Автор: Шишко Ірина Миколаївна

Сучасний освітній менеджмент ґрунтується на запровадженні діагностичних методів і технологій збирання й опрацювання отриманої інформації, протиставляючи їх декларативності та суб’єктивності інтерпретації одержаних даних. Тому для прийняття ефективних і своєчасних управлінських рішень, що відповідають реальному станові функціонування й прогнозування розвитку об’єкта управління – учня  навчального закладу чи системи освіти загалом, необхідна об’єктивна та вірогідна інформація про різні аспекти їхньої діяльності. Це потребує постійного їх обстеження, налагодження системи моніторингу освіти, головною метою якої стане збирання, оцінювання й аналіз її якісних показників на всіх рівнях функціонування, поширення та доступ до цієї інформації громадськості, різних користувачів освітніх послуг, посилення управлінських дій щодо якісних показників в освіті.

За результатами моніторингу якості освіти інформацію про стан освітньої системи та її окремих складників, виявляють проблеми, що виникли в процесі запровадження педагогічних інновацій, з’ясовують тенденції розвитку освіти та прогнозують зміни, необхідні для перспективного функціонування освітньої системи. Отже, моніторинг освітньої системи стає дієвим інструментарієм менеджменту освіти, зокрема в управлінні її якістю.

Останнім часом моніторинг якості освіти як засіб вивчення освітніх систем став водночас об’єктом теоретичних досліджень і сферою педагогічної діяльності.

Проте саме слово «моніторинг» (від англ. monitoring – контроль, відстеження) не завжди однозначно тлумачать у педагогічній літературі й освітянській практиці.

Інколи його вживають у значенні відстеження результативності навчально-виховного процесу (наприклад, моніторинг навчальних досягнень учнів); подекуди під ним розуміють звичайний педагогічний контроль (моніторинг успішності); частіше його використовують у сенсі різнобічного вивчення певних параметрів функціонування системи освіти чи окремих її елементів або суб’єктів освітнього процесу (моніторинг якості підготовки фахівців з певної спеціальності, матеріально-технічного забезпечення навчальних закладів, стану здоров’я учнів тощо). Отже, моніторинг все більше набуває статусу дослідження, а не емпіричного збору інформації про певні характеристики та властивості освітньої системи.

Моніторинг в освіті – це насамперед системна процедура, яка не обмежується контрольною функцією. Безумовно, збирання інформації про стан об’єкта дослідження й умови його функціонування, її аналіз та узагальнення є необхідною умовою проведення моніторингу. Проте його мета і ширша, й глибша. Вона полягає не лише у відстеженні стану певного суб’єкта освітньої діяльності, а скоріш спрямована на з’ясування чинників, які потрібні для його розвитку, зміни ситуації тощо. А це належить скоріш до сфери оцінювання, яке відіграє продуктивну роль у визначенні подальших його змін і розвитку. Тобто констатуюча частина моніторингу – вивчення стану функціонування певного об’єкта дослідження – не є самоціллю, а стає лише передумовою вибору стратегії змін, необхідних для його розвитку, та пошуку шляхів її реалізації.

Соціальна сутність освітнього моніторингу визначається тим, що він є категорією і педагогічною, й управлінською, оскільки поєднує принципи управління системою з загальнопедагогічними принципами функціонування освітньої системи. Система моніторингу якості освіти підпорядкована ієрархічним зв’язкам освітньої системи. Тому об’єктами оцінювання можуть бути всі ті, хто задіяний в обстеженні – учні та вчителі. За цією ознакою систему моніторингу освіти можна розглядати на різних рівнях її функціонування, а саме:

  • індивідуальному рівні самооцінки учнями якості своєї загальноосвітньої та професійної підготовки, суспільної, професійної і життєвої компетентності, досвіду оволодіння алгоритмічними й евристичними способами діяльності, навичками критичного мислення тощо;
  • локальному рівні оцінювання адміністрацією навчально-виховного процесу щодо якості освіти, досягнення ними поставленої мети в опануванні вимог державного стандарту відповідного рівня освіти, коригування стратегії розвитку за соціальними, педагогічними, економічними та іншими показниками.

Об’єктами оцінювання можуть бути внутрішні й зовнішні характеристики якості освіти як процесу, результату чи системи загалом, тобто зміст освіти, відбитий у навчальних планах і програмах, підручниках та інших навчальних засобах тощо, рівень його засвоєння, демографічні показники доступу до освіти, дані кадрового й ресурсного забезпечення освітньої системи, економічні індикатори освіти тощо.

Джерелами інформації в цьому разі є статистичні дані й матеріали спеціальних кваліметричних досліджень, результати зовнішнього контролю діяльності і вивчення рівня навчальних досягнень учнів, порівняльні дані міжнародних моніторингових досліджень, зовнішнього тестування, рейтинги виступів учнів на олімпіадах та конкурсах, матеріали державної атестації й акредитації навчального закладу тощо.

Особливість освітнього моніторингу полягає в тому, що він зазвичай комплексний за предметом оцінювання, оскільки спрямований як на результат освітньої діяльності, так і на сам процес, який привів до такого результату, тобто навчання, виховання, викладання, управління, ресурсне забезпечення тощо. Наприклад, моніторинг навчальних досягнень учнів передбачає насамперед результат їхньої навчальної діяльності.

Проте без належного оцінювання самого навчального процесу, з’ясування умов викладання предмета, його навчально-методичного забезпечення дослідники не спроможні виявити чинники, що вплинули на одержані результати, і виробити об’єктивні рекомендації щодо внесення змін у навчально-виховний процес.

Системність моніторингових досліджень в освіті реалізується через методологію їх проведення та етапи організації. Перше зумовлює використання широкого спектра пошукових методів, які дають змогу різнобічно оцінити досліджуваний об’єкт (учня чи студента, клас чи групу, навчальний заклад, регіональну систему освіти тощо), з’ясувати інформаційні потреби та визначити адекватні методи і засоби збирання й опрацювання одержаних даних. Друге дозволяє змоделювати хід моніторингу, спланувати відповідні заходи щодо його проведення.

Зокрема, проведення більшості моніторингових обстежень відбувається

п’ятьма етапами, які органічно поєднані між собою і в багатьох випадках перехрещуються один з іншим: ініціювання моніторингу; підготування до його проведення; збір та аналіз даних; узагальнення й оприлюднення результатів; складання звіту й вироблення рекомендацій (стратегії змін) щодо розвитку досліджуваного об’єкта.

Share This