твого хотіння, підеш і без нього.

Уляна. А щоб я пішла за тебе, то навряд. Я ж кажу, що наше сватання ще вилами писане.

Стецько. Ей!, чи Прісько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай та йди. Ось коли б ти вже була моя жінка та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобі пику побив, як мені батько часом б’є, а то ще тепер не можна. Батько казав, після весілля можна жінку бити скільки хоч, а тепер не можна. Дарма, я і підожду. А поки ще ласкою просю: піди за мене!

Уляна (в сторону). Що мені з дурнем товковати? Покинула б його, так мати лаятиме. Зостанусь, та буду його піддурювати
(Уривок із твору «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка).
(Пісня «Ти до мене не ходи». Співають Уляна та Стецько).

Пісня «Ти до мене не ходи»
Ти до мене (2 р.) не ходи, куций коротенький,
Бо до мене (2 р.) ходить хлопець високий тоненький.
Понад сад виноград,
А у саду грушка.
Вийди, вийди, ти до мене,
Моя щебетушка.

Ти до мене (2 р.) не ходи, не міси болота,
Я за тебе (2 р.) не піду, хоч би був зі злота.
Чи ти, мила, така гарна,
Чи мені здається.
Через тебе, моя мила,
Сон мій не береться.

Ти до мене (2 р.) не ходи, не псуй собі ночі,
Я за тебе (2 р.) не піду, бо ми ся не хоче.
Понад сад виноград,
А у саду сливка,
Вийди, вийди, ти до мене,
Моя чорнобривка.

Ти до мене (2 р.) не ходи, не псуй собі ночі,
Я за тебе (2 р.) не піду, бо мати не хоче.
Перестань, перестань
До мене ходити.
Є у мене гарний хлопець,
Буде мя любити.
Любити...
(Уляна вручає Стецьку гарбуза).

Тітка Марія. Миколо, так і записуй… Не поможуть і чари, як хто кому не до пари. Але не тільки дівчата обирали собі хлопця «до душі». А й парубки бажали гарну, трохи брикливу та щоб серце з перцем.

Картина 3
Розмова Лавріна та Карпа

— Карпе! — промовив Лаврін. — А кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить.
— Посватаю, кого трапиться, — знехотя обізвався Карпо.
— Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори.
— То сватай, як тобі треба, — сказав Карпо.
— Якби на мене, то я б сватав Палажку, — сказав Лаврін. — В Палажки брови, як шнурочки; моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!
— Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби.
— То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.
— І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох топче, а як говорить, то носом свистить.
— То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.
— Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, мала серце з перцем, — сказав Карпо.
— То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся, — сказав Лаврін.
— Коли в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє...
— Карпе! — тихо почав Лаврін, дуже охочий до гарних дівчат. — Та скажи-бо, кого ти бу-
деш сватать?
— Ат! Одчепись од мене,— тихо промовив Карпо.
— Сватай Олену Головківну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; в неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа, коса, як праник, сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить.
— Гарна... мордою хоч пацюки бий; сама товста, як бодня, а шия, хоч обіддя гни.
— Ну, то сватай Одарку Ходаківну: ця тоненька, як очеретина, гнучка станом, як то-поля; личко маленьке й тоненьке, мов шовкова нитка; губи маленькі, як рутяний лист. З маленького личка хоч води напийся, а сама пишна, як у саду вишня, а тиха, неначе вода в криниці.
— Вже й знайшов красуню! Та в неї лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, то аж кістки торохтять.
— Але ж ти й вередливий! То сватай Хотину Корчаківну, — сказав Лаврін і засміявся.
— Чи ти здурів? Хотина як вигляне в вікно, то на вікно три дні собаки брешуть, а на виду в неї неначе чорт сім кіп гороху змолотив.
— Ой Карпе,… от коли я буду вибирать собі дівчину, то візьму гарну, як квіточка, червону, як калина в лузі, а тиху, як тихе літо, — сказав веселий Лаврін.
— Мені аби була робоча та проворна, та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку, — сказав Карпо.
— То бери Мотрю, Довбишеву старшу дочку. Мотря й гарна, й трохи бриклива, і в неї й серце з перцем, — сказав Лаврін.

(Уривок з твору « Кайдашева сім’я» І. Нечуя-Левицького).

Микола. З перцем чи не з перцем, аби з добрим серцем.

Тітка Марія. На любов і смак товариш не всяк. Але куди серце летить, туди й око глядить. За законами народної етики починати весілля серед тижня вважали непристойною справою, тому їх найчастіше проводили на вихідні або на свята, з приходом свята Покрови.Неодружені дівчата цього свята промовляли:

«Покровонько, Покровонько! Покрий мені головоньку,

Щоб я жінкою була, щоб мені весело жилось

З чоловіком молоденьким, з дитятком веселеньким».

Микола. Як цікаво. А розкажіть. будь-ласка. про обряд сватання.

Тітка Марія. Душа душу чує, а серце серцю вість подає. Сватання (або ще називали світанки, змовини, брання рушників, рушники, згодини) починалося, коли посли від молодого (їх ще називали старости, свати, сватачі, посланці) йшли до батьків обраної укладати попередню угоду про шлюб. Свататися було прийнято у вільний від польових робіт час (на М’ясниці та від Паски до Трійці). Зі старостами до дівчини йшов парубок, у деяких регіонах — його батьки й навіть брати та сестри. За звичаєм, дівчину прилюдно запитували про згоду на шлюб. Але через свою скромність дівчина не давала прямої відповіді на запитання хлопця. У більшості випадків відповідала: «Як батько і мати, так і я».
Якщо була згодна, то перев’язувала старостів рушниками через праве плече під ліву руку. Ті вклонялися дівчині і дякували: «Спасибі батькові і матері, що свою дитину рано будили та доброму вчили. Спасибі й дівчині, що рано вставала, тонко пряла і хороші рушники придбала». Коли батько й мати благословлять, то дівчина, перев’язавши старостів рушниками, подає зарученому на тарілці самобрану хустку. Потім відбувається частування та домовлення про час заручин. Якщо ж дівчина була незгодна, то виносила гарбуза.

Микола. Досить складний обряд сватання стисло описав Т. Г. Шевченко: «Покохавши літо чи два… парубок до батька й матері дівчини засилав старостів, людей добро мовних і на таку річ дотепних. Коли батько і мати поблагословлять, то дівчина, перев’язавши старостам рушники через плечі, подає зарученому своєму на тарілці або крамну, або самодільну
хустку». (Заглядає у конспект). А в поемі «Най-
мичка» Т. Г. Шевченко також кілька рядків при-
свячує сватанню:
Розпитали, порадились,
Та й за старостами
Пішов Марко. Вернулися
Люде з рушниками,
З святим хлібом обміненим.
Панну у жупані,
Таку кралю висватали,
Що хоть за гетьмана,
То не сором…
(Микола задумливо говорить).
Спечи мені, доле, хліба
З ярої муки,
Зашлю сватів до дівчини
Просить рушники.
Пішли свати, пани-брати,
По битому шляху.
Благослови, сива доле,
Жениха-невдаху.
Увійшли свати до хати
Та й стали казати:
У вас — товар, у нас — купець,
Будем торгувати.

Картина 4
Сватання

Сват 1. Ати-бати прийшли свати до нєвєстиної хати.

Сваха з боку нареченого (вона перев’язана рушником, кланяється в пояс). Добридень, хазяїн з хазяєчкою, бабуся з дідусем, тіточка з дядечком, братики-сестрички — на всі руки майстрині, а може й сусідки — для пліток, для беседушки! Прибули ми до вас ох як здалека. За високими горами, за швидкими річками, за широкими полями стоять п’ять гір. Із землі-матінки б’ють ключі холодні та джерела цілющі. Біля підніжжя п’яти гір розкинулося прекрасне місто... Ось звідти ми до вас і завітали.

Сват 1. А привела нас до вас ось яка справа. Ні мало, ні багато, а двадцять років росте й мужніє в нашій сім’ї король-ділок, своєму щастю коваль. На вигляд він добрий, до роботи жадібний, по долі щасливий, по розуму тямущий. Кров тече в нім благородна, добра чутка за ним йде народна. І приснився нашому королеві віщий сон. Ніби заглянула до нього у вікно спальні жар-птиця — червона дівиця. Сама з особи біла, очі ваблять, щічки рум’яні, а губи п’янять. Заглянула, усміхнулася, махнула крилом і пропала, лише пір’їнку на вікні залишила. Прокинувся наш король сам не свій. З тієї ночі й затужив, замучився сердечний. Не їсть, не п’є, усе мріє наяву знайти жар-птицю, червону дівицю і стати її хазяїном. Схуднув увесь, замислюватися став.

Сват 2. Шкода нам стало короля, ясна сокола. Узяли ми з підвалу вина заморські, випекли хліби череневі, вивчили розмови медові й узяли чарівну палицю: «Веди нас, палице чарівна, скорехонько в ті краї далекі прямо в терем, де живе червона дівиця». І привів нас посох прямо у ваш будинок. Так що, хазяї милі й привітні, бачите, що подорожні, втомлені з дороги. Просимо ушанувати наше прохання і дозволити пошукати у вашому теремі жар-птицю — червону дівицю.

Сваха з боку нареченої. Не знаємо, не відаємо про кого мову ведеш. У нас у будинку не одна дівиця-красуня проживає й одна одної гарніша. Усі розумниці, працьовиті.
(Виводить перевдягнутого в сорочку хлопця). Подивіться, яка розумниця вона в нас, має гарну вроду та великі статки.

Сваха з боку нареченого (звертається до нареченого). Ну що? Беремо? Подобається лебідка? Має статки великі! У грошах купатимешся!

Наречений. Ні, не по серцю вона мені! Це не та, за якою моя душа плаче.

Сваха з боку нареченого. Бачите, не підходить лебідка нашому королеві. І рочками старувата, і сукенка на ній пом’ята, і, мабуть, сліпувата. І я вам скажу, що дівочі принади у неї не першої свіжості... Ні, нам така не підходить.
(Переодягнений хлопець іде).
Нехай він сам пошукає у вашому будинку ту, яка йому потрібна. (Наречений іде до печі й при-
водить свою обраницю).

Сваха з боку нареченого. У-у-у! Звичайно! Тепер усі бачать, що це і є та, після кого в короля серце хворіло. І з особи біла, і тілом струнка. Лише після колишніх сюрпризів боюся я не сплохувати. Якщо вже дійсно це справжня жар-птиця, яка уві сні нашому соколові привиділася, то випробуймо її. (Сваха дістає з кишені гроші, дрібницею розсипає на підлогу. Дівчина повинна швидко зібрати копійки в кулак і опустити собі в кишеню або тримати в руці).

Сваха з боку нареченого. Молодець, бачу хазяйкою економною будеш, не станеш грошей розбазарювати. Там я кидала тобі гроші мідні, щоб ви зі своїм хазяїном не були бідні. Ще є срібло, щоб принесла ти в нашу сім’ю тільки добро. А ось візьми грошика бумажного, щоб увійшла ти в наш будинок хазяйкою простою,
а не баринею важною. Ось тепер час прийшов при всіх спитати тебе, чи згодна ти, щоб наш король став хазяїном твоїм?

Дівчина. Так. (Пов’язує старостам рушники. З обранцем за руку підходять до батьків).

Батьки. На шлюб благословляємо
Жити в добрі і злагоді бажаємо. (Благословляють іконами).

Сваха з боку нареченого. А зараз прийміть від нас до вашого столу вина заморські й ось цей чарівний мед. Тобі, хазяїне, цим медом вушка змастимо, щоб ти про свого зятя ніколи нічого поганого не чув. А тобі, хазяєчко, очки змастимо, щоб ти у своєму зятеві нічого поганого не побачила. А решту я собі на язик намажу і стану на нашому загальному застіллі слова вам солодкі говорити.

(Лунає українська весільна пісня «Про сватів». Молода з молодим сидять обнявшись. Свати танцюють).

Микола. Тітко Маріє, ну от посваталися вони, домовилися про все. А запрошували як на весілля?

Тітка Марія. Запросини передбачали збір дружини (весільного поїзда) та запрошення гостей. Їх проводили в неділю зранку. У супроводі бояр та дружок, матері молодого й молодої виряджали своїх дітей на запросини. Молода в національному вбранні, прикрашена квітками та стрічками, обходила хати й дарувала господарям шишки, промовляючи: «Просили вас батьки, і я вас прошу прийти на малий час — на весілля до нас». Цей звичай не був повсюди однаковим: у південних районах найчастіше запрошував молодий, у Карпатах — спеціальні посередники (звачі), на Поділлі молоді ходили на запросини разом. Зазвичай запрошували близьких і далеких родичів, сусідів та
знайомих, а в невеликих селах — усіх мешканців. Не годилося запрошувати під час випадкових зустрічей на вулиці, що відбилося в іронічному прислів’ї: «Просили по дорозі, щоб не були на порозі».

Мати (виправляє доньку Оксану). Іди, іди,
доню,
Збирай всю родину,
Аби їм вклонитись.
Нехай прийдуть на твоє весілля
Та й повеселитись.
(Виходять Олексій та Оксана. Підходять до гостей, кланяються, тричі промовляють запрошення).

Олексій та Оксана. Просили батько, просили мати
І я прошу,
Приходьте до нас на весілля.
(Роздають весільних голубів).

Микола. Тітко Маріє, я знаю, що перед весіллям пекли не лише голубів, а ще й випікали особливий хліб — коровай. А от що він символізує, не знаю.

Тітка Марія. Коровай — це ритуальний священний хліб, неодмінний атрибут весілля. Він має завжди круглу форму — форму Сонця та обручки. Весільний коровай — це символ зріднення, змішання двох родів, символ продовження життя й сили громади. Обдарування присутніх шматочками весільного короваю символізує приєднання молодят до всієї громади. Адже в давнину для його випікання використовували окремо змелене зерно від роду молодої та молодого. Для замісу брали воду з криниць двох родів, а також масло, яйця, молоко, сіль і все це змішували в одній широкій, низькій діжці. Старші жінки, щасливі у своєму подружньому житті, замішували тісто, наспівуючи пісень, які зичили добру долю нареченим. Також у тісто кидали гроші (монети), бажаючи молодятам добробуту та достатку. Коровай прикрашали виробами з тіста у вигляді пташок, шишок, корівок, півників, коників, дубових листочків. Подекуди виплітали з тіста косу та викладали довкола. Вважають, що коса — це символ довгого та щасливого життя.

Жінка. Благослови, милий Боже,
Коровай місити,
Щоб в любові молодята
Могли вік прожити.
А ми воду добирали
З сьомої криниці,
Щоби була Марусенька
Гарна молодиця.
А у нашім короваї
Білая мучиця,
Щоби наша Марусенька
Була білолиця.
Ми весільний коровай
Калиною квітчали,
Аби наших молодят
В церкві повінчали.

(Перегляд відео «Випікання короваю»).

Жінка. Ой, славляно, славляно,
І на столі поставлено.
Як на небі місяць ясний,
Так на столі коровай красний.
(Кладе коровай на стіл).

Микола. Тітко Маріє, чув я, що після цього треба гільце вити, та не розумію нащо це робити? Та й що це за гільце? Чи то кущ, чи деревце?

Тітка Марія. Гільце — символ розквітлого молодого життя, статевої зрілості, дівочої цноти; символ любові, поєднання небесного й земного, чоловічого й жіночого начал; символ багатства, плодючості; символ нового; символ поклоніння сонцю; символ дерева життя, світового дерева взагалі, пов’язаного з культом предків. Атрибут весілля. Гільцем називають молоде невелике деревце, найчастіше — ялину, смереку, сосну чи велику гілку, що їх встромляли в коровай. Деревце або гілку дружки прикрашали квітами, гронами калини, іноді — горобини, пучками житнього колосся, кольоровими стрічками: рожевими, червоними, але не жовтими, часом — і цукерками, восковими свічками. У ролі деревця могли бути вершечки або гілки яблуні, груші, липи, вишні, черешні тощо. Весільне гільце ставили (вили, звивали, наряджали) на столі там, де мали за столом сидіти в неділю молоді: наречений і наречена. Просили благословення на виття гільця.

Дівчина 1. Благослови, Боже,
І отець, і мати,
Своєму дитяті
Гіллечко ізвити.

Тітка Марія. Процес звивання гільця здій-
снювали стоячи. При цьому співали:

Дівчина 2. Ой у місті бубни б’ють,
А в нашім домі гільце в’ють.
З червоної калини,
З хрещатого барвінку,
З запашного васильку.
Тітка Марія. І ще:

Дівчина 3. Ой у нашім селі новина:
Зацвіла в лузі калина.
Не так у лузі, як на селі, —
У нашої Наталки на столі.

Тітка Марія. Обряд паралельно відбувається і в домі молодого,але там не дружки, а світилки це роблять. (Дівчата ставлять гільце і виходять).

Мати Оксани. До хати, доню, до хати.
Скінчилося дівування,
Вклонися низько дівчатам,
Гуляєш з ними востаннє.
Пора вже, доню, віночок
З барвіночка виплітати,
Пора вже, доню, подружок
Собі в дружки вибирати.
Пора вже, доню, з коханим
На рушник весільний стати.

Тітка Марія. А ще розкажу тобі таке… Давно колись весілля починалося прощанням з дівоцтвом — дівич-вечором. Відбувався він напередодні дня шлюбу. Основним у цьому особливому дійстві було плетіння вінка для молодої. Віночок із квітів, колосся та ягід здавна був символом Матері-Землі. У нашому, українському, повному віночку здебільшого було 12 рослин. Усі вони лікарські: ружа, калина, безсмертник, деревій, незабудки, чорнобривці, любисток, волошки, ромашки, барвінок, мальви, півонії, часом ще й цвіт вишні та яблуні, вусики хмелю. Таке плетиво урочисто клали на голову дівчині, бажаючи їй бути квітучою, родючою й багатою, як свята Мати-Земля. Вважали, що у вінку прихована чаклунська сила, тому він і біль знімає, і волосся береже від лихого ока. У сиву давнину до віночків кріпили барвисті стрічки. Вони мали бути не коротшими за коси, бо оберігали волосся від злого ока. Кожен колір стрічки мав своє символічне значення: світло-коричневий — Матір-Земля; жовтий чи золотистий — сонце, багатство; відтінки зеленого — краса молодості, достаток; блакитний — вода; синій — небо, здоров’я; оранжевий — хліб, урожай; червоний — любов; фіолетовий — мудрість; малиновий — душевність, щирість; рожевий — злагода, добробут. На прощальному дівич-вечорі співають пісень різного настрою, але здебільшого сумних, бо прощання, — чи з кимось, чи з чимось, — завжди оповите сумом.

Дівчата (співають). В зеленім садочку
листячко опало, —
Бо то дівування з тобою прощалось.
Летіла зозуля та й у сад ще верне,
А твоє дівоцтво ніхто не поверне.
Тітка Марія. А ще дівчина, прощаючись з ді-
воцтвом, дякувала за все.

(Лунає пісня «Куди б я не їхала»).

Пісня «Куди б я не їхала»
Куди б я не їхала, куди б я не йшла,
Я б тобі, мамо, дякувала:
— Дякую, тобі, мамо,
Що будила мене рано, —
Більш не будеш, не будеш.
Дякую,тобі, мамо,
Що будила мене рано, —
Більш не будеш, не будеш.

Куди б я не їхала, куди б я не йшла,
Я б тобі, тату, дякувала:
— Дякую, тобі, тату,
Що гонив хлопців із хати, —
Більш не будеш, не будеш.
Дякую, тобі, тату,
Що гонив хлопців із хати, —
Більш не будеш, не будеш.

Куди б я не їхала, куди б я не йшла,
Я б тобі, брате, дякувала:
— Дякую, тобі, брате,
Що водив хлопців до хати, —
Більш не будеш, не будеш.
Дякую, тобі, брате,
Що водив хлопців до хати, —
Більш не будеш, не будеш.

Куди б я не їхала, куди б я не йшла,
Я б тобі, сестро, дякувала:
— Дякую, тобі, сестро,
Що навчила косу плести, —
Більш не будеш, не будеш.
Дякую, тобі, сестро,
Що навчила косу плести, —
Більш не будеш, не будеш.

Куди б я не їхала, куди б я не йшла,
Я б вам, пороги, дякувала:
— Дякую, вам, пороги,
Що збивали хлопцям ноги, —
Більш не буде, не буде.
Дякую, вам, пороги,
Що збивали хлопцям ноги, —
Більш не буде, не буде.

Куди б я не їхала, куди б я не йшла,
Я б вам, ворота, дякувала:
— Дякую, вам, ворота,
Що стояла хлопців рота, —
Більш не буде, не буде.
Дякую, вам, ворота,
Що стояла хлопців рота, —
Більш не буде, не буде.

Куди б я не їхала, куди б я не йшла,
Я б тобі, вишня, дякувала:
— Дякую,тобі, вишня,
Що стояла дівка пишна, —
Більш не буде, не буде.
Дякую, тобі, вишня,
Що стояла дівка пишна, —
Більш не буде, не буде.

Куди б я не їхала, куди б я не йшла,
Я б тобі, мамо, дякувала:
— Дякую, тобі, мамо,
Що будила мене рано, —
Більш не будеш, не будеш.
Дякую, тобі, мамо,
Що будила мене рано, —
Більш не будеш, не будеш.

Тітка Марія. Ну а далі вже вінчання — церковний шлюб, одне з таїнств — союз чоловіка та жінки, освячений церквою, де, як вважають, Господь своєю присутністю з’єднує душі в єдине ціле. У таїнстві вінчання Господь подає свою благодатну допомогу, щоб подружжя мало змогу бороти всі негаразди, які трапляються в спільному житті. Церква сприймає шлюб як таїнство. Причому таїнством є не стільки вінчання, скільки сам шлюб як союз чоловіка й жінки, освячений церквою.

Картина 5
Вінчання

(Молоді стоять. Справляється служба (аудіо-запис). Отець Володимир читає молитву вінчання зі свічкою в руках. Свідки тримають над головами в молодих корони. Мати пов’язує руки молодятам).

Отець Володимир (тричі хрестить Хрестом молодих і читає молитву заручення). Боже вічний, ти зібрав воєдино віддалених від себе і встановив для них нерозривний союз любові, ти благословив Ісаака й Ребеку і вчинив їх наслідниками твоєї обітинці; сам благослови і рабів твоїх, Олексія і Оксану, наставляючи їх на всяке добре діло. Бо милостивий і чоловіколюбець Бог єси, і тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків... Заручається раб божий Олексій з рабою божою Оксаною в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь. Заручається раба божа Оксана з рабом божим Олексієм в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь.

(Молодята хрестяться й виходять із церкви).
Мати (обсипає молодих зерном, промовляючи).
Сиплю на вас жито,
Щоб довго вам жити,
Ще й пшениця яру,
Щоб горя не знали.
Сиплю на вас просо,
Щоб в сім’ї добре жилося.
Сиплю на вас овес,
Щоб вами гордився рід увесь.

(Молоді обходять коло й підходять до хати. Батько — з іконою, мати — з хлібом-сіллю. Благо- словляють).

Мати. Стрічаю вас
Хлібом-сіллю,
Щастям і здоров’ям
Та ще й віком довгим.
Батьків, матерів щоб не забували,
А людей добрих щоб шанували.
(Молоді цілують ікону й із половиною гостей сідають до столу. Свашки співають).

Ростила мати дочку (2 р.)
На солодкім медочку,
На червоному вині,
Віддає дочку нині.
У-у-у
Оце тобі, матко, (2 р.)
Чужеє дитятко,
Одягай його,
Обувай його,
Куди хочеш посилай його.
У-у-у
Пустіть, свате, в хату (2 р.)
Нас тут не багато,
Сім раз да по семеро
Свату хату переверне…
У-у-у

(Лунає українська весільна пісня «Весілля». Гості, пританцьовуючи, сідають за стіл. Лунають побажання).

Гість 1. Щастя вам бажаємо, молодята,
І кохання — цілий океан,
Щоб добра нажили ви багато
Та по дітях виконали план.

Гість 2. Щоб своє гніздечко будували
І любились, наче голуби,
Щоб подружні ваші дні минали
Без печалі, смутку та журби.

Гість 3. Хай над вами буде небо ясним
І сіяє сонечко завжди,
Щоб життя у вас було прекрасним
Без розчарування та біди.

Гість 4. Щоб не стрілись негаразди жодні;
Пам’ятайте: з вами сам Ісус,
Із небес спустився він сьогодні,
Щоб благословити ваш союз.

Гість 5. Віримо, що в злагоді та мирі
До кінця пройдете спільний шлях
Й почуття палкі, взаємні й щирі
Пронесете у своїх серцях!

Дружок 1. Вже час молодим не тільки бажати, а й подарунками вітати.

Гість 1. Дарую молодій горщик, щоб варила борщик.

Гість 2. Дарую молодому кислиць, щоб не бігав до чужих молодиць.

Гість 3. Дарую мішечок пуху, щоб не ображали свекра й свекруху.

Гість 4. Дарую трохи цибулі, щоб не тикали один одному дулі.

Гість 5. Дарую шмат полотнини, щоб до року ви гостей запросили на хрестини.

Гість 6. Дарую пляшечку з живою водою, щоб вас біда минала стороною.

Гість 7. Дарую ще в дар підкову, щоб на золотім весіллі ви зустрілись знову.

Дружок 2. Усе це — ваші обереги, тому берегти їх треба. (Усі дари складає до кошика і вручає молодим.)

Дружок 1. Бажаємо многая літа батькам молодих,
Щоб були здорові, щоб були багаті,
Щоби мали силу добре працювати
І молодій парі допомагати.

Дружок 3. Многая літа сестрам і братам молодої пари,
Щоби молодята рідних не цурались,
В будень і у свята з ними зустрічались.

Дружок 2. Многая літа співаєм всій родині великій,
Щоб були веселі й щасливі довіку,
Щоб мали здоров’я їсти і співати,
Квасок попивати й гопак танцювати.

Микола. А що ж далі відбувалося?

Тітка Марія. Покриття. Обряд покриття відбувався в понеділок уранці. Дружки з піснями знімали з молодої вінок і стрічки та віддавали їх молодшій сестрі чи незаміжній родичці молодої. А жінки одягали на молоду очіпок і пов’язували зверху хусткою.
(Лунає пісня «Ой коси, коси ви мої». Молодій замість віночка одягають хустку).

Тітка Марія. А далі молода вирушала в дім молодого. Так народжувалася нова сім’я.

Микола. А чи були якісь весільні прикмети?

Тітка Марія. Прикмет багато. Ось послухай деякі з них.

Жінка. Масивні весільні обручки — до багатства, статків.

  • Женитися з батьківськими обручками — повторити їхні сімейні стосунки.
  • Доторкнутися до обручок нареченого й нареченої на весіллі — незабаром на своєму весіллі гулятимеш.
  •  Дати поміряти обручку — до нещасної долі.
  • Якщо, надягаючи обручку, наречений або наречена впускають її — бути зраді.
  • Коли молодят зустрічають хлібом-сіллю, хто відірве більший шматок і з’їсть, той і буде в домі господарем.
  • У сніжний день весілля — до заможного, благополучного життя.
  • Гарною ознакою в день весілля вважають дощ.
  • Якщо в день весілля сильний вітер — життя в молодих буде вітряним.
  • Якщо весілля на Масницю справляють, значить, у домі завжди статок буде й веселе життя.
  • Як тільки наречений і наречена стануть до аналоя, ніхто не повинен проходити між ними аж до виходу з церкви, інакше молоді згодом розійдуться.
  • Щоб запобігти можливому чарівництву, під час проходження до вінця мати нареченої або інша близька родичка зав’язує в ганчірочку голівку цибулі або часнику й кладе в кишеню нареченої.
  • Щоб нареченій добре жилося в заміжжі, сережки їй надягає щаслива заміжня подруга.
  • Якщо наречений вступив у калюжу перед будинком нареченої — жити їй із п’яницею.
  • Коли батьки благословляють молодих, наречений і наречена повинні стати разом на один рушник (спеціально виготовлений для цієї церемонії), щоб жили мирно з родичами й між собою.
  • Молодих за столом треба посадити на шубу, вивернуту нагору вовною, щоб жили багато.
  • Монети, покладені під час весілля в чарки нареченому й нареченій, потрібно зберігати вдома під скатертиною, тоді родина буде жити багато.
  • Хто переступить першим поріг будинку, той і буде господарем, тому краще, якщо наречений переносить наречену через поріг на руках. Після весілля наречена повинна зберегти фату, щоб накривати нею хвору дитину, тоді вона швидко видужає (але все-таки не забудьте звернутися до лікаря).
  • На весілля не дарують набори ножів і виделок, щоб не було сварок у родині.

Микола. Дякую вам, що не пошкодували часу й розповіли силу-силенну цікавого. А я для вас підготував такий собі подарунок-презентацію «Відгуки народного весілля в сучасності».Перегляньмо. (Перегляд презентації).

Ведуча. Любі хлопці та дівчата! Ви стоїте на порозі самостійного життя. Кожен із вас хоче бути щасливим у коханні, у власній сім’ї. Щиро бажаю вам щастя. Але пам’ятайте, що воно залежатиме і від того, кого ви оберете своїм партнером, і особисто від вас самих.

Використані джерела

1. Весільні обряди. Сайт Українські традиції. URL: http://traditions.in.ua (дата звернення: 09.11.2017).
2. Весільні привітання. Сайт Вітальна скринька URL: http://pruvitaj.com.ua/vesilni-privitannya/ (дата звернення: 09.11.2017).
3. Весільні традиції. Сайт Молодята. URL: http://www.molodyata.com.ua/vesillny_obryady.html (дата звернення: 09.11.2017).
4. Жубіль-Книш Г., Жубіль Р. Сучасне весілля по-українськи. URL: http://svitlytsia.crimea.ua/section=article&artID=9668 (дата звернення: 09.11.2017).
5. Передвесільні і весільні забобони. Чому вірити? URL: http://nevesta.dn.ua/ua/dovidkova/traditsiji/80-traditions-world/12066-peredvesilni-i-vesilni-zabobonichomu-viriti.html (дата звернення: 09.11.2017).
6. Сайт Тамада. URL: www.tamada.lviv.ua (дата звернення: 09.11.2017).
7. Семеліт О. В. Минуще все, любов лиш вічна…Літературна година URL: http:// novovorontsovkaschool1. edukit.kherson.ua/.../Минуще%2... (дата звернення: 09.11.2017).
8. Сценарій сватання. Сайт Wedding Клуб. URL: http://vidrodjena.org.ua/dosvadebnye-tradition/ matchmaking/matchmaking-script (дата звернення: 09.11.2017).
9. Шлюб. Український православний кафедральний собор св. Князя Володимира. URL: http://www. chicagua.com/church/sacraments6.html (дата звернення: 09.11.2017).
10. Українські традиції. URL: http://nastyamagola2223.blogspot.com/2013/04/blog-post_5437.html (дата звернення: 09.11.2017).

Share This