«Одягніть це і розкажіть, що ви бачите». Ірина Мамчур, медсестра-ортоптистка кабінету охорони зору дає мені звичайні захисні окуляри для фарбування приміщень, у яких на скельцях — кружечки з непрозорого поліетилену. Завдяки яскравому сонцю у вікні, я бачу лише якісь розпливчасті плями, а що вже казати про обличчя, тим більше букви на таблиці за три кроки... Наткнулася на стілець, не втрапила у пройму дверей... «Ось так почуваються слабкозорі і їм, так би мовити, не зняти цих окулярів, — каже Ірина В’ячеславівна. — А з допомогою такого нехитрого пристосування ми вчимо учнів, вчителів, батьків розуміти проблеми дітей з вадами зору. І тоді замість нерозуміння, роздратування з’являється співчуття, повага до хворих, бажання допомогти».

До кабінету заходять школярики різного віку, кожен звично сідає за свій прилад або комп’ютер, медсестра допомагає зручно розташуватися, вмикає, і починається лікування. Потім діти міняються місцями.
Тут, у кабінеті корекції зору, дітей періодично обстежують, а також надають низку безкоштовних послуг з лікування, корекції зору та профілактики очних захворювань. Майже як у поліклініці. Тільки без довгої дороги туди і черг. Це дуже зручно для них, батьків.
Та й взагалі весь навчальний, виховний процес у Хмельницькій спеціалізованій ЗОШ I-III ступенів № 15 організований за принципами гуманного ставлення та адаптований до інтересів дітей з особливими потребами. Адже це — інклюзивна школа.
СОЦІУМ  ПРИСТОСОВУЄТЬСЯ ПІД ДИТИНУ
Приєднавшись до міжнародних домовленостей, Україна взяла на себе зобов’язання формувати нову філософію суспільства щодо позитивного ставлення до дітей з порушеннями психофізичного розвитку. Інклюзія, в перекладі з англійської — включення — передбачає створення таких умов, у яких слабкозорі діти могли б вільно навчатися, розвиватися разом з іншими, а не в ізоляції — вдома, в інтернатах.
«Інклюзивна школа забезпечує безбар’єрне фізичне середовище, адаптує навчальні програми та плани, методи та форми навчання, гарантуючи успішне навчання всіх дітей та, зокрема, дітей з особливими освітніми потребами, — розповідає Ніна Кривошей, заступник директора спеціалізованої ЗОШ № 15. — А також ми залучаємо до співпраці батьків, фахівців для надання спеціальних послуг».
До речі, ЗОШ № 15 працює за цим напрямком з 2005 року. Також в обласному центрі діють спеціалізований дитсадок № 8 для дітей з вадами зору та дитсадок № 38, ЗОШ № 8, де здобувають освіту діти з вадами опорно-рухового апарату. А в області інклюзивну освіту організовано у 48 загальноосвітніх школах та 12 дитсадках, крім Деражнянського, Теофіпольського, Хмельницького, Ярмолинецького районів та міста Старокостянтинова.
Це вже нині діє низка затверджених міністерських документів, які упорядковують роботу інклюзивного навчального закладу, працюють курси підвищення кваліфікації для вчителів інклюзивних класів. І нині група творчих вчителів на чолі з Ніною Кривошей, які працюють з дітьми з особливими потребами, проводять чотири рази на рік семінари для педагогів міста та області. Вчителі СЗОШ № 15 видали і ряд методичних посібників, мають розробки уроків. До них за досвідом їдуть з районів. У департаменті освіти і науки облдержадміністрації наголошують: інклюзивні класи створюються, якщо діти з особливими потребами, батьки про це клопочуть. Водночас визнають, що часто школи, вчителі не готові взятися за цю справу, бо вона клопітна. Як же розпочинали першопрохідці?
ШКОЛА З ЛЮДЯНИМ ОБЛИЧЧЯМ
У місті була школа для слабкочуючих, а от для дітей з вадами зору, які могли б продовжити лікування, реабілітацію після дитсадка, не було, розповідає Ніна Василівна. А це — найпоширеніше порушення здоров’я дітей в області, обласному центрі. У 2005-му, написавши проект, ЗОШ
№ 15 виграла грант Українського
фонду соціальних інвестицій та розпочала впровадження інклюзивного навчання слабкозорих дітей. Слід було створити умови. Шведські фахівці (саме ця країна інвестувала кошти) відвідували уроки, консультували, як організувати навчально-виховний процес.
На грантові кошти створили кабінет корекції зору, закупили спеціальні апарати: вакуумний масажер, комп’ютери та корекційні програми для них, прилади для діагностики та вправ для відновлення зору, лікування, зняття зорової втоми. Тоді ж облаштували класні, відпочинкові кімнати, туалети, щоб вони були доступними для дітей. До речі, усі сходи, пороги мають тут жовті смужки, які розрізняє слабкий зір. Спеціальні підручники, друковані на жовтому тлі, та зошити. Дошки у класах — сприятливого зеленого кольору.
У школі двічі на тиждень робить огляди дитячий офтальмолог, а штатна медсестра виконує його призначення, навчає, як берегти, доглядати очі. Ірина Мамчур каже, що багато порушень зору вдало лікуються у дітей до 10 років. Декілька курсів корекції, і дітям не потрібні окуляри, виправляється косоокість, багато інших порушень.
І навіть ті, у кого невиліковні недуги, все одно краще розвиваються в колективі, підтягуються до рівня здорових дітей. У школі 760 дітей. Інклюзивні класи з першого по дев’ятий на кожній паралелі. Понад 130 дітей мають вади зору: понад 40 — слабкозорі, 90 — з функціональними порушеннями. Вони проходять міську психолого-медико-педагогічну комісію та таку ж шкільну, яка визначає перелік корекційних послуг.
І НА УРОКАХ, І В ПОЗАУРОЧНИЙ ЧАС
У розпорядчих документах йдеться, що система оцінювання слабкозорих має бути стимулююча. Тобто велика відповідальність за позитивний робочий настрій, диференційований підхід покладається на вчителя інклюзивного класу. До речі, єдина перевага для такого вчителя — у класі має бути не більше 20 дітей, з них не більше трьох — слабкозорих. Хоча реально є чимало дітей, у яких і 60, і 80 відсотків зору. Таких у кожній школі нині більше половини, якщо ретельно обстежити. Навчання відбувається за звичайними шкільними програмами.
Проте, за словами Ніни Кривошей, вони використали і досвід Кам’янець-Подільської спецшколи для дітей з вадами зору, і навчальні плани для спецшкіл. Вчитель планує на урок коригувальні завдання для зору, фізкультхвилинки для очей, готує спеціальну наочність. Крім того, у класах є похилі дошки з підсвітленням, закуплені за проектом різні лупи, телевізори з відеозбільшувачами... До речі, для інклюзивних дітей діє і безкоштовна група продовженого дня.
Часто діти з вадами зору мають супутні захворювання, проблеми з поставою, мовленням, психічні розлади. Тому для них передбачені заняття зі шкільним психологом, тифлопедагогом, логопедом, соціальним педагогом, уроки соціально-побутового орієнтування. Завдяки міській владі та управлінню освіти, школа закупила тренажери для кабінету лікувальної фізкультури. Вчитель ЛФК індивідуально підбирає комплекс вправ.
Безумовно, багато залежить у розвитку цих діток і від родинного оточення, співпраці батьків зі школою, зауважує вчитель першого класу Ольга Лопатюк. Її підопічною цьогоріч стала дівчинка, яка трохи бачить світ одним очком, і то частинкою зіниці. Та Олечка Бучина — кмітлива, здібна дитина, дуже швидко освоїлася в класі, орієнтується без супроводу, залюбки працює в міру сил на уроках. Дівчинці дуже допомогли розвинутися батьки, старша сестричка, яка також навчається у цій школі. І читати вона вчиться не по Брайлю, а за рельєфними буквами, які виготовили батьки і вчителька. А ще, каже, у неї в класі багато друзів, які спілкуються, підтримують. Четвертокласниця Мар’яна Панасюк теж задоволена, що вірні подружки Марійка Легкова та Ліза Макаренко не лишають її на самоті, допомагають з уроками, піднімають настрій. Оксана Миколаївна, мати восьмикласника Едика, у якого вроджене захворювання ока, каже, що в школі дуже чуйне, бережне ставлення до всіх дітей. Опікуються, підліковують, на високому рівні профілактика. Вдячні батьки класному керівнику, шкільному психологу Аллі Царенко, яка уміє підібрати ключики, особливо до підлітків. І хворим дітям тут комфортно. Вони вчаться жити реальним життям, однолітки ставляться до них, як до рівних собі. «Ми ж повинні своїм дітям допомагати, любити їх, прощати, благословляти», — підсумовує мама. До речі, в стінах школи діє клуб батьків «Берег надії», де зустрічаються, обмінюються досвідом виховання дітей з вадами зору.
ЧИМ МОЖНА ДОПОМОГТИ?
Спільне навчання, переконалися, на користь не лише слабкозорим, а й іншим дітям, які вчаться толерантно ставитися до людських відмінностей, стараються бути прикладом, опорою для слабших. Як же підтримати працю колективу інклюзивної школи, як зао-
хотити школи впроваджувати цю новацію?
За словами Ніни Кривошей, інклюзивні класи дуже потребують обіцяних державою помічників учителя. Це важливо для навчання дітей з особливими потребами. Належало б і забезпечити дітей спеціальними підручниками, яких бракує. Годилося б скасувати і щорічну, з класу в клас, процедуру проходження інклюзивними дітьми комісії: їх обстежать у школі.
За результатами ж власних спостережень додамо таке. Міністерство і департаменти нині активно спонукають школи і дитсадки запроваджувати інклюзію, зважаючи на приклад Заходу. Чому б не заохотити вчителів не лише зменшенням кількості дітей до 20 чоловік, а й матеріально: це ж і психологічно, і фізично трудомісткий процес навчання. Як бути школі, яка хоче запровадити інклюзію, але не хоче втрачати дітей у класах, бо ж фінансування фактично йде з розрахунку на одного учня? Що інклюзивного, що звичайного. А приладів, наочності треба ж більше! І ще таке. Недавно прем’єр Яценюк оголосив вчителям, що розмір їхнього заробітку будуть розраховувати диференційовано, залежно від успішності учнів, результатів ЗНО. Та як порівняти успіхи дітей інклюзивного класу та, приміром, класу гімназії, куди йде відбір, здаються іспити? Як зрештою виміряти, оцінити душевну щедрість, милосердя, якими справжній вчитель ділиться з дітьми, коли подає їм приклад і вчить найголовнішого в житті? І коли вже урядовцям та депутатам будуть теж призначати зарплатню за їхні досягнення і вклад у розвиток країни?