Вже традиційно Читомо підбиває підсумки року, опитуючи колег, дотичних до видавничої справи, про цьогорічні:
1. «Книжку–відкриття»
2. «Подію–відкриття»
3. «Сервіс–відкриття»
2015-го знані книголюби найчастіше читали «Улісса» Джеймса Джойса в українському перекладі, «Відвагу і страх» Олі Гнатюк, «Війну, що змінила Рондо» від Аґрафки. Жаліли за зникненням Книжкової біржі, раділи появі платформи краудпаблішингу Komubook, яка, щоправда, ще не довела своєї ефективності. Відзначили, попри всі організаційні негаразди, український стенд у Франкфурті з надією на зміни наступного року.
Окрім того, до традиційних майданчиків книжкової тусівки на Форумі видавців і Книжковому Арсеналі додалися дебютні: Запорізька книжкова толока, Kharkiv BookFest, фестиваль оповідання «Intermezzo»,міжнародний фестиваль фантастичної літератури LiTerra Con, фестиваль популярної культури Comic Con, фестиваль жахів Necronomicon та інші.
Романа Романишин і Андрій Лесів,
творча майстерня «Аґрафка»
фрагмент зображення – «Війна, що змінила Рондо»
1. Нагорода Bologna Ragazzi Award для нашої книги «Війна, що змінила Рондо». Ми й мріяти не могли, що вдруге отримаємо цю важливу відзнаку в царині дитячої ілюстрованої книги, таке трапляється вкрай рідко. Для нас це свідчення того, що рухаємося в правильному керунку.
2. «Шептицький від А до Я» від Видавництва Старого Лева. Для нас величезна честь бути частиною цього проекту. Це нова схема укладання книги нон-фікшн, де поєднано формати книги-картинки та абетки. Галина Терещук і Оксана Думанська підготували дуже влучні лаконічні тексти, які ми доповнили своїми візуальними історіями. Дуже тішимося, що проект матиме продовження і розповіді про видатних українців у форматі «від А до Я» матимуть свої нові книжкові втілення. А художньою книгою року вважаємо новий роман Ольги Токарчук «Книги Якова» («Księgi Jakubowe»), поки ще не перекладений українською, проте дуже сподіваємося, що ця книга буде видана і в нас. Це вражаюче, калорійне, багаторівневе читання.
3. Ревіталізація міських бібліотек у Львові: Медіатека, Urban бібліотека… Ці локації стають справжніми живими культурними центрами, де практично нон-стоп відбуваються цікаві події.
Читайте також: Книжкові перемоги українців у конкурсах світу-2015
Анетта Антоненко,
директорка «Видавництва Анетти Антоненко»
фрагмент зображення Ріхарда Шнайдера
1. Цікавих книжок вийшло чимало. Але я хочу звернути увагу на нові тенденції, які з’явились. Дуже порадувало і одночасно засмутило видавництво «КСД». Порадувало перфектним вибором титулів (нарешті намітилась структуризація на видавничому полі), гарною роботою експертів, є що почитати і навіть в деяких книжках (а саме Маркус Зузак «Крадійка книжок») наші смаки збігаються.
Засмутило ─ низкою скандалів щодо неякісних перекладів. Хотілось би уникнути рекламації саме в цьому питанні. Такі скандали призводять до втрати довіри читачів до якісних перекладів українською, чого допустити в жодному разі не можна.
Порадувала чітка визначена видавнича політика видавництва «Наш Формат». Правда, є теж пересторога, що швидкогонки з перекладами (до дати, до Форуму, до Арсеналу) призведуть до зниження якості перекладу. І жодна гарна обкладинка, тверда палітурка, футляр чи інші прибамбаси не врятують змісту книжки.
Що не подобається: сліпа орієнтація видавців на світові премії. Зі свого особистого досвіду добре знаю, що дуже часто і Гонкурівські, і Букерівські премії давались за відверто слабкі романи (наприклад, Іен Мак’юен «Амстердам» ─ Букер 1998. Українською вийшли «Субота» та «Спокута», які просто неперевершені).
2. Подія-розчарування — це прийняття в першому читанні безглуздого законопроекту про «Український інститут книги». Без обговорення та залучення фахівців. Здається, зусиллями УАВК ці ганебні дії були призупинені. Всяке бачила – такого ще не бачила. Розчарована, що проект «Книжкова біржа» рухнув. А все так гарно починалось.
Тим часом подія відкриття ─ участь України з Національним стендом на Франкфуртькому ярмарку таки відбулась у 2015 році. Це навіть можна назвати подвигом волонтерів і зразком того, що завдяки об’єднанню зусиль у нас все виходить.
Неймовірний арт-проект Ірми Вітовської «Оскар і Рожева пані», який дав нове звучання книжці Еріка-Еманнуїла Шмітта «Оскар і Рожева пані».
3. У жовтні книжковий інтернет-магазин Yakaboo.ua запустив власний блог. Тепер тут є новини, події, книжкові новинки, цікаві статті, думки та рекомендації. Оперативність блогу радує, і це дуже зручно використовувати в роботі.
Читайте також: Як Пилип з конопель: експерти про законопроект щодо Інституту книги
Лев Грицюк,
перекладач
фрагмент зображення – вірогідно Valentin de Boulogne
1. Одна з книг року для мене — українське видання «Вплав» Сємьона Ханіна (де є й мої переклади). Давно люблю твори цього автора та й узагалі латвійської «Орбіти», тому це видання 2015 року для мене таке знакове.
2. Одна з подій-відкриттів року — присутність латвійської «Орбіти» у Львові (під час Львівського міжнародного літературного фестивалю-2015). Згодом «Орбіта» побувала і в Києві з виступами («FM Slow Show»), презентаціями, було багато спілкування.
Ігор Дудник,
історик мистецтва, дизайнер
фрагмент зображення – Володимира Юрчишина
1. Я би відзначив книгу Романа Яціва «Роберт Лісовський: дух лінії», що була видана львівським видавництвом «Апріорі». Ґрунтовне дослідження про життя і творчість одного з найталановитіших українських графіків ХХ століття, найбільш послідовного учня Георгія Нарбута, що, на відміну від нарбутових епігонів, зумів випрацювати власний творчий напрямок.
2. Безумовно, подією року є виставка книжкової графіки Володимира Юрчишина — художника, який неперевершено працював зі шрифтом і орнаментом, конструкцією книги, серйозно займався українською культурною спадщиною. Масштаб події підкреслює також і наукова конференція пам’яті митця, що, як і виставка, відбувалася у Музеї книги і друкарства, а також видання чудового, якісного і змістовного каталогу творів художника.
3. За рік, що минає, помітив тенденцію до створення українськими видавництвами власних інтернет-книгарень, у яких швидко і зручно можна замовити як нові книги, так і деякі видання минулих років. Дуже цікавий з’явився проект Komubook, коли під видання конкретної книги в певний період часу збирається необхідна кількість коштів. Але, на жаль (як і очікувалося), проект виявився утопічним.
Олександр Красовицький,
генеральний директор видавництва «Фоліо»
1. Світовий бестселер Жаіме Кабре «Я сповідаюсь». Російською вже видали, сподіваюсь, в новому році куплю права і коли-небудь надрукую (це надскладний текст, великого обсягу). Мені важлива наявність світових шедеврів на українському ринку.
2. Подія – український стенд у Франкфурті. Це лише перший крок, нам є куди розвиватись.
3. Із сервісом все, на жаль, очевидно ─ закриття Книжкової біржі. Ми всі колективно зробили великий крок назад в структуруванні книжкового ринку. Чекаємо нового глобального гравця, можливо, в інтернет-торгівлі.
Читайте також: Українські видавці про успіхи й знахідки у Франкфурті
Оля Жук,
кураторка Книжкового Арсеналу
1. Я не є літературним критиком, тож можу собі дозволити повільне читання, ще дуже багато хороших книг чекають прочитання на новорічних канікулах, наприклад, важливі переклади класики ХХ століття, які тихо з’являються у видавництві Жупанського, зокрема «Смерть в кредит» Луї-Фердінан Селіна. Книжки, які мені було цікаво читати цього року ─ «Чорна лихоманка» Дениса Казанського («Темпора»), «Свобода і терор у Донбасі» Гіроакі Куромія, «Порнографія» Вітольда Гомбровича («ВСЛ»), «Отруєні пейзажі» Мартіна Поллака («Книги ХХІ»), «Сильне ім’я Надія» Надії Савченко, «Крихка імперія» Бена Джуди («Медуза»). Якщо відзначати якусь книгу як широкий проект, що не обмежується самим виданням, то це ─ «Мистецтво українських шістдесятників» («Основи»), що актуалізує цілий пласт візуальної культури. Не пропустіть зараз однойменну виставку у Національному художньому музеї.
2. Приємно відзначити появу нових проектів у регіонах, зокрема перший міжнародний літературний фестиваль в Одесі, перший Міжнародний фестиваль оповідання Intermezzo у Вінниці, першу «Книжкову толоку» у Запоріжжі.
3. МАЛІ.UA ─ чудовий сервіс, що фокусує увагу читачів на малих видавництвах, які раніше були поза увагою читачів. Пишаюся, що ми дали поштовх цьому проекту і вперше він був презентований, паралельно з конгресом малих незалежних креативних книгарень на Книжковому Арсеналі. Також корисна річ ─ «Вітрина новинок» до Книжкового Арсеналу і Форуму Видавців на Читомо.
Читайте також: Малі видавництва.UA
Поліна Городиська,
координаторка проекту «LITCENTR», літературна менеджерка
фрагмент зображення – Олена Семак «Новий час» (відеопоезія)
1. Відчутно міцнішає перекладна література ─ видані українською Поллак, Ґомбровіч, Вінклер, Шмітт, Джойс, Орвелл, Петровська тощо. Та особистим відкриттям 2015 для мене стала збірка оповідань Міленко Єрговича «Історії про людей і тварин» («Темпора»). Майстерний переклад Каті Калитко й самі оповідання, що їх виходило читати не більш ніж по одному-два на раз ─ ідеальна доза, бо від тої концентрації воєнних боснійських реалій 90-х та персональних історій, замішаних на конфліктах, страхах, вразливості та людяності щеміло серце, переймало дихання.
З поетичних цьогоріч виділю збірку Наталки Білоцерківець у серії «Українська поетична антологія» та «Цирк» Олега Коцарева («Крок»). І посмертна збірка есеїв Олега Лишеги «Поцiлунок Елли Фiцджеральд», що її видала «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Тому що… тому.
2. Першим згадався цикл лекцій про «Український авангард», що відбувався у CLOSER. Кверофутуризм, панфутуризм, конструктивізм, синтетичні стилі і жанри, українська експериментальна проза 20-х років ─ про все це на вільному лекторії розповідала літературознавиця Ярина Цимбал. Динамічно, вичерпно, неочікувано, інформативно. Далі — літературні тури та екскурсії від проекту «Їздець» ─ добре продуманий концепт, цікаві лекції й прогулянки. Це проект, що має свою нішу й вирішує конкретні проблеми.
Відчутно активізувалися регіони. Вперше відбулися фестивалі «Книжкова толока» (Запоріжжя), Intermezzo (Вінниця), «АрТерапія» (Чернігів), OLF (Одеса), Artgnosis (Вінниця) та інші. І нехай це буде лише початок. Многая літа усім тим починанням!
Ще окрема цікава тенденція ─ Kyiv Comic Сon, LiTerra Con, Necronomicon ─ фестивалі незвичного для українського глядача формату, що залучають нову аудиторію й мають всі шанси стати традиційними. Подивимось, чи матимуть вони вплив на ситуацію з коміксами, фантастикою та хорором в українській літературі, тобто чи вплинуть на якість, чисельність і продажі нових книжок у цих жанрах.
3. Цікавий задум ─ платформа краудпаблішингу Komubook, що передбачає видання спільнокоштом перекладених українською творів культових світових авторів. Наскільки воно спрацює, наразі сказати важко. Час покаже.
Окремо ще ─ «Літмапа» ─ онлайн-каталог організацій та культурних установ, ініціативних груп та творчих спілок, що займаються літературними проектами в Україні. Додатися до платформи може кожен (також і ЗМІ, локації), хто відкритий до взаємодії в рамках культурних ініціатив. І, знаю, вже є низка конкретних результатів співпраці установ, що знайшлися завдяки цій платформі.
Читайте також: 11 найцікавіших фільмів про письменників 2015 року
Святослав Померанцев,
Президент Міжнародної літературної корпорації Meridian Czernovitz
1. Є старий анекдот: Піймав єврей золоту рибку. Рибка: «Виконаю три твої бажання!». Єврей: «Хочу дружину, будинок та машину – це пееееерше, …». Так ось. Книжки року для мене: Юрій Андрухович «Негідники», книжка оповідань. З одним із негідників ми знайомі. Це Альберт з літературно-музичного перформансу «Альберт, або найвища форма страти»; Катя Бабкіна «Щасливі голі люди», книжка оповідань; Сергій Жадан та Собаки «Пси», книжка нових віршів + CD, Оксана Забужко «З мапи книг і людей-2», збірка есеїстки, Юрко Іздрик «Вступ до теорії всього», все, що ви хотіли б знати про цей світ, але боялися запитати, Ірена Карпа «Детектив», детективний роман – художнє осмислення Майдану та АТО, зріз епохи; Андрій Любка «Кімната для печалі», книжка оповідань; Лесь Подерв’янський «Таинственный амбал», роман; Тарас Прохасько «62 х 20», художній репортаж з минулого про Радянську Армію.
Тому що найкращі книжки – це ще не видані книжки.
2. Подій року дві. По-перше, Ірена Карпа – посол України у Франції. По-друге, Євгенія Лопата – «Молода європейка 2015 року», що отримала престижну німецьку премію (5 kb € + 6 місяців роботи помічником єврокомісара у Брюсселі).
3. Сервісів теж два. Спільнокошт (коли у Собак викрали інструменти в Польщі, то перше, що ми хором прокричали, було: «Спільнокооооооошт!!!»). А також «Мережа» ─ неформальна тусовка організаторів літературних подій у 30-ти містах України. Creator – Юлія Пелепчук.
Читайте також: Новачки книжкового ринку: «Чорні вівці» і «Три мурашки»
Антон Санченко,
письменник, засновник видавництва «Електрокнига»
1. Книга року, безумовно, – видання українського «Улісса» Джойса видавництвом Жупанського. Я давно помітив, що Джойс міг бути одним з авторів сучукрліту і колись містифікував читачів, запропонувавши гру «вгадай автора за анотацією» і включивши його в компанію сучасних українських авторів. Ніхто не вгадав, «Улісса» приписували Андруховичу, Жадану й Ушкалову-молодшому тощо, бо в багатьох українських авторів, навіть в Андрія Кокотюхи («Зоопарк») є в доробку «міська одіссея». А епічне джойсоборство останнього зробило книжці таку рекламу ще до виходу, що це, безумовно, книжкова подія року. Війна Кокотюхи з Джойсом у фейсбуці свого часу спровокувала мене таки «Улісса» дочитати, хоча обламався ще в молодості на шостому розділі. Тепер залюбки читатиму український переклад і порівнюватиму з російськими. Цю книжку можна довго смакувати.
2. Запорізька книжкова толока, з кількох причин: дуже гарна організація, яка одразу поставила зовсім новий книжковий фестиваль в один ряд з львівським Форумом і київським Арсеналом. А з іншого боку, спростування міфу про те, що українські книжки на півдні нікому не цікаві. Мовляв, це ринок, а не підступи ворогів не пускають українську книжку в тамтешні книгарні.
Книжки запорізька публіка розмітала — скучила за своїм. Це дуже гарний початок гарної справи. Бажаю організаторам повторити успіх наступного року! Ну і остання причина для мене особисто – відкриття запорізьких видавництв. Вони існують, продаються на місцевому ринку — це не фантастика. Хочеться, щоб їхні книжки нарешті потрапили на загальноукраїнський ринок, як і наші туди.
3. Поки що заявка на сервіс, дуже гарна і перспективна ідея, але він щойно стартував, тобто про підсумки рано говорити. Проект видання спільнокоштом перекладів світової класики komubook.com.ua. Сподіваюся, що наступного року ця номінація буде моєю.
Читайте також: Олена Заставна про Запорізьку книжкову толоку: «Ми впоралися…»
Ірина Славінська,
журналістка, культурна менеджерка
фото Дмитра Ларіна
1. Цього року в мене таких книжок декілька. Це не лише ті книжки, які мені сподобалися найбільше, і не лише ті, до створення яких я причетна сама. Це радше ті книжки, про які я доволі регулярно згадую в розмовах:
- «Відвага і страх» Олі Гнатюк ─ одна з найцікавіших книжок, які мені трапилося читати цього року.
- «Жінки Центральної та Східної Європи у Другій світовій війні: Гендерна специфіка досвіду в часи екстремального насильства» Оксани Кісь, Катерини Кобченко та Гелінади Грінченко ─ збірка історичних розвідок, яку трапляється цитувати буквально на кожній дискусії, яку модерую.
- «Отруєні пейзажі» Мартіна Поллака, чию есеїстику я полюбила раз і назавжди ще після документального «Мрець у бункері».
- Оповідання Василя Махна «Дім у Бейтінґ Голлов», що вразили мене дуже елегантним писанням і гострим оком автора.
- «Далекі близькі» улюбленого Володимира Єрмоленка ─ мандри у філологічне студентське життя та розмови на перервах про особисті враження від прочитаного.
- «Життя Марії» Сергія Жадана ─ збірка, яку я не втомлююся перечитувати.
- «Абрикоси Донбасу» Любові Якимчук, у яких стільки правди, сліз і музики.
- «KOSMOSNASH» Бориса Херсонського та «Тыльная, лицевая» Людмили Херсонської ─ читаю їх час від часу, переважно в парі.
- «Понаїхали!» Артема Чапая та «Карбід» Андрія Любки, де є близька мені увага до соціальної проблематики, що часто вислизає з поля зору інших письменників.
- Фінальна частина трилогії про кротиків «Як зрозуміти козу» Тараса Прохаська та Мар’яни Прохасько.
- Також це щойно прочитане «Любовне життя» Оксани Луцишиної, що сподобалося грою в бісер та мімікрією під жанрове письмо.
- Переклад українською «Включайся!» Шерил Сендберг, що так добре продовжує обережні спроби українських видавців на полі бізнес-літератури.
- Сюди ж додам біографію Ілона Маска, яку щойно почала читати, ─ здається, з цією книжкою в руках я зустріну новорічну ніч.
- І ще одна моя книжка року ─ це «Історії про людей і тварин» Міленко Єрговича, що вийшли друком аж 2013 року, але потрапили до моїх рук лише декілька місяців тому. Назв та імен можна назвати ще багато, і це добре, бо рік видався врожайним на читання та думання.
2. Звісно, Книжковий Арсенал. Він для мене щороку такий, ніби вперше. І в мене є великі плани на 2016 рік.
Також важливим для мене стало цьогорічне відновлення програми «Антена» на «Громадському радіо», що стало можливим завдяки підтримці доброчинців через платформу «Спільнокошт». Тепер щотижня я маю щастя публікувати записи про найцікавіші події культури.
3. Не помітила. Хіба що набагато більше стала користуватися твіттером.
Світлана Скляр,
головна редакторка Книжкового клубу «Клуб сімейного дозвілля»
1. Цей рік позначився помітним поступом для книговидання, попри складні економічні виклики. Однозначного лідера з книжок, як минулого року, цього, як на мене, не виявилося. Так, були помітними зо дві-три нові книги метрів, обговорювали книги молодих авторів, але одразу ж з’явився дискурс про занепад сучукрліту. Вважаю, що прорив стався для перекладної літератури, і найпомітніший – для non-fiction, якісної перекладної популярної прикладної літератури. Це і «Як розмовляти з дітьми про мистецтво», і «Атлант розправив плечі», і «Бог ніколи не моргає», яка кілька тижнів була лідером продажів мережі книгарень «Є», а ще дивовижею цього року стали антистресові розмальовки. В Україні з’явились книжки з накладами понад 50 тисяч примірників – це гарний тренд.
2. Подією року я б назвала «Книжковий Арсенал», який утвердився в статусі другого масштабного книжкового фестивалю, до якого видавці тепер готують новинки, планують приїзд відомих авторів. Окремо хочу відзначити потужний тренд – розмаїття платних літературних курсів, лекцій, шкіл, презентацій. За відвідування літературних подій українці готові платити. Є питання до якості деяких заходів і до фаховості лекторів, але, впевнена, найкраще залишиться.
3. Сервісом року надалі залишається Facebook. Правда, тепер доводиться частіше і ретельніше вичищати зайве.
Читайте також: Український ринок перекладів: вхід за запрошеннями
Ростислав Семків,
директор видавництва «Смолоскип», літературознавець, критик, перекладач
1. Безперечно, це україномовний переклад «Улісса» Джеймса Джойса. Довкола окремих нюансів перекладу точилися й будуть ще тривати суперечки, але назагал він добрий, «атмосферний» і чудово, що з’явився. Не можна сказати, що раніші переклади окремих романів Кафки чи септалогії Пруста були досконалими, проте й вони були на рівні. Надалі, вочевидь, будуть запропоновані ще кращі переклади.
2. Переїзд «Гогольфесту» на Виставковий центр. Якщо колись фестиваль перетворював на мистецьку територію окремий завод, то тепер це радше скидається на масштабне мистецьке поселення. Літературна програма була скромною, проте натхненною. Врешті, знову все попереду, адже «Гогольфест» пропонує просто нескінченні можливості міжмистецького синтезу.
3. Ніщо не додалося, ніщо не вразило.
Олександра Коваль
президент ГО «Форум видавців у Львові»
1. «Відвага і страх» Олі Гнатюк. Ця книжка отримала Гран-прі цьогорічного «Форуму видавців у Львові», навіть не викликавши звичної суперечки членів журі. Весь наклад розкупили за один день після оголошення! «Дух і літера» видала новий тираж, що, наскільки я розумію, спричинилося до швидшої появи оригінального польського видання.
І в Польщі, і в Україні, книжка здобула величезну кількість рецензій і схвальних відгуків, Оля Гнатюк не шкодує часу і сил на зустрічі з читачами і на розмови з журналістами, книжку читають, про неї дискутують. Серед багатьох, безсумнівно, вартісних книжок, що з’явилися цього року, я обираю найкращою цю як приклад любові до своєї мами, родини, до Львова і до двох батьківщин ─ України і Польщі. Ця книжка може надихнути багатьох людей різного віку цікавитися родинними історіями, записувати їх, досліджувати, спілкуватися зі свідками різних подій, намагатися зрозуміти себе через розуміння своїх коренів.
Сподіваюся, вслід за цією книжкою, не-романом, на появу численних родинних саг.
2. Їх дві: Іntermezzo Short Story Festival у Вінниці та «Книжкова толока» у Запоріжжі. Ірина Вікирчак і Ігор Гармаш зробили все можливе для того, щоб втілити свої мрії! Інтермеццо продемонстрував величезний потенціал, щоб стати однією з головних літературних подій всієї України, але дуже хочеться, щоб про неї знали не лише літератори, а й вся Вінниця! Щодо Запоріжжя, то не заздрю організаторам. Для першого разу і 3 тисячі відвідувачів ─ це досягнення, але ж насправді людей, які потребують книжок, там значно більше. Треба геніїв піару і різних агентів впливу, щоб трохи розворушити козацьких нащадків.
3. Їх також два, і обидва наразі не вдалися: гуртово-дистрибуційна компанія «Книжкова біржа» і краудфандингова платформа «Komubook». Засновники (і послідовники) мають проаналізувати і зробити висновки, ну а ми чекатимемо, адже обидва сервіси дуже потрібні.
Читайте також: Форум видавців-2015: ринок ожив, конкурує і експериментує
Євгеній Стасіневич,
літературний критик
1. Попри відчутне протистояння між міцним «Аптекарем» Винничука, який сподобався, і «Домом у Бейтінґ Голлов» Махна, що не викликав жодних серйозних емоцій, лише легке розчарування, книжкою року для мене стала «Відвага і страх» Олі Гнатюк. Це блискуче дослідження з виходом у добру і часто дуже особистісну есеїстику, не втомлююся про це говорити. Львів, інтелігенція, історичні катастрофи, доленосні людські вибори – багато про що навіть і не чув, хоча темою цікавлюся — тим сильніший ефект.
Був ще хороший дебют Олега Полякова – «Рабині й друзі пані Векли», важливе «Искусство украинских шестидесятников» від «Основ», прекрасна антологія фантастики «Вік вовків», яку впорядкував Володимир Арєнєв. Із зарубіжного: новий роман Кадзуо Ісігуро «Похований велетень», «Стоунер» Джона Вільямса – поновлена в правах американська класика, що вивертає душу; есеїстика В. Г. М. Зебальда про війну і літературу, біографія Хармса від Шубінського. Ні, насичений був рік.
2. Назву Міжнародний фестиваль оповідання Іntermezzo, що відбувся навесні у Вінниці. Це продуктивна робота з міським простором, актуалізація важливих контекстів, пов’язаних із творчістю Коцюбинського, плідне і своєчасне «викликання генія місця» там, де це давно напрошувалось. Вочевидь, у організаторів ще купа роботи, очікування на них покладають серйозні, а багато що було втілено буквально на голому ентузіазмі. Проте вектор руху правильний, ідея блискуча.
Не менше порадувала літературна майстерня Bartleby & company: проект стрімко набирає обертів, вже було проведено декілька курсів лекцій, останній із яких – «Літературний авангард»; до того ж, відбуваються курси письменницької і перекладацької майстерності. Чудова ініціатива, дівчата-засновниці просто величезні молодці.
Постійно розвивається і урізноманітнюється «Їздець», це тішить. Страшенно хочеться тут згадати і вихід українською «Улісса» Джойса, і видання останньої частини «Божественної комедії» у перекладі Максима Стріхи – чим не грандіозні події?
3. Важливим починанням здався проект Komubook – спроба організувати український краудпаблішинг: читачі мають наперед сплатити вихід книги, яку можна обрати з десятка позицій (а там, між іншим, і Вірджинія Вулф, і Філіп Дік, і Берроуз), і якщо потрібну суму буде зібрано, видання реалізується.
Мені дуже хочеться вірити, що все вийде, кількість не перекриє якість, а набір пропонованих книг буде й надалі не менш строкатим. Ще: не наш, але точно «сервіс року» – нашумілий Арзамас. Кращого освітнього ресурсу – та й ще втіленого на такому високому рівні – я, чесно кажучи, на пострадянському просторі не згадаю.
Дмитро Стретович,
культурний менеджер, засновник Центру літературної освіти
1. Два томи «RECвізити. Антологія письменницьких голосів» Тетяни Терен. По-перше, тому що цього умовного жанру «розмови» дуже не вистачало в Україні, хочеться побільше таких книжок. І те, що ці книги з’явилися (і не переклад, а власного виробництва) ─ це, безумовно, подія. По-друге, тому що Тетяна Терен дуже добре зробила ці розмови. Уважно вислухала і вдало подала «письменницькі голоси». Тобто сам контент дуже потішив.
2. Це скоріше сукупність подій. Проект «Мережа» від Meridian Czernowitz. Важливо «нести культуру в регіони», проводити там літературні події (ще й високого рівня), привозити топових письменників в містечка, де подекуди важко взагалі купити книжку, не те що піти на літературну презентацію. І добре, що це не поодинока акція, а систематичні події.
Власне, лише системною і послідовною роботою можна справді щось змінити і «підвищити рівень читання» й культури загалом.
3. Book Box. Просто тому, що це гарний і милий сервіс. Знаю багатьох людей, які щомісяця замовляють «бокси» і лишаються задоволенні наповненням. Загалом, вважаю, що більше буде таких простих, але цікавих, сервісів ─ то краще.
Тетяна Стус (Щербаченко),
керівник проекту «BaraBooka. Простір української дитячої книги»
1. Я б хотіла назвати декілька помітних видань, проте наразі – не про мої симпатії як фахівця з дитячого читання чи мами малих читак. Зосереджуся на книжці-«явищі», яке стосується не лише дитліт, а варте висвітлення в блоках «міжнародних новин» усіх наших ЗМІ (втім, вони цим традиційно знехтували). Ще ніколи, жодна українська дитяча книжка не виходила в стількох країнах світу, як «Війна, що змінила Рондо» «Аґрафки» та ВСЛ.
2. Бум заснування нових дитячих видавництв, де найбільш прикметною є «географія» початківців. Хочеться вірити, що Київ та Львів перестануть бути «монополістами» галузі. Самих лише помітних прем’єр було аж шість (в алфавітному порядку): «Каламар» та «Рабарбар» (Київ), «Три мурашки» (Одеса), «Читаріум» (Харків), «Чорні вівці» (Чернівці). Чернівчани інтригують нас своїми планами на 2016-й, і саме їх «БараБука» відзначила як найвиразніший видавничий дебют.
Ще кілька знакових видань з’явилися без юридичної «формалізації», і це явище, на мою думку, буде ширитися наступного року. «Хуха-Моховинка» (Андрій Щербак, Мар’яна Мусій) та «Яскравий щоденник» (Ірина Негован) – приклад блискучих дебютів двох типів: творчої та бізнесової харизми. Мінусом цього «буму» наразі бачиться прихід «аматорів» від книговидання, і, відповідно, – відсутність в новоявлених проектах (вище не названих) елементарних вимог до редагування, ілюстрацій, якості тексту.
3. Цьогоріч відбулися перші Підліткові літературні школи, організовані спільно «Центром літературної освіти» та Національним центром «Мала академія наук України». Я була відверто вражена рівнем дітей як зимового, так і літнього кемпу, на які, попри досі непопулярну гуманітарну тему й вартість участі, з’їхалися діти з різних областей країни.
До того ж були не лише ті, хто вже щось пробує писати, а й просто «сплавлені» на «розумні канікули» в курортну підкиївську зону підлітки, і навіть один вельми «складний» хлопчик. У цього останнього виявився найцікавіший твір. Ці кемпи показують, що шкільною програмою з літератури в учнях вбивають не все літературне, слід тільки глибше колупнути – і відкривається дитячих голод до фантазування, творчості й навіть теорії літератури.
Читайте також: Рейтинг критика оголосив короткий список найкращих дитячих та підліткових книжок 2015
Тетяна Трофименко,
літкритик
1. Якщо говорити про книгу року як мистецьке явище, яке відображає найважливіші для суспільства події й переживання, то, звісно, 2015 року це може бути тільки текст про війну. Для мене їх було декілька: «Укри» Богдана Жолдака, «2014» Владислава Івченка у прозі, «Абрикоси Донбасу» Люби Якимчук у поезії. До речі, й книжки, які формально побачили світ 2014 – «Вірші з війни» Бориса Гуменюка та «Кагарлик» Олега Шинкаренка (перевиданий 2015-го) – також, як на мене, здобули більшого резонансу саме в поточному році й лишаються актуальними та знаковими. Різні погляди, різні стилістичні манери, різне ідейне наповнення, а разом ці тексти творять об’ємну картину дійсності.
2. Так само подіями року вважаю поїздки митців із виступами в зону АТО та у звільнені міста Донбасу (хоча часто можна почути, що бійцям і місцевому населенню такі візити не потрібні). Живучи в Харкові, майже щодня доводиться розчаровуватися в перспективах української культури, щоб наступного дня знову щось для її розвитку робити. Радієш, коли бачиш повний концертний зал під час виступів таких музичних колективів, як «ДахаБраха» чи «Dakh Daughters», засмучуєшся, коли на презентації «невідомих» харків’янам письменників приходить двоє-троє осіб, однак, здається, ситуація стає більш обнадійливою (насамперед завдяки таким невтомним промоутерам культури, як Сергій Жадан, Харківський літмузей, Книгарня «Є»).
3. Не надто активно користуюся, тому не буду оригінальною – це Facebook, який цілком може конкурувати і з літературними сайтами, і з рекламними агенціями, перетворившись, здається, з інструменту поширення інформації на місце формування контенту.
Читайте також: 10 книг про свою війну
Мар’яна Савка,
головний редактор Видавництва Старого Лева
1. «Шептицький від А до Я», для мене ця книжка – справжня подія на українському книжковому ринку. І тому що це оригінальна концепція подачі матеріалу (над цим працювали Оксана Думанська, Галина Терещук) – показати велику людину, митрополита Андрея Шептицького, через призму його приватного життя, особистих досягнень і зробити його постать зрозумілою дітям. Але окрім текстового наповнення, дуже важливим у цій книжці є графічне оформлення. Тут важливе поєднання інфографіки, типографіки і власне графіки – Романа Романишин та Андрій Лесів блискуче справилися з завданням. Поліграфічне виконання і вибір паперів – теж на найвищому рівні.
2. Львів став Містом літератури ЮНЕСКО. Це суперподія, ефект від якої ми ще відчуємо у майбутньому. Поки що можемо лише порадіти і налаштуватися на роботу, щоб виправдати цей високий статус.
3. Не відчула.
Читайте також: Як укрліт зробити цікавим світові: 5 порад від Ірини Вікирчак
Юлія Орлова,
генеральний директор видавництва «Віват»
1. 2015 рік – йде війна, тому для мене центральною книжкою року є «Гібридна війна» Євгенія Магди. Це і підручник, і громадянська позиція, і такий собіпосібник до дії – як вижити і перемогти. Це перше своєрідне дослідження багатогранного явища. Дуже важливими є два аспекти: по-перше, автор — експерт в цій сфері, по-друге Магда просто й доступно пояснює доволі складні речі. Також «Аеропорт» Лойка – книга, яка повинна була з’явитись.
Щодо художньої літератури – для мене відкриттям є «Акваріум» Олексія Чупи. Не даремно ця книга потрапила в довгі списки BBC і Конрада. Я вважаю «Акваріум» дуже своєчасним явищем. Автор, безсумнівно, талановитий та з великим майбутнім.
2. Мабуть, дві події: Книжковий Арсенал і загальний український стенд у Франкфурті. Цього року Арсенал був на висоті: черги на вході вже стали притчею во язицех, одначе це не може не радувати. Зразкова організація, професійний підхід – виставкою були задоволені як учасники, так і відвідувачі. З нетерпінням чекаємо та готуємося до Арсеналу 2016.
Читайте також: Kharkiv BookFest: від ярмарку у саду до Книжкової Ради
Франкфурт – як лакмусовий папір виявив переваги й недоліки нашої книжкової спільноти. Все ж таки переваг більше – Україну таки представили загальним стендом на найбільшій виставці в світі, атмосфера була робочою, перший крок зробили. А він завжди найважчий.
3. Маю надії на книжковий блог Yakaboo. Вони лише починають, думаю, у них все вийде.
Вікторія Дикобраз,
організаторка культурних подій, керівник МГО Література.Rv
1. Відхилюся: загалом тенденція підвищення уваги до якості видань ─ від шрифтового набору до тактильності обкладинки. Іншими словами, дякую «ВСЛ» і «Книги ХХІ» ─ нам завжди є що дарувати друзям! Але у видавничому контексті ─ хочу побачити «Кайдашеву сім’ю» в перевиданні «Основ» як експеримент. А суб’єктивно найвагомішими стали «Далекі близькі» Володимира Єрмоленка, завдяки яким у мене закріпилася і поглибилася любов до есеїстики.
2. Китову частку року в мене займав ХХІ Форум видавців, але в контексті структури зсередини. Комплексне відкриття як для організатора: робота в команді події такого масштабу, на адмінпосаді, з усіма перевагами та ускладненнями etc.
3. Голос за komubook.com.ua ─ і, сподіваюся, у 2016 потримаємо вже перші видання. Однозначно вартісна у плані відваги ініціатива із розряду must. Кожному б так ─ у власному напрямку.
Галина Дольник,
засновниця першої в Одесі крамниці українських книг
1. Книжка року ─ «Повернення в Царгород»під загальною редакцією Лариси Івшиної, підготовлене у співдружності провідних авторів «Дня». Ми знову відчули зацікавленість історією України, оскільки нормальної історії України поки не написали. Тобто з доступним викладенням матеріалу, науково-популярної, обгрунтованої, толерантної до народів, які живуть в Україні, їх співіснування, культур, традицій і релігій в загальноукраїнському контексті.
2. Подія року — для нас, безперечно, це є Перший міжнародний літературний фестиваль в Одесі, неналежно оцінений державними і місцевими ЗМІ. Атмосфера, дух і організація фестивалю була не подібна на інші літературні івенти. І час вибраний був добре, і автори з Європи були достойного рівня.
Читайте також: Одеська «Запашна книжка» пригощає кавою
3. Сервіс-відкриття: можливо, це для нас відкриття на цей рік, але «Читомо» до нас проявило велику зацікавленість, і ми раді, що й Одеський регіон став активно присутній в українському книжковому інтернет-просторі. Також цього року ми започаткували власну інтернет-крамницю, клієнтами якої стали люди з різних куточків України.
Наші підсумки вже стали історичними. Дізнайтеся про книжкові відкриття 2014, 2013, 2012 років.
Читайте також: Книжкові перемоги українців у конкурсах світу 2014