На юридичному факультеті Львівського університету відбулась зустріч з відомим істориком Ярославом Грицаком на тему «Як побудувати успішну наукову кар’єру?». Ярослав Грицак розповів, що не вважає себе успішним науковцем, однак не заперечує, що йому є чим поділитись з молодим поколінням.

Немає рецепту того, як стати добрим науковцем. Не важко сказати яким, до прикладу, має бути добрий християнин: він має ходити до церкви, сповідатись, робити добро.. Для науковців таких приписів немає. Кожна наука має свої особливості. Точні науки, наприклад математика чи фізика, схожі на спорт – це постійна конкуренція. Щоб стати добрим математиком у 25 років, треба бути добрим математиком вже у 15. Саме тому я не став добрим математиком, хоч отримував різні відзнаки. Я усвідомлював, що  не можу завжди посідати перші місця, а ця наука цього вимагає, це постійна конкуренція.

Не намагайтеся бути об’єктивними. Особливо не пишіть в своїх дисертаціях, що ви дотримувались принципу об’єктивності. Це дурниці і в це ніхто не вірить. У суспільних науках об’єктивність виникає з діалогу між друзями та ворогами. Можна казати, що це дружба ворожнечі. Хтось займає одну позицію, хтось іншу, а об’єктивність, як правило, знаходиться десь між ними. Така об’єктивність не завжди є об’єктивною.

Краще зразу зізнайтесь, що ви є суб’єктивними, і не обманюйте людей. Один науковець якось сказав, що лише погані історики є об’єктивними, хороші історики свідомі в своїй суб’єктивності і легко в цьому зізнаються.

Будьте щирими в своїй суб’єктивності. Для мене така щирість є усвідомленням того, що мої можливості є обмеженими. Важливо усвідомити свій рівень і не намагатись перескакувати вище тієї планки, яку накладають ваші обмеження. Якщо це робити, то можна швидко «перегоріти».

Не трактуйте свої дисертації серйозно. Ні одна дисертація не є справді науковою. Дисертація – це не наука, а лише перепустка в науку. Це як можливість купити квиток і потрапити в добрий театр.

Ярослав Ісаєвич свого часу казав мені, що аспірантура – це кріпацтво. Ваше основне завдання – написати дисертацію швидко, зробити дисертабельною, тобто досліджуваною, здати і захистити.

У багатьох європейських країнах, як це є в Америці, ніхто не друкує дисертацій, там є своєрідний постдок – протягом трьох доків після захисту дисертації ви маєте час, щоб зробити її справді вартісною і на основі ваших досліджень написати книжку, яку вартує публікувати.

Тому не пишіть дисертацій довго, це просто такий етап, який треба пройти. Справжній рай вас чекатиме після захисту, а в нашій системі науки аж після захисту докторської. Якщо у нас не скасують систему двох дисертацій (кандидатської і докторської), то намагайтесь пройти цей шлях якомога швидше. Адже поки ви не станете доктором, всі дивитимуться на вас, як на молодого мустанга, на якого можна буде «повішати» всю роботу.

Пишіть щодня. Якщо ти пишеш, то тримаєш себе в формі. Для спортсмена – це щоденні вправи, для науковця - це писання. Пробуйте себе в різних жанрах і експериментуйте.

Професор Шевченко казав, що є два типи істориків (як і науковців): гусениця і метелик. Гусениця – це той тип, який бачить лише те, що лежить під носом. До прикладу, піти в архів, знайти документ і тішитись тим, що ти великий науковець, бо в тебе є документ. Метелик бачить ширшу картину, вільно «літає» від однієї теми до іншої і не боїться експериментувати.

Спробуйте написати хоч одну книгу до 35 років. Це важливо. До 30-35 років молодь всі люблять,у цьому віці вам легше отримувати гранти. Коли вам 36 років і 1 день, вас перестають любити і починають дивитись на ваші досягнення.

Будьте готові, що левова частка того, що ви напишете, буде сміттям, яке доведеться викидати. Не публікуйте все, що ви колись написали. Писання – це підхід до снаряду, але не сам снаряд.

Добрим прикладом може слугувати Іван Франко. Для мене він цікавий тим, що писав щодня. Він був ідеальним типом науковця: мав багато серйозних ворогів, складне життя, багато писав і мав визнання.

Не обирайте університетів, де є велике навантаження. Велике навантаження не сприяє науковій праці. Думаю, що наші університетські системи націлені на те, щоб люди взагалі не ставали науковцями.

Якщо ви плануєте працювати в Україні чи в східній Європі, то будьте готові, що вам доведеться стати людиною-інституцією. Ви маєте працювати над розбудовою інституції, бо той стан, який ми маємо зараз, це шлях вашого виживання.

Українські науковці щасливіші, ніж закордонні, бо в нас, якщо ти захистив докторську дисертацію, то практично без проблем знайдеш собі роботу. За кордоном все набагато складніше, там є велика конкуренція.

Студентів нічого не можна навчити. Якщо у вас колись будуть студенти, то запам’ятайте, що їх не можна нічого навчити. Вони приходять або занадто рано, або вже занадто пізно, щоб чогось навчитись. Вони або нічого не знають і не хочуть знати, або вже знають все чого їх може навчити університет.

У такому випадку я керуюсь правилом, що якщо студентів не можна навчити, то їх треба просто любити. Якщо ти їх любиш, вони відповідають тобі взаємністю.

З свого досвіду скажу, що справді великі науковці є дуже простими і ліберальними. Погані науковці, які не реалізували себе, часто «надувають» щоки і не хочуть допомагати іншим.

Почуття гумору. Якщо під час вашої лекції чи виступу ніхто не сміявся хоч один раз, то ви поганий викладач. Якщо ви не вмієте жартувати – міняйте професію.

Коли люди починають жартувати, ламається крига. Ваші слухачі відчувають себе рівними з вами. Якщо ви вмієте вдало жартувати, вам буде легше здобути прихильність аудиторії

Не бійтеся поразок. За життя у вас буде кілька великих поразок, їх не треба боятися. Вважаю, що так само, як сміх, відчуття поразки є важливим елементом вашої наукової кар’єри.

Не бійтеся ворогів. Вороги, як і поразки, це нормальна частина вашого життя. Якщо у вас не буде ворогів, то варто замислитись, можливо, ви робите щось не так. Ваш професійний рівень можна визначати за вашими ворогами, якщо вони у вас серйозні, значить ви професіонал.

Більшість науковців – це діти, які ніколи не виросли. Вони мають величезне его і світ має крутитись довкола них. Тому природно, що вони постійно сваряться і конкурують між собою за увагу та визнання.

Вчіть мови. Думаю, не варто дискутувати, що знання мов у сучасному світі є дуже важливим. Науковцю потрібно знати контекст, історію того чи іншого питання, а контекст ніколи не обмежується Україною. Україна є частиною глобального світу. Тому перед тим, як аналізувати українські проблеми, треба зрозуміти глобальні.