Про українську мовну політику

Популярне зараз гасло «Єдина країна – Единая страна» свідчить про хибну політику підтримання двомовності. Наше керівництво вважає, що таким чином вдасться досягнути злагоди. Президент Петро Порошенко говорив, що можна любити Україну російською мовою. Так, безперечно, є російськомовні люди, які люблять Україну і є справжніми громадянами України, російськомовними патріотами. Але не забуваймо про те, що  російською мовою можна і ненавидіти Україну, можна її зневажати.

У поточній мовній ситуації не провадити політику захисту своєї мови – означає посилення русифікації. Коли у країні конкурують дві мови, за соціолінгвістичними законами одна з них обов’язково переможе, одна – програє. І переможе не та мова, яка має більшу демографічну потужність. А та, яка має більшу комунікативну потужність, тобто та мова – і це показує досвід інших країн, – якої більше у сферах комунікації.

Демографічна потужність мови визначається за кількістю носіїв. Але в Україні їхню кількість складно визначити, оскільки є багато двомовних людей, які володіють обома мовами і навіть впродовж дня переходять з однієї на іншу (тобто є координативними двомовцями). Також існує явище, яке ми називаємо «суржиком»: коли люди під тиском російської мови починають ламати українську, й утворюється змішане мовлення. До речі, воно загрожує не російській, а українській мові, оскільки розмиває її норми.

Про досвід балтійських країн у галузі мовної політики

Державна мовна політика у нас не велася – все пустили на самоплив. Не було створено органу, який би контролював виконання Закону «Про мову» – те, що одразу зробили балтійські країни. У них було створено відповідні центри мови: у Латвії – Центр латиської мови, в Литві – литовської, в Естонії – естонської.

Для того, щоб отримати громадянство Латвії, потрібно скласти іспит на знання латиської мови, конституції та історії Латвії. Тому там проживає частина людей без громадянства, хоча з кожним роком їх кількість зменшується.

У Латвії сформована велика група мовознавців і юристів, які відстежують всі процеси, що відбуваються в латиській мові. Парламент країни не ухвалює жоден закон без мовознавчої експертизи.

Про мови національних меншин

В Україні проживає 17 національних меншин. Для них встановлені чіткі міжнародні правила: населення – не менше, ніж 30 000, компактне проживання і тривалий час проживання.

У Конституції записано, що єдина державна мова – українська, але зверніть увагу: коли йдеться про мови національних меншин, весь час першою називається російська – «російської та мов інших національних меншин». Власне, з якою метою виділяють російську? Хоч вона й належить найчисельнішій національній меншині (17%), пояснити причину важко.

Лише 1,4% населення України вважають рідною мовою не українську чи російську. А говорять – ще менше, адже політика русифікації зачепила й інші нацменшини.

Про мову на телебаченні

В ефірі українського телебачення домінує російська мова. Заборона російських серіалів про війну, чекістів тощо не вплинула на загальну ситуацію. Адже інші програми та фільми транслюються. Триває мовна мішанина.

Юрій Шевчук (мовознавець – Читомо) вивчав ситуацію на телебаченні у двомовних країнах та областях з метою порівняти її з українською. Наприклад, у Каталонії в Іспанії або у Бельгії, де дві мови – французька та нідерландська, або у франкомовному Квебеку в Канаді немає передач, в яких одночасно звучать то одна, то друга мова. Завжди ці мови розділяються.

Про застосування мови

Мова має градацію: вишукана виплекана – наукова мова, далі – розмовна мова, є мова фамільярна – більш вільна, ніж літературна. Її вживають у сімейних, товариських колах.  Є мова – груба і вульгарна.

У нас російська мова, звичайно, буде ще довго функціонувати, але можна було б вважати її однією з форм розмовної як суржик, який теж не належить до літературної мови.

Та російська мова, яку ми часто чуємо, дуже вульгаризована. Це той її варіант, в якому від колонізатора взяли не найкраще, а найгірше.

Державні зусилля повинні бути спрямовані на поширення літературної української мови, адже кожна культура – це, перш за все, висока культура. Але водночас, як писав Юрій Шевельов (славіст-мовознавець – Читомо), якщо люди мають інший смак, навіть вульгарний, ми маємо їм це дати. Українська мова повинна мати всі регістри й охоплювати всі сфери культури.

Українська мова має дуже великий потенціал і зараз успішно розвивається як в культурі, так і в літературі. До прикладу, роман Оксани Забужко «Музей покинутих секретів»: наскільки багато у ньому розкривається українська мова, її регістри. Частина, у якій іде мова про УПА, про боротьбу, написана з використанням західноукраїнського діалекту, а коли авторка описує Київ, зустрічаємо і жаргон журналістів, і суржик. Це свідчить про те, що українська мова здатна охопити всі сфери життя.

Про сучасні ініціативи у галузі мовної політики

Після революції наше суспільство активізувалося, активно формується громадянська спільнота, яка бере на себе ті обов’язки, яких не виконує держава. Це стосується і мови. З’явилося багато громадських організацій (позитив у тому, що це  переважно молодіжні ініціативи), які відстоюють право на те, щоб в Україні поширювалась і розвивалась саме українська мова. Наші студенти (студенти Києво-Могилянської академії – Читомо) робили акції протесту проти газети «Вести». Організація «Відсіч», яка часто організовує флешмоби, протестувала під адміністрацією президента проти мовного закону Ківалова-Колісніченка. У Львові організація Романа Матиса «И так поймут» стежить за тим, щоб маркування товарів здійснювали українською мовою.

Share This