Пропрієтарне програмне забезпечення (англ. proprietary softwarе, від proprietary  – приватне, патентоване та software  – програмне забезпечення), тобто програмне забезпечення, що належить до приватної власності авторів або правовласників і не відповідає критеріям програмного забезпечення, що вільно розповсюджується (наявність відкритого програмного коду недостатньо). Правовласник пропрієтарного програмного забезпечення зберігає за собою монополію на його використання, копіювання та модифікацію.

Розповсюдженим пропрієтарним програмним забезпеченням є WebTutor, Competentum.Magister, e-Learning Server, REDCLASS Learning, Lotus Learning Space, «Прометей», операційна система Windows.

До програмного забезпечення з відкритими кодами належать: Moodle, rainingWare Class,Claroline LMS, Dokeos, ATutor, ILIAS, SAKAI, LAMS, OLAT, OpenACS, LRN, COSE, LON-CAPA, ELEDGE, Colloquia, OpenLMS, The Manhattan Virtual Classroom, DodeboLMS, Acollab, операційна система Linux.

Доречно зазначити, що вартість придбання пропрієтарного програмного забезпечення знаходиться в межах $3 000 – 5 000, до неї ще необхідно додати витрати, пов’язані з адаптацією до конкретних функціонально-процесних умов і постійної підтримки надійного експлуатаційного стану. Водночас буде неправильним стверджувати, що висока витратність пропрієтарного програмного забезпечення – це суттєвий його недолік. Як показує досвід (здебільшого західних країн), запровадження цього виду програмного забезпечення в освітню галузь дає економію від 30 до 50 % порівняно з традиційно організованим некомп’ютеризованим навчальним процесом. Крім цього, використовуючи пропрієтарне програмне забезпечення, керівник знімає з себе турботу про необхідність його постійного оновлення і модернізації, підтримки в стані високої експлуатаційної надійності.

Програмне забезпечення, що вільно розповсюджується, відкрите за рахунок відкритих кодів у контексті адаптації до умов функціонування конкретної організаційно-педагогічної системи і, що найголовніше в умовах «фінансового голоду», є безкоштовним. Але ця відкритість і безкоштовність не така вже й безтурботна. Його інсталяційна процедура, налаштування, модернізація і підтримка високої експлуатаційної надійності потребує наявності в освітній установі штатного підрозділу висококваліфікованих IT-спеціалістів. Як показує вітчизняний досвід, ця проблема більш-менш успішно вирішується у вищих навчальних закладах. Його експлуатація в навчальних закладах системи середньої освіти, в тому числі й професійно-технічної, пов’язана з великими труднощами і часто примушує керівників відмовлятися від його впровадження.

Саме надвисока ціна пропрієтарного програмного забезпечення і складнощі, що виникають при впровадженні програмного забезпечення, що вільно розповсюджується, стають суттєвою перешкодою програмно-технічної складової інформатизації освіти.

У цих умовах швидко зорієнтувалися і займають активну позицію щодо оволодіння ринком програмної продукції всесвітньо відомі зовсім не бідні брендові компанії Microsoft, Intel, Apple тощо. Їх технологія заволодіння цим ринком (та ще й в умовах тотальної корупції і хабарництва) дуже проста: надання своїх виробів у початкове «безкоштовне», або з суттєвими знижками вартості використання. Так, у систему програмного забезпечення освіти «вторглася» операційна система Windows і повний пакет прикладних користувацьких програм, з одночасним розгортанням масштабного безкоштовно організованого підвищення комп’ютерної грамотності педагогічних працівників (програма Intel: «Навчання для майбутнього»).  Така «альтруїстична» місія принесла цим фірмам неабиякі статки і зробила фактично монополістом у політиці поширення пропрієтарного програмного забезпечення, витіснивши таке, що вільно розповсюджується.

Як же виживають навчальні заклади національної середньої освіти в контексті вирішення проблеми програмно-технологічної модернізації навчально-виховного процесу, в умовах дуже відчутної фінансово-економічної кризи і воєнної нестабільності, намагаючись зайняти хоч якесь помітне місце у виконанні державної стратегії інформатизації всієї суспільної діяльності?

Вища освіта пішла шляхом розгортання технологій дистанційного навчання. На початковому етапі цей процес базувався на використанні пропрієтарного програмного забезпечення (Lotus Learning Space, «Прометей» на операційній системі Windows). Надалі перевага була надана такому, що вільно розповсюджується (Moodle на операційній системі Linux). На сьогодні значна частина вищих навчальних закладів працює саме на цьому програмному продукті.

Останнім часом, починаючи з другого десятиріччя цього століття, активізувалися процеси впровадження дистанційної форми навчання в систему середньої освіти. Фінансових можливостей на придбання пропрієтарного програмного забезпечення не вистачає, а фахові ресурси не передбачені штатним розписом. Та й програми з навчальної дисципліни «Інформатика» лише знайомлять з принципами вільного розповсюдження програмного забезпечення з відкритими кодами й обмежено вивчаються окремі програмні продукти цього класу. Вивчення учнями програмно-інструментальної платформи Moodle не передбачене навіть у факультативній формі. Викладачі ПТНЗ знайомляться з можливостями цього інструментарію, без якого неможлива організація дистанційного навчання, лише в форматі курсової підготовки за бажанням.

Але ж треба йти «в ногу з часом». Рішення знайдене просте – самостійне розроблення шкільних освітніх сайтів, із використанням web-технологій (технології створення і підтримки різних інформаційних ресурсів в мережі інтернет), із залученням вчителів та учнів. В професійно-технічній освіті теж надається перевага створенню саме такого типу інформаційних освітніх об’єктів.

Очевидно, що впровадження в систему середньої освіти дистанційної форми навчання на організаційно-педагогічних засадах вищої освіти, а тим паче побудованої на сайт-технологічних підходах, не лише не дасть бажаного результату, а й спричинить значну шкоду. Для середньої освіти особливістю педагогічного процесу є насамперед виховання соціально безпечної особистості, робота не лише з обдарованими дітьми, але й виучування кожної, з урахуванням індивідуальних здібностей.  Для  професійно-технічної освіти – це ще й особистісно орієнтована професійна навчально-виробнича діяльність з кожним майбутнім кваліфікованим робітником.

У програмно-технологічному контексті процес формування національного інформаційного освітнього простору представляє собою складну процесно-функціональну систему, яка повинна створюватися на засадах розподіленої серверної архітектури з окремими, але взаємодіючими між собою інформаційними освітніми середовищами середньої, професійно-технічної і вищої освіти, в єдиному, стандартизованому за європейськими нормативами, програмно-інструментальному комплексі з відкритим кодом.

«Аматорський» підхід у розробленні інформаційних освітніх об’єктів та їх інтеграції в єдиний інформаційний освітній простір не вирішить проблеми, а лише призведе до чергового розпорошення інтелектуальних, матеріальних і фінансових ресурсів, як це спостерігалося при виконанні попередніх державних цільових  програм.

У цьому контексті слід відзначити, що ще в 2010 році, в рамках державної програми «Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці» на 2006-2010 роки», державне підприємство «Український науковий центр розвитку інформаційних технологій» (свого часу мудро створене в структурі  МОН фактично як «відомчий Microsoft») виконало науково-дослідну роботу: «Розроблення технологічних і методичних підходів до формування інформаційного освітнього середовища національної системи середньої освіти», як передумови Всеукраїнського інноваційного проекту. На жаль, і досі ця робота покривається пилом на полицях архіву МОН України.

Водночас на цьому напрямі компанії пропрієтарного програмного забезпечення роблять усе, щоб не втратити свій монополізм на ринку програмної продукції в сфері освіти. Так, Microsoft пропонує «безкоштовний» доступ до програмних онлайн-сервісів Google Apps, що призначені для організації роботи в інтернеті та забезпечують виконання таких функцій, як електронна пошта, календар, документи, сайти, групи, диск та інше. Через сервіс Google-клас викладачі можуть створювати в електронній формі завдання і перевіряти їх виконання учнями, виставляти оцінки та додавати свої коментарі. І таких пропозицій багато, але варто звернути увагу, що вони носять фрагментарний характер, і педагогічний процес не розглядається як система. Безкоштовний обсяг надання доступу до програмних онлайн-сервісів має обмеження, які для освітніх процесів очевидно не можуть бути достатніми.

У зазначених обставинах, очевидно, що реалізацію ідеї централізованого підходу до створення, модернізації та підтримки надійної експлуатації програмно-інструментального забезпечення національного інформаційного освітнього простору доцільно покласти саме на такий відомчий структурний підрозділ Міністерства освіти і науки України, як державне підприємство «Український науковий центр розвитку інформаційних технологій» (УкрНЦ РІТ МОН України) з покладанням на нього функції головного підприємства з проблем програмно-технологічного забезпечення процесу інформатизації освіти.

Крім означеного проблемного складника програмної інженерії в освіті, актуальним питанням у педагогічній науці є необхідність проведення чіткого розмежування в поняттях «інформаційний освітній простір», «інформаційний освітній об’єкт», «інформаційне освітнє середовище». Ця суттєва прогалина створила сприятливі умови для декларативного, а інколи й авантюристичного підходу до вирішення цієї проблеми. Цей факт підтверджується низкою публікацій у досить авторитетних наукових виданнях. Так, в одній з областей України ще на початку 2010-х років була оголошена програма створення інформаційного освітнього середовища системи середньої освіти регіону. В професійно-технічній освіті проголошено створення деякими ПТНЗ самотужки електронної бібліотеки спеціальної навчальної літератури, і почала «функціонувати» під дивним сленговим найменуванням так звана контент-бібліотека ПТО з півтора десятками сумнівної якості підручників.

На сьогодні звідусіль пропонуються інтерактивні інформаційні освітні об’єкти, індивідуалізація навчання в яких підтримується лише за рахунок організації опосередкованої взаємодії учнів з викладачами за дистанційною формою. Це призводить до суттєвого зростання навантаження на вчителя, яке ще й досі нормативно не регулюється. Але, головне, такі моделі більш-менш нормально працюють у системі вищої освіти, а в загальноосвітній середній школі є зовсім неефективними, загально-статистична успішність учнів падає. Дистанційна форма навчання, ще не набравши, втрачає свою популярність, більшість учнів (до 85 %) психологічно не готові до сприйняття такої організації навчального процесу, де необхідно орієнтуватися на самостійне опрацювання навчального матеріалу, аніж при взаємодії з вчителем у класно-урочній формі.

Централізованою має бути і координація проектної діяльності педагогічних колективів щодо розроблення інформаційних освітніх об’єктів, які становитимуть основу національного освітнього простору. І в цьому контексті є певні досягнення…

Ще в 2005 році УкрНЦ РІТ МОН України за підтримки заступника міністра освіти і науки України П.Б. Полянського започаткував курсову підготовку в обласних інститутах післядипломної педагогічної освіти: Київському, Чернігівському, Рівненському, Сумському, Донецькому, Луганському, Запорізькому і Житомирський. А  в 2011 році, згідно з підписаним меморандумом про співпрацю з  Інститутом професійно-технічної освіти НАПН України та Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти, такі курси були проведені в семи навчально-методичних центрах професійно-технічної освіти (Чернігівської, Хмельницької, Запорізької, Донецької, Полтавської, Черкаської областей та Автономної Республіки Крим). Авторська програма підвищення кваліфікації «Основи особистісно орієнтованого дидактичного проектування електронних програмно-педагогічних засобів» розрахована на 142 години. Заняття проводилися за очно-дистанційною формою. Курси підвищення кваліфікації пройшли 368 викладачів інститутів післядипломної освіти, методистів регіональних НМЦ ПТО та викладачів і майстрів виробничого навчання ПТНЗ. Зі складу викладачів і майстрів виробничого навчання професійно-технічної освіти створені авторські колективи розроблення електронних підручників нового покоління за змістом спецпредметів, як базових елементів регіональних інформаційних освітніх середовищ.

На сьогодні чинним є дослідний зразок типового інформаційного освітнього середовища професійно-технічної освіти (утримується на сервері УкрНЦ РІТ МОН Україниhttp://ins.pto.itdev.org.ua/). В експериментальному порядку створюються інформаційні освітні середовища професійно-технічної освіти Чернігівської (http://chn.ile.pto.itdev.org.ua/) і Дніпропетровської (http://dp.ile.pto.itdev.org.ua/?lang=uk) областей. Усі роботи здійснюються в ініціативному порядку, на громадських та альтруїстичних засадах учасників.

З викладеного очевидним стає висновок: формування національного інформаційного освітнього простору – тривалий і ємний процес. Його базовою основою мають стати регіональні інформаційні освітні середовища. Решта інформаційних освітніх об’єктів є такими, що їх доповнюють і підсилюють. Пріоритет щодо програмно-інструментального забезпечення повинен надаватися програмним продуктам, що вільно розповсюджуються з відкритим кодом.

Організацію процесу формування національного освітнього простору має взяти на себе держава у форматі започаткування національного цільового проекту. Регуляторні функції його виконання повинні бути покладені на відповідні департаменти Міністерства освіти і науки України, інститут інноваційних технологій і змісту освіти, який зараз перебуває на етапі реформування, з врахуванням викладених вище аспектів, та адміністративні органи управління освіти і науки регіонів.

Головними виконавцями цього проекту мають стати обласні інститути післядипломної освіти, регіональні навчально-методичні центри професійно-технічної освіти та педагогічні колективи навчальних закладів.

Розроблення і постійна експлуатаційна підтримка розподіленої серверної архітектури єдиного і стандартизованого за європейськими нормативами, програмного забезпечення має здійснюватися централізовано. Це завдання може бути покладене на державне підприємство «Український науковий центр інформаційних технологій» МОН України.

Ідея формування національного інформаційного освітнього простору  освітянською громадою зазвучала ще на завершальному етапі реалізації державної цільової програми: «Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці» на 2006-2010 роки». Але наступні прийняті державні програми, спрямовані на забезпечення інформатизації освіти, не стали тими мобілізуючими заходами, які дали б змогу уникнути розпорошення і, крім того, мізерних, фінансових ресурсів, стати системотвірним механізмом формування інформаційного освітнього простору, шляхом зосередження кошторису на одному стратегічному напрямі та інтегрувати потужний освітянський науково-педагогічний потенціал і зусилля спеціалістів програмної інженерії, що сповідують принципи вільного розповсюдження в освіті програмного забезпечення  з відкритими кодами в рамках єдиного державного проекту.

Share This