В основі організації навчального процесу лежить класно-урочна система навчання, яка склалася ще на межі XVI—XVII ст. Її фундатором вважають видатного педагога Яна Амоса Коменського. Цій системі навчання історично передували індивідуальне та індивідуально-групове навчання.

Протягом усього часу свого існування класно-­урочна система постійно удосконалювалася і розвивалася. Характерними її ознаками нині є:

— постійний склад навчальних груп учнів;

— навчальні плани і програми, що визначають зміст освіти в кожному класі;

— чіткий розклад занять;

— поєднання індивідуальної і колективної форм роботи учнів;

— провідна роль учителя, який організовує навчально-виховний процес;

— систематична перевірка й оцінювання знань учнів.

Переваги класно-урочної системи організації навчання:

— забезпечує організаційну чіткість і впорядкованість усього навчально-виховного процесу;

— систематичність і послідовність навчання;

— постійний емоційно-етичний вплив педагога на учнів;

— взаємодія між учнями в процесі колективної роботи тощо.

Основною організаційною формою навчання в школі є урок. Окрім уроків, які проводяться відповідно до шкільного розкладу і в приміщенні школи, система навчальних занять містить такі організаційні форми, як екскурсії, факультативні заняття, практичні заняття, різноманітні форми позакласних занять, відвідування лекцій в культосвітніх установах (наприклад, у планетарії) тощо. Так, лабораторні роботи — це форми практичних занять. Усі ці типи занять складають єдину організаційну систему навчання, виховання та розвитку школярів. Під час планування навчальної роботи необхідно враховувати і використовувати всі форми організації навчальних занять.

Види організаційних форм вивчення фізики

Сучасний урок фізики

Насамперед, сучасний урок розглядають як систему, всі елементи якої спрямовані на досягнення основних цілей навчання, на формування самостійної особистості з розвиненими творчими здібностями, яка здатна активно мислити. Самі компоненти системи і їх структуру різні автори визначають по-різному. Так, І. Я. Лернер складниками процесу навчання вважає навчальний матеріал (його зміст), учителя й учнів. М. І. Махмутов уточнює запропоновану систему: структурними компонентами процесу навчання називає зміст навчального матеріалу, методи навчання, способи діяльності, форми і засоби навчання. Детальніше фіксує компоненти уроку Г. Д. Кирилова: мета уроку, зміст навчального матеріалу, методи і прийоми навчання, способи організації. Попри відмінності в розумінні компонентів уроку, педагоги та методисти сходяться у вимозі єдності і взаємозв’язку між усіма компонентами.

Перш ніж визначити систему сучасний урок фізики, зупинимося на одному надзвичайно важливому питанні. Щоб успішно провести урок, спочатку треба визначити кінцеву мету діяльності вчителя на уроці — чого він хоче досягти, потім встановити засіб — що допоможе досягненню мети, а тоді визначити спосіб — як діяти, щоб досягти мети. Очевидно, що нечітко сформульована мета уроку ускладнює діяльність учителя і спотворює запланований результат. Проте, оскільки мету уроку визначають заздалегідь, до початку його практичного здійснення (йдеться і про підготовку та проведення уроку), ми дозволимо собі спростити систему і не розглядати мету як компонент уроку.

Тож сучасний урок фізики — це така форма організації процесу навчання, за якої компоненти системи уроку (зміст навчального матеріалу, методи навчання та форми організації навчального процесу) існують у суворому взаємозв’язку і визначені метою уроку.

Коли йдеться про зміст навального матеріалу, маємо на увазі дві вимоги, які дають змогу зробити урок фізики справді сучасним. Перша вимога полягає у відповідності змісту освіти рівню сучасної фізики. Відповідно до Закону України «Про освіту» учитель фізики і шкільна адміністрація мають право самі визначати рівень фізичної освіти, потрібний у певному навчальному закладі, і, відповідно, підручники та навчальні посібники. Друга вимога до змісту навчального матеріалу сучасного уроку фізики стосується його структуризації. Виділивши систему елементів наукових знань і способів розумової та практичної діяльності, учитель повинен визначити логіку, структуру розгортання цих елементів на уроці. Як відомо, «набір» компонентів (у цьому випадку елементів знань) не визначає властивостей змісту.

Залежно від форми організації навчального процесу, структури уроку, етапів «розгортання» навчальних ситуацій, урок набуває конкретного вигляду. Класифікація уроків, визначення їх типів і видів є завданням дидактики. Існує багато різних класифікацій уроків відповідно до підстав класифікації: за складом уроку, етапами його проведення, його змістом, способом проведення тощо. Найбільш ефективною і логічною є класифікація уроків за метою організації занять, запропонована М. І. Махмутовим (таблиця). Відповідно до цієї класифікації, всі уроки можна розділити на уроки:

— вивчення нового матеріалу;

— удосконалення знань;

— узагальнення та систематизації;

— комбіновані;

— контролю та корекції знань, умінь і навичок.

Головна мета уроку вивчення нового матеріалу (вивчення, але не пояснення, виклад!) полягає в тому, щоб учні засвоїли новий матеріал. Цієї мети досягають у процесі послідовного вирішення таких завдань: опанування нових знань і способів діяльності, самостійна пошукова діяльність, формування системи ціннісних відношень.

Основною метою уроку вдосконалення знань, умінь і навичок учнів є використання знань із практики, їх розширення та поглиблення, формування умінь і навичок, перевірка знань учнів та інші види діяльності, які сприяють удосконаленню знань.

Урок узагальнення та систематизації знань, що порівняно недавно з’явився в класифікації уроків як окремий тип, надзвичайно актуальний у зв’язку з новими цілями освіти, поставленими останніми роками. Розвиток учнів, формування їхніх розумових і творчих здібностей неможливі без усвідомлення структури знання та відображених у ній етапів процесу пізнання.

 Комбінований урок організовують для вирішення завдань перших трьох типів уроків у комплексі.

 Мета уроку контролю та корекції знань, умінь і навичок: оцінювання процесу навчання і його результатів, рівня засвоєння знань і сформованості умінь і навичок. На уроці контролю і корекції знань частково реалізують і функції інших типів уроків.

Структура уроку фізики як цілісна система

Урок як педагогічна система має власну структуру. Він складається з різних частин, компонентів і елементів (вступу, організаційного моменту, опитування, пояснення, засобів, прийомів і способів вирішення завдань уроку), які пов’язані і взаємодіють у певній послідовності. Структура уроку, його окремі елементи можна розглядати по-різному: як етапи уроку, навчальні ситуації, ланки навчального процесу тощо.

Взагалі структуру уроку розглядають на трьох рівнях: дидактичному, логіко-психологічному і методичному. Оскільки нас цікавить (у межах методики викладання фізики) структура сучасного уроку фізики, обмежимося розглядом структури уроку на методичному рівні.

Уроки різних типів і видів мають, безумовно, різну структуру; навіть уроки одного і того самого виду, які вирішують однакові дидактичні завдання, що використовують той самий навчальний матеріал, можуть мати абсолютно різний склад і структуру.

Урок вивчення нового матеріалу

Розглянемо детальніше структуру одного з найтиповіших уроків фізики — уроку вивчення нового матеріалу, а також методичну роботу вчителя фізики, пов’язану з підготовкою такого уроку. Основні компоненти загальної структури уроку вивчення нового матеріалу (й одночасно основні етапи уроку) наведені на схемі.

  1. Актуалізація набутих знань і вмінь учнів передбачає відтворення і застосування раніше засвоєних знань (у будь-якій формі), стимулювання пізнавальної діяльності учнів, їхню мотивацію і контроль із боку вчителя.
  2. Формування нових знань і способів діяльності учнів — центральний етап уроку вивчення нового матеріалу. Методика організації вивчення нового матеріалу передбачає відбір і структуризацію навчального матеріалу (визначення логіки і послідовності введення нових елементів знання), визначення засобів і методів навчання, форм організації навчального процесу.
  3. Застосування нових знань — повторення та закріплення щойно вивченого матеріалу. Учитель організовує в будь-якій доцільній для цього уроку формі з використанням будь-яких дидактичних засобів навчання.
  4. Домашнє завдання — обов’язковий компонент уроку фізики. Вивчення фізики неможливе без самостійної домашньої роботи учнів.

 

З огляду на вищесказане і враховуючи дидактичні та методичні принципи навчання фізики й особливості її викладання, можна визначити основні правила організації сучасного уроку фізики.

Перше правило — визначити мету уроку. Оскільки на уроці має бути реалізовано освітню, виховну та розвивальну функції навчально-виховного процесу, доцільно сформулювати навчальну мету (засвоєння нових фізичних знань, формування вмінь тощо), виховну мету (формування світогляду, політехнічне, естетичне й етичне виховання тощо) і розвивальну мету (формування прийомів розумової діяльності, вміння самостійно вирішувати проблеми тощо).

Друге правило — підготувати зміст навчального матеріалу, тобто визначити його обсяг і складність відповідно до поставленої мети і можливостей учнів; встановити зв’язок із раніше вивченим матеріалом і способами розумових і практичних діяльностей; визначити систему практичних і самостійних завдань для учнів; підготувати обладнання для уроку (демонстраційний експеримент, роздатквові матеріали тощо).

Третє правило — уточнити тип і вид уроку. Наслідком послідовного вирішення дидактичних завдань має бути досягнення мети уроку.

Четверте правило — обрати найефективніше поєднання методів і прийомів навчання відповідно до поставлених цілей, змісту навчального матеріалу та рівня підготовки учнів.

П’яте правило — визначити структуру уроку відповідно до мети, змісту і методів навчання. Окремі етапи уроку (початок уроку, актуалізація знань, вивчення нового матеріалу, закріплення і повторення, контроль знань, домашнє завдання тощо) повинні бути чітко організованими та цілісними. Обов’язково має бути визначена єдина логіка розгортання діяльності вчителя й учнів, що забезпечить ефективне управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів.

 

Виникає запитання: Чи обов’язкова запропонована послідовність названих компонентів структури? Чи завжди етапи уроку відповідають розглянутій структурі? Звісно, ні. Етапи уроку вчитель організовує відповідно до найрізноманітніших чинників (мети уроку, змісту навчального матеріалу, рівня підготовки учнів), які у результаті і визначають послідовність навчальних ситуацій. Так, домашнє завдання зовсім не обов’язково озвучувати наприкінці уроку, це можна зробити в будь-який зручний для вчителя момент уроку. Розглянемо кожен етап уроку докладніше.

Актуалізація набутих знань і вмінь учнів

Актуалізація знань, так само як і їх застосування, може супроводжуватися вивченням нового матеріалу, якщо вчитель вважає таку організацію уроку доцільною. Ба більше, зі структури уроку вивчення нового матеріалу може «випасти» якийсь компонент або навіть декілька. Більшість уроків вивчення нового матеріалу містять усі вищеназвані компоненти. Отже, в чому ж полягає робота вчителя фізики в процесі підготовки і проведення уроку вивчення нового матеріалу? Зупинимося послідовно на кожному етапі уроку.

Більшість учителів вважають, що актуалізація — це те саме, що й опитування, притаманне традиційній, «старій» структурі уроку. Але це не так. Саме слово «актуалізація» передбачає те, що вже набуті знання і способи діяльності треба зробити актуальними, потрібними для цього уроку, треба «освіжити» їх у пам’яті. До того ж актуалізація передбачає і психологічну підготовку учня: викликати інтерес до теми, яку вивчають, створити емоційний настрій тощо. Учителеві на цьому етапі уроку необхідно також з’ясувати, наскільки готовий клас й окремі учні до сприйняття нового матеріалу.

Якими ж способами, за допомогою яких методичних прийомів можна організувати актуалізацію знань? Рекомендують обмежити період актуалізації знань 5—10 хвилинами та проводити її у формі фронтального опитування. Чи можна проігнорувати усне опитування? Чи, може, воно все-таки необхідне, але організовувати його треба по-іншому, сучасніше?

Як підрахував В. Ф. Шаталов, учні розмовляють протягом шкільного дня в середньому 2 хвилини (!). Для того щоб опанувати будь-який навчальний предмет, фізику зокрема, необхідно опанувати мову цього предмета. Лише відповідей на запитання вчителя або коротких висловів недостатньо для формування і розвитку в учнів мови фізики. Школярів треба вчити «говорити». Проведення усного опитування — один зі складників розвитку мови учнів.

Отже, опитування необхідне, але організувати його треба так, щоб усі учні класу були залучені до роботи, щоб відбувалася саме актуалізація знань усіх учнів. Досвід організації сучасних уроків фізики дає можливість використовувати цілий спектр прийомів такої роботи. Це реферування і доповнення відповідей товаришів, колективна оцінка з обґрунтуванням повноти відповіді, підготовка запитань від учнів класу під час виступу учня, що відповідає… Завдання вчителя: визначати дозу певних способів актуалізації знань.

Під час усного індивідуального або фронтального опитування вчитель фізики застосовує найрізноманітніші засоби навчання та методичні прийоми. Широко використовують роботу з підручником (текстом, довідковими матеріалами, завданнями і запитаннями, графіками та малюнками), роботу з роздатковими дидактичними матеріалами тощо.

Одним зі способів актуалізації знань учнів на уроках фізики традиційно є розв’язування задач. Під час аналізу й обговорення фізичних завдань учитель перевіряє рівень засвоєння учнями знань та їхню готовність до вивчення нового матеріалу.

Багато вчителів фізики використовують короткочасні практичні роботи, в процесі проведення яких відбувається актуалізація знань. Можливі й інші способи актуалізації, зокрема письмові роботи учнів. Важливо лише, щоб цей етап уроку відповідав своїй меті — актуалізації знань і способів діяльності учнів.

Формування нових знань і способів діяльності учнів

Другий компонент структури уроку вивчення нового матеріалу — формування нових знань і вмінь учнів — є найважливішим, основним компонентом уроку. Цей етап уроку вимагає від учнів значного розумового напруження. Вони повинні сприйняти новий матеріал й усвідомити його, зафіксувати для себе найголовніше і найважливіше, побачити взаємозв’язок і логіку між окремими елементами знань, зрозуміти досліди і демонстрації. Залежно від методів, які використовує вчитель під час пояснення, учнів можна залучати до самостійного пошуку та вирішення творчих завдань.

Учитель насамперед визначає основні елементи знань, які мають засвоїти учні. Це можуть бути факти, поняття, фізичні величини, закони, знання про способи дії тощо, але в будь-якому разі на уроці вивчення нового матеріалу їх буде не більш ніж два-три. У цьому полягає перший методичний крок у підготовці вчителя.

Для введення основних нових елементів знань, учитель у процесі пояснення використовує демонстраційні досліди, математичний виклад, порівняння й аналогії, що ілюструють навчальний матеріал, історичні довідки та багато інших засобів і методів навчання. Для того щоб допомогти школярам відокремити головне від другорядного, побачити взаємозв’язок між головними елементами знань, навчальний матеріал має бути чітко структурованим. Розробка логіки, структури навчального матеріалу — другий крок у підготовчій роботі вчителя, пов’язаній зі змістом нового навчального матеріалу. Відповідно до логіки «розгортання» навчального матеріалу вчитель визначає систему методів і засобів, а отже, і навчальних ситуацій, які будуть організовані на цьому етапі уроку.

Наступне завдання, яке має стояти перед учителем фізики, полягає в тому, щоб розробити наочний образ вивченого матеріалу. На жаль, багато вчителів цього не роблять. Математична логіка в низці випадків може відповідати логіці введення нового матеріалу (поняття, закону, фізичної величини тощо) і створювати наочний образ. Варто врахувати, що рівень розвитку мислення старших школярів значно вищий, ніж підлітків. У вчителя з’являється можливість використати узагальнювальні схеми і таблиці; інформація, яка подана в узагальненому, структурованому вигляді, і є наочним образом.

Варто також пам’ятати, що структура навчального матеріалу, розроблена вчителем «для себе» у вигляді плану чи схеми, зазвичай, не може бути екстрапольована на дитяче сприйняття образу. Необхідна самостійна розробка цього образу, який потім буде поданий на класній дошці і зафіксований у зошитах.

Використання «наочних образів» дає змогу зробити пояснення матеріалу наочнішим, зрозумілішим. Усім відомо, що сприйняття учнями нового матеріалу, яке супроводжується наочними ілюстраціями, істотно підвищує ефективність навчального процесу. Окрім того, унаочнення, що розкривають логіку і структуру процесу навчального пізнання, сприяють систематизації знань.

Етап застосування нових знань

Третій компонент структури уроку вивчення нового матеріалу — відпрацювання та використання щойно набутих знань і способів діяльності. На цьому етапі уроку вчитель та учні обговорюють вивчений матеріал, працюють із текстом підручника, розв’язують якісні та розрахункові завдання, проводять короткочасні практичні роботи. Також на цьому етапі можна провести узагальнення та систематизацію як нового матеріалу, так і вивченого раніше. Методи, прийоми, засоби навчання, які вчитель фізики використовує для організації різних навчальних ситуацій на цьому етапі, дуже різноманітні і залежать насамперед від майстерності самого вчителя.

Домашнє завдання

Домашнє завдання — четвертий компонент методичної структури уроку. Домашня самостійна робота учнів є необхідною частиною навчально-виховного процесу. Найістотніший аргумент — певні загальнонавчальні вміння мають перетворитися на особисті риси студента. Наприклад: виховання самостійності й відповідальності, уміння долати труднощі, розподіляти час, планувати свою діяльність тощо. Окрім того, вчитель повинен надати учневі можливість самостійно додумати, розібратися в щойно вивченому матеріалі, зважаючи на різну швидкість сприйняття нового різними учнями.

Домашні завдання, які пропонують більшість учителів фізики, мають стереотипно-шаблонний характер — це перелік параграфів і вправ або завдань. Записування домашнього завдання в правому верхньому кутку дошки — погана традиція. Це «сліпа» частина зорового поля, оскільки увага розподіляється по діагоналі від лівого верхнього краю до правого нижнього. Якщо вчитель не наголошує учням на записі домашнього завдання, то учні можуть його і не побачити. Процес навчання фізики стає істотно ефективнішим, коли вчитель продумує не лише обсяг, а й характер домашнього завдання. Будь-яке домашнє завдання обов’язково має бути мотивоване, враховувати інтереси учнів, їхні індивідуальні особливості. Можна сформулювати декілька правил, які повинен враховувати вчитель під час планування домашнього завдання:

— домашні завдання мають бути різноманітні за формою та характером передбачуваної діяльності учнів;

— домашні завдання мають бути максимально диференційовані;

— необхідно обов’язково контролювати виконання домашнього завдання (найрізноманітнішими способами, з оцінкою або без неї).

Інакше кажучи, підготовка, організація, планування домашнього завдання — самостійний компонент структури й етапу уроку фізики.

Якими ж можуть бути ці «різноманітні» форми домашнього завдання? Розглянемо, наприклад, як можна організувати роботу учнів із текстом параграфа підручника (завдання опрацювати параграф учні часто отримують після вивчення нового матеріалу). Замість сухої вказівки «параграф номер…» учитель може запропонувати учням:

— підготувати переказ тексту;

— скласти план відповіді;

— підготувати розповідь (про фізичну величину, поняття, закони) відповідно до «узагальненого плану»;

— підготувати розповідь про найголовніше в параграфі на 2—3 хв;

— вивчити напам’ять (визначення, формулу, виведення формули тощо);

— відповісти на запитання після параграфа;

— підготувати запитання за текстом для своїх товаришів;

— розібрати самостійно фрагмент параграфа (або параграф повністю);

— розробити структурно-логічну схему матеріалу;

— самостійно скласти завдання до описаної в тексті ситуації або формули.

Проте в процесі вивчення фізики можливі нетрадиційні структури вивчення нового матеріалу. Вивчення нового матеріалу вчитель може організувати під час практичної або лабораторної роботи, на уроці розв’язування задач, під час самостійної дослідницької роботи тощо. Очевидно, що структура уроку в таких випадках дещо змінюється.

Узагальнювальний урок із фізики

Узагальнювальний урок фізики — порівняно новий тип уроку, за багатьма ознаками відрізняється від традиційного повторювально-узагальнювального уроку. Метою повторювально-узагальнювального уроку є, насамперед, повторення і закріплення матеріалу, а також його узагальнення в тому чи тому систематизованому вигляді (найчастіше за допомогою таблиць, у яких учні фіксують вивчене). Організовують такий урок наприкінці вивчення теми або розділу курсу. Доцільність повторювально-узагальнювальних уроків не викликає сумніву; вони досить популярні серед учителів фізики.

Проте узагальнювальний урок фізики — це цілісна система, склад і структура якої відрізняються від усіх інших видів і типів уроків. У чому ж найістотніші відмінності?

По-перше, мета узагальнювального уроку — узагальнення знань учнів. На такому уроці елементи знань із певної теми або розділу фізики слід подавати у вигляді логічно замкнутої, цілісної системи. Окремі елементи системи (спостережувані явища, досліди, фундаментальні фізичні досліди, поняття, закони, методи фізики) мають бути взаємно пов’язаними і структурованими. Водночас саме структуризація знань, вибудовування їх у певній ієрархічній залежності, коли знання подані не низкою елементів вивченого матеріалу (що, як правило, відбувається на уроках повторення), а відповідно до їх пізнавального значення, — ось основна особливість узагальнювального уроку. Учні повинні побачити «вигляд зверху» вивченого матеріалу, коли основні відомості подані зрозуміло й чітко, у взаємних зв’язках, а другорядний матеріал має «залишитися в тіні».

По-друге, узагальнення та систематизація фізичних знань одночасно сприяють усвідомленню учнями методологічних знань, розумінню логіки процесу пізнання. Як було зазначено, знання методологічного характеру — невід’ємний компонент змісту фізичної освіти. Процес пізнання у фізиці відбувається в найрізноманітніших формах (розповідь про історію відкриття, про боротьбу ідей і думок, шляхи розвитку і становлення фізичного знання), проте саме на узагальнювальному уроці учні спостерігають логіку процесу пізнання у найвідкритішому вигляді.

По-третє, на відміну від уроків повторення, метою узагальнювального уроку є поглиблення набутих знань. Водночас ідеться не про введення нових елементів знання (що в принципі можливо), а про усвідомлення суттєвих, найважливіших характеристик і зв’язків, поданих у вже структурованому матеріалі.

Так, ідея структуризації елементів фізичного знання є основною методичною ідеєю розробки узагальнювального уроку фізики.

Зазначимо також, що узагальнювальний урок фізики не обов’язково повинен завершувати вивчення теми або розділу фізики. Він може бути організований, наприклад, на найпершому занятті: узагальнений матеріал теми подає учням у «готовому» вигляді сам учитель фізики. Очевидно, що в такому разі йдеться про узагальнення навчального матеріалу, а не знань учнів. Узагальнення знань можна проводити на будь-якому етапі вивчення теми на уроці будь-якого типу.

Розробка структури навчального матеріалу узагальнювального уроку фізики

Узагальнення фізичних знань можна здійснювати на основі різних принципів, ідей і на різних рівнях: на рівні понять, законів, теорій, окремих фізичних картин світу і, нарешті, на рівні єдиної сучасної фізичної картини світу. Розглянемо урок узагальнення знань на рівні фізичної теорії, оскільки вона є основною структурною одиницею навчального матеріалу в курсі фізики.

Варто враховувати, що узагальнення на рівні фундаментальних фізичних теорій (класичної механіки, термодинаміки і статистичної фізики, електродинаміки, квантової фізики) виконати в школі не завжди можливо. Якщо узагальнення класичної механіки й елементів молекулярно-кінетичної теорії доступне для учнів (ці теорії досить докладно розглянуті в шкільному курсі фізики), то узагальнення питань електродинаміки здійснити складно, а квантової фізики — просто неможливо. Теоретичне узагальнення варто проводити насамперед на рівні фізичних теорій, таких, наприклад, як електростатика, СТВ, теорія Резерфорда — Бора, теорія фотоефекту, що є складниками фундаментальних теорій.

Структура фізичної теорії, подана у вигляді основи, ядра, висновків та інтерпретації теорії, може бути використана для організації змісту узагальнювального уроку. Проте через «статичність» такої структури методологічний характер знання та взаємозв’язки його окремих елементів у ній погано відображені. Таке узагальнення матеріалу може бути корисним для вчителя фізики під час відбору основних елементів знань, але для учнів воно малоефективне.

Цікавішою та доцільнішою в пізнавальному і виховному сенсі є структура знання (на рівні теорії), подана в динаміці циклу пізнання:

дослідні факти гіпотези теоретичні досліди експеримент.

 Ця структура дає можливість не лише повторити з учнями основні елементи навчального матеріалу, а й показати їх методологічну важливість. Не можна допустити, щоб вивчений матеріал з’явився перед учнями як рівнозначний перелік фактів, ідей, законів і його розглядали як завершену статичну схему, позбавлену внутрішніх протиріч і проблем. Методологічно надзвичайно важливо показати школярам не підсумки пізнання науки, а шляхи її становлення, динамічну структуру знання. Учні повинні дізнатися про причини розвитку фізики, про джерело знань, про те, що знання об’єктивні і містять елементи відносного та абсолютного, про розвиток знань і пізнання світу.

Під час обговорення з учнями узагальнення матеріалу насамперед визначають роль початкового факту у процесі створення теорії. Факти — це будівельний матеріал, із якого «будується» наука. Фактами можуть бути як спостереження, так і спеціально організовані експерименти, які у фізиці зазвичай називають фундаментальними дослідами. Загальним для спостережень і експериментів, які лежать в основі теорії, є те, що їх результати не можна пояснити теоріями, які вже існують.

Ще раз зазначимо, що узагальнення навчального матеріалу на узагальнювальних уроках фізики можна проводити на різних рівнях. На рівні понять узагальнюють матеріал під час розгляду, наприклад, видів взаємодій або сил, видів рухів тощо. Дуже важливі узагальнювальні уроки, в яких узагальнення проводять на основі розгляду фундаментальних філософських положень: матерія та її види; зв’язок матерії і руху; закони збереження. Важливі й узагальнювальні уроки політехнічного характеру, коли матеріал структурують відповідно до логічної схеми:

основні напрями науково-технічного прогресу

види виробництва технічні об’єкти і процеси.

 Так, під час підготовки узагальнювального уроку фізики вчитель повинен насамперед вирішити проблему відбору і структуризації змісту навчального матеріалу, а потім уже визначати методи і прийоми, якими користуватиметься на уроці.

Навчальні екскурсії з фізики

Однією з організованих форм навчання фізики є навчальні екскурсії. До початку 90-х років минулого століття екскурсії входили до навчальної програми з фізики як обов’язковий складник, на проведення екскурсій була передбачена певна кількість годин. Натомість нині в альтернативних варіантах програм немає жорстких вимог до проведення навчальних екскурсій, і в деяких програмах про екскурсії навіть не йдеться.

Зміни в системі навчання фізики в загальноосвітніх закладах, природно, торкнулися і екскурсій з фізики. Якщо раніше навчальні екскурсії мали переважно політехнічний і профорієнтаційний характер, то нині їх цільовий спектр значно розширився. Зокрема, екскурсії з фізики можуть мати в умовах сучасності культурологічну, естетичну та морально-­етичну спрямованість.

Організація та проведення екскурсії містять чотири основні етапи:

— планування екскурсії;

— безпосередня підготовка;

— проведення екскурсії;

— підбиття підсумків екскурсії.

Планування екскурсії

Як і інші форми навчальної діяльності, екскурсії з фізики мають бути органічно включені в основу навчального процесу, тому планувати їх варто на початку навчального року. Потрібно продумати мету конкретної екскурсії та відповідно до обраної мети визначити місце і час її проведення. Тематику екскурсії доцільно визначати комплексно, узгодивши як зі змістом поточного навчального матеріалу, так і з перспективою: краще запланувати взаємопов’язану тематику екскурсій на весь період вивчення фізики.

Безпосередня підготовка

Другий етап містить два основні види діяльності вчителя. По-перше, вчитель повинен вирішити організаційні питання — домовитися в установі, де проводять екскурсію, про день і час її проведення, узгодити і вирішити питання фінансування екскурсії, отримати дозвіл на проведення екскурсії в адміністрації навчального закладу. По-друге, на етапі підготовки варто поставити певні навчальні завдання перед учнями, скласти перелік запитань, відповіді на які діти мають отримати під час екскурсії і які потім стануть тезами для обговорення її результатів. Учні до екскурсії повинні розуміти, на що їм варто звернути увагу і в якій формі готувати звіт про проведену екскурсію.

Проведення екскурсії

Під час третього етапу, оскільки основні змістові питання вже вирішені, варто приділити особливу увагу організаційним аспектам. Під час проведення екскурсії вчитель несе відповідальність за здоров’я та життя учнів, тому необхідно уважно стежити за поведінкою учнів, за дотриманням ними вимог щодо безпеки. Безпосередньо перед початком екскурсії діти повинні отримати вичерпні інструкції з цього питання.

Підбиття підсумків екскурсії

Завершальний етап екскурсії є надзвичайно важливим із погляду вирішення освітніх завдань. Саме підбиття підсумків з учнями дає можливість узагальнити і систематизувати побачене ними на екскурсії, розставити потрібні акценти, виділити основне. Форми підбиття підсумків можуть бути досить різноманітними: твір, фото- і відеорепортажі, газети тощо, але обов’язково з подальшими дискусіями за цими матеріалами.

Цікава практика організації міжпредметних навчальних екскурсій. У такому разі вищеописані етапи вчитель фізики проводить спільно з колегами. Об’єктами екскурсій можуть бути наукові лабораторії, конструкторські бюро, музеї, виставки, промислові та сільськогосподарські підприємства, будівельні майданчики, приміські об’єкти.

Навчальні екскурсії додають різноманітності до навчального процесу, сприяють розвитку допитливості учнів, яка за певної систематичної роботи може перерости в стійкий інтерес до предмета. Саме тому вчитель не повинен відмовлятися від проведення екскурсій із фізики, навіть якщо вони не передбачені програмою, а з врахуванням власних сил і можливостей навчального закладу планувати і проводити екскурсійну роботу.

Використані джерела

  • Кратохвил М. В. Жизнь Яна Амоса Коменського: книга для учителя / пер. з ческ. Москва: Просвещение, 1991.
  • Фіцула М. М. Педагогіка: навч. посіб. 2-ге вид., випр., доп. Київ: Академвидав, 2007.
  • Ягупов В. В. Педагогіка: навч. посібн. Київ: Либідь, 2002.

Олена МІРОШНИК,
старший викладач фізики Дніпропетровського
коледжу ракетно-космічного машинобудування
Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара

газета “Фізика”, №5 травень 2018