— Із чого починалися Ваші перші кроки на посаді керівника навчального закладу?

— За фахом я вчитель математики та інформатики, хоча збирався бути військовим, але не пройшов за конкурсом. Мені запропонували Новосибірське політичне училище, але я відмовився. Було 30-те число і залишився 1 день на подання документів і лише до цивільного вишу. Тому я вступив до Чернігівського педагогічного інституту імені Т. Шевченка. Коли прийшов на посаду у 2000 році, потрібно було щось робити, адже загальноосвітня школа, — 100 учнів кожного року, але фактично занепад. До цього працював тут заступником директора. Звичайно, як заступник я бачив проблему, але ж впливати і вирішувати не міг. У 2002 році прийшов в управління освіти з ідеєю створити спеціалізовану школу. Але не з англійської мови, а з інформаційних технологій. Такого ще не було. І закрутилося: вирішення питань, закупівля техніки…
Зараз у нас є 11 електронних дощок і скрізь стоїть мультимедійний комплекс. У нас вся школа в проекторах і комп’ютерах. На сьогодні ми маємо 108 комп’ютерів і 60 нетбуків, тому що подавали заявку на різні гранди.
В Intel ми виграли 60 нетбуків — це був перший гранд. Учителі сідали тут разом і працювали над спільним проектом, проходили своєрідні курси. Початкову школу, наприклад, до цього проекту залучали так: робили «вимушені канікули». Учителі інформатики знають інформатику, але не знають методику початкової школи. Учителі початкової школи знають методику, але не знають інформатики. Тому вони сідали разом і писали
урок.

— Тобто ця робота розпочалася з 2002 року, чи коли?

— Я тільки прийшов і робота вже розпочалася. Закупляли повністю програмне забезпечення. Адже довідник нікому не потрібен. Учителю потрібно що? У нас класно-урочна система, йому потрібні матеріали до уроку, щоб були слайди, технічні засоби навчання тощо. Отже, нам на сучасному рівні треба це зробити. Нам потрібні матеріали в електронному вигляді, таблиці, відео,таку допомогу вчителю. Реально вставляється диск і вчитель працює конкретно з ним. А потім вже постійне навчання, ми давали семінари, самі почали навчати.

— У Вашій школі також активно використовується дистанційне навчання. Як відбувається цей процес?

— Є діти, які потребують навчання не в школі, а віддалено. І зважаючи на те, як взагалі розвивається освіта, дистанційна освіта — це освіта ХХІ століття. Існують різні форми дистанційного навчання. Є так звана офлайн, є онлайн. Офлайн — це розміщення інформації на сайті, де діти мали б можливість зайти в Інтернет, тут є різні програми, концепції. Є концепція програми, яка дає змогу проводити тестування і розміщувати відповідні навчальні матеріали. Зараз більшість інститутів використовують цю платформу. Але вона не зовсім підходить для школи. Чому? Тому що створена для студентів. Для школи простіше щось треба. Але у нас є власний сайт школи, де розміщено цю платформу і вчителі там викладають певну інформацію. Потім з’явилися інші такі ресурси. «Щоденник.ua», який теж можна вважати допомогою для дистанційного навчання. Там є інформація для батьків і учнів. Учитель може викладати свої уроки, а учень їх
отримувати. Багато експериментів проходить насправді, всеукраїнських, локальних, місцевих.

— Який найбільш доречний предмет для дистанційного навчання?

— Ми відповідальні за математику і природознавство. В інших школах, де у вчителів є бажання і можливість упроваджувати дистанційне навчання, роблять це з інших предметів. Є спільний ресурс, де це все розміщується.

— Чи подобається учням дистанційна форма навчання?

— Дітям дуже подобається, тому що це нова форма. Уже перейшли до онлайн форми. Є і шкільні, це передусім корисно, але ж потребує ще й багато чого. Наприклад, навичок самостійної роботи, які потрібно виховувати у школі. Може, дійсно треба у навчальний план закладати такі уроки, щоб вони були саме в дистанційній формі, це ж як спроба організувати дітей на самостійну роботу. Уже багато чого зроблено і ми підійшли до планшетної форми навчання.

— Спочатку Ви були заступником директора, потім стали директором школи. Чи важко бути керівником навчального закладу, чи виникають певні труднощі?

— Та ні, я оптиміст, хоча труднощі інколи виникають.

— Тобто Вам подобаються ці перешкоди?

— Питання вирішувати мені подобається, особливо коли вони вирішуються, а от коли не вирішуються, тоді не подобається.

— Точаться суперечки щодо того, чи директор школи повинен бути менеджером, чи все ж таки вчителем. Як Ви думаєте, ким?

— А менеджер не може бути гарним, якщо він не вчитель, якщо не розуміє порядок речей, то який же він менеджер. Якщо я розумію, що мені потрібно, наприклад, для організації мережі вай-фай роутер, то я, як директор, знаходжу гроші і вирішую це питання. Якщо я не розумію, коли мені щось кажуть, то як можна вирішити це питання? Звичайно, людина повинна бути фахова.

— Чи викладаєте Ви зараз?

— Викладаю. Мені подобається, дійсно. Я там відпочиваю.

— А діти як ставляться?

— Діти, бідні, лякаються. Мені кажуть: «Валерію Михайловичу, чому Ви ніколи не кричите?» Я приходжу, дивлюсь, а вони перелякані всі, тому доводиться їм анекдот якийсь розказати, щоб якось розслабилися. Оскільки директор є директор.

— А як налагоджуєте контакт з колективом, з учителями? Чи суворий Ви керівник?

— Ні, я не суворий, я справедливий.

— Це Ви так думаєте чи колектив?

— Судячи з того, що заперечень немає щодо мого керівництва, то я думаю, що так воно і є на ділі. Тому що коли ти даєш розумне розпорядження і воно виконується, то як ще це можна назвати? Дисципліною, авторитарністю якоюсь... Воно просто виконується. Якщо я виходжу, я намагаюся переконати. Я не сказав, що це буде. Якщо основна маса підтримує, то тоді трошки легше керувати. Я не авторитарний директор, ні.

— Якісь відзнаки у Вас є вже за цей педагогічний і керівний досвід?

— «Заслужений учитель України» мені ще не дають, але всі інші в мене вже є.— Якщо Ви вдало поєднуєте посаду керівника і вчителя, чого Ви прагнете як вчитель і як керівник?

— Розумієте, тут трохи різне: коли ти директор, ти відповідаєш за всю школу. Там головний результат. Багато питань стосується саме кадрових моментів. Моє основне завдання на сьогодні (чому я вважаю, що ця школа так піднялася, і вона дійсно піднялася), — питання кадрів. Якщо я знайду вчителя, який буде гарним класним керівником, тоді зазвичай гарний класний керівник і є гарним вчителем. І це такий ключик головний до загального успіху. Чому? Тому що батьки задоволені, відповідно, діти поважають вчителя, виходять інші результати, там же не лише навчанням займаються, там і виховна робота. Звичайно, як директор, кадрове питання я вважаю головнішим. Тому що, якщо заступники підтримують, то виникають якісь бажання брати участь в експериментах. Наша школа єдина бере участь в усіх технологічних експериментах в Україні. Не більше, не менше. А як це можливо? Це можливо, коли є підтримка, є такі люди, які це просувають. А вчитель — це вже конкретно вчить. Це вже зовсім інше. Це більш цікаво, як на мене. Адже коли ти працюєш з дитиною, то бачиш результати. Іноді кажу: «Вам не соромно, шановні колеги, що директор школи, який повинен бути найгіршим учителем у школі, тому що йому немає часу цим займатись, у нього найкращі результати переможців олімпіад і різних конкурсів?». То, звичайно, вчителювання — це зовсім інша справа. Мені подобається.

— Тоді, може, у Вас є якісь певні методи чи форми Вашої роботи з учнями, чи є секрети?

— Секрет один — треба знайти шлях до серця учня. Голосно сказано, але так і є. Я думаю, що потрібно розуміти дитину: коли вона прийшла іноді неготова, можна по-різному до цього ставитися. Хтось одразу може сказати: «Сідай, два!», а я відкладаю цю оцінку в борг і вони розуміють, що я з повагою ставлюсь до них. Я іноді так кажу: «Дякую вам, діти, що ви ніколи не відмовили на мої прохання». Такі довірливі відносини, на мою думку, — найголовніше. Тоді це дає зовсім інші результати.

— У сучасній освіті актуальною є тема підтримки обдарованих дітей? Чи є у Вашій школі подібні проекти?

— Тема дуже актуальна. У нас навіть свята проводяться після завершення навчального року із врученням подарунків. Переможців «Золотого фонду школи» вже така кількість, що ми не можемо розмістити всіх у нас на лінійці, лише тих, хто посів перші місця. Дуже важливо створювати таку атмосферу. Для батьків важливо, для дітей. Раніше, я ж чітко відслідковую, починалось з чого? От 6 учнів: «Хто хоче на олімпіаду?», «Та, ми не хочемо», і зазвичай 2—3 учні їздять по всіх олімпіадах. А зараз «Хто на олімпіаду?» — всі. Коли відправляєш на районну олімпіаду і всі повертаються переможцями — 1-ше, 2-ге, 3-тє місця, то це зовсім інше. Звичайно, це приємно, і працювати приємно.

— Як Ви вважаєте, від кого чи від чого залежить якість освіти?

— Ви знаєте, мабуть, від усіх чинників. На кожному етапі кожен повинен якісно виконувати свою функцію. Міністерство освіти повинно надавати якісні накази, розробляти якісний програмний продукт. Люди, які повинні готувати фахівців. Тому що приходять вчителі, які не готові. Матеріальна база потрібна? Потрібна. Школа повинна дати нормальні умови для розвитку. Є, наприклад, запити на навчання. Студенти, батьки, вони хочуть десь навчитися основам роботи на комп’ютері. Куди їм потрібно звертатись? Вони йдуть на якісь курси. Чому школам не надати таке право? Щоб школа в своїх межах могла це запросто організувати і розпоряджатися цими грошима. Не все залежить від директора. Тому що програми, підручники — це зовсім інше. А підручника взагалі немає з інформатики. Що б вам не казали і що б ви не бачили, підручників просто немає. Вони є, але не такі, які повинні бути.

Розмову вела Олена ВЛАСЕНКО