Останнім часом усе більше експертів наголошують на тому, що суспільні перетворення в державі залежать насамперед від змін у свідомості людей. Важливу роль у цьому процесі відіграє громадянська освіта, зокрема готовність суспільства, окремої громади чи людини брати на себе відповідальність за зміни, вміти приймати виклики та не боятися їх, знати свої права та не дозволяти владі порушувати їх, володіти навичками та вміннями, які необхідні в сучасному світі. Так вважає й Остап Стасів, один із засновників «Відкритого Університету Майдану», лідер і координатор проекту Першої дистанційної платформи громадянської освіти ВУМ online, експерт із питань громадянської освіти. Про те, якою повинна бути громадянська освіта в школі, які ключові громадянські компетентності варто розвивати в учнів і чому 45-хвилинний урок не допоможе виховати справжніх свідомих громадян, експерт розповів у інтерв’ю «Директору школи. Шкільний світ».

Ще в січні 2018 року Міністерство освіти і науки України (МОН) представило до громадського обговорення «Концепцію розвитку громадянської освіти в Україні». До розробки Концепції були залучені представники МОН, Міністерства молоді та спорту України, органів освіти, науки, громадських організацій, експерти міжнародних програм із розвитку громадянської освіти.

Концепцію має затвердити Кабінет Міністрів України та на її основі розробити план заходів до 2022 року.

До роботи над документом також долучилися представники ГО «Відкритий Університет Майдану» (ВУМ) — освітнього проекту, створеного під час подій на Майдані 2013—2014 років і покликаного сприяти формуванню якісного громадянського суспільства шляхом освіти. За цей час викладачі ВУМ провели безліч публічних лекцій по всій Україні. Було створено Школу Свідомого Громадянина — дводенну навчальну програму, спрямовану на формування проактивного громадянського суспільства в містах, містечках, селах України шляхом освіти для дорослих.

2015 року ВУМ запустив першу дистанційну платформу громадянської освіти — ВУМ online. Тут можна знайти близько 50 безкоштовних навчальних курсів від провідних викладачів бізнес-шкіл, громадського сектору, практиків бізнесу та соціальної сфери. Окрім дорослих, навчання на ВУМ online можуть проходити й старшокласники. Остап Стасів, керівник проекту, вважає, що саме залучення учнів до діяльності громад і готовність цих громад брати на себе відповідальність за життя свого села, міста чи району допоможуть сформувати справжнє демократичне відкрите суспільство України.

  • Україна інтегрується в європейський простір. Проте українці менш толерантні, ніж європейці. Про це свідчать дослідже­ння, проведені деякими громадськими організаціями протягом останніх років. Чому це так?

В українському суспільстві сильне тради­ційне бачення сім’ї, ролі чоловіка та жінки. Тому все, що стосується боротьби за права сексу­альних меншин, часто стикається з неро­зумінням або захисною реакцією суспільства. А захисна реакція на будь-які незрозумілі речі — це агресія. Це ті психологічні механізми, що забезпечують базову потребу людини — її захищеність.

На мою думку, формування та розвиток громадянських компетентностей в українців — це один із кроків, який допоможе людям навчитися критично мислити, аналізувати та припускати, що може бути щось інше. Деякі європейські цінності відрізняються від тих традицій, які притаманні нашому суспільству. Ми є суспільством, у якому закладено авторитарні парадигми мислення, що нас формували. Тому вчитель повинен розуміти, що треба бути відкритимпустивши цю інакшість, відразу змінить свої погляди. Це триваліший і непростий процес.

Попри очевидні відмінності, базові європейські цінності є дуже близькими для нашого суспільства. Одна з таких цінностей — повага до людини. Є міф, що в нашому суспільстві людина вважається гвинтиком системи та ні на що не впливає. Це не так, і ми повинні розвіяти цей популярний міф.

Саме громадянська освіта допомагає людині перестати бути «стадною істотою» та перетворитися на людину з індивідуальністю. І ось тут постає питання інакшості. Коли діти чи дорослі мають іншу індивідуальність, вони повинні мати простір для того, щоб себе реалізувати.

Проблема полягає в тому, що вчителі ­часто ігнорують дітей як індивідуальностей. Для них клас — це система, в якій кожен виконує свою роль. Це мислення індустріального суспільства. У постіндустріальному суспільстві такий підхід — застарілий. Повинне бути зовсім інше бачення навчання та виховання. Адже нині увагу акцентують на людині, людських цінностях. Дітям та їхнім учителям не потрібно боятись робити помилки, експериментувати, розвиватись. Ось ці речі потрібно зараз формувати в наших громадян. І, передусім, ставитися до учня, як до повноцінно сформованої особистості, а не ігнорувати його індивідуальність.

  • Остапе, поясніть, будь ласка, що таке громадянська освіта і якими якостями повинен володіти свідомий громадянин?

Громадянська освіта навчає жити в суспільстві та взаємодіяти один з одним. Її якість визначає, наскільки людина здатна розуміти, що відбувається навколо неї, чи готова вона приймати світ і зміни навколо себе, і, відповідно, робити певні кроки для того, щоб щось змінити.

Громадянська освіта — це формування в людини здатності приймати ті виклики, які висуває їй сучасний світ, бути до них готовою, володіти навичками та вміннями, які необхідні для сучасного життя. Дехто вважає, що громадянська освіта повинна формуватися «зверху вниз», бо люди не готові брати на себе відповідальність. Проте громадянське суспільство — це саме про відповідальність: не хтось зробить, а я, не хтось подумає, не хтось вирішить вкрутити лампочку в моєму під’їзді, а я вкручу. Не чекати, що хтось за тебе зробить, а тут і зараз щось змінювати.

Свідомий громадянин — це той, хто бере відповідальність на себе. Окрім відповідальності, свідомий громадянин повинен бути готовим до змін, бути відкритим та орієнтуватися в сучасному світі.

  • Остапе, які головні проблеми в громадянській освіті нині?

Під час підготовки Стратегії розвитку громадянської освіти, яку представники різних громадських організацій і МОН почали розробляти, було названо проблеми громадянського суспільства, що має розв’язати громадянська освіта, та проблеми, які пов’язані безпосередньо з громадянською освітою.
Спершу перерахую проблеми, що існують у громадянському суспільстві. Ключові — пасивність, або відома ментальність українців «моя хата з краю», та відсутність довіри. В українсь­кому суспільстві одна з головних проблем — це соціальна недовіра: один до одного, до громад, до державних інституцій. Громадяни не готові брати на себе відповідальність, важко сприймають зміни в житті.

Люди часто об’єднуються навколо символів, а не спільних інтересів. Це совкове мисле­ння з того часу, коли символи були важливіші, ніж здоровий глузд. А сісти та подумати, хто насмітив у під’їзді, чому в наших дітей немає майданчика — важко. Зазвичай, про це повинен думати мер чи ЖЕК.

Багато людей мають ієрархічне мислення. Ми маємо низький рівень знань про суспільно-політичні процеси в країні, про інструменти впливу на владу. Це призводить до впевненості, що люди не можуть ні на що вплинути. А ще, ми тотально не довіряємо органам державної влади.

А тепер про проблеми власнегромадянської освіти. По-перше, на сього­дні рівень комунікації в громадянському суспі­льстві залишається низьким. В Україні чимало організацій, які працюють у сфері громадянської освіти, але взагалі не знають про діяльність однодумців або ж навіть конкурують між собою. Звичайно, конкуренція — це добре, але чи досягають вони так поставлених цілей?

По-друге, в країні не сформовані за галузевим принципом мережі та організації. Люди часто не розуміють куди й до кого звертатися з того чи того питання.

По-третє, створені цими організаціями продукти, не дають очікуваного результату та впливу. Дуже часто дію роблять заради дії. Тому в Україні багато посібників чи проектів, які нікому не потрібні.

До того ж, люди не розуміють різницю між громадянською, політичною та неформальною освітою. Нині пенсіонери можуть записатися та пройти курси комп’ютерної грамотності, навчитися користуватися гаджетами. Проте комп’ютерна грамотність — це ще не громадянська освіта, це лише її елемент.

Отримавши всі необхідні знання, бажано, щоб пенсіонери змогли спостерігати, як розвивається їхня громада. Наприклад, на сайті міської ради вони можуть відстежувати, що відбувається в житті їхньої громади. У них для цього є всі інструменти, але вони повинні про них знати.

Ще одна проблема — пропозиція громадянської освіти не відповідає очікуванням суспільства. Тобто, громадськість часто має одні запити, а пропонують їй те, що цікаве чи вигідне органам влади та донорам. Стосовно школи, то вчителі часто не мають розуміння, як повинно відбуватися навчання громадянській освіті.

  • Часто в суспільстві громадянську ос­віту сприймають як синонім патріотичному вихованню. Але в чому між ними різниця?

Якщо говорити про патріотизм, то він, на жаль, дуже часто зводиться до банальних речей: людина повинна себе ідентифікувати і любити свою країну. Питання: як і навіщо? І якщо хтось відповідає, що патріотизм — це розганяти ромські містечка, кричати гасла та виходити на мітинги раз на рік або вороже ставитися до когось, бо він інший, то це не має нічого спільного з елементарними людськими цінностями.

За фактом, патріотизм — це здатність любити та пишатися своєю приналежністю до певного етносу, країни, народу, його культури, його традицій. Проте приналежність до країни, народу, суспільства потрібно формувати тут і зараз власними діями, вчинками, поведінкою. З цим є проблеми. Адже можна бути затятим патріотом, але при цьому бути нікчемним громадянином, наприклад — не платити за проїзд у громадському транспорті. Можна ходити на всі мітинги, знати гімн України напам’ять, але водночас не вважати за необхідне платити податки.

Якось я працював над невеликим дослідженням: зустрічався з учителями й запитував у них: «Що для вас є громадянин?». Вони відповідали — патріот. Сплутали ці поняття. Добре, коли вчитель навчив дітей співати гімн, пояснив, як розуміти символи Герба України, розповів про Конституцію і про те, що влада належить народу. Проте ще ліпше, коли вчитель демонструє патріотизм своїми вчинками та діями, він поводиться та мислить, як громадянин, пропонує учням можливість долучитися до своєї громади.

  • Якими компетентностями з громадянської освіти повинні володіти вчителі та учні?

Для платформи дистанційної громадянсь­кої освіти ВУМ online ми вивели модель шести громадянських компетентностей, якими пови­нна володіти кожна людина. Ці компетентності перегукуються з Концепцією Нової української школи, серед ключових компетентностей якої є й громадянська. Наприклад, серед десяти компетентностей НУШ є чотири, які визначають, чи вміє учень рахувати, писати, розмовляти державною та іноземною мовами. Це базові вміння.

Проте при цьому інші шість прямо або опосередковано пов’язані з формуванням громадянина. Приміром, Концепція містить окремо екологічну компетентність, здатність жити в сучасному цифровому світі, що вже самі собою є елементами громадянської компетентності.
Першою громадянською компетентністю я б хотів назвати особисту ефективність, тобто взаємодію з власними цілями. Вона містить критичне, стратегічне та креативне мислення. Ці речі повинні формуватися ще з дитинства, і цьому не навчити на одному уроці. Це має бути комплексне навчання, у якому дитина пробує себе, може помилятися, доходити висновків. Але без особистої ефективності в сучасному світі людина не здатна брати відповідальність на себе і за своє життя.

Друга громадянська компетентність — розуміння світового контексту або взаємодія зі світом. Ідеться про культурну освіченість громадянина, правову грамотність, розуміння принципів сталого розвитку, побудову інформаційного суспільства, розуміння структур і механізмів суспільного устрою та співпраці.

Світ зараз дуже швидко змінюється. Наші діти, які щойно підуть до школи, будуть більш готовими до змін, ніж ми. Але цей світ все одно буде швидше рухатися. Для того щоб бути завжди в тренді, ми повинні вміти швидко змінюватися та постійно рухатися вперед. Саме для цього нам потрібне розуміння всього контексту світу. Взаємодія з ним — це дуже важливий елемент у житті кожної людини.

Третя громадянська компетентність, яку варто виділити — взаємодія з органами влади. Нині ми живемо в країні, де громади мають багато повноважень. Проте ці громади ніколи не будуть ефективними, допоки вони не візьмуть на себе відповідальність, а вчителі не почнуть залучати дітей до роботи громад і пояснювати, як вони працюють.

Дітям як майбутнім громадянам важливо спробувати себе в невеликих громадських проектах, спостерігати, як працюють органи місцевого самоврядування, спілкуватися з представниками місцевого бізнесу та вивчати, як цей бізнес працює, що він розвиває для свого регіону та для громади, яку користь приносить. Чи, наприклад, не просто піти в театр і подивитися лялькову виставу, а спробувати учням самостійно організувати власну виставу за допомогою режисерів цього театру.

Нині українська влада та місцеве самоврядування є підзвітними та підконтрольними громаді, але про це ніхто не знає, мало хто знає свої права і бачить, як багато вже змінилося. І вчителі, на жаль, цього не знають. Звичайно, така пасивність призведе до зловживання владою, буде більше жертв, ніж перемог. Це проблема.

Ще одна, четверта, громадянська компетентність — взаємодія з громадою. Ця компетентність охоплює розвиток навичок лідерства, вміння працювати в команді, самоврядування й управління спільними ресурсами, здатність порозумітися в громаді тощо.

П’ята громадянська компетентність — підприємливість. Підприємці — це ті люди, які передусім беруть на себе відповідальність, які готові щось робити, ризикувати, які зацікавлені в розвитку соціального капіталу. Це дуже важлива рушійна сила, без якої ніколи не буде змін у суспільстві.

Також до громадянської компетентності можна зарахувати комунікативну ефективність — уміння домовлятися з людьми, розуміти один одного у проблемних питаннях, бути толерантними, розвивати навички медіації тощо.

Усі ці громадянські компетентності повинні формувати в учнів цінності, здатність поважати суспільство, громаду, людину. Зокрема, допомогти відчути себе самодостатньою одиницею цього суспільства, громади, групи людей. Ось що має на увазі громадянська освіта.

  • Як учителі можуть допомогти учням сформувати та розвинути громадянські компетентності?

Процитую слова колишнього викладача літератури з книги Рея Бредбері «451 градус за Фаренгейтом», котрий описує три основні права, які можна застосувати до школи: «Нам бракує трьох речей. Перша. Чи ви знаєте, чому важливі такі книжки, як оця? (Йдеться про Старий Заповіт — прим. ред.). Тому, що в них є якість».

Нині вчителі багато можуть дати якості?.. Продовжу: «А друга? — Дозвілля». Людина має мати дозвілля, час думати, час рефлексувати, час співпереживати. А не бути зацикленою на ЗНО. Тому що можна грамотно писати, а можна робити помилки. Але комп’ютерна програма помилки виправить, а внутрішній діалог — ні.

«А третя — право діяти на основі того, про що ми дізнались із взаємодії двох перших», — говориться в книжці. Тобто, якості та дозвілля. На перший погляд здається, банальні речі, але наскільки вони змістовні в житті окремої людини, окремої громади та суспільства.

На жаль, у школах навчання патріотизму та громадянській освіті є банальним. Колись учителі в школі проводили «політінформацію». Підозрюю, що сучасні уроки з громадянської освіти, які освітяни проводитимуть, будуть схожими до тих, на яких навчалися вони. Я не кажу про всіх освітян, але більшість учителів принципово не звикли інакше організувати навчання з громадянської освіти.

На мою думку, реалізація громадянської освіти повинна відбуватися протягом усього навчання в школі. Наприклад, дошкільнятам і дітям початкової школи громадянська освіта повинна допомогти максимально якісно соціалізуватися в суспільстві. Учителі мають навчати дітей, як спілкуватися, як вибудовувати міжособистісні стосунки та долати міжособистісні бар’єри, поважати інших, як довіряти людям, висловлювати свої потреби та не боятися вміти говорити «я цього не хочу», а «хочу чогось іншого». Також важливо навчити дітей враховувати думку меншості та йти їй назустріч.

У середній школі необхідно дати учням максимальну кількість знань про їхні права, сформувати їх як індивідуальностей, особистостей, громадян у системі координат суспільства. Тут громадянська освіта повинна відбуватися через залучення дітей до різноманітних процесів на місцевому рівні. Тобто дитина не просто проводить 45 хвилин на уроці, а йде в міську чи сільську раду, можливо, навіть на цілий день.

Так діти можуть спостерігати, як працюють органи влади, можуть ставити запитання, коли їм щось незрозуміло, намагаються розібратися, з якими проблемами стикається місцеве самоврядування. Наступного разу учні можуть піти в той самий театр і спробувати зробити виставу, на яку прийде все село, місто чи район. Громада ніколи не буде сильною, якщо дитина жодним чином не асоціюватиме себе із цією громадою.

У старшій школі підлітків потрібно готувати до тих прав і можливостей, які вони з досягненням повноліття отримають. Це виборче право, право висуватись і так далі. Як правило, старшокласники беруть участь у шкільному самоврядуванні. І тут важливо максимально обіграти всі процеси, які є зараз у суспільстві, на рівні школи або громади. Наприклад, дозволити старшокласникам брати участь у формуванні місцевого бюджету.
Ось це і є процесом громадянської освіти в школі. А не 45-хвилинний урок. Учителі не розуміють, для чого потрібна громадянська освіта.
Для них єдиний позитив у впровадженні курсу — це взяти додаткове навантаження й отримати більшу зарплатню.

Щоб громадянська освіта в школі була ефективною, вчителі насамперед повинні розвивати в дітей три речі: ціннісне мислення, критичне мислення та проектне мислення. Добре, якщо вчитель зможе, навчаючи свого предмета чи курсу «Громадянська освіта», дати можливість дітям розібратися з цінностями, зрозуміти свої права, навчити діяти, побачити власні сильні сторони та розвивати їх, навчити стати людьми, яким не нав’язують чужі думки чи поведінку.

  • Хто, на вашу думку, повинен навчати учнів громадянської освіти в школі?

Громадянською освітою повинен однаково займатися і вчитель фізкультури, і вчитель математики, і вчитель української мови, і вчитель географії. Громадянська освіта — це питання цінностей кожного, це та річ, яка повинна проходитичервоною ниткою крізь усю роботу в школі. Неважливо, який предмет учитель викладає, він повинен прив’язати знання зі свого предмета до формування в дітей тих умінь і здатностей, які потрібні для життя в суспільстві та для взаємодії один з одним. Це найважливіше. Проте, на жаль, більшість педагогів поки що цього не розуміють.

До того ж, на мою думку, єдиної навчальної програми, як такої, з громадянської освіти не повинно бути. Не можна конкретно прописати, що вчителі повинні робити за навчальною програмою, адже ті самі громади мають різні умови організації та діяльності. Учителі найперше самі повинні бути учасниками громад. Біда освітян у тому, що вони дуже часто, знаючи про те, що відбувається в їхньому районі чи місті, не залучають до цих процесів школу. Ба більше, таке залучення вважається неетичним із боку педагога. Проте вчителі є частиною громадянського суспільства, в якому вони повинні брати відповідальність на себе і так показати дітям на власному прикладі, що таке бути громадянином.

Тобто, вчителям спочатку потрібно ­самим стати громадянами. Для цього є безліч онлайн та офлайн інструментів, щоб здобути знання з громадянської освіти. Якось ми запропонували вчителям обрати на платформі громадянської освіти ВУМ online курси, які є для них найбільш актуальними, і пройти їх. Перший курс, який вони обрали, був «Вступ до критичного мислення», другий – «Стратегічне мислення», третій курс – «Вступ до медіації» про здатність домовлятися. Ось три основні курси, які вчителі активно проходять.

Тому нині потрібно спочатку формувати дорослих громадян: батьків, учителів, представників, що йдуть в органи місцевого самоврядування. А далі, на їхньому прикладі, має зростати наступне покоління дітей, які отримуватимуть знання за системою, коли громадянська освіта буде на кожному уроці, у кожній дії. Це і є комплекс дій і заходів із громадянської освіти в школі, який дасть змогу сформувати в дітей цілісну парадигму мислення.

  • Чи можуть учні навчатися за курсами ВУМ оnline? Якщо так, то які навчальні курси Ви порадили б їм пройти, щоб оволодіти знаннями з громадянської освіти?

Звичайно, платформа має курси, за якими можуть навчатися старшокласники. Питання в тому, наскільки підліткам буде цікава та чи інша тема. Наприклад, проблема утилізації побутових відходів стоїть перед усіма: і дорослими, і дітьми. Ми розробили курс «Як правильно поводитись із побутовими відходами. Практикум свідомого громадянина». Курс розраховано на екологічно свідомих громадян і тих, хто хоче розвинути власне екологічне мислення.

Курс допоможе зрозуміти старшокласникам, як працює система утилізації побутових відходів в Україні та за кордоном, чому в Україні більшість відходів потрапляє на полігони та сміттєзвалища й до яких наслідків це може призвести через 50 чи 100 років, що можна зробити, аби поступово виправити ситуацію.

Виявляється, що утилізувати пластик — це не просто викинути його в необхідне місце, де написано «Пластик». Адже є різний пластик. Чи, наприклад, паперові стаканчики для кави, які зроблені і з пластику, і з паперу, хоча більшість людей свято вірять, що вони паперові й екологічні. Це все сміття, яке викидають на звалища.

Ще один важливий курс і поки що єдиний в Україні — «Креативне мислення». Адже воно є однією з основних компетентностей у світі. Яким воно має бути, як розвивати креативне ­мислення, які вправи виконувати — усі теоре­тичні та практичні аспекти із цього питання можна знайти в курсі.

Курс «Права людини в дії» адресований усім, хто хоче дізнатися, що таке права людини, як вони впливають на наше життя, які правові стандарти та цінності закладено в основі міжнародної системи прав людини, хто має забезпечувати та захищати права людини й багато іншого. Ще один курс, вартий уваги, — «Конституція України: абетка громадянина», який дасть змогу учням детальніше вивчити один із найважливіших документів держави. До речі, платформа ВУМ online перша, хто розробив дистанційний курс про Конституцію в незалежній Україні.

Ще один неймовірно важливий курс для розвитку громадянської освіти старшокласників — «Соціальний капітал». Наприклад, є міста, як-от Київ, де є потужний соціальний капітал: історичний, культурний, економічний.А є маленькі села. Вони не такі розвинуті, як столиця, але це не означає, що село не може віднайти чи створити соціальний капітал у своїй спільноті.

Нині у світі є маленькі села, які змогли стати дуже прибутковими й успішними, бо тамтешні громади не побоялася фантазувати. Коли наша команда з ВУМ зустрічається з територіальними громадами, ми передовсім говоримо про соціальний капітал і намагаємося спонукати людей до пошуку тих речей, які вони можуть розвивати.

Ще один дистанційний курс, що може зацікавити старшокласників та розвинути фінансову грамотність, — «Кредит — це зло?». Ідея курсу полягає не в тому, щоб сказати, що кредити не можна брати. Мета курсу — пояснити, де межа в кредитуванні, навіщо кредит людині, чи є в ньому сенс.
Нині величезна кількість людей сидить на кредитній «голці» й живе від кредиту до кредиту. Це ціла манія та проблема. Фінансової грамотності також навчає курс «Особистий та сімейний бюджет: основи».

Ці та інші онлайн-курси вчителі можуть використовувати на уроках. Проте я б рекомендував педагогам при цьому використовувати методику перевернутого уроку.

Дитина може з комп’ютера або зі ­смартфона переглянути онлайн курс вдома. На уроці варто приділяти увагу практичній частині. До того ж
курси містять не тільки відеолекції, а й рекомендації щодо додаткової літератури, тестові завдання, презентації, а після завершення навчання можна отримати персональний іменний сертифікат.

Варто зазначити, що ВУМ online має певну особливість, яка комусь подобається, а комусь, навпаки, ні. Ми навчаємо українською та російською мовами. Це не означає, що ми всі курси робимо і українською, і російською. Якщо викладачу зручніше працювати над курсом російською, ми не проти. Тому що насправді в Україні неймовірна кількість людей, яким ліпше зараз вчитися і критично мислити російською
мовою.

  • Насамкінець, на що вчителям варто звернути увагу, щоб виховати справжніх свідомих громадян?

Розповім одну показову історію. Якось у Школі свідомого громадянина, яку організував ВУМ у Кривому Розі, під час навчання до лекторів звернувся 13-річний хлопчик і сказав, що серед усіх присутніх людей він відрізняється тим, що йому 13 років. Решта були вже дорослі. На запитання «Як ти сюди потрапив?» відповів: «Я зареєструвався, тому що хочу розібратися». З ним була також 14-річна дівчинка.

Під час навчання в школі вони говорили часто банальні речі. Але, що цікаво, доросла аудиторія дала можливість дітям говорити, не зважаючи на їхні вік і відсутність досвіду. Вони не боялися висловлювати власну думку, тому що дорослі поважали її, не говорили дітям «ти нічого не розумієш», «ти не знаєш» чи «ти ще молодий». Ось це приклад громадянської освіти й формування громадянських компетентностей.

Хотілося б, щоб учні вірили, що вони мають можливість говорити, що їх поважають, що є готовність з боку вчителів, батьків, інших дорослих бути здатними прийняти дітей, почути їх, вислухати та, як мінімум, врахувати їхню думку. Із цим в українських школах, на жаль, нині існують проблеми.
Учителям також важливо самим взяти відповідальність на себе і почати ділитись знаннями з іншими. До речі, економіка ділення, яка нині активно розвивається у світі, є нашим майбутнім. Нам доведеться вчитися ділитись. Це економічно вигідно. Зараз можна бути набагато ефективнішим і конкурентнішим, якщо не ховати, а віддавати — знання, ідеї, досвід. На жаль, більшість людей цей феномен не бачать, тому що продовжують думати, що «моя хата скраю», «я маленька людина», «я подумаю про це завтра».

Директори середніх закладів освіти мають певну юрисдикцію поширювати знання ­серед учасників освітнього процесу. Я б дуже хотів, щоб ці люди не полінувалися зайти на дистан­ційну платформу з громадянської освіти ВУМ online, взяти для себе все необхідне і рекомен­дували це своїм колегам. Це дійсно унікальні знання від найкращих експертів, які в бізнес-­школах коштують дуже дорого, а ми даємо це безкоштовно.

Це їхня громадянська позиція. Ми зробили курси безкоштовними, тому що експерти готові ділитися, вони розуміють, що в них немає нині іншого вибору, як вкладати у своє суспільство та країну, бо інакше цієї країни завтра може не бути.

Я б дуже хотів, щоб учителі ділилися отриманими знаннями не тільки з учнями, а й з батьками. Це неймовірна кількість людей. І деякі знання можна приносити в родину саме за допомогою дітей. Наприклад, правильно утилізувати побутові відходи. Батькам потрібно розповідати, які теми вивчають їхні діти.

Можна запропонувати зустрітися в школі всією родиною, організувати диспут чи дискусію на уроці, де батьки й діти зможуть разом розмовляти та бути опонентами один одного. Чом ні? Це навчить критично мислити, бути здатними відстоювати свої права і думки. Нині нам цього так не вистачає.

Розмову вела Анастасія Бугайчук

журнал "Директор школи. Шкільний світ" №7 липень 2018

Share This