Освіта нині у не меншій мірі, ніж будь-яка інша сфера, є об’єктом інформаційної війни з боку путінської Росії. Але освіта не лише пасивний об’єкт, жертва цієї агресії; вона має потенціал бути активним суб’єктом інформаційного простору. Тому в контексті інформаційної війни освіту потрібно розглядати не лише як ціль для атак, але також як стратегічний ресурс для перемоги.

Інформаційна війна в освіті – це, першою чергою, боротьба не за тексти у підручниках і не за риторику педагогів на заняттях. Це боротьба за молодь, її свідомість, мислення. Підручники ж, навчальні програми, педагогічні технології є засобами для досягнення цієї цілі.

Мета – нав’язати молодій людині готові висновки, “єдино правильну” позицію, ідеологію шляхом викривленої, вибіркової інформації, але аж ніяк не навчити її критично мислити та робити власні висновки. Як це робиться, російські агресори демонструють у Криму. Батьки тамтешніх школярів і вчителі повідомляють, що всі предмети, пов’язані з Україною, ліквідували. Взагалі ведеться політика, щоб діти “забули” про Україну; у підручниках з історії інформація про Україну обмежується лише згадками щодо “антидержавного, антиконституційного перевороту”. Бібліотеки функціонують, але доступу до усієї літератури немає. Здійснюються «перевірки» на наявність екстремістської літератури, до якої потрапляють, до прикладу, не лише книги про Степана Бандеру, а навіть збірки поезій Лесі Українки.

Ще до початку військової фази агресії проти України Росія, особливо у 2010-2013 роках, використовуючи “русскомировские” структури та “смотрящего” від Москви над українською освітою Табачника, намагалася не допустити відходу української освіти від консервативної російської освітньої моделі. З цією метою було, зокрема, перервано завершення переходу української школи до 12-річної моделі й повернуто до прийнятої в Росії 11-річної; з навчальних програм і підручників були буквально вирізані теми про Голодомор і російсько-українські війни, битву під Крутами, Помаранчеву революцію, діячів українського політичного й культурного відродження. Це не було освітньою “контрреформацією”, це було повзучою освітньою колонізацією у найбільш брутальному вигляді. Переписуванням хімічних формул чи алгебраїчних рівнянь політичного зиску не отримати, а гуманітарна сфера дуже чутлива до інформаційних деформацій.

Також робилися спроби насадити “спільні” з Росією підручники з історії, а також укладену за лекалами “русского мира” Концепцію літературної освіти (була скасована у березні 2014 року); структури “русского мира” активно інкорпоровувалися в українське експертне середовище.

Починаючи з Майдану і з військової агресії, інформаційна війна Росії проти України в царині освіти вже ведеться неприховано. Виразно проявляються два фронти цієї війни. Внутрішній фронт спрямований на «щеплення» російської учнівської та студентської молоді проти “кольорових революцій” взагалі й української Революції Гідності зокрема, розпалювання шовіністичних імперських настроїв щодо окупації Криму та російського вторгнення на сході України; українофобії в цілому.

До прикладу, навесні минулого року до шкіл Сибіру була доставлена незвична абетка – «Вежливая азбука», де літера А – «Антимайдан»; В – «Вежливость»; О – «Отец» (портрет Кирила Гундяєва), П – «Путин», Х – «Храбрость» (портрет «прокурора» Криму Поклонської).

Зовнішній фронт – це ідеологічне зомбування засобами освіти молоді в тимчасово окупованому росіянами Криму, а також спроби знищити українську освіту в захоплених районах Донецької та Луганської областей. Так, у тимчасово окупованому Криму освіта, політика і пропаганда – одне ціле. “Спасибі Росії, що нас врятувала”; “Якби не Росія, то у нас було б як у Донецьку”; “У нас відтепер усе буде добре” – це і багато іншого говорять вчителі дітям у школі. Для учнів і батьків не зрозуміло, за що “спасибі”, від кого “врятувала”, що саме було настільки “погано”, а вони цього не відчували.

Ще один із кроків Росії в інформаційній війні на освітньому фронті – створення інформаційного вакууму для учнів, батьків, вчителів, щоб не мали доступу до інших джерел інформації, адже так маніпулювати інформацією значно простіше.

З якими конкретними викликами ми зіткнулися, починаючи з весни 2014 року, і якими були наші дії?

Окупаційні структури у Криму навесні 2014 року намагалися не допустити вручення випускникам українських документів про освіту. Наші дії полягали в тому, що заздалегідь були замовлені та, долаючи протидію окупантів, доставлені до Криму шкільні атестати, медалі, дипломи ВСІМ випускникам 2014-го року. Провели потужну інформаційну кампанію щодо невизнання Україною і світом жодних документів про освіту, крім українських, виданих у Криму. У результаті більшість випускників все ж отримали українські документи про освіту.

Серед кримських випускників окупантами було розгорнуто пропагандистську кампанію проти їх вступу до українських університетів. Щоб забезпечити випускникам з півострова можливість навчатися в українських університетах, ми максимально лібералізували реєстрацію на ЗНО й подання документів до наших університетів абітурієнтами-кримчанами. Оскільки зі шкіл і університетів Криму брутально витіснялися українськи налаштовані студенти і педагоги, ми перевели до материкових ВНЗ всіх студентів з Криму, які виявили бажання, надали їм стипендії, поселили в гуртожитки; працевлаштували багатьох педагогів, які виїхали з півострова і звернулися за допомогою. Інший приклад: у вересні 2014-го й у березні 2015 року МОН Росії розповсюдило пропагандистські матеріали для педагогів, учнів і студентів Росії та окупованого Криму з виправданням окупації півострова Росією. Нині ми розробили додатковий параграф до підручників Історії України та Методичні рекомендації для вчителів про події Майдану та російсько-українську війну.

Продовження російської агресії проти української освіти зараз виразно проявляється на захоплених російськими військами територіях Донецької та Луганської областей. Починаючи з вересня минулого року, Росія намагається насадити тут виключно російську мову навчання, російські освітні стандарти, програми, підручники, 5-бальну російську шкалу оцінювання у школах, скасувати вивчення історії України.

Доля дітей, які вимушено стали об’єктом інформаційної агресії з боку Росії, є дуже важливою. Міносвіти України офіційно заявило і поширило цю інформацію на Донбасі, що будь-які документи про освіту, крім українських, видані будь-ким на цих територіях, є нелегітимними й не визнаються. У якійсь мірі налагодили дистанційне навчання; замовили документи про освіту для всіх випускників з Донецької та Луганської областей й широко повідомили про це; створили законодавчі й організаційні механізми щодо екстернатної форми отримання атестатів.

Так само, як і рік тому в Криму, випускникам Донбасу інтервенти обіцяють “автоматичне зарахування до російських університетів”. Ми ж продовжили для них термін реєстрації на зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО); передбачили дві додаткові сесії та дозволили реєстрацію на екстернат і ЗНО навіть без всіх необхідних документів; зарезервували місця для проживання і підготовки до вступу.

Що робиться в освіті нині й що належить зробити? Російські війська в окупованих населених пунктах Криму і Донбасу змушують дітей, батьків та вчителів переходити на російську програму навчання та російські підручники. Це роблять, не запитуючи думки ні учнів, ні батьків, ні вчителів. Українська навчальна та художня література вилучається і забороняється. Вони квапляться якомога сильніше ідеологічно вплинути на молодь.

Не можна залишити кримчан, а також мешканців Донецької та Луганської областей сам-на-сам зі своїми проблемами. Потрібно активно інформувати людей про переведення до шкіл і ВНЗ України, враховуючи всі нюанси: перетин кордону, громадянство, проживання, складності у навчанні, особливі умови вступу, створення додаткових бюджетних місць.
Пріоритетом сьогодення і ближчої перспективи є повернення в систему української освіти кожної дитини, учня, студента, які є громадянами України і не з власної вини опинилися в умовах окупації Криму та деяких регіонів Донбасу і для яких перервано українську освіту. Для всіх без винятку дітей, які зараз на тимчасово окупованих територіях, МОН створило максимально прості законодавчі умови для переведення, продовження і завершення навчання в українських школах, садках, університетах.

Також на часі провадження нової концепції національно-патріотичного виховання. Зважаючи на те, що Україна сьогодні перебуває в абсолютно нових для нас умовах війни – справа виховання потребує концептуального перегляду. Захоплення регіоналізмом, формування місцевими політичними елітами “регіонального патріотизму” на шкоду загальноукраїнському патріотизму стало живильним середовищем для російського імперіалізму й сепаратистських настроїв серед частини населення України. З цього слід винести серйозні уроки. Відтепер на чільному місці має бути ідея загальноукраїнської консолідації, а все, що стосується регіонального контексту, має доповнювати, урізноманітнювати таку єднальну доктрину.

Важливим також є оперативне інформування населення про всі законодавчі зміни та кроки назустріч освітянам, що на окупованих територіях (повідомлення в ЗМІ, брошури, громадські організації та волонтери, які їздять на фронтову територію і поширюють інформацію).

У масштабах країни – це також зустрічі в навчальних закладах за участі українських воїнів, волонтерів, громадських активістів, а також заходи, які організовують учні чи навчальні заклади виключно з власної ініціативи на підтримку українських воїнів на фронті, в госпіталях, українських полонених у Росії.

На завершення. Проти репресивних умов та обмежень, що їх накладають окупанти в Автономній Республіці Крим, у Севастополі, частині Донецької та Луганської областей, потрібно діяти не рефлекторно, постійно запізнюючись та створюючи контробмеження ще й зі свого боку, а шляхом надання більших освітніх можливостей, створюючи для тамтешньої молоді умови, аби вони здобували українську освіту в українських школах і українських університетах.

Share This