Загальновідомо, що педагогічна професія вимагає постійного й значного емоційного, інтелектуального та фізичного напруження. Щоб його витримати, варто постійно дбати про стан свого фізичного й психічного здоров’я. Соціально-психологічними та педагогічними дослідженнями виявлено, що через 10—15 років педагогічної діяльності в структурі особистості фахівця стаються зміни, які отримали назву «професійні деформації».

Деформація особистості

Деформація особистості професійна — зміна якостей особистості (стереотипів сприйняття, ціннісних орієнтацій, характеру, способів спілкування і поведінки), які відбуваються під впливом тривалого виконання професійної діяльності. Унаслідок нерозривної єдності свідомості та специфічної діяльності формується професійний тип особистості. Найбільший вплив професійної деформації на особистісні особливості представників тих професій, робота яких пов’язана з людьми (держслужбовці, керівники, працівники з кадрів, педагоги, психологи). Крайня форма професійної деформації особистості в них виражена у формальному, суто функціональному ставленні до людей. Високий рівень професійної деформації також спостерігають у медичних працівників, військовослужбовців і співробітників спецслужб. Професійні деформації проявляються, як правило, за трьома рівнями.

Когнітивний рівень — зміна уявлень людини про себе та про навколишній світ, зокрема, про інших людей; звичка оцінювати оточення за параметрами, пов’язаним із професійною діяльністю.

Емоційний рівень — зміна емоційних реакцій на типові професійні ситуації (синдром «жалісливої втоми», синдром емоційного вигорання).

Поведінковий рівень — зміна форм і способів взаємодії з оточенням; перенесення способів професійної взаємодії на ситуації, з професійною діяльністю не пов’язані.

Деструкція й деформація

Професійні деструкції — це зміни сформованої структури особистості й діяльності, що негативно позначаються на продуктивності праці та взаємодії з іншими учасниками трудового процесу. Нормативними моментами для їхнього зародження є періоди професійних криз, коли фахівець стикається з необхідністю вирішення особливо складних професійних ситуацій. У цих умовах формуються певні поведінкові реакції, які закріплюються, перетворюються на стереотипи, призводять до акцентування відповідних особистісних рис. Домінантні якості впливають на подальшу поведінку особистості, тобто особистість прагне сформувати професійне середовище так, щоб створювалася можливість для їх прояву.

Професійна деформація — це деструкції, які виникають у процесі професійної діяльності й негативно впливають на її продуктивність. Вони породжують професійно небажані якості та змінюють професійну поведінку людини. Розвиток професійних деформацій визначають різними факторами: різноспрямованими онтогенетичними змінами, міжвіковою динамікою, змістом професії, соціальним середовищем, життєво важливими подіями й випадковими ситуаціями.

До основних психологічних детермінантів професійної деформації належать: психофізіологічні зміни, стереотипи професійної діяльності, стагнація професійного розвитку, акцентуації характеру та психологічного захисту.

Сьогодні ознаки професійних деформацій класифікують за різними критеріями:

  • за ступенем відхилення від соціальної норми (Б. Н. Новиков);
  • за ступенем вираженості делінквентної поведінки в процесі виконання соціальної ролі;
  • за ступенем вираженості дисгармоній у розвитку особистості.

Такі деформованості особистості; широтою деформованості особистості (глобальна або парціальна); ступенем стійкості проявів (тимчасова (випадкова) або постійна (закономірна) деформація); швидкістю настання (на ранніх стадіях професійної діяльності або на пізніх).

Вплив професії на особистість можна оцінити, насамперед, за його модальністю (позитивний чи негативний).

Професійна деформація якостей особистості проявляється при негативному впливі професії. Відомо, що найбільше деформація виражена в представників тих спеціальностей, чия робота пов’язана з людьми, у яких є відхилення від норми у фізичній, інтелектуальній, мотиваційно-вольовій, поведінковій або особистісній сферах (лікарів, педагогів, працівників сфери обслуговування та правоохоронних органів, держслужбовців, керівників, підприємців та ін.).

А. К. Маркова визначає такі тенденції професійних деструкцій:

  • відставання, уповільнення професійного розвитку порівняно з віковими та соціальними нормами;
  • дезінтеграція професійного розвитку, розпад професійної свідомості та, як наслідок, — нереалістичні цілі, помилкові смисли праці, професійні конфлікти;
  • низька професійна мобільність, невміння пристосуватися до нових умов праці, дезадаптація;
  • неузгодженість окремих ланок професійного розвитку (одна сфера домінує над іншою);
  • ослаблення раніше наявних/набутих професійних якостей, професійних здібностей, професійного мислення;
  • спотворений професійний розвиток, поява раніше відсутніх негативних якостей, відхилень від соціальних й індивідуальних норм професійного розвитку, що змінюють профіль особистості;
  • поява деформацій особистості (наприклад, емоційне виснаження та вигорання, а також принижена професійна позиція);
  • припинення професійного розвитку внаслідок професійних захворювань або втрати працездатності.

Професійні деформації порушують цілісність особистості, знижують її адаптивність, стійкість, негативно позначаються на продуктивності діяльності. Аналізуючи причини, що перешкоджають професійному розвитку людини, А. К. Маркова вказує на вікові зміни, професійну втому, монотонність праці, тривале психічне напруження, а також кризу професійного розвитку.

Деформація управлінська

Згідно з висновками психологів, у менеджерів професійна деформація полягає в психологічній дезорієнтації через постійний тиск на них зовнішніх і внутрішніх чинників. Її виражено у високому рівні агресивності, неадекватності в сприйнятті людей і ситуацій, зрештою, у втраті смаку до життя. Усе це породжує ще одну спільну для багатьох управлінців проблему — нездатність до ефективного самовдосконалення й розвитку.

Професійна деформація особистості може мати епізодичний або стійкий, поверхневий або глобальний, позитивний або негативний характер.
Вона проявляється у професійному жаргоні, манерах поведінки, навіть фізичному вигляді. Частковими виявами професійної деформації є адміністративний захват, управлінська ерозія та синдром емоційного згоряння.

Адміністративний захват — своєрідний психологічний стан, що виражений у надмірному захопленні адмініструванням, захваті від своєї влади. Він призводить до зловживання владою, адміністративного свавілля. Нерідко адміністративний захват є одним із виявів професійної деформації особистості в керівників різного рангу.

Вислів «адміністративний захват» уперше було вжито в романі «Біси» Ф. М. Достоєвського. Сам Федір Михайлович пояснював цей термін так: «Будь-яка нікчема волею долі посаджена продавати пасажирам квитки в залізничній касі відразу уявляє себе великим начальником і вже не видає квитки, як належить за її нікчемною посадою, але і вже вирішує кому квиток дати, а кому його не дати! І не продати квиток така нікчема може вже просто тому, що їй не сподобається обличчя пасажира!».

Управлінська ерозія або «псування» владою — один із цікавих психологічних феноменів. Він полягає в тому, що з часом ефективність діяльності суб’єктів влади (керівників) зменшується. Тривале перебування на керівній посаді призводить до того, що рішення, які ухвалює керівник, стають усе менш ефективними й раціональними. Найбільша небезпека загрожує тим, хто займає найвищі посади тому, що в процесі реалізації керівних функцій контроль (влада) над іншими людьми приносить людині все більше задоволення. У цьому випадку людина не стільки піклується про загальні інтереси, скільки прагне домінувати (панувати).

Громадська користь замінюється особистим задоволенням і захопленням владою. Прагнення влади в такого керівника зумовлене тими самими законами, що й наркоманія. Збільшення влади ніколи не дає такій людині повного задоволення. Навпаки, воно спричинює ще більше прагнення контролювати інших, впливати на них. Чим більше влади, тим більша тенденція до її розширення.

«Зіпсовані» владою керівники стають все більш егоцентричним. Проблема збереження та розширення владних повноважень стає для них найважливішою. Вони постійно розширюють мережу контрольних або репресивних засобів. Бажаючи виправдати свої кроки, можуть створювати міфи про ворогів та всілякі загрози для організації. Виникнення й розвиток управлінської ерозії не залежить від стилю керівництва. Їй підвладні менеджери, які дотримують і демократичного, і авторитарного стилів. Ці стилі, спочатку ефективні, однак з часом можуть втратити свою практичну спрямованість і цінність. Нові умови часто вимагають нових форм управління, проте керівники зберігають старі форми та стратегії управління.

Випробувані методи реалізації влади згодом стають анахронізмом; схеми рішень і засоби контролю не дають очікуваного ефекту. Керівники, які найгірше пристосовуються до нових умов і захищають старі методи керівництва, ухвалюють усе гірші рішення, менш ефективно здійснюють функції організації та реалізації управління. Основним методом профілактики управлінської ерозії є ротація (заміна) керівних посад. Тому в багатьох організаціях визначений максимальний термін виконання керівних функцій. Після певної каденції, керівництво доручають іншим людям. Нові люди, як правило, демонструють інноваційність, творчість та ентузіазм (див. також Деформація особистості професійна).

Синдром емоційного вигорання («емоційне згоряння») — специфічний вид професійної деформації осіб, змушених під час виконання своїх обов’язків постійно спілкуватися з людьми.

Термін burnout («емоційне вигорання») було запропоновано американським психіатром Г. Фрейденбергером у 1974 р. Іноді його перекладають як: «емоційне згоряння» або «професійне вигорання».

Синдром емоційного вигорання проявляється в: почутті байдужості, емоційному виснаженні, знемозі (людина не може віддаватися роботі так, як це було раніше);дегуманізації (розвиток негативного ставлення до своїх колег і клієнтів);негативному самосприйнятті в професійному плані — нестача почуття професійної майстерності. Виокремлюють три основні чинники, які відіграють істотну роль у синдромі емоційного вигорання — особистісний, рольовий та організаційний.

Особистісний чинник. Проведені дослідження засвідчили, що такі зміни, як вік, сімейний стан, стаж роботи, ніяк не впливають на емоційне вигорання. Але в жінок частотніше розвивається емоційне виснаження, ніж у чоловіків, у них відсутній зв’язок мотивації (вдоволення оплатою праці) й розвитку синдрому за наявності зв’язку з важливістю роботи як мотивом діяльності, задоволеністю професійним зростанням. Також більш схильні до «вигорання» ті, хто відчувають брак автономності («надконтрольовані особистості»).

Психолог Фрейденбергер описує тих, хто «згорає», як співчутливих, гуманних, м’яких, захоплених, ідеалістів, орієнтованих на людей, і, водночас, нестійких, інтровертів, одержимих нав’язливими ідеями (фанатиків), «полум’яних» і легко солідаризованих.

Рольовий чинник. Встановлено зв’язок між рольовою конфліктністю, рольовою невизначеністю й емоційним вигоранням. Робота в ситуації розподіленої відповідальності обмежує розвиток синдрому емоційного згорання, а за нечіткої або нерівномірно розподіленої відповідальності за свої професійні дії цей чинник різко зростає навіть за істотно низького робочого навантаження.

Організаційний чинник. Розвиток синдрому емоційного вигорання пов’язаний із напруженою психоемоційною діяльністю: інтенсивне спілкування, підкріплене емоціями, інтенсивне сприйняття, переробка та інтерпретація отриманої інформації й ухвалення рішень. Інший чинник розвитку емоційного вигорання — дестабілізаційна організація діяльності та несприятлива психологічна атмосфера. Це нечітка організація та планування роботи, недостатність необхідних засобів, наявність бюрократичних чиників, багатогодинна робота, що не завжди змістовна, наявність конфліктів і в системі «керівник — підлеглий», і між колегами.

Виокремлюють ще один чинник, що зумовлює синдром емоційного вигорання — наявність психологічно важкого контингенту, з яким доводиться працювати професіоналові у сфері спілкування (хворі, конфліктні покупці, «важкі» підлітки та ін.).

Головним профілактичним заходом професійних деформацій особистості є можливість творчої реалізації фахівця, а також розширення варіантів професійних завдань і різноманітного кола спілкування.

Чому це погано

Проте процес деформації необхідно контролювати, щоб він не став перешкодою для професійного та особистісного розвитку, тому що це явище має багато прихованих негативних аспектів. Серед цих аспектів дослідники виокремлюють такі.

1. Знижується адаптивність особистості. Звикнувши до певного стилю виконання роботи людина перестає прагнути нового у своїй професії, застосовувати незвичні способи виконання завдань. Поступово вироблені в діяльності риси характеру закріплюються, поглиблюються та стають частиною особистості людини.

2. Знижується якість роботи, людина починає ставитися до неї формально й занадто абстрактно. У вчителів і лікарів трепетне ставлення до пацієнта або учня змінюється на офіційне, ділове, а керівник починає ставитися до своїх підлеглих лише як до інструментів діяльності, що заважає їм повністю реалізувати свій потенціал.

3. Страждають взаємини з оточенням. Шаблони спілкування, які успішно застосовують на роботі, можуть бути зовсім неефективними в особистому житті.

4. Настає втома й професійне вигорання. Робота починає здаватися нудною. Ці симптоми відомі кожному, хто тривалий час пропрацював на одному місці, виконував одні й ті самі функції й не вчився нічому новому.

Як запобігти

Професіоналу корисно час від часу проводити своєрідну «самодіагностику» та вчасно розпізнавати в себе «симптоми» деформації. Є декілька універсальних порад, які допоможуть у цьому:

1. Розвивайте в собі здатність до самоаналізу й самокритики. Спілкуйтеся з колегами, іншими професіоналами та помічайте, чому можна в них навчитися. Корисно також отримувати відгуки колег про свою роботу, це дає можливість подивитися на себе з боку. Професійне та особистісне зростання прямо протилежні професійній деформації!

2. Здобувайте нові знання. Навчайтеся та завжди відкривайте для себе нове в професії. Відвідування курсів, читання спеціальної літератури не лише озброюють вас новою інформацією, а й допомагають відкрити в роботі «друге дихання», побороти нудьгу. Порада змінювати роботу що 5 років також не позбавлена сенсу. У житті це не завжди можна реалізувати, але можна братися за нові проекти на своєму місці роботи.

3. Умійте розслаблятися. Той, хто живе лише роботою, більше схильний до емоційного вигорання, ніж той, у кого життя різноманітніше. Залишайте роботу на роботі, від цього виграєте і ви, і ваші близькі, і ваші учні/пацієнти/клієнти.

4. Виходьте із зони комфорту. Зрозумілі вигоди, які дає людині звична робота й звична поведінка — вона знає, що приведе до успіху, а що не спрацює. Якщо робити щось нове й незвичне, то незрозуміло, чи буде успіх і як відреагує оточення. Якщо керівник звик кричати на підлеглих, то спокійне обговорення проблеми спричинить у них підозру, що щось відбувається не так. Проте виходити із зони комфорту корисно. Заведіть собі незвичне хобі. Ви увесь день сидите? Запишіться на фітнес. У вас кабінетна робота? Спілкуйтеся з людьми, підіть на курси іноземної мови. Робота нервова? Вишивайте! Контрасти оздоровлюють особистість. Професійна деформація — явище швидше природне, ніж страшне. Ставтеся до неї, як до симптому, який сигналізує про те, що пора змінюватися й ставати кращим!

Як запобігти деформації? Найважливішим принципом запобігання емоційному вигоранню та професійній деформації є дотримання вимог психогігієни самим педагогом. Психогігієна — це галузь психіатрії та гігієни, що вивчає фактори й умови навколишнього середовища та спосіб життя, що позитивно впливають на психічні розвиток і стан людини, і розробляєрекомендації щодо збереження та зміцнення психічного здоров’я.

Виокремлюємо такі способи професійної психогігієни:

  • наявність професійних цілей;
  • оволодіння вміннями та навичками саморегуляції;
  • підвищення самооцінки;
    обмін інформацією з колегами (професійне спілкування);
  • емоційно-особистісне спілкування (спілкування з людьми, не пов’язаними з професійною діяльністю);
  • оволодіння навичками перемикання соціальних ролей;
  • визначення часових меж професійної діяльності;
  • пошук захоплень, не пов’язаних із професійною діяльністю (хобі);
  • усвідомлення значущості у своєму житті інших ролей;
  • піклування про своє здоров’я, фізичний стан, зовнішній вигляд.

Використані джерела

  1. Безносов С. П. Профессиональная деформация личности: Психологический практикум. Санкт-Петербург: Речь, 2004.
  2. Гафнер В. В. Професійна деформація та професійна компетентність педагога. ОБЖ. Основи безпеки життя. 2004. № 10.
  3. Загвязинский В. И., Селиванова О. А.  Социальная педагогика: учебник для бакалавров. Москва: Издательство Юрайт, 2012.
  4. Карпов О. В. Психология труда: Учебник для студентов вузов. Москва: Владос — Пресс, 2005.
  5. Курочкина И. А.. Шахматова О. Н.  Педагогическая конфликтология: Учебное пособие. Екатеринбург: Изд-во Рос. гос. проф.-пед. ун-та, 2013.
  6. Професійна деформація особистості. URL: http://ua-referat.com (дата звернення: 12.02.2018).
  7. Профессиональная деформация: распознаём и сопротивляемся! URL: https://apsiholog.ru/professionalnaya-deformaciya-raspoznayom-i-soprotivlyaemsya/ (дата звернення: 12.02.2018).

Віктор КИРИЛИШИН, директор з управління персоналом, доцент, м. Чернігів

газета "Управління освітою", №7 липень 2018

Share This