— Віталію Григоровичу, згадаймо Ваші студентські роки і спробуймо порівняти фахову підготовку психологів у ВНЗ за радянських часів і нині. У чому полягають особливості навчання і яке, на Вашу думку, краще: те, що було колись, чи те, що є нині?
— Не можна однозначно відповісти на це запитання. Є переваги та недоліки і в радянській системі підготовки психолога, і в сучасній. За радянських часів кращим було те, що кількість дипломованих психологів була меншою. У 70—80-х роках минулого століття теперішній Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова випускав 25 спеціалістів, Київський національний університет імені Т. Г. Шевченка — 25, Національний університет імені В. Н. Каразіна — 50. Перевага в тому, що викладачі добре знали кожного студента. Реалізація навчальної програми була більш ефективною, адже до кожного застосовувався індивідуальний підхід. Негативне — це деяка однобокість через дотримання ідеологічних норм. Критикувалися такі поширені на Заході напрями, як психоаналіз, біхевіоризм, гештальтпсихологія тощо. Гіршим було також те, що практичної психології фактично не було. Психологічне консультування, індивідуальна і групова терапія, корекція — таких курсів у ВНЗ не вивчали. Зараз добре, що це є. Але… Виникає багато інших проблем. Психологів випускають будь-які заклади, навіть сільськогосподарські. Технічні, фінансові ВНЗ відкривають кафедри психології. Постає питання про якість отриманих там знань. Викладачі будують свої навчальні курси, не послуговуючись жодною з психологічних теорій. Дуже часто це якісь уривчасті напівміфологічні розповіді. Від цього в головах випускників — «каша».
Головне у професії психолога — це розуміння предмета, розуміння механізмів функціонування психіки. Незнання цих азів призводить до того, що в голові студента виникають окремі фрагменти знань, які не є цілісними, базовими.
— Наскільки компетентними Ви вважаєте випускників сучасних українських ВНЗ за спеціальністю «психологія» одразу після отримання диплома?
— Компетентність випускників ВНЗ дуже низька. Вони не знають елементарних моментів. Наприклад, не знають, що таке «психологічна служба», які правила її функціонування, які обов’язки практичного психолога. Ці обов’язки обумовлені нормативними документами, та викладачі часто не знаходять часу зайнятися їх вивченням, а студенти — тим більше. Проблеми сучасних ВНЗ обговорювалися днями на Всеукраїнському форумі практичних психологів системи освіти. Наприклад, серед них: у державному стандарті стосовно студента-бакалавра зазначено, що він повинен засвоїти 475 умінь. Зрозуміло, що ніхто з викладачів цим не перейматиметься. Якби стояло питання сформувати хоча б 5—10 умінь, то міг би бути результат. Більшість випускників не володіє такими елементарними вміннями, необхідними для практичного психолога, як уміння слухати, просто слухати людину й розуміти, що вона хоче донести; уміння спостерігати за людиною й робити психологічні висновки; уміння говорити. Більшість випускників не володіє професійною комунікацією. У деяких інститутах викладають риторику, але це не є системною підготовкою. Більшість студентів говорить, вживаючи жаргонізми. Не знають ні російської, ні української мови досконало. Коли психолог, відповідаючи на семінарі, застосовує слова-паразити «ну», «типа», «чисто», «я, как бы считаю, что» і, взагалі, сам процес артикулювання викликає утруднення в людини, то як він проводитиме індивідуальну консультацію? Я вже не кажу про заочну підготовку психологів. Заочно психологом стати не можна.
— Чи задовольняє Вас як керівника психологічної служби рівень фахівців у ВНЗ? Які саме ВНЗ Ви відзначили б як позитивні, а які — як негативні?
— Я не можу братися розцінювати ВНЗ. У кожному є якісь позитивні моменти, є й негативні. Варто взяти будь-який газетний тижневик із оголошенням і прочитати, де запрошують на роботу психологів, і прямо пишуть, що з дипломом такого-то ВНЗ не звертатися. Є позитивні моменти і в університетах імені Бориса Грінченка, імені Михайла Драгоманова, імені Тараса Шевченка. Але є і просто розумні студенти, які самі хочуть знати й навчатися. А є значний відсоток студентів, які просто прийшли отримати диплом. Диплом у теперішніх реаліях отримати легко. Варто заплатити гроші й кілька разів показатися викладачеві на очі. Нині існує суттєве протиріччя між зиском і якістю роботи ректорів. Що більше ти набрав студентів-контрактників, то більше ти «в шоколаді». І викладачам теж перепадає. Зараз, фактично, немає випадків, коли людину відраховують за неуспішність. Ректори ВНЗ дуже не люблять когось відраховувати, а от коли академзаборгованість відшкодовується фінансово, то вони обома руками «за». Наприклад, якийсь поганенький районний ВНЗ набирає мінімум тисячу контрактників, а навчання коштує від тисячі доларів за семестр. Помножимо ці дві цифри — і виходить 1 млн доларів. І в якому ВНЗ ви бачили ці гроші: може, побудовані нові корпуси зі скла й бетону? Може, обладнані сучасні бібліотеки? Може, техніка навчальна придбана? Ні.
— Чим, на Вашу думку, вимірюється професійність психолога: ґрунтовною теоретичною підготовкою чи практичним досвідом?
— Обов’язково ці аспекти мають бути поєднані. Прогалини в навчанні ніколи не компенсує досвід. Будь-який психолог починає з ґрунтовної теоретичної підготовки, а вже потім формуються практичні навички роботи. І ще важливо, щоб кожен психолог за час навчання сформував у собі риси і якості особистості, які ми називаємо професійно важливими. Скільки б ти книжок не прочитав, але якщо не сформувалися необхідні навички, психологом ти не станеш. Ти повинен розуміти, ґрунтуючись на теоретичних знаннях, що відбувається з клієнтом у певний момент часу, що треба зробити, щоб вплинути на той чи інший стан.
— Якщо студент отримав найґрунтовніші знання, як він одразу після закінчення ВНЗ застосує їх на практиці? Це прийде з досвідом чи, можливо, варто звернути увагу на практичний бік проблеми ще під час навчання в університеті?
— У ВНЗ студент має ґрунтовно оволодіти: по-перше, теорією; по-друге, методологією, по-третє, визначити для себе, ким він хоче стати в результаті: психологом-дослідником чи практичним психологом; по-четверте, спробувати себе у якості того, кого обрав. Лише потім можна йти працювати. Обсяг практики на сьогодні є нормативно обумовленим. І я вважаю, що доцільно його збільшити. Та основна проблема нині — це формальне проходження практики. Студент приходить на місце практики, підписує «папірець», місяць гуляє і приносить його у ВНЗ. Нині в нас відбувається експеримент на базі НПУ імені М. П. Драгоманова щодо удосконалення проходження студентами навчальної практики. Він полягає у взаємодії між ВНЗ і центрами психологічної служби. Таким чином, у студента значно зменшується можливість «прогуляти» цю практику, а у викладачів підвищується можливість навчити студента азам практичної психології. Крім того, для проходження практики обираються не випадкові школи чи садки, а ті професійні заклади, де дійсно є чому повчитися.
— Психолог у школі працює в різних напрямах, які із них Ви вважаєте пріоритетними?
— Яка рука важливіша: ліва чи права? Я можу вважати все, що завгодно, але є Положення про психологічну службу, де чітко визначені пріоритетні напрями діяльності. Під номером один там стоїть підвищення рівня психологічної культури всіх учасників навчальновиховного процесу. Навчання справжнього психолога
— це не «сухі» теоретичні лекції, а формування практичних навичок професійної комунікації.
— Наразі у школах назріла проблема: молоді фахівці-психологи із різних регіонів України мають різний багаж знань. Ті предмети, які вивчають одні студенти, можуть взагалі не вивчатися в іншому ВНЗ, і навпаки. Як Ви оцінюєте ситуацію і чим вона може загрожувати?
— Є державний стандарт, де міститься уніфікована навчальна програма. Але вона уніфікована на 80 %. Інші 20 % — варіативна частина: навчальний заклад може її заповнити на власний розсуд. На Форумі ми прийняли рішення про те, що необхідно оновити державний стандарт освіти бакалавра й розробити окремо два державні стандарти підготовки магістра: практичного психолога і психолога-дослідника. Ми запропонували Міністерству освіти й науки України створити робочі групи, які розроблять ці стандарти.
— Як Ви вважаєте: це вирішить проблему чи ВНЗ надалі варіюватимуть у наданні знань?
— Ніхто не ставить за завдання «запхати» когось у тісні рамки, але основне має бути уніфіковане. Я вважаю, що психологи всієї України повинні знати й розуміти основні психологічні школи, чітко розуміти, який метод роботи побудований на якій теоретичній основі, і головне, повторюся, розуміти фізіологічний бік функціонування психіки. На це й буде націлена робота групи. Будь-які інновації ми також сприймемо позитивно.
— Наразі в нашій країні критична ситуація. Постійної психологічної допомоги потребують військові й постраждалі на Сході, переселенці. Чи планується, що ваш Центр розроблятиме і проводитиме спеціальні курси, перепідготовку фахівців спеціально для роботи з цими категоріями людей?
— Ми розробили методичні рекомендації й кілька листівок, присвячених цій проблемі.
— Однак цього може бути недостатньо…
— Нині ми працюємо з психологами з кількох прифронтових областей. Почалися курси по роботі з людьми, постраждалими від травм, залучені й наші фахівці, й ізраїльські, які мають досвід роботи у збройних силах і діляться досвідом. Ми також працюємо з Фондом Рената Ахметова, який готовий власним коштом забезпечити навчання майже 300 психологів. Співпрацюємо також із психологічною службою збройних сил, ДСНС, із деякими працівниками медичних установ. Словом, робота ведеться.
— Які поради в теперішніх умовах Ви могли б дати психологам-практикам, які залишилися в зоні АТО?
— По-перше, я бажаю їм зберегти себе, своє психічне й фізичне здоров’я. А також по можливості надавати психологічну допомогу постраждалим людям, не дивлячись на політичні погляди й ситуацію загалом. Для психолога головне — людина. А хто ця людина за своїми переконаннями, то вже не його справа.
— Дякую Вам за змістовну й цікаву розмову. Хочу привітати Вас із прийдешнім Днем народження й побажати міцного здоров’я, успіхів та натхнення.