Хто займається психологією, знає такий термін "прокрастинація". Він означає схильність до постійного відкладання навіть важливих і термінових справ. Людина відкладає все важливе на потім, а коли всі терміни пройшли, або просто відмовляється від запланованого, або намагається наздогнати за нереально короткий проміжок часу. В результаті справи не виконуються або виконуються неякісно, із запізненням і не в повному обсязі. Це призводить до неприємностей, втрачених можливостей, невдоволення оточуючих через невиконання зобов'язань і тому подібного. Знайомі ці відчуття? Ми всі знаємо, що проблем сьогодні на тлі економічної кризи та війни дуже багато, але ці труднощі не мають відволікати нас від головного – важливо не загубити стратегічну перспективу. Бо зараз твориться країна і саме таку перспективу на найближчі одне чи два десятиліття має закладати нове освітнє законодавство. Неможливо йти вперед, коли весь час дивишся тільки під ноги.

Яка система освіти нам потрібна і до чого ми прагнемо? Я думаю, що всі присутні пам'ятають, що ще кілька років тому, щоб подзвонити в інше місто, треба було йти на пошту й замовляти дзвінок. Роками майже нічого не змінювалося. Сьогодні суспільство в постійних швидких змінах, а в Україні після Революції Гідності швидкість цих перетворень зростає за експонентою.

Освіта покликана не лише реагувати на ці зміни, а завдавати напрямок цих змін на наступні десятиріччя. Ми прагнемо з вами жити в європейській, демократичній, вільній від корупції, з розвинутим ринком праці країні, в якій вшановується гідність кожної людини, дотримуються права всіх громадян і формується єдиний націєтворчий культурний простір. Чи нинішня система освіти проектує такі зміни? Відповідь: ні. Або в окремих випадках, або для небагатьох обраних. Це ми зобов'язані змінити.

Нам потрібна система, яка працює на кожну особистість, яка здатна кожній людині забезпечити доступ до освіти, до якісної освіти, розвивати здібності і виховувати відповідального громадянина, розширювати можливості навчання кожної людини впродовж життя, незалежно від стану здоров'я, особливих потреб, статі чи віку.

Тому нове законодавство має дати відповіді на ключові запитання. Перше: яким повинен бути оцей новий зміст освіти? Друге: як забезпечити нові підходи до викладання? Як створити кожній, кожній дитині належні умови навчання? Далі: як знайти баланс між конституційним правом доступу до освіти для кожного і свободою вибору в освіті відповідно до власних переконань і потреб? І п'яте. Яку конструкцію має мати система освіти, щоб реалізувати цей новий зміст, забезпечити належну якість і можливості для навчання впродовж життя.

Ми пішли шляхом комплексу законів: базовий Закон "Про освіту" і спеціальні закони, які визначають особливості окремих секторів освіти. Бо кодекс, оцей освітній кодекс, про який часто багато говорять, вийшов би надзвичайно перевантаженим великим деталізованим законом, який має врахувати специфіку різних секторів. Отже на цей час Кабінет Міністрів підготував проект Закону "Про освіту", і зараз він ще доопрацьовується за рекомендацією комітету. Значна частина пропозицій до нього міститься в рекомендаціях слухань, які ви маєте у своїх матеріалах, і я дуже прошу звернути на них увагу.

Вже ухвалений в минулому скликанні Закон "Про вищу освіту", до якого вже треба вносити назрілі зміни. У Верховній Раді розглядається нова редакція Закону "Про професійну освіту". Але ще має бути розроблено і внесено урядом нова редакція Закону "Про загальну середню освіту", треба буде внести зміни до законів про дошкільну освіту та про позашкільну освіту, а ще потрібен цілком новий Закон про освіту дорослих, який також включатиме питання післядипломної освіти.

Я щиро дякую усім, хто працював над розробкою освітнього законодавства впродовж останніх двох років і працюватиме… має твердий намір працювати разом з нами далі.

Окремо дозвольте подякувати за допомогу і участь в дискусіях зарубіжним експертам з проекту TACIC Ради Європи, експертам швецько-українського проекту з підтримки децентралізації в Україні, експертам Європейського освітнього фонду в Україні, які надали нам експерту оцінку базового Закону про освіту до цих слухань, і ви також цю оцінку можете бачити в своїх матеріалах, і ознайомитися з нею.

На мою думку, відштовхуючись від того проекту Закону про освіту, який ми мали вже оприлюднений і обговорювали в комітеті, і який зараз доопрацьовується, ми маємо там посилити і скристалізувати позиції за десятьма пріоритетними напрямками.

Перше. Ключовою постаттю реформування шкільної освіти має бути вчитель. Лише вчитель з високим рівнем кваліфікації, належним соціальним статусом може стати провідником справжньої реформи. Професія вчителя залишається однією з найбільш незахищених професійних ланок, але ми досі чекаємо від профспілок не тільки справедливої, справедливої, підкреслюю, боротьби за дотримання гарантій педагогічним працівникам, але і пропозицій щодо визначення оцього очікуваного рівня заробітної плати, до якого ми прагнемо і його прив'язки реальної на противагу тому показнику, який є в діючому законодавстві, але який є непрацюючий і прив'язаний до стану економіки, тобто ця середня заробітна плата по економіку. Поки що ми такої пропозиції конкретної нової не отримали.

Стимулювати до підвищення професійного рівня має система добровільної незалежної сертифікації, а також можливість вибору щодо способу і місця підвищення кваліфікації. І ці позиції треба краще, зрозуміліше виписати в законі.

Друге. Це створення в Україні повноцінної європейської системи освіти впродовж життя. Важливо урізноманітнити освітні траєкторії кожної людини, щоб до певних результатів можна було потрапити кількома альтернативними шляхами. Такі можливості можна створити на базі наявних закладів професійної та вищої освіти. Важливо також забезпечити визнання кваліфікацій, здобутих в неформальній системі освіти або ж самостійно.

Третє. Система освіти повинна забезпечувати новий зміст, а новий зміст має базуватися на європейських орієнтирах. Йдеться про набір ключових компетентностей, прийнятих Європейською комісією. Але навіть справа не в тому, що він там прийнятий, – він потрібен сьогодні нам в сучасних українських реаліях. Зокрема володіння рідною державною та іноземними мовами, уміння вчитися, посилення природничо-математичної освіти, загальнокультурна громадянська, підприємницька з інформаційних і комунікаційних технологій, і здоров'язберігаючих компетентностей. Я дуже сподіваюся, що саме Національна академія педагогічних наук зможе переорієнтувати свою роботу на цю надзвичайно важливу потребу оновлення змісту освіти.

Четверте. Цей новий зміст для його реалізації потребує більше навчального часу. Кожна мати, відправляючи першокласника навіть в школу, знає який важкий портфель у дитини. Знань дітям ми намагаємося дати набагато більше, ніж, коли давали нам, а тривалість навчання залишається старою. Потрібна 12-річка. Це не зарубіжна мода як дехто каже, це реальна вимога часу тут, в Україні. Однакова початкова школа, яка ставить дітей в рівні гідні умови навчання.

Далі: допрофільна основна школа і профільна трирічна старша школа, в якій відповідно до своїх нахилів учні навчаються або з академічним напрямком, або за професійним.

П'яте. В умовах децентралізації важливо правильно розподілити фінансову відповідальність. Законодавство має чітко визначити всі показники освітньої субвенції, а саме, які витрати вона покриває. Наприклад, обов'язково в субвенції покриваємо заробітну плату, підручники, підвищення кваліфікації вчителів, можливо, ще щось. Але ми маємо чітко розрахувати і реально оцінити спроможність районів, об'єднаних громад, дофінансовувати загальносередню освіту, а ще фінансувати самостійно дошкільну і позашкільну освіту.

Сьогодні ще дискусійним є позиціонування професійно-технічної освіти щодо її фінансування у проекті бюджету.

Дуже важливо законодавчо також зобов'язати громади гарантувати право дітей на всі види освіти, які ними фінансуються. Зокрема, на дошкільну і позашкільну освіту, щоб запобігти необґрунтованому скороченню мережі цих закладів.

Не можемо просто і закривати малокомплектні школи, хоча це наша біда і проблема. При цьому для дітей закладів, які закриваються, слід забезпечити доступ до освіти кращої якості. Я гаряче підтримую ідею Прем'єр-міністра Арсенія Яценюка надавати гранти об'єднаним громадам на створення шкіл-хабів, куди будуть підвозитися діти. За рахунок концентрації ресурсів і цих грантів вони будуть обладнані новими кабінетами природничих наук, бібліотеками, комп'ютерною технікою, кваліфікованими кадрами.

У населених пунктах, де громада чи громадськість категорично проти закриття конкретної школи, давайте створимо їм можливості, можливості мати громадську школу. А це означає віддати їм в управління, цій громадській, батьківській організації, школу разом з фінансуванням.

Це може бути новий тип закладів, принаймні він заставляє подумати, що означає взяти на себе відповідальність за школу і щоб вона працювала якісно.

Шосте. Фінансування. Колеги, багато гарячих дискусій навколо освітньої послуги в законі. Ми не можемо уникнути цього терміну, тому що він є сьогодні в нормативно-правовій базі, тому він мусить бути виписаний в законі.

Окрім того, міф про оцю конструкцію – безкоштовна освіта, він є міфом не тільки в тому сенсі, що зараз батьки доплачують, а в тому сенсі, що за безкоштовну для батьків освіту ми сплачуємо з державного і місцевих бюджетів. Тому нам треба буде правильно все-таки виписати цю освітню послугу, але без зайвої абсолютизації, як це, також пропонується певними групами.

Наступне. Децентралізація управління і фінансів. Централізовані програми закупівлі підручників, автобусів, комп'ютерів озолотили не одного чиновника. Ці закупівлі слід зараз віддати повністю громадам, тому що вони зацікавлені в якості навчання своїх дітей, опускаємо всі ці кошти на місцевий рівень. А крім того, нам слід врахувати проблеми, які ми переживаємо цього року, проаналізувати їх, тому що зрозуміло, і всі знають, що поки що закінчується рік, але нам не вдалося провести вчасно закупівлі підручників і автобусів.

Сьоме. Створення реального інклюзивного освітнього простору. Ми повинні запросити до загальноосвітніх шкіл всіх дітей, які можуть навчатись у звичайному колективі. І я щиро вдячна дружині Президента Марині Порошенко за те, що вона під власний патронат взяла цю тему. І сьогодні ми будемо багато про це говорити, я не зупиняюся далі.

Далі, розвиток системи зовнішнього і внутрішнього оцінювання якості освіти. Дієва Національна рамка кваліфікацій, правильне позиціонування вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації – це болюча проблема, вона сьогодні також буде звучати тут. Неприйнятною, на мою думку, є позиція Мінфіну з приводу передачі їх на місцевий рівень. Ці заклади готують дітей і студентів з інших областей, навіть. Не тільки з тих міст, на які хочуть покласти зараз ці заклади. Тому дофінансовувати з місцевих бюджетів буде – дуже складно пояснити містам, чому вони це повинні робити. Тому це дуже дискусійне питання.

Нам треба також налагодити взаємозв'язок між ринком праці і системою освіти через відповідне інституційне забезпечення, і ці пропозиції в нас також є у рекомендаціях.

І, очевидно, що недостатньо буде підготувати всі ці законопроекти і добитись їхнього прийняття, бо імплементація – найскладніша частина процесу. Але в нас є шанс це зробити, ми маємо подолати, шановні колеги, зневіру. І ми не здатні до позитивної дії, якщо не віримо в себе. Маємо подолати егоїзм, бо ми досі витрачаємо чимало енергії навіть під час написання цих законів на взаємопоборення через нездатність прийняти і зрозуміти інтереси інших. І ще ми маємо подолати себе, щоб завершити з цим станом 25-річної прокрастинізації в освіті.

У нас, справді немає часу. Майдан вивільнив величезну суспільну енергію і це енергія творення нового. Підстав для нарікань надто багато у кожного з нас. Але емоції не мають стати виправданням для бездіяльності. І слід перестати нарікати, треба діяти навіть в ці складні часи.