Євген Всеволодович Антощук є почесним доктором педагогічних наук АРЕ (Академії російських енциклопедій), автором книг і статей із ейдетики, розробником комп’ютерних ігор. Уже понад 24 роки він представляє методику в Україні і працює інструктором-методистом в Українській школі ейдетики, яку сам і заснував.

— Наскільки відомо, Ви маєте колосальний досвід роботи з учителями, учнями, студентами. А от чи працювали Ви з дітьми дошкільного віку або з вихователями ДНЗ?

— Кілька разів у мене були діти дошкільного віку. Я з цього досвіду зробив лише один висновок: поки дитина не пішла до школи, вона все вміє. Вона, як магнітофон, може все відтворити, та відтворює, адже перед нею
не ставлять завдання вивчити чи запам’ятати. Тому вона (як і будь-яка людина) усе запам’ятовує з першого разу й назавжди, так, як дивиться фільм. От коли людина дивиться кіно, вона ж не намагається його запам’ятати, але пам’ятає все, що було. Фільм — це ідеальний та коштовний продукт, у якому немає нічого зайвого. І тому ви пам’ятаєте все, просто ніколи не звертали на це уваги. І це відбувається з кожною людиною: і з відмінниками, і з двієчниками. Але якщо ви поставите перед собою ціль — вивчити кіно або запам’ятати, то у вас вже нічого не вийде. Уже за півхвилини ви не знатимете, чим займаєтеся! Зовсім не зрозумієте! Хіба маленька дитина вчить рідну мову? Не вчить, вона сприймає, а тому знає сотні, тисячі багатозначних слів. Чому? Тому що оволодіння мовою — це уявлення про що говорять або пишуть. А дитина чітко уявляє та автоматично запам’ятовує. Якщо слово незнайоме — вона може перепитати й буде знати, що воно таке. І якщо вона перебуватиме в багатомовному середовищі, то вона знатиме стільки мов, скільки різних мовних носіїв її оточують, бо людина запам’ятовує усе, що бачить, чує чи відчуває.

— Яка ж причина того, що діти із садочка приходять у школу і потім починаються проблеми?

— Це починається з першого вересня. Коли вчителі кажуть: «Усе. Відтепер треба вчитися запам’ятовувати». І в дитини справді починаються проблеми, тому що ніхто не пояснює, що треба робити. Ніхто не розказує, що означає «вивчи й запам’ятай». І оскільки ці знання, які їй пропонують у 1‑му класі,  які ніби потрібно запам’ятати та вивчити без пояснень, що провокують уявлення, вона сприймати не вміє, як і будь-яка доросла людина, то й далі під час навчального процесу дитина не сприймає нічого та стає двієчником або отримує тавро недолугості. Згадав одну легенду, як у XІІI столітті відбувався дитячий хрестовий похід. І ось прийшли діти на берег моря і той, хто ними головував, сказав, що ось ми прийшли. Море, розступися перед нами. І зібралося багато людей, щоб побачити це. Але море не розступилось, і хтось сказав: «На берег дурацкий ведет ум ребятский». І говорять, що з цього часу у школах по всій Європі почалося ставлення до дітей, як до маленьких ідіотів, яких треба навчити. Начебто прийшли до навчання неповноцінні люди, з яких можна робити повноцінних. І як це повелося із XІІI століття, так і до цих пір залишилося. І ще ж у школі дитину навчають та примушують швидко читати. Вона і справді швидко читає, але не знає, про що. А який сенс такого читання? А це нікого не цікавить, аби швидко читав. А запитати таку дитину — про що вона читає, вона відповість: «Не знаю». У дитини цілеспрямовано крадуть уяву. Крім нашої уяви, ми не маємо іншої пам’яті. І коли людина чогось не знає, вона так і каже: «Не уявляю».

— А як саме потрібно готувати дитину до школи?

— У мене нещодавно вчилася одна жіночка, яка розказувала, що її донька, яка навчається в молодшій школі, найкраща у класі. Я питаю: «А скільки там найкращих?». Вона мені відповіла: «Вона одна така на весь клас». І це найнеслухняніша дитина, бо вона на уроці нічого не запам’ятовує й не вчить, вона просто уявляє те, про що розповідає вчитель. І уроки вона не робить, бо все знає просто на уроці, тобто вона навчається у школі.
І щоб дитячий садок міг підготувати дітей до школи, їм потрібно поєднати поняття «уявлення», «запам’ятовування» та «навчання». Дитина повинна прийти з дитячого садка і вже не вестися на ці дурні слова «вчитися — це запам’ятовувати». Краще чинити так: Знаю, бо уявляю, про що говорю».

— Що Ви можете порадити вихователю, який прагне використовувати методи ейдетики у своїй роботі?

— По-перше, будь-який матеріал, який призначений для відтворення, давати дітям через слова «уявіть собі». Усе, більше нічого не треба, бо дитина знатиме, що треба робити. І бачитиме, відчуватиме від цього велику радість, бо в неї все виходить. Оця найголовніша, найкраща порада. По-друге, не можна порівнювати дитину з іншими малюками. Її можна порівнювати лише з нею самою, але лише вчорашньою. Варто показувати дитині, наскільки вона сьогодні стала кращою: трішечки більше знає, трішечки більше вміє.
Важливо, щоб в дитини з’явилася повага до себе як до особистості, щоб не вважала вона себе дурною. Щоб вона цінувала свої уявлення, а значить — свої знання. Колись у мене була група у прогімназії, 15 дітей п’ятирічок з батьками. Наступного року у школі вони були найкращими. З цього досвіду дам третю пораду: батькам завжди треба розказувати, наскільки дитина сьогодні стала кращою. Не казати, що вона дурна чи щось не так зробила, а говорити, наскільки вона сьогодні стала кращою. Щоб батьки самі наслідували такий прийом.

— Які можете запропонувати вправи з використанням методики ейдетики для роботи з дітьми дошкільного віку?

— У дітей, та й у дорослих, часто виникає проблема з переказуванням того, що уявляємо. Не раз доводилося чути: «Знати — знає, а розповісти не може» Щоб запобігти цьому, я на своїх курсах пропоную гру, яка допомагає поєднати роботу вербального апарату з роботою нашої уяви. Тренуватися потрібно тричі на день. Гра полягає в тому, що за 60 с треба називати будь-які іменники. Я пропоную кілька порад для ефективного тренування:
• називайте лише ті предмети, що з’являються у вашій уяві;
• предмети потрібно деталізувати, тобто називати їхні складові;
• деталізуйте те, що розглядаєте, напрацьовуючи вміння утримувати й зосереджувати уяву;
• не поспішайте — це спричиняє емоційну напруженість;
• не використовуйте вигуків і слів-паразитів на кшталт: «е-е-е», «зараз-зараз»;
• хваліть дитину за досягнення, порівнюючи з учорашнім результатом.

І через деякий час дитина навчиться легко й чітко передавати будь-яку думку, розповість все, що уявляє.
Також важливо малювати щось просте. Але змалювати не зі статичного зображення, а те, що миттєво зникло, те, що зупинилося у власній уяві, ніби фотографія. Якщо дитина навчиться це робити, вона згодом легко уявлятиме, що на дошці, у підручнику чи будь-де. У мене є надзвичайно проста гра. Киньте на стіл кілька сірників (починайте з двох, а далі збільшуйте кількість). Дайте дітям секунду, щоб подивитися на їхнє розміщення і накрийте аркушем паперу. І от скажіть дітям, щоб вони уявили, як вони впали, і запропонуйте намалювати. Замість сірників можна використовувати палички, горошини.

— Як, на Вашу думку, чи доцільно вивчати у дитячому садку ті мови, якими не розмовляє найближче оточення дитини?

— Доцільно, бо дитина звикає. У кожного викладача є власні методики. Скільки викладачів, стільки методик. Але дитина призвичаюється до того, що є інші мови, крім тієї, якою вона розмовляє. Це добре, що вона починає вивчати іншу мову не у 5‑му класі, як колись, а набагато раніше, і в 1‑му класі вона буде готова до сприйняття. Бо знання мови — це теж уявлення про те, що кажуть. У своїй книжці я описую метод Аткінсона — саме він запропонував цей метод, як ефективніший. Він називається «метод ключових слів» — key word method. Він полягає у запам’ятовуванні іншомовних слів, використовуючи ключові слова або фонетичні асоціації.

— Чи доцільно в дошкільному віці навчати читати?

— Я бачу це по своїх онуках. У 6 років онука була не готова до цього. Ось така вона дитина. Онук був готовий, а вона ні. І тут нічого не поробиш. Може, її не зацікавили. Тобто силувати дитину до цього не можна, а підкидати можливості — потрібно. Так, зараз вона у другому класі залюбки читає книжки вже сама. Тобто
дитина має бути готова і це індивідуальний момент. Коли 6‑річок почали до школи брати, то в шкільному світі всі були дуже незадоволені, бо мозок зріє до навчання тільки у 7 років. А до цього періоду треба просто підкидати всілякі ігрові методи, які спонукають до уявлень та їхнього використання.

Спілкувалася Галина ХАРУК

Share This