Євген Глібовицький,
член Нестерівської групи,
про роль освіти в українському суспільстві

Українське суспільство інклюзивне. Це дає комфорт, що нікого не знищують за інакшість, водночас, недоліком інклюзивності є те, що ми толеруємо негативні вчинки. Маючи таку інклюзивну систему, ми маємо розуміти, що нам дуже важко перетворювати самих себе.

В процесі життя вже сформовані люди не схильні змінюватися, а схильні залишатися такими, якими вони є. А це означає, що величезне значення для змін і трансформації в Україні мають два фактори.

Перший фактор – демографія. І тут йдеться про тих осіб, які відходять і забирають із собою цінності, що були раніше. Інший фактор –  ті новоприбулі, які стають громадянами.

І ми бачимо, що з того часу коли Україна проголосила свою Незалежність, в Україні змінилася майже половина населення. Тобто майже половина українців відійшла в інший світ і майже половина нових українців з’явилася. Питання в тому, з якими цінностями вони прибувають, або, іншими словами, що вони приносять. Є кілька критично важливих інститутів, які впливають на цю зміну.

Дуже важливим інститутом є батьківство. Батьки дають своїм дітям певні знання, моделі й цінності, які відтворюються в дітях. Дуже часто ми бачимо, що батьки дають дітям захист від тих викликів, з якими вони зіштовхувалися в процесі свого життя. Оскільки ми бачимо наскільки важливими є цінності виживання супроти цінностей самореалізації можна очікувати, що значною мірою батьки будуть відтворювати у своїх дітях цінності виживання, які, з часом, стануть на заваді інституційного розвитку країни і ціннісного прогресу.
Медіа-дискурс зараз відтворює популізм і патерналізм, є майданчиком для продовження тих, цінностей, які ми мали у 1990-тих.Дуже важливою є роль церкви. Церква є традиційним інститутом в Україні. З одного боку, вона береже цінності, з іншого –  є важливою тоді, коли говорить нові речі. Те саме із медіа.

Школа повинна давати якість суджень, критичність мислення, інший досвід формування цінностей.

По закінченні школи молоді люди отримують паспорт громадянина і на виборах можуть вирішувати не лише свою долю, а й долю усього суспільства.

Це означає, що ми довіряємо не тільки і не стільки знанням, які діти отримують у школі, але також і тому, що діти вміють собі дати раду в колективі, що вони вміють вирішувати конфлікти, що вони вміють бути модерованими і модерувати процес, що вони спроможні домовлятися, що вони мають основу якості суджень завдяки чому вони можуть приймати важливі рішення і бачити відтінки сірого.

Якщо школа не зможе рушити вперед, то Україна завтрашнього дня до болю нагадуватиме Україну дня сьогоднішнього.

Українці будують паралельні інститути. Це означає, що якщо держава не впорається із реформуванням освіти, то ми отримаємо паралельну освітню систему створену батьками. І я не впевнений, чи це хороше рішення, тому що батьки будуть створювати цю паралельну освітню систему не базуючись на кращих світових практиках, а на своїх —  дуже часто відсталих — уявленнях про те, якою має бути освіта.

Хороші приклади —  Могилянка, УКУ, деякі заклади середньої освіти. Якщо ми відпустимо й дамо можливість творити різні моделі й різні приклади, з часом ринок розставить все на своє місця.

Ми не вміємо творити якісні управлінські системи. Якщо ми заженемо всіх під один формат, то, швидше за все, через 20 років ми знову обговорюватимемо власне відставання. Ця мультиформатність може бути відповіддю на питання про українськість. Українське означає, що нема "єдіноначалія". Хочемо "єдіноначалія"? Є Росія.

Володимир Воробей,
директор PPV Knowledge Networks, 

про вплив нової освіти на формування суспільних капіталів

У зв’язку з такими карколомними змінами в країні, ми не встигаємо поглянути на те, що відбувається зовні, як рухається світ. Україна не є ізольована. Ми є однією із більш ніж 100 країн, які конкурують за таланти, за людей, за капітал.

І, відповідно, нам теж треба розуміти, які суспільні капітали існують і відтворюються у нашій країні і яка в цьому роль освіти.


Згідно із даними Індексу розвитку людського капіталу ми посідаємо 31 місце із 124 країн.
З одного боку, добре, що ми не 124 країна, але, з іншого боку, ми не піднімаємося у рейтингу впродовж останніх років, ми падаємо. Натомість країни, з яких ми звикти кепкувати –  як-от азіатські чи африканські –  повільно до нас підбираються. Дайте ще кілька років і будуть кепкувати з нас.Перш за все, це капітали, за якими оцінюють рівень розвитку і спроможності суспільства: людський, соціальний, інтелектуальний/творчий, індустріальний/технологічний, природній та фінансовий капітали.

Позитивом є те, що у нас майже 100-відсоткова освіченість. У нас є 3,5 з 7 балів за показником якості освіти наукової та математичної. Але якщо подивитися на те, як освіта впливає на зв’язок з іншими системами — здатність бізнесу притягувати людський капітал і його залишати, то тут маємо 2,3 із 7 балів. Освічені люди —  якої якості можемо сперечатися —  вони повинні йти і створювати капітали і бізнес.

Освіта не обмежується шкільною чи вищою. Зараз освіта здобувається впродовж усього життя. Професії змінюються. Компетенції змінюються.

Потрібно знати, як використовувати роботів, як використовувати 3D-принтер, сучасне програмне забезпечення. Питання в тому, де люди цьому можуть навчитися. Вдома? В університеті? На курсах?

Сам спосіб навчання у світі змінюється просто карколомно. Ринок масових онлайн-курсів цього року складає 50 млрд. доларів. І він зростає на 10-15% щороку. І це лише те, що можна порахувати. Є вже і український приклад –  Prometeus.

Цікавим є приклад Університету Аделаїди в Австралії —  у ВНЗ на деяких напрямах скасували традиційні пари і замінили їх онлайн-навчанням із викладачами їхнього ж університету, організували навчальні хаби, де студенти і викладачі спілкуються між собою. Це інший спосіб навчання. Це говорить про те, що все швидко змінюється, створюються нові навчальні комбінації.

Можливостей так багато, що виникає окремий бізнес-напрям, що допомагає студентам обирати те, де і як вони мають навчатися.

Освіта це не лише те, що робить Міністерство чи управління освіти ч навіть школи, це ширше коло — це і громадські організації, і бізнес.

Бракує інформації, як використовують випускників у бізнесі: що з ними відбувається, яка якість ітд. І як відбувається боротьба за людський капітал у регіонах.

Ярослав Притула

викладач Львівської Бізнес Школи (LvBS)
про вартість недоосвіченості для суспільства

Недоосвіченість може з’являтися із кількох джерел. Одне із таких джерел —  неефективність навчання та корупція в освіті. Частка студентів, що закінчують навчання в Україні вище 90%. Здавалося б це добре. Але у світі відповідний показник складає  40-50%. Виникає питання до якості випускників.
Студентів різних курсів запитувати про те,  чи вони планують працювати у тій сфері, для якої здобувають кваліфікацію. Лише 13% відповіли "так", 57% — сказали "ні". Це демонструє дисбаланс між освітою і ринком праці.Друге джерело втрат —  час і вартість перекваліфікації. Якщо молода людина закінчила університет і не знайшла роботи, вона мусить перенавчатися. Ми дуже часто чуємо, як хваляться наші депутати, що у них є дві чи три освіти. Але чи це позитивний показник? У чотирьох найбільших ВНЗ країни ще у 2006 році проводилося опитування.

Молоді люди або послухалися батьків і пішли туди вчитися, або не було можливості вчитися там, де майбутній студент мав бажання бути. Компанії створюють свої корпоративні університети не з доброго життя. Вони розуміють, що якщо вони не покращать навички своїх працівників, то вони будуть глобально неконкурентні.

Одним із показників для порівняння продуктивності праці в Україні і закордоном є зарплата, іншим є показник, який показує скільки кожен наступний рік навчання додає до ваших доходів. В середньому в світі це приблизно 10% в рік. В Україні —  4-5%.

Недоосвіта формується ще у школі. Батьки змушені втручатися у процес і наймати репетиторів для своїх дітей. Ринок репетиторства в Україні можна оцінити приблизно в 3-3,5 млрд. грн. Втрати, які з’являються через те, що  ми продукуємо безробітних приблизно 30 млрд. грн.

Потенційні втрати від низької продуктивності близько 68 млрд. грн. Тобто сумарно щорічно ми втрачаємо близько 100 млрд. грн. Це приблизно 6,4% від ВВП країни і це співмірні цифри із бюджетом усієї освіти країни.

Дві речі, які ведуть до оптимізму. Закон про освіту, який був прийнятий нещодавно дає не лише надію, а й дієві інструменти, які вже можна використовувати.

Друге - те, що зараз освіта змінюється — від централізованої й ієрархізованої моделі до кастомізованої, за якої кожна людина може обирати свій шлях, вкладати у свою освіту й нести відповідальність за свій вибір.

Тарас Лютий
український філософ і письменник
про те, які когнітивні навички має формувати середня освіта

В сфері природничих наук у нас було все гаразд. І зараз вважається, що усе гаразд. А сфера гуманітаристики у нас дещо "провисає". У радянські часи гуманітаристика виконувала обслуговувала ідеологічну систему. І, відповідно, філософія була зведена до звуженого мислення, яке переслідує прагматичні соціально-політичні цілі.

Якщо говорити про потребу критичного мислення, то варто розпочати із відокремлення критики і критицизму. Українцям притаманна радше позиція критицизму — нам треба заледве не покласти на лопату нашого опонента і показати, що ми маємо певну інтелектуальну вищість перед ним.
Наша шкільна освіта переважно орієнтується на оволодіння техніками відтворення і це ніяк не пов’язане із критичним ставленням до предмету обговорення. На рівні школи ми потребуємо ідеологічних, у позитивному сенсі цього слова, навичок. Треба вміти відтворювати, але цим не обмежуватися. Відтворення пов’язане з привласненням думки — тільки я знаю як правильно і тільки я маю право висловлювати ту чи іншу позицію.Натомість критика не пов’язана із процесом упослідження нашого опонента. Це процес, який передбачає з’ясування певних меж нашої інтелектуальної компетенції. І тільки якщо ми спроможні побачити цей обшир тоді ми можемо розпочинати подальше осмислення. Чи можемо ми сподіватися, що після школи ми отримаємо абітурієнта із базовими навичками критичного мислення?

Критичне мислення, як таке, не може зводитися до привласнення думки. Другий момент стосується зміни стратегій самого мислення. Ми не повинні боятися змінювати й переглядати наші думки чи, принаймні, основні положення. По-третє, не менш важливим є усвідомлення меж і підстав досвіду, яким ми оперуємо і в межах якого провадимо власне мислення.

Критичне мислення, на мою думку,  має базуватись на цих кількох головних принципах: певний скепсис, адогматизм, незаангажованість, відкритість і презумпція розумності опонента.

Олег Чабан
український учений в області психіатрії та медичної психології
про кліпове мислення: виклик постіндустріального суспільства

Школа не повинна давати знань, школа повинна давати мотивацію до знань.

Вчитель не готовий до того, щоб перейти на думання. Наші вчителі ходять і шукають знання і вони готові "перелити" їх. Але вони не готові до того, щоб мовчати або дискутувати.

Я сумніваюся, що наших вчителів можна змінити. Їх буде змінювати час. Вони зможуть лише щось запустити. Коли я згадую своїх вчителів, я не згадую знання, радше конкретна розмова, дискусія із вчителем. Це те, що залишається від школи. Школа не повинна давати знання, знання мають шукати самі учні. Школа має навчити  як думати і де шукати знання.Кліпове мислення створює тягне за собою синкретичне або магічне мислення. Це ілюзія, що ти можеш отримати все як на картинках чи як у фільмі: коли ти миттєво, без особливих зусиль, прагнень і мотивацій отримуєш кінцевий результат.

Сергій Квіт
Міністр освіти і науки України
про те, які саме зміни потрібні і що планує міністерство

Мені хотілося б більш продовжувати, але я змушений приземлювати деякі речі. Розмова дуже важлива. Навіть якщо вона не відіб’ється на діях одразу. Такі розмови демонструють, що ми рухаємося в правильному напрямку.

Минулого року понад 50 тис. дітей переселенців з Донбасу закінчили школи в інших регіонах. На початку навчального року ще були публікації, що це інші люди, що вони конфліктують, але потім це затихло. Ці діти, які ніколи раніше нікуди не виїжджали, потрапили в інші школи, здобули нових знайомих, читають інші книжки, бачать інше телебачення.
Освіта має бути якісна і українська, але не в значенні лише української мови. В рамках курсу на децентралізацію, закон про освіту передбачає автономію, коли кожна інституція відповідає за свою власну якість.І хоча ми маємо багато претензій до нашої освітньої системи та медій, але така соціалізація є позитивом. Ми також перевели 16 університетів і 10 академічних інститутів в інші регіони України. При переведенні вони також ставлять собі концептуальні питання — як далі працювати, в якому форматі, якою має бути українська освіта.

Наступна річ це відкритість і англійська мова. Якщо ми здатні інтегруватися в світ, то це свідчить про нашу конкурентоздатність.

Те, що лежить на поверхні теми шкільної освіти стоюється того, що вчителям треба платити гідну зарплати. Викладачі можуть мати гранти на дослідження, вчителі цього не мають.

Щодо шкільної освіти ми реалізуємо форми, які раніше взагалі не впроваджувалися — це державно-приватне партнерство і державно-громадське партнерство. Громадські організації і батьки матимуть механізми впливу і могли розвивати школу.

Ми скасували 1600 документів внутрішньої звітності. Але вони одразу поновилися на рівні районів. Державні службовці не повинні цього робити. Вони не мусять бути єдиними, хто дбає про освіту, вони просто обслуговують.

В Україні ми не повинні втратити доступність якісної освіти. Важливо, аби не було драматичних відмінностей між школою великого міста і школою маленького села. І та, і інша мають бути якісними.

Треба розуміти, що переважна більшість наших університетів (в тому числі й педагогічних) повинні змінитися самі по собі. Вони повинні готувати інших людей.

Їх повинно стати менше, вони повинні бути конкурентноздатними, вони повинні вижити на професійній основі. У законі про освіту важливо ліквідувати поняття "державного замовлення" і ввести поняття "блочного фінансування університетів", інакше державні університети не можуть відраховувати студентів.