Автор: Арутюнян Ельвіра Артурівна

Постановка проблеми.

Період юності відкриває перед молодою особистістю широкий спектр соціальних зв’язків, емоційно-чуттєвих стосунків, які вже набувають, у порівнянні з попереднім бурхливим періодом підліткового віку, більш стійких та глибоких барв. Світогляд людини ще формується, актуальним питанням  є проблема самовизначення, саморозуміння, пошуку себе. Як свідчать дослідження психологів, у цій невизначеності та несміливості є сенс: юнаки намагаються оцінити зону можливостей, переваг та недоліків, визначити власні межі. Дуже важливо на цьому етапі навчитись адекватно сприймати й реагувати як на критику, так і на похвалу. Це вміння, об’єктивно та правильно  оцінювати свої вчинки з огляду на оцінки оточуючих, є однією з основ адекватної самооцінки особистості.

Якщо на шляху свого становлення юнаки успішно долають усі зовнішні та внутрішні впливи, мають змогу виокремити власне від чужого, адекватно оцінити свою роль, можливості та місце у системі соціальних зв’язків, а головне – прийняти їх, можна говорити про гармонійний розвиток  образу Я  та самооцінки особистості. Як наслідок, це відображається у позитивному світогляді, впевненості в собі, баченні не лише ближніх, а й дальніх, реальних перспектив, а також сил та бажання  для досягнення поставлених цілей.

У протилежному випадку, коли обставини складаються не кращим чином чи-то через негативний вплив ззовні (вплив значимих осіб, нестача емоційних контактів, нереалізована потреба у бажаній взаємоді), чи-то з інших, особистісних причин (хворобливе сприйняття оцінок оточуючих, невпевненість у собі), людина впадає у стан апатії, зневіри у своїх силах - відбувається крах її самосприйняття. Утрата (дійсна чи надумана) значущих взаємозв’язків – це не лише особистісна проблема, оскільки у подальшому вона набуває соціального резонансу. Особистість входить у світ соціальних зв’язків, і те, наскільки комфортно та впевнено вона у ньому почувається, визначає ефективність цих зв’язків та функціонування суспільства загалом.

Отже, беручи до уваги зазначене, можна говорити про доцільність проведення соціально-психологічного тренінгу, як засобу підвищення та оптимізації самооцінки юнаків.

Метою роботи є опис результатів впливу корекційних заходів на підвищення та оптимізацію  самооцінки осіб юнацького віку.

Організація дослідження: дослідження було організовано та проведено на базі Миколаївського політехнічного коледжу за участі студентів ІІ та ІІІ курсів, середній вік яких становить 17 років. Загалом у констатувальному етапі дослідження прийняли участь 64 особи.

За результатами констатувального експерименту з’ясовано, що 25 % опитуваних продемонстрували занижений рівень самооцінки, що говорить про нездатність особистості ставити перед собою високі цілі, або ж принаймні невпевненість у їх досягненні; бажання «не висовуватися», триматися на самоті. Низьку самооцінку мають 18,5 % досліджуваних.

Низька самооцінка юнаків символізує недостатньо сформоване саморозуміння себе у світі нових взаємостосунків, через що у молодої особистості присутня виражена невпевненість у собі, у своїх силах та ускладнене вміння правильно встановлювати міжособистісні зв’язки, рушити та вибудовувати межі взаємодії з оточуючими.

Створюючи соціально-психологічну програму, націлену на підвищення та адекватизацію самооцінки осіб юнацького віку, нами були застосовані розробки О. Липей (досвід роботи з самопізнанням та саморозумінням), І. Хозраткулової (впевненості у собі), Е. Бруннера, Д. Луньової, К. Фопеля, О. Шевченко. Водночас були реалізовані методи активного слухання, методики дихальної та рухової релаксації та інші.

У формувальному експерименті, у межах якого і реалізовувались зазначені корекційні заходи, брали участь 20 юнаків та дівчат. З них 10 увійшли до контрольної групи, решта – склали експериментальну (робочу групу), за попередніми результатами з  низькими показниками рівня самооцінки.

Соціально-психологічна програма з підвищення самооцінки проводилась за такими напрямами:

І Етап. Вступний, який включає у себе формування групи, згуртованість, поглиблення знань один про одного; самопізнання та саморозуміння.

ІІ Етап. Основний (власне корекційний), у якому формуються: об’єктивний образ Я, впевненість у собі та вибудовуються чіткі особистісні кордони.

ІІІ Етап. Заключний. У ньому досягаються вироблення стійких, ефективних поведінкових паттернів та оцінка ефективності психокорекційної роботи (повторна діагностика).

Метою корекційної програми є підвищення та оптимізація самооцінки осіб юнацького віку.

Поставлена мета досягається завдяки розв'язанню низки завдань та формуванню умов для самопізнання, рефлексії свого внутрішнього світу і орієнтації у ньому; формування об’єктивного образу Я та впевненості у собі;  вміння встановлювати особистісні кордони та ступінь їх гнучкості.

Засобами розв’язання завдань тренінгу служать групові дискусії, рольові та психогімнастичні ігри, метод активного слухання, методики дихальної та рухової релаксації, розігріваючі  ігри, метод мозкового штурму. Корекційно - розвивальні заходи функціонують як синтез інформаційних занять і практичних вправ із використанням індивідуальних завдань.

В основу психокорекційної програми нами була покладена ідея про те, що сама по собі участь особистості у груповому процесі є ефективним рушієм до змін у її самосприйнятті.

Аналіз та інтерпретація результатів формувального експерименту.

Для визначення рівня самооцінки до та після експериментального впливу, були застосовані "Методика дослідження самооцінки особистості" С.А. Будассі та опитувальник "Вивчення загальної самооцінки з допомогою процедури тестування" Г.Н. Казанцевої.

На завершальному етапі формувального експерименту нами були отримані такі результати:

У загальному вигляді дані, отримані за кожною з методик, представлені в порівняльних таблицях з метою демонстрації відсоткового їх вираження (див. табл. 1. та 2.).

Завантажити матеріал